Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання



Pdf просмотр
Сторінка19/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41
форми цього договору. Він може вчинятися усно з видачею проїзного документа (квитка), у простій письмовій формі або шляхом здійснення конклюдентних дій (посадка пасажира в транспортний засіб, опускання жетона в турнікет тощо).
Проїзний документ не можна вважати письмовою формою правочину, оскільки він не містить підписи сторін. Таким чином, письмова форма договору перевезення пасажирів не є поширеною і може мати місце лише при організованих перевезеннях груп пасажирів транспортними засобами, призначеними в рейс на замовлення юридичної або фізичної особи.
Від договору перевезення пасажирів слід відмежовувати подібні договори, а саме: договір морського круїзу (ст. 195 КТМ України), договір найму (оренди) транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798, ст. 805 ЦК України), договір підряду (ст. 837 ЦК України).
Права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу встановлюються законами, транспортними кодексами (статутами), правилами перевезень пасажирів і багажу, що видаються відповідно до них, а також за домовленістю сторін. Оскільки права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу є взаємними, нижче будуть розглянуті лише основні права та обов'язки пасажира, відповідно до яких можна визначити права та обов'язки перевізника.
Основні обов'язки пасажира:
1) сплатити встановлену проїзну плату;
2) дотримуватися правил користування транспортними засобами.
Основні права пасажира закріплені в ст. 911 ЦК України, зокрема, пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;
4) перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
У разі здавання багажу пасажир набуває права вимагати від перевізника доставити в цілісності багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, в строк, що встановлюється за домовленістю сторін або в актах транспортного законодавства.
Розглядаючи зміст договору перевезення пасажира і багажу, необхідно окремо проаналізувати поняття "багаж" і "ручна поклажа", оскільки вони визначають деякі права і обов'язки сторін. Ці поняття вказують на речі, які перевозяться одночасно з пасажиром. Однак їх перевезення не можна ототожнювати з перевезенням вантажу, адже умови таких перевезень суттєво різняться.
Поняття "багаж" використовується в законодавстві в широкому і вузькому значеннях.
У широкому розумінні багаж включає зареєстрований багаж і незареєстрованний багаж (ручну поклажу) пасажира (п. 2 гл. 1 розділу XII Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 р. № 735).
Однак, зазвичай, у нормативних актах багаж і ручна поклажа чітко розмежовуються, тобто поняття "багаж" вживається у вузькому значенні як речі, що передаються пасажиром у відання перевізника і за окрему плату перевозяться ним в окремому приміщенні транспортного засобу (багажному вагоні, відсіку, відділенні тощо), який прямує в тому ж напрямку, що й пасажир. На посвідчення приймання багажу пасажиру видається багажна квитанція, що визначає умови перевезення багажу.
Ручна поклажа (незареєстрований багаж) - це речі незалежно від виду пакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщуються в пасажирських приміщеннях транспортних засобів (купе, каюті, салоні тощо) на спеціально відведених місцях. Ручна поклажа перевозиться під наглядом пасажира, тому перевізник не несе
відповідальності за її знищення, ушкодження чи втрату, що трапилися не з його вини.
Правила перевезень пасажирів і багажу, що діють на окремих видах транспорту, визначають певні особливості перевезення ручної поклажі. Так, на кожний пасажирський квиток на автомобільному транспорті як ручну поклажу дозволяється перевозити речі вагою до 30 кг, на залізничному - до 36 кг, а на дитячий квиток - до 15 кг. На повітряному і морському транспорті вимоги щодо розміру та ваги поклажі встановлюються окремо кожним перевізником. Перевезення ручної поклажі зазвичай
є безвідплатним, окрім випадків перевезення під наглядом пасажира певних речей,
перелік яких нормативно визначено, а також речей, вага і розміри яких перевищують встановлені нормативи.
Відповідальність сторін за договором перевезення пасажирів і багажу.
В разі втрати, нестачі, псування або пошкодження багажу перевізник несе
відповідальність на тих же засадах, що й при порушенні зобов'язань за договором перевезення вантажів (ст. 924 ЦК України).
Завдання пасажиром шкоди майну перевізника або завдання перевізником шкоди внаслідок ушкодження здоров'я чи смерті пасажира е недоговірними відносинами, що регулюються положеннями гл. 82 ЦК України.
У разі ненадання чи неякісного надання послуг з перевезення транспортом загального користування пасажири мають право на відшкодування їм матеріальної і моральної шкоди відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.
На деяких видах транспорту діє система обов'язкового страхування пасажирів і багажу.

4. Договір чартеру (фрахтування)
Поняття та загальна характеристика договору чартеру (фрахтування).
Особливим різновидом договорів перевезення є договір чартеру, або, як його ще називають, фрахтування, цертепартія.
Договір чартеру застосовують при неперіодичних вантажних або пасажирських перевезеннях морським і повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні.
Повітряні та морські чартери мають як спільні ознаки, так і свою специфіку, зумовлену відмінністю договірної практики, способом перевезень, об'єктами перевезень, порядком укладання договорів тощо, тому детальне регулювання чартерних перевезень здійснюється відповідними транспортними кодексами (КТМ
України, ПК України) та правилами перевезень, що затверджуються відповідно до них.
Також регулювання чартерних перевезень, особливо морських, зазвичай відбувається відповідно до звичаїв ділового обороту.
Об'єктом перевезень при морських чартерах є переважно вантаж, а при повітряних
- пасажири і багаж.
Згідно з ч. 1 ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона
(фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів
для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.
Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім та відплатним. Договір морського чартеру єконсенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту підписання рейсового чартеру сторонами договору. Договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як
реальним,так
і
консенсуальним.
Сторонами договору чартеру
є фрахтувальник
і фрахтівник. Фрахтувальникамє особа, якій за договором надано право вимагати надання їй всієї або частини місткості транспортного засобу для перевезення у вказаний нею пункт призначення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або його переміщення з іншою метою, сплативши за це обумовлену плату.
Фрахтівник - це особа, яка за плату передає фрахтувальнику частину або всі місткості транспортного засобу для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та переміщає їх у пункт призначення, вказаний фрахтувальником.
У договорі чартерного перевезення розрізняють фактичного і договірного перевізника.
Договірний перевізник є фрахтувальником, тобто це особа, яка бере на себе зобов'язання перед третіми особами (пасажирами, вантажовідправниками) організувати перевезення. Договірними перевізниками можуть бути туристичні агентства, експедиторські фірми тощо.
Фактичний перевізник виконує частину або все перевезення за договором чартеру згідно з повноваженнями, одержаними від перевізника за договором. Фактичний перевізник є фрахтівником.
Таким чином, у відносинах чартерного перевезення, окрім сторін договору, можуть брати участь ще й треті особи (особа): при перевезеннях вантажу - фактичний відправник і фактичний одержувач вантажу, при пасажирських перевезеннях - пасажири.
Форма договору чартеру (фрахтування) встановлюється транспортними кодексами
(статутами) і, як правило, є письмовою.
Складність експлуатації повітряних і морських суден зумовлює те, що нині договори чартеру укладаються на основі типових договорів, так званих проформ, розроблених і рекомендованих низкою міжнародних та іноземних неурядових організацій.
Проформи детально визначають умови перевезень конкретного виду вантажу або містять загальні вимоги до чартерного перевезення будь-якого вантажу чи пасажирів, враховуючи інтереси обох сторін договору, що спрощує процедуру укладання договору чартеру.

Крім того, при укладанні договору морського чартерного перевезення вантажу зазвичай виписується коносамент, а договір повітряного перевезення вантажу оформляється авіавантажною накладною.
За договором чартерного перевезення пасажирів їм видаються чартерні квитки, що
є чинними лише на перевезення у зазначені в них дати і рейси.
Договір чартеру відрізняється від подібних договорів найму (оренди): тайм-чартеру - найму транспортного засобу з екіпажем, - та бербоут-чартеру - найму транспортного засобу, не укомплектованого екіпажем (ст. 203 КТМ України). Основною відмінністю цих договорів є те, що за договором чартеру транспортний засіб залишається у володінні й користуванні фрахтівника, томукапітан та члени екіпажу судна протягом усього часу виконання цього договору підпорядковуються йому. Фрахтувальник, не маючи правомочностей щодо володіння й користування транспортним засобом, здійснює право так званої комерційної експлуатації всього або частини повітряного чи морського судна.
Права та обов'язки сторін за договором чартеру (фрахтування).
Оскільки договір чартеру (фрахтування) є взаємним, тобто права однієї сторони відповідають обов'язкам іншої, розглянемо лише основні обов'язки фрахтувальника та фрахтівника.
Найважливішим обов'язком фрахтувальника є сплата фрахту, тобто проїзної плати, розмір якого сторони визначають за взаємною домовленістю відповідно до чинного законодавства.
Фрахтівник зобов'язаний надати весь транспортний засіб або його частину для задоволення законних інтересів фрахтівника та перемістити транспортний засіб у вказаний фрахтівником пункт призначення. Крім того, фрахтівник зобов'язаний надати транспортний засіб, визначений домовленістю сторін щодо типу, виду тощо, у належному (технічному і комерційному) стані. Розміщення вантажу і пасажирів здійснюється в приміщеннях судна, визначених за взаємною згодою.
У договорі чартеру сторони можуть обумовити обов'язок фрахтівника надіслати фрахтувальнику повідомлення про готовність судна до завантаження й розвантаження, посадки та висадки пасажирів, про очікуваний час прибуття судна.
Відповідальність сторін за договором чартеру (фрахтування) за неналежне виконання своїх обов'язків аналогічна відповідальності сторін за договорами перевезення вантажу, пасажирів і багажу з урахуванням особливостей відповідальності на морському і повітряному транспорті. Однак фактичний перевізник несе відповідальність лише за шкоду, завдану безпосередньо перевезенням, яке він здійснює, а перевізник за договором є відповідальним щодо всього перевезення.


5. Договір транспортного експедирування
Поняття і загальна характеристика договору транспортного експедирування.
Одним із поширених додаткових транспортних договорів є договір транспортного експедирування.
Сутність цього договору полягає в тому, що одна особа, яка потребує перевезення певного вантажу (клієнт), передає функції щодо організації Його відправки чи одержання іншій особі (експедитору). Таким чином, експедитор по суті заміняє перевізника перед клієнтом або вантажовідправника чи вантажоодержувача перед перевізником. Така діяльність експедитора називається в законодавстві транспортно- експедиторською і здійснюється при експорті з України, імпорті в Україну, транзитному перевезенні через територію України чи іншої держави, внутрішніх перевезеннях територією України.
Транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Перекладання відправниками та одержувачами вантажу функцій з його відправки і одержання на осіб, які спеціалізуються на експедиторській діяльності, допомагає швидше й ефективніше здійснити перевезення вантажів, забезпечити ефективне використання місткості транспортних засобів, здешевити вартість перевезення та оптимізувати діяльність транспортних підприємств.
Основу правового регулювання відносин транспортного експедирування становлять норми гл. 65 ЦК України, ст. 316 ГК України, законів України "Про транспортно- експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 р., "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., "Про транзит вантажів" від 20 жовтня 1999 р., транспортних статутів
(п. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР, пункти 125, 126 Статуту автомобільного транспорту УРСР), інших нормативно-правових актів, що видаються відповідно до них, а також міжнародно-правових актів. При цьому діє правило, закріплене в ч. 3 ст. 929 ЦК України, за яким умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законодавством.
Отже, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст.
929 ЦК України, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Цей договір є двостороннім (обидві сторони наділені і правами, і обов'язками), консенсуальним(набуває чинності з моменту досягнення згоди між сторонами) і відплатним (експедитор надає послуги на платних засадах).

За своєю правовою природою договір транспортного експедирування розглядається законодавцем як самостійний вид договорів про надання послуг. Проте необхідно мати на увазі, що у ньому можуть міститися елементи інших договорів: перевезення, комісії, доручення, зберігання, підряду тощо. У такому разі договір транспортного експедирування слід вважати змішаним, і тому до відносин між його сторонами потрібно застосовувати не лише норми гл. 65 ЦК України, а й положення цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у такому договорі транспортного експедирування, якщо інше не встановлено цим договором або не випливає із його суті
(ч. 2 ст. 628 ЦК України).
Сторонами договору транспортного експедирування є експедитор і клієнт.
Експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Функції експедитора можуть виконувати транспортні організації, що одночасно виступають перевізниками, спеціалізовані підприємства (організації), інші суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці).
Клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Клієнтами за договором транспортного експедирування виступають переважно відправники і одержувачі вантажу, але ними можуть бути й інші особи, які зацікавлені в отриманні експедиторських послуг (перевізники, власники товару та ін.).
Окрім сторін договору транспортного експедирування, тобто експедитора і клієнта, у транспортно-експедиторській діяльності можуть брати участь й інші
особи (перевізники, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового і морського транспорту, митні брокери та інші особи, які виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів). Таких осіб експедитор має право залучати до виконання своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування, укладаючи з ними відповідні договори. При цьому у відносинах з іншими учасниками транспортно- експедиторської діяльності експедитор може виступати або від свого імені, або від імені клієнта. Як саме він буде діяти, сторони повинні обумовити в договорі транспортного експедирування. В іншому випадку експедитор має укладати договори від свого імені, оскільки він не уповноважений клієнтом на вчинення правочинів від імені останнього.
У ст.
9
Закону
України "Про транспортно-експедиторську діяльність" виділяються істотні умовидоговору транспортного експедирування. якими є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок
розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом цього договору є транспортно-експедиторська послуга, тобто робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного,
імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також
інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування (наприклад, організація перевезення вантажів різними видами транспорту; фрахтування суден, залучення інших транспортних засобів і забезпечення
їх подачі для своєчасного відправлення вантажів; здійснення робіт, пов'язаних із прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю).
Експедиторські послуги законодавець поділяє на основні і додаткові (ч. 1 ст. 929 ЦК
України).Основні послуги, що надаються експедитором, пов'язані з перевезенням
(організація перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом; укладання від свого імені або від імені клієнта договору перевезення вантажу; забезпечення відправки і одержання вантажу тощо). Додаткові
послуги спрямовані на забезпечення доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження; сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення; одержання необхідних для експорту та імпорту документів; заповнення митних документів і виконання інших митних правил тощо).
Строк договору транспортного експедирування визначається сторонами і, як правило, прив'язується до строку виконання сторонами обов'язків за цим договором.
У тому ж разі, коли між сторонами складаються відносини, що передбачають систематичне надання експедиторських послуг протягом тривалого часу, вони можуть укласти довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.
Платон експедитору вважаються кошти, сплачені йому клієнтом за належне виконання договору транспортного експедирування. Вона визначається за взаємною домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом. У випадку, коли розмір плати не встановлений ні договором, ні законом, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату, яка визначається за правилами, передбаченими в ч. 4 ст. 632 ЦК
України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" у
плату експедитору не включаються його витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб,
залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів
(обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні цього договору.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, які залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (ч. І ст. 930
ЦК України, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
У тому разі, коли експедитору надається право виступати від імені клієнта перед третіми особами при здійсненні транспортно-експедиторської діяльності, клієнт відповідно до статей 244-250, ч. 2 ст. 930 ЦК України повинен видати експедитору довіреність.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами
(авіаційною вантажною накладною, міжнародною автомобільною накладною, коносаментом, вантажною відомістю тощо), складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. При цьому факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується або єдиним транспортним документом, або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Права та обов'язки сторін за договором транспортного експедирування Визначені в гл. 65 ЦК України, статтях 10-12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Експедитор зобов'я заний:
1) надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з ним у встановленому договором порядку;
2) повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної від нього інформації, а в разі
її неповноти - також вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.
Експедитор мас право:
1) залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. За порушення договору у такому випадку перед клієнтом відповідає експедитор;
2) обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно- експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування;

3) відступати від вказівок клієнта в порядку, передбаченому договором транспортного експедирування та законом. Так, у разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов'язаний попередньо отримати згоду клієнта на відступлення від його вказівок. Однак, якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим;
4) на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта;
5) притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати плати експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов'язань у частині сплати плати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;
6) не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування або відкласти їх виконання до отримання від клієнта всіх необхідних документів та інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також
іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортного експедирування, а також вимагати відшкодування збитків, завданих йому у зв'язку з порушенням клієнтом обов'язку щодо надання необхідних документів та інформації. Слід пам'ятати, що відкладення експедитором виконання договору не означає його припинення.
Обов'язки клієнта:
1) сплатити належну плату експедитору у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта з метою виконання договору;
2) своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
Перелік таких документів і зміст інформації, порядок і строки їх передачі сторони мають визначити в договорі.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал