Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка12/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   34

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] Коли ми стали по той бік порогу,

2] Який моторна хитрість обмина,

3] Воліючи покручену дорогу,

 

4] Замкнулась знову брама голосна, -



5] Це я почув. Якби я озирнувся,

6] Чим виправдалась би моя вина?

 

7] Ми йшли вузьким шляхом, що простягнувся



8] В глухій розпадині туди й сюди,

9] Як в морі вал - набіг і вбік війнувся.

 

10] «Нам тут потрібні вмілість і труди, -



11] Почав вожай, - не вийти б ненароком

12] Звідтіль і звідси на свої ж сліди».

 

13] І ми таким повільним надто кроком



14] Посунули, що на спочин зайшов

15] Щербатий місяць шляхом одиноким,

 

16] Аж поки ми із кам'яних заков



17] Не вийшли на вершок стрімкої скелі,

18] Там, де гора униз пішла ізнов.

 

19] Я - стомлений, обидва - невеселі,



20] Непевні, досягли ми площини,

21] Відлюднішої, ніж тропа в пустелі.

 

22] Дорога йшла стрілою вздовж стіни,



23] Між прірвою й скалою край обриву

24] Й три людські зрости мала ширини.

 

25] Уступ тягнувсь направо і наліво,



26] І, скільки вистачало сил в очах,

27] Не видно змін було у нім, на диво.

 

28] Нога на цей ще не ступила шлях,



29] Коли побачив я перед собою

30] Широкі обводи по стрімчаках,

 

31] Всі біломармурові, із різьбою,



32] Що проти них не тільки Поліклет,

33] Сама природа вкрилася б ганьбою.

 

34] От ангел, щойно мов скінчивши лет,



35] Приносить вість, виплакувану звіку,

36] Про мир на всій землі, мету всіх мет,

 

37] З майстерністю на всю стіну велику



38] Зображений в величній красоті,

39] Не схожий на подобу без'язику,

 

40] Мов «Радуйся!», клянусь, казав він тій,



41] Що обертає, благосна, ключами,

42] Які любов хоронять в чистоті.

 

43] А вид її, осяяний словами,



44] Що «Се раба господня», виглядав,

45] Неначе образ, литий за взірцями.

 

46] «Для іншого увагу теж зостав», -



47] Сказав моєї керівник надії,

48] Що близько серця в нього я стояв.

 

49] І тут помітив я позад Марії,



50] Між образів, як вирослих з землі,

51] І обіч з тим, хто вів мене до мрії,

 

52] Іще картину, врізану в скалі.



53] Я обійшов Віргілія і вп'явся

54] У постаті на мармуровім тлі.

 

55] Ковчег, страшний для того, хто хапався



56] За діло не своє, тягли бики,

57] І віз під ним неначебто хитався.

 

58] Сім хорів створювали співаки,



59] І в мене сперечалось око з вухом:

60] Таки є звуки! Ні, нема-таки!

 

61] У зору спірка йшла також із нюхом



62] Про дим з кадильниць - витвір різьбаря, -

63] Чи пахне він, чи ні кадильним духом?

 

64] Перед ковчегом, сяйним, як зоря,



65] Ішов танцюючи псалмист побожний,

66] Що вищий був і менший за царя.

 

67] А на палаці - бачить міг би кожний -



68] Мелхола сумно поглядала вниз,

69] Як і належить пані цій вельможній.

 

70] Пішов я від Мелхоли й переніс



71] На інші образи свою увагу,

72] Вони ж біліли на увесь карниз.

 

73] Змальовано тут славу і повагу



74] Монарха, що чеснот його талан

75] Григорія подвигнув на звитягу.

 

76] Великий імператор цей - Траян.



77] Вдова, ридавши, за вузду спиняла

78] Коня в найліпшого з нехристиян.

 

79] Навкруг у корогвах з орлом стояла



80] Кіннота, і нечутна іздаля

81] Десь військова сурма похід співала.

 

82] Сердешна жінка наче примовля:



83] «Скарай убивць мого, владарю, сина.

84] Хай і мене поглине з ним земля!»

 

85] Він каже: «Кари не втече провина,



86] Як вернемо». Вона: «Ти б хоч зирнув,

87] А то ще набіжить лиха година,

 

88] Й не вернеш ти». А він: «Я б не вернув, -



89] Наступник зробить». А вона: «Що в тому,

90] Як викона хтось те, що ти забув?»

 

91] А він: «Веде обов'язок додому,



92] Бо справедливість дужча од війни,

93] І жалість заступає путь відому».

 

94] Для кого не існує новини,



95] Той тут створив для всіх видиму мову,

96] Нову для нас, бо ми - землі сини.

 

97] І поки милувавсь я знову й знову



98] На образи покори, любі тим,

99] Хто знає руку різьбаря чудову, -

 

100] «Багато духів кроком нешвидким, -



101] Шепнув поет, - з мого підходять боку, -

102] Угору ми за ними вслід ходім».

 

103] На все нове пожадливому оку



104] Слова ці стільки додали снаги,

105] Що вмить на стежку глянув я широку.

 

106] Хотів би я, читачу дорогий,



107] Щоб ти не знітивсь, звірившися чуду,

108] Як саме Бог велить платить борги,

 

109] І в формі мук побачив би полуду,



110] Бо суть настане після всіх страждань,

111] Які скінчаться в день Страшного суду.

 

112] Почав я: «Вчителю, там суне, глянь,



113] Щось неподобне зовсім, незбагненне,

114] І сповнивсь я непевності й вагань».

 

115] І він мені: «Моє хоч око вчене,



116] Та їх придавлює такий тягар,

117] Що помилився погляд навіть в мене.

 

118] Ти краще придивися до примар,



119] Що йдуть під брилами уздовж дороги, -

120] То й зможеш уявити ступінь кар».

 

121] Пихатий християнський роде вбогий,



122] В сліпих думках у тебе голова:

123] Ногам ти віриш, хоч задкують ноги.

 

124] Хіба не бачиш ти, що ми черва,



125] Що з нас метелик ангельський виходить

126] І мчить туди, де істина жива?

 

127] Чом півнем розум твій себе поводить?



128] Не знаєш ти, що ми - комахи, глей,

129] Де розвій лиш невивершений бродить?..

 

130] Коли як слупи статуї людей



131] Стоять, і кожна стелю підпирає,

132] Притиснувши коліна до грудей,

 

133] То вигляд їх несправжніх мук звертає



134] На справжні муки глядачів чуйних;

135] Я також співчуття звернув безкрає

 

136] На більш чи менш зігнутих духів тих,



137] Яких згинали більші й менші брили,

138] Й здавалося, найбільш терплячий з них

 

139] Немов зітхав: «Немає більше сили!»



 

 

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] «Наш Отче, ти, який живеш на небі

2] Не через те, що замкнений у нім,

3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

 

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм



5] Од всіх створінь хвала і слава щирі,

6] Подяка й захват духом всесвятйм!

 

7] Твоє до нас хай прийде царство в мирі,



8] Інакше відшукати вірну путь

9] Не може розум у всесвітнім ширі!

 

10] Як волю в жертву в небесах здають



11] Всі ангели, співаючи «Осанна!»,

12] Хай на землі тим шляхом люди йдуть!

 

13] Хай нині нам спаде щоденна манна,



14] Без неї-бо пустельний світ страшний

15] І відстає квапливість ненастанна!

 

16] Як ми вини даруєм, хоч вони



17] Страждань нам завдають, так, благодійний,

18] Нам цнот не зважуй, а даруй вини!

 

19] Чеснотам нашим захисте надійний,



20] Удари відвертай, подай снаги,

21] Бо спокушає ворог нас постійний.

 

22] Останнє просим, Боже дорогий,



23] Не нам, бо нам уже не допоможе,

24] А тим, що йдуть за нами, Всеблагий!»

 

25] Отак, благавши милосердя Боже



26] За себе і за нас, вони несли

27] Каміння, на важке сновиддя схоже.

 

28] Під різним тягарем поволі йшли,



29] Утомлені, зажурені хилились,

30] Щоб змиті плями світу з них були.

 

31] Як треба, щоб ми тут за тих молились,



32] Хто в муках нас не забуває там,

33] Де корені од волі відділились!

 

34] Допомогти б їм, щоб збулися плям,



35] Якими світ забруднює людину,

36] І, чисті й вільні, віддались зіркам!

 

37] «О, хай вам швидше випростає спину



38] Той милосердий, що надасть вам крил

39] У небесах ширяти без упину!

 

40] Скажіть, як вийти нам хутчій на схил,



41] Що нас би вивів на жадані сходи,

42] І як найменше витратити сил,

 

43] Бо тіло це, Адамове з породи,



44] Якого не ввібрала ще земля,

45] Важкої, дуже втомної природи».

 

46] І відповідь, неначе й не здаля,



47] Тому, за ким ішов я цими днями,

48] Нас досягла не знати звідкіля

 

49] Й така була: «Ідіть направо з нами,



50] І тут очам відкриються місця,

51] Де можна йти немертвими ногами.

 

52] Якби не заважала брила ця,



53] Що нахиляє лоб мені пихатий

54] І змушує не піднімать лиця,

 

55] Я б глянув, хто, живий, себе назвати



56] Не хоче, і настійність би моя

57] Умовила за мене попрохати.

 

58] Значного був тосканця сином я,



59] Гульєльмо він Альдобрандеско звався, -

60] Ви, сподіваюсь, чули це ім'я.

 

61] До того предками я хизувався



62] І видатними подвигами їх,

63] Що в серці навіть спогад не з'являвся

 

64] Про спільну матір; зневажав я всіх,



65] Тому й помер, як сьєнець кожен знає,

66] А в Кампаньятіко - всі, до малих.

 

67] Омберто я; пишання це безкрає



68] Мене зоставило без голови,

69] І весь мій дім од нього лихо має.

 

70] Зніс брилу я на шлях цей коловий



71] І, поки Бог мої припинить муки,

72] Мерцем роблю, як не робив живий».

 

73] Понурившись, сумної мови звуки



74] Я вислухав; тут інший дух зирнув

75] На мене з-під своєї каменюки,

 

76] Побачив, упізнав мене, гукнув



77] І вгору очі, скуті як в залізі.

78] На превелику силу повернув.

 

79] «О, - мовив я, - невже ти Одерізі,



80] Агобйо слава й слава ремесла,

81] Як зве Париж, «освітлювання в книзі»?»

 

82] Відмовив: «Слава, брате, вся пішла



83] Тепер до Франко, юного болонця,

84] Мені ж зосталась крихітка мала.

 

85] Колись же їй, приємнішій од сонця,



86] Я, мавши кожний натяк за лихий

87] На неї наклеп, був за оборонця.

 

88] Отут спокутується гріх пихи.



89] Я б тут не був, якби не вчув я Бога,

90] Ще змогу маючи робить гріхи.

 

91] О марна славо з голосу людського!



92] Якщо нема глибоких корінців,

93] То незабаром всохне крона вбога.

 

94] Чув Чімабуе, що з усіх митців



95] Найкращий він, але з приходом Джотто

96] Загал суворіше його судив.

 

97] Цей Гвідо в мовному мистецтві - злото,



98] Як з тим зрівнять, а може, хтось з'явивсь,

99] Хто і тому, й цьому завдасть турботи.

 

100] Бо гомін світу - вітер лиш: він звивсь,



101] Хвилюючись і тут і там у гоні,

102] Й змінив ім'я, як в напрямі змінивсь.

 

103] В чім слава через сотні літ по сконі?



104] У тім, що члени дряхлістю примне,

105] Чи в тім, що вмреш, казавши «папи», «моні»?

 

106] А сотні років - щось таке ж дрібне



107] Супроти вічності, як рух бровою

108] Проти дороги в небо зоряне.

 

109] Цього, що ледве йде переді мною,



110] Колись-то знав народ в Тоскані всій, -

111] Тепер лиш Сьєна згадує порою

 

112] Вождя, який здобув пошану їй,



113] Долаючи Флоренцію шалену, -

114] Там блуд лишився, де був гонор в ній.

 

115] На барву слава - з травку одноденну,



116] І той за мить знебарвлює її,

117] Хто родить на землі її, зелену».

 

118] І я: «Втишаються чуття мої



119] Од цього слова, а бундючність в'яне.

120] Але про кого ці слова твої?»

 

121] «Це Провенцано, - він сказав, - Сальвані.



122] Тут за зухвальство він іде тепер,

123] Якому сьєнці всі були слухняні.

 

124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.



125] Так борг платити випадає зухам,

126] Хто на землі занадто кирпу дер».

 

127] А я: «Коли там, під горою, духам,



128] Які покинули земний покров,

129] Свій строк життя перед покутним рухом

 

130] (Як час не зменшиться від молитов)



131] Потрібно зважувати власні вади, -

132] То як сюди так швидко він дійшов?»

 

133] «Він, бувши, - той сказав, - на версі влади,



134] Пихи позбувся раптом і притьма

135] На площі став благать уклінно ради

 

136] За друга, що його взяла тюрма,



137] Нестерпно люта Кардова закова,

138] Тремтівши тілом перед усіма.

 

139] Я замовкаю. Знаю, - темна мова,



140] Та скоро вже дбанням співгородян

141] З'ясуєш значення цього ти слова.

 

142] Цим вчинком він собі полегшив стан».



 

 

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] Неначе два бики в ярмі одному,

2] З обтяженою тінню ми були,

3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

 

4] Коли ж гукнув: «Тепер вперед пішли,



5] Бо тут потрібно, щоб весло й вітрило

6] Не зупиняючись човна вели», -

 

7] То зараз випростав своє я тіло,



8] Як слід робить, коли рушаєш ти,

9] А лихо ще думки твої обсіло.

 

10] Я, мріючи дістатися мети,



11] За любим вчителем пішов охоче,

12] І дуже легко стало так іти,

 

13] Коли він мовив: «Опусти-но очі,



14] Бо не завадить знати до пуття,

15] Дорогу тим, хто збочити не хоче».

 

16] На згад про тих, хто зник без вороття,



17] В церквах лежать надгробком їх подоби,

18] Які були вони ще за життя,

 

19] Й доводять до плачу з журби й шаноби:



20] Нерідко колють спомини жалом

21] Чутливе серце, сповнене жалоби.

 

22] Отак і тут дорога вся цілком



23] Від муру аж до самої безодні

24] Була в малюнках пензлем і пером.

 

25] Впізнав я отого, хто благородні



26] Над всі створіння риси мав і, мить

27] Просяявши, в глибини впав холодні:

 

28] Впізнав я Бріарея, що лежить,



29] Жорстоко вдарений стрілою з неба,

30] Й морозом смертним все навкруг темнить;

 

31] Впізнав також Палладу, Марса й Феба,



32] Що прозирають, збройні ще, з отцем

33] В порубаних гігантах млу Ереба;

 

34] Впізнав Немврода, що з сумним лицем



35] Глядить на сеннаарців гордовитих

36] Під вежею з нескінченим вінцем;

 

37] Тебе, Ніобо, й жах в твоїх залитих



38] Слізьми очах впізнав я на шляху

39] Поміж семи й семи дітей забитих;

 

40] Тебе, Сауле, й смерть твою лиху



41] Од власного меча на тій вершині

42] Гелвуї, що навік лишив суху;

 

43] Тебе, дурна Арахно, в павутині,



44] Яку зіткала ти сама собі,

45] Уже півпавуком, в тужній одміні;

 

46] Тебе, о Ровоаме, в боротьбі



47] З підданцями: тікаєш в колісниці,

48] А стріли царські не страшні юрбі;

 

49] Ще образ був на бруку, мов на криці,



50] Як матері помстився Алкмеон

51] За всі її нові прикраси ниці:

 

52] Ще образ був, як в храмі, між колон,



53] Сеннахеріб, кривавлячи порфіру,

54] Синами вбитий, впав на власний трон;

 

55] Ще образ був, з яким тріумфом Кіру



56] Гукнула Тамірі звитяжно й зло:

57] «Жадав ти крові - тож хлебчи надміру!», -

 

58] Ще образ був, як врозтіч утекло



59] Все ассірійське військо по долинах,

60] Як Олоферна тіло полягло.

 

61] Впізнав я Трою в попелі й руїнах...



62] О Іліоне! Твій гіркий кінець

63] Зображено в страхаючих картинах.

 

64] Та хто ж пера та пензля був знавець,



65] Який фігури з тінню зладив строго

66] Й разюче для умів і для сердець?

 

67] Мрець вигляд мав мерця, живий - живого.



68] Ніхто б не міг у дійсність прозирнуть,

69] Як я, що зору не підвів свойого.

 

70] Тож діти Євині хай кирпу гнуть,



71] Хай задаються, замість поглядати,

72] Яка погана під ногами путь!

 

73] Ми гору обійшли вже набагато,



74] І сонце рухалось куди хутчій,

75] Ніж міг наш розум клопітний гадати,

 

76] Коли сказав мені учитель мій,



77] За ким я йшов: «Зведи-но погляд вище,

78] Залиш своїх думок печальний рій,

 

79] Дивися, он підходить ангел ближче,



80] Служниця ж шоста дня - уже її

81] Скінчився строк - іде все нижче й нижче.

 

82] Вдягни в пошану слів своїх рої,



83] Бо вкаже він короткий шлях нагору,

84] А день біжить і цей, як всі твої».

 

85] Я звик, що він мене усю цю пору



86] Постійно вчить не гаяти хвилин,

87] І зразу осягнув пораду скору.

 

88] В убранні із сіяючих тканин



89] Наблизилась до нас істота біла,

90] Сліпучіша од всіх морських перлин.

 

91] Розкривши руки й розпростерши крила,



92] Сказала: «Йдіть, очищені серця,

93] Он сходини лежать - на брилі брила».

 

94] Як рідко має відгук мова ця!



95] О людство, ти ж споріднене лазурі,

96] Чом падаєш без сил од вітерця?

 

97] Тут ангел нас провів на сходи в мурі,



98] Змахнувши по чолу моїм крильми,

99] І мандри обіцяв нам непохмурі.

 

100] Як в місті із відмінним ладом, ми



101] До храму, що панує над долами,

102] По Рубаконте з іншими людьми

 

103] Підводилися зручними ходами



104] (Коли споруджені були вони,

105] Ні книг, ні мір не гидили ще плями), -

 

106] Так вирубані в товщині стіни



107] Тут сходини вели у друге коло,

108] Але цей хід занадто був тісний.

 

109] Пішли ми, й в серце захватом вкололо:



110] «Блаженні духом нищії» завів

111] Хтось раптом ніжним голосом зокола.

 

112] Ах, як цей шлях ні на один з шляхів



113] У Пеклі не скидався! Тут-то співи,

114] А там прокльони й стогони мерців.

 

115] Як рушили ми сходами терпливо,



116] Важкий внизу, в долині, кроку вдар

117] Враз незрівнянно легшим став, на диво.

 

118] Тож я: «Учителю, який тягар



119] Із мене знято, що пропали болі

120] І легко я дійшов би аж до хмар?»

 

121] Він одказав: «Коли ще й ті глаголі,



122] Які лишились в тебе на чолі,

123] Хоч майже стерті, зникнуть всі поволі.

 

124] Чим далі йти ми будем від землі,



125] Тим радісніш ногам і легше буде

126] Підводитися по крутій скалі».

 

127] І я вчинив тоді, як чинять люди,



128] Аби дізнатись, що на голові,

129] Коли на це їм вказують зусюди:

 

130] Вони підносять руку, а то й дві,



131] Щоб замінити з поміччю такою

132] Звичайні очі, тут недійові.

 

133] Я звів правицю, повен неспокою,



134] Шістьох лиш літер на чолі торкнувсь

135] З накреслених безсмертною рукою.

 

136] Помітив це мій вождь і усміхнувсь.



 

 

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,

2] Де вдруге вужчала височина

3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

 

4] І тут карниз, дорога і стіна



5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

6] Але була в них менша довжина.

 

7] Художникові тут і сницареві



8] Роботи не було: каміння й брук

9] На колір видавалися свинцеві.

 

10] «Тут про пораду наш даремний гук, -



11] Сказав поет. - Стояти ж нам без діла -

12] Це завдавать собі лиш зайвих мук».

 

13] Приглянувшись до сяйного світила,



14] Узяв він віссю руху правий бік

15] І ліву обернув частину тіла.

 

16] «О ясне сонце, під яким я звик



17] Упевнено в дорогу вирушати,

18] Веди нас далі, як вело, - він рік. -

 

19] Ти, що світам даєш блискучі шати,



20] Хай з незліченних сяючих зірок

21] Нас твій лиш промінь має проводжати!»

 

22] Ми рушили й пройшли в короткий строк



23] Із милю (на земну узявши міру),

24] Бо воля нам прискорювала крок,

 

25] Як вчули ми, що дух шугнув по ширу,



26] Та бачити його не довелось, -

27] Скликав на бенкет він любові й миру.

 

28] Ще, пролітаючи, промовив хтось



29] «Вина не імуть» голосом високим,

30] І вітром слово мимо понеслось.

 

31] Воно ще чулось в мороці безокім,



32] А вигуку «Орест - це я!» ушам

33] Було не втримати хоч ненароком.

 

34] Спитав я: «Батьку, що за голос там?»



35] Аж третій поруч пролунав поволі:

36] «Любіть того, хто зло вчиняє вам!»

 

37] І добрий вчитель: «В цім карають колі



38] Гріх заздрощів і душам завдає

39] Бич, плетений з любові, гострі болі.

 

40] Вузда ж на грішників бряжчить своє,



41] І протягом покутної стежини

42] Подібних звуків, мабуть, сила є.

 

43] Та крізь повітря подивись на стіни



44] І ти побачиш, скільки тут сумних

45] Сидить, оперши о каміння спини».

 

46] Розкривши очі, я помітив їх,



47] Примушених до каменя тулиться,

48] В киреях, як на колір - кам'яних,

 

49] І, підійшовши глянути на лиця,



50] Почув: «Маріє, помолись за нас!»,

51] «Михайле, Петре, всі святі, моліться!»

 

52] Навряд чи хто знайшовся в наш би час,



53] В чиїх би грудях смуток не з'явився

54] Від тих, чий вигляд знов мене потряс,

 

55] Бо я, коли до них так придивився,



56] Що помічав їх кожний рух малий,

57] Відчув, як сум тяжкий крізь очі лився.

 

58] Здалось, в волосяницях всі були,



59] Підтримувані ближчого плечима,

60] І разом тиснулися до скали.

 

61] Так старцеві з незрячими очима



62] Під стінами розгрішних пожадань

63] Сліпий сусід чоло плечем підтрима,

 

64] Щоб не благанням і дощем ридань



65] Додати співчуття в серця високі,

66] А й жалюгідним виглядом страждань.

 

67] Як сонця не побачать сліпоокі,



68] Так небо глянуть не дало на світ

69] Цим тіням, лишеним у тьмі глибокій,

 

70] Бо вії в них в'язав залізний дріт,



71] Як шовк - в яструбеняти молодого,

72] Якому дику лють скоряє гніт.

 

73] Я бачив їх, не бачений, а з того



74] Занепокоївся, зніяковів,

75] І озирнувсь на вчителя свойого,

 

76] А він таємним думам одповів



77] І, дозвіл давши мовити без страху,

78] Сказав: «Питай, але без зайвих слів».

 

79] Віргілій рухався тим боком шляху,



80] Де уповзала круча вниз крива

81] І зяяла безодня, повна жаху.

 

82] По цей же бік здавалось, мов співа



83] Юрба страждаючих бездольних духів

84] І сльози бігли з-під жахного шва.

 

85] Звернувсь до них і: «Хто б мене послухав, -



86] Почав я, - з тих, хто сяєво здійма

87] Метою чистих всіх душевних рухів?

 

88] Хай найясніша благодать сама



89] Розвіє піну вашого сумління

90] Й очистить річку вашого ума!

 

91] Почути вас - моє палке стремління,



92] Чи тут латинські душі є, скажіть,

93] Щоб міг я вислухати їх веління?*

 

94] «О брате, тут навічно всіх держить



95] Як жителів міських єдине місто,

96] До смерті ж хтось в Італії мав жить», -

 

97] Так голос десь озвався проречисто,



98] І я пішов на нього навпростець,

99] До тіней, що тримались, мов намисто.

 

100] Одна з них виявляла нетерпець...



101] Скажу на запитання: як же саме? -

102] Тяглась-бо підборіддям, як сліпець.

 

103] Сказав їй: «Душе, змалена сльозами,



104] Тобі, мабуть, хтось мову розріша, -

105] Хто ж ти і звідкіля, скажи словами».

 

106] «Була я сьєнка, - мовила душа, -



107] Між інших тут мене трима надія

108] Того діждатись, хто не поспіша.

 

109] Сама носила я ім'я Сапія,



110] Мене ж, Софії-мудрості на зло,

111] Про зло для ближніх тільки й гріла мрія.

 

112] Послухай, що мені колись було,



113] Й не думай, що про сказ тобі збрехала.

114] Як зморшки вкрили вже моє чоло,

 

115] Під Колле наша армія програла



116] І з бойовища у ганьбі втекла, -

117] Цього жадав їй Бог, а я благала.

 

118] Я радістю охоплена була



119] Найбільшою з усіх, коли навалу

120] Подужаних очима обвела,

 

121] Й, задерши в небо голову зухвалу,



122] Мов дрізд в одлигу: «Не боюсь тебе!» -

123] Гукнула Богу, збуджена до шалу.

 

124] Хотіла потім врятувать себе,



125] Та боргом затулило б вхід чудесний

126] Розкаяній у небо голубе,

 

127] Коли б не П'ер Гребінник благочесний,



128] Який за мене сльози лив рясні

129] Й зродив надію на чертог небесний.

 

130] Але хто ти? Слова твої ясні,



131] Ти маєш очі широко розкриті

132] І дишеш мовлячи, здалось мені».

 

133] «У мене очі, - я сказав, - зашиті



134] Теж будуть, та недовго, согрішав

135] Із заздрощів не дуже я на світі.

 

136] Не з тим я зовсім почуттям кружляв



137] Там, нижче, й розум мій, уяви повний,

138] Немовби камінь на мені лежав».

 

139] Сказала: «Хто ж твій провідник чудовний,



140] Що ти про поворот гадаєш свій?»

141] І я: «Оцей, хто тут стоїть, безмовний.

 

142] Я теж, як всі, хто ще не вмер, живий.



143] І ти скажи прохання сокровенне,

144] Щоб я й для тебе крок зробив малий».

 

145] Відповіла: «Це все нове й знаменне,



146] І ласка Божа на тобі сія,

147] Тож в молитвах не забувай про мене.

 

148] Всім найдорожчим заклинаю я:



149] Подбай, як знову підеш по Тоскані,

150] Щоб піднеслась між рідних честь моя,

 

151] їх знайдеш ти в пустоголових стані,



152] Де в Таламоне з порту вийшов глум,

153] Як з флотом на казковій річці Дьяні, -

 

154] Бо в адміралах всякий легкодум».



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал