Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка17/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1] Коли це семизір'я, в вищім небі

2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,

3] Окрім гріха, не беручи на себе,

 

4] Всім вказуючи їх моральний дар, -



5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

6] Що нею йде до берега весляр, -

 

7] Спинилося, то старці, вірні Богу,



8] Що поперед грифона йшли за ним,

9] До воза стали, що втишав тривогу.

 

10] І хтось, мов небом посланий ясним,



11] Гукнув: «Гряди, невісто, от Ліванак -

12] Підтримуваний хором голосним.

 

13] Немов святі, коли сурма неждана



14] Покличе, встануть з домовин співать

15] Воскреслими устами всі: «Осанна!», -

 

16] Так сотні тих, хто ширить благодать,



17] Єгда прорік премудрий, в колісниці

18] Святково стали угорі літать,

 

19] На спів: «Благословен грядий!» клониться



20] І квіти кидати, додаючи:

21] «Наповнюйте лілеями кошниці!»

 

22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,



23] Початок дня і схід порум'янілий,

24] А решту неба - в ясній ще ночі,

 

25] І устає вид сонця потьмянілий,



26] І вранці за серпанками хмарок

27] Дивитись легше диск потуманілий.

 

28] Отак у хмарі запашних квіток,



29] Що кидали їх ангельські загони

30] Й метали у візок і повз візок,

 

31] В вінку з олив з-над білої запони



32] Явилась жінка, й згортками спадав

33] Зелений плащ їй на убір червоний.

 

34] Моєму духу, що не трепетав



35] Уже давно у неї на прикові,

36] Бо вже давно її не зустрічав,

 

37] Не очі - сили потайні, чудові,



38] Йдучи од неї, й почуття міцне -

39] Дали впізнать колишній чар любові.

 

40] І тільки бачення моє сумне



41] Висока сила вдарила в хвилину,

42] Що ранила, як змалку ще, мене,

 

43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,



44] Жалем чи страхом змушувану вмить

45] За мамину приховуватись спину,

 

46] Хотів сказать Віргілію: «Тремтить



47] Усе в мені з нестримного екстазу,

48] І стала кров, як в юності, горіть», -

 

49] Але Віргілій десь від нас одразу



50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,

51] Віргілій, мій вожай з її наказу.

 

52] І сад, зчужілий матері старій,



53] Не став розрадою сльозам чималим

54] На вмитій росами щоці моїй.

 

55] «Ти, Данте, за Віргілієм пропалим



56] Не плач іще, за ним іще не плач,

57] Ще маєш плакати під гострим жалом».

 

58] Мов адмірал, який в ім'я удач



59] З корми та з носа в морі прикликає

60] Підлеглі судна, пильний оглядач,

 

61] Такою у коші на лівім краї,



62] Як озирнувся на своє ім'я,

63] Що мимоволі тут в рядок лягає,

 

64] Побачив жінку на тім боці я, -



65] За мною стежила крізь покривало,

66] Навколо ж гралась ангелів сім'я.

 

67] Хоча розглянути її спиняло



68] Густіючою тінню на лиці

69] В Мінервиному листі запинало, -

 

70] Вона промовила слова оці,



71] По-царськи випроставшись мальовниче,

72] Мов той, хто каже головне в кінці:

 

73] «Вдивляйсь отак - так, так, я Беатріче.



74] Як стати на цю гору зваживсь ти?

75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?»

 

76] У воду глянувши, перевести



77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,

78] Бо лоб мій сорому не міг знести.

 

79] Дошкульність материнського уколу



80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли

81] З гіркою ніжністю суворість голу.

 

82] Замовкла; ангели розпочали



83] Усі: «На Тя, Всевишній, уповаю»,

84] Та за «стопи моя» не перейшли.

 

85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю



86] Замерзлий на Італії хребтах

87] З вітрів того, що родить славів, краю,

 

88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах



89] Безтінних, аж ти згадуєш палання

90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, -

 

91] Такий я був, без сліз і без зітхання



92] До того, як крилатих спів почув

93] Після святого вічних сфер співання.

 

94] Коли ж я з. їхніх голосів збагнув



95] їх співчування більш, аніж сказали

96] Вони б: «Владарко, чим він винен був?» -

 

97] Крижини, що на серці намерзали,



98] Сльозами й зойками з грудей моїх

99] Виходити крізь очі й рота стали.

 

100] Благим істотам на благання їх,



101] Не ворухнувшись у коші священнім,

102] Вона відповіла в словах таких:

 

103] «Чатуєте в кружінні цілоденнім, -



104] Ні тьма, ні сон не скриють найпильніш,

105] Що робить вік у русі нескінченнім.

 

106] І через те я відповім гучніш,



107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, -

108] Що кари міряють гріхами лиш.

 

109] Не тільки сфери маю я на оці,



110] Що сім'я перетворюють на плід

111] У спільному зористому потоці,

 

112] А й весь той благодатний неба хід,



113] Який так може пару піднімати,

114] Що в вишині важкий зникає слід, -

 

115] Бо цей в новім житті мав дар багатий



116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, -

117] Найвищу славу Богу добувати.

 

118] Але земля тим менш дає зерна,



119] Як не скропляти потом, мов росою,

120] Чим краща та родючіша вона.

 

121] Якийсь-то час впливала я красою



122] Свого лиця, і зір дівочий мій

123] Його проводив стежкою прямою.

 

124] А тільки я поріг лишила свій



125] До віку другого і відлетіла,

126] Як цей піддався суєті земній.

 

127] Коли я духом підвелась із тіла



128] І виросла в чесноті і красі,

129] Для нього стала менше люба й мила.

 

130] Неправим шляхом погляди усі



131] Він скерував і лиш мари питався,

132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.

 

133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,



134] Нагадувала я про Вишній суд -

135] Але він цим не дуже клопотався

 

136] Й до того впав, що був би марним труд



137] Великий мій, якби по всій дорозі

138] Не провела його між грішний люд.

 

139] Отож я стала в мертвих на порозі



140] І в того, хто привів його сюди,

141] Я випросила бути в допомозі.

 

142] Зазнали б кривди Божі всі суди,



143] Якби він став тут, Лету перепливши,

144] Та й ще покуштував її води,

 

145] Борг покаяння слізьми не сплативши».



 

 

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1] «Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? -

2] Знов слів жало націлила грізне,

3] Уже і так їх лезом ран завдавши,

 

4] Й нещадно вдарила вона мене: -



5] Скажи, скажи, визнаннями доповни

6] Моє обвинувачення страшне».

 

7] Я був такий бентежний, що гріховний



8] Не міг мій голос із грудей пройти

9] До рота, й зоставався я безмовний.

 

10] Пождала й мовила: «То як же ти?



11] Відповідай-но, поки Лети хвилі

12] Не змили болісної тяготи».

 

13] В збентеженні й страху був ледь я в силі



14] «Так, правда» видавити з уст смутних,

15] Не вуху, тільки оку зрозумілі.

 

16] Як лук, із сил натягнутий усіх,



17] Рве тятиву, ламається, й важкою

18] Стає стріла у пошуках своїх, -

 

19] Так я знемігсь під ношею тяжкою,



20] Бо ніс у зойках та сльозах одвіт,

21] І голос зник від смутку й неспокою.

 

22] Тоді вона: «Коли мій заповіт



23] Тобі «Любити благо», здавна даний,

24] Повинен був заповнити твій світ, -

 

25] Які ж провалля та які кайдани



26] Перед собою бачив ці роки,

27] Що забував подальший шлях жаданий?

 

28] Які приваби та зазив який



29] Читав ти, на чоло красунь зирнувши,

30] Що переслідував їх залюбки?»

 

31] І довго, тяжко в каятті зітхнувши,



32] Насилу весь свій голос я зібрав,

33] Заледве тільки рота розімкнувши,

 

34] І з плачем вимовив: «Щоденних справ



35] Брехливі радощі звели з дороги,

36] Як тільки вид ваш із очей пропав».

 

37] Вона ж:« Хоч ти б весь час мовчав, убогий,



38] Або вигадував за річчю річ,

39] Але суддя всю правду знає строгий.

 

40] Коли ж зізнатись у провинах ввіч,



41] З обмитим щирими сльозами зором,

42] То тут точило кружить вістрю встріч.

 

43] Проте, щоб взяв тебе ще більший сором



44] З твоїх помилок і на інший раз,

45] Сирен зачувши, ти лишавсь суворим, -

 

46] Насіння плачу кинуть - мій наказ,



47] І слухати: не так чинити мали

48] Кістки мої, заховані од вас.

 

49] Такої радості ще не давали



50] Колись тобі природа й твір митця

51] Як риси ті, що прахом нині стали.

 

52] Тоді ж, коли найвища радість ця



53] З моєю смертю зникла, то навіщо

54] Було вертать до смертного лиця?

 

55] І тільки стрельнула брехня найнижча,



56] Тобі звести слід очі ввись було,

57] Слідом за мною - я ж бо правда віща.

 

58] Тягар було не брати на крило



59] Й не піддаватися ані дівчатку,

60] Ні іншому чомусь, що б там не йшло.

 

61] Мисливця вбачить досить пташенятку



62] Лиш двічі-тричі, і тікає птах

63] Тенет чи стріл, в яких нема нестатку».

 

64] Як дітлахи із соромом в очах



65] Понуряться, коли ти їх картаєш,

66] І мовчки каються в своїх гріхах,

 

67] Так я стояв. Вона ж: «Коли страждаєш,



68] Лиш чуючи, то бороду зведи,

69] Бо дивлячись - ще більш страждати маєш».

 

70] Мерщій дуби із ґрунту, мов з води,



71] Геть вивертає наський вітер зразу

72] Чи той, що з краю Ярби мчить сюди,

 

73] Ніж підборіддя зводив я з наказу,



74] Де в слові «борода» замість «лице»

75] Гірку отруту вчув я і образу.

 

76] Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,



77] Що перестали первістки творіння

78] Змикать круг воза квіткове кільце.

 

79] І ще уздрів я, мов серед проміння,



80] Що Беатріче зір тримала свій

81] На звірі двоєдиного коріння.

 

82] На тому березі, в габі ясній,



83] Була ще краща, ніж коли бувала

84] Найкращою з красунь на кулі всій.

 

85] Відчув я каяття кропивні жала,



86] Й чим більше щось любив, було, колись,

87] Тим більш ненависть нині повивала.

 

88] І так жалі у серце уп'ялись,



89] Що впав я. Знає владарка стеменне,

90] Які події далі відбулись.

 

91] Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, -



92] Схилилась жінка, давній мій водій,

93] І мовила: «Тримайсь, тримайсь за мене».

 

94] Й занурила у річку, а тоді



95] Вмить потягла, заглибивши до рота,

96] Мов човника по лагідній воді.

 

97] Блаженства берег, де була чеснота



98] Й співали: «Окропи мя», - близько був,

99] Та це списать - не до снаги робота.

 

100] І мимоволі я нараз пірнув,



101] Бо жінка, склавши пальці, тім'я ними

102] Моє натисла, й я води ковтнув.

 

103] Між чотирма жінками чарівними



104] Поставила мене, й вони сами

105] Руками стали обіймать своїми.

 

106] «Ми - німфи тут, зірки ми - в прірвах тьми.



107] Ще Беатріче не було на світі,

108] їй слугувати готувались ми.

 

109] Тебе на очі, для добра відкриті,



110] Зведем, хай тільки погляд погострять

111] Тобі ці троє, зором знамениті».

 

112] Співаючи, мені звеліли стать



113] Проти грудей грифона, і плечима

114] До нас була кохана благодать.

 

115] І ще сказали: «Тут слідкуй очима,



116] Бо ти стаєш перед смарагда грань,

117] Й до нього спрага в тебе невтолима».

 

118] І тисячі роз'ятрених жадань



119] З моїм скували зором зір невинний,

120] В грифона втуплюваний без вагань.

 

121] В її зіницях звір двополовинний,



122] Як в дзеркалі світило, відбивавсь,

123] Являвши вид то орлій, то левиний.

 

124] Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,



125] Побачивши, що звір, без змін на очі,

126] На іншого в очах перекидавсь.

 

127] Я, дивлячись на чудо це пророче,



128] Тієї їжі споживав шматок,

129] Яку хто більше їсть, то більше хоче.

 

130] А троє гарних молодих жінок,



131] Наділених, мабуть, званням високим,

132] По-ангельськи співали під танок.

 

133] «Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим оком, -



134] Я чув слова, - на вірного свого:

135] Прийшов до тебе шляхом він жорстоким.

 

136] Зласкавсь, будь ласка, над слізьми його,



137] Відкрий свої уста, хай він спізнає

138] Ще другу красоту єства твого».

 

139] Живого світла сяєво безкрає!



140] Чи на Парнасі є завзятий хтось,

141] Хто з джерела жагу задовольняє,

 

142] Хто б зважився і щоб йому вдалось



143] Тебе таким списать, яке розкрилось

144] І в тінь гармонії небес влилось,

 

145] Коли перед очима появилось?



 

 

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1] В очах моїх міцна така напруга

2] Була з десятирічної жаги,

3] Що проти неї никла всяка друга.

 

4] Ховавсь уважний зір за мур благий -



5] Його в мережі так тримав пестливо

6] Божественний той усміх дорогий.

 

7] Та мусив погляд я звернути вліво,



8] Бо вигуки почув неголосні

9] Тих трьох богинь: «Занадто вже сміливо!»

 

10] Осліплення, яке дають вогні



11] Побаченого сонячного диску,

12] На хвилю одібрало зір мені.

 

13] Коли ж я звикнув до малого блиску



14] (Кажу «малого», бо не тим було

15] Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),

 

16] Помітив я, що вправо враз пішло



17] Славетне військо, і перед очима

18] У нього сонце й сім вогнів пливло.

 

19] Як полк заходить лівими плечима,



20] А потім всі під прапором стоять,

21] Щоб шикувалась лава незлічима,

 

22] Так ця небесної держави рать,



23] Це воїнство круг повоза зімкнулось,

24] Який не починав ще завертать.

 

25] Нарешті все жіноцтво озирнулось,



26] Грифон же зрушив, обернувши вид,

27] І ні пірце на нім не ворухнулось.

 

28] Прекрасна, що скеровувала хід



29] За колесом зі Стацієм і мною,

30] Крутішої дуги лишала слід.

 

31] Під спів з небес розмірною ходою



32] Ми рухалися лісом самітним,

33] Що Євиною позначивсь виною.

 

34] Як тричі луком стрельнути тугим, -



35] Ми стільки йшли до дерева сухого,

36] І Беатріче стала перед ним.

 

37] «Адам!» - з докором всі шептали строго,



38] Оточуючи яблуню сумну,

39] Що зовсім не росло на ній нічого.

 

40] Чим вище, більшало в широчину



41] її гілля; схилявшись смаглим лобом,

42] Індійці б славили в ній вишину.

 

43] «Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом



44] Ти дерева, бо гарний має смак

45] Та браму різним відмика хворобам!»

 

46] Навколо товплячись, гукав усяк;



47] І мовив звір подвійної природи:

48] «Скрізь правди сім'я бережеться так!»

 

49] Він дишля за ріжок без перешкоди



50] Вузлом прип'яв до яблуні-вдови -

51] Й єдине ціле склали дві породи.

 

52] Як тужать в нас дерева без листви,



53] Коли ж велике світло йде в промінні,

54] Що ллє позад небесної плотви,

 

55] Брунькують враз та барви всі первинні



56] Собі вертають, поки сонцю віз

57] Готується не в іншому зорінні, -

 

58] Так раптом одягнувсь у розкіш риз,



59] Що тон троянд, з фіалковим зливали,

60] Той стовбур, де гілля було як хмиз.

 

61] Ніколи я не чув, щоб так співали,



62] Бо на землі такий не лине спів,

63] І я знести не міг чуттів навали.

 

64] Коли б я мав снагу та відтворив,



65] Як повість про Сірінгу очі пильні

66] Склепила, й пильний зір за це сплатив, -

 

67] Мов той, хто дав з моделей безпомильні



68] Малюнки, свій би сон я описав:

69] Та краще зроблять це умілі й сильні!

 

70] Я ж перейду на мить, коли устав,



71] Бо в одіж сну проникнув блиск рожевий

72] І голос вигукнув: «Устань і вслав!»

 

73] Мов квіт уздрівши ніжний яблуневий,



74] Що втіху ангелам дає плодом

75] І празник в небі прикраша вогневий,

 

76] Іаков з Іоанном і Петром.



77] Підняті голосом, що мчить в просторі

78] І має владу і над кріпшим сном,

 

79] Побачили - немає на Фаворі



80] Ураз обох - Мойсея та Іллі,

81] А сам Господь явивсь в новім уборі, -

 

82] Я теж схопивсь і добрість на чолі



83] Побожниці уздрів, що таємниче

84] Вела мене по річці й по землі.

 

85] Спитав схвильовано: «Де Беатріче?»



86] Й вона: «Поглянь, під деревом сидить

87] В новому листі і тебе ось кличе.

 

88] Поглянь, громада ця навкруг стоїть,



89] Та ж за небесним звіром шлях прослала,

90] І співи ніжні линуть у блакить».

 

91] Не знаю я, чи ще вона мовляла:



92] Бо перед поглядом була ота,

93] Що розумові уші затуляла.

 

94] Сиділа прямо на землі, проста,



95] Мов силою двоїстого грифона

96] Прип'ятий повіз стерегла, свята.

 

97] Була круг неї німф сімох заслона



98] І факели тримала, мур немов,

99] Що не боявся Австра й Аквілона.

 

100] «Походиш трохи серед цих дібров,



101] А там зі мною будеш вічно в Римі,

102] Куди Христос як римлянин ввійшов.

 

103] Для світу ж, де провини незчислимі,



104] На повіз цей поглянь, а там спиши

105] Події, що очам постануть зримі», -

 

106] Так Беатріче. З щирої душі



107] Я, підкоряючись її наказу,

108] Спинив свій зір і розум на коші.

 

109] Небесне полум'я, яке одразу



110] На землю падає із гущі хмар,

111] Так не злітало з вишини ні разу,

 

112] Як птах Юпітерів, що вмить удар



113] Од верху скрізь завдав по листю й вітах,

114] Які з'явились, мов нежданий дар,

 

115] По возу врешті, що стояв на квітах, -



116] І той хитнувсь, мов буря потягла

117] Його по хвилях пінявих, сердитих.

 

118] Я ще побачив, як лиса повзла



119] До пишної в тріумфі колісниці,

120] Бридка, худюща, зголодніла й зла.

 

121] І стала дорікать за вчинки ниці



122] Владарка їй моя, й якнайскоріш

123] Пропала ця кощава тінь лисиці.

 

124] Я ще орла побачив: як, давніш



125] Злетівши, знову сів на віз жаданий,

126] Насипав пір'я з себе повний кіш.

 

127] І наче з серця, що болить од рани,



128] Із неба голос жалібний розливсь:

129] «Мій човнику, який вантаж поганий!»

 

130] А там здалось мені, мов ґрунт розсівсь



131] Між двох коліс, і я побачив змія,

132] Який хвостом у повіз знизу в'ївсь,

 

133] Мов жало з ранки, витяг лиходія



134] Свого із подення та й зник назад,

135] Бо вже доволі вдовольнила дія.

 

136] Недоломки ж, як той живучий сад



137] Вкривається весь листом, пір'ям вкрились,

138] Залишеним із добрих, знать, засад.

 

139] Усі колеса й дишель оперились



140] За мить таку недовгу, що в устах

141] За неї віддихи б не повторились.

 

142] Із дишля троє і по всіх кутах



143] Повипиналиєь голови з будови

144] Нечуваної, що спорудив птах.

 

145] Три мали по два роги, як корови,



146] А кутові - лише по одному, -

147] Чи був іще де звір семиголовий?

 

148] Неначе башта на круту строму,



149] Повія до повозки пресвятої

150] Зійшла, бридка у стиді своєму,

 

151] А поруч дикий велет став у зброї,



152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,

153] Й щомиті цілувалися обоє.

 

154] Як раптом на мені вона свої



155] Нахабні очі жадібно спинила,

156] Лихий коханець враз шмагнув її,

 

157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,



158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,

159] Де гущина з моїх очей вхопила

 

160] Повію й звіра, що із воза зріс.



 

 

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] «Язиці приїдоша, Боже», - звівся

2] На три й чотири голоси псалом,

3] І спів з жіночими сльозами злився.

 

4] А Беатріче із смутним чолом



5] Усю пойняв глибокий біль затятий,

6] Ще більше, ніж Марію під хрестом.

 

7] Коли ж дівчата скінчили співати,



8] Вона до них обличчя вогняне

9] Звернула й почала їм промовляти:

 

10] «5м емалі і не видите мене,



11] І се глаголю вам я, сестри милі,

12] / паки емалі узрите мене».

 

13] Сімох вперед послала, нам же (в силі



14] Був я, й мудрець, і жінка, щоб її

15] Й без слів були накази зрозумілі)

 

16] Вказала мовчки на сліди свої,



17] Та кроків з десять лиш пройшла стежину,

18] Як очі раптом втупила в мої

 

19] І з виглядом спокійним: «Підійди-но, -



20] Сказала, - щоб не проминуть промов,

21] Призначених лише тобі єдино».

 

22] Коли ж я, як належить, підійшов,



23] Вона сказала: «Брате, чом сміливо

24] Мене ти не питаєшся ізнов?»

 

25] Мов ті, що так занадто шанобливо



26] Звертаються до старшого, аж їм

27] Не йде назовні й слово полохливо,

 

28] Почав я звуком, майже не чутним:



29] «Відомі, пані, вам мої турботи

30] І як їх заспокоїти і чим».

 

31] Вона: «Ти б збувся ляку й соромоти



32] І так би говорити перестав,

33] Як той, хто щось белькоче із дрімоти.

 

34] Дізнайсь: те подення, що змій зламав,



35] Було й нема. Людці хай знають ниці,

36] Що Божа мста до їх байдужа страв.

 

37] Що безліч внуків буде завжди в птиці,



38] В орла, що, пір'я скинувши в візок,

39] Зробив страшидло й здобич з колісниці.

 

40] Бо твердо знаю й добре бачу крок,



41] Яким іде у небі кожна зірка,

42] Аби наблизить без завади строк,

 

43] Коли п'ятсот, і десять, і п'ятірка,



44] Число від Бога, кралю ту заб'є

45] Із велетом, що з нею винен гірко.

 

46] Можливо, що пророцтво це моє,



47] Як і Феміда, й Сфінкс, навряд чи раду

48] Подасть, бо теж розгадки не дає,

 

49] Та дійсність перетвориться в наяду,



50] Яка розв'яже загадок вузли

51] Й не заподіє шкоди хлібу й стаду.

 

52] Завваж слова, що з вуст моїх зійшли,



53] І всім тим, хто живе життям, що кличе

54] До смерті, передай і перешли.

 

55] Та занотуй, записуючи швидче,



56] Як вразило це дерево тебе,

57] Що при тобі зогиджене аж двічі.

 

58] Бо хто його рубає чи скубе -



59] Своїм блюзнірством ображає Бога,

60] Який творив, щоб вдовольнить себе.

 

61] Понад п'ять тисяч літ, вкусивши з нього,



62] Чекала перша мучена душа

63] Того, хто зніме гріх із світу всього.

 

64] Твій розум спить, коли не виріша,



65] Від чого саме стовбур той високий

66] Така широка крона виверша.

 

67] Коли б не вгруз, як в Ельсу, до мороки



68] І, нею тішачись, ти б не плямив '

69] Свій розум, мов Пірам шовковиць соки,

 

70] Належну Думку скласти б ти зумів



71] Про справедливість Божу з заборони

72] Круг дерева цього для всіх умів.

 

73] Та кам'яніє, бачу, і холоне



74] Твій розум у гріхах - із сліпоти

75] У сяйві слів моїх безсилий тоне,

 

76] Тож, як не в записах винось їх ти,



77] Бодай в малюнках хоч, на землю плоску,

78] Як пілігрим несе ціпок святий».

 

79] І я: «Як вдавлена печатка в воску



80] Без зміни сотні літ пережива,

81] Так ви відбилися у мене в мозку.

 

82] Та чом жадані ваші мчать слова



83] Так високо, що зір, хоч як би знявся,

84] За ними все-таки не поспіва?»

 

85] «А це, - промовила, - щоб ти дізнавсі



86] Яку пройшов тут школу, й подививсь,

87] Чи вдало розуміть мене навчався.

 

88] Щоб знав: од Бога шлях ваш віддаливсь



89] Далеко так, як від земного краю

90] Небесний круг, що перший закрутивсь».

 

91] І я їй відповів: «Не пам'ятаю,



92] Коли себе од вас я відштовхнув,

93] Тож мучитись сумлінням я не маю».

 

94] «Не маєш тільки тим, що все забув, -



95] Всміхаючись відповіла, - згадай-но,

96] Що ти із Лети щойно вод ковтнув.

 

97] Немає диму без вогню, звичайно,



98] Й забутливість ця - доказ, що твоя

99] Грішила воля ще, відверто й тайно.

 

100] Тож неприховано надалі я



101] Казатиму, щоб слово долетіло

102] Й закарбувалося на все життя».

 

103] Яскравіш полудневе те світило



104] Нам з точки, що весь час повільно йде -

105] Як до положення землі, - блистіло,

 

106] Коли спинилися (той, хто веде



107] Загін вперед, прикмети, повні змісту,

108] Примітивши, так опізнілих жде)

 

109] Ці сім жінок, у тінь зайшовши чисту,



110] Яка ляга на води Альп од ґрат,

111] Що творить чорна гілка й зелень листу.

 

112] Мені здалось, що Тігр, а з ним Євфрат,



113] З одного витоку набравши ходу,

114] В розлуці тужать, як за братом брат.

 

115] «О світло, о хвало людського роду!



116] Що за річки з одного джерела

117] У далину несуть окремо воду

 

118] Й на запитання відповідь була:



119] «Питай Мательду, скаже хай». І наче

120] Та, що провину на собі несла,

 

121] Прекрасна: «Я про все, про це ж, - найпаче



122] Йому розповіла, і пам'ята

123] Це, певна я, й по Леті око зряче».

 

124] І Беатріче: «Мабуть, пам'ять та



125] Занурена не в ті турботи й жалі

126] І розумові очі відміта.

 

127] Біжить Євноя тут у звивах далі, -



128] Як завше, вирушай з ним до води,

129] Верни йому там сили підупаді».

 

130] Немов душа шляхетна, що завжди,



131] Бажання інших роблячи своїми,

132] Уловлює охоче їх сліди, -

 

133] Мене торкнувши пальцями тонкими,



134] Пішла прекрасна, встигнувши сказать,

135] Як чемна дама, Стацієві: «Йдімо».

 

136] Коли було б, читачу, де писать,



137] Я б оспівав хоча б напій єдиний,

138] Що хочеться ще раз до уст узять.

 

139] Та сторінки для другої частини



140] Уже я всі заповнив - до рядка,

141] Й вузда мистецтва - проти писанини.

 

142] Я вийшов з прохолодного струмка,



143] Освіжений у цій святій купелі,

144] Оновлений від першого ж ковтка,

 

145] Готовий зводитись на зорні стелі.



 

 

 



 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал