Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка2/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Мій раптом перервався сон глибокий,

2] Бо грім оглушливий я враз почув

3] І встав, немов ударений під боки,

 

4] І все спочилим оком озирнув,



5] На ноги звівшись, подививсь уважно,

6] Щоб добре зрозуміти, де я був.

 

7] Стояв на стежці я, що неосяжно



8] Збігала вниз, в те урвище сумне,

9] Де лемент мук відгримував протяжно.

 

10] Таке в густім тумані неясне



11] Було воно, що зір мій недолугий

12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

 

13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -



14] Сказав поет і на обличчі зблід, -

15] Я буду перший, а ти будеш другий».

 

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,



17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,

18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»

 

19] І він: «Злощасних репет увігнався



20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде

21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

 

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».



23] Так він сказав та й уступив зі мною

24] У перше коло, що круг прірви йде.

 

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,



26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -

27] Самі зітхання коливали млою:

 

28] їх збуджувала туга без страждань



29] У стовпищі, в якім не розрізняєш

30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

 

31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,



32] Це що за духи, на яких глядиш?

33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

 

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,



35] А ті, хто без хрещальної поради

36] Не знали, що спасає найпевніш.

 

37] їм християнські не лились відради,



38] Було чуже їм Божество само, -

39] Я увіходжу теж до їх громади.

 

40] Це незнання - єдине нам гальмо,



41] Й ми тим караємось за цю невдачу,

42] Що без надій жаданням живемо».

 

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу



44] Я тих, кому пошану всім здаю

45] За видатні діла й величну вдачу.

 

46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -



47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

48] Яка являє для брехні суддю. -

 

49] Невже тут по заслузі чи офірі



50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»

51] І він на ці слова, і темні й щирі,

 

52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,



53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,

54] Звитяжця коронований вінком.

 

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,



56] Його син Авель, благочесний Ной,

57] Мойсей, законодавець і служитель,

 

58] Давид і Авраам, що жив давно,



59] Ізраїль з батьком і сини численні,

60] Рахіль, дорожча над усе майно,

 

61] Й багато ще - і стали всі блаженні.



62] Узнай одне ти - душі всі людські

63] До того часу не були спасенні».

 

64] У згадках про події неблизькі



65] Ми не лишали прокладати в лісі,

66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

 

67] Та спогади недовго ці велися



68] Між нами ще, як смуги світляні

69] У здолану півкулю тьми влилися.

 

70] За кілька кроків видний став мені



71] Освітлений зелений простір луки,

72] Де сяйвом сяли люди видатні.

 

73] «О шано й честь мистецтва та науки,



74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна

75] Й відділені вони в окремі злуки?»

 

76] І він мені: «їх слава голосна,



77] З якою ти ще на землі зіткнувся,

78] Така, що й в Бога шана їм значна».

 

79] І голос в той же час мені почувся:



80] «Вшануємо ж великого співця,

81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

 

82] І по слідах великого сліпця



83] Нас три величні тіні йшли стрічати,

84] Нерадісні і несумні з лиця.

 

85] І добрий мій учитель став казати:



86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,

87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -

 

88] То сам Гомер, усім поетам пан,



89] А другий - то творець сатир Горацій,

90] А то - Овідій і за ним - Лукан.

 

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці



92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам

93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».

 

94] Так я уздрів блискучу школу там



95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,

96] Летів орлом назустріч небесам.

 

97] Вони про себе щось поговорили



98] І привітання мовили свої,

99] І посміхнувся мій учитель милий.

 

100] Усі тримались, як близькі мої,



101] І, розуміючи високу шану,

102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

 

103] Отак ішли до світлого ми стану



104] Й поважно мову про таке вели,

105] Про що розповідать пізніше стану.

 

106] Під благородний замок ми прийшли,



107] Який сім раз оточували стіни,

108] Й джерельні води навкруги текли.

 

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,



110] Дістались двору ми крізь сім воріт

111] І вздріли свіжу зелень луговини,

 

112] В очах у мешканців горів привіт,



113] У постатях ласкава сяла милість,

114] А в тихій мові - лагідності світ,

 

115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість



116] В такому світлі, що змогли вочу

117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.

 

118] Великі, до яких в думках лечу,



119] Вщасливили мене своїм собором,

120] Що й досі ще від захвату тремчу.

 

121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,



122] І Гектора, й Енея розрізнив,

123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.

 

124] Каміллу і Пентесілею вздрів



125] По другий бік та ще царя Латина,

126] Який з Лавінією там сидів.

 

127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,



128] Корнелью, Марцію та Юлью -всіх.

129] А осторонь - самого Саладіна.

 

130] І, перевівши зір очей своїх,



131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

132] Сидить в сім'ї філософів значних.

 

133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.



134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,

135] І Діоген своє тут місце має.

 

136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,



137] Фалес, ким славилась бібліотека,

138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

 

139] Вздрів якостей досліджувача грека



140] Діоскоріда, - тут же був Орфей,

141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

 

142] І геометр Евклід, і Птолемей,



143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

144] І Аверроес, цей тлумач ідей.

 

145] Тяглася їх гірлянда незліченна,



146] Та хай про це хтось інший розповість,

147] Бо тема й так у мене широченна.

 

148] І двох співців позбавилося шість,



149] Бо враз мене вожай мій знаменитий

150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,

 

151] Туди повів, де нічому світити



 

 

ПІСНЯ П'ЯТА

1] І тут зійшов до другого я кола,

2] За перше меншого, та від розпук

3] Кричали душі голосніш довкола.

 

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;



5] Який при вході судить справедливо,

6] Хвостом указуючи розмір мук.

 

7] Кажу, коли якась душа лякливо



8] Розповіла про всі свої діла,

9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

 

10] їй місце визначає в царстві зла,



11] Хвоста скрутивши стількома витками,

12] В котре по черзі коло засила.

 

13] Тиск перед ним і днями, і ночами;



14] Душа тут кожна свій проходить суд:

15] Сказала, вчула та й пішла до ями.

 

16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -



17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

18] На мить лишивши безконечний труд, -

 

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,



20] А про широкий вхід і не гадай!»

21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

 

22] Не з власного жадання йде в ваш край:



23] Так хочуть там, де все зробити можуть

24] Чого захочуть, так що не чіпай».

 

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,



26] Зачувся лемент, і зневіра йме,

27] Чи зойки відчаю луна не множить?

 

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,



29] І знявся рик, як в буряному морі,

30] Коли на ньому дужий вітер дме.

 

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,



32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють

33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

 

34] І душі, летячи у каламуть,



35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

36] Самого Бога в небесах клянуть:

 

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,



38] Жахливій бурі цій той люд яркий,

39] Який скорився лиха розмаїттю.

 

40] І як на крилах носяться шпаки



41] В холодну пору, збившися у зграї,

42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

 

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,



44] І без надій, що прийде тиші мить

45] Або змаліють муки їх безкраї.

 

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,



47] Коли на південь відлітає птиця,

48] Так я, передбачавши ремства нить,

 

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,



50] І запитав: «Учителю, яким

51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»

 

52] «Найперша з тих, що виглядом своїм



53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -

54] Була царицею над світом всім;

 

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,



56] їй підказала похіть навісна

57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -

 

58] Семіраміда, Нінова жона



59] І спадкоємиця його зрадлива;

60] Султан тепер там, де жила вона.

 

61] А це - кохання жертва нещаслива,



62] Яка збезчестила Сіхея прах;

63] А далі - Клеопатра похітлива».

 

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях



65] Лягли війська, Ахілла міць велику,

66] Яка з кохання згинула в віках,

 

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку



68] Тих нещасливих, що Амор жене,

69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

 

70] Коли мій вождь назвав число значне



71] Мужів і дам - весь почет іменитий,

72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

 

73] І я сказав: «Співцю, поговорити



74] Хотів би я із тінями двома,

75] Що вихор їх жене несамовитий».

 

76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма



77] Й вони наблизяться: ім'ям любові

78] Благай, і пара підлетить сама».

 

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,



80] Подав я голос: «Привиди журби,

81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».

 

82] Як в полум'ї жадоби голуби



83] У рідні гнізда між зелені крони

84] Летять на крилах спільної судьби, -

 

85] Вони удвох з оточення Дідони



86] Перенеслись у пітьмі коловій, -

87] І стали біля нас без заборони.

 

88] «О ти, що ходиш по землі живий



89] І надійшов сюди, у сморід чорний,

90] До нас, що світ забарвили в крові.

 

91] Якби нам другом цар був непоборний,



92] Вблагали б ласку ми тобі послать,

93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

 

94] То слухай, споминай, що є згадать,



95] І поки буря десь там забарилась,

96] Ми будем слухати і розмовлять.

 

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,



98] Над морем тим, що в нього По втіка,

99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

 

100] Кохання, що шляхетних обпіка,



101] Його зманило молодичим станом,

102] Який сточила тут печаль гірка.

 

103] Кохання, що кохать дає й коханим,



104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

 

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.



107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -

108] І вже їх ворушила вітраверть.

 

109] Ці душі слухавши, я похилився



110] І в болісну заглибився печаль;

111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

 

112] І я на це почав: «О лютий жаль!



113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

114] їх завели в таку скорботну даль

 

115] А там звернувся до цієї пари



116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

117] У серці чую болісні удари.

 

118] Але скажи: під час палких зітхань



119] Як вчило вас чаруюче кохання

120] Спізнати мить жагучих поривань?»

 

121] Й вона: «Немає більшого страждання,



122] Як згадувати любий щастя час

123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

 

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас



125] Початок був коханню, збудься спраги, -

126] Я плакать буду й мовить водночас.

 

127] Якось ми вдвох читали для розваги,



128] Як Ланчелота взяв кохання пал,

129] І самоти не брали до уваги.

 

130] І часто, мов під дією дзеркал,



131] Нам під очима лиця пік рум'янець.

132] Але нас подолав миттєвий шал:

 

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,



134] Бо вперше в губи цілував самі, -

135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

 

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -



137] Твір і співця за Галеотто мавши,

138] Вже того дня більш не читали ми».

 

139] Так дух розповідав цей, споминавши,



140] А той ридав; і руки я простер

141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

 

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.



 

 

ПІСНЯ ШОСТА

1] Вернулась тяма, що на час лишила,

2] Коли жалів я свояків отих,

3] Чия печаль так дуже засмутила,

 

4] Й нові я муки й мучених нових



5] Побачив всюди, де б не озирався,

6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

 

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,



8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;

9] Він по землі одноманітно слався.

 

10] Градини, іній, снігові грудки, ,



11] Мішаючись із мороком постійним,

12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

 

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,



14] На три собачі пащі валував

15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

 

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,



17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -

18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

 

19] Промоклі тіні вили по-собачи,



20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,

21] Крутились дзиґами, та без удачі.

 

22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,



23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби

24] І весь од люті сильно затремтів.

 

25] І руку простягнув вожай мій любий,



26] Землі взяв жменю та як кидоне

27] В голодні пащі наїдок той грубий!

 

28] Мов пес, коли йому шматок заткне



29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,

30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -

 

31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,



32] Свій рев, який так голосно гуде,

33] Що душі тут усі були б поглухли.

 

34] Йдучи по тінях, по яких іде



35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги

36] В порожняву у вигляді людей.

 

37] Вони підводитись не мали змоги,



38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,

39] Коли побачив нас серед дороги.

 

40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -



41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,

42] Бо ти уже, коли я вибув, був».

 

43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш



44] Унаслідок тривалого ярма,

45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

 

46] Повідай же - бо тут ти недарма, -



47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього

48] Є сила важчих, гірших же нема?»

 

49] І він: «У місті, заздрому до всього,



50] Ти народився, - тож я твій земляк,

51] Бо й я родивсь там для життя масного.

 

52] Обжерливістю відзначавсь я так,



53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -

54] А тут я мокну під дощем, бідак.

 

55] І довелося не мені самому



56] Однакових тут скуштувать силець

57] За гріх однаковий». Сказав по тому

 

58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець



59] Бринить твій жаль і викликає сльози;

60] Та, може, знаєш ти, який кінець

 

61] У нашім місті матимуть погрози,



62] І що веде співгромадян до чвар,

63] І де зростають праведності лози?»

 

64] І він мені: «Після тривалих свар



65] Рясна проллється кров лісовиками,

66] А партію противну жде удар.

 

67] На третій рік повернуться до брами



68] Вигнанці й переможницькі війська,

69] Й підлесник прийде нинішній з військами.

 

70] Притисне здоланих п'ята важка



71] Тих, що надовго містом завладають,

72] А цим лишаться сльози і тоска.

 

73] Два праведники марно промовляють:



74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -

75] Од іскор тих в людей серця палають».

 

76] Так закінчив печальні він слова,



77] І я йому: «Іще прошу, мені ти

78] Відкрий усе, що темрява хова.

 

79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,



80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -

81] От як Арріго й Моска іменитий, -

 

82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?



83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -

84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»

 

85] І він: «У норах ще чорніших, важчих



86] За гірший гріх каратись треба їм,

87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

 

88] Як знову підеш світом ти живим,



89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,

90] А більш я не скажу й не відповім».

 

91] І ще раз скошеним од болю оком



92] На мене глянув і під шум струмин

93] Згубився в натовпі сліпців широкім.

 

94] Вожай сказав: «Уже не встане він,



95] Аж поки на сурму громовокрилу

96] Не явиться нещадний властелин.

 

97] Усяк повернеться в свою могилу,



98] Одіне плоть колишнього буття

99] Й почує вироку незрушну силу».

 

100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,



101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,

102] І про грядуще мовили життя.

 

103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури



104] Побільшить вирок правий судії,

105] Чи проясніє їхній вид понурий?»

 

106] І він: «Науки пригадай свої:



107] Відомо, що чим ближча досконалість

108] В душі, тим більші рай чи скорб її.

 

109] До риси досконалості й на малість



110] Не підійти їм після їхніх діл,

111] А все ще сподіваються на жалість».

 

112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,



113] Про зміст її не стану я казати,

114] І вийшли зрештою на дальший схил.

 

115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.



 

 

ПІСНЯ СЬОМА

1] «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» -

2] Завів так Плутос голосом хрипким,

3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

 

4] Мене розрадив: «Хоч би й надто злим



5] Був звір, а все ж не втрима на запорі

6] Від тебе переходу колом цим».

 

7] А далі товстогубій злій потворі



8] Промовив він: «Проклятий вовче, цить!

9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.

 

10] Не без причин в безодню він стремить:



11] Так хочуть там, де військо Михаїла

12] Взялось пиху насильницьку зломить».

 

13] І як під бурю падають вітрила,



14] Коли зламалась щогла на кормі,

15] Так хижа твар звалилася безсила.

 

16] І далі ми пішли по цій тюрмі,



17] В четверте коло, до провалля ближче,

18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

 

19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище



20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!

21] І чом душа стає гріхам за грище!

 

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,



23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -

24] Так люд не шкодував тут кулаків.

 

25] Я бачив люд з найбільшого загону,



26] Примушених з усіх боків штовхать

27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

 

28] Тут люто пхала одна одну рать



29] І вантажі носила з ревним криком:

30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -

 

31] Так рухались похмурим колом диким,



32] І кожен тяг у протилежний бік

33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

 

34] А, на серединний прийшовши стик,



35] Вертали знову битися жахливо,

36] І я, не в силі здержати язик,

 

37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:



38] Чи часом не тонзурники всі ті,

39] Із лисинками, що від нас наліво?»

 

40] І він: «В своєму першому житті



41] Усі вони були на розум косі

42] Й не знали міри в їжі і в питті,

 

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,



44] Вертають, вивергаючи лайки,

45] Всередину із крайніх точок осі.

 

46] В тих, в кого на тонзуру маківки



47] Поголені - у пап, у кардиналів, -

48] Найбільш скарбів заховано в мішки».

 

49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів



50] Я добре розпізнати мав би тих,

51] Кого порок іще недавно вжалив».

 

52] І він: «Ти марних не чекай утіх:



53] Гидке життя спотворює собою

54] До невпізнанності обличчя їх.

 

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:



56] Той стисне кулаки й проклін пошле,

57] Цей голою заблиска головою.

 

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -



59] Приречені на чвари проклятущі,

60] І всяке їм картання - замале.

 

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі



62] Дари Фортуни чинять людям зло,

63] На бійки спонукаючи найдужчі.

 

64] Все злото, що під місяцем було



65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній

66] Спокою ні на хвилю б не дало.

 

67] «Учителю, - спитав я, - благостині!



68] Яку Фортуну ти згадав мені,

69] І як із рук її все благо лине?»

 

70] Озвався він: «О витвори дурні!



71] Яке ж бо вас невідання вразило!

72] Думки тобі відкрию неясні.

 

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,



74] Небесні сфери сотворив і їм

75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

 

76] Усюди світлом ширячись сяйним,



77] А серед людства діло це - наснага

78] Тій, хто владає таланом земним,

 

79] Щоб всі передавав минущі блага



80] Народ народові, сім'ї - сім'я,

81] Бо меншає в людей з літами спрага.

 

82] Той кориться, цей силою сія



83] За присудом тієї, що з ділами

84] Весь час таїться, як в траві змія.

 

85] І, високо літаючи над нами,



86] Вона провидить, судить і вершить

87] Нарівні з іншими всіма богами.

 

88] У ній ніщо на місці не стоїть



89] І зміни одна одну обганяють,

90] Нове-бо виникає кожну мить.

 

91] І от її усі лиш розпинають,



92] Замість палку складати дяку їй,

93] І заповзято й дружно проклинають.

 

94] Вона ж в незмінній радості благій



95] Співає з ангелами нам із далі

96] І крутить кулю в благості своїй.

 

97] Проте спустімось на ще більші жалі, -



98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,

99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

 

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,



101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,

102] В якому промінець останній мерк

 

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.



104] І ми зійшли в провалину саму,

105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

 

106] Збігаючи в ненависну пітьму,



107] Спливала річка, наче під ворота,

108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

 

109] Я, придивившись, що то за сквернота,



110] Побачив тіней голих гурт тісний,

111] Занурений в драговину болота.

 

112] Не лиш руками билися вони,



113] А й головою, і грудьми, й ногами,

114] А хто й зубами гризся, навісний.

 

115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами



116] Це душі тих, кого вразила лють,

117] А ще до того знай: під струминами

 

118] Багато душ у смороді гниють,



119] Окіл бентежать зойками гучними

120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».

 

121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми



122] У траурі на сонячній землі,

123] Нам душу сповивали чорні дими,

 

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».



125] Так виливали, кумкаючи, муку,

126] Інак не в силі висловить жалі.

 

127] Відмірявши значну дугу по луку,



128] Між річкою й болотом серед мли,

129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

 

130] Високої ми вежі досягли.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал