Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка14/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1] Великий вчений закінчив промову

2] І пильно в очі зазирнув мені,

3] Питаючись, чи маю сумнів знову.

 

4] Мене пекли цікавості вогні,



5] Та я мовчав, а у собі карався:

6] «Йому набридли розпити смішні».

 

7] Помітивши, що більш я не питався,



8] Хоч і жадав, - мій батько дорогий

9] Мене зохотив, бо до мене вдався.

 

10] Тоді я: «Вчителю, дає снаги



11] Твій пломінь, щоб ці очі розгляділи

12] Усе, чому ти надаси ваги.

 

13] То, може, ще розкажеш, батьку милий,



14] Про ту любов, що ти до неї звів

15] Усі - благі і протилежні - сили».

 

16] «Спрямуй сюди свій ум, - він одповів, -



17] І помилки збагнеш тих сліпооких,

18] Що іншим стали за поводирів.

 

19] Бо, створена для почуттів глибоких.



20] Душа стремить приємному устрій,

21] Потрапивши в полон утіх високих.

 

22] Тоді ваш розум уявляє річ



23] І вимальовує її звабливо,

24] Аж та ввижається душі увіч.

 

25] Як пристрасть виросте, стає на диво



26] Любов'ю, ба природою вона

27] Й захоплює в утісі вас жадливо,

 

28] І, як вогонь, спахнувши, почина



29] У небо прагнути, ген-ген у висі,

30] Бо там навкруг - його речовина,

 

31] Так квапиться душа віддатись втісі -



32] Не терпить цей духовний рух оков,

33] Аж поки мрії всі ще не збулися.

 

34] Тепер наочно бачиш ти, що знов



35] Неправду твердить дехто незугарний,

36] Мовляв, похвальна всяка в нас любов.

 

37] Усяка-бо любов, на погляд марний,



38] Є гарна зроду - а бува, на глум,

39] Негарним виливок, хоч віск і гарний».

 

40] «Твої слова і мій уважний ум



41] Поняття склали про любов чудовні,

42] Та не розвіяли непевних дум, -

 

43] Сказав я: - Як любов приходить зовні,



44] То для душі заслуги в тім нема,

45] Чи праведні в нас вчинки, чи гріховні».

 

46] А він: «Скажу усе щодо ума,



47] А з іншим всім, до віри приналежним,

48] То Беатріче справиться сама.

 

49] В сутті, од речовини незалежнім,



50] Та з нею в непоривному зв'язку

51] Є здатність із могуттям необмежним.

 

52] її не видно в жодному кутку,



53] А виявляється вона у чині,

54] Немов життя рослини у листку.

 

55] На першого осягнення причині



56] Не знаєтесь - вона в запоні мли,

57] Як перших пристрастей ті глибочіні,

 

58] Що в вас існують, наче у бджоли



59] Потреба медом повнити колоди, -

60] Й водінням цим - ні гани, ні хвали.

 

61] Для згоджування з волею, з природи



62] Закладено в вас здатність міркувать,

63] Що помага вам на порозі згоди.

 

64] Отож у вас є змога обирать



65] І змога є щоразу осягнути,

66] Чи буде з цього зло, чи благодать.

 

67] Хто мислить і досяг самої суті,



68] Той вроджену свободу визнає,

69] На ній мораль оперта має бути.

 

70] Коли ж любов велика настає



71] Лише тому, що неминучість кличе, -

72] Ви вільні погасить чуття своє.

 

73] Цю благородну здатність Беатріче



74] В слова «свобода волі» убира.

75] Не забувай цього при вашій стрічі».

 

76] Над північ до високого шатра



77] З'явився місяць, розігнавши зорі,

78] Сліпучіший од мідного відра,

 

79] І рушив небом по тропі прозорій,



80] Де сонце йде тонуть, як бачить Рим,

81] Між сардів з корсами в вечірнім морі.

 

82] Шляхетний дух, що П'єтола із ним



83] Найбільш славетна в Мантуанськім краї,

84] Ізняв тягар у розумі моїм.

 

85] Пропали дум непевних чорні зграї.



86] Я був після поетових речей,

87] Мов той, хто пада з ніг, бо засинає.

 

88] Та раптом сон утік мені з очей,



89] Коли почувся ззаду крик шалений.

90] До наших наближаючись плечей.

 

91] Як береги Асопу та Ісмени



92] Колись вночі дивилися на біг

93] Фівян у празник Бахуса священний,

 

94] Так в цьому колі бачити я міг,



95] Що добра воля та любов погнали

96] Покутні тіні по кільцю доріг.

 

97] І зараз же повз нас вони промчали



98] В нестримнім потягу до чистоти,

99] І дві з них перші у сльозах кричали:

 

100] «Марія в гори квапилася йти,



101] А Цезар, не затримавшись в Марсільї,

102] В Ілерду поспішав - перемогти».

 

103] «Мерщій, мерщій! Не гай часу в свавіллі



104] Та без любові, - так гукав ще хтось, -

105] Зазеленіє благодать в зусиллі».

 

106] «О душі, в кому полум'я знялось



107] Там, де раніш не жевріло нічого,

108] Ані чуття до іншого когось,

 

109] Цього - кажу я правду вам - живого



110] Піднятись на вершину порива,

111] То де найближчий є тут шлях для нього?»

 

112] Такі були вождя мого слова,



113] І хтось із духів одповів: «За нами

114] Ідіть - там отвір сходи відкрива.

 

115] Такі ми повні світлими чуттями,



116] Що не спиняємось; і я б тужив,

117] Якби нечемним здався перед вами.

 

118] Абат в обителі Сан-Дзено, жив



119] В Вероні я при добрім Барбароссі,

120] Який в Мілані скорб та сум лишив.

 

121] А той, кому ногою довелося



122] В могилу стать, оплаче монастир

123] І лад, який панує в ньому досі,

 

124] Бо син його, спотворений на взір



125] Породою, і тілом, і душею,

126] Найменше дбає про любов та мир».

 

127] Можливо, тінь гукала ще; за нею,



128] Проте, ми йшли на відстані значній,

129] А це зберіг я пам'яттю своєю.

 

130] І той, хто був порада й провід мій.



131] Сказав: «Поглянь, як на бігу ці душі

132] Укусів завдають нудьзі жахній».

 

133] «Ті, хто пройшов по морю, як по суші, -



134] Гукало двоє, - в мандрах полягли,

135] Йордан же сприймуть юні очі й уші.

 

136] Ті, що відмовились і утекли



137] Од подвигів Анхізового сина,

138] Себе ганьбі повсюдній прирекли».

 

139] Коли од них звільнилася стежина,



140] Бо всіх поспішливих заніс порив,

141] У мене думка виникла єдина,

 

142] А з неї кольористий рій злетів -



143] Таке було цікаве різновиддя,

144] Аж очі із утіхи я закрив,

 

145] І думи обернулись на сновиддя.



 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

1] У час, коли не линуть рештки спеки

2] До Місяця, бо в зоряних полях

3] Долають їх Земля й Сатурн далекий;

 

4] Коли зі сходу йде по небесах



5] Фортуна геомантова велика,

6] А ззаду вже ясніє сонця шлях, -

 

7] Мені приснилась жінка - недоріка,



8] Кульгава, косоока та без рук,

9] Обличчя ж мала, як той мрець-каліка.

 

10] Я розглядав її, і, мов той сук



11] Під сонцем кригу паростком ламає,

12] Під зором тим ліг зрозумілий звук

 

13] їй на язик; я вздрів, що стан спрямляє



14] Вона, і краска грає на лиці,

15] Як почуття любовне вимагає.

 

16] Вона, знайшовши звук на язиці,



17] Співати стала так, що полонена

18] Була моя увага в цім сильці.

 

19] «Я, - почала, - я ніжна та сирена,



20] Чий спів людей чарує в млі морській,

21] І тьмарить розум їх жага вогненна.

 

22] З дороги звів Улісса голос мій,



23] І всіх принадить тих моя щедрота,

24] Хто в пісні закохається моїй».

 

25] Спокусниця ще не закрила рота,



26] Як заступила враз її сильце

27] В жіночу постать втілена чеснота.

 

28] «Віргілію, Віргілію, хто це?» -



29] Вона сказала. Він же приступився,

30] Вдивляючись у пресвяте лице.

 

31] Роздерши одяг, що на грудях збився,



32] Вона весь оголила їй живіт,

33] І я від смороду аж підхопився.

 

34] Коли я знову подививсь на світ,



35] Поет сказав: «Будив тебе я тричі,

36] Шукаймо шлях до бажаних воріт».

 

37] Я встав, і далі рушили ми швидше.



38] У сяйві дня сіяла висота,

39] З-за спин же сонце сяло на узбіччі.

 

40] Я ззаду йшов, немов людина та,



41] В якої голова з думок похила,

42] Мов половина арки у моста,

 

43] Коли якась промовила нам сила:



44] «Ви підійдіть, тут сходи», - і в посла

45] Небес у мові лагідність яскріла.

 

46] Мов лебідь, розпростер він два крила,



47] Провів нас обережно за стіною,

48] Що грізну кручу колом обнесла.

 

49] Змахнув пером по лобі й наді мною,



50] «Блаженні плачущії, з їх-бо сліз, -

51] Сказав, - зросте їм радість супокою».

 

52] «Чому замислився, уткнувшись вниз?» -



53] Спитав вожай, коли пішли ми вгору,

54] А вісник одлетів у блиску риз.

 

55] І я: «Такого у думках роздору



56] Через останню я зазнав мару,

57] Що під ногами загубив опору».

 

58] «Побачив чародійку ти стару, -



59] Сказав він, - пані у подальших колах?

60] Побачив, як її розкрити гру?

 

61] Та кинь; стопою бий по скелях голих,



62] Не зводь очей з примани, що кружить

63] Цар вічно буде в вічних видноколах».

 

64] Як сокіл поглядає, що лежить



65] У пазурах, і, на мисливця слово

66] Зірвавшись, вмить до здобичі спішить, -

 

67] Так я, з тих слів наснагу мавши знову,



68] Нарешті подолав східцями схил

69] Крізь кам'яну вузьку й круту закову

 

70] І, опинившись в п'ятому із кіл,



71] Побачив душі, що лежать в риданнях,

72] Лицем у ґрунт, явивши небу тил.

 

73] І шепотіли у гірких стражданнях



74] Вони: «Прильпне душа моя землі», -

75] І потопав псалом в сумних зітханнях.

 

76] «Обранці, в кого муки не малі



77] Маліють з мрій про правосуддя вище,

78] Порадьте шлях на дальші нам щаблі!»

 

79] «Коли ви не лежать, а далі йти ще



80] З'явились, кожен з вас свій крок направ

81] Десницею до крутояру ближче».

 

82] Питав поет, і нам відповідав



83] Хтось спереду, і уловив я в очі

84] Того, хто співрозмовником нам став.

 

85] Я в вічі глянув вчителю, й охоче



86] Він рухом дозвіл дав на те мені,

87] Чого, як зір мій промовляв, він хоче.

 

88] Виконуючи думи потайні,



89] До того підійшов я запитати,

90] Чиї слова подобались ясні,

 

91] І мовив: «Душе, молиш благодаті,



92] Без неї ж не піднімеш голови,

93] Та перестань хоча б на мить ридати.

 

94] Хто був ти? Ниць чом лежите всі ви?



95] Чим помогти тобі, коли між люди

96] Вернусь туди, звідкіль іду живий?»

 

97] І він мені: «Ти взнаєш суть осуди,



98] Та перш скажу: Петра наслідник бих

99] Апостола я, відомо ті буди.

 

100] В містечках Сьєстрі й К'явері пласких



101] Біжить ріка, що з титулом високим

102] Дала наймення для моїх близьких.

 

103] Строк понад місяць був достатнім строком,



104] Щоб тим тягар священних шат збагнуть,

105] Хто дбає не вбагнить їх ненароком.

 

106] Я пізно, леле, взнав блаженства путь!



107] Коли я римським пастирем зробився,

108] Відчув, що нам життя облуди гнуть,

 

109] Що в мене в серці мир не воцарився



110] Й нема його у смертному житті, -

111] І смуток за довічним розгорівся.

 

112] Моя душа далека в сліпоті



113] Була від Бога, в скупості потворній, -

114] І тут вона за вини не пусті.

 

115] Найгірше скупості судилось чорній,



116] Бо не підносити в молитві лиць -

117] Найтяжча з кар на скелі неозорній.

 

118] А що в нас очі до земних дрібниць



119] Були прип'яті, а істота скута,

120] То справедливість нас повергла ниць.

 

121] І що у нас вгасила скупість люта



122] До блага потяг, добрі вчинки з ним,

123] То справедливість руки й ноги в пута

 

124] Нам закувала присудом грізним,



125] Аж поки Бог не явить справедливий

126] Своєї ласки прощеним, ясним».

 

127] Хотів привіт сказать я шанобливий



128] Навколішках, і тільки став я, дух,

129] Зачувши, взнав про порух мій поштивий

 

130] І мовив: «Та навіщо цей твій рух?»



131] А я йому: «Така достойність сану,

132] Що стоячи тебе не сприйме слух».

 

133] «Ти, брате, встань! Всі одного ми стану, -



134] Одмовив він, - усе я там лишив,

135] Ми всі єдиному слугуєм пану.

 

136] Коли з євангельських виходиш слів:



137] «Не женяться», - то кривосуд знімаєш

138] Із tofo, що я тут проголосив.

 

139] Тепер ступай, куди ступати маєш, -



140] Сліз при тобі не можу лити я,

141] А в них засада щастя, сам ти знаєш.

 

142] Небога добра на землі моя,



143] Аладжа, є, - аби чого лихого

144] її не вивчила моя рідня;

 

145] А більше в мене там нема нікого».



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1] Скоряється в нас воля кращій волі:

2] Як папа змусив - мусив я з зіниць

3] Взять губку, не насичену доволі,

 

4] Й піти з вождем, що між простертих ниць



5] Ступав до скелі ближче по стежині,

6] Мов на фортечнім мурі вздовж бійниць.

 

7] Бо душі, випускавши по сльозині



8] Все зло, яким укритий цілий світ,

9] Лежали покотом по широчіні.

 

10] Прокляття їй, вовчиці давніх літ,



11] Чия жадливість всесвіт упихає

12] В огидний та ненатлий свій живіт!

 

13] О небо! Все рухоме протікає,



14] Ти змінюєш його в земних речах, -

15] Коли ж той прийде, хто її злякає?

 

16] Ми обережно обирали шлях,



17] І з жалем слухав я, як люд цей скніє

18] У стогонах, у лементі, в сльозах.

 

19] Десь перед нас: «О благосна Маріє!» -



20] Почув я зойк, і згадка враз прийшла,

21] Як породілля у переймах мліє.

 

22] А голос вів: «Убого ти жила, -



23] Ми ясно бачим ясла у повітці,

24] Де ноша пресвята твоя лягла».

 

25] І ще почув я: «О, колись Фабріцій



26] Дав перевагу бідній чистоті

27] Перед багатством у скверноті ницій!»

 

28] Сподобались мені думки прості,



29] І я на тіні став дивитись доти,

30] Аж поки взнав, хто вів слова оті.

 

31] А він розповідав, які щедроти



32] Явив невинним дівам Миколай,

33] Щоб не згубили юності й чесноти.

 

34] «О красномовний душе, не ховай,



35] Хто був ти, - проказав я, - і для чого

36] Повторюєш хвали, відповідай.

 

37] Оддячу я, коли вернусь для того,



38] Щоб довершить коротку путь життя,

39] Яке спішиться до кінця сумного».

 

40] А він: «Хоч допомоги жду і я,



41] Вшаную благодаті я зусилля,

42] Що й тут твоє продовжують буття.

 

43] Я коренем триклятого був зілля,



44] Що на просторах християнських піль

45] Затінням губить все живе бадилля.

 

46] Молю того, хто судить все суціль:



47] Нехай кривавим відомстять бенкетом

48] За кривди Брюгге, Гент, Дує та Лілль!

 

49] Я звався за життя Гуго Капетом,



50] Мій рід до трону стежку вторував,

51] Дивуючи весь світ високим злетом, -

 

52] А дід в Парижі м'ясом торгував.



53] Коли згасали королі французів,

54] А з них останній рясу надягав,

 

55] Я так в руках вузду правління звузив



56] І стільки мрій плекав у голові,

57] А навкруги юрмилось стільки друзів,

 

58] Що став мій син короні-удові



59] Укоханим, а там линула злива

60] Посвячених у королі нові.

 

61] Аж поки кров мою звела манлива



62] Прованська, взята в посаг, оболонь,

63] Не варта кров була та й не шкідлива.

 

64] А там грабіж скрізь понесла й вогонь,



65] Спочатку зжерла, на відшкодування,

66] Понтьє, Нормандію, взяла Гасконь.

 

67] До вас Карл вдерся й, на відшкодування,



68] Вбив Куррадіно, а тоді й Фому

69] Вернув на небо, на відшкодування.

 

70] Ще прийде - знаю, статися тому -



71] Новий французький Карл на ваше поле

72] Уславити себе й потомків тьму.

 

73] Ще не приходив так ніхто й ніколи,



74] І списом юдиним в руках брудних

75] Він черево Флоренції проколе.

 

76] Здобуде ж він не землі - стид і гріх,



77] Тим важчий і тим більше непрощенний,

78] Що легшим він здававсь йому з усіх.

 

79] Того ж, хто буде в морі полонений,



80] Я бачу, як він доню продає,

81] Торгуючись, немов корсар злиденний.

 

82] О скупість, тож в тобі принади є



83] Могутні, для мойого роду милі..

84] Аж тіло той занедбує своє!

 

85] Хай інші злочини всі мерхнуть в силі!



86] Я бачу, як Христа в заміснику

87] Ув'язнюють в Аланьї квіти лілій.

 

88] Я бачу їх злорадісність низьку,



89] Я бачу жовч із оцтом у солдата

90] І смерть між двох розбійників близьку.

 

91] Я бачу ще новітнього Пілата,



92] Якого зваблять скарби в далині,

93] Де здобич в храмі блискотить багата,

 

94] Коли ж чекати, Господи, мені



95] На мсту твою, до певної години

96] Приховувану з гнівом в таїні!

 

97] Звертання ж до єдиної дружини



98] Святого духа, що почули ви,

99] Як вас вона ввела на ці стежини,

 

100] Ввіходить в наші денні молитви.



101] Коли ж ми бачимо нічну заслону,

102] За приклад беремось щораз новий.

 

103] і Увагу віддаєм Пігмаліону,



104] Що, за багатством гнавшись, батька вбив.

105] Став зрадником, порушником закону;

 

106] Мідасу, охоронцеві скарбів



107] І скупію з обличчям прегордливим,

108] Що з нього всесвіт посміхи зробив;

 

109] Іще Ахану з потягом жахливим



110] До вражого майна, який Навін

111] Карає й досі гнівом справедливим.

 

112] Шлемо Сапфірі й мужеві проклін,



113] Хвалу коню, що збив Геліодора.

114] Гуде гора у криках всіх колін,

 

115] Що Поліместор - вбивця Полідора,



116] У вигуках: «Гей, Красе, смак який

117] У золота? Дай відповідь нам скору!»

 

118] Той тихий в бесідах, цей - гомінкий,



119] Хто мовить з примусу, а хто - охоче,

120] На вдачу хто упертий, хто - м'який.

 

121] Пригадуємо благо, що до ночі



122] Про нього ми розмови всі вели,

123] Сказати ж голосно - ніхто не хоче».

 

124] Ми досить вже далеко відійшли



125] Од тіні, надолужуючи втрату,

126] І поспішали вгору як могли,

 

127] Коли нараз почувся грім розкату,



128] Гора здвигнулася під ноги нам,

129] І я закляк, мов той, хто йде на страту.

 

130] Так не хитався навіть Делос сам



131] До того, як Латона під горою

132] Знайшла в гнізді два ока небесам.

 

133] І тут такий розлігся над юрбою



134] Могутній крик, що вчитель озирнувсь,

135] Промовивши: «Не бійся, я з тобою».

 

136] Та «Слава в вишніх Богу» - спів почувсь,



137] Наскільки шум збагнув я стоязикий,

138] Коли він біля мене розітнувсь.

 

139] Завмерли ми; наш подив був великий,



140] Як той, що вперш до пастуха прийшов;

141] Але ущухли землетрус і крики.

 

142] В святу дорогу рушили ми знов,



143] А тіні, заспокоївшись помалу,

144] Вернулися до скарг і молитов.

 

145] Як в пам'ять глянути мою несталу,



146] То вперше у житті відчув я вмить

147] Страшенної цікавості навалу,

 

148] Але не міг її задовольнить, -



149] Ні розпитатись, вгору поспішивши,

150] Ні сам як слід що-небудь зрозуміть.

 

151] І так я йшов, од незнання терпівши.



 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

1] Природної тієї спраги сила,

2] Яку вгасить могла б вода лиш та,

3] Що самарянка дати їй просила,

 

4] Терзала й за вождем вела свята



5] Мене поміж повалених нещасних,

6] Котрих скарала права Божа мста.

 

7] Як у Луки воскреслий, в ризах ясних,



8] Христос явився по дорозі двом

9] У сяйві невмирущих рис прекрасних, -

 

10] Так нам явився дух: ішов слідом



11] В юрбі скорботній, до землі похилій,

12] І непомітний був для нас цілком,

 

13] Аж поки мовив: «Мир вам, браття милі!»



14] ^озирнулись ми, і привітав

15] Його рукою лагідно Віргілій,

 

16] Сказавши: «Суде істини, направ



17] Тебе у сонм блаженних душ назавше,

18] Якої милості мені не дав».

 

19] «Тож, тіні, як? - він мовив, нас догнавши, -



20] Бог не пуска вас до небес своїх,

21] Хто ж вас провів сюди, угору знявши?»

 

22] І вчений: «Придивись до знаків тих,



23] Що ангел в цього написав на лобі,

24] Побачиш - буде він поміж святих.

 

25] Та, що пряде вам нить, весь час в жалобі,



26] Не закінчила кужеля життя,

27] Що дасть Клото, і він іще не в гробі.

 

28] Його ж душа, сестра твоя й моя,



29] Не в силі одинока крокувати,

30] Бо не така зірка, як ти чи я.

 

31] Тож мушу з пащі Пекла мандрувати,



32] Веду його і буду скрізь вести,

33] Аж доки стане вміння керувати.

 

34] Але скажи, напевне, знаєш ти:



35] Чому гора здригнулась в землетрусі

36] І крик зчинивсь до моря з висоти?»

 

37] Мені він у голчане вушко скрусі



38] Цим запитанням влучив, і жага

39] Поменшала в надії та спокусі.

 

40] А. той почав: «Оця гора блага



41] Й на мить з покори небу не виходить,

42] Інакше б не була його слуга.

 

43] Ніщо ніяк не може їй пошкодить,



44] А грюк цей означає, що з землі

45] Своє в свою оселю Бог заводить.

 

46] Нема дощів, ні снігу в зимній млі,



47] Ані роси, ні інею, ні граду,

48] Коли минути три вузькі щаблі.

 

49] Тут неба хмари не беруть в обладу,



50] Окремі чи густі, ні блискавки,

51] Ні Тавманта дочка, легка на зраду.

 

52] Сухої пари-бо не йдуть струмки



53] Над східці, об які спирає ноги

54] Осяйний брамник, до Петра близький.

 

55] Тремтять, можливо, низ гори й відроги,



56] Бо вітер глибочінь земну лиша,

57] Та поштовхи безсилі над пороги.

 

58] Гора ж тоді тремтить, коли душа



59] Підводиться, очищення відчувши,

60] Й під наші співи в небо вируша.

 

61] Коли вона, покути строк відбувши,



62] Спонукується волею іти

63] Й радіє, справжню волю осягнувши,

 

64] Бо доти прагненням до чистоти



65] Карала Божа правда душі кволі

66] За потяг до гріховної мети.

 

67] Я, лежма зносячи нестерпні болі



68] П'ять сотень літ і більше, враз відчув

69] Можливість звіритись свободній волі.

 

70] Тоді-от землю поштовх і струснув,



71] І стали Господа молить блаженні,

72] Щоб ласку він свою й на них звернув».

 

73] Так мовив він. І радощі вогненні



74] Мене тут охопили, й не скажу,

75] Які приніс він втіхи нескінченні.

 

76] І мудрий вождь: «Із слів твоїх суджу,



77] Які навколо вас сітки й закови,

78] Чом раді всі, як пройде хтось межу.

 

79] Та хто ти був? Я слухати готовий.



80] Чом ти лежав століттями, промов,

81] Щоб я усе збагнув з твоєї мови».

 

82] «В добу, як добрий Тіт карати йшов



83] З помогою найвищого владики

84] За продану Іскаріотом кров,

 

85] Я титул ніс незмінний і великий, -



86] Одмовив він, - прославленим митцем

87] Вважався я, та був у вірі дикий.

 

88] Такий я хист мав* що своїм співцем



89] Мене, тулузця, визнав римський форум

90] Та ще й оздобив миртовим вінцем.

 

91] Ще й досі Стація всі славлять хором:



92] Співав про Фіви й за Ахілла взявсь,

93] Але в дорозі впав під другим твором.

 

94] Мій запал тим жаринам розкривавсь,



95] З яких вогонь священний пломениться,

96] Що в сотнях серць раніше розгорявсь.

 

97] Кажу про «Енеїду», - годівниця



98] І мати це в поезії мені,

99] Без неї в мене все було б дрібниця.

 

100] За те, щоб жити в ті щасливі дні,



101] Коли Віргілій жив, я б дав охоче

102] Сонцевий строк в обителі ясній».

 

103] Віргілій повернув до мене очі,



104] Немовби мовчки наказав: «Мовчи!»

105] Та воля може не усе, що хоче.

 

106] За почуттями сміхи та плачі



107] Так швидко йдуть, що з воль найбільш висока

108] Не завжди встигне піднести бичі.

 

109] І я, мов той, хто хитро мружить око,



110] Всміхнувсь, а він у вічі подививсь,

111] Бо частка видна в них душі глибока,

 

112] І: «Боже, дай, щоб вдало закінчивсь, -



113] Сказав, - твій задум, та чого несмілий

114] У тебе відблиск усмішки з'явивсь?»

 

115] Я опинився між двома, безсилий,



116] Бо той забороняв, благав же цей, -

117] Тож я зітхнув, і мій учитель милий

 

118] Збагнув мене і: «Ти не бійсь речей, -



119] Він мовив, - бо схвильований він дуже.

120] З'ясуй цікаве для його очей».

 

121] І я тоді: «Ти, стародавній душе,



122] Дивуєшся, що посмішку зустрів,

123] Та я ще більш твої здивую уші:

 

124] Отой, хто вгору зір мені підвів,



125] Це й є Віргілій, в кого ти навчався

126] Оспівувати смертних і богів.

 

127] Отож, коли в чому ти сумнівався,



128] То сумніви свої, прошу, вздкинь -

129] Із збігу я кумедного сміявся».'

 

130] Учителю, подавшись на ступінь,



131] Припав до ніг він, той же мовив: «Брате,

132] Згадай, що тінь ти сам і бачиш тінь».

 

133] І він, підводячись: «Таке багате



134] В мені чуття до тебе збереглось,

135] Що я забув становище закляте,

 

136] Вважаючи мару за справжнє щось».



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал