Ця публікація здійснена в рамках проекту Агентства США з міжнародного розвитку




Сторінка14/18
Дата конвертації20.06.2017
Розмір3.58 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
12. НАВичКи СуДДІ у ПРОцеСІ
Природа подарувала нам один язик, але два вуха для того, аби ми слухали інших
вдвічі більше, аніж говорили самі.
Епіктет
Читання робить людину знаючою, розмова – метикуватою, а вміння
нотувати – точною.
Френсіс Бекон
Навряд чи є щось потрібніше для знань, для спокійного життя та для успіху
будь-якої справи за вміння людини володіти своїми думками.
Джон Локк
Важко сказати, на що більше заслуговує нерішучість – на жалість чи на
презирство, і невідомо, що небезпечніше – прийняти помилкове рішення або ж не
прийняти жодного.
Жан де Лабрюйєр
Розмірковуючи про навички судді в процесі, можна пригадати відому фразу Конфуція: «Не дивися на те, що є неправильним, не слухай того, що є неправильним, не промовляй того, що є неправильним, не чини того, що є неправильним». Саме цей підхід символізує скульптура «три мавпи», одна з яких нічого не бачить, друга – нічого не чує, третя – нічого не каже. Власне, все це стосується і суддівства. Крім того, судді потрібно зважати на ціннісні аргументи, реагувати на те, що неправильно, помічати все, що відбувається у залі судового засідання, обмірковувати все, що роблять та говорять учасники процесу.
> Вміння слухати
Будь-хто, сідаючи у крісло судді, повинен напрацьовувати певні навички.
Вміння слухати – це, без перебільшення, одна із найважливіших навичок для судді. Без такого вміння важко розібратися у сутності справи, важко зробити правильні висновки та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Наживо...
«Вміння слухати – це якість, яка обов’язково має бути у кожного судді. Водночас суддя
повинен вміти усувати з процесу все зайве, що не має стосунку до справи, яку він
розглядає.»

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ 149
Вміння слухати не означає, що сторони в процесі можуть говорити будь-що
і скільки завгодно часу, а суддя повинен сидіти і все це вислуховувати. Це велика майстерність. Насамперед, слід уміти налаштувати людину, приділити
їй увагу, щоб вона могла щось розповідати, бо інакше судді нічого буде слухати.
Далі суддя повинен власне вислуховувати, при цьому за потреби коректно зупиняючи промовця чи скеровуючи його у потрібне судді русло. А для того, щоб скеровувати промовця і спромогтися отримати від нього максимально ефективну інформацію, суддя повинен вміти чути, тобто у процесі слухання аналізувати інформацію і зіставляти її з обставинами справи.
Наживо...
«Треба правильно зрозуміти, що мається на увазі, виокремити суть із того всього
об’єму, що його подають сторони. Те, що хтось «такий-сякий, поганий, і мама в нього
погана» та таке інше – цього всього суддям не потрібно знати. Все просіюється і
обирається лише те, що потрібно для вирішення справи. В процесі це називається
«обставини, які мають значення у справі».»
«Згадала випадок із своєї практики. Якось ми розглядали справу про усунення перешкод
у користуванні прибудинковою територією у багатоквартирному житловому
будинку. Відповідачкою була бабуся похилого віку. Вона дуже любила квіти і під
вікнами своєї квартири розбила газон, поставивши навколо нього огорожу. Але при
цьому вона прихопила частину прибудинкової території, якою їздили автомашини
інших мешканців цього будинку, чим створила для них суттєві незручності. Коли їй
у судовому засіданні надали слово для пояснень у справі, вона сказала: «Я вам зараз
все по черзі розповім. Ось коли я у 1942 році була у Сталінграді…» Стало зрозуміло,
що вона хоче розповісти нам не тільки про обставини конкретної справи і свою
правову позицію, а про всю історію свого складного життя. Звісно, ми вимушені були
її перервати і пояснити, які пояснення вона може давати щодо справи».
> Вміння нотувати
Робота судді вимагає тримати в пам’яті великий обсяг матеріалу. Щоденне навантаження на українського суддю становить і 25, і 30 справ різних категорій.
Часто суддя проголошує лише резолютивну частину судового рішення, оскільки законом дозволяється протягом певного часу скласти повний текст рішення вже після того, як судовий розгляд завершився. Вочевидь, розглянувши протягом дня таку величезну кількість справ, потім дуже важко пригадати, що і в якій справі відбувалося: що говорили сторони, які покази давали свідки, які докази досліджувалися. Раніше обов’язковою умовою кожного судового процесу було ведення протоколу судового засідання. Сьогодні обов’язковою є фіксація судового процесу лише технічними носіями – вся інформація записується на цифрові носії. Але для виготовлення повного тексту судового рішення у судді фізично не буде можливості прослуховувати повторно ці записи – для цього просто не вистачить часу. І тут у нагоді буде вміння судді нотувати.

12 Навички судді у процесі
150
Наживо...
«Думаю, що суддю має відрізняти вміння нотувати. Неможливо покладатись лише на
власну пам’ять, особливо коли в апеляційному порядку розглядаються протягом дня
30-40 справ.»
Під час судових засідань у судді може виникати довіра або ж з’являтися сумніви щодо показів свідків, пояснень сторін, поведінки представників сторін – все це також бажано фіксувати, бо слухання наступних справ або досудова підготовка до іншої справи може спресувати справу, що заслуховувалася, до такої міри, що важко буде розібратися та пригадати суттєві деталі. Буває так, що вдалі та влучні формулювання приходять тоді, коли суддя заслуховує когось із учасників процесу, – в таких випадках варто занотовувати свою думку. Нотатки, зроблені суддею, значно полегшать написання повного тексту судового рішення.
Наживо...
«Суддя повинен уважно і ретельно вислухати сторони і свідків, робити нотатки, і
має працювати в процесі. І кожен доказ, і кожне посилання сторони звіряти з тією
нормою, яку він для себе визначив, а якщо він визначився неправильно, то прислухатись
до виступів сторін, і подумати, і порівняти.»
Зрозуміло, що нотатки судді – це його власний матеріал, який не повинен бути оформлений процесуально. Нотатки можуть виглядати як завгодно. Ще за часів університетського навчання кожен напрацьовує для себе зрозумілу та зручну систему нотувань. Одному легше сприймати нотатки з графічними елементами; хтось використовує різні кольори для акцентування; інші користуються скороченнями; не зайвим для судді буде й навчитися стенографії.
Крім того, психологи інколи радять для концентрації уваги або ж, навпаки, для того, щоб трохи розслабитися (залежно від психологічного типу) – малювати, розписуватися, створювати орнаменти на папері.
> Вміння приймати рішення
Рішучість як людська риса у різних людей має різний прояв. Хтось спроможний приймати рішення «на ходу», а комусь потрібно «переночувати» із думками для того, щоб сформулювати рішення. Звичайно, хотілося б, щоб усі судді були людьми рішучими. Однак у житті вони, як і решта людей, різні, але рішення їм доведеться приймати однаково.
Наживо...
«Особа, яка іде на посаду судді, повинна усвідомлювати, що вона буде зобов’язана
приймати рішення. Приймати рішення щодо будь-яких справ, подобаються вони їй
чи не подобаються. Приймати рішення навіть тоді, коли внутрішньо є відчуття, що
це, може, і несправедливо, а також тоді, коли у тебе сторони, як одна, так і інша, – це

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ 151
люди, які наділені великою владою. Якщо людина боїться прийняти рішення, боїться
якогось конфлікту, тиску і якихось наслідків в її особистому житті чи житті родини,
то такій людині варто замислитись: а чи потрібно тобі крісло судді?»
«Вміння приймати рішення – це така риса, без якої нема чого робити в суді. Крім
того, ще треба вміти відповідати за свої рішення.»
Бути рішучим – зовсім не означає приймати рішення без вагань. Навпаки, для судді прийняти рішення – означає взяти на себе відповідальність за його наслідки як для людини, так і для самого себе. А отже, такий процес потребує постійного зважування та осмислення. Звісно, судді, як і всі люди, не застраховані від помилки. Але помилитися при прийнятті судового рішення – це значно гірше, аніж допустити помилку в якійсь побутовій ситуації, оскільки дуже часто рішення суду впливає на долю людини. Порівнювати помилку судді можна лише з лікарською помилкою. Саме тому у кожного судді повинні визріти, сформуватися певні внутрішні критерії щодо того, можна прийняти рішення чи ще ні, чи достатньо для цього доказів у справі, чи є зрозумілою та обґрунтованою позиція сторін.
Наживо...
«Поки сумніваюсь у чомусь, ніколи не вийду на рішення або на вирок. Використовуватиму
процесуальні засоби, щоб оголосити перерву: чи то для підготовки до дебатів, чи то
для огляду речових доказів. Рішення має визріти, і має бути абсолютна впевненість у
тому, що всі докази досліджені.»
«Є хитрощі, які прямо передбачені законом, – це нарадча кімната. Крім того, завжди
можна оголосити перерву, не пояснюючи причин, – це передбачено в кодексі. Це дає
можливість піти і з’ясувати, де ж криється істина, прочитати будь-який закон
і продовжити розгляд. І це нормально – ти не можеш знати всі положення всіх
законодавчих актів напам’ять.»
«Взагалі, хвилюватися не варто, а тим більше з приводу того, яке рішення ти приймаєш.
Треба максимально зменшити ймовірність помилки. Твоя діяльність повинна бути
направлена на добро. Ти відкрив справу, і якщо ти задумуєшся: я тут можу помилитися,
то треба відкинути таку можливість. Всі ми – люди, всім властиво помилятися. Тому
якісь дрібні помилки, якщо вони є і не впливають на прийняте рішення, можуть бути.
Звичайно, це не є позитивним елементом, але і виключно негативними вони не є, якщо
вони не зашкоджують.»
Спроможність приймати рішення базується не лише на рішучості судді. Задля того, щоб суддівське рішення було законним, обґрунтованим та ефективним, суддя повинен щоденно вдосконалювати свої знання, зокрема слідкувати за законодавчими змінами та судовою практикою, завжди бути обізнаним

12 Навички судді у процесі
152
із матеріалами справи, вдосконалювати свою майстерність юридичного мислення та усвідомлювати своє покликання.
Наживо...
«Яким повинен бути суддя, щоб він приймав рішення, а не відкладав справи на тривалий
час? Перша причина, чому суддя не приймає рішення, – він просто не вивчив справу.
Він не знає, як її розглядати, і тому її відкладає. Тому суддя повинен призначену справу
вивчити, зрозуміти характер відносин, що виникли між сторонами. Друга причина –
суддя не знає закону, який слід застосувати у цій справі, тому він її відкладає, замість
того, щоб приймати рішення. Третя причина – суддя хоч знає і справу, і закон, але не
може сформулювати свою думку. Він знає, але сформулювати свої думки, визначитися
не може. І четверте – у судді є страх перед відповідальністю за своє рішення або
перед стороною. Буває, сторона в процесі може бути високопосадовим чиновником,
депутатом, і в майбутньому рішення може мати наслідки для судді. І він хоче це
трошки відкласти, потягнути. Він цього не повинен робити, суддя не повинен
недооцінювати свого високого становища у суспільстві. Він повинен знати, що у цій
справі у нього найвище становище
> Застосування розсуду
Поняття «дискреційні повноваження», або повноваження діяти на власний розсуд, є доволі новим для української юридичної теорії та практики. Часто таке поняття вживається у негативному контексті, наприклад: обмеження дискреційних повноважень органів державної влади. Тому коли йдеться про застосування розсуду судами, позиція як суддів, так і правників загалом є неоднозначною. Дехто стверджує, що, оскільки судді зобов’язані розглядати справу відповідно до закону, в них не може бути жодної дискреції у прийнятті рішень.
Водночас судді, аби застосувати норму закону, як докладно вона не була б виписана, необхідно передусім її витлумачити і зіставити з обставинами у справі. Таким чином, навіть вибір норми для застосування у конкретній справі
є певною мірою застосуванням суддівського розсуду.
Наживо...
«У судді зажди має бути можливість застосування розсуду, але такий розсуд має
застосовуватися в межах закону і лише для необхідності тлумачення закону.»
Однак межі застосування суддівського розсуду значно ширші. Перш за все кваліфікація злочину та призначення міри покарання під час розгляду кримінальних справ є найпоказовішим прикладом суддівського розсуду.
Адже сама інформація про обставини скоєння злочину ніколи не буде достатньою для визнання особи винною і для призначення міри покарання.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ 153
У кожному окремому випаду суддя повинен дослідити і зважити докази, вину людини, обставини, які цю вину пом’якшують або обтяжують. Окрім цього, у процесуальних законах є багато норм, сформульованих на кшталт «суд може
(має право)…» або «суд обмежує право (подовжує строки), якщо…». У таких випадках суддя також не має однозначної відповіді на запитання, яким чином застосувати ту чи іншу норму. Перед цим суддя повинен дослідити певні обставини чи факти і на власний розсуд прийняти рішення про достатність і обгунтованість таких обставин чи фактів для прийняття рішення.
Наживо...
«Насправді розсуд є основою суддівської професії. На посаду судді добирають саме
людину, тому що вона може мислити, спостерігати, переживати. Інакше зали судових
засідань можна було б замінити машинами на зразок банкоматів, які на підставі
введеної інформації та законодавства друкували б рішення іменем України.»
Слово «розсуд» означає не сваволю, а розум, розмірковування та спроможність приймати рішення. Слід пам’ятати, що дискреційні повноваження, тобто розсуд, надані органам влади, у тому числі й судам, виключно заради ефективного захисту прав особи. Будь-яке зловживання повноваженнями розсуду під час розгляду справи чи прийняття судового рішення завжди матиме негативні наслідки для прав особи. Однак обмеження повноважень розсуду полягає не у їх скасуванні і застосуванні у нормах формулювань на кшталт «суд повинен» або
«суд зобов’язаний». Повноваження суддівського розсуду обмежені рамковими юридичними принципами, закріпленими у Конституції та законах України, зокрема, принципом верховенства права, принципом законності, принципом поділу влади, принципом поваги до прав людини, принципом гарантування справедливого правосуддя.
> Мова судового процесу. Запобігання «мові ворожнечі». Гендерно
нейтральна мова
Зважаючи на те, що, відповідно до статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська, «державна влада не може здійснюватися жодною
іншою мовою. У побутовому значенні чи у сприйнятті окремо взятої людини мова – це засіб спілкування. Однак у значенні державному мова – це гарантія національної ідентичності, єдності та взаємодії. Єдиною мовою повинні бути написані закони держави. Без використання єдиної мови не можна гарантувати, що на підставі цих законів будуть надаватися однакові послуги від імені держави. Єдиною мовою повинен здійснюватися захист прав особи для того, щоб гарантувати рівність судового захисту. Саме тому засобом мови держава може гарантувати рівні умови для здійснення та захисту основоположних прав


12 Навички судді у процесі
154
людини на території України, захист національної безпеки та громадського порядку»
119
З огляду на це, володіння українською мовою для судді означає не лише спроможність розуміти усну чи письмову мову і здатність формулювати свої думки усно чи письмово, допускаючи певні помилки. Усвідомлюючи значення мови для судівництва, суддя повинен постійно демонструвати найвищий рівень володіння українською мовою, включаючи спроможність послідовно, чітко і без помилок формулювати свої думки усно чи письмово, послуговуючись найширшим словниковим запасом та різними мовними засобами.
Наживо...
«Я не знаю зараз жодної юридичної підстави застосовувати у судочинстві російську
мову. Якщо судді не розмовляють українською мовою, треба застосовувати
дисциплінарне покарання, певні запобіжники.»
Вимоги щодо мови судового процесу чітко визначені у процесуальних законах.
У разі, якщо хтось з учасників судового розгляду не володіє державною мовою, законом передбачені процесуальні гарантії щодо участі у судовому засіданні перекладача. Окрім цього, суддя має зважати також на те, що серед учасників судового процесу можуть бути особи з особливими потребами, зокрема, із вадами слуху. Задля того, щоб такі особи почували себе гідно, суддя повинен подбати про переклад для них мовою жестів. Слід також пам’ятати, що суддя, спілкуючись з учасниками судового розгляду, повинен застосовувати юридичну термінологію, а не опускатися до побутового мовного рівня.
Суддя не має права ображати будь-кого з учасників судового процесу або просто присутніх у залі судового засідання, уїдливо коментувати чиїсь дії чи висловлювання, допускати дискримінацію залежно від статі, орієнтації, раси, релігійних поглядів, матеріального становища або ж інших ознак.
Наживо...
«Мова судового процесу – це суто процесуальна мова. Під час процесу з боку судді не
може бути жодних коментарів, жодних зауважень, які не стосуються справи, тим
більше таких, які можуть мати для сторін або свідків принизливий характер. Для
того, щоб запобігти «мові ворожнечі», я впевнена, треба дотримуватись етики
та вимог процесуального закону. Не треба своєю поведінкою провокувати таку
ворожнечу.»
Якщо суддя звертається до одного адвоката «пане адвокате», а до іншого на прізвище або ж взагалі «Ви», «ось Ви», «це і Вас стосується», – це формує відчуття нерівного ставлення до представників сторін.
119 Посібник з написання судових рішень. Р. Куйбіда , о.Сироїд. – К. : «дрім арт», 2013. – 224 с. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://www.nsj.gov.ua/files/1363688383Book_USAID.pdf – С. 108.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ 155
Для офіційно-ділового стилю, зокрема й в усному мовленні, характерним залишається вживання іменників чоловічого роду для позначення осіб і чоловічої, і жіночої статі. Наприклад, більшість суддів, навіть звертаючись до жінок, схильні вживати слово «позивач», «відповідач», а не «позивачка»,
«відповідачка». Крім того, в українських суспільних традиціях присутнє виявлення демонстративного покровительства щодо жінок. Це проявляється, наприклад, у ласкаво-зменшувальних зверненнях: «панночка», «жіночка»,
«Яринка», «дівчинка» й таке інше. Часто чоловік-суддя не замислюється над неприпустимістю таких звернень, а, навпаки, вважає це проявом поваги та прихильного ставлення. Але подібні висловлювання є категорично неприйнятними та дискримінаційними. Ці перестороги стосуються не тільки жінок-адвокатів, прокурорів або ж експертів, але й усіх осіб жіночої статі, що виступають у процесі, незалежно від їхнього фаху або ж статусу.
Чудовими міркуваннями щодо мовних засобів забезпечення гендерної рівності ділиться експерт Марія Дмитрієва:
«Якщо уважно придивитися до мови і того, як вона описує наш світ, то стає очевидно:
мова фіксує те, що уявляється в суспільстві як норма – це дорослий чоловік. Тобто
коли ми говоримо, не уточнюючи, «людина» – в нашій уяві ця людина не є жінкою
і не є дитиною. Звідси – свобода, рівність, братерство (а не сестринство). Звідси
ж – загальний військовий обов’язок, який насправді зовсім не загальний, а стосується
лише чоловіків. В умовах небезпеки людина має поводитись, як чоловік, мужньо. Про
людину, стать якої нам наразі невідома, ми говоримо «він» – і в текстах законів, і
в газетних статтях, і в усному мовленні. <…> Уявлення про чоловіка як про норму
людини відбивається і у назвах посад: директор, завідувач, поет, режисер, художник,
депутат, вчений, викладач – усі ці назви вважається правильним вживати лише у
формі чоловічого роду, навіть коли особа, що обіймає цю посаду, є жінкою.
Така невидимість жінок у мові (та її наслідки у вигляді упередженості до жінок як
з боку чоловіків, так і самих жінок) перешкоджає жінкам в адекватному вираженні
себе і свого досвіду через мову, не дає їм позитивного підкріплення і заважає їм
повноцінно реалізувати свій творчий потенціал. Ігнорування жінок як таких у
поєднанні зі ставленням до жіночого, як до відхилення, до вторинного, не вартого
уваги, відбивається не лише в тому, як ми це говоримо, воно може впливати на те, як
ми до цього ставимося і які рішення приймаємо»
120
.
Слід, однак, зазначити, що загальною тенденцією у демократичних суспільствах
є перехід, де це можливо, до ґендерно нейтральної чи ґендерно чутливої мови.
Насамперед, варто уникати тверджень, які закріплюють у мові та суспільній
120 Законотворчість: Практичні аспекти впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в діяльності верховної Ради України / Програма сприяння Парламенту II: Програма розвитку законотворчої політики. – К. Москаленко о.М. ФоП, 2010. – 180 с. – С. 35.

12 Навички судді у процесі
156
свідомості ґендерні стереотипи (наприклад: чоловіки — чудові керівники, жінки — чудові виконавці та под.). Також слід активно вживати обидва роди
іменників, використовуючи ґендерно симетричні форми звертання до груп людей різної статі: шановні учасники й учасниці, пані та панове. Не слід лінуватися сказати «учасники і учасниці судового засідання», якщо йдеться про групу осіб, до якої належать і жінки, і чоловіки. Намагайтеся використовувати закінчення жіночого роду в іменниках, які його мають, або хоча б відповідні закінчення дієслів: «свідок сказала». Варто бути чутливими до будь-яких узагальнень, які стосуються жіночих і чоловічих ролей у суспільстві, та застосовувати принцип дзеркала. Якщо хтось у судовому засіданні каже: «Він, як справжній чоловік…», можна відповісти, що «Вона, як справжня жінка…»
За використання гендерно нейтральної мови вживаними є такі слова чи звороти, як от «одне із подружжя» замість «чоловік» чи «дружина».
> Невербальне спілкування
Судді варто знати, що невербальне спілкування набагато інформативніше за словесне і діє як на свідомість, так і на підсвідомість: «Як стверджують спеціалісти, що займаються вивченням відповідних проблем, невербальне спілкування в чотири рази інформативніше, ніж словесне. Суддя може несвідомо передавати вкрай негативні повідомлення кожному присутньому в залі суду певною своєю позою, тональністю та увагою до того, хто говорить»
121
Тому судді важливо бути обізнаним щодо стилю спілкування, культурних звичок, релігійних традицій, виявів вихованості представників різних націй, релігій тощо. Бо те, що сприймається, як чесна та відкрита поведінка
(наприклад, відкритий погляд, пряма постава) з боку людини, вихованої на християнських традиціях, західній освітній системі, традиційній українській культурі може докорінно відрізнятися від такої самої чесної невербальної поведінки (наприклад, очі опущені донизу, уникання прямих поглядів у очі) людини, світогляд якої сформовано азійською традицією або ж мусульманським віросповіданням тощо.
Наживо...
«Постійно звертаю увагу на міміку і жести сторін. Інколи ловлю себе на тому, що
не слухаю, а спостерігаю. Часто можу поставити провокаційне запитання для того,
щоб зрозуміти, чи правдивою є особа. Особливо це стосується представників органів
державної влади. Якщо особа впевнена у своїй правовій позиції, вона завжди чітко
відповідає на запитання. Або якщо не може, то каже: вибачте, я зараз не готовий,
оголосіть перерву. А є ж такі, що «кошелі сплітають».»
121 The Judge’s Book, Second Edition, 1994, American Bar Association and The National Judicial College, USA. – С. 62

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУДДІ
157


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал