Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка37/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41
впливати на розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, слід віднести загальні критерії, передбачені ст. 1193 ЦК України.
В окремих випадках, передбачених законом, боржник звільняється від
відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1193 ЦК
України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
Підстави звільнення від відповідальності встановлюються і в інших нормативних актах, наприклад, ст. 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової
інформації та соціальний захист журналістів", ст. 67 Закону України "Про телебачення
і радіомовлення", ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні".
3. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно
ЦК України у ст. 1170 визначає, що у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою в повному обсязі.
Завдання такої шкоди є правомірним і не є наслідком протиправних винних дій ні з боку держави, ні з боку власника майна. Саме тому цей вид зобов'язань ґрунтується не на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, а на принципах про абсолютність права власності й можливість його порушення у виняткових випадках з підстав, що мають правомірний характер.
Припинення права власності стосується передусім випадків вилучення майна для державних та суспільних потреб, наприклад, для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально- культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд,
пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі виникнення стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та інших надзвичайних обставин.
Рішення про припинення права власності є одностороннім адміністративним актом, який не вимагає згоди власника на вилучення у нього майна. Проте в таких випадках обов'язковим є попереднє та повне відшкодування вартості вилученого майна. У разі ж введення воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна може відбуватися з наступним повним відшкодуванням його вартості (ч. 1,2 ст. 353 ЦК
України).
Оскільки суб'єктом відповідальності в цьому виді зобов'язань виступає держава, то
і збитки відшкодовуються з державного бюджету.
У разі незгоди власника щодо розміру відшкодування питання розглядається в судовому порядку. Право на відшкодування державою моральної шкоди у власника не виникає, оскільки дії суб'єктів цих правовідносин мають правомірний характер.
4. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їх працівником чи іншою особою
Правовою підставою недоговірної відповідальності за шкоду, завдану працівником юридичної чи фізичної особи, є ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Стаття 1172 ЦК України стосується кола осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії не лише організації, а й будь-якої юридичної чи фізичної особи, які є їх роботодавцями. Працівник при здійсненні своїх трудових обов'язків не розглядається як окремий суб'єкт права, оскільки сукупність дій працівників становить діяльність юридичної чи фізичної особи.
Установлюючи підстави відповідальності за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи, законодавець передбачає такі особливості складу цього цивільного правопорушення:
1) наявність трудових правовідносин між суб'єктом, зобов'язаним відшкодувати шкоду, та безпосереднім її заподіювачем;
2) завдання шкоди працівником під час виконання ним трудових (службових) обов'язків.
Правовий зв'язок між юридичною чи фізичною особою та працівником втілюється в трудових відносинах незалежно від їх характеру -постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (контрактом), у цивільно-правових підрядних відносинах, у відносинах участі (членства) у підприємницьких товариствах чи кооперативах та в службових правовідносинах, що є характерними для різних видів службовців.

Під виконанням трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання працівником роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), розпорядчим актом, разово чи тимчасово на території юридичної чи фізичної особи або поза нею протягом робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного й іншого характеру, вчинення яких безпосередньо належить до службових обов'язків працівника.
Якщо діяння виникає з підрядних правовідносин, для настання відповідальності замовника за шкоду, завдану іншій особі підрядником, визначальним фактом виступає те, що підрядник має діяти за завданням замовника (ч. 2 ст. 1172 ЦК України).
Шкода,
завдана
учасником
(членом)
підприємницького
товариства
чи
кооперативу, підлягає відшкодуванню відповідною юридичною особою лише у випадку, коли вона здійснювала підприємницьку або іншу діяльність від імені цього товариства чи кооперативу. Перелік діянь, які вправі вчиняти учасник від імені підприємницького товариства чи член кооперативу від імені останнього, встановлюються законами України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р., іншими нормативно-правовими актами, засновницькими документами чи індивідуальними актами, наприклад довіреністю.
Дії працівника, що за своїм змістом не стосуються виконання ним своїх службових обов'язків, хоч і будуть вчинені протягом робочого часу, не тягнуть за собою відповідальності юридичної чи фізичної особи, з якою він перебуває в трудових відносинах. Відшкодування здійснюється самим працівником на загальних засадах недоговірної відповідальності.
У цьому делікті слід розмежовувати особу, яка безпосередньо заподіяла шкоду, та особу, яка має нести відповідальність. Так, безпосереднім заподіювачем шкоди ЦК
України називає працівника (службовця), підрядника та учасника (члена) підприємницького товариства чи кооперативу. Авідповідальність за дії таких осіб
покладається відповідно на юридичну чи фізичну особу, з якою заподіювач шкоди перебуває в трудових (службових) відносинах, замовника за договором підряду та підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.
Але такий підхід до відшкодування шкоди не означає повного звільнення працівника, підрядника чи учасника підприємницького товариства чи кооперативу від відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, відшкодувавши шкоду, юридична чи фізична особа мають право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

5. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади автономної республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Однак ця норма встановлює лише загальні правові засади відшкодування зазначеної шкоди. Докладніше відповідні положення визначено у статтях 1173-1175 ЦК України.
Зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або
їх посадовими чи службовими особами, можна класифікувати'.
1) за особою заподіювача шкоди на: а) зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень; б) зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень;
2) за характером протиправного діяння на: а) зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки
Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової чи службової особи при здійсненні ними своїх повноважень; б) зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним І скасований.
Відповідні зобов'язання з відшкодування шкоди характеризується специфікою суб'єктного складу, атакож підстав деліктної відповідальності.
Особливості суб'єктного складу зобов'язань щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, полягають у тому, що:
1) заподіюваними шкоди виступають:
а) органи державної влади - одноособові або колегіальні органи, які на чинних підставах мають владні повноваження, а також відповідні матеріально-технічні засоби для виконання покладених на них завдань та функцій держави. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції
України). Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада
України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Органами судової влади в Україні є
Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, до яких належать:
Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди;
б) органи влади Автономної Республіки Крим - одноособові або колегіальні органи, які на чинних підставах мають владні повноваження щодо вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції.
Органами влади Автономної Республіки Крим є: Верховна Рада Автономної
Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим; в) органи місцевого самоврядування - територіальні громади сіл, селищ, міст, які як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення; г) посадові або службові особи цих органів - особи, які працюють в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим або органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові чи службові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих, консультативно-дорадчих або інших функцій і отримують заробітну плату за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки
Крим або місцевого бюджету;
2) боржниками с: а) держава; б) Автономна Республіка Крим; в) органи місцевого самоврядування.
При цьому слід враховувати, що держава, Автономна Республіка Крим та органи місцевого самоврядування будуть нести відповідальність за шкоду, завдану їх органами або посадовими чи службовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності. Розпорядження ж таким майном
здійснюється через відповідні фінансові органи держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування1;
3) потерпілими можуть бути: а) фізичні особи - люди як учасники цивільних відносин; б) юридичні особи - організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку.
При цьому потерпілими (кредиторами) від неправомірних дій у межах зазначеного виду деліктного зобов'язання можуть бути: одна фізична та (або) юридична особа; визначене коло фізичних та (або) юридичних осіб; необмежене коло фізичних та (або) юридичних осіб (зокрема, у справах про відшкодування шкоди, завданої прийняттям незаконного нормативно-правового акта).
Специфіка підстав деліктної відповідальності у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки
Крим, органом місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, виявляється у:
1) формах протиправності діяння, якими є: а) незаконні рішення органу державної влади, органу влади Автономної Республіки
Крим, органу місцевого самоврядування або їх посадової чи службової особи - прийняті з порушенням встановленого порядку та (або) законодавчих норм державно- владні веління у визначеній компетенцією відповідного органу та (або) посадової чи службової особи сфері.
Наприклад, рішення про незаконну заборону підприємницької діяльності, незаконне застосування штрафів, незаконну конфіскацію майна тощо; б) незаконні дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх посадової чи службової особи - активні діяння відповідного органу або його посадової чи службової особи, вчинені з порушенням законодавчих норм.
Такими діями можуть бути, зокрема: проведення зборів (засідань) відповідних органів з порушенням установленого законодавством України порядку; вчинення посадовою (службовою) особою дій поза межами її повноважень та ін; в) незаконна бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх посадової чи службової особи - утримання зазначених органів або їх посадових чи службових осіб від вчинення дій, які вони зобов'язані були вчинити відповідно до своєї компетенції (повноважень).
Незаконною бездіяльністю слід вважати, наприклад, відсутність реагування зазначених органів або їх посадових чи службових осіб у порядку, встановленому законом, на заяви та звернення громадян;
г) прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки
Крим, органом місцевого самоврядування норматив-но-правового акта, що був
визнаний незаконним і скасований, -ухвалення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування офіційного письмового документа, в якому в односторонньому вольовому порядку незаконно встановлено, змінено чи скасовано норми права, у зв'язку з чим він був скасований і його дія була припинена. Незаконними нормативно-правовими актами є, зокрема, ті, що не відповідають Конституції України, у зв'язку з чим визнаються неконституційними Конституційним Судом України повністю чи в окремій частині та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а також ті, що прийняті без дотримання визначеної законом процедури;
2) притягненні до відповідальності незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх посадової чи службової особи.
Таким чином, при вирішенні питання про відповідальність за такими зобов'язаннями не потрібно доводити наявність вини заподіювача шкоди як обов'язкової підстави деліктної відповідальності та визначати її форму. Хоча слід погодитися із P.O. Стефанчуком, що вина відповідних органів або їх посадових чи службових осіб у цьому випадку презюмується, адже ці суб'єкти є представниками відповідної публічної влади і мають діяти від імені та в інтересах фізичних та юридичних осіб;
3) складному характері причинно-наслідкового зв'язку, який зумовлюється тим, що завдана шкода, як правило, є наслідком протиправного діяння не одного органу чи посадової або службової особи, а взаємодії кількох із них.
Така підстава деліктної відповідальності, як шкода, особливостей у зазначених зобов'язаннях не має.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, ч. 1 ст. 1166, статей 1167, 1173-1175 ЦК
України відшкодуванню підлягає у повному обсязі як матеріальна, так і моральна шкода.
Відповідно до ч. 4 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

6. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
Відповідно до ст. 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої діями правоохоронних органів, відбувається за таких умов:
1) незаконне засудження;
2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
3) незаконне застосування запобіжного заходу;
4) незаконне затримання;
5) незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
До умов відшкодування такої шкоди можна також віднести і постановления судом незаконного рішення в цивільній справі. Однак у цьому випадку необхідним є встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Просте скасування судового рішення в цивільній справі у зв'язку з його незаконністю чи необґрунтованістю права на відшкодування шкоди, завданої цим актом, не дає.
Необхідно звернути увагу й на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. (у подальшому-Закон про порядок відшкодування шкоди) відшкодуванню підлягає також шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
2) незаконного взяття і тримання під вартою;
3) незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;
4) незаконного накладення арешту на майно (тобто не тільки у разі його накладення як адміністративного стягнення, як це зазначено в ст. 1176 ЦК України);
5) незаконного відсторонення від роботи (посади);
6) інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

7) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами
України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
За загальним правилом, у разі наявності суперечностей між нормативно-правовими актами, що мають однакову силу, перевагу при правозастосуванні слід віддавати нормам спеціальним перед загальними1. Хоча у ч. 6 ст. 1176 ЦК України і встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Для настання відповідальності за зобов'язанням, що виникає із завдання шкоди фізичній особі діями або бездіяльністю правоохоронних органів і суду, необхідна наявність як умов, так і підстав, визначених у законі.
До обов'язкових підстав відшкодування завданої шкоди закон відносить:
1) постановления виправдувального вироку суду;
2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи
(посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у ст. 1 Закону про відшкодування шкоди оперативно-розшуковими заходами, крім випадків, зазначених у п. 2, виникає також і у разі, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів (ч. 2 ст. 2 Закону про відшкодування шкоди).
Кредитором у зобов'язанні, що виникає із завдання шкоди правоохоронними органами і судом, виступає фізична особа, до якої були застосовані вказані вище незаконні заходи.
У ст. 1176 ЦК України нічого не зазначено про правонаступника особи, яка під час незаконного застосування до неї однієї з умов, передбачених у законі, померла. На
нашу думку, при вирішенні цього питання важливого значення набуває встановлення причини смерті. Одна справа, коли особа померла природною смертю, і зовсім інша - якщо смерть є наслідком дій правоохоронних органів.
У першому випадку безспірним є застосування ст. 5 Закону про порядок відшкодування шкоди, в якій зазначено: у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1-4 ст. З цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.
Складніше вирішується питання у разі, коли смерть особи є наслідком незаконних дій посадових осіб правоохоронних органів, про що свідчить такий приклад:
Дільничний інспектор Дзержинського районного відділу внутрішніх справ
Житомирської обл. Л. 15 листопада 1998 р. виїхав у селище Дзержинськ для вирішення сімейного конфлікту і затримання громадянина А. Після відмови громадянина А. їхати до райвідділу працівник міліції Л. на очах у дітей побив його кийком, надів наручники
і вивів на вулицю. Гр. А. ліг на землю, пояснюючи, що нічого протиправного не чинив.
Тоді його було побито з особливою жорстокістю гумовим кийком, викинуто у багажник автомобіля та доставлено в непритомному стані до райвідділу, звідки швидка медична допомога відвезла А. до лікарні. Наступного дня від тяжких тілесних ушкоджень потерпілий помер. Проти Л. була порушена кримінальна справа за ч. 3 ст.
166 та ч. 3 ст. 101 КК України1.
У зв'язку з тим, що жодної із втрат, зазначених у ст. З Закону про порядок відшкодування шкоди, А. не поніс, його спадкоємці не мають права на відшкодування шкоди. Але після смерті А. залишилися його малолітні діти, які втратили годувальника. На нашу думку, у цьому випадку повинна бути застосована ст. 1200 ЦК
України. Відповідно до ч. 3 цієї статті особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм унаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1207 ЦК
України, яка встановлює обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал