Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка23/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   34

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Віддав своєї владарки обличчю

2] Я очі, з ними й почуття були, -

3] З усякою простивсь чужою річчю,

 

4] Вона ж, не посміхнувшись: «Ти б коли, -



5] Сказала, - вздрів мій сміх, зазнав би шкоди,

6] Став, як Семела б, жменею золи.

 

7] Бо, як ти бачиш, міць моєї вроди



8] Чимдалі все яскравіше сія,

9] Поки долаєм в цих чертогах сходи.

 

10] Якби себе не тамувала я,



11] То сяла б так, що впала б в тебе сила,

12] Неначе лист, коли гроза буя.

 

13] Вже досягли ми сьомого світила,



14] Що Лев на нього свій справляє тиск,

15] І спільно виграють обидва тіла.

 

16] Тож ум зведи, де очі ллють свій блиск,



17] Зроби дзеркала тій зображень зливі,

18] Яку тобі дає дзеркальний диск».

 

19] Хто знав би, що знайшли мої щасливі



20] Враз погляди в блаженному лиці,

21] Напрямлені на враження мінливі,

 

22] Той втямив би, чом в радостей вінці



23] Скорився я небесній провідниці,

24] Як ту відраду протиставив цій.

 

25] В цьому кристалі, що скріпив світниці



26] І славний іменем вождя зробивсь,

27] Який понищив геть пороки ниці,

 

28] У золоті, де промінь весь відбивсь,



29] Побачив сходи я, такі високі,

30] Що угорі мій погляд загубивсь.

 

31] Побачив я іще, як зносять спокій



32] Додолу безліч сяйв, і здумав: он

33] Зійшлись з усього неба ясноокі.

 

34] І як природні звичаї ворон



35] У купу всіх збирають, поки дніє,

36] Щоб з задубілих крил зігнати сон,

 

37] І вже летять птахи: той даленіє,



38] Той зараз же додому поверта,

39] А хто й двох кроків одлетіть не сміє, -

 

40] Так юрмилася сходиною та,



41] Похожа на гучну пташину зграю,

42] Сяйв низхідних процесія густа.

 

43] І той, хто із мого наблизивсь краю,



44] Так спалахнув, що я аж погадав:

45] «Це тим любов свою він розкриває».

 

46] А та, від кого я веління ждав,



47] Чи мовить, чи мовчать, була в чеканні,

48] Й не зле, що не питав я, хоч жадав.

 

49] Вона, побачивши мене в мовчанні,



50] Бо бачила в тому, хто бачить все,

51] Сказала: «Заспокойся у жаданні».

 

52] І я почав: «Мої заслуги - се,



53] Що не дає надій, але ж я - з тою,

54] Хто дозвіл запитать тебе несе,

 

55] Блаженний душе, радості габою



56] Укритий! Чом, скажи, між усіма

57] Ти, зблизившись, спиняєшся зі мною?

 

58] Скажи іще, чом сфера ця німа



59] І дзвін благочестивий не рокоче,

60] Як в нижчих колах, чом пісень нема?»

 

61] «У тебе вуші смертні, як і очі, -



62] Він одповів, - тож спів для тебе стих,

63] І владарка всміхнутися не хоче.

 

64] Зійшов я вниз по сходинах святих,



65] Лише щоб свята справив ти чудові

66] Для слів моїх і шат моїх світних.

 

67] Шлях збільшив я не з більшої любові,



68] Хоч більший жар любові тут не згас, -

69] Це бачиш ти в веселці пелюстковій.

 

70] Висока ж ласка, слуг зробивши з нас



71] Тій волі, що пасе зірчате стадо,

72] Нам приділила місце на весь час».

 

73] «Дивлюся, - я озвавсь, - свята лампадо,



74] Що вільної любові вистача,

75] Щоб вічній волі слугувати радо.

 

76] Та знову сумнів, мов удар меча:



77] Коли тут вас без ліку сяєв мчиться,

78] Чом хтось тебе лиш мовить признача?»

 

79] Мої слова не встигли закінчиться,



80] Як, маючи середину за вісь,

81] Вогонь, мов бистре жорно, став крутиться,

 

82] Й слова любові з нього полились:



83] «Господнє світло має налітати

84] На мене, усього здіймати ввись.

 

85] Цей пломінь, з баченням моїм зіллятий,



86] Підносить так мене, що бачу в'яв

87] Найвищу сутність, звідки він узятий.

 

88] А звідси й захват, що я ним засяв,



89] Бо з поглядом моїм, прозорим з себе,

90] Прозор у сяєві себе зрівняв.

 

91] Тож дух, який найбільш палає з неба,



92] Той серафим, що бачить Бога сам,

93] Не відповість, у чім твоя потреба.

 

94] У глиб такий одвіт твоїм словам



95] Захований, в такий провал запертий,

96] Що непомітний твореним очам.

 

97] Коли повернешся до світу смерті,



98] Усім скажи, щоб шляхом тим пустим

99] Не поспішали на загин одвертий.

 

100] Уми, вогненні тут, там - тільки дим;



101] Зміркуй же, як вони б щось там робили,

102] Коли не можуть тут, у небі цім».

 

103] До того ці слова мене вразили,



104] Що тишу я не зважився зломить,

105] Ледь: «Хто ти був?» - спитати стало сили.

 

106] «Між італійських берегів стримить,



107] А біля місць твоїх угору пнеться^

108] Такий хребет, що грім внизу гримить;

 

109] Під пагорбом, що Катрією зветься,



110] Стояв затишний і самотній скит,

111] Відлюдникам і захист, і фортеця, -

 

112] Утретє він почав мені одвіт



113] І далі вів: - Я був такий горливий

114] В служінні Господові кілька літ,

 

115] Що, в їжу додававши сік оливи,



116] Я не боявся спеки й холодів,

117] Думками споглядальними щасливий.

 

118] Колись цей монастир плодами цвів,



119] Але тепер в занепаді пустому, -

120] І треба, щоб я всім про це повів, -

 

121] Я П'єром був Дам'яно в місці тому.



122] Петром же Грішником прийшов під дах

123] Приморського пречистенського дому.

 

124] Дали мені в похилих вже літах



125] Почесну шапку ту попівські кліки,

126] Що нині кидають їх по церквах.

 

127] Був Кіфа босий, а сосуд великий



128] Святого духа - той ходив худий,

129] І жебрали вони ім'ям владики.

 

130] А пастирів теперішніх - веди



131] Під руки, ще й підтримуючи пишно, -

132] Вагу-бо мають! - ще й в сідло сади.

 

133] Вони плащем коня встеляють смішно,



134] І двох тварюк у шкурі взриш одній, -

135] О, як, терпцю, страждаєш безутішно!»

 

136] По цих словах уздрів я, як вогні



137] Зі сходини на сходину стрибали

138] Й що не стрибок, яскрішали, ясні.

 

139] Зусюди збіглися і поставали,



140] Зчинивши крик такий, вгорі й внизу,

141] Що в нас такого зроду не чували.

 

142] І не добрав я слів крізь цю грозу.



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Звернувсь я вражено до провідниці,

2] Як те маля, що помочі з біди

3] В порадниці шукає й рятівниці.

 

4] Мов синові, який тремтить, блідий,



5] Вона, підвищуючи віру в себе,

6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,

 

7] Сказала: «Чи не знав ти, що ми в небі?



8] І чи не знав, що небо той святив,

9] Хто діє тільки по благій потребі?

 

10] Як вплинув би на тебе їхній спів



11] І посміх мій, - ти можеш зрозуміти

12] Із того, як тебе їх крик вразив.

 

13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,



14] Тобі відома стала б люта мста,

15] Яку побачиш сам ще на землі ти.

 

16] Небесний меч ні рано не зліта,



17] Ні пізно, як, бува, тому здається,

18] Кого чи страх, чи радість огорта.

 

19] А зараз глянь туди і вздриш, як в'ється



20] Багато різних духів видатних,

21] Як їх тобі розглянуть доведеться».

 

22] І я побачив там сто куль дрібних;



23] Вони усі, і перша, і остання, '

24] Палали сяйвом променів світних.

 

25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,



26] Не зважившись розпитувать, бо він

27] Побоюється зайвого питання.

 

28] Найбільша й найяскравіша з перлин



29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,

30] Коли думок моїх втамує плин.

 

31] І з неї я почув: «Коли б ти бачив,



32] Як я, всю добрість, що у ній горим, -

33] То гарних висловів би не настачив.

 

34] Та щоб з вичікуванням ти своїм



35] Не опізнивсь на ждані височини,

36] Вперед на мисль твою я відповім.

 

37] На тій горі, що висить над Кассіно,



38] Колись мав звичку темний люд простий

39] Ходити всім народом до вершини.

 

40] І перший я посмів їм повісти



41] Ім'я того, хто зніс із неба долу

42] Ту правду, що несе до висоти,

 

43] І зміг з усього вигнати околу,



44] Бо так в мені сіяла благодать,

45] Гріховний культ безбожного престолу.

 

46] Тут душі споглядальників мигтять,



47] Які, палаючи в могутнім жарі,

48] Готові цвіт і плід святий давать.

 

49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,



50] Багато із братів моїх тут є,

51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій».

 

52] І я йому: «Це ставлення твоє,



53] Цей звернутий до мене голос щирий

54] І приязнь всіх, що знать себе дає,

 

55] Так надають мені до вас довіри,



56] Як світло сонця розу розкрива

57] Настільки, скільки вистача в ній міри.

 

58] Прошу тебе я, отче, не ховай, -



59] Чи благочесний вид твій споглядати

60] Я матиму можливість і права?»

 

61] І він: «Твоє палке бажання, брате,



62] В останім небі знайде рішенець,

63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.

 

64] Там повний і довершений кінець



65] У кожного жадання; як в колисці,

66] Незрушно свій несуть частки вінець.

 

67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;



68] І сходи наші йдуть до них міцні,

69] Тобі не видимі у жодній рисці.

 

70] їх бачив Яків-праотець у сні



71] До самого вершка найвищих сходин,

72] І ангели по них ішли ясні.

 

73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден



74] Ноги не підніма, і мій устав

75] Пергамент лиш бруднити нині годен.

 

76] З моїх монастирів сьогодні став



77] Кублом вже не один, а люди в рясах -

78] Як в лантухах мука, що черв псував.

 

79] Але й у лихварів, найбільше ласих,



80] Не так бунтує проти Бога хіть,

81] Як у ченців, закоханих в припасах.

 

82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, -



83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,

84] А для примушених на жебри жить.

 

85] Та смертні на рішучість досить бідні,



86] Щоб добра вість достатня їм була, -

87] Дуби ростуть повільно многоплідні.

 

88] Петро почав без золота й срібла,



89] Мені став любий піст, моління миле,

90] Франціскові ж - змалілість все дала.

 

91] Тепер же глянь, куди росте незріле



92] І як остання блискітка скреса,

93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.

 

94] Проте Йордан роздавсь, як небеса



95] Того схотіли, й розступилось море, -

96] А то, звичайно, більші чудеса».

 

97] Він закінчив і линув у просторе



98] Те сонмище, й те сонмище співна

99] Знесла завія в небо неозоре.

 

100] Єдиним рухом пані чарівна



101] Звела й мене по сходах - керувала

102] Моєю так природою вона.

 

103] Ніколи в світі стільки не тривала



104] Дорога до нових, ще вищих втрат,

105] Як миттьова ця наша небувала.

 

106] Хай не вернусь до цих побожних свят,



107] Що я за ними покаянно плачу

108] І в груди б'ю себе багатократ,

 

109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу



110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл

111] На знаку за Тельцем не був, читачу.

 

112] О славні зорі, о світильник сил



113] Високих, від яких мені був даний

114] Мій геній для значних і знатних діл!

 

115] Заходив пізно з вами, сходив рано



116] Отець усього смертного буття,

117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.

 

118] Пізніш, коли, діставши милість, я



119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,

120] Ваш край розкрив мені своє життя.

 

121] Тепер душа моя смиренно тужить,



122] Щоб ви дали їй сили перехід

123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.

 

124] «Тобі так близько до кінця всіх бід, -



125] Сказала Беатріче, - ще всевладний

126] І гострий пильний погляд мати слід.

 

127] Рушаючи в подальший літ відрадний,



128] Ти озирнись на світ, що я до ніг

129] Тобі кладу, - який він неоглядний.

 

130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,



131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,

132] Який ефіром ще примчать не встиг».

 

133] І поглядом своїм я повернувся



134] Крізь сім небес - і вгледів кулю цю

135] Такою, що презирливо всміхнувся.

 

136] Здавалося, вона гидка й Творцю,



137] І, хто думки веде у вище лоно.

138] Той чинить, як належить мудрецю.

 

139] Там бачив я твою дочку, Латоно,



140] Палаючу й без тінявих тих плям,

141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,

 

142] Й того, чий батько Гіперіон сам,



143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану

144] Путь дітям Майї та Діони там.

 

145] Відтам Юпітер став з меридіану



146] Між батька й сина; там я міг збагнуть

147] В усіх їх безперервні зміни стану.

 

148] Переді мною сім верстали путь,



149] Таких стрімливих і таких багатих,

150] І мріяли притулок осягнуть.

 

151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,



152] Нікчемну крапку із морів та гір,

153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, -

 

154] І зір звернув я на прекрасний зір.



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Як під коханою листвою птиця

2] Біля гнізда, де сплять її пташки,

3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,

 

4] Побачить прагне любі голівки



5] Й летіти добувати їм сніданок -

6] Обов'язок приємний, хоч тяжкий, -

 

7] І нетерпляче жде на світлий ранок,



8] Коли, прокинувшись, її сім'я

9] Зустріне щебетом ясний світанок, -

 

10] Так, випроставшись, владарка моя



11] Туди дивилась у задумі й мрії,

12] Де йшло повільніш сонце іздаля.

 

13] Я вздрів її в непевності й недії



14] І став, неначе той, хто жде чогось

15] І втишується у твердій надії.

 

16] Мені недовго ждати довелось:



17] Минуло часу зовсім небагато,

18] А полум'я у небі зайнялось.

 

19] І Беатріче мовила: «Йде свято



20] Звеличення Христа, й побачиш плід

21] Кружіння сфер, що вертяться завзято».

 

22] І так, здалось, палав у неї вид,



23] І світлі очі так її раділи,

24] Що мови я згубив останній слід.

 

25] Як Трівія свій усміх заяснілий



26] Під повню вічним німфам посила,

27] Які по небу сфери всі скрасили,

 

28] Так сонце над зірками без числа,



29] Світило всім од пломеня святого,

30] Як наше сонце - факелам з срібла.

 

31] І річищами сяєва живого



32] Пливла осяйна сутність у мій зір,

33] Аж нестерпучою була для нього.

 

34] О Беатріче, любий проводир!



35] Вона сказала: «Владна й над тобою

36] Чеснота, владарка світів і зір.

 

37] Тут - Всемогуття з Мудрістю святою,



38] Що поміж небом і землею шлях

39] Відкрили всім, омріяний журбою».

 

40] Як полум'я, рвучись у хмар жмутах,



41] Не вверх іде, а, всупереч природі,

42] Спадає раптом у наземний прах,

 

43] Так розум мій у любій насолоді,



44] Що переріс свою звичайну грань,

45] Не зна, що стало з ним при цій нагоді.

 

46] «Розплющ-но очі і на мене глянь!



47] Бо витримаєш ти мою усмішку,

48] Коли побачив стільки святкувань».

 

49] Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,



50] Що снилось уві сні, й тепер дарма

51] Силкується згадати сну хоч кришку.

 

52] Жадану щедрість я відчув - сама



53] Така була, що не зітреться з книги,

54] Де забуття минулому нема.

 

55] Хай славних язиків зберуться здвиги,



56] Хай їх, годованих на молоці

57] Полімнії й сестер, звезуть квадриги,

 

58] Хай прийдуть всі допомагать митці, -



59] На частку й тисячну не оспіваю

60] Святу усмішку на святім лиці.

 

61] Отож в години змалювання Раю



62] Стрибком веде свята поема нить,

63] Долавши на шляху завад без краю.

 

64] Хто смертний той хребет згада на мить



65] І ту вагу, яка лежить на ньому, -

66] Не дорікатиме, що він тремтить.

 

67] Біда у хвилях човнику малому,



68] Коли під кілем плин на піну збивсь,

69] Біда й людині в випадку страшному.

 

70] «Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,



71] Що й не помітив чарівного саду,

72] Який під променем Христа розвивсь?

 

73] Там роза, що дала всім на відраду



74] Святому Слову плоть, лілеї там,

75] Чий аромат несе благу всім раду», -

 

76] Так Беатріче; я ж її словам



77] Йдучи услід, до бою сил надати

78] Хотів своїм кволіючим очам.

 

79] Як промінь сонця в окрай хмар розтятий



80] Колись-то дозволяв квітчастий луг

81] Затіненому оку показати,

 

82] Вогнів побачив я великий круг,



83] Освітлений яскравим сяйвом дужним,

84] Не бачачи джерел осяйних дуг.

 

85] О благосна чесното, над навкружним



86] Ти піднеслась, щоб місце дать мені

87] Й моїм очам, вже не таким потужним.

 

88] Красива квітка - їй я ночі й дні



89] Моливсь - своїм іменням спрямувала

90] Мій дух на найвеличніші вогні.

 

91] І пара моїх світел змалювала



92] Усю красу і радісність зорі,

93] Яка владає й тут, як там владала,

 

94] Коли, покинувши глибин краї,



95] Вінцевий пломінь, рухом опоясним

96] Обнявши миттю, закружляв її.

 

97] Мотив, що здався б на землі прекрасним,



98] Тут гуркотав би як оглушний грім,

99] Хоч там би видався для душ незгасним, -

 

100] Як порівняти з співом голосним



101] Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,

102] Що небо ним сапфіріє святим.

 

103] «Я - ангельська любов і в'юсь в ефірі



104] Круг радості, яка прийшла до нас

105] Із чрева, що за сховок стало вірі,

 

106] І витимуся, владарко, весь час,



107] Аж поки здійснюється неба мрія,

108] Й до нього йдеш за сином, що всіх спас».

 

109] Так голос колового іскровія



110] Виводив, хором духів огняних

111] Оспівувалась пресвята Марія.

 

112] А царська мантія на світових



113] Плечах, під Божих подихів потоком

114] Пекучіша й живіша за живих,

 

115] Над нами простиралась у глибокім



116] Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,

117] Кінець зникав за обрієм широким.

 

118] Мій зір летіти на сназі не мавсь



119] Увінчаного пломеня слідами,

120] Бо той до сина любого здіймавсь.

 

121] І мов маля, що до своєї мами,



122] Наївшись, рученята простяга,

123] Бо це природний вияв між чуттями, -

 

124] В огнях з вершка звелась якась дуга,



125] Й пошана діві, що вони являли,

126] Була для мене вельми дорога.

 

127] І зараз же вони всі заспівали



128] Небесную царицю ніжно так,

129] Що в пам'ять звуки ці навік запали.

 

130] О, скільки в зерні видатних ознак



131] Ховають щедрі скрині, звідки вийшов

132] На землю не один розкішний злак!

 

133] Тут вічним скарбом той себе потішив,



134] Хто в Вавилонському вигнанні лив

135] Горючі за майном, яке залишив,

 

136] Тут тріумфує, бо його завів



137] Син Бога та Марії до держави

138] Й до давніх і нових учителів,

 

139] Той, хто трима ключі такої слави.



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] «О ви, на учту обрані велику

2] Святого агнця, що достатком страв

3] Бажання ваші вдовольня без ліку,

 

4] Коли вже з ласки Бога цей збирав



5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,

6] Ще перед тим, як час йому настав,

 

7] І спрагу, й голод він вчува доволі.



8] Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,

9] І чиста вам вода струмує долі», -

 

10] Так Беатріче. Душі в бистрий лет



11] Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,

12] Сіяючи вогнем летких комет.

 

13] І, як годинникові коліщата:



14] Поглянь на те - сповільнене воно,

15] А інше - наче дзиґа заповзята,

 

16] Немов у хороводі неодно-



17] манітно йдуть - те звільна, те жвавіше,

18] Бо певний рух їм завдано давно, -

 

19] Я в тій, яка розквітла найясніше,



20] Побачив рух найвищого з вогнів,

21] Що сяяв із усіх найяскравіше.

 

22] Круг владарки він тричі обкружив



23] І став чудесним співом рокотати, -

24] Фантазія не чула схожих див.

 

25] Перо стрибає... Як мені писати?



26] Уяви тло у згортках неясне,

27] Не те що мова, навіть фон строкатий.

 

28] «О сестро люба і свята! Мене



29] Від товариства Божих славословів

30] Твоє позвало слово чарівне».

 

31] Огонь благословенний так свій повів



32] До владарки направив, і язик

33] Його до неї ті слова промовив.

 

34] Вона ж: «О світло, що ввібрало лик



35] Того, кому Господь на зберігання

36] Ключі небесних благ віддав навік, -

 

37] Хай він на всі відкаже запитання



38] Про віру, що в воді тебе вела, -

39] Трудні й легкі, як на твоє жадання.

 

40] Тобі відкриті всі його діла,



41] Як любить, як надіється, як вірить, -

42] І для очей твоїх безсила мла.

 

43] Тут громадян своїх держава мірить



44] За вірою; нехай же скаже й він,

45] Як міру він і прославляє, й ширить».

 

46] Мов бакалавр, на запит не один



47] Відповідати вчителю готовий

48] Не висновком - переліком причин,

 

49] Так зброю зготував я для відмови



50] Огню, в якому язики вились,

51] Щоб сповідати вірувань основи.

 

52] «Християнине добрий, зголосись:



53] У чому віра?» Я звернув обличчя

54] До сяйва, звідкіля слова лились,

 

55] А потім озирнувсь на Беатріче,



56] Яка зробила миттю знак мені,

57] Що джерело мене відкрити кличе.

 

58] «Коли дозволить ласка таїні, -



59] Почав я, - перший в раті цій хоробрій

60] Хай чує сповіді слова ясні!-

 

61] І далі:- Як писав громаді добрій



62] Твій славний брат, що ви з ним Риму шлях

63] Прямий накреслили на світлий обрій,

 

64] Це сутність у сподіваних речах



65] І певний доказ у речах незримих, -

66] У цьому зміст її в моїх очах».

 

67] І я почув: «До істин незборимих



68] Піднісся ти, коли підніс її

69] До сутностей, з усіх найбільше чтимих».

 

70] І знову я: «Глибин тих, що мої



71] їх бачать очі, йдуть з вершини миру,

72] Навік позбавлені земні краї,

 

73] Буття яких спирається на віру,



74] Надії теж на ній самій лежать,

75] Тому вона й являє сутність щиру.

 

76] На вірі висновки побудувать



77] Ми мусим, як звання убоге змістом, -

78] Тож треба доказом її вважать».

 

79] Тоді я вчув: «Коли б то тайнам чистим



80] Навчав би зрозуміло богослов,

81] То не було б чого робить софістам».

 

82] Дихнувши ще, докинула любов:



83] «В монеті цій посвідчили учені

84] Вагу та вартість складових основ.

 

85] Скажи, чи є вона в твоїй кишені?»



86] І я: «Атож, блискучим кругляком,

87] В карбівці ж сумніву немає в мене».

 

88] І вчув я, як сяйнула язиком



89] Глибінь вогню: «Де камінь самоцвітний,

90] З якого добрі йдуть діла цілком,

 

91] Знайшов ти?» І тоді я: «Дощ привітний



92] Святого Духа, що так рясно ливсь

93] Пізніш по шкірі ветхій і новітній, -

 

94] Це силогізм, який мені явивсь



95] Таким вже гострим, супроти якого

96] Всяк інший нам тупим би уявивсь».

 

97] І я почув: «Із давнього й нового



98] Учень ти склав уявлення своє,

99] Та чи ти певен, що вони від Бога?»

 

100] І я: «На те ґрунтовний доказ є -



101] Діла чудесні дальші, бо не плавить

102] Заліза в них природа й не кує».

 

103] Відказано: «Хто ж певності добавить,



104] Що тим були діла ці? Тут же те,

105] Що треба довести, за доказ править».

 

106] «Весь світ прийняв учення пресвяте, -



107] Сказав я, - без чудес, і це доводить,

108] Що чудеса всі - марнота й пусте.

 

109] Ти став, голодний та худий, виходить



110] На поле й готувати гарний збір,

111] Що нині терен, не колосся родить».

 

112] Замовкнув я, й святий високий двір



113] Тут розпочав у сферах «Бога хвалим»

114] На голос, узвичаєний для зір.

 

115] І славний вождь, вивчавши цаль за цалем



116] Гілля моє, яка в нім чистота,

117] Закінчуючи листом не опалим,

 

118] Почав ізнову: «Ласка пресвята,



119] Любивши розум в тебе, розтуляла,

120] Як розтуляти слід, твої уста.

 

121] Це добре, що у тебе віра стала,



122] Але коли ж у вірі ти достиг

123] І як хвала її в тобі постала?»

 

124] «Ти, любий отче й душе, бачить зміг



125] Те, в що так вірив, аж у гроб спустився

126] Куди прудкіше од юнацьких ніг, -

 

127] Почав я, - хочеш ти, щоб я відкрився,



128] У чому віра ця тверда моя,

129] І ще, чому у ній я утвердився?

 

130] Відповідаю: вірю в Бога я, -



131] Любов'ю й волею дає, незрушний,

132] Єдиний, вічний небу він буття.

 

133] Хоча у фізиці є довід слушний



134] І в метафізиці те ж маєм ми,

135] Ллють докази, як Богу дощ послушний,

 

136] Мойсей, усі пророки та псалми,



137] Євангеліє й ви, що вийшли з кущі

138] Вогню богонатхненними людьми.

 

139] Я вірю в три особи вічно сущі



140] І в сутність їх троїсту і одну,

141] Де з «єсть» пов'язуються «суть» найдужче.

 

142] Всю Божої природи таїну,



143] Яку моє тут слово розливає,

144] В євангельську сокрито глибину.

 

145] У ній початок, іскра в ній тепла є,



146] Що миттю пломеніє по стезі

147] Й зорею неба у мені палає».

 

148] Як володар, що дякує слузі



149] Та обійма на знак благовоління,

150] Що вість приніс він швидше, ніж возій,

 

151] Мені утішне дав благословіння



152] І тричі облетів, коли я стих,

153] Апостольський вогонь - з його ж веління

 

154] Я й мовив, бо зрадів зі слів моїх.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал