Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка13/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   34

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

1] «Це хто повз нас іде, хоч ще навіки

2] Смерть не дала ширяти тут і там,

3] І розтуля, й склепляє він повіки?»

 

4] «Не знаю, хто він, знаю, що не сам.



5] Ти ближче, так почни привітну мову,

6] Щоб не боявсь одповідати нам».

 

7] Так двоє тіней кинули по слову,



8] Одна одну старавшись підвести,

9] І підняли обличчя крізь закову.

 

10] Одна з них мовила: «О душе, ти



11] Прямуєш в небо, не лишивши тіла, -

12] Зроби ж нам втішну ласку, сповісти,

 

13] Звідкіль ідеш? І чим ти заслужила,



14] Що нагорода в тебе є така,

15] Яку дістати б кожна з душ хотіла?»

 

16] І я: «В Тоскані річка є вузька,



17] Що, свій початок взявши в Фальтероні,

18] Сто миль неутомимо протіка.

 

19] Там я з'явивсь у смертній оболоні,



20] А називать моє ім'я - дарма:

21] Його не досить знають ще сторонні».

 

22] «Як намір твій досяг мого ума,



23] То йдеться, зрозуміло всім, про Арно», -

24] Сказала тінь, що не була німа.

 

25] І друга мовила: «Мабуть, не марно



26] Він зараз назву річки проминув?

27] Хіба про чудисько говорять гарно?»

 

28] І дух, який питання це почув,



29] Так одповів: «Не знаю: хай би скоро

30] Із річкою весь діл її загув!

 

31] Бо з витоку її із гір (Пелоро,



32] Одірвана від пасма висота,

33] Панує десь удалині просторо)

 

34] До вустя аж, що воду поверта



35] У море, звідки небозвід розвіяв,

36] А в річку знов вода зібралась та, -

 

37] Цураються чеснот, неначе зміїв,



38] Чи то якесь нещастя в цих краях,

39] Чи інше щось-то плодить лиходіїв.

 

40] Ті, хто живе по клятих берегах,



41] Із власною природою не в ладі,

42] Мов паслись на Цірцеїних лугах.

 

43] Спочатку в порченім свинячім стаді,



44] Що гідне жолудів, не страв людських,

45] По вбогій річка ця тече леваді,

 

46] А там стікає до дворняг лихих,



47] Гавкучих, та з негострими зубами,

48] І верне пику, зневажавши їх.

 

49] Чим далі, то скоріше мчить пісками



50] Зловісна, нещаслива річка ця

51] Серед собак, які стають вовками.

 

52] І, визволившись раптом із кільця,



53] Біжить поміж шахраюватих лисів,

54] Що не бояться жодного сильця.

 

55] Я не замовкну, хоч той вуха звісив.



56] Хай пам'ята, що все це не байки,

57] Що справжній дух мої слова підвисив.

 

58] Я бачу, в гай край лютої ріки



59] Заходить твій племінник полювати,

60] А здобиччю йому стають вовки.

 

61] Та й ну живе їх м'ясо продавати



62] І різать їх, немов старих тварин, -

63] У них - життя, а честь - у себе брати.

 

64] А гай стає з кривавих цих годин



65] Такий, що протягом тисячоріччя

66] Не зеленітиме ніколи він».

 

67] Мов той, хто, вражений сумною річчю,



68] Якийсь-то роблячи непевний рух,

69] Зміняє вираз радого обличчя, -

 

70] Так і душа, напружуючи слух,



71] Вмить засмутилась, знітилась без сили,

72] Почувши, що промовив гнівний дух.

 

73] Слова цього й лице того збудили



74] До них мою увагу, я й спитавсь,

75] Як звуть їх і чого б вони хотіли.

 

76] І дух, що з першим вигуком звертавсь,



77] Сказав мені: «Ти ждеш од мене звука,

78] Якого я від тебе не діждавсь.

 

79] Та Бог - твій захист і твоя зарука,



80] А благодать - як місяцевий лик;

81] Отож ти знай, що Гвідо я дель Дука.

 

82] Так пломінь заздрощів мене пропік,



83] Що як, бувало, бачу радість в кому,

84] Ти б в мене бачив зеленавість щік.

 

85] Я тут з того насіння й жну солому.



86] О людство! Чом кохаєшся ти в тім,

87] Коли йому завада - ось у цьомуі

 

88] А це - Ріньєр, якого знатний дім



89] Да Кальболі пригадує смиренно,

90] Бо не зрівнятись у чеснотах з ним

 

91] Ані потомкам, що живуть шалено,



92] Ні всім, хто збудував собі житло

93] Між По й горою, й морем, аж до Рено.

 

94] Там всі ґрунти так зіпсувало зло



95] І стільки там отруйного коріння,

96] Що путнє щось уже б і не зросло.

 

97] Де добрий Ліцйо, Гвідо де Карпінья,



98] Манарді вчений, Траверсаро П'єр?

99] Перевелись романців покоління!

 

100] В Болоньї замість Фабро хто тепер?



101] В Фаенці, перейнявши Фоско вдачу,

102] Хто б зріс в мізерії й величним вмер?

 

103] Тосканцю, не дивуй, що гірко плачу,



104] Як Гвідо згадую да Прата я,

105] А Уголіно д'Адзо де побачу?

 

106] Тіньйозо Федеріго де сім'я?



107] Споруди Анастаджі й Траверсарі

108] (Там спадщина чеснот їх, де й моя!)?

 

109] А дами й рицарі! В якому чарі



110] Блискучих їх трудів і їх забав

111] Любов і чемність виступали в парі!

 

112] О Бреттіноро', чом ти не зникав,



113] Як вся твоя сім'я й ще дехто гідний,

114] Щоб ухилитись від злочинних справ?

 

115] Хвала Баньякавало - він безплідний.



116] А Кастрокаро - сором, Коньйо - теж,

117] їх замок стане всяким графам рідний.

 

118] В Пагані знов родитимуть без меж.



119] Хоча їх Демон у труну з собою

120] Не візьме всю неславу їхніх веж.

 

121] О Уголін де' Фантолін! З тобою



122] Гаразд, бо вже нема чого гадать,

123] Що вкриє хтось твоє ім'я ганьбою.

 

124] Іди, тосканцю! Хочеться ридать,



125] А не казати про нащадків злого!

126] Такі думки лиш серце нам гнітять».

 

127] Ми знали, що шляхетні душі строго



128] Пильнують нас; вони були німі,

129] То значило, що ми знайшли дорогу.

 

130] Нараз, коли ми рушили самі, -



131] Мов грім, що небо пронизав безкрає,

132] Розлігся голос у свинцевій тьмі:

 

133] «Хто стрінеться - мене забити має!»



134] І раптом щез, неначе грому вдар,

135] Що, хмару розпанахавши, зникає.

 

136] Ще слух наш не спочив од тих примар,



137] Як знов на всю загуркотало силу,

138] Неначе вдруге вдарило із хмар:

 

139] «Я -Аглавра, обернута на брилу!»



140] І крок назад ступив я, щоб зійтись

141] З поетом і вхопити руку милу.

 

142] Повітря заспокоїлося скрізь,



143] І він сказав: «Щоб людям не загинуть,

144] Міцні вудила їм би придались.

 

145] Але ви кидаєтесь все поглинуть,



146] І вудка ворога вас тягне враз, -

147] Вузда й поради мудрі марно линуть.

 

148] На себе глянуть небо кличе вас,



149] Показуючи світ в красі блискучій,

150] А ви у землю дивитесь весь час, -

 

151] За це вас і карає Всевидючий».



 

 

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1] В ту мить, як третя скінчилась година

2] Й не відчинялось ще світань вікно

3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

 

4] Як сонцю тут було, коли воно



5] До надвечір'я рухалося скоса,

6] А вдома північ залягла давно.

 

7] Проміння блиснуло нам просто в носа,



8] Тому що ми всю гору обійшли

9] Й світило нам на заході знялося.

 

10] Я, глянувши, що промені несли



11] Вогонь могутній тисячоязикий

12] І досі ще не бачені були,

 

13] Руками затулив собі повіки



14] І захисний зробив для зору вал,

15] І сяєво розбилося на бліки.

 

16] Як промінь, од води або дзеркал



17] Відбитий, скаче під небес склепіння,

18] Зберігши в цьому русі весь свій пал, -

 

19] Цим і відмінний промінь від каміння,



20] В якого зовсім не високий скік,

21] Як нам посвідчує мистецтво й вміння, -

 

22] У мене вдарили за бліком блік,



23] І світло, хоч відбите, так засяло,

24] Що вмить я очі відвернув убік.

 

25] «Це що там, милий батьку, заблищало



26] Яскраво і нестерпно для очей, -

27] Спитав я, - й за хвилину більше стало?»

 

28] «Засліплює тебе, як всіх людей,



29] Сім'я небесна, - відповів до мене, -

30] Вказать нам шлях і присланий оцей.

 

31] Ти скоро звикнеш бачити священне



32] Й блаженства з ним збиратимеш плоди,

33] Наскільки, звісно, це тобі здійсненне».

 

34] Ми ближче підійшли, і нам радий



35] Промовив ангел, чарівний на вроду:

36] «Тут ширше, ніж внизу, ідіть сюди!»

 

37] Я вчув, коли ми рушили по ходу,



38] «Блаженні милостивії»; цей спів

39] Та й ще «Радій, звитяжцю» йшли зісподу.

 

40] Підводячись з поетом, я схотів,



41] Аж поки досягнем щабля нового,

42] Послухати учителевих слів

 

43] І з запитанням підійшов до нього:



44] «Що дух з Романьї в думах мав своїх,

45] Казавши про заваду в цім для того?»

 

46] А він мені: «Його втягнув цей гріх



47] В запізно збагнену глибінь страждання,

48] І радить він уникнуть сліз гірких.

 

49] Вас із достатком зв'язують бажання -



50] Чим більше вас, тим менше припаде,

51] І з заздрощів народяться зітхання.

 

52] Коли ж любов до вишніх сфер веде



53] Угору ваше почуття безкрає,

54] То в ваше серце гіркота не йде, -

 

55] Бо там чим більше кожен промовляє:



56] «Це спільне», - тим багатший він стає,

57] Тим більше милосердя в нім палає».

 

58] «Тепер потрібне слово знов твоє, -



59] Озвався я, - щоб обминуть облуду,

60] Бо сумнів серце сповнює моє.

 

61] Та як же так: бо шмат дрібніший буде,



62] Якщо ділить його на всю юрму,

63] Аніж коли б стояло менше люду».

 

64] А він мені: «Даєш весь час уму



65] Вгрузати в щось, земних дрібничок повне,

66] І з світла завжди робиш ти пітьму.

 

67] Оте добро, безмежне й невимовне,



68] Яке в любов, у небеса стремить, -

69] Мов промінь, що на світло мчить чудовне.

 

70] Добра тим більшає, чим більш горить,



71] А милосердя ллється по потребі,

72] Отож чеснота виростає вмить.

 

73] Чим більше душ збирається у небі,



74] Тим більш любов єднає їх рої,

75] Що віддзеркалюють любов між себе.

 

76] Як неясні тобі слова мої,



77] То скоро Беатріче погамує

78] І ці, й всі інші запити твої.

 

79] Та поспішай, бо ще тебе плямує



80] П'ятірка літер, чистоти ж чола

81] Дійти сльоза покутна попильнує».

 

82] Хотів сказати я: «Тобі хвала...», -



83] Та вже на коло ми нове звелися,

84] І мова місце зорові дала.

 

85] І тут мене мов підхопило в висі,



86] Й здалося, ніби я побачив храм,

87] Куди учені натовпом зійшлися.

 

88] А жінка примовляла коло брам



89] По-материнськи ніжно: «Сину любий,

90] Чом стільки клопоту завдав ти нам?

 

91] Ми ж з батьком скрізь розшукували згуби,



92] Засмучені обоє». І пропав

93] Цей привид, як вона склепила губи.

 

94] Тоді в сльозах жіночий вид постав, -



95] Стає стражданням ця вода краплиста,

96] Коли її на очі гнів пригнав.

 

97] Казала жінка: «Як владар ти міста,



98] Що бились за його ім'я боги,

99] Бо квітне тут наука пломениста,

 

100] Скарай того, хто доні дорогій



101] Зухвало стан обняв, о Пісістрате!»

102] А чоловік, спокійний та благий,

 

103] їй слово одказав ясне й крилате:



104] «Що ж візьмем для ненависті й злоби,

105] Якщо ми для любові хочем страти?»

 

106] Я бачив шал нестямної юрби,



107] Як юнака вона каменувала

108] Під вигуки: «Добий його! Добий!»

 

109] Він похиливсь під смертю, що поклала



110] Його на землю, а в його очах

111] Небесна брама ясно поставала.

 

112] Круг нього вирував убивства жах,



113] А він за вбивців у сльозах молився,

114] Звертавсь до Бога в болісних словах.

 

115] Коли від внутрішніх видінь звільнився



116] Й до зовнішньої дійсності вернувсь, -

117] Збагнув, що в мріях я не помилився.

 

118] І проводир на мене озирнувсь,



119] Мов на розбудженого, й зауважив:

120] «То що тобі? Чого ти похитнувсь?

 

121] З півмилі є, як ти раптово зважив



122] На щось стороннє й зразу шкутильгнув,

123] Немов себе вином чи сном обтяжив».

 

124] «О добрий батьку, ти б лишень почув



125] Що сталось, - мовив я, - мара побожна

126] Пробігла, поки я кульгавим був».

 

127] А він: «Крізь сотню навіть масок можна



128] Побачити, мов крізь прозоре скло,

129] Твої думки, хай з них минуща кожна.

 

130] Не сховано від тебе це було,



131] Аби відкрив ти серце водам миру,

132] Що вилива предвічне джерело.

 

133] Не так питав тебе, як той, хто віру



134] В свій зір лиш має й квапиться спитать

135] В мерця, який упав на землю сіру.

 

136] Я ж запитав, щоб сил ногам надать.



137] Так треба спонукати бездіяльних,

138] Які марнують час чи просто сплять».

 

139] Ми тихо йшли до небокругів дальніх,



140] Віддаючись розмовам щирим тим,

141] У вечорових одблисках прощальних.

 

142] Аж звідкілясь насунув раптом дим,



143] Хмариною, чорнішою від ночі,

144] Нас обгорнувши мороком густим.

 

145] Цей дим заповнив нам легені й очі.



 

 

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,

2] Коли незміряної довжини

3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

 

4] Не навела б тієї пелени



5] На зір мені, як дим цей непрозорий,

6] Такий жорстокий і такий жахний.

 

7] Вожай мій був на допомогу скорий,



8] А що не міг я розтулить повік,

9] То руку дав мені він для опори.

 

10] Немов сліпець, який держатись звик



11] Поводиря, чиє дбання щоденне

12] Від небезпек його рятує вік,

 

13] Я теж посунув крізь хмурне, шалене



14] Це димне місце за поводирем,

15] Що говорив: «Не відставай од мене».

 

16] Чув голоси я, молитви з плачем,



17] Щоб зглянувсь на покутних агнець Божий

18] І зняв гріхів обтяжливий ярем.

 

19] І кожен вів мотив, на інші схожий,



20] А всі зливались в звуках чарівних,

21] Утворюючи ладний хор і гожий.

 

22] «Учителю, то співи душ смутних?» -



23] Спитав я. Він.; «Ти вірно розмишляєш,

24] І вузол гніву - тут весь клопіт в них».

 

25] «То хто ж ти, що про нас так розмовляєш



26] І йдеш в диму між нашої юрми,

27] Мов час календами ще виміряєш?»

 

28] Отак чийсь голос вимовив з пітьми.



29] Отож учитель проказав: «Озвися

30] Й спитай, чи зійдем нині вгору ми».

 

31] І я: «Ти, що, очистившись, у висі



32] Творцеві принесеш прекрасний дух,

33] Зі мною йди, на чудеса дивися».

 

34] «Піду з тобою, поки вільний рух, -



35] Він одповів, - та в цім диму постилім

36] Потрібен нам не зір, а тільки слух».

 

37] І я почав: «Нагору йду я з тілом,



38] Яке ще смерть не бралась розкладать,

39] І вже пройшов устріч пекельним силам.

 

40] А що мене осяла благодать



41] І проводжати забажалось Богу

42] Стежками, що не дано всім топтать, -

 

43] Не приховай, з чийого ти порогу,



44] Чого ж іще прошу від тебе я,

45] То це вказати нам з пітьми дорогу».

 

46] «Я був ломбардець, Марко на ім'я,



47] Любив чесноту, мудрості знайому.

48] Чи нині в них влуча стріла чия?

 

49] Хто обира наверх тропу відому?» -



50] Так мовивши, додав він: «Помолись

51] За мене, як дістанешся додому».

 

52] І я: «Клянусь, якщо дійду колись,



53] Зробити це, та зараз дай пораду,

54] Бо знов у мене сумніви знялись,

 

55] Та ще й сильніші, на мою досаду,



56] Бо правда слів твоїх без боротьби

57] З недавно сприйнятим доходить ладу;

 

58] Чеснота зникла, повен світ ганьби,



59] Як сказане тобою те ж доводить.

60] Він дихати не може від злоби.

 

61] А люд ніде пояснень не знаходить, -



62] Тож запитання не зневаж мого:

63] Чи то зірки, чи сам собі він шкодить?»

 

64] Зітхання в нього стало зойком: «О!»



65] І він почав: «Ти мною не погребуй,

66] Та світ сліпий, і ти - дитя його.

 

67] Ви завжди все приписуєте небу,



68] Мовляв, зірки весь час і тут, і там

69] Всім рухають на власну лиш потребу.

 

70] Тоді було б не дано зовсім вам



71] Свободи волі й вищої подяки

72] Діянням добрим, осуду - гріхам.

 

73] Зірки штовхають, не скажу - на всякий



74] Вас вчинок, а як навіть би й сказав,

75] То світло вирізня добра познаки.

 

76] Якби свободний вибір ваш повстав



77] Проти зірок уже в найпершім ділі,

78] То протягом життя б усе здолав.

 

79] Свободні, ви підлеглі вищій силі



80] Й природі кращій: вам вони дають

81] Думки, не зв'язані зірками в тілі.

 

82] Тож світ звертають на неправу путь



83] Самі живі, у смертних вад в полоні.

84] Простеж, як докази до цього йдуть.

 

85] Не роджена душа лежить у лоні



86] Того, хто з нею, мов дівча ясне,

87] Все бавиться, тримаючи в долоні.

 

88] Душа простенька, тямлячи одне:



89] Як радісно було Творця їй бавить,

90] Вернути прагне щастя чарівне

 

91] І помиляється буває: славить



92] Мізерне щось, звеличує без меж,

93] Як нею вождь а чи вузда не править.

 

94] Потрібні, як вузда, закони; теж



95] Потрібні трони, звідки б додивлятись

96] У Місті правди до священних веж.

 

97] Закони є, та хто б за них мав братись?



98] Ніхто, бо чільний пастир хоч жує

99] І ремиґає, - він, проте, без ратиць.

 

100] Його ж отара верне на своє:



101] Як той же харч в вождя, що в неї зроду,

102] То іншого вона не визнає.

 

103] Отак призвів поганий напрям ходу



104] До того, що весь світ угруз в гріхах,

105] І винуватити не варт природу.

 

106] От Рим, що дав закони у віках,



107] Два сонця мав, по одному в окрузі,

108] Що світський осявали й Божий шлях.

 

109] Та перевищило одне в напрузі.



110] Меч воїнський і пастирське жезло,

111] Хоч зв'язані, але не стали друзі,

 

112] Стикаються безбоязно, та зло.



113] А що з насіння впізнають рослину,

114] Помисли, що із цього б нам зросло!

 

115] Де поять Адідже із По рівнину,



116] Колись жили там рицарства взірці,

117] А Федеріго як почав руїну,

 

118] То сповнились підлоти землі ці,



119] Там убезпечені лише бувають

120] Тремтячі перед чесністю людці.

 

121] Ще, правда, там три діди доживають,



122] В яких юнак воює з стариком,

123] Та, щоб Господь покликав, дожидають:

 

124] Коррадо да Палаццо з добряком



125] Герардо й Гвідо да Кастель, якого

126] Французи звуть ломбардським простаком.

 

127] Тож всім скажи, що римська церква вбога,



128] Силкуючись зліпити двоє влад,

129] Бруднить обидві і себе ж до того».

 

130] «О Марко, - мовив я, - з твоїх порад



131] Узнав я правду і закон той слушний,

132] Що спадки взяв у Левієвих чад.

 

133] Хто ж цей Герардо, мудрий, благодушний,



134] Уламок згаслих прастарих колін,

135] Лихій сучасності докір незрушний?»

 

136] І він озвався: «Обійдись без кпин



137] Або спокус, тосканцю, бо, здається,

138] Що згинув добряка Герардо й тлін.

 

139] Інакше він ніде у нас не зветься,



140] Хіба ще Гаїним ім'ям святим.

141] Ну, далі я не йду. Хай вам ведеться!

 

142] Я бачу, мерехтить зоря крізь дим.



143] Це ангел блискотить там поміж духів.

144] Мені ще рано зустрічатись з ним».

 

145] Він так сказав і більш мене не слухав.



 

 

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,

2] Ти в хмару й наставала сліпота,

3] Що всю породу відзнача кротячу;

 

4] Й коли густа, волога пара та



5] Нарешті рідшала і мерехтіла

6] Ясного сонця смуга золота, -

 

7] То уявляв уже ти лик світила,



8] Як я уздрів цю силу вогняну,

9] Коли на заході вона світила.

 

10] Я руку вчителя свого міцну



11] Вчував, виходячи з тієї тучі.

12] Вже низ гори готовий був до сну.

 

13] О ти, уяво! Мчиш мене на кручі,



14] Й нічого в захваті не чую я,

15] Хай з сотень сурм оркестри б'ють могучі.

 

16] Тебе хто зрушить, як мовчить чуття?



17] Та зрушить світло, небесам властиве,

18] А Божа воля вишле з небуття.

 

19] Обернення на пташку нечестиве,



20] Щонайгарнішу між пташок-співух,

21] Враз уявилося мені мінливе.

 

22] Та, зосередившись в думках, мій дух



23] Від мене все стороннє геть відкинув

24] І зовсім знечутив мій зір і слух.

 

25] В уяві десь розіп'ятий пролинув,



26] Що клекотіли в нім зневага, гнів,

27] Пиха, і, нерозкаяний, він гинув.

 

28] А поруч грізний Артаксеркс сидів



29] Із вірною Есфір'ю й Мардохеєм,

30] Славетним щирістю і діл, і слів.

 

31] Пропали цар з царицею, з євреєм



32] Та з Аманом, як пара пропада,

33] Коли потік всихає, вкритий глеєм.

 

34] Лавінія з'явилась молода



35] В сльозах, із зойком: «Ой яка з тобою,

36] Владарко-мати, скоїлась біда?

 

37] Щоб не було розлуки із дочкою,



38] Себе ти вбила - й розлучились ми,

39] І не когось - тебе нема зі мною!»

 

40] Як під нежданим світлом сон німий



41] Ховається в кутки, мов звір до пущі,

42] Вмираючи із залишками тьми, -

 

43] Так зникли привиди скороминущі,



44] Коли засяло, мов зоря якась,

45] Яскравіша, ніж в нас зірки найдужчі.

 

46] Вдивлявсь я в даль, що вільно простяглась,



47] Та голос мовив: «Тут є шлях нагору», -

48] Й моя увага вмить перенеслась.

 

49] Він гостроти надав моєму зору



50] Й бажання глянути на вістуна,

51] І в далину я озирнувсь прозору,

 

52] Але, як зіркість слабшає ясна,



53] Коли виходить сонячне палання, -

54] Ослабла так і в мене враз вона.

 

55] «Божественний цей дух не жде благання,



56] А любо вказує, що стежка там,

57] Сам, як завжди, ховаючись в сіяння.

 

58] Він робить те, що слід робити й нам:



59] Той, хто чекає на смиренну мову,

60] Ладен уже відмовить прохачам.

 

61] Хай ноги коряться звертання слову!



62] Скоріш ходім, завидна щоб дійти,

63] А то світанку ждати мусим знову».

 

64] Так вчитель мовив, повен чистоти,



65] І тільки я на сходинку квапливо

66] Ступнув, щоб швидше верха досягти,

 

67] Вчув обвів крил і мову чарівливу:



68] «Блаженні миротворці, бо в серцях

69] У них нема ненависного гніву».

 

70] Останній промінь, вказуючи шлях



71] Для ночі, високо в зеніт піднявся,

72] І зорі заблищали в небесах.

 

73] «О доблесте, чом я без сил зостався?» -



74] Казав собі я сам, бо відчував,

75] Як поступово з сходів уступався.

 

76] Нового кола східець там сягав,



77] Де стали ми, мов корабель на ріні,

78] Коли до берега свого він став.

 

79] Я вслухався, чи може звук долине,



80] А то злетить іздалека луна,

81] І вчителеві мовив по хвилині:

 

82] «Яка покутується тут вина,



83] Мій добрий батьку? Хай ослабли ноги, -

84] То в мене, в тебе ж мова ще міцна».

 

85] І він: «Карає мляву до незмоги



86] Любов до блага - зміцнення її,

87] Бо ледар ледь веслом б'є шлях вологий.

 

88] До мене приверни думки свої



89] І, поки стоїмо, плоди чудовні

90] Збереш - од слів моїх урожаї.

 

91] Творець і твір любові завжди повні, -



92] Почав він, - знаєш, сину, цей урок -

93] В одміні чи природній, чи духовній.

 

94] У першої немає помилок,



95] А друга чи у виборі, чи в силі

96] Зробити легко може хибний крок.

 

97] Та поки в неї є високі цілі,



98] Низькі ж не тиснуть душу без кінця,

99] Тоді гріховні втіхи їй не милі.

 

100] Коли ж вона до зла веде серця



101] Або захоплює їх понад міру,

102] То твір тоді іде проти творця.

 

103] Ти бачиш, отже, що любов ту щиру



104] Слід розглядать як вічне джерело

105] І блага й зла, яке ламає віру.

 

106] Любов ця відганяє завжди зло



107] Од любого; тому й створіння Боже

108] Себе зненавидіти б не могло.

 

109] А створена істота буть не може



110] Не зв'язана з Творцем міцним зв'язком,

111] І їй ненавидіть його негоже.

 

112] Отож ця думка правильна цілком.



113] Крізь вашу твань в любові шлях троїстий,

114] Любиме ж зло - для ближнього є злом.

 

115] Той сподівається ще вище сісти,



116] Як шани хтось позбудеться й жезла

117] І втратить владу й одяг урочистий.

 

118] Той, щоб од нього слава не пішла,



119] Бо хтось до неї буцім став моститись,

120] Йому найгіршого бажає зла.

 

121] А той од кривд не знає, де подітись,



122] Ненавидить когось палким чуттям

123] І дихає жадобою помститись.

 

124] Потрійна ця любов каралась там,



125] Внизу. Я ж мову присвячу любові,

126] Яка ганьбить ті блага зіпсуттям.

 

127] Всі, блага прагнучи на кожнім слові,



128] Щоб душу заспокоїти в житті,

129] Його шукать собі хоч де готові.

 

130] Холодні, мляві, неретельні, ті,



131] У кого в серці забарне горіння,

132] Спокутують отут, по каятті.

 

133] Ще благо є - без щастя, без радіння,



134] Воно не є щасливим та ясним,

135] І не благі в нім суть, плоди й коріння.

 

136] Любов, що надто упада за ним,



137] Спокутується в колах трьох горішніх,

138] А що їм дано, трьом шляхам смутним, -

 

139] Я не скажу: побачиш сам на грішних».



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал