Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка26/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   41
істотних умов договору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії такого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК
України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК України).
Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).
Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України повірений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через повіреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укладення трудового договору, складання заповіту).

Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений у межах наданих повноважень від імені довірителя укладає договір із третьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосередньо у довірителя і третьої особи як сторін договору.
Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням наданих йому довірителем повноважень, то такий правочин буде створювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. і ст. 241 ЦК України).
Уже зазначалося, що договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002
ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК України).
Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витрати фактично проведені і при цьому вони були необхідними.
Особливих вимог до форми договору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила про форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).
Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:
1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довірителя. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів;
2) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя;
3) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;
4) довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь- який час;
5) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

6) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним.
Оскільки договір доручення має деякі спільні ознаки з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експедирування, комісії, управління майном), а також з трудовим договором (ст. 21 КЗпП України), названі ознаки мають велике значення для їх розмежування і в сукупності притаманні тільки договору доручення.

Права та обов'язки сторін договору доручення.
Довіритель зобов'язаний:
1) чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіреному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);
2) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, покладених на нього договором доручення, вступати у взаємовідносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повноваження, визначені умовами договору доручення;
3) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо
інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);
4) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);
5) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК України);
6) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК
України);
7) якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерційного представництва), довіритель має повідомити його про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 3 ст. 1008
ЦК України).
Довіритель має право:
1) надати право повіреному, який діє як комерційний представник, відступати в його
інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ч. 2 ст. І 004 ЦК
України);

2) у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК
України);
3) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);
4) відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником
(ч. 3 ст. 1008 ЦК України).
Обов'язки повіреного:
1) вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК
України);
2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України);
3) повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане можливим. Комерційний представник повинен у розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004 ЦК України);
4) виконати дане йому доручення особисто, крім визначених випадків. Крім того, повірений, який передав виконання доручення заміснику, повинен негайно повідомити про це довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);
5) відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);
6) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);
7) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення (ст. 1006 ЦК України);
8) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ст.
1006 ЦК України);
9) повідомити довірителя про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, коли він діє як підприємець, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).
Повірений має право:
1) діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);

2) на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);
3) відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);
4) передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);
5) відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (ч. 2 ст. 1000 ЦК України).
Для захисту інтересів довірителя обов'язки також покладено на спадкоємців
повіреного та ліквідатора юридичної особи-повіреного. Вони повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ст. 1010 ЦК України).
Припинення договору доручення.
Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору
(наприклад, виконанням, проведеним належним чином), а також у разі (ст. 1008. ч. 2 ст.
1010 ЦК України):
1) відмови довірителя або повіреного від договору;
2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
3) смерті довірителя або повіреного;
4) ліквідації юридичної особи-повіреного.
Припинення договору доручення на таких підставах не звільняє сторони від покладених на них окремих обов'язків (ст. 1008,1009 ЦК України).
Потрібно звернути увагу на те, що відмову від договору доручення однієї зі
сторін закон не вважає порушенням зобов'язання. Навпаки, у ЦК України (ч. 2 ст. 1008) наголошується: довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Оскільки відмова від договору доручення є правомірною дією, то, за загальним правилом, це не єпідставою для відшкодування збитків, завданих припиненням договору. Винятки передбачено тільки для двох випадків:
1) у разі припинення договору доручення довірителем чи повіреним, за яким повірений діяв як комерційний представник;
2) якщо повірений відмовляється від договору доручення за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси (ч. 2, 3 ст. 1009
ЦК України).
Інколи договір доручення припиняється до того, як доручення було повністю
виконане. У таких випадках довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. І ст. 1009 ЦК України).

Глава 14. Договір комісії
Поняття та загальна характеристика договору комісії.
Договір комісії належить до договорів про надання послуг. Він широко застосовується як у внутрішньому обігу, так і в зовнішньоекономічній діяльності: його укладають при здійсненні експортно-імпортних операцій, біржовій торгівлі, а також у внутрішній торгівлі, транспортних відносинах, у банківській сфері та у сфері обігу цінних паперів тощо.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).
Таким чином, договір комісії є консенсуальним (є укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони) та відплатним (дії однієї сторони відповідають обов'язку іншої вчинити зустрічну дію: комісіонер зобов'язується вчинити за дорученням комітента певний правочин, а комітент - сплатити комісійну плату).
Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Комісіонером є особа, яка за дорученням комітента зобов'язується вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комітент-це особа, за дорученням і за рахунок якої діє комісіонер. Третя особа, з якою комісіонер укладає правочин в інтересах комітента, не є стороною договору комісії. Комісіонер вступає у
відносини з нею від свого імені, тому за такими правочинами набуває права і стає зобов'язаним він, а не комітент.
Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
ЦК України не встановлює інших обов'язкових умов такого договору, залишаючи вирішення цього питання на розсуд сторін. У ст. 1012 ЦК України зазначається, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Крім того, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.
Предметом комісійного доручення с будь-який правочин чи правочини, що не суперечать вимогам цивільного законодавства, які комісіонер укладає з третіми особами від свого імені, але за дорученням комітента і за його рахунок (ст. 1011 ЦК
України).
Частіше за все комісіонер повинен укласти правочини, спрямовані на відчуження чи придбання певного майна. Однак власником цього майна комісіонер не стає: все майно, яке передане комітентом для укладання правочину або придбане за рахунок комітента,
є власністю останнього. Момент переходу права власності на майно від комітента до третьої особи і від третьої особи до комітента визначається за загальними правилами цивільного законодавства (ст. 334 ЦК України). На це потрібно звернути увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання йому майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особливістю ж договору комісії є те, що комітент стає власником майна, яке купив для нього комісіонер, з моменту передання цього майна комісіонеру, тобто ще до отримання такого майна самим комітентом.
ЦК України (ст. 1015) передбачає можливість укладання комісіонером договору
субкомісії за згодою комітента, а у виняткових випадках, якщо цього вимагають
інтереси комітента, навіть і без його згоди. Таким чином, особисте виконання договору комісії комісіонером не є обов'язковим. Однак він залишається відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом, оскільки укладення договору субкомісії не тягне за собою заміни сторін комісійних правовідносин. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента. Захищаючи інтереси комісіонера, законодавець також передбачив, що без його згоди комітент не має права вступати у відносини із субкомісіонером.
Цивільне законодавство не містить спеціальних правил щодо форми договору комісії, тому при його укладенні потрібно керуватися загальними правилами щодо форми правочину (статті 205-210 ЦК України) та форми договору (ст. 639 ЦК України).

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Подібність цих договорів полягає в тому, що і повірений, і комісіонер діють за дорученням в інтересах
іншої особи (довірителя чи комітента), зобов'язані вчинити певні юридичні дії
(правочини), а також вступають для виконання договору у взаємовідносини з третьою особою. Однак існують між ними і відмінності:
1) комісіонер укладає правочини від свого імені, а повірений виступає від імені довірителя;
2) договір комісії є завжди відплатним, а договір доручення може бути і безвідплатним;
3) у комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, він стає стороною укладеного з третьою особою правочину, повірений же жодних прав та обов'язків за укладеними правочинами не набуває, стороною в них стає довіритель;
4) довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь- який час, а комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором;
5) комісіонер може взяти на себе відповідальність за виконання правочинів, укладених із третіми особами (делькредере); для договору доручення закон не передбачає такої можливості;
6) повірений, на відміну від комісіонера, для забезпечення своїх вимог за договором доручення не має права притримати майно довірителя.
Таким чином, можна виділити основні ознаки договору комісії, якими є те, що комісіонер діє:
1) за дорученням комітента;
2) за рахунок комітента;
3) в інтересах комітента;
4) від свого імені;
5) за плату.

Права та обов'язки сторін договору комісії.
Обов'язки комітента:
1) може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК України);

2) виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо ж договором комісії розмір плати не визначений, то комітент повинен її виплатити після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за такі послуги
(ст. 1013 ЦК України);
3) не вступати без згоди комісіонера у відносини із субкомісіонером (ч. 3 ст. 1015 ЦК
України);
4) забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК України);
5) прийняти виконання договору, якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, і заплатив різницю у ціні (ч. 5 ст. 1017 ЦК України);
6) повідомити комісіонера про заперечення щодо його звіту протягом тридцяти днів від дня отримання звіту (ч. 2 ст. 1022 ЦК України);
7) прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки (ст. 1023 ЦК України);
8) відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв'язку з виконанням договору комісії (ст. 1024, ч. 4. ст. 1025 ЦК України);
9) повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів, якщо договір комісії укладено без визначення строку (ч. 2 ст. 1025 ЦК України);
10) у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, -негайно,- розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, у разі своєї відмови від договору комісії (ч. 3 ст. 1025 ЦК України);
11) розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом п'ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору (ч. 2 ст. 1026 ЦК
України).
Комітент має право:
1) вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до третьої особи у разі порушення нею договору, укладеного з комісіонером (ч. 4 ст. 1016 ЦК України);
2) якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю (ч. 4 ст. 1017 ЦК України);
3) відмовитися від договору комісії (ст. 1025 ЦК України). Обов'язки комісіонера:
1) вчинити за дорученням комітента один або кілька правочинів від свого імені (ст.
1011 ЦК України);

2) вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії
__таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 1014 ЦК України);
3) передати додатково одержану вигоду комітенту, якщо правочин вчинено на умовах, більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом1 (ч. 2 ст. 1014 ЦК
України);
4) відповідати за дії субкомісіонера перед комітентом (ч. 1 ст. 1015 ЦК України);
5) відповідати перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, коли він був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере2) (ч. 3 ст. 1016 ЦК України);
6) негайно повідомити комітента про порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, зібрати та забезпечити необхідні докази (ч. 4 ст. 1016
ЦК України);
7) у будь-якому разі повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок, як тільки це стане можливим (частини 1, 2 ст. І0І7ЦК України);
8) при продажу майна за нижчою ціною заплатити різницю комітенту, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки. Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит
(ч. 3 ст. 1017 ЦК України);
9) зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна останнього. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів (ст. 1021 ЦК України);
10) застрахувати майно за рахунок комітента, якщо це є необхідним відповідно до договору або звичаїв ділового обороту (ч. 3 ст. 1021 ЦК України);
11) після вчинення правочину за дорученням комітента надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України);
12) повідомити комітента про відмову від договору комісії не пізніше ніж за тридцять днів і вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента (ч. 1 ст. 1026 ЦК
України).
Комісіонер мас право:

1) на комісійну плату. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. Коли комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1013 ЦК України);
2) за згодою комітента укласти договір субкомісії з третьою особою
(субкомісіонером). У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента (частини 1,2 ст.
1015 ЦК України);
3) відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Комісіонеру, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це (частини 1,2 ст. 1017
ЦК України);
4) для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітенту. У разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ст. 1019 ЦК України);
5) відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітенту (ст. 1020 ЦК України);
6) на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема, у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали, а також у разі відмови комітента від договору комісії (ст. 1024, ч. 4 ст. 1025 ЦК
України);
7) відмовитися від договору комісії, але лише тоді, коли строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1026 ЦК України);
8) передати майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за най вигіднішою для комітента ціною у разі невиконання комітентом обов'язку щодо розпорядження своїм майном при відмові від договору комісії комітента чи комісіонера (ч. 3 ст. 1025, ч. 2 ст. 1026 ЦК України).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал