Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка22/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   34

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1] Як той, хто з видом тужним і сердитим

2] Спитав Клімену й безумом тяжким

3] Навчив батьків не потурати дітям,

 

4] Таким я був, і бачили таким



5] Мене й володарка, й світець священний,

6] Що місцем поступивсь мені летким.

 

7] І Беатріче: «Смолоскип вогненний



8] Бажання вийми, - мовила, - й звільни

9] Душі своєї зліпок сокровенний,

 

10] Та, звісно, не на те, щоб ти хвальний



11] Постав у нас в очах, але щоб сміти

12] Жаль на жагу висловлювать гучний».

 

13] «О любий стовбуре мій знаменитий,



14] Ти так здійнявсь, що, як всі бачать в нас,

15] Що двох тупих в трикутник не вмістити,

 

16] Так бачиш ти можливе людських мас,



17] Дивуючись на першу цятку в перлах,

18] Де вічно є теперішній лиш час.

 

19] Коли з Віргілієм по темних жерлах



20] Підводивсь я горою каяття

21] І сходив у глибини світу вмерлих,

 

22] Про те, що принесе мені життя,



23] Чимало чув я прикрого, й невільно

24] Підготувавсь до цих ударів я.

 

25] Тому бажав би взнати непомильно,



26] Який тягар мені на долю спав - -

27] Стріла очікувана б'є не сильно», -

 

28] Так в одповідь до світла я сказав



29] І тим, на побажання Беатріче,

30] Признався сам у тім, чого бажав.

 

31] Не манівцями і не таємниче -



32] Було це в звичках вчителів основ,

33] Супроти чого Божий син їх кличе, -

 

34] А, лагідно всміхаючися знов,



35] Латинським словом мовила глибоким,

36] У сяйво вбрана, батьківська любов:

 

37] «Можливе не виходить ненароком



38] За межі вашої речовини:

39] Усе лежить перед правічним оком,

 

40] Не роблячи із того новини,



41] Як рух човна, котрий униз спливає, -

42] Уважні очі стежать з вишини.

 

43] А звідти, як до слуху долинає



44] Орган, так час, що жити маєш ти,

45] До погляду мойого долітає.

 

46] Примушений був Іполит втекти,



47] Побачивши, як мачуха лютує,

48] Ти ж мусиш із Флоренції піти.

 

49] Так схоче, зажадає і вторує



50] Цю згубну стежку зграя навісна

51] Там, де щодня Христом усяк торгує.

 

52] І на розбиту партію вина,



53] Як завжди, ляже вся; лиш мить остання

54] Освідчить щиру істину до дна.

 

55] Ти кинеш все, чому віддав кохання,



56] До решти все, бо й решту розтягли б, -

57] Найперший це удар меча вигнання.

 

58] Ти звідаєш, який солоний хліб



59] Не свій, як важко сходить вниз чи вгору

60] По сходах не своїх без ліку діб.

 

61] Але найтяжче під жорстоку пору -



62] Це буде товариство дурнів злих,

63] В яке потрапиш, втративши опору.

 

64] Невдячність, тупість, нечестивість їх



65] Відчуєш скоро ти, але не в тебе

66] Зачервоніють скроні, а у них.

 

67] Підлота скотська їх в ділах, як треба,



68] Себе покаже, - слава й честь тобі,

69] Що партію свою складеш ти - з себе.

 

70] Свій перший знайдеш захисток собі



71] В великого Ломбардця із тим птахом

72] Священним, що під сходами, в гербі.

 

73] І під його привітним пишним дахом



74] Ітимуть між обох вас просьба й дар

75] Не в тім порядку, не звичайним шляхом.

 

76] Уздриш того з ним, хто родимий чар



77] Дістав і міць таку з цієї зірки,

78] Що слава діл його злетить до хмар.

 

79] Про нього поки що ні слів, ні спірки,



80] Бо молодий іще і - небесний рух

81] Десятої навкруг не лічив мірки.

 

82] Гасконець ще не зманить зір і слух



83] Високого Арріго, бо зневажить

84] Срібло й знегоди чеснотливий дух.

 

85] Його щедроти скрізь усім розкажуть



86] Про нього, так що навіть вороги

87] Йому во славу язики розв'яжуть.

 

88] Йому під щит укрийся дорогий,



89] Бо тим допомагає він без міри,

90] Кого обсіли злигодні й борги.

 

91] Зроби ж в умі про нього запис щирий,



92] Не повідай лиш...» - і повів таке,

93] Що хто й почув би, не пойняв би віри.

 

94] І: «Сину, ось пояснення тривке



95] Тому, що чув ти; пастки всю брехливість

96] Світил кружіння виявить близьке.

 

97] А ти виказуй до сусід терпливість,



98] Бо ще подовжиться життя твоє,

99] Й побачиш їхню скарану зрадливість».

 

100] Я, зрозумівши, що перестає



101] Свята душа, замовкнувши, з основи

102] Моєї ткати полотно своє,

 

103] Почав, як той, хто прагне із розмови



104] Позичити науки в мудреця

105] Із бачення, зичливості й любові:

 

106] «Я втямив, батьку, що доба от ця



107] Уразить несподіванкою злою

108] Мене, як необачного бійця.

 

109] Тож маю вигострить уваги зброю,



110] Щоб піснею не рідне лиш одне,

111] А й інших міст не посварить з собою.

 

112] Там, де провалля темне та сумне,



113] І на гори чудесній верховині,

114] З якої зір владарки взяв мене,

 

115] І тут, світило за світилом, нині, -



116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий

117] У декого від слів моїх приплине,

 

118] І якщо я - друг правди боязкий,



119] Боюсь не жити в людстві молодому,

120] Що наші древніми назве віки».

 

121] І світло усміхом у скарбі тому,



122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,

123] Мов сонце у свічаді золотому,

 

124] І мовило: «Сумління, що тремтить



125] З гріхів своїх або чужих, сприймає

126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.

 

127] Зневаж брехання тих людців безкрає,



128] Все бачене хай пісня розповість, -

129] І хай свербить тому, хто чирку має!

 

130] Твій голос буде, як коли хто їсть



131] Спочатку неприємне, а пізніше,

132] Засвоєне, воно дає користь.

 

133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше



134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,

135] І це тобі ще вищу шану впише.

 

136] Тому тобі й показано було



137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги

138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.

 

139] Слухач своєї не спиня уваги



140] На прикладах, узятих з неясних

141] Джерел, що без довіри й без поваги,

 

142] І на ділах, не дуже голосних».



 

 

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши

2] На цім, я ж пробував на смак своє,

3] У солодощі гіркоту мішавши,

 

4] І та, що ввись вела чуття моє:



5] «Зміни гадки, згадай, що я, - сказала, -

6] При тім, від кого легшим все стає».

 

7] Я погляд звів на ту, що так втішала,



8] І вздрів любов таку в ясних очах,

9] Що враз німою мова в мене стала

 

10] Не тим, що нетвердий я у словах, -



11] А тим, що розум мій понад межею

12] Без вищих вожаїв загубить шлях.

 

13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,



14] Не зв'язувалось почуття ніяк

15] Із пристрастей юрбою усією.

 

16] Одвічна радість полум'ям, однак,



17] Сіяла в Беатріче і, відбита,

18] Щасливила мене, як свята знак.

 

19] Мене скорила усмішка розлита,



20] Коли сказала: «Озирнись і чуй,

21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита».

 

22] Як інколи в обличчях всім в очу



23] Буває сила почуття такого,

24] Що душі коряться його мечу,

 

25] Так із палання сяєва святого



26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,

27] Що має він додати щось до цього.

 

28] І він сказав: «На гілці п'ятій цій



29] У дереві, що живиться в вершині,

30] Плодами вкриване в листві густій,

 

31] Блаженствують ті духи, що в тіснині



32] Якби жили між горя та біди,

33] Багатшали з їх діл би музи й нині.

 

34] Тож на хрестові плечі погляди:



35] На голос мій посуне їх лавина,

36] Мов миготливих блискавок ряди».

 

37] Й побачив я, як на ім'я Навіна



38] Майнув хрестом високий пломінь цей,

39] І мову, й рух ввібрала мить єдина.

 

40] Був названий великий Маккавей,



41] І сяєво вслід вогняним гірляндам

42] Кружляло, наче дзиґа у дітей.

 

43] Перед Великим Карлом та Орландом



44] В душі захоплень спалахнув мільярд:

45] От соколи, зразки шляхетним грандам!

 

46] Майнули ще Гульємо, Реноард



47] І герцог Готтіфред переді мною,

48] Хрестом ще перебіг Руберт Гвіскард.

 

49] Вмішавшись між юрбою вогняною,



50] Дух предка дав мені урозуміть,

51] Що й тут він славний піснею дзвінкою.

 

52] І я праворуч повернувсь на мить



53] Щоб з мови або рухів Беатріче

54] Збагнути, що повинен я чинить.

 

55] І в неї зір так сяяв мальовниче,



56] Так променисто, навіть перейшов

57] Він досі бачене в її обличчі.

 

58] І як із того, що вогонь основ



59] Тому, хто творить благо, все ясніша,

60] Він рух в чесноту осягнуть готов,

 

61] Так осягнув я, що дуга рівніша



62] Мене укупі з небом в вись знесла,

63] Бо я дививсь, як диво яскравіша.

 

64] І як збігає краска із чола



65] Та щік, і лиця знов стають сліпучі,

66] Коли красуня сором свій збула,

 

67] Так я зирнув, і очі невсипучі



68] Сказали, що мене прийняв терен

69] На шостій зірці, не такій блискучій.

 

70] Той смолоскип Юпітерів блажен



71] Іскривсь любов'ю, пломенів частками,

72] До наших дуже схожими письмен.

 

73] І як птахи летять над берегами,



74] Зрадівши кормові, і вниз і ввись,

75] Шикуючись і колами, й рядами,

 

76] Так і святі створіння піднялись,



77] І, ринучи у небі, мов обвали,

78] То в «Л», то в «Ю», то в «2>» вони плелись.

 

79] Вони спочатку з піснею кружляли;



80] А, склавши букву, з палом мовчазним

81] Хвилину-другу з місця не рушали.

 

82] О Пегасеє, людям видатним



83] Ти довгий вік даєш, у славі милий,

84] Вони ж-і царствам, і містам значним, -

 

85] Так освіти мене, щоб міг я, смілий,



86] До них колишній образ повернуть!

87] Надай моїм рядкам колишні сили!

 

88] У сімках п'ять разів пробігли путь



89] І приголосні, й голосні, й з частини

90] Шукав я сили цілість осягнуть.

 

91] «Любіте правосудіе», - з картини



92] За дієсловом там іменник став,

93] «Кто суд вершиш над всім», - й ущухли плини.

 

94] Скінчивши «М», собою не писав



95] їх сонм нічого більше, і Юпітер

96] Сріблом в розводах золотих засяв.

 

97] І на шпилях останньої із літер



98] Побачив я, як славили вогні

99] Те благо, що несе їх, наче вітер.

 

100] Як із удареної головні



101] Злітають іскри та й летять, мигтівши,

102] Й на них ворожать неуки дурні,

 

103] Так тисячі мигтінь звились, злетівши,



104] Ці - дуже високо, а нижче - ті,

105] Як присудило сонце, їх створивши.

 

106] І вздрів я, - з душ, зупинених як стій,



107] Орлину шию й голову малює

108] Хтось в огненно-прекрасній чистоті.

 

109] Митець той вчителя не потребує:



110] Він вчитель сам у блиску сяйних риз,

111] Він формами й пташиних гнізд керує.

 

112] А решта душ блаженних збилась вниз



113] На букву «М», вінцем з лілей укриту,

114] Й в коротку мить закінчила ескіз.

 

115] О ніжна зоре! Скільки самоцвіту!



116] І все це свідчить: правий суд гряде

117] Нам з неба, повного твойого світу!

 

118] Тож я благаю Вищий Розум, де



119] Береш свій рух і міць, знайти між люду,

120] Звідкіль на промінь твій той дим іде.

 

121] І знов на тих звести свій гнів, осуду,



122] Котрі на ринок обертають храм,

123] Який завдячує і муці, й чуду.

 

124] О військо, що мені зустрілось там!



125] За тих молись, хто взяв зразок поганий

126] І на брехню піддався ворогам.

 

127] Колись ішли на війни громадяни,



128] Мечі гострили на ворожу рать, -

129] Тепер грабують хліб, Отцем всім даний.

 

130] Згадай-но ти, хто пишеш, щоб стирать:



131] Петру і Павлу, вбитим за саджання

132] Того, що нищиш, - вік не умирать.

 

133] Ти, певно, скажеш: «Скупчивши жадання



134] На тім, хто радо ніс пустель ярем

135] І з танців смертного зажив страждання, -

 

136] Забувся я про Павла з Рибарем».



 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

1] Мені здалось, що гарний образ, дужі

2] Піднявши крила на високий літ,

3] Потішив сплетені у нього душі.

 

4] Мені здалось: з них кожна - самоцвіт,



5] І промінь так осяяв самоцвіти,

6] Що зник у мене із очей весь світ.

 

7] Того, що маю тут я відтворити,



8] Письмом чи усно не повів ніхто б,

9] Ніхто не зміг би навіть уявити:

 

10] Я ж бачив і я чув орлиний дзьоб,



11] Що мовить став, і «я» та «мій» злітало,

12] Де «ми» та «наш» доречнішим було б.

 

13] Почав: «Я жив побожно й незухвало,



14] Й мене ввібрала слава огняна,

15] Яку б саме бажання не здолало.

 

16] Лишилась пам'ять по мені ясна, -



17] її зіпсуте людство вихваляє,

18] Історія ж наслідувань не зна».

 

19] Тепло із багатьох вуглин палає



20] Одне, а для любовей багатьох

21] Звучання птаха злинуло безкрає.

 

22] Я одказав: «О квіти днів стількох



23] З одвічних радощів, що аромати

24] Зливаєте свої з усіх епох!

 

25] Допомагайте піст мені зламати,



26] Що, поки я його не поборов,

27] Мене воліє в голоді тримати.

 

28] Хай в небі інше царство має знов,



29] Всю Божу справедливість оддзеркалить,

30] На ній і в вашім не лежить покров.

 

31] Ви знаєте, як можу я усталить



32] Свою увагу; знаєте, який

33] Той сумнів, що мене віддавна палить».

 

34] Як сокіл, знов без ковпачка зіркий,



35] В жадібній оглядається надії

36] І крильми б'є, красивий та стрімкий, -

 

37] Отак повівсь із хвал Господній дії



38] Та правосуддю складений цей стяг,

39] Співавши чутне тим, хто тут радіє.

 

40] Він мовив: «Той, хто циркулем досяг



41] До краю світу і в просторі цьому

42] Усе відверто й потайки простяг,

 

43] Не міг ніде покласти ні на чому



44] Відбиток так, щоб він не повершав

45] Того, хто меж не має геть у всьому.

 

46] І перший той гордливець з вишніх слав,



47] Найвищий із сотвореного роду,

48] Не виждав світла і незрілий впав.

 

49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,



50] Занадто вже дрібненьке для добра

51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.

 

52] Так погляд наш, що розуму вбира



53] Не більше в себе за єдиний промінь,

54] Який себе на всесвіт простира, -

 

55] Не в силі дать такої сили пломінь,



56] Щоб сяло джерело ясних струмінь

57] Каррарських блисканням каменоломень.

 

58] Бо справедливість, що іде з стремлінь



59] Правічних, зір скінченний ваш скородить

60] Лиш як поверхню - не морську глибінь:

 

61] Хоч він при березі зо дна доходить,



62] А відпливти - і товща водяна

63] Його крізь себе зовсім не проводить.

 

64] Лише те - світло, що його одна



65] Дає предвічна ясність, решта ж - з тьмою.

66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.

 

67] От схов із справедливістю прямою



68] Я відімкнув - і все ясним здалось,

69] Що не давало так тобі спокою,

 

70] Аж ти казав: «От жив над Індом хтось,



71] Кому ніколи про Христа ні слова

72] Ні чути, ні читать не довелось.

 

73] Та воля до добра була чудова,



74] Й не знайде в ньому розум наш провин, -

75] Були безгрішні в нім діла і мова.

 

76] І ось він вмер без віри, без хрестин.



77] Чи праведно за те його карати?

78] Чи з власної вини не вірив він?»

 

79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати



80] Й судити за десятки тисяч миль,

81] Як зір не може твій на крок дістати?

 

82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,



83] Якби в нас не було Письма святого,

84] На сумніви той клав би тьму зусиль.

 

85] О грубі розуми гурта земного!



86] Боління перше - у собі благе,

87] Ще й блага не цурається самого.

 

88] Все згідне з ним - як істина, наге



89] Й своїм не скорюване жодним твором,

90] Веде його у щастя дороге.

 

91] Як над гніздом лелека мчить простором,



92] Принісши корму виводку всьому,

93] Годованці ж за нею стежать зором, -

 

94] Святий піднявся образ в вись німу,



95] Коли я очі звів, і крила - зграя

96] Єдиних воль підводила йому.

 

97] Співав він обертаючись: «Пуста є



98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;

99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має».

 

100] Коли все стихло в образі яснім



101] Святого духа, не забувши знака,

102] Що ним земля ушанувала Рим,

 

103] То він почав: «Душа не йде ніяка



104] Сюди, якщо не вірила в Христа,

105] Бо це найперша нам усім відзнака.

 

106] Та згадує багато хто Христа,



107] А на суді стоятимуть не ближе -

108] За тих, що і не чули про Христа.

 

109] Тих християн засудить око свіже



110] Арапів, як ділити розпочнуть, -

111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.

 

112] Що перси нашим владарям дадуть,



113] Коли почнеться книги розгортання,

114] Де списано їх бруд і каламуть?

 

115] Затямлять там Альбертове діяння,



116] Як він скерує крила у ганьбі

117] І празькі землі дасть на плюндрування.

 

118] Затямлять Сену в горі та журбі,



119] Що принесе, фальшуючи й донині,

120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.

 

121] Затямлять там, що в заздрісній гордині



122] Шотландцю і англійцю тісно жить

123] Здалось на власній тільки половині.

 

124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть



125] Іспанця та богемця, що границю

126] Забув своїй неславі спорудить.

 

127] Лишать в очах, як цінять в одиницю



128] Кульгу (єрусалимець був скупій),

129] А вади будуть в тисячу ціниться.

 

130] Лишать і пана в скнарості черствій



131] Із острова вулкана й спеки зразу,

132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;

 

133] От вид його, щоб дати до показу,



134] Усього написали кілька слів,

135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.

 

136] От хай на його дядька й брата гнів



137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані

138] Честь гідного народу й двох вінців.

 

139] От з португальцем тут норвежець знані



140] На цілий Божий світ, як той далмат,

141] Який топив венецьке злото в твані.

 

142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат



143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,

144] Як гір не подолає хижий кат!

 

145] Хай стануть їй як засторога в сварі



146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,

147] Бо там шаліє звір у дикій ярі

 

148] І не цурається лихих владик».



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,

2] Пішов на другу із півкуль земних

3] І день сховавсь під ночі охорону,

 

4] То зразу ж безліччю зірок ясних



5] Все небо у промінні засіяло,

6] А той же сам світив ясніш за них.

 

7] Мені це явище на думку спало,



8] Коли знак світу і його вождів

9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.

 

10] Й незмірна безліч тих живих світів



11] Співати почала, ще більш огняна,

12] Та саме що - я в гадці не лишив.

 

13] О чарівна любове, в усміх вбрана,



14] Поміж найблагочесніших думок

15] Яка здалась мені ти полум'яна!

 

16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок



17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,

18] Затих останній ангельський дзвінок,

 

19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,



20] Далеко дзюркотить між каменюк,

21] Неначебто струмків джерельних стрічка.

 

22] І нібито при гирлі цитри звук



23] Знаходить форму, і як подув, лине

24] Мелодією з флейти із-під рук, -

 

25] І тут, не переждавши ні хвилини,



26] Із образу так грім прогуркотав

27] Орлиним горлом, як із порожнини.

 

28] На голос обернувся він і став



29] У дзьобі словом, що я ждав од нього

30] І r cenui v своєму записав.

 

31] «Той орган мій, що бачить, а в земного



32] Орла ще й зносить сонце, - мовив він, -

33] Уваги потребує хоч не много.

 

34] З огнів, що видно з різних тут сторін,



35] Ті, з кого око тут моє іскриться,

36] Всі пильно дібрано один в один.

 

37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,



38] Святого духа оспівав колись,

39] Возивши із ковчегом колісницю,

 

40] Тепер він знає, що перелились



41] Побожні співи на відплату рівну

42] І в пломеніючий вінець сплелись.

 

43] З п'ятьох, що створюють дугу надбрівну,



44] Той, що від дзьоба перший, втишив ту

45] Журбу за сином у вдови незмивну.

 

46] Тепер він знає, що хоч доброту



47] Він виявляв, та вічного спокою

48] Позбувсь, бо душу не віддав хресту.

 

49] А другий, як угору йти дугою,



50] Відстрочуючи неминучу мить,

51] Покаявся з молитвою палкою.

 

52] Тепер він знає: присуд не щастить



53] Усунуть геть, з молитви ж можна в слові

54] «Сьогоднішнє» на «завтрашнє» змінить.

 

55] А дальший, поступившись пастухові,



56] Хай добрий намір дав гіркі плоди,

57] Мене й закони в грецькій вклав обнові.

 

58] Тепер він знає, що хто зло сюди



59] З добром заніс, той приєднавсь до лику,

60] Хоч світ од нього й зазнавав біди.

 

61] А цей, на згині вниз брови, на стику,



62] Гульєльмо був, що плаче край за ним,

63] Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку.

 

64] Тепер він знає, що царем благим



65] Захоплюється небо, й в пишній свиті

66] Доводить це він одягом ясним.

 

67] Чи думав хто в несталім дольнім світі,



68] Щоб той Ріфей-троянець п'ятим був,

69] Де четверо - особи знамениті?

 

70] Тепер він знає краще, ніж хто чув,



71] Про Божу благодать в небеснім краї,

72] Але до дна її не досягнув».

 

73] Як жайворон зі співами ширяє



74] По висі й раптом мовчазним стає,

75] А насолода у ньому ще грає,

 

76] Таким здалось уявлення моє



77] Тієї волі, що з її веління

78] Усе стає одвічно тим, чим є.

 

79] Хоч перед сумнівом мого сумління



80] Я був, мов скло над барвами пусте,

81] Йому забракло довгого терпіння.

 

82] Та з уст моїх: «То що ж воно все те?» -



83] З великим він виштовхувавсь напором,

84] І я уздрів, що свято скрізь росте.

 

85] І відповів із спалахнулим зором



86] Моїм думкам благословенний знак,

87] І розум втішив розв'язанням скорим:

 

88] «Ти, бачу, віриш, але просто так,



89] Не розібравшись, що те слово значить;

90] Ти віриш, а не знаєш, чом та як.

 

91] Ти наче той, хто сутності не бачить,



92] Хоч назву речі й відає умом,

93] Аж поки хтось йому не розтлумачить.

 

94] / царствіє небесноє силком



95] Покориться любові та надії,

96] Щоб волю Божу подолать цілком, -

 

97] Не як людьми людина володіє -



98] її долають, бо дає долать,

99] А, здолана, добром долать воліє.

 

100] В брові тій перша й п'ята дивувать



101] Тебе повинні душі, бо ж не в'яне

102] Ця ангельського краю благодать.

 

103] їх прах покинули вже християни,



104] Які повірили в каліцтво ніг,

105] Одна - що сталось, друга - що настане.

 

106] Ця, з Пекла, звідки ще ніхто не міг



107] Із добрим вийти наміром, - вдяглася

108] В свої кістки, -живих надій поріг.

 

109] З живих надій цих до небес знялася



110] Така молитва про благі краї,

111] Що просто аж до Бога підвелася.

 

112] Душа ця, про яку слова мої,



113] Вернувшись до живих на строки певні,

114] Повірила в того, хто спас її,

 

115] Й пірнула так в огні любові ревні,



116] Що, вмерлу знов, занесено було

117] її у ці святі чертоги древні.

 

118] Та ж з ласкою, що лляло джерело



119] Таке на глиб, що жодне сподівання

120] На дні уздріть нічого не могло,

 

121] Дала чуттям до правди спрямування,



122] І з ласки в ласку Бог її очам

123] Відкрив грядуще наше врятування.

 

124] Повіривши у нього, з почуттям



125] Більш не вклонялась ідольській колоді

126] І докоряла грішним землякам.

 

127] Хрестилась в трьох жінок, яким в поході



128] При правім колесі веліли йти,

129] Настав же хрест в десятий вік відтоді.

 

130] О доле, в джерелі далека ти



131] Від тих, кому причини не знайомі

132] І хто не має сили їх знайти!

 

133] Ви ж не хапайтесь, смертні несвідомі,



134] З своїм судом: хай бачим Бога, все ж

135] Усі обранці нам ще не відомі.

 

136] Та незнання це втішне нам без меж,



137] Найвище благо з наших благ навіки, -

138] Бо те, що хоче Бог, ми хочем теж».

 

139] Так образ цей божественно великий,



140] Подовжуючи зір короткий мій,

141] Подав ці ніжні, чудодійні ліки.

 

142] І як цитрист вторує визначний



143] Значному співаку, торкавши струни,

144] Щоб спів його був гарний, голосний,

 

145] Так відгукались зграйно, наче луни,



146] Мигали згідно, як повіки, вряд

147] Два сяйва й блискали, немов перуни,

 

148] Орлиній мові громовій улад.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал