Ця публікація здійснена в рамках проекту Агентства США з міжнародного розвитку




Сторінка18/18
Дата конвертації20.06.2017
Розмір3.58 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
> Вплив на дітей
Виховуючи дітей, ми виховуємо, перш за все, і самих себе.
Леонід Сухоруков
Учи своїх дітей мовчати. Розмовляти вони навчаться самі.
Бенджамін Франклін
Діти є дуже чутливими до поведінки дорослих. Певний час дорослі, насамперед мати та батько, втілюють у собі для дітей увесь світ. Дитина не повинна сприймати суддю, як особу, що карає та заганяє в жорсткі рамки.
Наживо...
«Чому ми любимо сім’ї – ми пізно повертаємося додому, а ще треба працювати,
писати. Діти в мене спартанці. Коли приїжджаю додому, мене розуміють. Ставляться
із повагою. Чоловік допоможе мені щось по господарству. Хлопці в мене неперебірливі,
не вередують, самостійні. Ми любимо разом відпочити.»
Однак дитина має бути навчена тому, що вона повинна змалку контролювати свою поведінку; міркувати перед тим, як обирати друзів, уважно ставитися до перебування в різних молодіжних компаніях, рухах; навчитися не потрапляти в скрутні становища, не принижувати інших людей, не «тикати» суддівством батька/матері у всіх та кожного; не вважати, що суддівський статус недоторканності, приналежності, так чи інакше, до касти обраних автоматично поширюється і на неї.

16 Родина судді
186
Наживо...
«Деякі діти, розуміючи, що їхні батьки працюють у таких сферах, як суд, прокуратура,
міліція, теж вводять у своє життя обмеження. Цього вимагають батьки: поводься
так, щоб усі розуміли, що ти син чи донька судді, щоб мені не довелося соромитися,
щоб не постраждала моя робота і моя репутація. Як я можу судити людей, якщо у
мене вдома непорозуміння якісь із дітьми або з чоловіком? Тому питання це дуже
складне. Деякі діти не можуть спокійно та слухняно сприймати життєвий режим,
коли батьки постійно зайняті і коли треба навчитися приймати обмеження щодо
власного життя.»
«Діти знають, що мама – суддя, але знають, що про це говорити нікому не можна.
Тому що мама займає публічну посаду, про маму багато хто може захотіти щось
дізнатися. Окрім цього, можуть захотіти дізнатися про тата, про тебе, про брата,
про всіх. Діти знають, що через них дорослі можуть захотіти вплинути на маму. Тому
вони кажуть, що мама – юрист.»
«Моя донька в третьому класі початкової школи на запитання, ким працюють
батьки (я тоді працювала в прокуратурі, а чоловік був суддею) сказала, що батько –
директор лялькового театру, а щодо мене не пам’ятаю, як було сформульовано. Вона
це сказала, щоб в очах дітей це виглядало привабливо, адже діти люблять ляльковий
театр, це – гра, а сказати, що тато або ж мама – суддя чи прокурор, це – страшно, з
тобою можуть не дружити, уникати твого товариства, це дуже складна для дитини
ситуація.»
Дитині важко усвідомити, що таке суддівство, в чому ризики та небезпеки професії, чому робота судді взагалі залежить від їхньої гідної чи негідної поведінки. Тому важливо частіше говорити з дітьми про сутність суддівської роботи. Це в жодному разі не означає переказування справ, якими суддя займається, радше йдеться про рівень відповідальності, ознайомлення з атрибутикою суддівства, введення в суть цієї професії.
Дитині, безумовно, важко сприйняти режим обмежень, пов’язаний із роботою когось із батьків, тому треба не говорити: «Так необхідно, й годі», а пояснювати, чому це дійсно важливо і як може позначитися на роботі судді.
Наживо...
«Діти ніде і ніколи не демонструють статусність. Вони за своїм характером ще й,
певне, не є такими. Я народила своїх двох синів уже на посаді судді. Тому коли кажуть,
що у нас нема сім’ї, бо нема на сім’ю часу, то це не відповідає дійсності.»
«Не знаю, чи діти до кінця усвідомлюють мій статус, але точно цей статус
відображається у свідомості вчителів. Учителі остерігаються. Особливо коли мама

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ
187
намагається захистити права своїх дітей. Якщо звичайну маму вчителі проігнорували
б, то маму-суддю вони вимушені вислухати.»
«Як тільки я буваю вдома жорсткою, діти відразу – «От мама-суддя!» А я їм відповідаю:
«Ви плутаєте – це на роботі я суддя. А тут я мама з усіма своїми слабкостями і
недоліками». Яких, до речі, не може бути у процесі. Наприклад, нагримати на дітей я
можу, але на сторону в процесі – ні.»
«Для того щоб дитина розуміла, їй треба просто пояснювати. Не забороняти, а
просто садити і казати: «От дивись, ти виклала мою фотографію. Завтра добрі
люди сіли, прокоментували це фото, і я залишилась без роботи. Я залишилась без
роботи – ти залишилась без усіх тих можливостей, які я до сьогодні мала. Тобто
завтра роботу я можу просто не знайти, зовсім не тому, що ти щось хотіла зробити
погано, а так сталось. Тому ти маєш думати на два кроки вперед. Треба бути мудрішою,
треба бути завбачливішою, треба розуміти, що не всі нас люблять, не всі хочуть нам
добра. Раз так, значить, ми маємо бути обережними.»

17 Приватне середовище судді
188
17. ПРиВАТНе СеРеДОВище СуДДІ
Дружба задовольняється можливим, не вимагаючи належного.
Арістотель
І почуття, і розум ми вдосконалюємо або, навпаки, розбещуємо, розмовляючи з
людьми. Вочевидь, одні бесіди вдосконалюють нас, інші – розбещують. Тому слід
ретельно вибирати співрозмовників.
Блез Паскаль
Доля людини, вплив середовища не є випадком, це є ваш вибір.
Платон
> Близьке оточення та друзі
Людині життєво необхідно отримувати задоволення від спілкування з однодумцями, людьми, котрі знають її змалку, з котрими зв’язує не кров, а спільні погляди, цінності, а також інтереси. Дружба душевно збагачує людину, дарує відчуття об’єднаності, розуміння того, що вона не одна в цьому світі.
Перед тим як стати суддею, людина, залежно від віку, професійної зайнятості, суспільної активності, рівня комунікабельності, отримує досвід, що сприяє зародженню дружніх стосунків. Друзі можуть жити в одному будинку, вчитися разом у школі, університеті, займатися спортом або музикою, бути дружками на весіллі або ж хрещеними дітей, працювати в одному офісі, брати участь у конференціях тощо.
Суддівство обов’язково просіє дружні стосунки, залишить біля судді тільки випробуваних часом, принципами та обставинами людей. Друзі судді повинні усвідомлювати, що зобов’язувати суддю вони не мають права. Справжній друг, що ставиться до судді із повагою, ніколи не маніпулюватиме близькістю стосунків, не шантажуватиме і не тиснутиме на морально-зв’язкові кнопки.
Наживо...
«Коло друзів у мене дуже обмежене. Це переважно колеги по роботі та сусіди, з якими
ми дружні стосунки підтримуємо уже багато років поспіль. Зустрічі у публічних
місцях ми проводимо доволі рідко, переважно з близькими людьми. Частіше ми або
зустрічаємось удома, або виїжджаємо на природу. Слід враховувати, що робота судді
накладає дуже багато обмежень. Тому я добре розумію, що якщо хтось мене побачить у
публічних місцях під час святкування, ще невідомо, як це може в подальшому вплинути
на мою роботу.»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 189
«Ми любимо з колегами навесні та восени поїхати на природу. У нас це склалося
традиційно, і голова суду нас підтримує, з нами їздить. Про роботу не говоримо, хоча
трапляється і таке. Ми там і співаємо, і граємо в різні ігри, танцюємо, шашлики
смажимо. Спів та волейбол… Для нас цікаво й безпечно перебувати в своєму колі.»
«Для того щоб бути обережними, ми маємо не бути там, де може виникнути загроза.
От і все. Якщо ви вже десь випили, всяке в житті буває, то не треба, щоб вас хтось
підвозив і ви на очах у сусідів виповзали з авто. Поїдьте в інше місце, перебудьте,
поки прийдете до тями. А ні, то виїжджайте за місто, збирайте свою суто суддівську
компанію. Як ви виглядали, так ви і виглядали – вас бачили тільки колеги, ніхто чужий
вас не бачив.»
Слід пам’ятати про те, що багато хто з друзів або ж приятелів судді завдяки дружнім стосункам, сформованим під час навчання, можуть працювати у тій самій сфері: адвокатом, прокурором, податківцем, юридичним консультантом підприємства, викладачем юридичного факультету, слідчим, судовим виконавцем, нотарем.
Також цілком можливо, що хтось із друзів обійматиме посаду в виконавчій або законодавчій владі.
Для людини властиво намагатися використати дружні стосунки для вирішення тих або інших проблем. Тому для судді краще відразу розставити всі крапки над «і», щоб не було розчарувань, образ та інтригування. Вчасне пояснення ситуації та вміння з повагою поставити людину на місце, сказати «ні» посилить повагу в тих, хто поважав суддю як особистість та професіонала, і відведе від судді тих, хто нешанобливо ставився до нього чи неї.
Суддя повинен чітко апелювати тим, що якими не були б стосунки, які зобов’язання не виникали б у минулому або теперішньому (фінансові, моральні тощо), недопустимо звертатися до нього/неї з метою вирішення своєї справи або вирішення справи на користь третьої особи.
Наживо...
«Спочатку були спроби впливати. Але після того як мої знайомі зрозуміли, що мої
стосунки з ними не поширюються на їхні очікування щодо мене як судді, будь-які
спроби впливу припинилися. Я досить жорстко припиняю будь-які спроби.»
> Комунікація в соціальних мережах
Соціальні мережі набирають обертів і стають дедалі популярнішими. Розуміючи значення соціальних мереж для спілкування, особливо у середовищі мододих суддів, Кодекс суддівської етики наголошує, що «участь судді у соціальних

17 Приватне середовище судді
190
мережах, інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади»
132
Однак, крім цього, суддя має чітко усвідомлювати, що вся інформація, яку він чи вона видає щодо себе у соціальних мережах, може бути використана неправомірно, може зашкодити репутації не тільки самого судді, але й усього суду. Це стосується викладених фотографій, зазначених родинних зв’язків, афішованих поглядів, а подекуди навіть кіно, музики та літератури. Крім того, в соціальних мережах часто формують групи та події, за суддею легко простежити, якщо знати, куди, із ким та коли він чи вона йде.
Наживо...
«Коли стосовно мене був прийнятий указ, я була зареєстрована в мережі
«Однокласники», щоправда, я туди заходила раз на рік і не вела соціально активного
життя, але сторінка була, тому що шукала друзів, які роз’їхались по інших країнах. На
якомусь етапі спілкування було ще можливим, було більше часу, поки була у декретній
відпустці. А у судах стоять обмеження, немає доступу до цих популярних сайтів,
та й кодекс нам не дозволяє вести якесь широке, публічне життя в інтернеті. І це
правильно, тому що до нас прикута посилена увага, і необхідно думати про захист
свого приватного життя. Наприклад, у мене було розміщено фотографій три, але
на одній із них я з дитиною, на іншій ще якісь мої друзі, тобто хтось міг спробувати
вплинути на мене і через друзів. Щоб уникнути всіх цих непорозумінь і посягань на
приватне життя, я вважаю, що це дуже гарне рішення, щоб не реєструватися.»
Суддям варто не тільки самим уникати надмірного занурення у соціальні мережі, а й попередити своїх близьких, насамперед дітей, щодо можливих ризиків. Суддя не повинен бути закритим, але повинен дотримуватися норм безпеки й не поширювати інформацію, яка може зашкодити.
Наживо...
«Інтернет є загальнодоступним, крім того, є спеціалісти, які зламують, і ти потім
можеш бачити інформацію, яка зовсім тебе не стосується, але тебе дискредитує.
Звичайно, можуть бути такі посягання, коли і під твоїм ім’ям може хтось інший
зареєструватися».
Варто зазначити, що працівники української судової системи отримали власну соціальну мережу для спілкування під назвою «Феміда». Новий сервіс розміщено на домені femida.court.gov.ua. Судді, працівники судів зможуть завантажувати свої фотографії (наприклад, із зали судових засідань), спілкуватися на форумі
132 Стаття 20 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 р.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/userfiles/Kodex%20sud%20etiki(1).pdf

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 191
та чаті, брати участь у голосуванні та слухати музику. Кожного члена мережі перевіряють адміністратори, частково це гарантує, що «випадкових» людей в цій мережі не буде. Однак треба усвідомлювати, що до тенет «міжнародного павутиння» може рано чи пізно потрапити будь-хто, і науковий консультант, з котрим суддя радиться з того або іншого юридичного питання, рано чи пізно може виявитися консультантом сторони або ж стороною в процесі.
> Належність до місцевої еліти
Потрапляючи у лоно суддівства, суддя автоматично потрапляє у коло зацікавлень так званої місцевої еліти: керівників органів державної влади відповідного міста чи регіону, органів місцевого самоврядування, а також керівників середнього та великого підприємництва. Мабуть, усім суддям, особливо головам судів та їхнім заступникам, дуже добре знайома ситуація, коли надходять запрошення від представників місцевої еліти на святкування певних професійних або корпоративних свят. Ще типовішою є ситуація, коли
8 Березня жінкам-суддям починають надходити (чи їх приносять) подарунки, знову ж таки, від органів державної влади чи від приватних підприємств.
Наживо...
«Надходять запрошення від бізнесменів на різні події, урочистості – не ходимо. Кажу –
дякуємо за запрошення, але через зайнятість не можемо взяти участі. Надходили
запрошення на День залізничника. А я знаю, що у нас кілька справ щодо них. Ну, чого я
туди піду? Дякую, вітаю, бажаю, але не піду.»
«На корпоративні святкування нас запрошують раз на рік. Всі. І міліція, коли щось
відзначають, і податкова. Я ставлюсь нормально. Я дарую картину та квіти. А якщо
підносять нам грамоту чи медаль, ми не приймаємо.»
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки судді, за умови відсутності порушення закону та будь-яких юридичних норм щодо гласності суддя може прийняти пам’ятний подарунок, нагороду або привілей, пов’язані з певною подією, якщо цей подарунок, нагорода або привілей не справляють враження таких, що мають на меті вплинути на виконання суддею своїх професійних обов’язків, або якимось іншим чином не створюють видимість зацікавленості судді
133
Звичайно, людина може переконати себе у будь-чому, наприклад, що цей
«привілей» або ж нагорода є цілком заслуженими і не вплинуть на професійну діяльність, але судді треба пильнувати, щоб «схильність приймати заслужену
133 Пункт 4.15 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією № 2006/23 Економічної та соціальної ради ооН від 26.07.2006 р.

17 Приватне середовище судді
192
вдячність», в якій би формі це не було подано, не була витлумачена іншими як
«готовність домовлятися у відповідь на будь-яку перевагу».
Часто судді ставляться до привітань надто «по-філософськи», а то й заохочують подібну поведінку щодо них, аргументуючи чимось на кшталт: «Це ж мене не як суддю, а як жінку вітають із 8 Березня». Для спростування цього може бути дуже простий тест. Суддя має себе запитати: чи привітала б ця людина мене із
8 Березня або чи запросила б на святкування професійного свята, якби я не був чи не була суддею? Поза сумнівом, у переважній більшості випадків відповідь буде «ні». Більше того, якщо замислитися, то усі ці люди або підпорядковані
їм підприємства, установи чи організації є або можуть бути сторонами у справах, які розглядає суддя. Тобто, по-перше, причиною інтересу до судді
є не його чи її людські якості, а професійний суддівський статус. А по-друге, метою такої уваги до них є не взаємне духовне збагачення через спілкування, а прагматичний інтерес подальшого впливу на суддю.
Наживо...
«Традиція належності голови суду до місцевих еліт склалася з радянських часів. Для
того періоду характерним було спілкування осіб за статусною чи посадовою ознакою.
Тоді, як і тепер, будь-яка участь у зібраннях за статусною ознакою передбачала
набуття певних зобов’язань перед іншими учасниками такого зібрання. Беручи участь
у таких зібраннях, потрібно усвідомлювати неминучість тиску, оскільки раніше чи
пізніше буде сформульоване прохання посприяти у вирішенні певної справи у певний
спосіб. Тому перед тим як приймати запрошення на будь-які заходи, потрібно
запитувати себе: «Чому я туди іду? Це відповідає моїй системі цінностей чи лише
моєму статусу?»
На жаль, сприйняття привілейованості як належності до певних посад залишається притаманним для українського суспільства. Це спокушає, а інколи й змушує суддю вдаватися до застосування свого статусу, як до інструмента для розв’язання своїх приватних проблем чи проблем своїх близьких.
Наживо...
«Я не можу сказати, що є відчуття влади. Але відчуття статусу є всюди. Все залежить
від виховання і внутрішньої культури. Якщо цього бракує, то суддя у будь-якому віці
демонструватиме пихатість і вихвалятиметься своїм статусом. Я намагаюся
цей статус не афішувати, хоча вимушена це робити у крайніх випадках, коли я не
можу добитися чогось як громадянин. Ось випадок. Я повинна була у ДАІ оформити
певні приватні документи. Попередньо домовилась про зустріч із посадовою особою.
Під’їжджаю, прошу охоронця мене пропустити – зачекайте. Чекаю 20 хвилин, знову
підходжу, і знову – зачекайте. Через годину чекання показую посвідчення і запитую:
«Можливо, це допоможе мені потрапити на призначену зустріч?» У відповідь

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 193
здивування охоронця: «А чому ж ви відразу не сказали, що ви суддя?» То я й відповідаю:
«Але я ж прийшла до вас не як суддя, а як громадянин».»
Окремої уваги заслуговує святкування приватних свят судді, як-то: дня народження, іменин у службовому приміщенні, а також його відвідини таких приватних свят, організованих у службових приміщеннях іншими посадовими особами. Якщо у випадку із прийняттям подарунків з нагоди професійного свята суддя відкриває себе для подальшого впливу, то прийманням привітань та подарунків від сторонніх осіб, тим більше посадових, у службовому приміщенні суддя заохочує поклоніння саме перед його статусом і подальшу експлуатацію цього статусу. Ми переконані, що судді у зв’язку із професією вистачає і публічності, і значущості, аби не вдаватися до таких практик марнославства.
> Погляди і переконання судді
Варто зауважити, що розвиток, трансформація сучасного суспільства, а також держави часто відбувається, завдячуючи виникненню та подоланню конфліктів, віднайденню компромісів, легітимному вирішенню проблем.
Отже, суд, а відповідно, і суддя завжди перебуватиме в епіцентрі будь-яких політичних, громадських, медійних, приватних або ж публічних процесів.
Звісно допустимість причетності суддів до певних політичних, релігійних, громадських та інших рухів, як і межі такого залучення, врегульовані відповідними статтями законів України, а також Кодексом суддівської етики.
Безсторонність судді, ймовірно, має забезпечуватися його/її цілком нейтральним ставленням до процесів, що відбуваються в країні, місті, районі тощо. Законом встановлені й прямі заборони, зокрема:
• суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок;
• суддя не може брати участь у будь-якій політичній діяльності;
• суддя не може виявляти прихильність до політичних партій і професійних спілок;
• суддя не може брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках
134
Однак за суддею залишають право брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.
Суддя, як і будь-який громадян України, має право обирати, має право мати ті
134 Стаття 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 р.: станом на 2 вересня
2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17

17 Приватне середовище судді
194
або інші політичні симпатії. Втім, суддя має бути свідомий того, що публічно висловлювати та афішувати свої політичні уподобання він/вона не має права, оскільки представник тієї або іншої сили може опинитися в суді, байдуже, чи в суді, де працює цей/ця суддя, чи в іншому, і матиме повне право або оголосити судді відвід, або ж висловити думку щодо загальної упередженості всіх суддів на користь опонента.
Будь-яка ймовірність, натяк на упередженість витлумачуватиметься завжди не на користь судді.
Безперечно, важко залишатися безстороннім і бути звинуваченим у байдужості, якщо взяти для прикладу такі ситуації. Перед будинком судді вирубують паркову зону, щоб замість неї побудувати кілька висотних будинків; або ж місцеве виробництво забруднює воду в озері; або ж сусіди паркують автомобілі на газонах тощо.
І родина судді, і сам суддя можуть бути обурені цим фактом, але мають, на користь забезпечення суддівської незалежності, утримуватися від привілею громадянина – підписати петицію, виступити з протестом.
Так само суддя може бути обуреним податковою політикою держави у відносинах з представниками малого або ж середнього бізнесу, однак, враховуючи те, що і податківці, і бізнесмени можуть бути сторонами у справі, суддя має зберігати публічний нейтралітет, як би важко це не було.
Наживо...
«Переконання політичні, релігійні повинні та можуть бути в судді, як у кожної людини.
Не може бути суддя байдужий, відсторонитися, відгородитися від суспільства і
сказати, що його це не стосується. Однаково все, що відбувається, проходить через
свідомість, через серце, але тільки на роботі це не повинно жодним чином позначатися.
Тут ти відсторонений від усіх своїх переконань. Тобто якщо вирішується якась справа,
де є представник певної несимпатичної для тебе політичної сили, ти в жодному разі
не повинен це показувати, ти повинен завжди бути неупередженим. І не тільки не
показувати, а щоб це не позначилось, не дай Бог, на прийнятті рішення. Ось це якраз
той баланс, якого повинен суддя завжди дотримуватися. Весь час балансувати, і
баланс повинен бути дотриманий.»
«Ми не кажемо про те, що суддя не має права йти молитись до церкви, він має право,
вочевидь. Але він не може брати активної участі у релігійному об’єднанні, з приводу
навернення людей до цієї релігії, агітацію за ці погляди – я вважаю, що це виходить
за межі. Професія судді, зобов’язує цього не робити. А особливо коли це стосується
майнових чи якихось інших питань, наприклад, брати участь у зборі коштів для
церкви, чи в іншій діяльності, яка свідчить про його не тільки приналежність, а
демонстративну відданість церкві. Від такого слід утримуватись.»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 195
Психологічно цей внутрішній конфлікт важко витримувати, але треба навчитися приймати домінантність своєї суддівської безсторонності перед громадянською позицією. Ніхто не каже, що суддя має заплющити очі та на певний час законсервуватися. Йдеться лише про те, щоб баланс було дотримано; щоб справа розглядалася насамперед крізь призму права, фактів, свідчень, юридичних позицій, а не визначалась пристрастями судді, якими б важливими для нього/неї вони не були.
Судді варто пам’ятати, що з будь-якою несправедливістю він може розібратися цілком легітимно, перебуваючи в процесі. І в цьому полягає його завдання – розбиратися в кожній ситуації, аналізувати всі аргументи, ретельно та докладно обґрунтовувати своє рішення.
До суддів нечасто звертаються по інтерв’ю, але такі випадки трапляються. У
Кодексі суддівської етики зазначається, що суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи
135
. Отже, перелічене – пряма заборона. Але ніхто не забороняє судді як займатися науковою та викладацькою діяльністю, так
і тематично, фахово обговорювати це на сторінках ЗМІ. Журналісти часто цікавляться побутом судді, хобі, родиною; в таких питаннях суддя повинен обрати кращу для себе поведінку – стриманість або відкритість.
Незважаючи на те, що за часів існування СРСР Україну затискали у штучні рамки атеїзму, релігійні традиції, потреба відчувати себе вірянином залишалася. Більш того, зараз ці традиції та потреби надмірно культивуються різноманітними елітами. Якщо у радянські часи могли суворо покарати за участь у богослужінні, то тепер можна відчути невдоволення та потрапити в немилість за відмову в такій участі.
Наживо...
«Суддя має право на релігійні погляди, ходити до церкви, але це не повинно впливати
на його професійну діяльність. Якщо суддя дійсно професіонал, питання його віри,
долученості до церкви не позначиться на його роботі.»
«Я – глибоко віруюча людина. Але, як на мене, не має значення, до якого віросповідання
належить та чи інша людина, головне, щоб вона мала віру в душі.»
Людина має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, це
є її внутрішньою потребою. Однак суддя має бути обізнаним щодо того, що
135 Стаття 12 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим З’їздом суддів України 22 лютого 2013 р.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/userfiles/Kodex%20sud%20etiki(1).pdf

17 Приватне середовище судді
196
церква також може бути місцем, де на нього може здійснюватися вплив, прямий або опосередкований. Як з боку служителів церкви, так і з боку прихожан. Як і у випадку з будь-якими впливами, судді важливо пам’ятати, що до суду можуть надходити, наприклад, земельні спори, де однією зі сторін може бути церква, а також будь-хто з одновірців може опинитися в судовій залі.
Наживо...
«Для сторони, підсудного чи будь-кого іншого у процесі не важливо, якому Богу
молиться суддя. Чи він ходить до церкви, чи до синагоги, для нього важливо, щоб було
законним і обґрунтованим вирішення справи. Суддя, як і кожна людина, має право на
свободу совісті, як прихожанин брати участь у богослужінні. Але це не має впливати на
те, як він вирішує той чи інший спір щодо осіб, які мають інші релігійні переконання.»
«Важко давалися справи щодо перших страйків та майнові і земельні спори, де
однією зі сторін була церква, доводилося багато чого вивчати самостійно, вчитися
сприймати, розбиратися.»
«Я не глибоко віруюча людина, і навіть не віруюча людина. Але не антихрист. Довелось
розглядати справу майнову між релігійними громадами Київського патріархату
і Московського. Ця тема мені відома, але коли я зіткнувся з матеріалом, тиждень
його вивчав, мені настільки стало цікаво: звідки пішла метрополія, що при цьому
робилось, – це для мене, як кажуть, стало одкровенням. І на мене стало тиснути
те, що я хочу розповісти про це у своєму рішенні. Тоді я задумався, чи варто мені
розглядати цю справу, чи я є упередженим. Переважило те, що я відчував місію, щось
на кшталт доведення цієї історичної правди. Тому я сам себе залишив і розглядав
цю справу. Але потім весь час я відчував, що був не те що упередженим, але щось
хотів сказати. Окрім того, я відчував, що скасують це рішення, тому що був певний
тиск і я тому тиску не піддався. У тому рішенні я виклав майже історію. Я прийняв,
його скасували, звинуватили мене навіть у якійсь релігійності і сказали, що це якесь
історичне есе. Але досі я залишаюся задоволеним, що воно «пішло гуляти» Україною і
його багато людей прочитали, просто як якийсь історичний нарис.»
«На мою думку, якщо суддя глибоко віруючий, то він тим більше не повинен обмежувати
когось, зважаючи на релігійні переконання.»
> Побут судді. Предмети розкоші. Зовнішній вигляд
Суддя не може ізолювати себе від суспільства, навіть якщо уникатиме публічних заходів, гучних відзначень, концертів тощо. Так чи інакше суддя виходитиме
«в люди»: до магазину, на батьківські збори, релігійні або світські святкування, займатиметься спортом, відвідуватиме виставки, заходитиме до ресторанів, кав’ярень тощо.

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ
197
Не можна жити, весь час уявляючи, що всі люди, котрі зустрічаються судді на життєвому шляху, можуть бути учасниками процесу, але й не можна відкидати цю ймовірність. Весь час треба ставитися до людей з повагою, не бути надто вимогливим до інших, але залишатися принциповим.
Наживо...
«Це не самі судді вирішили, що вони мають бути взірцем для інших, а, певно, таке
ставлення сформувалося століттями. Всі розуміють, що суддя – це еталон поведінки,
тому що ця людина приймає рішення, які впливають на долю і життя людини. Тому
суддя має відповідати найкращим критеріям зразкової поведінки. А це означає, що й
поза судом потрібно поводитися належним чином.»
Слід зважати і на загальний рівень фінансового забезпечення співвітчизників.
Коли у державі існує істотний розрив між заможними та бідними людьми, не варто оточувати себе предметами розкоші. Ніхто не каже, що суддя повинен перетворитися на відлюдника або ж аскета, але варто пам’ятати, що суддю оцінюватимуть за рівнем його автомобіля, квартири, відпочинку, девайсів та гаджетів, годинником, одягом тощо.
Наживо...
«Демонстративно носити великі і коштовні прикраси чи дорогий одяг із лейбами,
мабуть, є залишком радянського стилю. Тоді, коли не було загального доступу до
речей, їхнє публічне демонстрування було засвідченням статусу в суспільстві.»
Надмірність часто є ознакою закомплексованої особи, а також сигналом про те, що таку особу можна спокусити матеріальними благами, тому для судді краще мати вигляд гідний, акуратний, недешевий і стриманий, а не скидатися на бізнесмена або ж популярну зірку. Можна пригадати народне прислів’я:
«Що занадто, то не здраво».
Наживо...
«Я веду досить скромний спосіб життя. Але ж ходжу до магазину, купую продукти,
втім, плюс у тому, що я в чужому місті – мене ніхто не знає, і я нікого не знаю.»
«Статус судді після того, як знімеш мантію, не знімається. Суддя все одно
залишається публічною особою, і є ймовірність того, що коли стоїш у магазині у черзі
за продуктами, ти можеш зустріти людину, котра завтра прийде до тебе на процес.
І така людина все одно сприйматиме тебе як суддю, а не як людину, котра купує
продукти. Вважаю, відколи став суддею, ти не маєш права вести той самий спосіб
життя, який ти вів до суддівства.»

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
198
18. СТРеСи, ЗДОРОВ’я ТА ВІДПОчиНОК.
ЗАПОбІгАННя ПРОФеСІйНОМу
ВигОРАННю
Великий лідер, щоб не заробити ранній інфаркт, повинен серед інших якостей
мати передусім добродушність і терплячість. Добродушність, щоб не зазнавати
стресу від власної дурості, і терплячість – щоб не зазнавати стресу від дурості
інших.
Августо Курі
> Потреба у психологічній реабілітації
Кожен повинен брати на свої плечі працю, сумірну його силі, бо якщо важкість її
виявиться випадково надмірною, то він може мимоволі впасти в болото.
Данте Аліґ’є́рі
Життя без стресів неможливе. Кожен день ми стикаємося з тим чи іншим проявом стресових ситуацій. Стрес не завжди має лише негативні наслідки; він може стати відправною точкою для великих досягнень. Проте стрес може також позбавити працездатності й навіть убити, якщо до нього не підходити відкрито й розсудливо.
Суддя за природою своєї професійної діяльності належить до тієї категорії фахівців, які постійно перебувають у стані психологічного напруження або стресу. Це обумовлено низкою чинників. По-перше, суддя – це постійний комунікатор, свідок багатьох людських переживань, афективних реакцій
136
, у певних ситуаціях він – об’єкт маніпуляцій, тиску, навіть погроз. Професія вимагає залишатися неупередженим, емоційно відстороненим, об’єктивним, незалежним від симпатій або антипатій до співрозмовника – нехай це позивач, відповідач, колега, керівництво, представники ЗМІ. Проте чи можливо бути постійно відстороненим від чужих і власних почуттів? Таким собі комп’ютером, який отримав інформацію, проаналізував, переробив та видав результат. Адже судді – люди, а не машини.
136 афективна реакція — непсихотичний психічний розлад, який виникає у відповідь на дію подразника (зовнішнього або внутрішнього), може бути як короткочасним (хвилини), так і подовженим (години), проявляється емоційними, вегетативними, моторними порушеннями, як в межах окремих симптомів, так і їх сукупністю. такі реакції слід відрізняти від тривалих реакцій психотичного рівня (депресивних, паранойяльних, параноїдних тощо). У виникненні та проявах афективних реакцій важливе місце займають особливості особистості в межах психічної норми або психічні розлади, а саме специфічні розлади особистості. виходячи з визначення, при афектогенних злочинах актуальними є короткочасні (гострі) афективні реакції.

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 199
Наживо...
«Наша робота у чому полягає: ми такі резонатори, що беруть на себе той весь
негатив. Негатив шалений...»
«…судове засідання – це постійний стан конфлікту. Ми вбираємо ту енергію, вони
кричать, вони часом нас ображають, звинувачують невідомо чому, і як це все погасити?
Але негатив збирається…»
Куди подітися від негативу, власних емоцій, залишаючись спокійним
і врівноваженим? Багатьом це вдається тільки зовні, одягнувши маску безсторонності. Проте як довго можна залишатися людиною в масці? Адже усі приховані, невиражені емоції, підсвідомі переживання накопичуються і прориваються і на психічному, і на фізичному рівнях.
Наживо...
«Слід сказати відверто, що робота судді дуже часто створює умови для розвитку
стресу. Звісно, суддя зобов’язаний слідкувати за своїм здоров’ям. Мені пригадується
випадок, як суддя в одному із районних судів у нашому регіоні, розглядаючи справу,
пішов у нарадчу кімнату, і там у нього стався інфаркт. На жаль, врятувати цю
людину вже не змогли. Його роботі в суді передувала робота в органах внутрішніх
справ, звідки він ще молодою людиною вийшов на пенсію за станом здоров’я, і після
цього його обрали суддею. Цей чоловік вважав, що робота в суді не створює таких
стресів, як у міліції. Але життя розпорядилося по-своєму…»
Другий стресогенний фактор – інформаційне перенавантаження українських суддів. Кількість, різноманітність та складність судових справ, широкий спектр тем без достатнього часу на підготовку, відповідальність за прийняте рішення викликають постійний дискомфорт.
Наживо...
«…навантаження велике. Минулого року до нас надійшло 310 тисяч справ, ми
розглянули 150-200 тисяч, залишок на цей рік понад 105 тисяч. Зараз ми маємо
середнє навантаження на суддю – розглянути 611 справ у місяць.»
«Прийдіть на судове засідання – побачите, як ми працюємо. Сидить у залі тридцять
осіб… Справ дуже багато, розглянути в ті строки, що передбачено, неможливо – два
місяці дано… У нас кожен суддя має приблизно сто справ у залишку з минулого року.»
Несправедлива критика має особливий вплив на суддів. Звичайно, будь-яка критика з боку громадськості може засмутити суддю, проте несправедлива критика, завідомо неправдиві факти передовсім руйнують довіру громадян до системи правосуддя.

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
200
Наживо...
«Гляньте телебачення, коли кажуть, що всі судді злочинці. Людина подає позов, апріорі
розуміючи, що шансів у неї нуль, і вона розпочинає з того, що «я не вірю, що мої законні
вимоги будуть задоволені, бо всі судді в нас отакі…»»
«На жаль, серед представників ЗМІ нерідко зустрічаються такі, хто виконує
замовлення однієї зі сторін у справі і надає у засобах масової інформації необ’єктивну
інформацію, викладаючи позицію лише цієї сторони».
Часто буває важко або й нереально спростувати некоректні чи несправедливі критичні зауваження. Стандарти професійної діяльності та поведінки суддів обмежують можливості судді реагувати певним чином або брати участь у публічних дебатах щодо конкретної справи чи рішення.
Наживо...
«Останнім часом у засобах масової інформації з’являються статті, які, скажемо
так, порочать звання судді (і там неправильне рішення, і тут негідна поведінка) і
формують у суспільстві образ негідника-судді, який окремо взятий суддя спростувати
не може.»
Наступний фактор – невирішені внутрішні особистісні конфлікти. Одночасна потреба і неможливість усе контролювати, невідповідність уявлення про те «як має бути», і реалій сучасного життя.
Наживо...
«Коли я прийшла сюди, то було таке розуміння, що ти входиш у казку обраною.
Поступово ілюзії почали руйнуватись… Коли ти весь час чекаєш, що от зміниться на
краще, а воно з кожним роком тільки погіршується…»
Особливе ставлення оточуючих до судді, обмеження, викликані професійними потребами, дисбаланс інтересів роботи та потреб особистого життя, інколи відмова від нього призводять до соціальної ізоляції.
Наживо...
«...то мій шлях, але він дуже важкий. Мені довелося багато чим пожертвувати, щоб
добитися чогось на цьому шляху: здоров’я, друзі, спілкування з іншими людьми, час,
який я можу приділяти своїй дитині, сім’ї. Особистого часу в мене немає взагалі.»
«Коло друзів у мене дуже обмежене. Це – переважно колеги по роботі та сусіди, з
якими ми дружні стосунки підтримуємо вже багато років поспіль…»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 201
Вчені Чиказького і Єльського університетів довели, що соціальна ізоляція в умовах стресу – це прямий шлях до розвитку онкології, особливо у жінок
137
У багатьох випадках жінки-судді більшою мірою відчувають стрес. Оскільки після роботи на них чекає вдома відповідальна роль матері, дружини, «берегині домашнього вогнища».
Наживо...
«Жінці-судді працювати складніше. Мотивація… Окрім роботи, на ній тягар виховання
дітей, домашніх клопотів, господарство. Як би не було, якщо навіть у сім’ї є домашня
робітниця, постійна чи періодична допомога, жінка все одно несе велике емоційне і
фізичне перевантаження. Завжди…»
«Я приходжу додому втомлена, а увага потрібна всім. Чоловік – дорослий, він собі
дасть раду, їсти щось там підігріє. Але дитина... Зараз ще специфічний період, якщо з
дитиною нічого не робити, то вона буде жити в комп’ютері і телефонах. Щоб звідти
забрати – треба мати час і сили. Тобто це знов іде конфлікт.»
Крім того, стрес жінок-суддів має гендерний аспект. Жінки відчувають
«пресинг» у зв’язку з необхідністю доводити свої професійні можливості в умовах прихованої конкуренції з чоловіками.
Наживо...
«Коли я вперше потрапила у таку ситуацію, то почала з колегами-чоловіками
відстоювати свою позицію таким чином. Я йшла у судове засідання, озброєна
літературою, виписками, збірниками рішень пленумів – пропрацьованими, із
наклеєними закладками. Тому що я знала, що мені доведеться відповісти на запитання
своїх колег, і я мала бути убезпечена, щоб мені не вказали на те, що я чогось не знаю».
Слід звернути увагу і на вікові особливості стресу. Кожна людина у певний час зазнає «кризи середнього віку» – часу, коли фізичні та психологічні зміни посилають сигнал про необхідність «збавити оберти» і примушують як чоловіків, так і жінок середнього віку відчути себе не такими спритними, витривалими, як то було в 25, 30, 35 років. І тоді з віком у зрілого судді з’являється заздрість до молоді – «в них усе попереду, а наші найкращі роки позаду». Свого часу російський гуморист Семен Альтов навіть написав іронічний жарт про «три стадії віку»: «Перша стадія: цілу ніч п’єш, гуляєш, біс зна чим займаєшся, і зранку по тобі нічого не видно. Друга стадія: цілу ніч п’єш, гуляєш, біс зна чим займаєшся, і зранку по тобі все видно. Нарешті настає тертя стадія: цілу ніч спиш, не гуляєш, нічим взагалі не займаєшся, а зранку в тебе такий вигляд, наче ти цілу ніч пив, гуляв і біс зна чим займався».
137 див. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://health.unian.net/ukr/detail/203386

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
202
Добре, коли людина з гумором ставиться до особливостей свого віку та бачить переваги кожної «стадії», проте іноді така заздрість починає працювати, як руйнівна сила.
Наживо...
«Переважно всі працюють, поки не падають. Судді помирають раптово. …Наша суддя
слухала справу, їй 50 років – в неї передінфарктний стан… Проте ніякого запобігання.
Ноги носять – значить, ходиш. Впадеш – усе, тебе винесуть і… забудуть…»
Таким чином, для сучасного українського судді стрес є невід’ємною частиною його життя. Проте постійний стрес спричиняє поступове професійне і психологічне вигорання. І актуальною стає профілактика та запобігання стресу, психічному та професійному вигоранню.
> Ознаки професійного вигорання
Людина не обирає свою хворобу, але вона обирає стрес – і саме стрес обирає
хворобу.
Ірвін Ялом
Вигорання – це загальна назва наслідків сильного і тривалого стресу, яким важко управляти. Життя кидає виклик, ми – точніше, наш організм – відповідаємо. Тобто стрес – це не тільки стан напруги, що виникає в людини у результаті потужних впливів, це також захисна реакція організму.
Розглянемо, як реагує організм на різних етапах стресу. Напруження, з яким ми можемо впоратися, на так званому етапі мобілізації викликає в організмі активність, високу концентрацію уваги. Певні навантаження, за умови поєднання фаз «робота» – «відпочинок», навіть «тренують» організм. «Яке життя без адреналіну, – кажемо ми, Моя рука на пульсі, я в тонусі». Проте якщо людина не відпочиває, не розслабляється, обмежує себе у сні, зростають відповідальність і темп у роботі, починається наступний етап – агресія.
Проявляються такі емоції, як злість, гнів, розлюченість, «зараз вибухну»,
«всередині все кипить», «кулаки сверблять». Контролювати себе емоційно стає дедалі важче, наші емоції все частіше проявляються невербально та неусвідомлено. Суворий погляд, різка відповідь, міцно стиснуті руки, губи,
«кам’яне обличчя» – це деякі ознаки зовнішнього прояву другої стадії стресу.
Людина силується приховати внутрішній емоційний стан. Професійна етика вимагає, попри все, залишатися спокійним та врівноваженим. Проте куди діваються емоції? Нікуди. Емоції проявляються, а швидше, прориваються на фізичному рівні.
Постійний викид організмом адреналіну підвищує серцебиття, кров’яний тиск, рівень цукру в крові тощо. Для організму стрес – це загроза життю. Тому

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 203
мозок миттєво і несвідомо реагує на ситуацію. До речі, ці реакції однакові як для тварин, так і для людей. Якщо мозок вирішує, що в складній ситуації краще
«втекти», кров та енергія спускається до ніг, обличчя стає блідим, а якщо, навпаки, налаштувався «до бою», кров приливає до обличчя та рук. Людина червоніє. Тому і кажуть «душа впала до п’ят» або «кров у голову вдарила». А тепер уявіть собі, що організм як чайник, який ніяк не хочуть або не можуть зняти з плити. Він кипить, а води стає дедалі менше…
Навантаження на цьому етапі призводять до виснаження організму. Безсоння, підвищений кров’яний тиск, постійна втома, підвищена дратівливість на незначні, дрібні події, спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, «відхід у себе». Постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає: почуття провини, образи, підозрілості тощо. З одного боку – почуття гіпервідповідальності, з іншого – постійне відчуття страху, що «не вийде» або «не впораюсь».
Проте наслідки можуть бути ще серйознішими. Загальною ціною, яку, певно, доведеться сплатити за тривале безперестанне напруження, стане зниження продуктивності праці, заниження самооцінки, пригнічений настрій, проблеми в інтимній сфері та зрештою – нездатність впоратися зі стресом.
Вигорання може бути прирівняне до третьої стадії, якій передує стійкий рівень збудження, що не піддається контролю: відчуття тривоги, відчаю, туги, безвиході, «глухого кута». Формується загальна негативна установка на життєві й професійні перспективи: «як не старайся, все одно нічого не вийде».
Відбувається дегуманізація: людина стає більш черствою, менш чуйною до
інших осіб, чужих проблем. На фізіологічному рівні з’являються серцево- судинні захворювання, інфаркти, шлункові розлади, виразки, головний біль,
інсульти, зміни в характері, психічні розлади.
На цьому етапі вже необхідна професійна допомога фахівця. Психолога або невролога. Бо інакше – нервовий зрив, невроз, депресія.
Таким чином, психологічне вигорання проявляється через такі розлади:
• соматичні (напруження в м’язах, оніміння кінцівок, головний біль, серцевий біль, підвищений кров’яний тиск, пришвидшене серцебиття, ускладнене дихання, біль у шлунку, сексуальні розлади);
• психічні (безсоння, підвищена неуважність, конфліктність, постійна втома, порушення логіки, концентрації уваги, проблеми у прийнятті рішень, проблеми з пам’яттю, відтворенням інформації);
• емоційні (підвищений рівень тривожності, гнів, агресія, відчай).

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
204
Треба зауважити, що психологи виокремлюють певні «групи ризику» осіб, які найбільше схильні до психологічного вигорання. Перш за все, це люди-
інтроверти, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативної професії. Вони не мають надлишку життєвої енергії, для них характерними є скромність і сором’язливість, схильність до замкнутості та концентрація на предметі професійної діяльності.
Або ж люди, які в умовах певної соціальної ізоляції не вміють емоційно розвантажуватися. Саме вони схильні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у зовнішнє середовище.
Наживо...
«Якщо в характері є нерішучість, помисливість – це заважає. Зрештою, не виключено,
що ви потрапите під «роздачу» і зламаєтеся, і самі напишете заяву, і будете
звільнятися за власним бажанням. Або людина дійде до лікарні чи алкоголізму. До
всього можна дійти…»
«Не можемо ми піти в загальний спортивний зал. Так, ходять десь, але, в принципі,
можуть бути дуже неприємні ситуації. Тебе впізнають. «Знаєш, там суддя в шортах!»
Хтось може на мобільний телефон зняти, то все дуже «приємно».»
По-друге, це люди, які постійно відчувають внутрішній особистісний конфлікт у зв’язку з роботою. Частіше це жінки, що переживають внутрішнє протистояння між роботою і сім’єю, а також гендерний «пресинг» у зв’язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах певної конкуренції з чоловіками.
Наживо...
«На жаль, мій шлюб розпався. Отже, незадоволення роботою, яке я відчувала з боку
мого чоловіка, печально закінчилось для нашого шлюбу: я з чоловіком вимушена була
розійтися…»
По-третє, це фахівці, які перебувають в умовах, коли потрібно демонструвати високу ефективність (випробувальний термін, майбутня атестація), або в ситуаціях, коли «немає права на помилку».
Наживо...
«Оце така боротьба – страх неправильно вирішити справу, тобто постійно дуже
ретельне зважування, підбирання… Це процес і, мабуть, муки прийняття рішення.
Тому що страшний тягар – те рішення прийняти. Ти розумієш, що від твого рішення
або так, або так.»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 205
«Совість має бути чистою від першого і до останнього дня судової діяльності.
Якщо тільки людина потрапляє у пастку і підписує рішення, усвідомлюючи його
неправосудність, я не знаю, як людина може далі з цим жити…»
«Багато хто боїться дисциплінарної відповідальності. Це такий фактор, супроти
якого важко встояти. Навіть якщо хтось і скаже: «Я цього не боюся», – я йому не
повірю. Хтось може внутрішньо затаїтися, але боятися буде…»
До того ж, краще «горять» ті, хто асоціює свою роботу з покликанням, місією.
Психологи називають це «комплексом рятівника»: втрутитися і виправити, врятувати! Людина добирається до певної вершини і раптом розуміє, що це не той ідеал, до якого прагнула. «За що це я боровся?» Цей ефект називається
«перегоранням наднової зірки». Такі люди стають заручниками власного успіху. Вони відчувають шок, зрозумівши, що їхня боротьба безглузда. Деякі думають, що успіх завжди приносить задоволення, і з подивом виявляють, що це не так.
Наживо...
«Після п’яти років, після десяти років до мене вже прийшло чітке розуміння, що нічого
краще вже не буде. Коли воно почало вилізати в хвороби, не вікові для мене хвороби,
то я зрозуміла, що то жертви дуже серйозні. Нічого кращого вже не буде. Ну, ще
трошки, цю справу розгляну і запишусь у басейн, ну, ще там дорозгрібаю цей рік, потім
ще наступний, і так от…»
> Вихід зі стресу. Запобігання психологічному вигоранню. Загальні
рекомендації
Врятуйся сам, і довкола тебе врятуються тисячі.
пр. Серафим Соровський
Народна мудрість про те, що порятунок потопельника є справою його власних рук, залишається актуальною як ніколи. На жаль, в Україні досі немає культури звернення до спеціалістів, коли виникають психологічні труднощі. Серед причин, які називають самі судді:
Стереотипи: суддя, як розвідник, має все тримати в собі
«Поки не відчинив ввечері двері до своєї квартири, весь час перебуваєш під самоконтролем. Весь час – у транспорті, на вулиці, з колегами… Як
Штірліц…»
«Не все вдома розповіси. Не завжди тебе зрозуміють удома…»

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
206
Скептицизм щодо існування спеціалістів, які розуміли б специфіку
судочинства
«Я не зустрічала такого хорошого психолога. Думаю, що тут варто готувати психолога, в якого є базова юридична освіта, щоб він розумів специфіку суддівської діяльності…»
«…була психолог, вона втекла, сказавши, що не годна цього витримати…»
Недовіра щодо збереження таємниці звернення
«Мені здається, що судді, вони не будуть до кінця довіряти, знаючи... що ця людина (психолог), як священик, не збереже таємницю і передусім, не перед чужими людьми, а перед керівництвом...»
«Усі відвідування суддями психолога не повинні потрапляти в зону контролю голови суду. Будуть запитання: «Чого ти туди пішов? Справляйся сам! Що за негаразди на роботі? Чому мені не сказав?..»»
«…і щоб потім не сиділи і не обговорювали…»
Тому кожен на власний розсуд шукає «ліки» від навантаження. Питання лише в одному: наскільки вони ефективні? Заспокійливі засоби, алкоголь, шоколад, швидше за все, тимчасово допоможуть покращити настрій, проте не позбавлять стресу.
Кожна людина може виробити індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом вигорання, але варто згадати декілька універсальних правил.
1.
чітко визначаємо пріоритети. Що в даний конкретний момент є першорядним, що другорядним.
2.
ефективно розподіляємо час та обсяг роботи. Велика кількість справ та чітко фіксований строк їх розгляду вимагають знань, умінь і навичок з тайм-менеджменту. Він дає можливість за правильної організації часу визначити власний баланс між чіткою організацією і спонтанністю у своїх діях, а також зводить до мінімуму хронічні перевтоми.
Делегуйте повноваження. Не можна робити все самому. Згадайте притчу про віник, який не могли зламати, коли він був зв’язаним. Розподіливши роботу «по прутику», ви впораєтеся з будь-якою складною справою.
(Фраза про «батька, якого бити легше разом», хоч і має брутальний і кримінальний відтінок, проте також може бути корисною, якщо «батько» – це справа).
3.
Намагаємося «залишати роботу на роботі». Щоб запобігти стресам і вигоранню, треба розмежувати сфери «робота» – «особисте життя». Це

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ
207
простіше сказати, аніж зробити. Проте створіть певні ритуали. Наприклад, ритуал «службовий одяг». Коли ви на роботі «одягаєте «службовий одяг», ви є Суддя. Коли повертаєтесь додому, ви його «знімаєте». У вас інша роль.
Ви – мати/батько, чоловік/дружина, син/дочка, коханий/кохана й т.ін.
До речі, для когось важливим буде дійсно після роботи засунути стілець, жінкам – використати парфуми, потрапивши додому, найперше, змінити одяг та прийняти душ.
4.
Правильно організовуємо власний відпочинок. Не забувайте про себе. Бездушність до себе – те саме каліцтво. Зробіть у своєму щоденнику чіткий запис, коли ви будете займатися своїм хобі, власними справами, і дотримуйтесь графіка. Якщо ваша робота останнім часом була монотонною, відпочинок має бути активним (гірські прогулянки, дача, спорт, танці).
Якщо робочий час був пов’язаний з активною діяльністю, постійною комунікацією, краще надати перевагу пасивному відпочинку.
5.
Для зняття фізичної і психічної напруги можемо оволодіти
методиками психічної саморегуляції. Їх багато: самогіпноз, йога, аутогенне тренування, прогресивна релаксація, ідеомоторне тренування, сенсорна репродукція (керована візуалізація). Найбільш поширеними є аутогенне тренування, йога. Але всі методики потребують певного часу і на початку присутності інструктора, тренера. В ідеалі цими методами має володіти психолог, який підбере найкращі саме для вас.
6.
Постійно працюємо з внутрішніми установками. Як казав Ганс Сельє,
«стрес – це не те, що з вами сталось, а те, як ви це сприймаєте». Ідеальних людей не буває, тому всі час від часу помиляються, але кожен реагує на невдачу по-своєму. Використовуйте прийоми позитивного мислення.
Намагайтеся відшукати позитив у будь-якій ситуації: «немає нічого поганого, що не вийшло б на добре», «все найскладніше уже позаду»,
«комусь (постраждалому/адвокату) зараз набагато гірше», «я не один, разом ми впораємось», «я не строки розгляду порушую, а шукаю обґрунтовані докази».
Зверніть увагу на власний девіз життя. «Жити для людей» – треба, проте ви не монумент, а жива істота. Девіз «Палаю для інших – згораю сам» – прямий шлях до вигорання. І жити треба не тільки для когось, а ще й для себе. Щоб мати сили допомогти іншим.
Якщо ви звикли робити все самі тільки тому, що «хто, як не я!», подумайте, наскільки ви допоможете людині, якщо навчите її працювати самостійно, не підставляючи їй «милиці» у вигляді своєї допомоги (або неперевершеності, вважайте – гордині!)

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
208
Тим, хто в душі хоче бути для всіх хорошим, таким собі «доларом», треба запам’ятати, що не можна стояти до всіх обличчям, комусь має дістатися й спина. Не бійтеся, що хтось на вас образиться. Швидше ображається той, кому це вигідно, що вже схоже на маніпуляцію. Не давайте собою маніпулювати.
Гарними рятівниками від стресу є посмішка і гумор. Людина, яка здатна перетворити «жахливі новини» на абсурдні, кумедні, менше схильна до депресії, напруження, гніву, ніж та, яка все сприймає дуже серйозно і піддається поганому настрою. Важливим є пізнавальний компонент гумору. Коли ми глузуємо з проблеми, то вміщуємо її в нову перспективу: починаємо бачити
її безглузді, анекдотичні аспекти і набуваємо таким чином контролю над нею.
Варто зауважити, що мати почуття гумору – це не означає весь час сміятися чи ходити з веселою маскою. Іноді за посмішкою маскується почуття незручності, безпорадності, нещастя. Окрім того, потрібно відрізняти гумор від сарказму, який принижує інших, не зменшуючи стресу. Він нерідко викликає ще більше напруження і гнів.
Наживо...
«Почуття гумору дуже допомагає в роботі. Але його не слід демонструвати учасникам
судового розгляду. В судовому засіданні все має бути чемно, повинен бути порядок.
Суд – це не місце для жартів.»
Таким чином, долаючи стрес, шукаючи свою стратегію протистояння, людина набуває життєстійкості (С. Маді, 1998) як особистісної риси, моделі настанов
і навичок, що допомагають їй перетворювати негативний тиск у можливості.
Життєстійка людина (Т.В. Наливайко, 2006):
• має цілі у житті;
• усвідомлює і сприймає життя як цікавий, емоційно наповнений змістом процес;
• уявляє себе сильною особистістю;
• впевнено контролює своє життя, вільно приймає рішення, втілює їх у життя
138
Як українські судді набувають життєстійкості, шукають і знаходять власний психологічний ресурс, розглянемо нижче.
138 Научная библиотека диссертаций и авторефератов disserCat [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.
dissercat.com/content/issledovanie-zhiznestoikosti-i-ee-svyazei-so-svoistvami-lichnosti#ixzz2VLwoz7KE

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 209
> Відпочинок та інтереси судді
Вміти з розумом порядкувати дозвіллям – вищий ступінь цивілізованості.
Бертран Рассел
Той, хто може відпочити, перевершує того, хто може брати міста.
Бенджамін Франклін
Коли суддя не має вільного часу, навантаження та втома накопичуються. З усіх боків, наче темні хмари, нависають відповідальність, строки, звітність, статистика, дисципліна, наради, колеги, численні потоки негативної та вимогливої людської енергії тощо. Складається враження, що суддівська мантія може перетворитися на чорний саван.
Наживо...
«Інколи буває таке, що ти повинен прийти, все з себе зняти, вимитися, поставити
свічки, помолитися, вийти на природу, щоб тебе обдуло вітерцем, послухати
пташиний спів…»
«Треба шукати розрядку. На жаль, нас ніхто не вчить, як відпочивати, як вивільняти
себе. Нас вчать працювати, а не вчать відпочивати. Головне – робота, інше – похідне.
Тому ми з відпочинком даємо собі раду самі. Хтось читає спеціальну літературу, хтось
практикує йогу. Але переважно всі працюють, аж доки не падають… Ми не навчені
берегти себе.»
Тому, як у дитячій грі «п’ятнадцять» є вільний від цифри квадратик для руху вперед, у судді для подальшого нормального життя та плідної праці обов’язково має бути відпочинок.
Наживо...
«Під кінець життя накопичується така втома, що я на природі не можу надихатися і
натішитися. Намагаюся у весняно-літній період бути за містом. І що б я не робила, я
можу стати і слухати, як шумить вітер, як співає пташка, дивитись, як повзе комашка,
перекочується росинка і ловить сонячний промінь. І ось через таке споглядання я
дуже гарно відновлююсь. Природа чудово відновлює.»
«Обов’язково треба створювати умови для психологічного розвантаження, але
ні в якому разі це не можна робити шляхом вживання алкоголю. Для справжнього
психологічного розвантаження потрібні, швидше, спілкування з природою,
аутотренінг, заняття спортом.»

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
210
«Я вважаю, що в судах повинні бути кабінети психологічного розвантаження.
Обов’язково з акваріумами, щоб рибки плавали, вода дзюрчала. Відпочинок через
споглядання і слухання звуків природи. Це все заспокоює…»
Відпочиваючи, суддя не тільки вивільняє свій розум, а й знімає відчуття занепокоєння, відповідальності, тривоги; набуває нових знань, відчуттів; лікує душу, розслабляє нерви та м’язи; створює новий простір; нарощує здатність подивитися на заплутану справу під іншим кутом. Комусь може допомогти родина, комусь – читання книг, слухання псалмів, пілатес, вивчення іноземних мов, фотографування, хоровий спів або заняття спортом.
Наживо...
«Для себе я знайшла шляхи профілактики професійного вигорання. Я дуже люблю
читати, особливо про важку долю інших людей, які знаходять у собі сили за будь-яких
обставин боротися за виживання.»
«Я дуже люблю мандрувати, люблю природу, ліс, море. Судді обов’язково потрібні якісь
сильні позитивні емоції, нові враження, інакше у нього просто не вистачить ані
фізичних, ані психологічних сил для того, щоб продовжувати працювати.»
«У мене є свої захоплення. Останні кілька років займаюсь парапланеризмом, дайвінгом…
Гітара….»
«У мене в кабінеті багато квітів. Особливо я люблю орхідеї, вони у мене різних кольорів.
Навіть сам процес догляду за квітами створює для мене психологічний комфорт, я
відчуваю до них такі самі почуття, як до улюблених діточок.»
«…на столі фотокартки, на яких зображені приємні моменти у житті, – судді інколи
потрібно психологічне розвантаження.»
Для когось варіантом вирішення проблем є звернення до спеціаліста.
Наживо...
«Було б ідеальним, якби судді могли звертатися до психолога… Жінка-суддя, яка
доведена до відчаю, може бути дратівливою, може грубити, кричати вдома і на роботі,
вона може розплакатися. Те саме стосується і чоловіка – він стане агресивним, буде
кричати на колег та домочадців, а після роботи прагнутиме випити 100 грамів для
зняття напруги. Кожен шукає, де може розслабитися. Тож для чого йому чи їй шукати,
якщо вони повинні знати, що є людина, яка грамотно допоможе вийти із такого
стану.»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 211
«Якщо мати психолога в апараті суду, то треба зобов’язати кожного суддю раз на два
тижні іти до психолога, тоді не буде зрозуміло, є в нього проблеми чи нема, він просто
мусить туди йти... треба придумати такий механізм, щоб, можливо, кілька годин на
місяць суддя був зобов’язаний пройти кілька годин консультацій з психологом.»
Додаткове опанування іноземних мов має кілька переваг. По-перше, переключення з одного виду діяльності на інший – уже прекрасний відпочинок.
По-друге, Україна давно перебуває в європейському контексті, й судові рішення все частіше не тільки мають посилання, обґрунтування або ж відсилки, а й доктринально базуються на рішеннях Європейського суду з прав людини. Тому важливість знання та використання іноземних мов у професійній діяльності суддів не викликає сумніву.
По-третє, вивчення іноземної мови тренує пам’ять; дає можливість розширити власний світогляд, дізнаватися з перших джерел про сучасні напрями філософії права, всіх сфер та відгалужень юридичної науки, суддівської практики міжнародних та іноземних судів; сприяє обміну інформацією між суддями всього світу і, як результат, позитивно позначається на авторитеті, професійному та адміністративному зростанні судді.
Наживо...
«У цьому році виповнюється двадцять років, як я суддя. Що стосується іноземної мови,
вона, безумовно, стала в нагоді, оскільки в 1996 році ми вперше завдяки знанню іноземної
мови потрапили до проекту канадської співпраці судових установ. І з того часу Івано-
Франківськ, Мелітополь, Шевченківський районний суд міста Києва – це були перші в
Україні модельні суди. Потім з 2001 року, з другого засідання Консультативної ради
європейських суддів я, завдяки тому, що володію англійською мовою, був призначений
представником України в цьому поважному органі.»
«Чесно кажучи, я – класичний приклад модельної поведінки: як постала необхідність –
почав вчити та вивчив мову, оскільки я закінчив просту школу, у нас не було ніякого
поглибленого вивчення іноземних мов, ніякої спеціалізованої школи; потім навчався в
Харківському юридичному інституті. Тому все це прийшло тоді, коли я зрозумів, що
це буде потрібно. І за короткий час підігнав знання до необхідного середнього рівня.»
Якщо людина здатна грамотно організувати свій відпочинок, результати роботи будуть більш вагомими. Треба відчути потребу, знайти можливість та варіантність відпочинку, який вам більше імпонує.
Наживо...
«Кожна людина виходить із «піке» за власною схемою. У кожного бувають стани,
пов’язані не лише з роботою, – вони можуть стосуватися особистого чи сімейного
життя, коли необхідно мобілізуватися і виходити із такого «піке». У кожного

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
212
своя метода, і кожен собі цей підхід сам напрацьовує. Чудово, коли в родині панує
такий психологічний клімат і взаєморозуміння, який дає змогу переключатися і не
зациклюватися на негативі. Для когось розрядка – це спорт, для інших – прогулянки
на свіжому повітрі, хтось проводить аутотренінг для себе самого. Але усе це повинно
бути щодня…»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 213
> «…і в смутку, і в радості…». Замість епілогу
Різним життям вільний ти жити:
У скруті можна й у радості.
Вчасно їсти і вчасно пити,
Вчасно робити капості.
Інакше можна: з півнями встати
І з мрією про диво,
Палаюче сонце із неба дістати –
Людям, щоби жили щасливо…
Булат Окуджава
Сучасне життя проходить на великий швидкості, воно сповнене суперечностей, зневіри, постійного вибору. І споконвічна місія судді полягає в тому, щоб зберегти баланс між добром і злом. Намагаючись розповісти про сучасного українського суддю, ми спробували висвітлити різні грані його життя, проблеми, з якими він змушений стикатися. Ця книга для людей, котрі шукають себе в цій професії.
Свого часу Вільгельм Гумбольд казав, що задля того, щоб стати собою, треба відшукати власний шлях та посісти своє місце у житті. Це Божий Дар, коли ти знаєш, заради чого живеш, коли твоя професія є твоїм покликанням, твоїм натхненням, незважаючи на всі примхи долі, перешкоди й негаразди. А головний індикатор, компас, який підказує правильний напрямок у пошуках, – це відчуття гармонії зі світом. Секрет життя полягає в тому, що великий світ знаходиться у тобі, а ти наче голограма – повне відображення цього світу. І якщо ти прагнеш ладу, гармонії в світі, ти повинен знайти їх у собі. Знайшовши свій шлях і рухаючись ним, незважаючи на шалене фізичне навантаження, раптом відчуваєш велике наповнення, емоційне задоволення від результатів своєї праці. І тоді остаточно розумієш: так, це моє! Моє життєве покликання.
Наживо...
«Я заряджалася завжди тим, що могла допомогти людині. Змогла докопатися до
істини. Тоді це найбільше задоволення… Таких випадків у житті кожного судді багато.
Наведу приклад. Слухали колегіально у Вищому адміністративному суді справу про
те, як одна доярка ніяк не могла відстояти своє право на пільгову пенсію. І ось вона
пройшла першу інстанцію, другу – усі їй відмовляють. Дійшла до касації… Бідна, змучена
приїхала, заледве до Києва добралася. І ми приймаємо рішення задовольнити її позов.
І коли вона заплакала і пішла, ми усі переглянулися – у нас усіх в очах було: «Як добре,
що ми допомогли людині». Раділи всі. Це така емоційна зарядка, якої вистачає надовго.
І усвідомлення того, що ти можеш це зробити, завжди спонукає тебе длубатися у
нових справах… Коли винний, якого карають, чує, що його карають справедливо, і усе

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
214
це виписано у судовому рішенні (гарно виписано, а не три речення – і думай, винен ти
чи не винен), тоді й у нього виникає усвідомлення справедливого покарання. Оце і є
суть професійного життя судді, те, що він досяг справедливості.»
«Суддя, як і будь-яка людина, мріє стати успішним. Ознаки успіху можна піймати і
навіть якийсь час потримати у руках: посаду, статус, гроші, славу. Але правдивий
успіх – це місія. А переживання місії є переживанням постійного щастя, і можливе
воно лише за двох умов. Передусім, людина повинна поважати себе і жити в мирі з
собою, бо людина, яка дала себе зневажити, ніколи не матиме спокою. Окрім цього,
людина мусить любити людей і світ довкола себе – із заздрісними сусідами, із кривими
дорогами. Любити таким, яким він є, бо іншого світу не буде… Лише повага до себе
і беззастережна любов до світу даватиме людині відчуття місії, зможе зробити її
щасливою та успішною.»

СУДДЯ ПОЗА СУДОМ 215
ДЛя НОТАТОК

18 Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
216
Підписано до друку 21.09.2015 р.
Формат 70x100/16
Гарнітура PtSerif. Офсетний друк
Ум.- друк. арк. 17,55
Тираж 1100 прим.
Зам.15-257
ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф»
02094 м.Київ, вул. Віскозна, 8
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру
ДК №2715 від 7 грудня 2006 року

Document Outline

  • Слово до читача
  • ПРОФЕСІЯ ЧИ ПОКЛИКАННЯ
  • КАР’ЄРА СУДДІ
    • 1. Шлях до професії
      • Освіта майбутнього судді
      • Вплив родини та природних здібностей
      • Професійний досвід, що передує суддівській посаді
      • Обрання фаху судді: визначальні мотиви
    • 2. Призначення та обрання безстроково
      • Процедура призначення
      • Утвердження новопризначених суддів
      • Віковий ценз
      • Особливості обрання безстроково
    • 3. Переведення судді. Зміна юрисдикцій. Зміна інстанцій
      • Стабільність суддівства
      • Переведення судді
      • Зміна суддею спеціалізації
      • Зміна суддею інстанції
    • 4. Призначення на адміністративні посади
      • Роль голови суду
      • Процедура призначення на адміністративні посади
      • Відносини з колективом
    • 5. Відповідальність судді
      • Підстави дисциплінарної відповідальності суддів
      • Відповідальність за порушення присяги
      • Процедура (прозорість, безсторонність)
    • 6. Тиск на суддю
      • Тиск як посягання на суддівську незалежність
      • Зовнішній тиск
      • Тиск усередині суду
  • ЯКОСТІ, ЦІННОСТІ ТА ПРІОРИТЕТИ СУДДІ
    • 7. Якості та цінності судді
      • Репутація чесного і порядного судді
      • Мужність та моральна відвага
      • Гідність
      • Неупередженість та безсторонність
      • Рішучість
      • Милосердя
      • Відповідальність
      • Терплячість
      • Ввічливість, люб’язність, уважність
      • Якості чоловіка і жінки
    • 8. Навички та світоглядні пріоритети
      • Вміння спілкуватися
      • Лаконічність
      • Новаторство
      • Ставлення до критики
      • Розуміння ролі вищих судів
      • Розуміння суддівської помилки
      • Здатність до самоконтролю та самообмеження. Розуміння етичних норм
      • Уміння вчитися і вдосконалювати професійні навички. Особистісний розвиток
  • ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ
    • 9. Робоче середовище судді
      • Кабінет судді
      • Зала судових засідань
      • Технічні засоби
      • Безпека
    • 10. Підготовка до судових засідань
      • Пріоритет у розгляді справ
      • Ознайомлення зі справою
      • Підготовка довідкових матеріалів
      • Досвід створення сценарного плану судового засідання
    • 11. Суддя у процесі
      • Суддівський самоконтроль та контроль за залою суду
      • Взаємодія з учасниками процесу (сторонами, адвокатами, прокурором, свідками)
      • Робота зі ЗМІ, іншими особами, присутніми у залі судових засідань
      • Одноособовий і колегіальний розгляд справи
      • Одяг, зачіска, макіяж та аксесуари у залі суду
    • 12. Навички судді у процесі
      • Вміння слухати
      • Вміння нотувати
      • Вміння приймати рішення
      • Застосування розсуду
      • Мова судового процесу. Запобігання «мові ворожнечі». Гендерно нейтральна мова
      • Невербальне спілкування
    • 13. Написання судових рішень
      • Мета судового рішення
      • Підготовка до написання
      • Якість судових рішень
    • 14. Суддя поза процесом
      • Взаємостосунки суддя – голова суду
      • Взаємостосунки суддя – суддя, обмін досвідом
      • Взаємостосунки суддя – помічник/секретар судового засідання
      • Взаємостосунки суддя – адвокат та суддя – прокурор
    • 15. Професійний розвиток судді
      • Навчання судді
      • Викладацька/наукова робота
      • Участь у суддівському самоврядуванні та громадських об’єднаннях
      • Управління часом
  • СУДДЯ ПОЗА СУДОМ
    • 16. Родина судді
      • Вплив на подружжя
      • Вплив на дітей
    • 17. Приватне середовище судді
      • Близьке оточення та друзі
      • Комунікація в соціальних мережах
      • Належність до місцевої еліти
      • Погляди і переконання судді
      • Побут судді. Предмети розкоші. Зовнішній вигляд
    • 18. Стреси, здоров’я та відпочинок. Запобігання професійному вигоранню
      • Потреба у психологічній реабілітації
      • Ознаки професійного вигорання
      • Вихід зі стресу. Запобігання психологічному вигоранню. Загальні рекомендації
      • Відпочинок та інтереси судді
      • «…і в смутку, і в радості…». Замість епілогу


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал