Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка31/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   41
За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права
інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).
Істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є: предмет договору, строк створення об'єкта права
інтелектуальної власності, способи та умови його використання, ціна. Умови договору, що обмежують право творця на створення інших об'єктів права інтелектуальної власності в майбутньому, є нікчемними.
Предметом договору про створення за замовленням і використання об'єкта права
інтелектуальної власності є твори літератури, науки, мистецтва та інші об'єкти права
інтелектуальної власності.
Залежно від предмета розрізняють такі види договорів про створення за замовленням та використання: літературних, музичних, аудіовізуальних творів, творів архітектури та образотворчого мистецтва тощо.
Особливістю договору про створення за замовленням і використання об'єкта права
інтелектуальної власності є відсутність об'єкта договору на момент його укладання. Твір літератури, науки, мистецтва або інший об'єкт права інтелектуальної власності створюється автором за замовленням іншої сторони.
У зв'язку з цим, часто виникає проблема розмежування цього договору з договором
підряду. Близькі за своєю юридичною природою, названі договори різняться за предметом та розподілом прав сторін. Так, предметом договору підряду є результат звичайної, нетворчої роботи, тоді як договору замовлення-твір або інший об'єкт права
інтелектуальної власності. У результаті виконання договору підряду замовник набуває повного обсягу прав на створений підрядником предмет, тоді як у автора створеного твору залишаються особисті немайнові права на нього.
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності слід відрізняти також від трудового договору, укладеного між автором та роботодавцем. В останньому випадку створення твору входить до кола трудових обов'язків автора, що зумовлює відповідний розподіл прав на створений об'єкт права
інтелектуальної власності. Так, відповідно до ст. 429 ЦК України особисті немайнові
права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
Права та обов'язки сторін договору про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності не регламентує змісту договорів такого роду, роблячи його прерогативою сторін. Враховуючи викладене, а також значну кількість видів такого роду правочинів, їх взаємність
(обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої), наведемо приблизний перелік обов'язків творця та замовника, вироблений практикою.
Творець має такі основні обов'язки:
1) створити особисто визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності;
2) у встановлений строк передати створений об'єкт замовнику;
3) змінити твір відповідно до зауважень замовника, висунутих при його прийнятті;
4) брати участь у підготовці твору до використання;
5) не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.
Замовник зобов'я заний:
1) прийняти створений відповідно до умов договору об'єкт права інтелектуальної власності;
2) використовувати твір чи інший об'єкт права інтелектуальної власності протягом установленого строку та відповідно до умов договору, не порушуючи при цьому особистих немайнових прав автора;
3) сплатити автору визначену договором винагороду;
4) не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором не передбачено інше.
Зі змістом договору про створення за замовленням та використання об'єкта права
інтелектуальної власності тісно пов'язана проблема розподілу між творцем та
замовником права інтелектуальної власності на створений об'єкт. Відповідно до ч.
2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові

(право авторства, право на авторське ім'я тощо) та майнові права інтелектуальної власності (виключне право на використання твору). Особисті немайнові права
інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта (у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права
інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного вище загального принципу розподілу права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, є винятки. Так, при створенні за замовленням твору образотворчого мистецтва (картини, скульптури, гравюри тощо) майнові права
інтелектуальної власності на твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 1112 ЦК України).
2.4. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної
власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від
23 грудня 1993 р. автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Залежно від того, чи стає набувач авторських прав за договором єдиним їх володільцем, договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності поділяються на авторські договори про передачу виключного права на використання твору та авторські договори про передачу невиключного права на використання твору.
За авторським договором про передачу виключного права на використання
твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
За авторським договором про передачу невиключного права на використання
твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу не-виключного права на використання твору іншим особам.

Істотними умовами договору про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності є: строк дії договору, способи використання твору, територія, на яку поширюється право, що передається, розмір і порядок виплати авторської винагороди, а також інші умови, щодо яких за вимогою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Проте умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК України або іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.
Договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладаються вписьмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
2.5. Інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Перелік наведених вище договорів щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності не є вичерпним. Теорії і практиці цивільного права відомі й інші види договорів у цій сфері: видавничий, постановочний, сценарний, договір про депонування рукопису, про використання твору декоративно-прикладного мистецтва в промисловості, про публічне виконання твору, про управління майновими правами автора тощо.
Деякі з цих договорів за окремими ознаками умовно можна віднести до вже названих нами видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, проте здебільшого вони мають певні особливості, що зумовлюють необхідність їх виокремлення в самостійну групу.
Видавничий договір передбачає видання чи перевидання будь-яких творів, які можуть бути зафіксовані на папері, тобто творів літератури, сценарних, музичних творів, творів образотворчого мистецтва тощо.
Постановочний договір укладається у випадках, коли основним способом використання твору є його публічне виконання. Предметом цього договору можуть бути драматичні твори, музика чи лібрето опери, балету, оперети та інші твори, які використовуються театрально-видовищними організаціями (театрами, філармоніями, цирками тощо) для постановки на сцені.
За сценарним договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений сторонами строк, а студія зобов'язується сплатити авторові обумовлену договором винагороду.
Договір про депонування рукопису регулює умови та порядок оприлюднення і подальшого використання твору, який помішується на зберігання в спеціальний
інформаційний орган. Як правило, шляхом депонування публікуються наукові твори,
що становлять інтерес для обмеженого кола спеціалістів. За запитом зацікавлених осіб
їм надаються копії депонованих творів чи їх окремі частини.
Договір
про
використання
твору
декоративно-прикладного
мистецтва
у
промисловості має за мету врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з тиражуванням у промисловості оригінальних творів декоративно-прикладного мистецтва. Договір укладається з позаштатними художниками підприємств, які отримують авторську винагороду за створення твору декоративно-прикладного мистецтва, прийнятого до виконання, і за його тиражування відповідно до обсягів використання.
Договір про публічне виконання твору дозволяє використання літературних, музичних, драматичних та інших творів шляхом їх виконання, передачі в ефір чи по кабелю як безпосередньо, так і за допомогою різних технічних засобів.
Договір про управління майновими правами автора передбачає передання автором чи
іншим суб'єктом права інтелектуальної власності майнових прав на твір спеціальній організації для управління ними на колективній основі.
Зазначені види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не вичерпують усього їх багатоманітні, яке визначається специфікою конкретних об'єктів права інтелектуальної власності та способами їх використання.
Глава 22. Договір комерційної концесії
Поняття та загальна характеристика договору комерційної концесії.
Комерційна концесія (франчайзинг) - інститут цивільного права України, метою якого є сприяння розповсюдженню на ринку високотехнологічного устаткування, що є засобом виробництва товарів, виконання робіт чи надання послуг. За допомогою франчайзингу здійснюється оплатна передача пакету виключних прав (франшизи) на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію, знаки для товарів та послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.
Застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності дає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві прав інтелектуальної власності: правоволоділець без інвестування додаткових коштів завдяки безпосередній зацікавленості користувача отримує більший прибуток, тоді як користувач, використовуючи добре відомий знак для товарів та послуг, залишається господарем свого підприємства. Типовий приклад комерційної концесії - мережі підприємств "Макдональдс", "Картопляна хата",
"Швидко" тощо.
Франшизні угоди вигідні і кінцевим споживачам, тому що дають змогу суміщати переваги одноманітної дистриб'юторської мережі з особистою зацікавленістю роздрібного продавця у своїй ефективній діяльності. Тісна взаємодія правоволодільця
та користувача сприяє підтриманню постійної якості товарів і послуг, що реалізуються1.
Однак необхідно розрізняти комерційну і державну концесії. Остання регулюється нормами ГК України (гл. 40) і Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 р.
Відповідно до ст. 406 ГК Українидержавною концесією є надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.
У цій главі ми зупинимося лише на договорі комерційної концесії.
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України).
Залежно від сфери використання вирізняють такі види договору комерційної
концесії(франчайзингу):
1) торговий франчайзинг (відкриття торговельною організацією мереж магазинів, які юридично не є її структурними підрозділами, філіями тощо);
2) збутовий франчайзинг (побудова єдиної розгалуженої збутової мережі, функціонування якої перебуває під контролем виробника товару);
3) франчайзинг у сфері обслуговування та надання послуг (відкриття мережі фірмових готелів, ресторанів, юридичних, консалтингових фірм тощо);
4) виробничий франчайзинг (розширення виробництва товарів та просування їх на нові ринки).
Договір комерційної концесії є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення домовленостей за всіма
істотними умовами договору), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору - і правоволоділець, і користувач), відплатним (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, правоволоділець зобов'язаний контролювати якість творів (робіт, послуг), що виробляються, а користувач - забезпечити її тощо), каузальним (мета укладання договору комерційної концесії чітко зрозуміла - використання прав на об'єкти інтелектуальної власності у підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку).

Сторонами договору комерційної концесії є правоволоділець (франчизіар) та користувач (франчизіат) - фізичні та юридичні особи, які на момент укладання договору були суб'єктами підприємницької діяльності.
Істоти йми умовами договору комерційної концесії є предмет і ціна.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права
інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Особливість предмета договору комерційної концесії - його комплексний характер: як правило, за договором передається не одне виключне право (спосіб використання твору, право на авторське ім'я), а всі права на об'єкт інтелектуальної власності в комплексі (франшиза).
Крім того, існує можливість використання належної правоволодільцю комерційної
інформації, його ділової репутації та комерційного досвіду.
Ціну договору комерційної концесії становить винагорода, яку користувач виключних прав інтелектуальної власності сплачує правоволодільцеві. На практиці така винагорода зазвичай складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та подальших періодичних платежів, що визначаються у відсотках від прибутку користувача.
Строк не є істотною умовою договору комерційної концесії: як правило, такий договір укладається на невизначений або досить тривалий строк (понад 20 років), який здебільшого поновлюється. Так, відповідно до ст. 1124 ЦК України користувач, який належним чином виконав свої обов'язки, має право на укладання договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах. Проте законом можуть бути встановлені випадки, за яких правоволоділець може відмовитися від укладання договору концесії на новий строк.
Договір комерційної концесії укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 1118 ЦК України).
Крім вимоги щодо обов'язкової письмової форми цього правочину, ЦК України передбачає державну реєстрацію договору комерційної концесії органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Проте, якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. Водночас відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії не впливає на його дійсність, окрім єдиного виключення: у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації.

Розмежування договору комерційної концесії та інших договорів у сфері
інтелектуальної власності.
Договір комерційної концесії досить тісно пов'язаний з іншими видами договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, передбаченими гл. 75 ЦК України, зокрема, ліцензійним договором та договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Цілі зазначених правочинів майже збігаються - передання виключних прав на використання об'єктів права
інтелектуальної власності. Різниця між ними полягає в тому, що:
1) права, які передаються за договором комерційної концесії, мають використовуватися з метою виготовлення та (або) продажу певного виду твору та (або) надання послуг, тоді як авторські або інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такого обмеження не мають;
2) як правило, за договором комерційної концесії, на відміну від ліцензійного та
інших договорів цієї сфери, передається комплекс виключних прав на об'єкт
інтелектуальної власності (франшиза, концесійна система);
3) законом установлений особливий порядок реєстрації договору комерційної концесії - органом, який здійснив реєстрацію право володільця або користувача;
4) договір комерційної концесії, на відміну від ліцензійного договору, характеризується тісною постійною взаємодією сторін, від ефективності якої залежить розмір прибутку як правоволодільця, так і користувача.
Права та обов'язки сторін договору комерційної концесії.
Враховуючи взаємність цього договору (обов'язку правоволодільця відповідає аналогічне право користувача і навпаки), наведемо лише перелік основних обов'язків його сторін.
Основними обов'язками правоволодільця за договором комерційної концесії є:
1) передання користувачеві технічної та комерційної документації і надання іншої
інформації, необхідної для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також інформування користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав;
2) забезпечення державної реєстрації договору комерційної концесії;
3) надання користувачеві постійного технічного та консультативного сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
4) контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Основними обов'язками користувача за договором комерційної концесії є:
1) використання торговельної марки та інших позначень правоволодільця визначеним у договорі способом;
2) забезпечення відповідності якості товарів (робіт, послуг), що виробляються
(виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) право володільцем;
3) дотримання інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
4) надання покупцям (замовникам) додаткових послуг, на які вони б могли розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
5) інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
6) нерозголошення секретів виробництва правоволодільця, іншої одержаної від нього конфіденційної інформації.
Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії.
ЦК України встановлює низку обмежень прав та обов'язків сторін за договором комерційної концесії (так звані положення про "виключність"), які спрямовані на обмеження конкуренції правоволодільця і користувача з третіми особами або між собою.
Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії умовно можна поділити
на дві групи:
1. Встановлені в договорі обмеження, які можуть бути визнані недійсними на вимогу антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо, виходячи зі стану відповідного ринку та економічного стану сторін, вони суперечать антимонопольному законодавству: а) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
б) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав; в) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів
(потенційних конкурентів) правоволодільця; г) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє та зовнішнє оформлення.
2. Встановлені в договорі обмеження, недійсність яких визначена законом: а) право правоволодільця визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни; б) право користувача продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям
(замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.
Договір комерційної субконцесії.
У випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим Йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії (ч. 1 ст. 1119 ЦК України).
Договір комерційної субконцесії має похідний характер щодо договору комерційної концесії, його метою є розширення сфери товарної мережі правоволодільця. Саме тому до договору комерційної субконцесії застосовуються правила про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії, внаслідок укладання якої користувач стосовно субкористувача стає правоволодільцем.
Укладання договору субконцесії може бути не лише правом, а й обов'язком користувача за договором комерційної концесії, що пояснюється бажанням правоволодільця якнайшвидше розширити сферу своєї підприємницької діяльності.
Укладанню договору комерційної субконцесії має передувати дозвіл правоволодільця, адже користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.
Зміст договору комерційної субконцесії має відповідати обсягу прав користувача за договором комерційної концесії: користувач не може передати субкористувачу більше прав, ніж він отримав за первісним договором. Це саме правило діє щодо строку договору субконцесії, який не може бути тривалішим за строк самої концесії. Крім
того, недійсність договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору субконцесії.
Відповідальність сторін за договором комерційної концесії.
Відповідальність сторін за договором комерційної концесії настає незалежно від їх вини.
З огляду на те, що одним з основних обов'язків правоволодільця є контроль за якістю товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем виключних прав інтелектуальної власності, особливої уваги заслуговують законодавчі положення ЦК України щодо відповідальності правоволодільця перед третіми особами за неналежну якість товарів (робіт, послуг). Така відповідальність може бути як солідарною, так і субсидіарною.
Правоволоділець несе


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал