Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка18/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34

РАЙ

 

 



ПІСНЯ ПЕРША

1] Одвічне сяєво того, хто водить

2] Світи по колах, славу підійма

3] Угору більше і додолу сходить.

 

4] У небі, що найбільш його сприйма,



5] Я був і бачив те, чого віддати

6] По воротті ні в кого слів нема.

 

7] Бо, летячи на те, що смів жадати,



8] Наш розум досяга таких глибів,

9] Звідкіль несила пам'яті вертати.

 

10] З красот святого царства я зробив



11] В умі своїм коштовностей зібрання,

12] Які нестимуть до вершин мій спів.

 

13] О добрий Аполлоне, увостаннє



14] Ти душу оберни в сосуд мені

15] І лавром увінчай її старання!

 

16] Задовольняв мене у давні дні



17] Один Парнасу верх, тепер же сміло

18] Обох благаю на діла трудні.

 

19] Ввійди мені у груди, щоб світило



20] Натхнення, як було, коли, благий,

21] Ти витяг з піхов Марсієве тіло.

 

22] О Божа доблесте, як подих твій



23] Примножить сили цим писанням бідним

24] З відбитків, знятих в пам'яті моїй,

 

25] Мене ти під своїм галуззям рідним



26] Побачиш і даси мені вінок,

27] Мене зробивши цього змісту гідним.

 

28] Так рідко, батьку, листя рвуть з гілок



29] На шану цезаря або поета

30] (Одна з людських ганебних помилок!),

 

31] Що радісна була б для Дельф прикмета,



32] Якби людина в затінок зайшла

33] Пенейського гіллястого намета.

 

34] Великий пломінь іскра дасть мала;



35] Хтось після мене ліпшими піснями

36] Вблагає Кірру, щоб відповіла.

 

37] До смертних сходить через різні брами



38] Лампада світу; в тій, де заплелись

39] Чотири обводи трьома хрестами,

 

40] Гарнішає на всю небесну вись



41] Вона сама, й зоря її гарніша,

42] Щоб втиски в воску світовім вдались.

 

43] І майже звідти день устав, темніша



44] Ніч стала в нас, збіліла вся кругом

45] Півкуля та, а ця була чорніша,

 

46] Коли я Беатріче вздрів: з чолом,



47] Ліворуч звернутим, вона зорила

48] На сонця лик, змагаючись з орлом.

 

49] І так, як другий промінь родить сила



50] Проміння першого, щоб той вертавсь,

51] Немов блукач, кому оселя мила, -

 

52] Той вчин її крізь погляд мій діставсь



53] До почуття мого й відбивсь у вчині, -

54] І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.

 

55] Багато з неприступного людині



56] Стає цілком приступним в місці тім,

57] Колись призначенім людській родині.

 

58] Недовго промінь я терпів, а втім,



59] Устиг помітити, що розсипався

60] Навколо жар, як в горні вогнянім.

 

61] Враз видалось, що день до дня додався,



62] Мов другим сонцем в небі на весь шир

63] Одразу Всемогутній розсіявся.

 

64] То Беатріче свій втопила зір



65] У віковічний повіз, я ж дивився

66] На неї лиш, забувши про ефір.

 

67] І, дивлячись, я тим в душі зробився,



68] Ким Главк зробивсь, коли його трава

69] Зробила богом, як її наївся.

 

70] Цього онадлюдинення в слова



71] Не вкласти. Приклад цей доступний зорам,

72] А сутність явить благодать жива.

 

73] Якби лишавсь я тим, який був твором



74] Твоїм, любове, що весь світ ведеш,

75] Ти піднесла б мене ясним простором!

 

76] Коли той рух, що колесу даєш,



77] Мою увагу привернув до нього,

78] Бо в нім гармонію і лад ти ллєш,

 

79] Такі простори з сонця огняного



80] Спахнули, що ні дощ, ні всі річки

81] Не налили б водоймища такого.

 

82] Нові ці звуки, цей огонь близький



83] Мені жаги до знань встромили жала,

84] Що досі пал не був такий різкий.

 

85] Мене, як сам я, знавши, побажала



86] Вона мій ум звільнить од дум хитких,

87] Уста розкрила й запитань не ждала,

 

88] А почала: «Під тягарем важких



89] Ти помилок того не споглядаєш,

90] Що споглядав би, якби збувся їх,

 

91] Бо вже не на землі ти, як гадаєш,



92] І полиск блискавок, що вниз майнув,

93] Не так летить, як вгору ти злітаєш».

 

94] І тільки знищений мій сумнів був



95] Коротким словом ласки та щедроти,

96] Коли нову непевність я відчув

 

97] І мовив: «З мене ти зняла турботи,



98] Та ще нова турбота виника:

99] Як я лечу над ці легкі істоти?»

 

100] Вона ж, сердечна й розумом тонка,



101] На мене глянула з зітханням гожим,

102] Як мати на цікавого синка,

 

103] І почала: «Тобі ми допоможем,



104] Все має лад, і формою він є,

105] Яка весь світ на Бога робить схожим.

 

106] Створінням вищим видний тут стає



107] Слід сили вічної, закон якої

108] Нагадувало слово вже моє.

 

109] У цьому ладі - різновидні строї



110] В природі, нахили і почуття,

111] Й далекі, й ближчі від мети ясної,

 

112] Великим морем вашого буття



113] Пливуть кудись, а їх стежки спрямляє

114] Той порив, наданий на все життя.

 

115] Він полум'я на місяць посилає,



116] Він в серці смертному - двигун основ,

117] Він в ціле землю з'єднує й скріпляє.

 

118] І лук цей всіх вражає знов і знов -



119] Не тільки безрозсудливі створіння,

120] А й ті, в яких є розум і любов.

 

121] Своїм тримає словом провидіння



122] Незрушну твердь, яка вбирає ту,

123] Що зазнає найшвидшого кружіння.

 

124] А нині нас помчала в вись святу



125] Потужна тятива, яка керує

126] Всім тим, що кида в радісну мету.

 

127] Це ж правда, що, як форма не пасує



128] До заповітних намірів митця,

129] Яких глуха матерія не чує, -

 

130] То й утвір збочує тоді з правця,



131] Бо, хоч прямує він до блага, мари

132] Зведуть його й до іншого кінця

 

133] (Отак ти можеш бачить, як із хмари



134] Йде вниз вогонь) і просто на загин,

135] Коли його облудні зваблять чари.

 

136] То з того, що ти сходиш до вершин,



137] Не більш дивуй, ніж бачивши, як води

138] Біжать із високості до низин.

 

139] Було б у дивину - без перешкоди



140] Тобі спинитися побіля дна,

141] Як полум'ю згасати без свободи».

 

142] Й звела у небо погляд свій вона.



 

 

ПІСНЯ ДРУГА

1] О ви, хто прагне вутлими човнами

2] Здогнать моє співаюче судно

3] І ніжними утішитись піснями,

 

4] Назад вертайте краще, бо одно



5] Судилось вам - у безбережнім морі

6] Себе згубити і піти на дно.

 

7] Я перший мчу в незвіданім просторі;



8] Мінерва дме, кермує бог співців,

9] І дев'ять муз постерігають зорі.

 

10] Ви ж, нечисленні, хто споконвіків



11] До ангельського хліба тягне шию,

12] Хоч тут усмак його ніхто не їв,

 

13] Оддайтеся хоробро вітровію



14] І, поки слід лиша в воді мій рух,

15] Стерніть свій корабель в морську стихію!

 

16] Як ваш, не дивувався смілих дух,



17] Коли в колхідське поле, тестем дане,

18] Погнав Ясон биків, немов пастух.

 

19] Бажання вроджене, безперестанне



20] В богоподібне царство мчало нас.

21] Випереджали небо ми зірчане.

 

22] Вверх владарка дивилась, я ж весь час



23] На неї, й протягом тієї миті,

24] В яку із лука стрельнуть встигнеш раз,

 

25] Там опинились ми, де розмаїті



26] Мене дивниці вразили, а та,

27] Якій були чуття мої відкриті,

 

28] В якій краса сіяла й чистота:



29] «Хто зніс на першу зірку нас, - сказала, -

30] Того уславлять хай твої уста».

 

31] Мені здалось, що хмара нас вкривала



32] Велика, щільна, сяюча, пласка,

33] Мов адамант, де сонця міць вдаряла.

 

34] Перлина вічна, з одного куска,



35] Втягла нас, і ніщо не затремтіло,

36] Як промінь втягує вода в'язка.

 

37] Був тілом я, й було незрозуміло,



38] Як в інший умістився мій об'єм,

39] Бо неможливо ж тілу вкластись в тіло,

 

40] Й бажанням спалахнув я, як вогнем,



41] Пізнати Сутність ту, в якій єднання

42] Людини з Богом вічним пізнаєм.

 

43] Спізнається в ній наше сповідання, -



44] Бездоказова, звісно, віра ця, -

45] Як перших вірних кращі сподівання.

 

46] Я відповів: «До вічного Отця



47] Підношу скільки маю шани й дяки,

48] Що взяв мене від смертних в ці місця.

 

49] Але скажіть мені, що то за знаки



50] На цьому тілі, з приводу яких

51] Про Каїна пригадує всілякий?»

 

52] Всміхнулась злегка: «В сітях мов густих



53] Так б'ється мисль, коли чуття не в силах

54] Відкрити світ одним з ключів своїх,

 

55] Тож, - мовила, - йди далі не по стрілах



56] Здивовання: це тягне почуття

57] З собою розум на коротких крилах.

 

58] Скажи мені, яка тут мисль твоя?»



59] А я: «Складають всесвіту багатство -

60] Тіла щілинні й щільні, мислю я».

 

61] Й вона: «Покинеш цих думок жебрацтво



62] І взнаєш, що впадуть вони без сил,

63] Лиш зрушу доказів своїх вояцтво.

 

64] У восьмім небі повно тих світил,



65] Що кожне з них від інших всіх різниться

66] У силі світла й величинах тіл.

 

67] Якби тут полягала вся різниця,



68] У ступені щілинності однім,

69] Одне з усіх могло б хоч як втісниться.

 

70] Прикмет же різність вдячна основним



71] Засадам, що їх всі, крім однієї,

72] Ти відкидаєш висловом своїм.

 

73] І до плямистості якби тієї



74] Щілинність спричинялася, тоді

75] Нецільною б речовина всієї

 

76] Була планети; і як ті худі



77] Чергують з ситими місцями в тілі,

78] В цій книзі білі аркуші й руді.

 

79] У першім разі видний на світилі



80] Під час затьмарень став би диск ясний,

81] Просвічений крізь місяцеві щілі.

 

82] Цього ж немає. Отже, ми хутчій



83] Іще одне припущення відкинем

84] І в помилці упевнимось твоїй.

 

85] У разі ж з тілом, в масі неєдиним,



86] Натрапить світло на путі кінець,

87] Ішовши встріч суціль твердим глибинам,

 

88] І не єдиний верне промінець,



89] Мов колір, що відбивсь об стекла верхні,

90] Коли під них підкладено свинець.

 

91] Та, може, скажеш ти, що промінь мерхне,



92] Бо йде назад не з самої землі,

93] А з глибшої і дальшої поверхні.

 

94] Ці доводи, на силу немалі,



95] Такий спростує дослід знаменитий,

96] Бо досвід - ґрунт науки взагалі:

 

97] Візьми три дзеркала, щоб встановити



98] Два поруч зблизька, третє вглиб відстав,

99] Щоб із-за них могло тобі ясніти,

 

100] А за собою свічника пристав,



101] Щоб відбивався світ у тих дзеркалах

102] І від усіх до тебе повертав, -

 

103] То, дивлячись у них на різних далях,



104] Враз троє пломенів побачиш ти,

105] На розмір різних, а на силу сталих.

 

106] Отож, як з сонячної теплоти



107] Оголюється снігу підоснова

108] Від холоду свого та білоти,

 

109] Роздерла так моя правдива мова



110] Запону, що тобі вкривала зір,

111] І сяє нині істина чудова.

 

112] Під небом, де панує Божий мир,



113] Велике тіло з перших днів кружляє

114] Й дає буття всьому на весь свій шир.

 

115] А ближче небо, що від зір палає,



116] Всі різні сутності, які в нім є

117] Й різняться з ним, буттям тим обділяє.

 

118] І в кожній іншій сфері є своє,



119] Яке вона безперестанно плодить,

120] Йому причин і цілей надає.

 

121] Ці члени світу поступово сходять,



122] Як бачив сам ти навіч, слід у слід

123] І взяте угорі донизу зводять.

 

124] Ти продивись моїх правдивий хід



125] Для тебе міркувань неоціненних,

126] Бо через них лежить прямий твій брід.

 

127] Одвічний рух і сила кіл священних,



128] Як спритність молота від коваля,

129] Залежать всі од рушіїв блаженних.

 

130] І небо, що зірок юрба встеля,



131] Ту зобразити мисль високу прагне

132] Й відбить, навкруг якої все кружля.

 

133] І як душа, що тлін на себе вдягне, -



134] Себе по різних членах несучи,

135] Так зробить, що з них кожен дій забагне,

 

136] Так розум, доброту скрізь ведучи,



137] її по зоряних розносить чудах,

138] Навкруг своєї єдності йдучи.

 

139] В зв'язок заходячи по всіх усюдах



140] З коштовним тілом, всяка сила й міць

141] Єднається із ним в житті у людях,

 

142] І, з радісних природи таємниць,



143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,

144] Мов радість з глибини живих зіниць.

 

145] Ось через що різниться з світлом світло,



146] І аж ніяк не через щільність ту;

147] Це основне, що на весь світ розквітло

 

148] І творить все - темноту й ясноту».



 

 

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] Ясної правди риси пречудові

2] Списало сонце ніжним язиком,

3] Мені спаливши серце у любові,

 

4] І я хотів з піднесеним чолом



5] Заговорити і подать відомість,

6] Що здоланий і вмовлений цілком,

 

7] Але примара виникла натомість



8] І всю мою увагу притягла, -

9] І зовсім я забув свою свідомість.

 

10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла



11] Або на водах ясних по мілинах,

12] Де не ховає дна глибинна мла,

 

13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,



14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,

15] Мов розчиняються в тонких площинах, -

 

16] Таке обличчя видно тут було,



17] І я запав у заблуд, протилежний

18] Закоханості хлопця в джерело:

 

19] Гадаючи, що образ цей залежний



20] Од віддзеркалення, я озирнувсь

21] Поглянути, кому-то він належний,

 

22] Та не знайшов нікого і звернувсь



23] До ніжної своєї провідниці,

24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.

 

25] «Сміюсь, дитинко, на твої марниці, -



26] Сказала, - не дивуй, твої сліди

27] Ще не сягнули в істини границі,

 

28] І спотикаєшся ти, як завжди.



29] Це - справжні сутності, зломили міру

30] Вони обіту й вміщені сюди.

 

31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,



32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,

33] їм не дає лишати правду щиру».

 

34] І видалось мені, що ближча тінь



35] Бажає говорить, і я озвався,

36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:

 

37] «О душе, що утіхами пройнявся



38] Солодкими, не знаними для тих,

39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,

 

40] Подякую тобі в словах благих, -



41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий».

42] І він із радістю в очах святих:

 

43] «Для праведних жадань наш, як і Божий,



44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, -

45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.

 

46] Була я дівчина й черниця там,



47] А зосередиш розум весь, що маєш,

48] Бо нині я приємніша очам,

 

49] То у мені Піккарду розпізнаєш.



50] У сфері найповільнішій мене

51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.

 

52] Запалює нам почуття одне



53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну

54] Це місце ми сприймаємо ясне.

 

55] Бо долю нашу, із землі завидну,



56] Нам дано за обітниці, як слід

57] Не здійснені, й за легкодухість стидну».

 

58] І я до неї: «Ваш прегарний вид



59] Божественністю так тут став сіяти,

60] Що від колишнього запав і слід.

 

61] І я тому не міг тебе назвати,



62] Та знане щось в твоїх словах лежить,

63] Що помогло мені тебе впізнати.

 

64] Але скажи, чи хочете кружить



65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,

66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?»

 

67] І, враз найближчі тіні озирнувши,



68] Із усмішкою мовила палка,

69] Мов з юного кохання спалахнувши:

 

70] «Мій брате, ласки сила тут така,



71] Що волі нашій не дає простору

72] Бажати далі від свого кутка.

 

73] Якби ми звідси поривались вгору,



74] Тоді в незгоді був би наш порив

75] Із волею, що бачить лиш покору,

 

76] І став би ладові насупротив.



77] У неба спосіб є непоборимий:

78] Це ласка - ти ж її природу зрів.

 

79] Нас радує блаженство між святими,



80] Які в усьому з волею Того

81] Цілком тут злиті волями своїми.

 

82] В усіх є свій щабель, з щабля свого



83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,

84] Й царю: вволяєм волю ми його.

 

85] Його воління - мир наш, моря води,



86] Куди зусюди всяк несе ручай

87] Його всі твори й вироби природи».

 

88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,



89] Хоч ласки блага Вишнього спадає

90] На кожного йому належний пай.

 

91] Якщо кому пожива набридає,



92] Він прагне скуштувати інших страв

93] І просить їх, а першу відкладає, -

 

94] Так я у слові й русі показав,



95] Що хочу знати, на якій тканині

96] У неї човник краю не дістав.

 

97] «Великого діяння й благостині, -



98] Вона сказала, - жінка монастир

99] Звела для нас, де в покривалах нині

 

100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир



101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти

102] Приймає, добрий, лагідний без мір.

 

103] Я теж, юниця, святістю сповитий



104] Клобук вдягла, обітницю стару

105] Про Божі повторивши заповіти...

 

106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,



107] Мене з затишку піддали недолі,

108] І знає Бог, як я жила в миру.

 

109] От ясність ця, що виникла у колі



110] З моєї правої руки, бліда,

111] І в нашім розгорілася околі,

 

112] Про мене річ до себе приклада:



113] Хоч в неї теж черниче покривало

114] Розідрано без сорому й стида.

 

115] її в миру до світла поривало,



116] А звички стріла перешкод стіна, -

117] Воно їй серце завжди сповивало.

 

118] Те сяєво - Констанца видатна,



119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,

120] Родила вихра третього вона».

 

121] Так мовила Піккарда й, заспівавши



122] «Маріє-приснодіво», зникла вмиг,

123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.

 

124] Мій зір її проводив, скільки міг,



125] А вже коли згубив, то похопився,

126] До любої мети бажань побіг

 

127] І був на Беатріче зупинився,



128] Але так блиснула краса її,

129] Що погляд мій одразу потемнився,

 

130] І перервав я розпити свої.



 

 

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Людина вільна б доти обирала

2] Між двох однаково звабливих страв,

3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

 

4] Отак би й зляканий баран стояв



5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,

6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.

 

7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись



8] (Непевне-бо чуття мені прийшло

9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.

 

10] Замовкнув я, але моє чоло



11] Горіло запитанням, спломенілим

12] Яркіше, ніж би на язик лягло.

 

13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,



14] Що Навуходоносорів злий гнів

15] Погамував єдиним словом смілим,

 

16] Сказала: «Бачу, зовсім полонив



17] Тебе і той предмет бажання й другий,

18] Турботи повернувши з давніх днів.

 

19] Ти думаєш: «Якщо завдасть наруги



20] Благим чуттям насильства шал яркий,

21] Хіба змаліють з того їх заслуги?»

 

22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,



23] Що бачив ти у мудрому Платоні,

24] Мов повертають душі на зірки.

 

25] Тебе дві гадки держать у полоні,



26] І я на ту спочатку відповім,

27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.

 

28] Вбожествлений найбільше серафим,



29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії

30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, -

 

31] На цьому небі всі у спільній дії



32] Із духами, яких вже чув твій слух

33] І око бачило, прикривши вії.

 

34] Окраса кола першого - їх рух,



35] Але вони щасливі не порівну,

36] А в міру, скільки вчують вічний дух.

 

37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну



38] Свою тут мають сферу, - лиш тому,

39] Щоб показать найменш високу й дивну.

 

40] Так слід казати вашому уму,



41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає

42] І лиш вони дають покорм йому.

 

43] Святе письмо ваш ум на гадці має



44] І руки й ноги Богу надає,

45] Хоч і не те собі в думках тримає.

 

46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, -



47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,

48] Що Товію грязиво дав своє.

 

49] Старий Тімей про душі мислив много



50] Й не так, як упевняє все тут нас,

51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,

 

52] Що на зірки вертають душі з нас,



53] Бо із світил, за волею природи,

54] Злетіли нам в тіла на певний час,

 

55] А може, не дійшовши в нього згоди,



56] Слова думкам пішли наперекір,

57] І збиткуватись тут нема нагоди.

 

58] Сказав би він, що знову мчать до зір



59] Честь і ганебність впливу, - й лук втулився

60] У нього б в частку правди, всім на взір.

 

61] Невірно втямивши це, помилився



62] Весь майже світ, - Юпітеру тоді,

63] Меркурію і Марсу він вклонився.

 

64] А другий сумнів у твоїй біді



65] Отруйний менш - він зла не заподіє.

66] Ти не помилишся в своїй ході.

 

67] Те, що неправда правду од оліє



68] В очах у смертного, правдиву путь

69] До віри, не до єресей, відкриє.

 

70] Але до дна в цій істині сягнуть



71] Для розуміння вашого можливо,

72] Тож я тобі все можу розгорнуть.

 

73] Нехай насилуваний би тремтливо



74] Й не помагав насильству до дрібниць, -

75] Ці душі винуватить справедливо,

 

76] Бо волю не загасиш силоміць.



77] Вона, мов пломінь, рветься із безодні,

78] Хоча її насильство й валить ниць.

 

79] Коли ж вони стають більш-менш свободні,



80] То йдуть за силою; і душі ті

81] Отак і не вернули в дім Господній,

 

82] А, мавши волю цілісну в житті,



83] Як мав Лаврентій у печі Ґратчастій

84] Чи Муцій, руку спікши до кості,

 

85] Знов стежкою, з якої у нещасті



86] їх зірвано, вели б свій дальший хід.

87] Але, на жаль, ці приклади не часті.

 

88] Як сприймеш ти мої слова як слід,



89] Юрба вагань, до цього нерушима,

90] Втече, подальших не завдавши бід.

 

91] Але стає нараз перед очима



92] Нова завада й згубою грозить,

93] Бо для самого тебе незборима.

 

94] Я вже дала тобі урозуміть,



95] Що лжа в уста святій душі не ляже,

96] Бо та у первоістині лежить.

 

97] Піккарда правду й про Констанцу каже,



98] Що та плека любов до покривал, -

99] І що ту мову із моєю в'яже?

 

100] Нерідко, брате, гасне чистий пал



101] У тому, хто чогось перелякався,

102] І до гріха його примусив шал,

 

103] Як Алкмеон: до батька прислухався



104] Побожно він, щоб матір покарать,

105] Хотів безгрішності - і в гріх удався.

 

106] Повинен ось що ти обміркувать:



107] Коли з насильством воля примирилась,

108] Не можна вчиненого дарувать.

 

109] Ги часто бачиш волю, що схилилась



110] З своєю досконалістю до зла

111] І в страху перед злішим помилилась.

 

112] Про досконалу волю цю й вела



113] Піккарда, я ж - про іншу, теж глибоку,

114] І істина одна в обох була».

 

115] Так збігли хвилі тихого потоку,



116] Що в правді джерело святе знайшов,

117] І втишили жагу мою двобоку.

 

118] «О люблячого першого любов



119] Небесна, все, що з ваших уст виходить, -

120] Сказав я, - сили живить знову й знов.

 

121] Мій дух глибинам почуттів не шкодить,



122] За ласку ласку вдячну не веде, -

123] Хто зрить і може, хай одвіт знаходить.

 

124] Я бачу, що наш розум упаде



125] Без правди в осіянному чертозі,

126] Без неї ж правди не знайти ніде.

 

127] Він зручно в ній лежить, мов звір в барлозі,



128] Підноситься із нею до зірок, -

129] Інакше все справдитися не в змозі,

 

130] І сумнів випускає свій росток



131] В ногах у правди, вгору до безкраю

132] З горба на горб веде природа крок.

 

133] Тож, пані, я посмію й попитаю



134] Про істину, що спокій мій лама,

135] Бо сенсу в ній я ще не добираю.

 

136] Я хочу знати, чи в людей нема,



137] Замість обітниці, такого діла,

138] Щоб шалька з ним у вас тягла сама?»

 

139] Тут Беатріче в мене утопила



140] Зір, сповнений такого почуття,

141] Що здолана очей поникла сила,

 

142] І зір одвів, немов стерявшись, я.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал