Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка27/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   34

64-75. / він мені... - Чвакало говорив про те, що саме чекає Флоренцію, в якій на той час точилася жорстока політична боротьба між «чорними» гвельфами (прибічниками римської курії), очолюваними знатним родом Донаті, і «білими» гвельфами, з родом Черкі на чолі (які відстоювали незалежність Флоренції проти зазіхань папи Боніфація VIII). Тривалі свари скінчаться 1300 р. кривавою перемогою лісовиків (так звалися «білі», бо Черкі були вихідці з села), а багатьох «чорних» спіткає вигнання (влітку 1301 року). Та на третій рік (тобто 1302 р.) «вигнанці... повернуться до брами», а їх політичні вороги надовго залишать рідне місто.

73. Два праведники марно промовляють... - Немає ніяких даних, щоб встановити, чи мав тут Данте на увазі певних осіб. Може, він просто хотів сказати, що у Флоренції не знайдеться навіть трьох, праведників, які, за біблійним виразом, що став приказкою, самі врятувалися б від Божого гніву.

79-87. Данте питає про долю деяких славетних флорентійців, гвельфів і гібелінів. Тег яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у сьомому колі Пекла, серед содомітів (П. XVI, 41; 43);Фаріната дельї Уберті - в шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї Ламберті - у Лихосховах серед призвідників розбрату (П. XXVIII, 103-111). Згаданий тут Арріго далі не зустрічається. Тому що він названий поряд з Мос-кою, можливо, що це Арріго деї Фіфанті, один з учасників убивства Бондельмонте.

95. Аж поки на сурму громовокрилу... - тобто до Страшного суду, який за церковними уявленнями, чекає на живих і мертвих.

106-111. Науки пригадай свої... - Згідно з ученням Арістотеля, на «Етику» і «Фізику» якого Віргілій посилається в інших випадках (П. XI, 80; 102). Чим істота досконаліша, тим вона сприйнятливіша до насолоди і до страждання. Душа без тіла менш досконала, ніж з'єднана з ним. Тому, після воскресіння мертвих, грішники, на яких грізний суд не зглянеться, зазнаватимуть ще більших страждань у Пеклі, а праведники - ще більшого блаженства в Раю.

115. Плутос - бог багатства в грецькій міфології. Тут - звіроподібний демон, що охороняв доступ до четвертого кола Пекла, де карають скнар і марнотратників.

ПІСНЯ СЬОМА

Коло четверте. Плутос. Скнари і марнотратники. Фортуна. Коло п 'яте. Стігійське болото. Гнівні

I. «Папе Сатан»... - можливо, це звертання до Сатани як до верховної пекельної влади, так би мовити, пекельного папи. Як видно з pp. 3-12, Віргілій розуміє ці загадкові для інших слова.

I1. Михаїл - архістратиг, який в «Апокаліпсисі» скидає з неба Сатану і його військо.

22. Харібда - вир, утворений зустрічними течіями в Мессінській протоці, біля сіцілійського берега, проти Сцілли (мис Шільйо) на італійському березі.

62-96. Фортуна - римська богиня долі і випадку (у грецькій міфології Тіха). Віргілій докоряє Данте за його помилкову думку, ніби з рук Фортуни «все благо лине» (р. 69), і пояснює, що вона лише виконує справедливу Божу волю. Бог, що «небесні сфери сотворив і їм дав рушіїв» (р. 74-75), тобто ангелів, які керують обертанням небесних сфер і передають їм силу впливу на земне життя. У кожній із згаданих небесних сфер, - пояснює він далі, - є своє ангельське коло. Земним же щастям розпоряджається Фортуна; тут вона повновладна і кружляє «нарівні з іншими всіма богами» (р. 87).

98. Заходять вже зірки... - Коли поети вирушили в дорогу (П. І, 136; II, 5), зірки підіймались від сходу до середини неба. Тепер вони почали схилятись до заходу, тобто минула північ. '

ПІСНЯ ВОСЬМА

Коло п 'яте (закінчення). Флегій. - Філіппо Срібний. Місто Діте

4. Два промінці - сигнал про прибуття двох нових душ, на який з вежі міста Діте (по той бік Стігійського болота) подається сигнал-відповідь, слідом за чим звідти на човні відпливає перевізник.

19. Флегій - за грецьким міфом, цар лапіфів, син Арея і смертної. В гніві на Аполлона, який збезчестив його дочку Короніду, він спалив Дельфійський храм і був укинутий в Аїд. У Данте він - гнівний сторож п'ятого кола, перевізник душ через Стігійське болото, де карають гнівливих.

25-27. Вагу в човні лиш я складав вагому. - Данте - жива людина (з вагою), а Віргілій - тінь (без ваги).

32. Перед мною встав хтось у багні... - це зарозумілий багатий флорентійський рицар, прибічник «чорних», Філіппо дельї Адімарі, який мав люту вдачу. Його прозвали Срібним (р. 61), тому що він підковував свого коня сріблом. Є підстави вважати, що між ним і Данте була гостра ворожнеча.

68-69. Місто Діте. Діте - латинське ім'я Аїда, або Плутона, володаря Пекла, сина Сатурна і Реї, брата Юпітера і Нептуна. Данте називає так Люцифера, верховного диявола, царя Пекла (П. XI, 65; XII, 39; XXXIV, 20). Його ім'я має і пекельне місто, оточене Стігійським болотом, тобто частина Пекла, що лежить усередині кріпосного муру і має загальну назву нижнього Пекла (р. 75).

82. Було при брамі кількасот химер... - тобто дияволів, які колись були ангелами, але разом з Люцифером повстали проти Бога. їх вигнано з неба і кинуто в Пекло.

125-126. Брами... що й досі залишились без замка. - Тобто пекельні брами, які були відімкнені Христом, коли він виводив з пекла старозавітних праведників.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА Біля воріт Діте. Фурії. Посол з неба. Коло шосте. Єретики

1-3. Зміст: «Побачивши, що при його поверненні Дайте зблід од страху, Віргілій переміг свою блідість».

17. Перше кинувши кружало... - тобто Лімб.

23. Еріхто - легендарна фессалійська чарівниця, яка воскрешала мертвих і примушувала їх пророкувати майбутнє (Лукан, «Фарсалія»).

37-48. Три фурії (грецькі ерінії, р. 45), тобто Алекто («невгамовна»), Тісіфона («месниця за вбивство») і Мегера («ненависниця») в античній міфології - богині прокляття, помсти і кари. Вони перебували в пеклі, де панує цариця вічного плачу гіркого (р. 44) Прозерпіна.

52. Медуза - за грецьким міфом - одна з трьох сестер - Горгон, змієволоса діва, побачивши яку, люди і звірі кам'яніли. Персей відрубав їй голову, і «лик Горгони» став у його руках страшною зброєю проти ворогів, обертаючи їх у камінь. Рядок цей допускає два тлумачення: 1) фурії закликають саму Медузу; 2) вони вимагають, щоб принесли її голову.

54. На ньому мста Тезеєвих провин... - Тезей (П. XII, 12) із своїм другом Піріфоєм спустився в пекло, щоб викрасти для нього Прозер-піну. Розгніваний Плутон наказав ерініям покарати їх, і обидва герої приросли до скелі, на яку сіли. Згодом Геркулес звільнив Тезея. Ерінії шкодують, що свого часу не знищили його; тоді у смертних зникло б бажання проникати в підземний світ.

85. Посол небес - тобто ангел.

98. У Цербера у вашого з оков... - найважчим із дванадцяти подвигів Геркулеса було викрадення Цербера (П. VI, 13). Вступивши в боротьбу з потворою, Геркулес скував Цербера ланцюгом, виволік із пекла, показав царю Еврісфею і потім кинув назад. Поранений Цербер аж завив з болю.

112. Арль - місто у Франції (Прованс) на лівому березі Рони; поблизу нього знамените в середні віки кладовище з безліччю римських язичницьких і християнських могил.

113. Пола - місто на півдні Істрії, яку обмиває затока Карнаро. В його околицях також був великий римський некрополь (могильник).

1 ЗО. Із схожим схоже тут в одній труні... - тобто тут лежать грішники, що вчинили однакові гріхи.

132. Він шлях праворуч показав мені... - У кожному колі Пекла Віргілій і Данте ідуть ліворуч (П. XIV, 125-126). Тільки тут, а також досягнувши внутрішнього краю свого кола (П. XVII, 31), вони звертають праворуч.

ПІСНЯ ДЕСЯТА



Коло шосте (продовження). - Фаріната дельї Уберті. Кавальканте Кавальканті

11. Йосафат - долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.

14. Епікур - грецький філософ-матеріаліст (341-270 pp. до н. є.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці - це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.

17. Задовольниться й це твоє жадання... - тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79-84).

32-51. Фаріната. Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) - глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть.

52-72. / тут в труні... - інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо «не міг заприязниться». Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.

80. Прекрасна владарка держав нічних... - В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79- 81 означають: «Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину». Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.

92. Фйоренца - старовинна назва Флоренції.

93. Сам проти всіх був... - Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.

97-99. Як я гадаю... - Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.

108. Коли замкнеться хід в майбутній час... - тобто коли настане Страшний суд.

119. Федеріко Другий - Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.

120. Кардинал - Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто «кардинал», то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: «Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів».

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА



Коло шосте (закінчення). Гробниця папи Анастасія. - Розміщення грішників у Пеклі

8-9. Це папи... - Папа Анастасій II (на папському престолі 496- 498 pp.), який прагнув усунути розкол між західною і східною церквою і ласкаво прийняв константинопольського легата Фотіна. Римське духовенство оголосило його єретиком.

16-66. Віргілій пояснює своєму супутникові, що в безодні нижнього Пекла (П. VIII, 75), над якою вони стоять, трьома уступами, як сходини, лежать три менші кола - сьоме, восьме і дев'яте. В цих колах карається злоба, що орудує або насильством, або обманом.

Насильство менш мерзенне, ніж обман, і карається в ближчому колі, сьомому, поділеному на три концентричних пояси, що лежать на одному рівні.

В першому поясі (р. 34-39) карається насильство над ближнім (убивство, злісне поранення) і над його майном (грабіж, підпал, утиски).

В другому поясі (р. 40-45) - насильство над собою (самогубство) і над своїм майном (гра і розтринькування, тобто безглузде знищування свого майна, на відміну від марнотратства, тобто любові до безмірних витрат, що карається в четвертому колі).

У третьому поясі (р. 46-51) - насильство, спрямоване проти Божества (богохульство) і проти створеного ним порядку (проти природи - содомія, статеві збочення, і проти природи і мистецтва - хабарництво).

Омана, залежно від того, чи обманутий довірявся обманщикові, чи ні (р. 52-54), карається у восьмому або в дев'ятому колі.

У восьмому колі (р. 55-60), що складається з десяти Лихосховів, караються ті, хто обдурив людей, що не довірялися (І - звідники і спокусники; 2 - підлесники; 3 - святокупці; 4 - віщуни; 5 - хабарники; 6 - лицеміри; 7 - злодії; 8 - лукаві порадники; 9 - призвідники розбрату; 10 - фальшівники: металів, людей, грошей і слів).

У дев'ятому колі, на самому дні Пекла, утвореному крижаним озером Коцітом, караються ті, хто обдурив людей, що довірились, тобто зрадники. Тут - чотири пояси: Каїна (зрадники родичів), Антенора (зрадники однодумців), Толомея (зрадники друзів) і Джудекка (зрадники благодійників), а посередині, в центрі всесвіту, вмерзлий у крижину Діт (Люцифер) шматує в трьох своїх пащах зрадників величності земної і небесної.

50. Каорса -місто Кагор (франц. Cahorse) у Південній Франції, що славилося в середні віки своїми лихварями. В Італії слово «каорсець» означало «лихвар».

Содом - у біблійній легенді місто, спалене небесним вогнем за протиприродну розпусту його мешканців (содомітів).

67-90. Відповідаючи на запитання, чому гнівні, черевоугодники, любострасники, скнари і марнотратці караються не на споді ями, Віргілій пояснює, що вони менше винні, ніж насильники і обманщики, бо їх гріх полягає в нездержливості. При цьому він посилається на добре відому Данте класифікацію пороків, яку Арістотель дав у своїй «Етиці»: нездержливість, злостивість, тваринна хіть.



Нездержливість, тобто зловживання природними насолодами, тілесними і душевними, карається в колах другому - п'ятому.

Тваринна хіть, тобто задоволення низьких імпульсів, що призводить до різного роду насильства, карається в сьомому колі.

Злостивість, тобто душевна зіпсованість, що орудує обманом, карається у восьмому й дев'ятому колах.

Між верхнім і нижнім Пеклом, всередині стін міста Діте, над обривом, що веде в сьоме коло, терплять муку єретики (П. IX, 106-133; X; XI, 1-9). Відступників від віри і тих, що заперечують Бога, виділено окремо з безлічі грішників, що заповнюють верхні й нижні кола.

97. У філософському... зводі... - у творах Арістотеля.

102. Фізика - тобто «Фізика» Арістотеля.

105. Воно є... Божим внуком. - За Данте, мистецтво - дочка природи, а оскільки природа є дочкою Бога, то мистецтво є внуком Божим.

113. Пливуть до обрію небесні Риби. - Сузір'я Риб.

114. Наблизився до Кавру сяйний Віз - сузір'я Великої Ведмедиці. Кавр - назва північно-західного вітру. Отже, до сходу сонця залишилось дві години.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА



Коло сьоме. Мінотавр. Перший пояс. - Флегетон. Центаври. Насильники над ближніми і над їх майном

4-6. На Тренто схожі... - Данте порівнює спуск у сьоме коло з одним із обвалів на річці Адіче (Адідже) між містами Тренто (Трієнт) і Вероною.

14. Ненатлий звір... - Мінотавр (грецька міфологія), потвора, яку народила дружина крітського царя Міноса Пасіфая від бика. Античне мистецтво зображувало Мінотавра людиною з головою бика. У Данте - це бик з головою людини. В Дантовому Пеклі він вартує сьоме коло, де карають насильників.

18-21. Вождь їх... - Афінський царевич Тезей, який забив Мінотавра. Сестра Мінотавра - Аріадна, дочка Пасіфаї і Міноса, вручила Тезеєві клубок ниток, щоб він, забивши потвору, міг знайти вихід з Лабіринту.

37-45. Та перед тим, як в огненній геєні. - Данте користується євангельською легендою про землетрус у момент смерті Христа, щоб пояснити картину обвалів, які сталися в Пеклі (П. XXI, 106-114; XXIII, 133-138; XXIV, 20-33). Пекельний льох трусонувся, як каже своєму супутникові Віргілій, незадовго перед тим, як у Лімб спустився Той (тобто Христос), хто вивів багатьох із тих, що вили, в Діте полонені - старозавітних праведників.

47. Потік вогненний - Флегетон, що оточує перший пояс сьомого кола.

55. Центаври - напівконі-напівлюди грецької міфології (назву «центаври» подаємо в латинській вимові, яка була звичайною для автора), такі ж насильники, як і ті, кого вони стережуть у Дантовому Пеклі.

65. Хірон - найсправедливіший із центаврів, прославлений лікар, віщун, астроном і музикант, вихователь багатьох героїв, в тому числі Ахілла (р. 71).

67-69. Несе намагався викрасти Деяніру, дружину Геркулеса, але той смертельно поранив його стрілою, змоченою в отруйній жовчі Лер-нейської гідри. Умираючий центавр подарував Деянірі грудку своєї скипілої крові, запевнивши її, що ця кров має приворотну силу. Коли Де-яніра приревнувала Геркулеса до Іоли, то, щоб повернути його любов, вона послала йому плащ, насичений Нессовою кров'ю, і Геркулес, одягши його, загинув у страшних муках.

72. Фол - один із центаврів, який був співучасником викрадення Гіподамії в день весілля її з Піріфоєм.

88-89. Та - Беатріче, яка, сходячи до Віргілія, припинила в Раю співи «Мілуйя» (давньоєврейське: хваліть Бога).

107. Можливо, не Александр (356-323 pp. до н. є.), цар Македонії, а Александр, тиран міста Фереса у Фессалії, який наказував своїм полоненим ворогам надівати звірячі шкури і цькував на них собак або закопував ворогів у землю живими.



Діонісій І - тиран сиракузький (з 407 по 367 р. до н. є.).

110. Граф Адзоліно - падуанський тиран Едзеліно да Романа (1194- 1259).

110-112. Обіщо д'Есте, Обіццо II, маркіз Феррари і Анконської марки. В 1293 р. нешлюбний син Адзо VIII забив його.

118-120. Він проколов... - У 1271 р. граф Гі де Монфор, намісник Карла І Анжуйського в Тоскані, убив у Вітербо, під час богослужіння, принца Генріха, племінника англійського короля Генріха III, і виволік його за волосся з церкви. Цим він помстився англійському королівському дому за свого батька. Розповідали, що серце забитого принца було в Лондоні покладено в золоту чашу, встановлену на колоні біля мосту через Темзу.

134. Аттіла -вождь племені гуннів (з 434 по 453 p.), спустошитель Європи, прозваний «бичем божим».

135. Секст Помпей (75-35 pp. до н. є.), молодший син Помпея Великого, вів корсарську війну проти Цезаря і другого тріумвірату і сіяв жах у Середземному морі; або ж Секст Тарквіній, син останнього римського царя Тарквінія Гордого, який жорстоко знищив жителів міста Габій, винуватець смерті зганьбленої ним Лукреції.



Пірр. - Це або епірський цар (319-272 pp. до н. є.), який воював з Римом, або син Ахілла, який при здобутті Трої забив старого царя Пріама.

137. Ріньер. Ріньер з Корнето в Римській Мареммі, розбійник XIII ст.; Ріньєр де Пащі із Вальдарно, представник знатного роду, який прославився розбоями і вбивствами.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

Коло сьоме. Другий пояс. Насильники над собою і над своїм майном

9. Як до Корнето з Че'чіни ліс клятий. - Від міста Корнето до річки Чечіни, тобто в Тосканській Мареммі, вздовж Тірренського моря.

10-12. Гарпії - міфічні птиці з дівочими обличчями, що жили на Строфадських островах. Коли Еней зі своїми супутниками причалив туди по дорозі в Італію, гарпії осквернили їхню їжу, і одна з них, Целено, навіяла «на них пророцтвом жах», після чого троянці залишили негостинний острів.

25-26. Мені здалось, що вчителю здавалось, немов мені здається... - Так і у Дайте: I'credo ch'ei credette ch'io credesse. Така словесна фігура була часто вживана в часи середньовіччя.

48. Я в вірші про це диво говорив. - Віргілій розповідає, що, коли Еней, прибувши у Фракію, почав ламати миртовий кущ, щоб прикрасити вітами олтарі, з кори виступила кров і почувся жалісний голос похованого тут троянського царевича Полідора (Ен. III, 13-56).

58. Я той... - П'єр делла Вінья, міністр і фаворит імператора Фрід-ріха II (П. X, 119), блискучий стиліст і оратор. Інтриги ворогів довели до того, що імператор повірив наклепам і наказав виколоти колишньому фаворитові очі і кинути його в тюрму. Там він покінчив самогубством.



Обидва ті ключі - ключ милості і ключ немилості.

69. Август - тобто імператор (Фрідріх II).

72. Всім правий, я неправим став собі - тобто невинним стратив себе.

102. В рані отвір є... - вилом, з якого вилітають стогін і крик.

118. Перший - сьєнець Лано, один з «марнотратного товариства» (П. XXIX, 130), який поліг у бою біля Топпо (1287 p.), де сьєнці були розбиті аретинцями.

119. Другий - падуанець Джакомо да Сант-Андреа, відомий своїм марнотратством.

143-145. Яз того міста... - з Флоренції, що заради нового християнського покровителя, Іоанна Хрестителя, відреклася від заступника язичеського - Марса. Тому Флоренція так багато терпить від Марсовогохисту, тобто від постійних воєн і міжусобиць.

146-150. Якби побіля Арнського моста... - В часи Данте у Флоренції при в'їзді на Старий міст (Ponte Vecchio) стояв уламок кам'яної статуї коня. В народі вважали, що це статуя Марса, яка за римлян нібито стояла в його капищі, і при зруйнуванні Флоренції Аттілою (подія легендарна) її було скинуто в Арно, а при відбудуванні міста Карлом Великим (подія теж легендарна) з дна ріки витягай її нижню частину і встановили на давньому місці, бо інакше місто не вдалося б відбудувати. Дух самовбивці виражає народну впевненість, що, коли б не цей охоронний уламок Марса, Флоренція знову була б зрівняна з землею і її відбудовники потрудились би даремно.

151. Я ж рідний дім обрав собі за плаху. - На думку старих коментаторів, це - або Лотто дельї Альї, суддя, який за хабар виніс несправедливий вирок і повісився, або багач Рокко деї Модзі, який розорився і теж покінчив з собою.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА



Коло сьоме. Третій пояс. Насильники над божеством. Капаней. - Крітський Старець. Пекельні ріки

15. Як вів Катон... - Катон Молодший, який повів залишки Пом-пеєвого війська через Лівійську пустиню на з'єднання з нумідійським царем Юбою (Лукан, «Фарсалія», IX, 378-410).

22-24. Горілиць на піску лежали... - богохульники; навпочіпки... посідали - здирники; тинялись і самі, й в гурті - содоміти.

31-36. Як Александр, уздрівши... - Данте подає одну з версій легенди про Александра Македонського.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал