Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання



Pdf просмотр
Сторінка32/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   41
субсидіарну
відповідальність
за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. Вимоги до якості товарів (робіт, послуг) встановлюються правоволодільцем в інструкціях і рекомендаціях, які містяться в керівництві з експлуатації, що передається користувачеві разом з пакетом виключних прав інтелектуальної власності.
За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем. При цьому він несе відповідальність незалежно від того, продаються товари споживачам чи іншим учасникам цивільного обороту.
Припинення та зміна договору комерційної концесії.
Чинне законодавство України передбачає низку випадків припинення та зміни договору комерційної концесії із суб'єктивних та об'єктивних причин.
Договір комерційної концесії припиняється у разі:
1) закінчення строку дії договору;
2) односторонньої відмови від договору, укладеного без зазначення строку. В цьому разі кожна зі сторін має право в будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо триваліший строк не встановлений договором;
3) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;
4) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом);

5) смерті правоволодільця, якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не зареєструвався як суб'єкт підприємницької діяльності або не передав свої права та обов'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Здійснення прав і виконання обов'язків правоволодільця, який помер, до переходу до спадкоємця чи іншої особи здійснюються особою, яка управляє спадщиною;
6) односторонньої відмови користувача від договору в разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором концесії;
7) в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Припинення дії договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 1118 ЦК України. Після її здійснення колишній користувач позбавляється права використовувати передбачений договором пакет виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності.
Припиненню договору комерційної концесії може передувати його зміна, зокрема, в разі зміни комплексу прав інтелектуальної власності (франшизи), що передається. Так, користувач має право вимагати зменшення плати за договором комерційної концесії у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця.
Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення договір комерційної концесії може бути припинений або розірваний користувачем в односторонньому порядку.
Зміна ж суб'єктного складу сторін, зокрема особи правоволодільця, у правовідносинах комерційної концесії жодним чином не впливає на його зміст і не може вважатися підставою для зміни чи розірвання договору. Новий правоволоділець
є повноправним контрагентом раніше укладеного договору комерційної концесії.
Глава 23. Договір про спільну діяльність
1. Загальна характеристика договору про спільну діяльність
Значення договору про спільну діяльність, його місце в цивільному обороті зумовлені головним чином тим, що це єдиний передбачений ЦК України договір, що регулює спільну діяльність його учасників. Така діяльність може бути спрямована на досягнення будь-якої законної мети.

Відносини сторін за договором про спільну діяльність регулюються гл. 77 ЦК України та загальними положеннями про зобов'язання, закріпленими у книзі п'ятій ЦК
України (гл. 47-53).
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. ИЗО ЦК України).
Договір про спільну діяльність може бути двостороннім або багатостороннім. Оскільки для укладення такого договору достатньо згоди сторін за всіма
істотними умовами, його можна вважатиконсенсуальним.
Сторонами (учасниками) договору про спільну діяльність можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також фізичні осо-би-підприємці. Крім того, виходячи зі змісту ст. 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., учасниками таких договорів можуть бути й іноземні інвестори.
Головною особливістю договору про спільну діяльність є те, що його учасники прагнуть досягти спільної мети і, зазвичай, не виступають стосовно один одного як боржники та кредитори, на відміну від учасників інших договорів.
Унаслідок укладення такого договору не створюється новий суб'єкт права (юридична особа), а лише встановлюються права та обов'язки учасників договору. Крім того, на відміну від інших договорів, які встановлюють взаємні права та обов'язки сторін, договір про спільну діяльність характеризується спільністю мети, яку ставлять перед собою сторони, що домовляються.
Об'єднання сторін такого договору пов'язане з їх особистою участю у спільній діяльності. Наприклад, у договорі простого товариства об'єднуються вклади учасників.
Проте участь кожної зі сторін у спільній діяльності може здійснюватись і без об'єднання вкладів (ч. 2 ст. 1130 ЦК України).
ЦК України містить єдине застереження щодо мети, для досягнення якої сторони укладають договір про спільну діяльність, - вона не може суперечити законові. Таким чином, сторони, укладаючи цей договір, можуть ставити перед собою мету як комерційну тобто пов'язану з отриманням прибутку, так і некомерційну, тобто не пов'язану з отриманням прибутку.
Договір про спільну діяльність вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору про спільну діяльність є умови про предмет договору; умови, які є необхідними для договорів цього виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Предметам цього договору є спільна діяльність сторін для досягнення певної мети без створення юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Таким чином, можна дійти висновку, що в цьому договорі насамперед мають визначатися аспекти щодо його предмета і мети. Крім того, доцільно передбачити взаємні обов'язки сторін, а також обов'язки кожної зі сторін щодо спільної діяльності.
У договорі про спільну діяльність необхідно звернути увагу на таке важливе питання, як порядок ведення спільних справ, зокрема порядок прийняття рішень. Потрібно також визначити, на кого має бути покладене керівництво спільною діяльністю, встановити порядок проведення фінансових операцій. Доцільно, крім того, передбачити порядок здійснення контролю за спільною діяльністю.
Не менш важливими аспектами є також визначення розміру вкладів і часток учасників, порядок розподілу між ними результатів спільної діяльності.
Особливої уваги заслуговують такі питання, як порядок розподілу витрат і збитків, термін дії договору, відповідальність сторін, порядок розв'язання спорів тощо.
Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 1131 ЦК
України). Отже, він має відповідати вимогам, установленим у ст. 207 ЦК України.
Договір про спільну діяльність припиняється у разі:
- досягнення його мети;
- закінчення строку дії (якщо такий строк був визначений учасниками в договорі);
- прийняття рішення про припинення договору за загальною згодою його учасників;
- в інших випадках, передбачених законом або договором, чи за рішенням суду.
2. Договір простого товариства
Поняття та загальна характеристика договору простого товариства.
Одним із різновидів договорів про спільну діяльність є договір простого товариства.
Сьогодні це один із найпоширеніших та найуніверсальніших договорів, що використовуються в комерційній практиці. Проте мета договору не обов'язково має бути комерційною. Вона може мати й інший, некомерційний, характер.
За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення

іншої мети (ст. 1132 ЦК України). Договір простого товариства має низку обов'язкових
ознак:
1) це об'єднання двох або більше осіб;
2) об'єднання не тягне за собою створення юридичної особи;
3) об'єднання пов'язане з особистою участю кожного із суб'єктів договору в їх спільній діяльності;
4) для здійснення спільної діяльності сторони зобов'язуються об'єднати свої вклади
(це головна особливість, за якою договір простого товариства відрізняється від інших видів договорів про спільну діяльність);
5) метою учасників простого товариства може бути здійснення або підприємницької, або іншої діяльності, яка не суперечить закону і не спрямована на отримання прибутку.
Договір простого товариства є консенсуальним (вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди за всіма
істотними умовами), може бути двостороннім або багатостороннім.
Істотними є умови договору простого товариства про: предмет, внески учасників у спільну справу, їх права та обов'язки щодо ведення спільної діяльності.
Предметом договору простого товариства є спільна діяльність його учасників, спрямована на досягнення визначеної ними мети.
ЦК України не передбачає будь-яких обмежень на види діяльності, які можуть бути предметом договору простого товариства. Таким чином, у межах договору сторони можуть здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом.
Строк дії договору простого товариства, як правило, зумовлений досягненням його мети. Незалежно від цього сторони можуть вказати у договорі певний строк його дії. У разі якщо такий строк у договорі не зазначений, а також не вказано способу його визначення, то договір простого товариства вважається укладеним на невизначений строк.
Права та обов'язки сторін.
Серед основних обов'язків сторін за договором простого товариства можна виокремити такі:
1. Внесення вкладу. Вкладом може виступати все те, що учасник вносить у спільну діяльність (спільне майно). Це можуть бути грошові кошти, інше майно, професійні та
інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Вони підлягають грошовій оцінці за погодженням між учасниками (ч. 2 ст. 1133 ЦК України).

Коли особа бере участь у простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь), така діяльність виступає і в якості вкладу (в тих межах, в яких вона необхідна для створення матеріальної бази спільної діяльності), і в якості власне участі у спільній діяльності.
2.
Ведення
спільно
з
іншими
учасниками
передбаченої
договором
діяльності. Об'єднання вкладів учасників ще не гарантує досягнення їх спільної мети.
Це лише створення необхідної для цього матеріальної бази. Зміст обов'язку ведення спільної діяльності для досягнення поставленої мети зумовлений не лише характером цієї мети, а й конкретним розподілом обов'язків між сторонами договору.
З. Відшкодування витрат та збитків, пов'язаних із спільною діяльністю
учасників (ст. 1137 ЦК України). Стосовно спільних витрат та збитків законом встановлюється можливість визначення порядку їх відшкодування за домовленістю учасників простого товариства. Проте така домовленість не може містити умови про повне звільнення учасника від участі у відшкодуванні витрат та збитків. Такі умови визнаються нікчемними.
У разі відсутності домовленості про порядок відшкодування витрат та збитків кожний учасник відшкодовує їх пропорційно вартості свого вкладу в спільне майно.
Основними правами сторін за договором простого товариства є: 1. Право на спільне майно (ст. 1134 ЦК України). Спільне майно учасників простого товариства може включати: - внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблену в результаті спільної діяльності продукцію та одержані від такої діяльності плоди і доходи;
- внесене учасниками майно, яким вони володіли на інших підставах, ніж право власності, і яке використовується в інтересах усіх учасників.
Учасники простого товариства вправі вимагати, щоб особа, яка внесла майно в спільну діяльність, використовувала його в інтересах усіх учасників для досягнення поставленої мети.
Користування спільним майном здійснюється за спільною згодою учасників, а у разі недосягнення такої згоди - у порядку, встановленому рішенням суду.
Закон не обмежує право учасників простого товариства самостійно розпоряджатися належними їм частками спільної власності (ст. 361 ЦК України). Ці частки можна повністю або частково продати, подарувати, заповісти або розпорядитися стосовно них
іншим чином з дотриманням при цьому правил переважного права купівлі (ст. 362 ЦК
України). Відповідно до цих правил, учасник, який бажає продати свою частку, зобов'язаний письмово повідомити про це інших учасників простого товариства, вказавши ціну та умови, на яких він її продає. І лише тоді, коли вони відмовляться від придбання або не придбають цю частку у встановлений законом строк (для рухомого майна цей строк становить десять днів від дня отримання повідомлення про намір
продажу, а для нерухомого - один місяць), продавець має право продати свою частку будь-якій іншій особі.
У свою чергу, дотримання правила переважного права купівлі стосується лише оплатного відчуження частки. Отже, якщо розпорядження часткою не пов'язане з її оплатним відчуженням (наприклад, за договором дарування), то така операція не потребує ні згоди інших учасників простого товариства, ні дотримання правил переважного права купівлі.
2. Право на ведення спільних справ учасників (ст. 1135 ЦК України). Рішення щодо спільних справ учасників договору простого товариства приймаються сторонами за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором.
Ведення спільних справ учасників може здійснюватися кожним з них (тобто кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників). Договором може бути передбачено, що ведення спільних справ покладається на окремих учасників або спільно на всіх учасників. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.
Повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників у відносинах із третіми особами повинні бути посвідчені довіреністю, виданою йому іншими учасниками договору, або письмовим договором простого товариства.
Повноваження учасника простого товариства на ведення спільних справ можуть бути обмежені договором простого товариства або довіреністю. Проте оспорити правочин, що був укладений учасником з обмеженими правами, можливо лише за умови, якщо буде доведено, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.
Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах всіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників.
Учасники, яким унаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.
3. Право учасників на інформацію (ст. 1136 ЦК України). Це право означає, що кожний учасник договору простого товариства має право без будь-яких перешкод ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників.
Виокремлення цього права у вигляді самостійної статті ЦК України дає підстави стверджувати, що право на інформацію має самостійну цінність. Крім того, його можна розглядати як важливу гарантію здійснення всіх інших прав, що випливають із договору простого товариства. Отже, будь-які обмеження або відмова від права на
інформацію, навіть за згодою самих учасників, є нікчемними.
4. Право на отримання прибутку (ст. 1139 ЦК України). Спільний прибуток учасників простого товариства, як правило, розподіляється пропорційно вартості їх
вкладів у спільне майно. Договором між ними можуть бути встановлені й інші критерії розподілу прибутків. Проте закон містить застереження про те, що учасник не може бути позбавлений права на частину прибутку. Також договір не може містити умову про відмову учасника від частини прибутку. Такі умови вважаються нікчемними.
Відповідальність учасників договору простого товариства за спільними зобов'язаннями
Залежить від виду діяльності, якою займається просте товариство. Так, якщо товариство займається діяльністю, яка не є підприємницькою, то кожний з учасників відповідає за спільними договірними зобов'язаннями всім своїм майном пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Виняток становлять випадки, коли спільні зобов'язання виникають не з договору. В такому випадку відповідальність учасників буде солідарною (ч. 1 ст. 1138 ЦК України).
У разі здійснення простим товариством підприємницької діяльності, закон встановлює для його учасників солідарну відповідальність незалежно від того, виникла вона з договору чи з інших підстав (ч. 2 ст. 1138 ЦК України).
Припинення договору простого товариства.
Договір простого товариства припиняється у разі (ч. 1 ст. 1141 ЦК України):
1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;
2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Оскільки відносини простого товариства пов'язані з пропорційною, а у визначених законом випадках - також із солідарною відповідальністю його учасників за спільними зобов'язаннями, то неможливість несення хоча б одним з них майнової відповідальності припиняє цей договір;
3) смерті фізичної особи-учасника або ліквідації юридичної осо-би-учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер
(ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);
4) відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Безстроковий договір простого товариства припиняється при відмові від нього одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачене збереження
договору щодо інших учасників. У свою чергу, особа, яка бажає відмовитися від подальшої участі в безстроковому договорі, повинна зробити заяву про таку відмову не пізніше як за три місяці до виходу з договору. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною (ч. І ст. 1142 ЦК України).
Вихід з простого товариства одного з учасників припиняє дію договору стосовно нього та інших учасників, які, у свою чергу, мають право зберегти дію цього договору для себе. Такий достроковий вихід можливий за наявності поважних причин. Сторона, яка відмовляється від подальшої участі в договорі простого товариства, має відшкодувати іншим учасникам реальні збитки (але не упущену вигоду), що були спричинені такою відмовою. Ці правила встановлені для договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, в якому досягнення мети визначено як скасувальна умова (ч. 2 ст. 1142 ЦК України);
5) спливу строку договору простого товариства;
6) виділення частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;
7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.
Наслідки припинення договору простого товариства.
У разі припинення цього договору виникає необхідність у чіткому вирішенні двох питань:
8) про відповідальність за спільними зобов'язаннями перед третіми особами. Закон встановлює солідарну відповідальність усіх учасників простого товариства, яке припинило свою діяльність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб (ч. 3 ст. 1141 ЦК України).
Якщо після виходу з простого товариства одного з учасників договір за рішенням
інших учасників зберіг стосовно них свою чинність, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору (ст.
1143 ЦК України). Це, звісно, не стосується випадків смерті учасника, визнання його недієздатним або обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, оголошення померлим, а також випадків ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства;
9) про поділ спільного майна або повернення майна, що було передане у спільне володіння (ч. 2 ст. 1141 ЦК України).
У разі припинення договору простого товариства речі, передані в спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди (оскільки це майно використовувалось, у тому числі і в інтересах особи, яка його надавала; крім того, ця особа могла отримувати відповідну частину прибутку за
використання такого майна), якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК України.
Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
Розділ II. Недоговірні зобов'язання
Глава 24. Публічна обіцянка винагороди
1. Загальна характеристика публічної обіцянки винагороди
Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної економічної мети зазвичай укладають відповідний договір з конкретним контрагентом: продавцем, підрядником, перевізником, зберігачем та ін. Але трапляються випадки, коли досягти бажаного результату можна, лише долучивши до співпраці широке коло осіб. Скажімо, особа може обіцяти винагороду будь-кому, хто вчинить певні дії (зокрема, поверне загублені речі чи надасть відомості про їх місцезнаходження, повідомить про місцезнаходження фізичної особи, досягне певного спортивного результату тощо). Така обіцянка адресується невизначеному колу осіб, але винагороду отримає той, хто вчинить обумовлені дії і досягне певного результату.
Отже, публічна обіцянка винагороди-це односторонній правочин, в силу якого одна особа зобов'язується сплатити матеріальну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного результату.
Мета, якої прагне досягти особа, що обіцяє винагороду, складається з двох взаємопов'язаних елементів:
1) залучити значне коло осіб до виконання певної роботи та
2) отримати якнайшвидше результат або отримати найкращий результат.
Оскільки в будь-якому зобов'язанні беруть участь щонайменше дві особи - кредитор
і боржник, то і зобов'язання із публічної обіцянки винагороди виникає лише тоді, коли окрім особи, яка пообіцяла винагороду (боржника), з'явиться і особа, яка досягне визначеного результату і буде претендувати на виплату винагороди (кредитор).
У ЦК України передбачено два види зобов'язань, що випливають із публічної обіцянки винагороди:
1) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу;

2) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу.
2. Зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу
Ознаки зобов'язання, що виникає із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.
Оскільки не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду, відносини, що виникають у зв'язку із обіцянкою винагороди, набувають характеру цивільно- правового зобов'язання лише за наявності певних ознак:
1) обіцянка має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або
іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК України). Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб (наприклад, до "студентів гуртожитку", "працівників заводу"). Якщо ж звернення адресовано конкретним особам, а отже, є персоніфікованим, відносини втрачають ознаку публічності і набувають договірного характеру;
2) в обіцянці повинно бути зазначено завдання, яке необхідно виконати. Це може бути досягнення конкретної мети (знайти загублену обручку, втрачений вантаж, встановити місцезнаходження вкраденого автомобіля, отримати золоту медаль на олімпіаді, встановити рекорд у стрибках тощо) або виконання певної роботи, характер якої допускає здійснення її різними особами. Результат може бути досягнутий чи не досягнутий, але не може бути кращим чи гіршим. Тому обіцяну винагороду має право вимагати той, хто досяг визначеного результату;
3)

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал