Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка6/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41
за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану
мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні
(споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714
ЦК України).
Цей договір є консенсуальним, двостороннім та відплатним.

Сторонами договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу є постачальник і споживач (абонент).
Постачальник - особа, яка здійснює продаж споживачам енергетичних та інших ресурсів.
Споживачем (абонентом) може виступати юридична або фізична особа. Фізичні особи, як правило, укладають договір постачання енергетичними та іншими ресурсами з метою їх одержання для побутового споживання. Однак договором може бути передбачене використання цих ресурсів і для забезпечення підприємницької діяльності.
До істотних умов цього договору належать умови щодо предмета договору, кількості, якості енергетичних та інших ресурсів, строку дії договору та ціни.
Предметом договору є енергетичні або інші ресурси, що надаються споживачеві
(абонентові). Такі ресурси як товарна продукція вирізняються тим, що саме їх існування виявляється у споживанні, витраті.
Загальна кількість енергетичних та інших ресурсів, які постачальник зобов'язаний надавати споживачеві (абонентові), визначається за погодженням сторін. Сторони не лише можуть установити кількість ресурсів на строк дії договору, а й визначити їх місячну і навіть добову норму.
Коли споживачем (абонентом) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами є фізична особа, яка використовує їх для побутового споживання, вона вправі використати ці ресурси в необхідній їй кількості з оплатою відповідно до фактичного споживання, що встановлюється за показами лічильника.
Показники якості енергетичних та інших ресурсів узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку
(величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору (ч. 3 ст. 276
ГК України). Наприклад, якість електричної енергії визначається, головним чином, двома показниками - напругою і частотою струму.
Розрахунки за цими договорами проводяться на підставі цін (тарифів), установлених відповідно до вимог закону.
Строки постачання енергетичних та інших ресурсів встановлюються сторонами в договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення їх ритмічного та безперебійного надходження споживачу (абоненту) (ч. 4 ст. 276 ПС України).
На відміну від інших договорів купівлі-продажу, що передбачають обов'язок покупця прийняти товар, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами на споживача (абонента) не покладається обов'язок одержати певну кількість енергетичних або інших ресурсів; водночас абонент зобов'язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергетичних та

інших ресурсів, забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, комплектність товару, тара й упаковка тощо.
Права та обов'язки сторін за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через
приєднану мережу.
Основний обов'язок постачальника полягає в тому, щоб надавати абонентові енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, через приєднану мережу (ч. 1 ст.
714 ЦК України).
Постачання ресурсів означає в цьому випадку надання споживачеві (абонентові) можливості одержувати з мережі енергетичні та інші ресурси в обумовленій кількості й зазначеної в договорі якості. Ці ресурси надходять в мережу споживача (абонента), і він використовує їх за потребою. З моменту надходження енергетичних та інших ресурсів з мережі постачальника в мережу споживача (абонента) вони вважаються переданими абонентові, й ризик їх випадкового витоку або інших втрат покладається на нього. Момент надходження ресурсів у мережу споживача (абонента) фіксується приладами обліку, що, як правило, встановлюються на межі його мережі й мережі постачальника.
Виконання постачальником обов'язку надати ресурси споживачеві (абонентові) полягає у забезпеченні наявності ресурсів у мережі в будь-який час та дотриманні певного режиму, основними принципами якого є безперебійність, безперервність, якість.
Основними обов'язками споживача (абонента) є:
1) оплата вартості прийнятім ним ресурсів. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. При цьому договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч. 7 ст. 276 ГК України);
2) дотримання передбаченого договором режиму використання енергетичних та
інших ресурсів. Якправило, він встановлюється в договорах зі споживачами
(абонентами), які використовують ресурси з метою забезпечення виробничої або іншої аналогічної діяльності. Поняття "режим" охоплює в цьому випадку дотримання певного порядку споживання по годинах, днях, тижнях, змінах тощо;
3) забезпечення безпечної експлуатації енергетичного та іншого обладнання.
Споживач (абонент) також зобов'язаний негайно повідомляти постачальника про аварії, пожежі, несправності приладів обліку ресурсів й про інші порушення, що виникають при користуванні енергетичними та іншими ресурсами. Надзвичайна
важливість цього обов'язку зумовлена властивостями ресурсів як продукції, використання якої пов'язане з небезпекою.
Відповідальність сторін за договором постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу встановлюється законом або договором.
Зокрема, споживач (абонент) несе відповідальність за:
1) прострочення терміну внесення платежів;
2) порушення правил користування енергетичними та іншими ресурсами;
3) споживання ресурсів без приладів обліку;
4) пошкодження приладу обліку тощо.
На постачальника відповідальність покладається у разі:
1) переривання постачання енергетичних та інших ресурсів з його вини;
2) відпуску енергетичних та інших ресурсів, параметри якості яких не відповідають показникам, зазначеним у договорі;
3) порушення прав споживачів (наприклад, відмова споживачеві в реалізації його прав, надання послуг, що за якістю не відповідають вимогам нормативно-технічних документів, відмова у наданні необхідної та достовірної інформації, ухилення від перевірки якості енергетичних та інших ресурсів) тощо.
Постачальник не несе відповідальності за тимчасове припинення постачання енергетичних та інших ресурсів, постачання енергетичних та інших ресурсів, параметри якості яких не відповідають показникам, зазначеним у договорі, або за шкоду, завдану споживачеві (абоненту), якщо доведе, що вони виникли не з його вини, а внаслідок дії обставин непереборної сили або з вини споживача (абонента).
Крім того, постачальник не несе відповідальності за майнову шкоду, завдану споживачеві (абоненту) або третім особам внаслідок припинення або обмеження постачання енергетичних та інших ресурсів, здійсненого у встановленому порядку.
6. Договір міни
Поняття та загальна характеристика договору міни.
Міна вважається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права. З часом її майже повністю витіснила купівля-продаж, проте і міна, незважаючи на значне обмеження, зберегла свою життєздатність до наших часів.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.
Договір міни є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення домовленостей сторонами за всіма істотними умовами), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору), відплатиш (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, продавець (покупець) зобов'язаний передати один товар, а покупець (продавець) взамін нього - інший) та каузальним (мета укладання договору міни чітко зрозуміла- набуття права власності на річ).
Відповідно до ст. 716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті такого зобов'язання.
Поширення на відносини міни більшості норм ЦК України, що регулюють купівлю- продаж, свідчить про схожу правову природу цих договорів. Проте слід враховувати той факт, що норми ЦК України, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовуються до договору міни тільки в частині загальних положень. Правила купівлі-продажу, що не властиві договору міни або суперечать його змісту, зокрема правила про сплату за куплену річ певної грошової суми, до договору міни не застосовуються.
Окрім положень про купівлю-продаж, правове регулювання договору міни може здійснюватися на основі норм, що регулюють договори поставки та контрактації, основною метою яких є набуття права власності на майно. А з урахуванням того факту, що міна може опосередковувати не тільки обмін товарами, але й обмін майна на роботи (послуги), не викликає сумнівів законність застосування до договору міни правил щодо договору підряду, договору про надання послуг та інших подібних договорів.
Водночас не застосовуються норми про договір міни до подібних, на перший погляд, відносин обміну. Так, не є договором міни правочини про обмін фізичними особами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, оскільки в цьому випадку не відбувається зміни власників. Не можна вважати договором міни й обмін недоброякісних промислових товарів, придбаних фізичними особами в роздрібній торговельній мережі: це право покупців є одним з елементів змісту самого договору купівлі-продажу.
Сторонами договору міни є покупець та продавець - фізичні та юридичні особи, які
є власниками обмінюваного майна (якщо продавець товару не є його власником, то покупець набуває право власності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення). Держава не може бути стороною договору міни, оскільки натуральний обмін товарами суперечить основним принципам бюджетного устрою держави.

Кожна зі сторін договору міми с продавцем того товару, який вона передає в обмін,
/' покупцемтовару, який вона одержує взамін.
Предметом договору міни є товари (речі, майнові та особисті немайнові права, призначені для продажу), роботи (діяльність, результати якої мають матеріальне вираження і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої, як правило, не мають матеріального вираження, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності).
При цьому, якщо предметом договору міни є товари, відповідно до ст. 716, ч. 1 ст. 656
ЦК України, вони мають бути в наявності у продавця на момент укладання договору або бути створеними (придбаними, набутими) продавцем у майбутньому.
Товари, послуги та роботи, що становлять предмет договору міни, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, повинні бути рівноцінними. Інакше договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Свої особливості має визначення моменту набуття права власності на отримані за договором міни товари.
За загальним правилом, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК України).
Визначення моменту набуття права власності на майно має велике юридичне значення, адже саме з цього моменту власник майна може ним розпоряджатися (ст. 319
ЦК України), несе тягар його утримання (ст. 322 ЦК України) та ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) (ст. 323 ЦК України) тощо.
Особливість виникнення права власності на обмінювані товари за договором міни полягає в тому, що воно переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 715 ЦК України). Тобто ЦК України передбачає одночасність виникнення права власності на обмінювані товари в обох сторін після останньої за часом передачі товару, незалежно від того, хто отримав товар у своє розпорядження раніше.
В юридичній літературі була висловлена думка щодо суттєвого недоліку цієї правової конструкції. Так, одна зі сторін договору міни, отримавши майно від іншої сторони і зловживаючи своїми правами, має можливість затягнути передання свого власного майна і, як наслідок, "відтягнути" момент виникнення права власності на предмет договору міни в обох сторін. А у випадку знищення чи пошкодження отриманого такою стороною майна стверджуватиме, що всі ризики повинен нести власник майна, тобто інша сторона договору, яка діяла добросовісно1. Враховуючи викладене, з метою захисту матеріально-правових інтересів сторін договору міни доцільним видається, дублюючи ч. 1 ст. 668 ЦК України, нормативно закріпити положення про те, що ризик випадкового знищення чи пошкодження речі переходить
до набувача майна за договором міни з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 3,4 ст. 334 ЦК України, певними особливостями характеризується момент виникнення права власності на майно за договором міни,
який підлягає нотаріальному посвідченню, та на нерухоме майно, права на яке
підлягають державній реєстрації. Так, право власності на майно за договором міни, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо ж за договором міни передаються права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Цивільне законодавство не містить спеціальних норм щодо фори и договору міни.
Таким чином, договір міни може бути укладений в будь-якій формі, яка не заборонена законом, з урахуванням загальних правил щодо форми правочинів, визначених статтями 205-210 ЦК України.
Водночас застосування аналогічних правових норм, що регулюють відносини купівлі- продажу, до форми договору міни дає підстави для висновку, що договір міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або
іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі
(ст. 657 ЦК України).
Права та обов'язки сторін за договором міни.
Враховуючи взаємність цього договору (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої), а також подвійний правовий статус кожної його сторони (сторона договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін), наведемо приблизний перелік лише обов'язків контрагентів договору міни. Продавець зобов'язаний:
1) передати покупцеві товар у кількості, якості, асортименті та комплектності, визначених договором міни;
2) одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи
(технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства;
3) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що передається за договором міни;
4) зберігати товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару;

5) забрати товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним в розумний строк тощо.
Покупець зобов'язаний:
1) прийняти товар, переданий продавцем;
2) доплатити за прийнятий товар більшої вартості, ніж той, що передається ним продавцеві, якщо інше не встановлено договором;
3) повідомити продавця про порушення умов договору міни щодо кількості, якості, асортименту товару тощо у строк, установлений договором або актами цивільного законодавства;
4) забезпечити схоронність товару у разі відмови від його прийняття, негайно повідомивши про це продавця.
Розірвання, зміна договору міни, визнання його недійсним.
За загальним правилом, зміна або розірвання договору міни допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї зі сторін договір міни може бути змінено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною (частини 1, 2 ст. 651 ЦК України).
Правовими наслідками зміни договору міни є зміна зобов'язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі
розірвання договору міни зобов'язання його сторін припиняються. При цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено договором або законом
(частини 1, 2,4 ст. 653 ЦК України).
Договір міни може бути визнаний недійсним (нікчемним або оспорюваним) у разі, якщо він порушує загальні вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Зовнішньоекономічний бартер.
Відповідно до положень ЦК України поняття "міни" та "бартеру" є тотожними.
Проте, незважаючи на таку позицію законодавця, правове регулювання бартерних операцій, зокрема у галузі зовнішньоекономічної діяльності, має низку особливостей, визначених Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р.
Відповідно до ст. 1 названого Закону товарообмінна (бартерна) операція у галузі
зовнішньоекономічної діяльності - це один із видів експортно-імпортних операцій,
оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" передбачає оцінку товарів за бартерними договорами з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій.
Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами
(роботами, послугами) за цінами, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також
інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів.
Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності").
Порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України встановлених законом строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг). При цьому загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.
Якщо ж заборгованість за бартерним договором виникла через обставини непереборної сили або форс-мажору, передбачені Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", строки зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.

Глава 2. Договір дарування
1. Загальні положення про договір дарування
Поняття та загальна характеристика договору дарування.
Відчуження майна не завжди відбувається на платних засадах. Відносини, що виникають при безоплатному переданні майна у власність іншій особі, опосередковуються, зокрема, договором дарування.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України). Законодавець виділяє кілька видів договору дарування:
1) договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723,724 ЦК
України);
2) договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725,
726 ЦК України);
3) договір про пожертву (ст. 729,730 ЦК України).
За своїми юридичними ознаками договір дарування є реальним (крім такого його виду як договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому), оскільки права та обов'язки виникають у сторін з моменту прийняття дарунка обдаровуваним, двостороннім (коли обов'язки покладаються на обох сторін)
і безвідплатним (немає зустрічного задоволення з боку обдаровуваного).
Двосторонній характер цього договору має свої особливості, оскільки обов'язки у дарувальника, за винятком договору дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи та договору про пожертву, виникають лише у випадку наявності у дарунка певних недоліків або особливих властивостей, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або Інших осіб. В обдаровуваного ж обов'язок виникне лише у разі пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору. Отже, виходить, що в деяких випадках за цим договором може взагалі не виникати обов'язків у його сторін.
Окремо необхідно зупинитися на

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал