Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання



Pdf просмотр
Сторінка40/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, мають багато спільного із
загальними умовами цивільно-правової відповідальності і водночас мають свою специфіку.
Наявність шкоди є першою та обов'язковою умовою покладення відповідальності за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Вона, наприклад, є наслідком правопорушення у разі пошкодження чи знищення майна потерпілого, завдання йому каліцтва чи смерті, у випадках, коли це тягне за собою втрату особою заробітку чи
інших засобів існування. Досить часто йдеться про завдання моральної шкоди.
Проте наявність шкоди автоматично не тягне за собою виникнення обов'язку її відшкодування.
Лише у випадку, коли шкоду завдано
протиправною
поведінкою, можна говорити про деліктну відповідальність і, зокрема, про відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Не викликає сумнівів, що причинний зв'язок також є важливою умовою покладення відповідальності за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Правильне визначення причин шкоди дає змогу встановити коло відповідальних осіб, а також сприяє визначенню меж їх відповідальності.
Як правило, причину виникнення шкоди виявити не складно, і особливих проблем
із встановленням причинного зв'язку у правозастосовчій практиці не виникає. Однак
іноді причинний ряд може бути ускладнений певними факторами, наприклад, до шкідливої дії джерела підвищеної небезпеки приєднуються дії третіх осіб, потерпілого, непереборної сили тощо.
Основною особливістю зобов'язань із завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки є те, що винане виступає обов'язковою умовою, тобто відповідальність настає незалежно від вини, і в межах цього делікту, як правило, спеціально не розглядається. Але, незважаючи на це, існує низка винятків - випадків винної відповідальності за таку шкоду. Наприклад, випадки відшкодування шкоди, завданої володільцям джерел підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії останніх (ст. 1188 ЦК
України); відшкодування моральної шкоди, завданої дією джерела підвищеної небезпеки, окрім шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (ст. 1167 ЦК України); відповідальності власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки у разі неправомірного за володіння ним іншою особою, якщо цьому сприяла недбалість власника (володільця) (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Вина також береться до уваги в разі пред'явлення регресного позову за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки до іншого солідарного боржника або до безпосереднього заподіювача.
У цьому делікті також виникають певні особливості визначення умов відповідальності в разі завдання ядерної шкоди (ст. 1189 ЦК України), на що буде звернено увагу в подальшому.
Обставини, що звільняють від відповідальності за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Закон передбачає коло обставин, наявність яких може звільнити заподіювача від обов'язку відшкодування шкоди або зменшити її обсяг.
Підставою звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодувати завдані потерпілому збитки є юридичні факти, з якими норми права пов'язують повне звільнення від названого обов'язку або зменшення обсягу відшкодування. Виходячи з цього, такі підстави можна поділити на дві групи:
1) юридичні факти, які повністю звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: непереборна сила, умисел потерпілого та в деяких випадках неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187
ЦК України);

2) юридичні факти, що частково звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: груба необережність потерпілого та майновий стан заподіювача (ст. 1193 ЦК України).
Що стосується непереборної сили (надзвичайної та невідворотної за даних умов події"), то її дія має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає непідконтрольним та шкідливим. Для звільнення від відповідальності необхідно довести неможливість відвернення шкоди за даних обставин засобами, що має у своєму розпорядженні відповідальна особа.
Іншою обставиною, що звільняє від відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є умисел потерпілого, який своїми діями навмисно створив та реалізував аварійну ситуацію. Здебільшого причиною таких дій потерпілого є сильне алкогольне чи наркотичне сп'яніння або психічний стан (наприклад, викликаний сильною душевною травмою). При цьому звільнення від відповідальності заподіювана шкоди повинно відбуватися незалежно від мотивів умисної поведінки потерпілого.
Неправомірне заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, діяльність щодо якого є джерелом підвищеної небезпеки, є підставою звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки за умови, що цьому не сприяла недбалість останнього.
Цивільне законодавство України передбачає зменшення розміру відшкодування завданих збитків, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, крім випадків, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК
України).
Таке положення суди широко використовують при винесенні рішення по справах.
Але ні законодавець, ні судова практика не визначають чітких ознак грубої необережності, що давали б можливість відрізняти ЇЇ від простої необачності. Це питання вирішує суд у кожному окремому випадку, враховуючи конкретні обставини справи та поведінку потерпілого. У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. № 6 як груба необережність потерпілого розглядається перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Також суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від їїматеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

10. Відшкодування ядерної шкоди
Використання ядерної енергії є одним із видів джерел підвищеної небезпеки. Маючи на меті правове регулювання суспільних відносин під час здійснення всіх видів діяльності у сфері використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів
при використанні ядерної енергії, захист навколишнього природного середовища, життя та здоров'я громадян від впливу іонізуючого випромінювання, забезпечення відшкодування шкоди, зумовленої радіаційним впливом, законодавець встановлює особливості відшкодування ядерної шкоди. Зокрема, питання відшкодування такої шкоди регулюються законами України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р., "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" від 13 грудня 2001 р., а також Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 12 вересня 1997 р.
Умови відповідальності за ядерну шкоду не відрізняються від умов відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, проте мають деякі особливості.
Так, протиправність виражається у настанні ядерного інциденту. Під цим поняттям розуміється будь-яка подія або низка подій одного й того ж походження, що завдають ядерної шкоди.
Ядерною шкодою визнається втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, завдана майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, завданої самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.
Ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації.
Суб'єктом, зобов'язаним відшкодувати завдану ядерну шкоду, виступає експлуатуюча організація (оператор). Експлуатуючою організацією (оператором) є призначена державою юридична особа, яка здійснює діяльність, пов'язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів, забезпечує ядерну та радіаційну безпеку і несе відповідальність за ядерну шкоду.
Відповідальність оператора за ядерну шкоду є абсолютною, тобто настає незалежно від встановлення його вини, крім випадків, коли вона завдана ядерним інцидентом, що виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання.
Коли завдання ядерної шкоди пов'язане з діяльністю більш як одного оператора, ці оператори несуть часткову відповідальність. У разі неможливості визначення частки кожного з них у завданні шкоди, вони несуть солідарну відповідальність.
У будь-якому разі відповідальність кожного оператора не повинна перевищувати меж цивільної відповідальності за завдану шкоду, встановлених законом.

Якщо оператор доведе, що ядерна шкода виникла повністю або частково внаслідок грубої недбалості особи, якій завдана шкода, або внаслідок дії чи бездіяльності такої особи з наміром заподіяти шкоду, оператор за рішенням суду може бути звільнений повністю або частково від обов'язку відшкодування шкоди, завданої такій особі.
Особливості існують і стосовно строків давності. Так, право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності, а якщо шкоду завдано майну або навколишньому природному середовищу, то право на подання позову діє протягом десяти років з дня завдання шкоди.
Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (ст. 77) передбачено, що оператор повинен забезпечити страхування або інше фінансове забезпечення відшкодування за ядерну шкоду. Якщо розміру страхування або іншого фінансового відшкодування недостатньо, то відшкодування шкоди за поданими позовами забезпечується державою. У такому випадку держава має право регресу до оператора, який не забезпечив відшкодування ядерної шкоди.
Відшкодування ядерної шкоди включає кошти, які виплачуються з фондів соціального страхування та соціального забезпечення, фондів медичного страхування, а також кошти, які виплачуються у разі нещасного випадку на виробництві або на випадок професійних захворювань. Фонди, за рахунок яких здійснено відшкодування, та організації, які виплатили зазначені суми на відшкодування ядерної шкоди, також мають право регресного позову до оператора.

11. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до ст. З Конституції України життя і здоров'я людини визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. У зв'язку з цим великого значення набуває вирішення питання відшкодування шкоди, завданої цим благам.
Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, є специфічним видом деліктних зобов'язань, що характеризується певною низкою особливостей. Найважливіше значення має одна з них: життя і здоров'я - особисті немайнові блага, які не підлягають грошовій оцінці, тому завдана шкода не може бути відшкодована в натуральному вигляді або компенсована грошима. Однак при цьому в потерпілого виникають майнові втрати, оскільки внаслідок ушкодження здоров'я він тимчасово або постійно позбавляється заробітку чи іншого доходу. Крім того, в особи виникають додаткові витрати, наприклад, на лікування. У випадку смерті фізичної особи втрати несуть утриманці померлого, а також особи, які витратили кошти на поховання. У будь-якому разі нанесення такої шкоди завдає фізичних і душевних страждань.

Отже, у цьому деліктному зобов'язанні мова може йти лише про відшкодування майнових збитків, яких зазнала фізична особа внаслідок ушкодження здоров'я чи завдання смерті (неодержані доходи, витрати на лікування, поховання тощо), а також моральної шкоди.
Зазначене зобов'язання виникає у випадку завдання шкоди саме каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи.
Каліцтво - це тілесне ушкодження, завдане внаслідок зовнішнього впливу
(наприклад, від удару, поранення, опіку).
Під іншим ушкодженням здоров'я мається на увазі будь-яке не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я.
Смертю є припинення життєдіяльності організму, незворотне зупинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах людини.
Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, передбачений статтями 1195-1208 ЦК України.
Потрібно зауважити, що на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю, позовна давність не поширюється. Проте це положення не стосується випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (ч. 1 ст. 268 ЦК України).
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Здійснюється, як правило, щомісячними платежами. Однак за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (ч. 1 ст. 1202 ЦК України).
У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата таких щомісячних платежів покладається на її правонаступників. При цьому вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'являються також до ЇЇ правонаступників.
У випадку ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним у ст. 1200 ЦК України, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом. За відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК України).

Розглянемо окремо особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, та шкоди, завданої смертю потерпілого.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду.
Майнові збитки потерпілого складаються з:
- заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
- додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно- курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
До втраченого заробітку (доходу):
- включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку;
- не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).
Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається:
- у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я;
- з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я чи втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.
Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст.
1197 ЦК України).
Для визначення розміру відшкодування уразі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Однак розмір заробітку (доходу) потерпілого перед отриманням ушкодження здоров'я міг збільшитися (йому підвищили заробітну плату за посадою, перевели на вищеоплачувану роботу, прийняли на роботу після закінчення освіти тощо). У такому разі при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток
(дохід), який потерпілий одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст.
1197 ЦК України).
Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем, а також фізичною
особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (наприклад, адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю), визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Розмір такого доходу обчислюється виходячи з розміру доходу у сумах, нарахованих до вирахування податків, на підставі даних органу доходів і зборів (ст. 1198 ЦК України).
За бажанням потерпілого, який
на
момент
завдання
шкоди
не
працював, середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).
На розмір втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку
(доходу)впливає і ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Професійна працездатність - здатність працівника до роботи за своєю професією
(фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом)'.
Під
загальною
працездатністю
розуміється здатність до виконання некваліфікованої роботи, яка не потребує наявності в особи спеціальних знань та навичок.
Відповідно до п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 р. № 189, непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, зумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.
Втрата працездатності буває тимчасовою або стійкою.
Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежать від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин-до закінчення причин відсторонення від роботи (п. 1.3 зазначеного Положення про експертизу тимчасової
непрацездатності).
Тимчасова втрата працездатності засвідчується листком непрацездатності.
Ступінь стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, встановлюється медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК) відповідно до
Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, Порядку встановлення медико- соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 червня 2012 р. № 420, з урахуванням Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 червня
2012 р. № 420. Ступінь обмеження життєдіяльності інших осіб встановлюється на підставі указаного Положення про медико-соціальну експертизу.
При проведенні експертизи МСЕК визначає ступінь обмеження життєдіяльності осіб, які звертаються для встановлення інвалідності, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках),працівників, які дістали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги тощо.
Отже, будь-яке каліцтво або інше ушкодження здоров'я, що знизило здатність особи до професійної праці, призводить до встановлення відповідного відсотка втрати професійної працездатності. При цьому слід враховувати, що одні й ті самі наслідки ушкодження здоров'я по-різному впливають на працездатність осіб різних професій.
За відсутності в особи певної професії (фаху) встановлюється ступінь втрати нею загальної працездатності.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної особі у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ст. 1195 ЦК
України).
Якщо така шкода завдана внаслідок умислу потерпілого, то вона не
відшкодовується. Однак вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат (ст. 1193 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1202 ЦК України, стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна
(придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Після призначення суми відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, можуть виникнути обставини, з урахуванням яких потрібно буде зробитиперерахунок такої суми у бік збільшення або зменшення.
Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування:
1) якщо працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);
2) у разі підвищення вартості життя1 (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
3) у випадку збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК
України);
4) в інших випадках, передбачених договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України).
Розмір відшкодування може бути зменшено:
1) якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК України);
2) залежно від матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, крім випадків завдання шкоди вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);
3) якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).
Свою специфіку має

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал