Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка15/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   34

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1] Уже лишився ангел десь за нами,

2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях

3] І на моїм чолі торкнувся плями,

 

4] І ті, що правду носять у думках,



5] Сказали ніжним голосом: «Блаженні...»

6] Ще й «жаждущії» - та й по цих словах.

 

7] Цей дотик ще ваги забрав у мене,



8] І я скоріш, як досі, вгору йшов,

9] Куди вели співці благословенні.

 

10] Віргілій розпочав: «Одна любов,



11] Запалена до цнот, запалить другу,

12] Як зовнішній вогонь її зборов.

 

13] Відколи розповів на всю округу



14] Про тебе в нас у Пеклі Ювенал,

15] Що ти віддав любов мені, як другу,

 

16] Я теж відчув до тебе в серці пал,



17] Хоча тебе ніколи я й не бачив, -

18] Гадаю, й тут заслужиш ти похвал.

 

19] Прошу, щоб ти по-дружньому пробачив



20] За неміцну вузду на язиці,

21] А я б тобі по-дружньому віддячив.

 

22] Розвій же хмару на моїм лиці:



23] То як же ти на скупості спіткнувся,

24] Якщо тебе навчали мудреці?»

 

25] На те звертання Стацій усміхнувся



26] І вожаєві мовив моєму:

27] «Радію, що з тобою я зіткнувся.

 

28] А й дійсно, правди не знайти тому,



29] Хто прагне роздивитися у тому,

30] Що видно зовні, всю глибинну тьму.

 

31] Вважаєш, мабуть, що гріху тяжкому



32] Жадливості в житті я віддававсь,

33] Бо в колі здибав ти мене такому?

 

34] То знай, що скупості я опиравсь



35] Усе життя, а час настав понурий -

36] Багато місяців за це каравсь.

 

37] Якби я проминув твій вірш похмурий,



38] Цей досконалий вияв чистоти,

39] Обуреної з нашої натури:

 

40] «Чом не керуєш смертним серцем ти,



41] Жаги до золота нелюдська сило?»

42] Я б мав кружляти в люті і клясти,

 

43] А так я взнав, які широкі крила



44] У щедрих рук, забув про грошей дзвін,

45] Про всі гріхи, що їх душа носила.

 

46] О, скільки лисих встане з домовин,



47] Бо через совість, незнанням закуту,

48] І каяття з них не зняло провин!

 

49] І знай, що вада відбува покуту



50] Таку ж гірку, як протилежний гріх.

51] І там же всушує свою отруту.

 

52] Тож лиш того я опинивсь між тих,



53] Кому на плечі люта скупість тисне,

54] Що в мене вдача не така, як в них».

 

55] «Ти оспівав нам війни, люттю звісні,



56] І сліз Йокастиних подвійний струм, -

57] Сказав співець пастушачої пісні, -

 

58] Тож плід натхнень Кліо не ствердить дум



59] Що віра, без якої добре діло -

60] Ніщо, ввела тебе до вірних в тлум.

 

61] Раз так, яке ж то сонце чи світило



62] Роздерло тьму в тобі й ти постернив

63] На човен рибаря своє вітрило?»

 

64] І він йому: «Це ти мене привів



65] На вславлену Парнаську верховину,

66] А потім і до Бога напутив.

 

67] Ти діяв так, як той, хто на стежину,



68] Якою інших поночі веде,

69] їм світить, беручи вогонь за спину.

 

70] Сказав ти: «Час оновлення гряде,



71] Вертають Правда й перший вік у мирі,

72] Поріддя сходить з неба молоде».

 

73] Твій син у віршах, я твій син і в вірі.



74] Щоб все ти осягнув, додам зусиль

75] І вкрию фарбою малюнки сірі.

 

76] Вже сповнивсь світ до океанських хвиль



77] Христовим словом, ним-бо засівали

78] Посли святого царства все суціль.

 

79] Отим твоїм думкам відповідали



80] Слова, що їхні вчителі вели

81] І рідними за те мені ставали,

 

82] Бо в правилах таких святих жили,



83] Що, як Доміціан почав їх гнати,

84] Без мене сліз кривавих не лили.

 

85] Не припиняв я їм допомагати



86] Увесь земного існування строк,

87] Вільніших сект одкинувши багато.

 

88] Ще вів своїх я греків до річок



89] Фіванських, як прийняв хреста на себе,

90] Та з боязні приховував свій крок

 

91] Під маскою поганства більш як треба, -



92] За цю байдужість четверо століть

93] Четвертим колом кодував до неба.

 

94] Нам довгий шлях тут для розмов лежить.



95] І ти, хто місце, де хвали невгавні,

96] Мені колись зміг приязно розкрить,

 

97] Скажи тепер: а де Теренцій давній,



98] Цецілій, Плавт, Варрон, - де всі вони?

99] В якому колі мучаться преславні?»

 

100] І вождь мій: «Персій, я, ще гурт ясний



101] Із нами, й грек, що музи краснолиці

102] Йому лиш харч давали чарівний, -

 

103] Всі в першім колі хмурої темниці



104] Вчащаємо у думці до гори,

105] Де пробувають наші годівниці.

 

106] Там з Антіфоном Евріпід старий



107] І з Сімонідом поруч Агатона

108] Ще сила греків славної пори.

 

109] А з тих, що оспівав ти, - Антігона,



110] Аргія, Деїфіла, дотепер

111] Засмучена Ісмена безборонна;

 

112] Ще й няньку, хлопчик у якої вмер,



113] Стрічав, дочку Тіресія, Фетіду,

114] Деїдамію між її сестер».

 

115] І мова їм урвалася без сліду,



116] Бо в мурі ми пройшли останній крок

117] І нам краса відкрилась краєвиду.

 

118] Служницям першим дня вже вийшов строк,



119] І п'ята, взявши дишель колісниці,

120] Підводила розжеврений ріжок,

 

121] Коли вожай: «Немає тут різниці,



122] Спішім, як перш, щоб південь не потух,

123] До прірви обертаючи правиці».

 

124] За звичкою ми й почали свій рух



125] Упевнено, а надто як до ладу

126] З тим згодивсь другий чеснотливий дух.

 

127] Вони вперед ішли, а я позаду



128] З їх бесід вчився, як тлумачить слід

129] Високої поезії відраду.

 

130] Та, перервавши їм розмови хід,



131] Враз перед нами дерево постало,

132] Яке вкривав пахучий ніжний плід.

 

133] Чим більше в височінь воно сягало,



134] Тим, як в ялин, коротшало гілля, -

135] Мабуть, це лізти вгору заважало.

 

136] А з кам'яного муру, побіля,



137] Струмок спадав, блискучий та краплистий,

138] І ним скроплялись зелень і земля.

 

139] І підійшли під велет ряснолистий



140] Поети, і почули голос там

141] Погрозний, владний: «Вам цього не їсти!»

 

142] І ще: «На святі не своїм устам



143] Марія, що до всіх любов'ю дише,

144] Хотіла догодити всім гостям;

 

145] Колись-то римлянки в воді лиш свіжій



146] Утіху мали; Даниїл-звіздар

147] Здобув собі знання, як зрікся їжі.

 

148] Для голоду був жолудь - неба дар



149] У перший вік, що золотим був віком,

150] Для спраги ж не вода текла - нектар.

 

151] Хреститель сарану їв з медом диким,



152] В пустелі живши, віддалік од міст,

153] І став таким славетним та великим,

 

154] Як свідчить нам святий євангеліст».



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1] Тоді, як в зелень зором я впивався,

2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,

3] Бо на пташок безглуздо любувався,

 

4] За батька більший мовив: «Сину мій,



5] Ми маєм скористатись зараз саме

6] Нам даним часом, - тож ходім хутчій».

 

7] І зір я й крок повів за мудрецями,



8] Й не довелося докладать зусиль, -

9] Так захопивсь я їхніми речами.

 

10] Але з плачем співання, звідусіль



11] «О господи, устні мої!» почуте,

12] Вливало в серце радощі та біль.

 

13] «Мій ніжний батьку, що це може бути?» -



14] Спитав я, й він: «Це тіні у сльозах,

15] Мабуть, розв'язують вузли покути».

 

16] Немов юрба прочан в святих думках,



17] Не зупиняючись, лиш погляд кине,

18] Коли хто-небудь перетне їй шлях,

 

19] Так натовп мовчазних побожних тіней,



20] Догнавши нас, випереджав, легкий,

21] Занурений у почуття єдине.

 

22] Запали темні очі, вид різкий



23] У всіх здавався, висохлий, здрібнілий,

24] І шкіра обтягала їм кістки.

 

25] Навряд, щоб отакий худий та білий



26] Став Ерісіхтон, як, на кістяка

27] Змарнівши, падав з голоду без сили.

 

28] Подумав я: «Єрусалим така



29] Сповняла, мабуть, людність тої ночі,

30] Коли Марія з'їла хлопчака».

 

31] Були мов персні без каміння - очі.



32] Хто ж «ОМО» бачить на людськім лиці,

33] Той скрізь би «М» розпізнавав охоче.

 

34] Не відаючи, в чому корінці,



35] Хто б думав, що плоди й вода пахучі

36] Виснажують жаданням душі ці?

 

37] Я дивувавсь, чого вони худючі,



38] Чому покров їх шкіри лусковий, -

39] Пояснення ховалось ніби в тучі.

 

40] Та із глибин своєї голови



41] Цікава тінь на мене поглядала

42] Й гукнула враз: «О радість, ти живий?»

 

43] Нікого жодна з рис не нагадала,



44] А з голосу її я все згадав,

45] Що в себе жадна худина забрала.

 

46] З тієї іскри в мене спомин встав



47] Про губи, висхлі тут з тяжкого посту,

48] І я тоді Форезе упізнав.

 

49] «О, не зважай на люту цю коросту, -



50] Благав він, - що знебарвлює мене,

51] На тіло, нині без ваги та зросту.

 

52] Скажи, щоб все було мені ясне,



53] Про себе й тіні ці, що йдеш із ними,

54] Промов мені слівце хоча б одне».

 

55] «Твоє обличчя, що я змив гіркими,



56] Коли помер ти, варте знов цього, -

57] Я відповів, - із змінами тяжкими.

 

58] Та, бога ради, схудли ви чого?



59] І не питай причин мого приходу, -

60] В думках про це не вимовиш того».

 

61] І він: «Спадаючи на листя й воду,



62] Тут сила потаємна та блага

63] Гріховну нам знесилює природу.

 

64] Юрбу, що в плачі й співах не ляга,



65] Бо встигнув рот багато зла накоїть,

66] Тут очищають голод і жага.

 

67] Бажання їсти й пити непокоїть



68] їм дух, коли зачують, як пахтять

69] Плоди та рідина, що зілля поїть.

 

70] Під дерево ідуть себе терзать,



71] Щораз вертають на нові страждання...

72] Кажу: «страждання», «втіха» б мав сказать.

 

73] Ця ж воля, що сюди веде з блукання,



74] Звела Христа до зойку: «Боже мій!», -

75] Коли Він кров'ю відкупляв сконання».

 

76] І я: «Форезе, нас в земній пітьмі



77] Лишив, на кращий світ її змінявши,

78] Ти літ із п'ять - так згадую в умі.

 

79] Якщо ти навіть доживав, не мавши



80] Гріхів нових, аж поки став на иуть,

81] Себе стражданням з Богом поєднавши, -

 

82] То як ти встиг цю вишину здобуть?



83] Гадав зустрінутися я з тобою

84] Там, де покуту рік за рік здають».

 

85] А він мені: «Це плачем та журбою



86] Моя подбала Нелла влити сил

87] В полин солодкий тужного напою.

 

88] Й відколи я зійшов з землі у діл,



89] А тіло сповила смертельна тиша,

90] Звільнити з місць, де ждуть, і з інших кіл.

 

91] Тим Богові приємніша й рідніша



92] Вона, хто сльози безутішно ллє,

93] Чим у своїй чесноті самітніша.

 

94] В Сардинії в Барбаджі - й там своє



95] Пристойніший жіноцтво вигляд має,

96] Як в цій Барбаджі, де мій дім ще є.

 

97] Знай, любий брате, - скоро час минає:



98] Коли цей день, що в небесах стоїть,

99] Утечі з пам'яті ще не зазнає,

 

100] З амвонів скрізь під тягарем страхіть



101] Осудять безсоромних флорентинок

102] І їхню звичку персами світить.

 

103] Чи треба варварок та сарацинок,



104] Щоб не ходили з голими грудьми,

105] Лякати карами за цей їх вчинок?

 

106] Коли ті соромітниці самі



107] Дізнаються, що ждало їх за гулі,

108] Завиють, наполохані, зі тьми.

 

109] Бо посмутяться у посмертнім гулі



110] Раніше, як змужніє те маля,

111] Що нині мирно спить під «люлі-люлі».

 

112] Та, брате, бачиш, що не тільки я,



113] А й всі цікавляться, щоб ти відкрився,

114] Бо в тебе тіло сонце затуля».

 

115] А я на це: «Коли б ти в пам'ять вбився,



116] Згадав би дружбу давньої пори,

117] То тут од прикрощів би й не дивився.

 

118] Оцей, що стежку вказує, старий,



119] З життя мене поніс на край дороги,

120] Коли був повен лик цього сестри, -

 

121] Й на сонце показав: - 3 його помоги



122] Помандрував до справжніх я мерців

123] Зі справжнім тілом, що несуть ці ноги.

 

124] Підтримав він, до сходів цих привів



125] По стежці на верхів'я таємниче,

126] Яке спрямляє в вас, що світ скривив.

 

127] Він мовив, що мене до Беатріче



128] Охоче доведе й на вишині

129] Лишусь без нього після тої стрічі.

 

130] Віргілій - той, хто мовив так мені, -



131] І я сказав: на честь цієї ж тіні

132] Був трус гори і співи голосні,

 

133] Бо з вашим царством розстається нині».



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,

2] Ні руху мова, - ми тепер неслись,

3] Немов судно в сприятливу погоду.

 

4] Мерці, що двічі трупами здались,



5] В дірки очей світили подив знову,

6] Що я живий, як і вони колись.

 

7] І, далі ведучи свою розмову,



8] Я проказав: «Ця тінь не поспіша,

9] Либонь, через нову якусь умову.

 

10] А де Піккарди чарівна душа?



11] І ще скажи, коли це тільки можна,

12] Хто з славних тут увагу полиша?»

 

13] «Сестра, не менш прекрасна, як побожна,



14] Святкує на Олімпі між святих

15] В своїм вінку, щаслива і вельможна».

 

16] Так він сказав, а потім: «Тут усіх



17] Назвати вільно, бо не зчинять бунту,

18] Такі спотворені обличчя в них.

 

19] Пізнай-но в цім, - вказав він, - Бонаджунту.



20] Це Бонаджунта з Лукки, а в лиці,

21] Сухішому від кам'яного ґрунту,

 

22] Того, хто взяв із церквою вінці, -



23] Тепер цей турець згадує голодним

24] Больсенську рибку, зварену в винці».

 

25] Він одного показував за одним,



26] І прикрості не взнав ані один

27] Із згадуваних духом благородним.

 

28] Тут марно зуби шкірив Убальдін



29] Із замку Піла, був там Боніфацій,

30] Що юрми пас жезлом серед рівнин.

 

31] То був месер Маркезе, що горляці,



32] Ще не сухій, заняття дав хмільне

33] Й ніяк не міг скінчить цієї праці.

 

34] Мов той, хто з різних обира одне,



35] Я врешті зупинивсь на тому, з Лукки,

36] Що начебто найбільше знав мене.

 

37] Почув я, як шептав ім'я Джентукки



38] Він ротом, що без їжі та води

39] Терпів тяжкі безперестанні муки.

 

40] «О душе, - я сказав, - а ти не жди



41] Моїх питань, а сам, як хочеш, далі

42] Зі мною втішну мову поведи».

 

43] «Іще та жінка не вдягла вуалі, -



44] Почав він, - що тебе розважить в нас,

45] На спільний осуд у міськім загалі.

 

46] Бодай пророцтва зміст в тобі не згас!



47] Коли ж в думки заводить помилкові

48] Тебе мій шепіт, - правді буде час.

 

49] Чи не того я бачу, хто чудові



50] Нові рядки створив і так почав:

51] «Ви, донни, знаєтеся на любові...»?

 

52] А я: «Що від любові я чував,



53] Все списував у зошит на роздачу

54] І сказане мені всім повідав».

 

55] «О брате, - мовив він, - тепер я бачу,



56] Чому Гвіттоне, нотарю й мені

57] Новий солодкий стиль явив задачу.

 

58] Бо ваші пера, бачу, запальні



59] І вірно пишуть, що любов диктує,

60] А наші в цьому надто забарні.

 

61] І саме цим, хай всякий занотує,



62] Новий різниться від старого стиль».

63] І, мов скінчивши, вдав, що більш не чує.

 

64] Як птаство, що летить до нільських хвиль



65] На зиму, по весні, зібравшись в зграї,

66] Ключами повертається звідтіль,

 

67] Так душі, схудлі у сумному краї,



68] Сухі, легкі, без гомону й пісень,

69] Звернули на стежки страждань безкраї.

 

70] І наче той, хто, втомлений за день,



71] Пускає інших наперед юрбою,

72] Аж поки стишить віддихи легень,

 

73] Форезе так пускав перед собою



74] Весь натовп, тихо йшовши до мети,

75] Питаючись: «Чи стрінемось з тобою?»

 

76] «Не знаю, - я промовив, - скільки йти



77] Ще мушу, та хоч як цей час пролине,

78] Хотів би швидше в гавань приплисти,

 

79] Бо місто, де життя у мене гине,



80] Збавляється щодня нових чеснот

81] І котиться по схилу до руїни».

 

82] І він: «То йди, бо мерзощів оплот



83] Звірюці, бачу, до хвоста прип'ятий,

84] В низину тягнеться, де край підлот,

 

85] І звір прискорює свій біг затятий,



86] Хвицаючи копитами щомить,

87] Щоб скинуть труп спотворений, розтятий.

 

88] Уже недовго сферам цим кружить, -



89] І очі зняв до неба, - і в усьому

90] Розглянешся, чого не пояснить.

 

91] Тут я тебе лишу, бо в царстві цьому



92] Час дорогий, я ж гаюсь, далебі,

93] В ходінні із тобою нешвидкому».

 

94] Як уперед виноситься в гоньбі



95] Кіннотник перед кінними бійцями,

96] Щоб першому почати лютий бій,

 

97] Так він помчав за іншими мерцями,



98] А я зостався знову із двома,

99] Що в світі славними були митцями.

 

100] Коли ж він загубивсь між усіма



101] І став не більш приступний нам для зору,

102] Ніж зміст його розмови для ума,

 

103] Побачив я, поглянувши під гору,



104] Ще яблуню в спокусливих плодах,

105] Розложисту, високу і простору.

 

106] І сила тіней заступила шлях,



107] Благально руки простягла до листу,

108] Як діти біля того, хто в руках

 

109] Показує їм звабу пломенисту,



110] І, поки казяться вередуни,

111] Він мовчки слуха просьбу голосисту.

 

112] Немов отямившись, пішли вони,



113] Й тоді ми підступили до глухого

114] На зойки дерева, як до стіни.

 

115] «Проходьте - не добудете нічого,



116] Згори мій предок віття нахиля, -

117] Колись-то Єва куштувала з нього», -

 

118] Так хтось проголосив тут із гілля,



119] І ми, притиснувшись до скель лускатих,

120] Пройшли вперед - Віргілій, Стацій, я.

 

121] «Згадайте, - мовив той, - п'яниць проклятих



122] Із кодла Хмари, що Тезей гатив

123] По грудях їх, подвійних та кошлатих;

 

124] І тих євреїв, хто в вигоді пив



125] І не придавсь у військо Гедеону, '

126] Як сходив той на Мадіан з горбів».

 

127] Ми слухали про неба заборону



128] І про ненащності гріх тяжкий,

129] Про справедливість кари та закону.

 

130] Коли ж на вільні вийшли ми стежки,



131] То далі сунули в мовчущім строї

132] І кожен з нас заглибивсь у думки.

 

133] «Куди йдете, замислені, всі троє?» -



134] Раптово хтось сказав, і я здригнув,

135] Мов звір, що чує раптом брязкіт зброї.

 

136] І зір на того, хто питав, звернув, -



137] Як в горні, склом розжареним надміру

138] Й розжевреним металом, враз сяйнув

 

139] Той хтось, що мовив: «Ясного ефіру,



140] Сюди пішовши, певно сягнете.

141] Іде сюди, хто прагне йти до миру».

 

142] Він засліпив мене, і, мов на те,



143] Щоб сказаному підкоритись, очі

144] Одвів назад на двійко я святе.

 

145] І, наче вдосвіта вітрець лоскоче



146] Траву і ніжні квіти на землі

147] І ледве в гарних пахощах шепоче,

 

148] Такий відчув я повів на чолі



149] І вчув, як од легкого колихання

150] Тонку амброзію, чутно в крилі,

 

151] Й почув: «Блажен, у кому пожадання



152] Солодких страв не може затулить

153] Високого до неба поривання,

 

154] Хто їсть, аби лиш сили поновить».



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

1] Додержуючи вічного закону,

2] На небесах меридіан здали

3] Тельцеві сонце, ніч же - Скорпіону.

 

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли



5] Іде, не спинений припоном жодним,

6] Бо пильні справи в мандри потягли, -

 

7] Крутими сходами один за одним



8] Так рушили ми швидше, без розмов

9] Проходом тільки одному свободним.

 

10] І як малий лелека, що готов



11] Злетіти, крила розправля й, лишати

12] Гніздо страхаючись, склада їх знов, -

 

13] Жадавши знать, як тільки міг жадати,



14] Я врешті рух зробив після вагань,

15] Як той, хто мову хоче розпочати.

 

16] І хоч спішили ми на вищу грань,



17] Мій добрий батько вимовив: «Стріляй-но,

18] Бо вже натяг ти лука запитань».

 

19] Я, осмілівши, рот розкрив негайно



20] Й почав: «Як схуднуть так могли вони,

21] Коли усі тут не їдять звичайно?»

 

22] «Ти пригадай, як Мелеагр смутний



23] Згорав, аж поки головня згорала,

24] І знайдеш, - мовив він, - одвіт ясний.

 

25] Ще помізкуй, як рухами дзеркала



26] Рух віддають ваш, і уздриш гнучким

27] Все те, що мисль твоя твердим вважала.

 

28] Щоб край покласти сумнівам тяжким,



29] Он Стацій тут, - до нього я звернуся

30] І ліків ранам попрошу твоїм».

 

31] «Коли йому я при тобі візьмуся, -



32] Той мовив, - говорить свої слова,

33] То лиш слухняністю з вини звільнюся. -

 

34] І він почав: - Як в тебе голова



35] Це слово, сину, сприйме й заховає,

36] Тоді її осяє мисль нова.

 

37] Кров досконала, що не прибуває



38] До спраглих вен, неначе повний стіл

39] Усяких страв, а з серця випливає,

 

40] Творить нові тіла, в нім взявши сил,



41] Які частками тіло знову творять

42] Із крові, що беруть вони із жил,

 

43] Пливе туди, про що в нас не говорять,



44] А звідти в кров чужу іде вона,

45] В природний келих, де вони не спорять,

 

46] А змішуються: з них слабка одна



47] Й терпляча, друга ж - дійова і сміла,

48] Бо з місця досконалого зрина.

 

49] Вона й береться до складання тіла:



50] Згустить ту кров, яка рідка була,

51] І оживить усе те, що згустила.

 

52] Душею ставши, сила чимала,



53] Підхожа до рослини всім, крім того,

54] Що йде іще, а та уже дійшла,

 

55] Цілком подібна до гриба морського,



56] Теж має рух і почуття пізніш

57] Зростає й інше з зародків усього.

 

58] Так, синку, з серця батька йде повніш



59] І ширше розвиток дочки чи сина;

60] Про це природа дбає найпильніш.

 

61] Не знаєш ти ще, як стає дитина



62] З тварини, та схибнула в тайні цій

63] Мудріша й вченіша, ніж ти, людина,

 

64] Навчавши, буцімто в душі людській



65] Можливий розум не перебуває,

66] Бо там не місце здібності такій.

 

67] Відкрий же груди правді, що все знає,



68] І відай: мозок тільки і живе,

69] Як певну частку в зародку займає.

 

70] Радіючи на чудо це нове,



71] Рушій найперший їй вдихає духа,

72] Це вмістище для цноти життьове,

 

73] Який діяльне все вбирає, й руха,



74] І складує у душу - в те одно,

75] Що і живе, і дивиться, і слуха.

 

76] Поглянь, щоб дивним не здалось воно,



77] Як сонячне тепло, віддавшись грону,

78] Із соками його дає вино.

 

79] Коли ж у Лахезіс забракне льону,



80] Дух звільнить здібності із тіла вмить,

81] Людські й божественні, немов з полону.

 

82] Частина більша з них уже мовчить,



83] А пам'ять, розум, воля - від порогу

84] Враз починають в діянні гостріть.

 

85] Душа, мов чудом чуючи знемогу,



86] На берег падає, на той чи цей,

87] Уперше дізнається про дорогу

 

88] І йде між душ без м'яса та костей



89] У сяйві сили творчої живої, ,

90] Як і колись, серед живих людей.

 

91] І як вологи повне дощової



92] Повітря проти сонця розгорта

93] Розкішні різноколірні сувої, -

 

94] Повітря те, яке навкруг літа,



95] Бере той образ, що душа дарує,

96] Коли стоїть незрушна та густа.

 

97] Як полум'я за вогником слідкує,



98] Хоч де б він рухатися не хотів,

99] Так образ за душею скрізь прямує

 

100] І зветься «тінь», бо йде до всіх кутів



101] За нею; творяться таким звичаєм

102] Знаряддя зору й інших почуттів,

 

103] Так сміємось ми, так ми розмовляєм,



104] Так плачемо й зітхаємо в журбі, -

105] Та сам ти чув це, йшовши нашим краєм.

 

106] Тінь обриси свої міня собі



107] Як до бажань і порухів натури.

108] Це все й збудило подив у тобі».

 

109] Ми вийшли до останньої тортури,



110] Праворуч рушивши в прохід вузький,

111] І подивлялися вже не на мури,

 

112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,



113] З провалля ж дужий вихор виривався,

114] Гнав до стіни вогненні язики.

 

115] І кожен з нас по краю пробирався



116] Один по одному; і тут - в огні,

117] Там - в прірві опинитись я боявся.

 

118] Вожай мій: «Стережись! - казав мені, -



119] Вузду очей тримай, бо оступання

120] Тут небезпечне, похибки страшні».

 

121] І враз «Бог вящей милості» - співання



122] Почув я крізь розжарену глибінь,

123] І виникло поглянути бажання.

 

124] Уздрів я в полум'ї за тінню тінь



125] І, голову звертаючи на боки,

126] Вбачав то їх, то дальший свій ступінь.

 

127] Скінчився гімн, і голос чийсь високий



128] «Не знаю мужа» крикнув на краю,

129] І тихо відновився спів широкий.

 

130] «Діана, - знов гукнули всі, - в гаю



131] Геліки не лишила, бо дівчині

132] Дала Венера трутину свою».

 

133] І заспівали знов рухливі тіні



134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,

135] Чесноті вірним і своїй родині.

 

136] Мабуть, кричать вони й співають там,



137] Аж поки палить пломінь, вітром гнаний,

138] І засіб цей нещадний, цей бальзам

 

139] Загоює нарешті їхні рани.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал