Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка29/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   41
письмовій формі (ст. 1059 ЦК України). В ньому зазначаються такі умови, як: сума вкладу, процентна ставка, що нараховується на вклад, строк та умови його повернення. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено
договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно- правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1059 ЦК України).

Ощадна книжка.
Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою, в якій вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк.
Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки.
Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку (ст. 1064 ЦК України).
Ощадний (депозитний) сертифікат Підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав
(ч. 1 ст. 1065 ЦК України). Він є цінним папером, який дає можливість передавати права, що випливають із нього, третім особам. Ощадний (депозитний) сертифікат містить обов'язкові реквізити, перелік яких закріплено в нормативних актах.
На відміну від ощадної книжки, ощадний сертифікат може підтверджувати наявність договірних відносин із договору банківського вкладу не тільки за участю фізичних осіб, а й за участю юридичних осіб та інших учасників цивільних відносин.
Ощадні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника.
У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів (ч. 2 ст.
1065 ЦК України).
Договір банківського вкладу на користь третьої особи.
Конструкція договору банківського вкладу передбачає також можливість відкриття депозиту на користь третьої особи. Фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК України).
Наприклад, внесення вкладу батьками на ім'я своєї дитини.

Для внесення грошових коштів на ім'я певної третьої особи вимагається укладення депозитного договору між банком і особою, яка вносить грошові кошти, в якому має бути вказано ім'я фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь яких вноситься вклад.
На підставі депозитного договору, укладеного між особою, яка вносить депозитний вклад, і банком, банк відкриває депозитний рахунок на ім'я фізичної або юридичної особи, вказаної в договорі. При цьому фізична або юридична особа, вказана в договорі, повинна існувати на момент укладення договору.
Особа, на ім'я якої зроблено банківський вклад, набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банківської установи першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.
Вимога до банку може бути виражена будь-яким способом, наприклад, вимога про видачу вкладу, переведення його на інший рахунок тощо.
До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Остання може користуватися всіма правами вкладника: розірвати договір банківського вкладу, закрити депозитний рахунок, відкритий на користь третьої особи, і вимагати від банку повернення вкладених нею грошових коштів, але тільки до того моменту, поки особа, на користь якої укладено договір, не вчинить дій, що спрямовані на визнання вкладу, наміру скористатися правами вкладника.
Істотною умовою договору банківського вкладу на користь третьої особи є ім'я фізичної особи (ст. 28 ЦК України) або найменування юридичної особи (ст. 90 ЦК
України) залежно від того, хто виступає особою, на користь якої укладено такий договір.
Якщо особа, на користь якої зроблено банківський вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім'я. Відмова особи, на користь якої зроблено банківський вклад, має бути виражена в письмовій формі.

Глава 19. Договір банківського рахунка
Поняття, загальна характеристика договору банківського рахунка.
Відносини, що пов'язані із зарахуванням і витратою грошей у безготівковій формі,
існують у рамках спеціальної економічної конструкції, яка називається "рахунок". З одного боку, рахунок -це бухгалтерський документ, на якому відображаються стан і рух коштів, що належать особі, з другого, - рахунком називають вимогу, в якій пропонується сплатити гроші за товар, роботи або послуги. Відносини, що складаються з приводу відкриття, використання та закриття рахунка в банку, визначаються договором банківського рахунка.

Банківськими рахунками виступають рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних
інструментів (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Основними видач и рахунків, які банки мають право відкривати своїм клієнтам, залежно від їх призначення є вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські (ст. 7
Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 р.).
Депозитним (вкладним) є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Поточним визнається рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також фізичним особам-підприємцям для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються також фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. До поточних рахунків належать карткові рахунки (картрахунки).
Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
У чинному законодавстві договір банківського рахунка розглядається як самостійний вид договору, який укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами, і відведено йому окрему гл. 72 ЦК
України.
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).
Отже, договір банківського рахунка є консенсуальним (він укладається з моменту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а не з моменту зарахування коштів на рахунок),двостороннім (права та обов'язки наявні в обох сторін) та відплатним (за користування грошовими коштами на рахунку банк сплачує проценти).

За своєю юридичною природою договір банківського рахунка має змішаний характер. У ньому поєднуються елементи договору банківського вкладу та інших договорів про надання послуг, наприклад, договору доручення.
Сторони договору банківського рахунка - банк (фінансова установа) і клієнт
(володілець рахунка).
На визначенні поняття "банк" ми в попередній главі цього підручника вже зупинялися.
Клієнтами (володільцями рахунка) можуть виступати будь-які фізичні особи, у тому числі неповнолітні (п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК України), та юридичні особи.
Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти клієнта, що знаходяться на банківському рахунку, і послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором. Як і за договором банківського вкладу, клієнт не має права власності або іншого речового права на предмет договору.
Грошові кошти, які обліковуються на рахунках клієнтів, використовуються банком для отримання прибутку.
За користування грошовими коштами банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти сплачуються в розмірі, встановленому договором, а якщо їх розмір не визначений у договорі, - в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (ст. 1070 ЦК України).
Форма договору банківського рахунка є простою письмовою. Вона прямо пов'язана з процедурою укладення договору й відкриття рахунка. Укладення договору банківського рахунка може відбуватися або шляхом підписання єдиного документа або шляхом подання клієнтом заяви з резолюцією керівника банку про дозвіл укладення договору. В останньому випадку договір укладається в письмовій формі -шляхом обміну документами.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України).
Таким чином, укладення договору банківського рахунка є підставою для відкриття відповідного рахунка.
Порядок відкриття банками рахунків визначається Національним банком України.
Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка та регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління
Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 р.

Права та обов'язки банку і клієнта є взаємними.
Основні обов'язки банку:
1) укладати договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та надано йому ліцензію, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до гл. З ЦК
України (ч. 2 ст. ! 067 ЦК України);
2) вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1 ст. 1068 ЦК України);
3) зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 2,3 ст. 1068 ЦК України).
При цьому банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК України).
Згідно із ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом;
4) зберігати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їх представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їх посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України "Про банки та банківську діяльність". У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України). Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України). Обов'язками клієнта є:
1) дотримання банківських правил при вчиненні операцій за рахунком;

2) внесення плати за виконання банківських операцій за його рахунком, якщо інше не встановлено договором, тощо.
При виконанні взаємних зобов'язань за договором банківського рахунка звичайно виникають зустрічні права сторін. Так, банк має право вимагати оплати своїх послуг, а також повернення коштів, пов'язаних з кредитуванням рахунка, і сплати процентів за кредитом (ст. 1069 ЦК України), а клієнт має право вимагати проценти за використання його грошових коштів тощо. Однак розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку
Національного банку України.

Підстави і черговість списання грошових коштів з рахунка.
Банк, може відповідно до ст. 1071 ЦК України, списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження, за рішенням суду, а також у випадках, установлених законом або договором між банком і клієнтом, наприклад, за вказівкою державного виконавця про перерахування грошових коштів клієнта-боржника на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.
Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта в черговості, визначеній у ч. 2 ст. 1072 ЦК України:
- у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
- у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
- у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
- у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;
- у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.
У разі відсутності або недостатності грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде облік розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Відповідальність банку за договором банківського рахунка.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).
Крім можливості застосування штрафних санкцій, законодавство встановлює обов'язок банку після виявлення факту порушення негайно припинити його та усунути несприятливі наслідки невиконання або неналежного виконання договору банківського рахунка.
Розірвання договору банківського рахунка.
Клієнт має право в будь-який час вимагати розірвання договору банківського рахунка.
Банк має право розірвати договір банківського рахунка у випадках:
- якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
- у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
- в інших випадках, встановлених договором або законом.
Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок у строки і в порядку, що встановлені банківськими правилами.
Банк має право відмовитися в односторонньому порядку від договору банківського рахунка та закрити рахунок у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1075
ЦК України).
Глава 20. Договір факторингу
Поняття та загальна характеристика договору факторингу.
Одним із нових договорів щодо надання послуг є договір факторингу. Його економічну сутність становить факторинг (факторингові операції"), який є фінансовою послугою.

Факторинг (від англ. "factoring", від лат. "factor" - той, хто діє) - це вид фінансових послуг, коли компанія-фактор здобуває у клієнтів право на стягнення боргів і частково сплачує клієнтам вимоги до їх боржників до настання терміну їх виплати боржниками; решту боргу компанія-фактор повертає клієнтам лише після повного погашення боргу боржниками за відрахуванням плати за надання цієї послуги1.
З економічного погляду факторинг передбачає придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі, а тому його законодавець відніс до кредитних операцій (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки XX ст. на основі запозиченого світового досвіду фінансової діяльності. Однак і донині факторинг не набув значного поширення в Україні, що зумовлено поширенням обігу векселів та
інших боргових цінних паперів. Хоча у світі сфера застосування факторингу є достатньо широкою у зв'язку з економічною вигідністю: завдяки йому одні суб'єкти підприємництва (клієнти) дістають можливість залучати додаткові фінансові ресурси і зменшувати ризики невиконання контрагентами грошових зобов'язань, а інші
(фактори) - розширюють сферу фінансових послуг, що ними надаються, і, відповідно, джерела одержання прибутку, або ж забезпечують виконання зобов'язань своїх боржників.
Юридична природа договору факторингу є складною. Він ґрунтується на положеннях про відступлення права вимоги за правочином (цесії). Крім того, йому властиві деякі ознаки інших договорів: кредитування, страхування, агентування (посередництва), застави, поруки, гарантії. Тому в літературі стверджують, що договір факторингу є змішаним договором1. Окрім основного зобов'язання - надати грошові кошти - фактор також може брати на себе зобов'язання щодо надання клієнтові додаткових послуг, пов'язаних із обслуговуванням грошової вимоги, що відступається. Повний пакет факторингових послуг, крім фінансування, включає страхування ризику неплатежу, адміністрування (управління дебіторською заборгованістю), інформаційні послуги2.
Як випливає із ч. 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", до додаткових належать послуги з пов'язаного з факторингом ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Однак надання додаткових послуг не є обов'язковим для договору факторингу.
Основу приватноправового регулювання цього договору становлять норми гл. 73 ЦК
України. Подібність факторингу до цесії зумовлює те, що він регулюється також загальними положеннями ЦК України про заміну кредитора у зобов'язанні (ст. 512-
519), якщо вони не суперечать суті факторингу.

Положення щодо надання факторингових послуг банками містить і ст. 350 ГК
України, однак за своєю суттю вони лише дещо звужено повторюють відповідні положення гл. 73 ЦК України.
Факторингові правовідносини регулюються також Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 р., що встановлює загальні умови надання фінансових послуг, і Законом України "Про банки
і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., що визначає правові засади здійснення факторингових операцій банками.
Спеціальним підзаконним актом у сфері регулювання договору факторингу є
Методичні рекомендації із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам і організаціям, затверджені рішенням Правління Національного банку
України № 2 від 22 квітня 1992 р.
На міжнародному рівні договір факторингу регулюється Конвенцією УНІДРУА з міжнародних факторингових операцій, яку було прийнято 28 травня 1988 р. у м. Оттаві
(Канада). її положення були враховані при розробці Цивільного і Господарських кодексів України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової
вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Указаний договір - комерційний, оскільки він застосовується винятково в підприємницькій діяльності. Це зумовлює як правову мету такого договору, так і специфіку його суб'єктного складу.
Договір факторингу є двостороннім (обидві його сторони набувають взаємних прав
і обов'язків),реальним (якщо клієнт відступає право грошової вимоги та (або) фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта) або

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал