Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка11/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   34

ПІСНЯ ШОСТА

1] Коли кінчиться партія у «цари»,

2] Той, хто програвсь, од люті аж пашить,

3] Повторюючи всі костей удари,

 

4] За другим же юрба канюк спішить, -



5] Той зайде перед ним, смикне той ззаду,

6] А той ще - збоку ближче забіжить.

 

7] А він іде, всіх слухаючи зряду,



8] Щось даючи, аби прохач відстав,

9] І тим рятується, на їх досаду.

 

10] Отак і я обличчя повертав



11] У натовпі густому на всі боки

12] Й звільнився врешті, всім-бо обіцяв.

 

13] Там аретинець був, що скін жорстокий



14] Сталь Гіно Такко завдала йому,

15] І той, хто впав при втечі до протоки.

 

16] Там зводив руки на мольбу німу



17] Новелло Федеріго й той пізанець,

18] Чий батько добрість виявив саму.

 

19] Граф Орсо теж був, як і смерті бранець,



20] Що заздрість принесла сердезі край,

21] Хоч, мовив, був не за гріхи вигнанець.

 

22] Кажу про П'єра де ла Брочча. Хай



23] Брабантська донна дбає що є сили,

24] А то опиниться між гірших зграй!

 

25] Скінчивши з тінями, які молили,



26] Щоб інші помолилися за них,

27] Аби найшвидше в рай вони ступили,

 

28] Почав я: «Десь-то у рядках своїх



29] Ти кажеш, світе мій, що не поможе

30] Молитва проти вироків святих.

 

31] Всі ж молять тут про милосердя Боже...



32] Невже надії їх - лише мана?

33] Чи я не так тебе тлумачу, може?»

 

34] А він мені: «І мисль моя ясна,



35] І їх не зрадять їхні сподівання,

36] Коли продумати усе до дна.

 

37] Бо не змаліє суду владування,



38] Як вмить вогонь любові зробить те,

39] Що робить довге тут перебування.

 

40] Коли ж писав я слово це просте,



41] Ще не могла молитва гріх обмити,

42] Для неї ще чужим було святе.

 

43] Високий сумнів слід твій пригнітити,



44] Зажди, чи та не ствердить це тобі,

45] Хто буде істині й уму світити.

 

46] Не знаю я, чи втямив ти собі,



47] Що мовлю про щасливу Беатріче,

48] Яка тебе чекає на горбі».

 

49] А я: «Мій проводирю, йдімо швидче,



50] Я вже не стомлююся, як колись,

51] І тінь гори поквапитися кличе».

 

52] Він одповів: «Ми день іти взялись,



53] Щоб путь скінчити вечором затишним,

54] Але думки ці наші не збулись,

 

55] І поки станеш на шпилі горішнім,



56] Той верне, хто за гору там іде,

57] І полум'ям тебе засліпить пишним.

 

58] Он глянь - душа сидить і нас не жде,



59] А поглядає навкруги байдуже, -

60] Хай скаже, найкоротша стежка де».

 

61] Наблизилися ми. Ломбардська душе,



62] Яка була велична й горда ти,

63] Яка поважна і шляхетна дуже!

 

64] Вона без слів давала нам пройти,



65] Лиш погляд кидала на нас вогнистий,

66] Мов лев на відпочинку, з висоти.

 

67] І підійшов Віргілій променистий,



68] І запитав її про зручний шлях.

69] Вона ж не побажала відповісти,

 

70] Та поцікавилась, в яких краях



71] І як жили ми. Ледь вожай промовив:

72] «Я мантуанець...» - раптом у думках

 

73] Схопився дух, як вітру ніжний повів:



74] «Ти з Мантуї! Там і моє село,

75] Сорделло я!» - І обіймав, здоровив...

 

76] Рабо Італіє! Скорбот житло,



77] Судно без стерника під хуртовину!

78] Не владарка земель - блудниць кубло!

 

79] Зачувши про кохану батьківщину,



80] Тінь благородна миттю підвелась

81] До співвітчизника, як личить сину.

 

82] А в тебе колотнеча здійнялась



83] Між городянами над всяку міру,

84] І вкруг стіна за ровом зіп'ялась.

 

85] Поглянь по берегах морського ширу,



86] Злощасна, і на себе зір зведи, -

87] Чи є куток, який радів би миру?

 

88] Юстініан узду був назавжди



89] Надів тобі, в сідлі ж нема нікого, -

90] Тож сором став би менший без вузди.

 

91] А ви, святоші, кесаря нового



92] Та посадили б до його сідла,

93] Якби ви Бога слухали живого.

 

94] Та кінь здичавів з неслухнянства й зла



95] Бо від острог тоді став одвикати,

96] Як ваша цю вузду рука взяла.

 

97] Ти ж, німцю Альберте, волів тікати,



98] Бо кінь не хоче в збруї йти твоїй,

99] А ти ж в сідло повинен був сідати.

 

100] Бодай Суддя правдивий присуд свій



101] На кров твою з зірок небесних кинув

102] Такий, щоб ужахнувсь наступник твій!

 

103] Ти з батьком рідним, що на тебе вплинув,



104] Затягнуті в зажерливості твань,

105] Дали, щоб сад імперії загинув.

 

106] Ти на Монтеккі й Капулетті глянь,



107] Мональді й Філіпескі, безтурботний,

108] Яких знегод зазнали та страждань.

 

109] Жорстокий, глянь на згин безповоротний



110] Твоєї знаті під ярмом страшним,

111] На Сантафйор сплюндрований, скорботний.

 

112] Ти глянь на плачучу столицю - Рим,



113] Почуй вдовину голосьбу даремну:

114] «О кесарю, чом ти не став моїм?»

 

115] Ти глянь на земляків любов взаємну, -



116] І якщо й слід чуттів у тебе щез,

117] Хоч здумай про свою неславу темну!

 

118] Скажи, Юпітере, ти ж бог чудес,



119] Що дав себе за людство розіпнути, -

120] Чи поглядаєш ти сюди з небес,

 

121] Чи, може, десь готуєшся звернути



122] З глибин своїх думок таке на нас,

123] Чого ми й не спроможемось збагнути?

 

124] Міста Італії тривалий час



125] Тиранів повні, й пнеться на Марцелла

126] Селюк як ватажок прихильних мас.

 

127] Флоренціє моя! Ти будь весела,



128] Тебе це слово не торкнеться ввік, -

129] Твій мудрий люд міста дивує й села!

 

130] Багато хто у серці правду звик



131] Ховать, щоб лук не натягати в русі, -

132] Твій люд для правди розв'язав язик.

 

133] Багато хто себе посад спокусі



134] Не дасть зманить. Твій люд - не те, повір:

135] Його не кличуть - сам кричить: «Беруся!»

 

136] Є в тебе гроші, є розважність, мир -



137] Отож лишайсь вдоволена собою!

138] Коли це правда - не страшний докір.

 

139] Афіни й Спарта вславлені судьбою



140] За їх державність справіку були, -

141] Та не угнатись древнім за тобою!

 

142] Достойна ти найвищої хвали,



143] Бо заклади, що в жовтні встановляла,

144] Півлистопада б ледве прожили.

 

145] Чи полічити, скільки ти міняла



146] Законів, звичаїв, монет, округ,

147] Скількох у громадянстві поновляла?

 

148] Коли при пам'яті, поглянь навкруг, -



149] Побачиш, що нагадуєш ти жінку,

150] Яка в перинах мучиться з недуг,

 

151] Метаючись без сну і відпочинку.



 

 

ПІСНЯ СЬОМА

1] Нас три й чотири рази привітавши,

2] Бо дуже він кохався в земляках,

3] Сорделло відступив, «Хто ви?» спитавши.

 

4] «До того ще, як по горі цій шлях



5] Достойним душам показав Спаситель,

6] Вже поховав Октавіан мій прах.

 

7] Віргілій я; згубив святу обитель



8] Лише тому, що віри я не знав.

9] Оце мій гріх», - так відповів учитель.

 

10] Мов той, хто зором дивну річ спіймав



11] І, щоб знайти до правди шлях коротший,

12] «Це так» і «ні, не так» в думках міняв, -

 

13] Закляк Сорделло; враз, спустивши очі,



14] До ніг Віргілієвих він схиливсь

15] І обійняв, як старшого молодший:

 

16] «О сяєво латинян! Це ж відкривсь



17] Тобі весь глиб, властивий нашій мові!

18] О вічна славо місць, де я родивсь!

 

19] Я вдячний за хвилини ці чудові!



20] Коли тебе почути гідний я,

21] Скажи, ти в Пеклі був? В якому рові?»

 

22] «У царстві мук дорога йшла моя, -



23] Той відповів, - по колах всіх до краю,

24] Де цнота нас вела не навмання.

 

25] Я не за дію - за недію маю



26] Не бачить сонця, що з його світань

27] Втішавсь ти, я ж про них лиш нині знаю.

 

28] Внизу місцина є, не від страждань,



29] Лише від мли смутна, немов заклята,

30] Не лютих зойків повна, а зітхань.

 

31] Зі мною там - безвинні немовлята,



32] Що зубом смерті вкушені були,

33] Адамова ж вина ще з них не знята.

 

34] Зі мною там всі ті, що не змогли



35] Іти трьома священними шляхами,

36] А іншими чеснотами жили.

 

37] Коли ти можеш, то піди із нами,



38] Щоб найскоріш ми опинились там,

39] Де у Чистилище є певні брами».

 

40] Він одказав: «Нема ніяких брам,



41] Та вештаюсь я вільно по окрузі

42] І стежку покажу, як хочеш, вам.

 

43] Але вже сонце на вечірнім прузі,



44] На гору ж потемки не можна йти,

45] То поміркуймо про ночівлю, друзі.

 

46] Тут легко гурт значних осіб знайти, -



47] Коли ти згоден, ми б до них присіли,

48] Не без утіхи з ними стрівся б ти».

 

49] «Як? - відповідь була. - То б не пустили



50] Вночі охочих вийти на шпилі,

51] А то у них забракло б, може, сили?»

 

52] Провів Сорделло пальцем по землі,



53] Сказавши: «Не здолати й риски кроком,

54] Коли вона сховається в імлі.

 

55] Відступиш перед мороком глибоким,



56] Бо волю він у тебе відбира

57] І робить безпорадним та безоким.

 

58] Тебе до себе звабить моря гра,



59] І цілу ніч в блуканнях ти змарнуєш,

60] Аж поки прийде ранішня пора».

 

61] І вчитель мовив: «То ходімо, чуєш,



62] Туди, де зможем провести ми час

63] З приємністю, як ти нам пропонуєш».

 

64] Уже ми рушили, коли нараз



65] Помітив я між кручами щілину, -

66] Такі трапляються у горах в нас.

 

67] «Ми підемо, - сказала тінь, - в долину,



68] У скелі вибиту без людських сил,

69] І пождемо світання там годину».

 

70] З височини, де ми стояли, в діл,



71] Звиваючись, тропа вела нас доти,

72] Аж поки зник і вирівнявся схил.

 

73] Червець, білила, жар іскристо-злотий,



74] Індійського ебену блиск живий,

75] Гра зламів, як смарагда розколоти, -

 

76] Усе те проти квітів і трави,



77] Якими тут вкривались пишні луки,

78] Не піднесло пихато б голови.

 

79] Природа-бо не тільки барви й звуки



80] Тут кидала, а й пахощі лила,

81] Чудовні творячи незнані злуки.

 

82] Співаючи «Владичиці хвала»,



83] Присіли на квітках і травах тіні,

84] Яких од нас ховала ще скала.

 

85] «Аж поки сонце не зайшло в глибіні,



86] Не сходьте вниз до вінценосців тих, -

87] Так мантуанець мовив на камінні. -

 

88] Вам рухи й лиця тіней визначних



89] Із місця краще роздивитись цього,

90] Ніж стали б ви в долині серед них.

 

91] Той, хто сидить найвище і до всього



92] Байдужий, бо ніщо не веселить,

93] І хто не мовить слова ні до кого, -

 

94] Рудольф то імператор, що зцілить



95] Італії мав змогу тіло хворе,

96] Яке тепер ніхто не оживить.

 

97] А цей, чий вид йому гамує горе,



98] У землях панував, де б'є струмок,

99] Що йде з Молдави в Ельбу, з Ельби в море, -

 

100] Це Оттокар, який ще з пелюшок



101] Був кращий, ніж ледащо з бородою,

102] Розпутний Венцеслав, його синок.

 

103] Кирпань, який, збентежений судьбою,



104] Щось каже духу з добрістю в лиці,

105] Вмираючи, лілеї вкрив ганьбою.

 

106] Погляньте на скорботні душі ці:



107] Та в груди б'є себе, а та - дивіться -

108] З долоні робить подушку щоці.

 

109] Бо ж їхній син і зять, як моровиця,



110] Французьку землю знищує притьмом, -

111] їм є чого від горя й мук хилиться.

 

112] А той, що видається моцаком



113] І вкупі з носачем виводить фразу,

114] Оперезався гонорів паском.

 

115] Коли б затримався при владі зразу



116] Юнак, який чоло за ним здійма,

117] Перелилась би доблесть з вази в вазу.

 

118] А інших згадувать синів дарма:



119] Хай Федеріго й Джакомо на тронах,

120] Найкращого ж із спадку в них нема.

 

121] Нечасто бачиш у потомних гронах



122] Чесноти предків волею того,

123] Хто їх дає на просьби по законах.

 

124] Співає поруч носача цього



125] Ще й Педро, славою навік покритий,

126] Бо знали Пулья і Прованс його.

 

127] Рослину має сім'я проростити, -



128] Щастить Констанці проти всіх дружин,

129] А надто Беатріче й Маргеріти.

 

130] Найтихший владар сів собі один,



131] Хоч щастя в пагонах у нього вище:

132] Англійський Генріх то, Йоаннів син.

 

133] А той, що очі звів, стоїть найнижче, -



134] Маркіз Гульєльмо; мста за нього й лють

135] Мечем Алессандрії в бойовищі

 

136] Кров з Монферрато й Канавезе ллють».



 

 

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] Була година, що наводить тугу

2] На моряків, м'якшить-бо серце їм

3] За вигуком «бувай!» смутному другу,

 

4] Коли новий любові пілігрим



5] Десь чує, як оплакують каплиці

6] Вмирущий день подзвінням жалібним.

 

7] Я кинув слухати і став дивиться:



8] Поважний дух, піднявшись, щоб була

9] Його помітна тінь юрбі столицій,

 

10] Склав руки; звівши до свого чола,



11] На схід поглянув, мов сказав до Бога:

12] «Байдужий я до блага і до зла!»

 

13] Й злетіло «Світе тихий...» з уст у нього



14] Так гаряче, побожно й ніжно так,

15] Що в млості я забув себе самого.

 

16] І душі підхопили, мов на знак,



17] Побожну пісню, ніжну та гарячу,

18] І очі піднесли, як і співак.

 

19] Скеруй свій зір на істину, читачу!



20] Спрозоріла запона, як скляна,

21] І стало видно правди зміст і вдачу.

 

22] Побачив я, як ця юрба значна,



23] Немов з небес чекавши благодаті,

24] Дивилась вгору, скромна, мовчазна.

 

25] Побачив ще, як стали наближати



26] Два ангели і кожен мав клинок,

27] Блискучий, та затуплений, щербатий.

 

28] Зелений, наче молодий листок,



29] Убір в зелених крилах променився

30] І легко з вітром бавивсь між гілок.

 

31] Один із них над нами зупинився,



32] А другий на той бік перелетів,

33] І натовп душ між ними опинився.

 

34] Я б любував з білявих їх голів,



35] Та зір мій відібрала їх корона,

36] Він втратив силу від сліпучих див.

 

37] «Вони - посли Маріїного лона, -



38] Сказав Сорделло, - повзає тут змій,

39] Вони ж - тверда від нього оборона».

 

40] Я озирнувсь - такий був острах мій, -



41] І в вожая сховався під габою,

42] Знайшовши в згортках захист певний свій.

 

43] Сорделло ж мовив: «Стріньмося з юрбою



44] Цих знатних тіней, що, мені здалось,

45] Охоче б побалакали з тобою».

 

46] Три кроки лиш пройти нам довелось,



47] Аж тут, немов чекав мене зустріти,

48] Уважно додивлявсь до мене хтось.

 

49] Не встиг ще небосхил так потемніти,



50] Щоб те в очах його й моїх запнув,

51] Що відстанню раніш було закрите.

 

52] Ступнув він ближче, ближче й я ступнув, -



53] Суддя шляхетний Ніно! Як приємно,

54] Що ти до злих залічений не був!

 

55] Він, привітавшися сердечно й чемно,



56] Спитав мене: «Під гору цю коли

57] Водою ти дістався нетаємно?»

 

58] «О, - мовив я, - стежки по горю йшли.



59] Нехай би, в першому житті відбуті,

60] Вони б в наступнім радість принесли».

 

61] І лиш мої слова були почуті,



62] Як одсахнулися й Сорделло, й він,

63] Немовби подивом великим скуті.

 

64] Звернувся до Віргілія один,



65] А другий до сусіди: «Встань, Куррадо,

66] І подивися на Господній чин!»

 

67] Мені ж він мовив: «Вдячності заради,



68] Що винен ти тому, хто приховав

69] Путі свої й блукає без поради, -

 

70] Мою Джованну, я прошу, настав



71] На молитви? хай слізьми щоки вмиє,

72] Бо в небо завжди чистих плач злітав.

 

73] Навряд чи мати в неї з горя мліє,



74] А то б свій білий зберегла покров, -

75] Колись вона за цім ще пожаліє!

 

76] Ось доказ, як горить в жінках любов,



77] Коли згаса її підпора гідна,

78] А зір і дотик не розпалять знов.

 

79] А на труні міланцева єхидна,



80] Не півник наш, галлурський, родовий, -

81] Для неї це окраса надто бідна».

 

82] Він мовив, на обличчі огневий



83] Світився відблиск чесної любові, -

84] Хоч не сліпучий він, та віковий.

 

85] А я, вдивившись в небеса чудові,



86] Все дивувався нешвидким зіркам,

87] Що сунули по коловій основі.

 

88] Вожай спитав: «Що, синку, бачиш там?»



89] І я йому: «Там три побачив зірки,

90] Що освітили полюс, наче храм».

 

91] І він: «Вони зійшли замість четвірки,



92] Яку за обрій час тепер заніс,

93] А ти уранці споглядав так зірко».

 

94] Сорделло тут його в обіймах стис,



95] «Ось ворог наш!» - гукнувши любій тіні,

96] Він пальцем показав кудись униз.

 

97] Там, в не захищеній нічим частині



98] Байраку, сунула гадюка зла,

99] Той, може, змій, що смерть приніс людині.

 

100] Ця клята стрічка по траві повзла,



101] Облизуючись, спину вигинала,

102] Немов тварина митись почала.

 

103] Не бачив я й не розповім, як гнала



104] Сторожа ангельська на небосхил, -

105] Я бачив тільки, що вона примчала.

 

106] Під подувом її зелених крил



107] Утік той змій, і стежкою своєю

108] Вернули вартові небесних сил.

 

109] А дух, до нас підкликаний суддею,



110] Весь час, як споглядала бій земля,

111] Знайомився із постаттю моєю.

 

112] «Хай пломінь, що веде тебе здаля,



113] На свічі стопить віск твоєї волі,

114] Щоб до емальового йти шпиля! -

 

115] Почав цей дух. - А як в моїм околі?



116] Я в Вальдімагрі паном хизувавсь

117] На всі навкруг місця широкополі,

 

118] Коррадо Маласпіна прозивавсь,



119] Не старший з тим ім'ям, того ж я дому.

120] Тут очищаюсь, бо в рідні кохавсь».

 

121] «О, - мовив я, - у вас я в краї тому



122] Не був, але чи хтось в Європі є,

123] Хто б не чував про землю ту відому?

 

124] Про вас чужинець навіть дізнає,



125] Бо чутка скрізь, незмильна, як присяга,

126] Хвалу князям, хвалу й землі дає.

 

127] Клянусь - хай знайдеться дійти відвага! -



128] Що внуки гідно зберігають честь,

129] Яку вам добули грошва та шпага.

 

130] У них, з природи й звички, вартість єсть,



131] І хай лихий глава весь світ спокусить,

132] Та їх не зманить на стежки нашесть».

 

133] І він: «Іди, й семи разів не мусить



134] Лягати сонце в постіль ту ж таки,

135] Яку Баран з зірних копит не струсить, -

 

136] Для наших вух приємні ці гадки



137] У голові твоїй прип'ято буде

138] Цвяхами, кращими за всі чутки,

 

139] Як вирок долі чинності не збуде».



 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] По обрію, мов із морського лона,

2] Біліючи на східному шпилі,

3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

 

4] Гра самоцвітів на її чолі



5] Холодної тварини вид створила,

6] В якої хвіст, як вістря у стрілі.

 

7] Там ніч два кроки вгору вже зробила,



8] Де п'ять вели розмови кругові,

9] І мусила на третім скласти крила,

 

10] Коли знемігсь я, мов усі живі,



11] Бо врешті надійшла хвилина рання,

12] І задрімав, схилившись на траві.

 

13] В годину, недалеку до світання,



14] Коли сумує ластівка в піснях,

15] На згадку, мабуть, першого страждання;

 

16] Коли наш розум робить вільний змах,



17] Земні турботи кинувши, зринає

18] В божественних перепочити снах, -

 

19] Мені приснилось, що орел ширяє



20] На дужих крилах в пір'ї золотім

21] І, цілячись на землю, небо крає.

 

22] Приснилося, що був я в місці тім,



23] Де Ганімед своїх покинув рідних,

24] Занесений у понадхмарний дім.

 

25] Гадав я: «В небесах, для себе гідних,



26] Орел шукає цілі для погонь,

27] Не полюбляючи низин огидних».

 

28] Приснилось, що на нашу оболонь



29] Він блискавкою впав мене забрати

30] І злинути в негаснучий огонь.

 

31] А там приснилось, стали ми палати, -



32] Уявний пломінь був такий страшний.

33] Що зміг моє сновиддя перервати.

 

34] Так, певно, затремтів Ахілл грізний,



35] Побачивши навколо край далекий.

36] Коли вві сні попав до чужини,

 

37] Бо мати мріяла, щоб небезпеки



38] Син, схований на Скіросі, уник,

39] Але ж і там знайшли героя греки, -

 

40] Як я здригнувсь, і сон мій геть утік,



41] І зблідли в мене щоки, як в людини,

42] В якої холод враз торкнувся щік.

 

43] Зі мною був лиш провідник єдиний,



44] Внизу десь бігли хвилі голубі.

45] І сонце небом зо дві йшло години.

 

46] «Не бійся і не піддавайсь журбі, -



47] Учитель мовив, - ми якраз де треба,

48] І сміливості дух плекай в собі.

 

49] Чистилище перед очима в тебе,



50] Поглянь - оце навкруг його стіна,

51] А там он, у проломі, вхід до неба.

 

52] На моріжку, де зелень запашна,



53] Уранці, як тебе лишила дія

54] І ти заснув, з'явилася жона

 

55] Прекрасна й дивна. «Я Лючія, -



56] Сказала, - взяти велено мені

57] Того, над ким панує сонна мрія».

 

58] Сорделло й інші тіні визначні



59] Зостались, а тебе вона забрала

60] На руки й вийшла, я ж - услід ясній.

 

61] Сюди принісши, тут тебе поклала,



62] Вказавши гарними очима вхід,

63] І водночас із сном твоїм пропала».

 

64] Мов той, хто, збувшись сумнівів та бід,



65] Міняє страх на впевненість і спокій,

66] Коли йому відкрився правди слід, -

 

67] Так я змінився в радості глибокій.



68] Вожай, уздрівши це, пішов вперед,

69] Пішов і я з ним по горі високій.

 

70] Читачу, бачиш, як підніс я лет,



71] Тож не дивуйся на мистецтво вище.

72] З яким про свій писатиму предмет.

 

73] На місце в мурі вийшли ми найнижче,



74] Де в ньому був, здавалося, пролом,

75] І вздрів стіну я, підійшовши ближче,

 

76] Із замкненим воротами жерлом,



77] Три східці різнобарвні й мовчазного

78] Воротаря з осяяним чолом.

 

79] Не зводив я очей з лиця ясного,



80] Яке таким світилося вогнем,

81] Що я не стерпів погляду жахного.

 

82] Сидів він із оголеним мечем,



83] Що так іскрився відблисками сталі,

84] Аж я не міг до нього стать лицем.

 

85] «Відповідайте і не руште далі, -



86] Він мовив, - хто вас вів? Що треба вам?

87] Глядіть, щоб не взяли вас часом жалі».

 

88] «Жона небесна так сказала нам, -



89] Учитель вимовив, - негайно звідци

90] Ідіть туди сміливо - брама там».

 

91] «Нехай жона ця стане вам в провідці, -



92] Так благородний брамник одповів, -

93] Відважно ви зійдіть на наші східці».

 

94] Ми підійшли. Я східець перший вздрів,



95] Лискучий, сяйний, біломармуровий,

96] Що лик мій як у дзеркалі відбив.

 

97] А другий з них був почорно-багровий,



98] І камінь - грубий, висохлий як є,

99] Потрісканий до самої основи.

 

100] Найвищим, на уявлення моє,



101] Був третій з них, порфіровий, яскравий,

102] Мов кров, що з вени раненої ллє.

 

103] На нього вісник праведної слави



104] Поставив ноги, сівши на поріг, -

105] Алмазним здавсь поріг той величавий.

 

106] Вожай мені здолати допоміг



107] Благої волі східці, дав пораду:

108] «З благаннями впади йому до ніг».

 

109] Я, вдаривши у груди тричі зряду,



110] Схилившися до ніг, прохання склав,

111] Віддаючись цілком йому під владу.

 

112] Сьома «глаголями» чоло списав



113] Мені вістрям меча він і: «Ці плями

114] Подбай в дорозі стерти!» - проказав.

 

115] З-під одягу свого, такого ж саме



116] На колір, як суха земля й зола,

117] Він вийняв руку із двома ключами:

 

118] Один був з злота, другий - із срібла.



119] В щілину білий вклав, а потім жовтий, -

120] Й на мене хвиля щастя наплила.

 

121] «Коли б із двох лиш одного знайшов ти



122] Або в ключах цих вийшла б ґандж яка, -

123] Сказав він, - то у браму б не-зайшов ти.

 

124] Один дорожчий, другий для замка



125] Потрібніший і вимагає вміння,

126] Бо саме він пружину відмика.

 

127] Іще я маю від Петра веління,



128] Щоб краще я відкрив, аніж замкнув,

129] Як хтось мені до ніг складе моління».

 

130] Тур браму він всередину штовхнув,



131] Сказавши: «Йдіть; нема-бо стежки в висях

132] Тому лиш, хто б свій зір назад звернув».

 

133] І кожна стулка брами об завісах



134] З металу, що співає, мов сурма,

135] Повільно обернулася на списах.

 

136] Тарпейська брама не гула сама



137] Отак, коли із нападом зухвалим

138] Забрала чесного Метелла тьма.

 

139] Та я почув із громом небувалим,



140] Що голос чийсь молитву десь веде:

141] «Тебе, - лунало ніжно, - Бога хвалим».

 

142] Проте було, як і інакше де,



143] Як і у нас частенько може бути,

144] Коли із хором враз орган гуде:

 

145] Слова то чути добре, то не чути.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал