Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання



Pdf просмотр
Сторінка22/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   41
Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється
банком, за своєю суттю є договором найму (оренди), тому до нього застосовуються положення про найм (ст. 971 ЦК України).
За цим договором одна сторона (банк) надає у тимчасове використання клієнту
(наймачу) банківський сейф, який при цьому не виходить з-під володіння банку.
Внаслідок укладання такого договору наймач має право без контролю з боку банку поміщати у сейф та вилучати з нього будь-які речі, габарити яких дозволяють помістити їх у сейф, окрім заборонених законом та договором (зброю, наркотичні речовини тощо).
Банк не здійснює охорону речей. їх схоронність забезпечується тим, що сейфи знаходяться у сховищі банку, яке в цілому взято під охорону.
Договором може бути передбачено спільний режим користування сейфом кількома особами або доступ до сейфа інших осіб.
Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, укладається у простій письмовій формі.
Основними обов'язками наймача є:
1) оплата послуг банку відповідно до умов договору;
2) дотримання умов і заборон, установлених законом та договором;
3) дотримання вимог банку щодо забезпечення безпеки при доступі до сховища банку, в якому розташований сейф, та правил перебування у ньому;
4) дотримання правил поводження із ключем від банківського сейфа.
Основними обов'язками банку є:
1) надання у користування наймача справного сейфа, розміщеного у сховищі банку, та можливості доступу до нього;
2) надання наймачу у володіння і користування ключа від сейфа;
3) створення умов для роботи наймача з речами, які знаходяться у сейфі, якщо це передбачено умовами договору.
Оскільки умови про відповідальність сторін за таким договором законом не визначені, вони мають бути передбачені у договорі. В іншому разі вони визначаються на загальних підставах.


2.4. Зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту
Організації і підприємства транспорту, окрім послуг щодо перевезення вантажу, пасажирів, багажу і пошти, надають й інші додаткові послуги, зокрема, організовують зберігання речей фізичних осіб.
У зв'язку з цим на транспортних вокзалах здійснюється тимчасове зберігання ручної поклажі. Залежно від способу і умов зберігання воно поділяється на зберігання у стаціонарних камерах схову і автоматичних камерах схову самообслуговування (далі -
АКСС).
Камера схову - це спеціально обладнане приміщення для короткочасного зберігання ручної поклажі, багажу пасажирів (п. 1.7 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом
Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196).
Правове регулювання зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту здійснюється ст. 972 ЦК України, а також низкою підзаконних актів, які приймаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та
інфраструктури (нині - Міністерство інфраструктури України, а до 2011 р. -
Міністерство транспорту України). Відповідні норми закріплені, зокрема, у Правилах користування автоматичними камерами схову самообслуговування, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10 липня 1996 р. №230; розділі 16 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом
України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196; пунктах 138-144 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня
2007 р. № 1184), тощо. На відносини, які виникають за цим договором, поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.
Договір зберігання в АКСС має певну специфіку, що пов'язана із подвійною правовою природою цього договору. Він має властивості як договору зберігання, так і договору найму (оренди), тому в ч. 6 ст. 972 ЦК України вказується, що до цього договору застосовуються положення про майновий найм (оренду).
Договір зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту
є двостороннім, реальним, відплатним. Також його можна охарактеризувати як публічний, оскільки за ч. 1 ст. 972 ЦК України камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.
Сторонами цього договору є організація чи підприємство транспорту, що виступає як професійний зберігач, і поклажодавець, яким може виступати пасажир або інша фізична особа.

Предметом зберігання може бути ручна поклажа (про поняття ручної поклажі див. докладніше § 3 гл. 9 цього підручника) у будь-якій упаковці, незалежно від її виду
(валіза, кошик, рюкзак, байдарки в розібраному вигляді, лантухи, вузли тощо). Деякі речі (наприклад, пальто, лижі, ранець, ковзани) можуть бути прийняті без упаковки.
Фрукти, овочі, ягоди, гриби та інші сільськогосподарські продукти приймають на зберігання у будь-якій тарі, яка гарантує їх зберігання при перенесенні (слід мати на увазі, що транспортні організації не несуть відповідальність за природне псування зданих на зберігання продуктів, які швидко псуються). Виявлені під час приймання дефекти упаковки ручної поклажі мають бути усунені власником або спеціально застережені в акті, підписаному комірником.
Вага окремого місця ручної поклажі на залізничному транспорті не повинна перевищувати 50 кг. Крім того, кожна одиниця поклажі повинна мати пристрій для перенесення. Речі масою понад 50 кг або великогабаритні, які не поміщаються в автоматичні камери схову, а також телевізори, холодильники, пральні машини тощо, приймають до схову у спеціально виділених камерах схову великогабаритних речей або в багажних камерах.
Забороняється здавати і приймати на зберігання тварин і птахів, вогнепальну зброю, вибухові, вогненебезпечні, легкозаймисті, їдкі та отруйні речовини, речі, що можуть зіпсувати або забруднити речі інших пасажирів, а також грошові суми, облігації, документи й інші коштовності.
Плата за зберігання стягується залежно від кількості місць ручної поклажі, їх габаритів та вартості оцінки, заявленої поклажодавцем на момент укладання договору.
Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 972 ЦК України). Так, на залізничному транспорті речі, які здані до камери схову, зберігаються там дві календарні доби, а потім їх передають на зберігання до загального складського приміщення станції. Якщо протягом 30 діб власник не забере свої речі, то вони підлягають реалізації згідно з законодавством України.
На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім АКСС) поклажодавцювидається квитанція та (або) номерний жетон. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.
При користуванні АКСС працівником транспортної організації видається жетон, який опускається поклажодавцем в жетоноприймальник камери схову.

У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцю після надання доказів належності йому цієї речі. Вартість втраченого жетона сплачується поклажодавцем.
Відповідальність сторін.
Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання (ч. 3 ст. 972 ЦК України).

2.5. Зберігання речей у гардеробі організації
Діяльність публічних установ пов'язана із необхідністю зберігання верхнього одягу їх відвідувачів, особливо у холодну пору року. У зв'язку з цим в організаціях створюються гардероби - спеціально обладнані, огороджені місця для зберігання верхнього одягу та інших речей відвідувачів і працівників організації1.
На зберігання в гардеробі поширюються загальні положення про послуги (гл. 63 ЦК
України) і про зберігання (§ 1 гл. 66 ЦК України). Договір зберігання речей у гардеробі має такі характерні ознаки:
1) він, зазвичай, є безвідплатним, хоча може бути й відплатним (ч. 1 ст. 973 ЦК
України). Плата за цим договором може бути встановлена лише тоді, коли це спеціально встановлено домовленістю сторін або про це спеціально вказується при передачі речі на зберігання;
2) зберігачем речі є організація (юридична особа), при якій створено гардероб
(заклади культури, освіти, охорони здоров'я тощо);
3) поклажодавцем може бути тільки фізична особа;
4) предметом зберігання може бути верхній одяг, головні убори, а в окремих спеціально обумовлених випадках також інші речі фізичних осіб (наприклад, сумки, портфелі, пакети);
5) цей договір оформлюється видачею номерного жетона чи іншого легітимаційного знаку;
6) зберігач речі, зданої до гардеробу, зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 973 ЦК України).
2.6. Зберігання речей пасажира під час його перевезення
Одним із обов'язків перевізника за договором перевезення пасажира і багажу є забезпечення схоронності валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім
дорогоцінностей та грошей), які він перевозить у відведеному місці (ст. 974 ЦК
України). У зв'язку з цим як окремий різновид зберігання виділяють зберігання речей пасажира під час його перевезення.
Обов'язок перевізника забезпечити схоронність речей пасажира виникає не за окремим договором зберігання, а за договором перевезення пасажира і багажу, тому цей вид зберігання поєднує в собі ознаки договору зберігання і договору перевезення пасажира і багажу.
Сторонами цього договору виступають перевізник, який діє як зберігач, і пасажир, який є поклажодавцем.
Предметом такого виду зберігання є речі пасажира, що здаються у спеціально відведені для цього місця - так звані багажні відділення. Щодо ручної поклажі, яка слідує разом Із пасажиром, то перевізник не відповідає за її збереження, оскільки під час перевезення зазначені речі знаходяться під охороною пасажира. Про це прямо вказується в правилах перевезення пасажирів і багажу окремими видами транспорту, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури.
Предметом зберігання при перевезенні не можуть бути дорогоцінності та гроші.
Зберігання речей пасажира пов'язане
із
їх переміщенням, тому здійснюється відплатно. Проте пасажир сплачує лише провізну плату, в яку входить плата за зберігання.
Передача речі перевізникові посвідчується багажною квитанцією або Іншим документом встановленої форми, що видається перевізником.
У разі втрати, пошкодження або знищення речей, переданих на зберігання перевізнику, останній несе відповідальність відповідно до транспортних кодексів
(статутів), а у випадках, передбачених міжнародними правовими актами, - відповідно до таких актів. Так, згідно з ч. 11 ст. 100 ПК України, авіаперевізник несе відповідальність за втрату або шкоду, завдану під час перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти відповідно до вимог і правил, передбачених міжнародними договорами України, законодавством України, в тому числі авіаційними правилами України, розмір якої має бути однаковим для внутрішніх і для міжнародних рейсів. У свою чергу, на рівні міжнародного права відповідальність авіаперевізника визначається, зокрема.
Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 р.
Законодавство передбачає обов'язкове страхування перевізником своєї відповідальності перед пасажиром за втрату, пошкодження або нестачу переданого на зберігання багажу (ст. 7 Закону України "Про страхування", ст. 118 ПК України тощо).


2.7. Зберігання речей у готелі
Зберігання речей у готелі є одним із видів готельних послуг, що надаються споживачу при розміщенні та проживанні в готелі. Правове регулювання відносин щодо зберігання речей у готелях здійснюється, насамперед, ст. 975 ЦК України та Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затвердженими наказом Державної туристичної адміністрації України від 16 березня 2004 р. № 19 (далі - Правила користування готелями). На ці правовідносини поширюється також дія Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня
1991 р.
Цей договір є двостороннім, реальним (набуває чинності з моменту вселення в готель) тавідплатним (оплата за збереження входить у вартість основних готельних послуг).
Сторонами договору зберігання речей у готелі є готель, який виступає як зберігач, і споживач, який є поклажодавцем.
Готель - підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов'язковим обслуговуванням (п. 1.3 Правил користування готелями).
Споживачем може бути тільки фізична особа, яка розміщується в готелі з наданням
їй номера (місця) для тимчасового проживання.
Предметом зберігання є речі, внесені до готелю споживачем, який проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для споживача приміщенні (номері, місці тощо).
З огляду на це, предметом зберігання за цим договором може бути, зокрема, річ, яка не вибуває з володіння споживача.
Відповідно до ч. 1 ст. 975 ЦК України та п. 4.11 Правил користування готелями, готель відповідає за схоронність таких речей. Проте готель відповідає за втрату грошей,
інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання, тобто передані адміністратору готелю під опис для поміщення у сейф чи камеру схову готелю. Окрема передача грошей та інших цінностей на зберігання готелю оформлюється видачею відповідної квитанції, жетона або іншого легітимаційного знаку.
У разі втрати чи пошкодження речі споживач зобов'язаний негайно повідомити про це готель. Законодавець не уточнює поняття "негайно", проте з цього приводу діє правило, за яким, якщо до закінчення строку проживання споживач не пред'явив свої вимоги до готелю, вважається, що його речі не були втрачені чи пошкоджені (ч. 3 ст.
975 ЦК України). Таким чином, споживач може заявити про втрату чи пошкодження речі, що знаходилась в готелі, до моменту виселення з готелю.

Правила користування готелями зобов'язують готель у разі виявлення забутих
речей негайно повідомити про це власника речей (за умови, що їх власник відомий).
Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються у відповідні державні органи для реалізації або знищуються, про що складається акт установленої форми.
Готель відповідно до чинного законодавства України несе відповідальність за шкоду, завдану майну споживача, що виникла в зв'язку з недоліками при наданні послуг.
Порядок і обсяг відшкодування визначаються відповідно до загальних положень про відповідальність за договором зберігання.
Положення ст. 975 ЦК України застосовуються і до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.
2.8. Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр)
Одним із способів (видів) забезпечення правильного вирішення спору з приводу конкретної речі є передання цієї речі на зберігання іншим особам. Передача речі, яка
є предметом спору, на зберігання третій особі з метою наступної її передачі особі, на користь якої ухвалено судове рішення у відповідній справі, була відома ще за часів римського приватного права і дістала назву секвестр.
Цей вид зберігання передбачається цивільним законодавством багатьох країн світу, проте для цивільного законодавства України він є новим. Крім того, такий вид зберігання виступає одним із способів забезпечення позову в цивільному процесі (ст.
152 ЦПК України). Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 59) передбачає можливість передачі майна, на яке накладено арешт, на зберігання стороннім особам.
Договір щодо зберігання речей, які є предметом спору, призначений захистити
інтереси тієї особи, яка буде визнана законним володільцем чи власником речі і отримає право претендувати на її отримання.
Зберігачем за цим договором може бути фізична або юридична особа, яка погоджена усіма сторонами спору, визначена судом або державним виконавцем. Однак ним не може бути учасник відповідного спору, тобто зберігач має бути незацікавленою у вирішенні спору особою.
Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 976 ЦК України). Так, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про порядок і умови зберігання цінних паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. № 489, відповідальне зберігання цінних паперів, що випущені в документарній формі, на які накладено арешт і які підлягають обов'язковому вилученню, здійснюється територіальними управліннями Національного банку України на підставі письмової угоди, укладеної з відповідним органом державної виконавчої служби.

Предметом цього договору може бути будь-яка річ. Як вказується в спеціальній літературі, предметом такого зберігання можуть бути не лише рухомі речі, а й нерухомі, що за загальним правилом не притаманно договорам зберігання2.
Слід зауважити, що у разі, коли предметом секвестру є нерухоме майно, то право володіння зберігача й обтяження речових прав за таким договором підлягають державній реєстрації відповідно до Закону
України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Особливості укладання договору зберігання речі, що є предметом спору, полягають в тому, що цей договір може бути укладений:
1) шляхом волевиявлення осіб, між якими виник спір (добровільний секвестр);
2) за ухвалою суду (судовий секвестр);
3) постановою державного виконавця (виконавчий секвестр).
Секвестр може бути відплатним і безвідплатним, що впливає на права та обов'язки сторін цього договору та їх відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання, які визначаються за загальними положеннями щодо договорів про надання послуг і зберігання.
За загальним правилом, зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір (ч. 2 ст. 976, ч. 5 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", у випадку, коли зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім'ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем.
Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі.
У ч. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування. ЦК України такого правила не передбачає, тому користування предметом добровільного і судового секвестру заборонено (ст. 944 ЦК України).
Зберігач зобов'язується повернути річ, яка є предметом спору, особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх сторін, між якими виник спір, а в разі зберігання речі, на яку було накладено арешт державним виконавцем, припинення зберігання здійснюється за постановою державного виконавця.


2.9. Зберігання автотранспортних засобів
Наявність в Україні великої кількості автотранспортних засобів викликає необхідність вирішення питання щодо місць їх зберігання. Власники (володільці) таких засобів використовують для цього гаражі, автостоянки, прибудинкову територію тощо.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про автомобільний транспорт", власникам (користувачам) транспортних засобів забороняється зберігання їх у житлових зонах поза спеціально відведеними для цього майданчиками.
У зв'язку із цим часто виникає питання щодо необхідності забезпечення схоронності транспортних засобів за допомогою укладення
договору
зберігання
автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК України).
Однак, як правильно зауважує В. Л. Яроцький, відносини за договором зберігання
транспортних засобів не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях, визначених рішенням місцевих органів державної влади (на вулицях центральної частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення). В останньому випадку служба паркування уповноважена отримувати визначену плату за надання послуг з паркування автомобілів, але не несе відповідальності за їх схоронність'.
Організація та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентуються Правилами паркування транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342.
Договір зберігання автотранспортних засобів є реальним (укладеним з моменту передачі транспортного засобу на зберігання) або консенсуальним (сторони, одна з яких повинна бути професійним зберігачем, набувають прав та обов'язків з моменту досягнення згоди між ними),двостороннім (обов'язки виникають в обох сторін)
і відплатним або безвідплатним. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір єпублічним (ч. 1 ст.
977 ЦК України), тобто зберігач взяв на себе обов'язок надавати ці послуги кожному, хто до нього звернеться, на однакових для всіх поклажодавців умовах, за винятками, встановленими законом (ст. 633 ЦК України).
Положення ст. 977 ЦК України поширюються на відносини щодо зберігання транспортного засобу в боксах і гаражах, на спеціальних стоянках, а також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.
Зберігачем за договором зберігання автотранспортних засобів виступають будь-які фізичні та юридичні особи, які можуть надати відповідні послуги.
Поклажодавцем за цим договором можуть бути лише власники транспортних засобів та особи, які використовують транспортний засіб на законних підставах
(зокрема, особи, яким транспортний засіб передано у користування власником).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал