Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання




Сторінка17/41
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.03 Kb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   41

5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
Поняття
договору
на
виконання
науково-дослідних
або
дослідно-
конструкторських та технологічних робіт.
За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та
технологічних робіт,згідно з ч. 1 ст. 892 ЦК України, підрядник (виконавець)
зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
Цей договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.
Сторонами цього договору є підрядник (виконавець) та замовник.
Особливості прав та обов'язків сторін за договором на виконання науково-
дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.
Виконавець зобов'язаний:
1) провести особисто, якщо інше не встановлено договором, за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо (ст. 892, 893 ЦК України);
2) виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко- економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором;
3) додержувати вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності;
4) утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт;
5) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника;
6) своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки в технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі;
7) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу (ст. 897 ЦК України).
Виконавець має право:
1) залучати інших осіб до виконання науково-дослідних робіт лише за згодою замовника та виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт, якщо інше не встановлено договором (ст. 893 ЦК України);
2) використати одержаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встановлено договором. Договором може бути передбачено право виконавця передавати результати робіт іншим особам (ч. 2 ст. 896 ЦК України).
Замовник зобов'язаний:

1) видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко- економічні показники) або тематику робіт;
2) передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію;
3) прийняти виконані роботи та оплатити їх (ст. 898 ЦК України);
4) оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором, якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця (ч. 1 ст. 899 ЦК України);
5) відшкодувати витрати виконавця, якщо у ході виконання дослідно- конструкторських та технологічних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця (ч. 2 ст. 899 ЦК
України).
Замовник має право:
1) зменшити плату за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлену договором, залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від нього, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін (ч. 2 ст. 894 ЦК України);
2) використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором (ч. 1 ст. 896 ЦК України).
Крім того, виконавець і замовник зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до конфіденційних, встановлюється договором (ст. 895 ЦК України) .
Відповідальність виконавця за порушення договору.
Виконавець несе відповідальність перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.
Він зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором. Упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом (ст. 900 ЦК України).


Глава 8. Договір про надання послуг
Поняття та загальна характеристика договору про надання послуг.
Значну групу цивільно-правових зобов'язань становлять договори про надання послуг. До них можна віднести низку договорів, які передбачені ЦК України (договори перевезення, транспортного експедирування, комісії, доручення, зберігання, позики, кредиту тощо), іншими нормативно-правовими актами (агентський договір (ст. 297 ГК
України), договір морського буксирування (ст. 222 КТМ України), договір про надання правової допомоги (розділ IV Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 р.), договір на туристичне обслуговування (ст. 20 Закону
України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р.) тощо, а також договори, які хоч і не
передбачені чинним законодавством, однак поширені в договірній практиці учасників цивільних правовідносин (договори консалтингу, надання маркетингових послуг, надання ритуальних послуг тощо).
Усі договори про надання послуг мають низку спільних ознак, і це обумовлює закріплення в гл. 63 ЦК України узагальнених положень щодо договору про надання послуг. Норми цієї глави співвідносяться з нормами, що регулюють договори про окремі послуги, відповідно як загальні та спеціальні, тому застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо інше не випливає із суті відповідних зобов'язань.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст.
901 ЦК України).
Договори про надання послуг є двосторонніми (оскільки створюють права та обов'язки для обох сторін), можуть бути реальними (наприклад, договір перевезення вантажу, зберігання) абоконсенсуальними (наприклад, договір транспортного експедирування).
Договори про надання послуг зазвичай є відплатними, а деякі з них - завжди відплатні
(договори перевезення, транспортного експедирування. комісії тощо). Істотними умовами відплатного договору про надання послуг, зокрема, є розмір, строки та порядок оплати послуги (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Деякі послуги можуть надаватися безвідплатно, про що необхідно зазначити в договорі, адже відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України будь-який договір вважається відгшатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Якщо в договорі про надання послуги нічого не вказано щодо оплати або виходячи з його умов не можна чітко визначити розмір плати, то такий договір вважається відгшатним, а ціна послуги визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладання договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України).
Сторонами договору про надання послуг є виконавець і замовник.

Замовником є фізична чи юридична особа, яка зацікавлена в отриманні та споживанні певної послуги.
Виконавцем є фізична або юридична особа, яка здатна особисто надати відповідну послугу. Законодавець може висувати певні вимоги до виконавців окремих видів послуг: для фізичної особи - наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності; для юридичної особи - певна організаційно-правова форма, наявність необхідного майна
(приміщень, обладнання тощо), отримання дозволу (ліцензії) на відповідний вид діяльності тощо. Також при укладанні договорів для замовників важливого (однак не вирішального) значення можуть набувати деякі професійні характеристики виконавця: освіта, досвід (стаж) діяльності, спосіб (техніка) застосування знань і навичок комерційного, технічного або іншого характеру, наявність висококваліфікованого персоналу, позитивні відгуки клієнтури тощо.
Предметом договору про надання послуг є послуга. Відповідно до ст. 177 ЦК України вона є самостійним об'єктом цивільних прав, проте її визначення в ЦК України не закріплено. В інших нормативних актах1 та юридичній літературі2 спостерігається неоднозначне розуміння того, що таке послуга.
Детально не зупиняючись на огляді всіх існуючих позицій законодавця і науковців з приводу вказаного поняття, зазначимо, що послуга в будь-якому разі характеризується такими основними ознаками:
- послуга спрямована на досягнення певного корисного і правомірного результату;
- результат послуги є завжди немайновим, хоча може мати речову форму
(наприклад, письмовий юридичний висновок може бути результатом надання юридичних послуг). При цьому слід розуміти, що при наданні послуги головним є не майнова форма вираження результату послуги, а її зміст;
- послуга є різновидом товару, адже вона спрямована на задоволення потреб і має грошову оцінку;
- послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання;
- послугу неможливо зберігати, тобто вона існує лише на той час, коли надається;
- надання й споживання послуги відбуваються одночасно, тобто послуга споживається в процесі її надання.
Однією з особливостей договору про надання послуг є їх строковість, адже для замовника зазвичай важливо те, протягом якого проміжку часу йому буде надано послугу. Строк договору про надання послуг може визначатися в договорі за домовленістю сторін або ж в актах цивільного законодавства. Наприклад, якщо сторони не визначили строк договору управління майном, цей договір вважається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 1036 ЦК України).

Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами щодо форми правочинів і договорів (статті 205-210, 639 ЦК України). Однак для договорів про окремі послуги закон встановлює вимогу про письмову форму, зокрема для перевезення вантажу (ч. 2 ст. 909 ЦК України), транспортного експедирування (ч. 1 ст.
930 ЦК України) тощо, або ж встановлює спеціальні правила щодо форми договору, наприклад, для зберігання (ст. 937 ЦК України).
Права та обов'язки сторін договору про надання послуг є взаємними. Особливості надання кожної окремої послуги визначають специфічний зміст відповідного договору, однак можна виділити спільні права та обов'язки сторін для всіх договорів про надання послуг.
Основним обов'язком виконавця є особисте й належне надання послуги (послуг) відповідно до домовленостей із замовником. Вимога особистого надання послуги виконавцем пов'язана з характеристиками його особистої діяльності, на які зважає замовник при виборі виконавця необхідної йому послуги.
Однак сторони можуть обумовити в договорі випадки, за яких виконавець має
право залучити до надання послуги іншу особу, яка повністю або частково замінить
Його в процесі надання послуги. При цьому первісний виконавець залишається в повному обсязі відповідальним перед замовником за порушення умов договору (ч. 2 ст.
902 ЦК України), у тому числі з вини тих осіб, на яких він поклав виконання договору.
Прикладом повної заміни виконавця є передоручення, субагентування, субкомісія тощо, а часткової - випадок, коли експедитору, який організовує перевезення вантажу за договором транспортного експедирування, надано право покласти переміщення вантажу на транспортне підприємство.
Найважливіший обов'язок замовника полягає в тому, що він зобов'язується: у разі відплатності договору - оплатити виконавцеві надану послугу (ч. 1 ст. 903 ЦК України); у разі безоплатності договору - відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання (ч. 1 ст. 904 ЦК України).
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 903 і ч. 2 ст. 904 ЦК України ризик невиконання
договору про надання послуг з причин, що не залежать від вини виконавця, покладається на замовника. Таким чином, у разі неможливості виконати відплатний
договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця,замовник
зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату, розмір якої залежить від понесених витрат і дій, які були реально здійснені виконавцем для надання послуги.
Якщо невиконання безвідплатного договору про надання послуг мало місце внаслідок дії непереборної сили, замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідальність сторін за порушення договору про надання послуг
Встановлюється законодавством або договором і залежить від того, відплатним чи безвідплатним є цей договір.

Досить просто визначається відповідальність замовника. Якщо порушення трапилося з його вини і це призвело до неможливості виконати договір, замовник зобов'язується: за відплатним договором - виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 903 ЦК України); за безвідплатним договором - відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ч. 2 ст. 904 ЦК України).
Виконавець несе відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання договору. За порушення умов відплатного договору виконавець зобов'язується в повному обсязі відшкодувати замовнику збитки, завдані з його вини, якщо інше не передбачене договором.
Для виконавців, що здійснюють підприємницьку діяльність, законом передбачена підвищена відповідальність. Так, за ч. 1 ст. 906 ЦК України вони несуть відповідальність як за винне, так і за невинне порушення відплатного договору про надання послуг.
Проте, якщо невиконання або неналежне виконання договору сталося внаслідок непереборної сили, виконавець-підприємець звільняється від відповідальності.
Вказане правило є загальним, тому не застосовується, якщо інше встановлено договором або законом.
За збитки, завдані ненаданням або неналежним наданням послуги за безвідплатним
договором,виконавець відповідає незалежно від вини. Однак розмір його відповідальності обмежений двома неоподаткованими мінімумами доходів громадян, якщо інший розмір не встановлений договором. При цьому слід пам'ятати, що за загальним правилом, встановленим у ст. 617 ЦК України, виконавець, який порушив зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Розірвання договору про надання послуг Здійснюється в загальному порядку, передбаченому гл. 53 ЦК України.

Глава 9. Транспортні договори
1. Загальні положення про транспортні договори
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва.
Транспортну діяльність здійснюють численні транспортні організації, які називають підприємствами транспорту (залізниці, пароплавства, порти, станції тощо). Основним напрямом їх господарської діяльності є перевезення - послуги з переміщення
(транспортування) вантажів, пошти, пасажирів, багажу, що здійснюються на основі як державних контрактів (замовлень), так і цивільно-правових договорів. Транспортні організації надають також інші послуги, зокрема щодо транспортного експедирування.
Окремі транспортні послуги (перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом, перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом, перевезення наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів) підлягають ліцензуванню, а особи, які мають намір їх надавати, повинні отримати спеціальні дозволи в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.
Види транспортних договорів.
Традиційно в літературі транспортні договори поділяють залежно від їх призначення на основні та допоміжні.
Основними є договори перевезення, оскільки вони безпосередньо стосуються переміщення того чи іншого матеріального об'єкта.
Допоміжні договори не відіграють самостійної ролі та спрямовані на забезпечення виконання основних транспортних договорів. До них належать договори транспортного експедирування, експлуатації під'їзних колій, подачі й забирання рухомого складу, здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт тощо.
У свою чергу, договори перевезення можна класифікувати:
- за об'єктом на: перевезення вантажу, пасажирів і багажу, вантажобагажу, пошти, транспортного засобу (договір буксирування)
- за видом транспорту на: залізничні, річкові (внутрішніми вод ними шляхами), морські, повітряні, автомобільні перевезення1
- за доступністю транспорту на: перевезення транспортом загального користування та перевезення іншими транспортними засобами.
У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспортом загального
користування - це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону,
інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов'язані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користування слід віднести перевезення залізницею, а також автомобільним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійснюються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування єпублічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).
Особливості організації та здійснення перевезень різними видами транспорту визначають певну їх специфіку, що, зокрема, виявляється у різних класифікаціях перевезень кожним окремим видом транспорту.
Автомобільні перевезення поділяються на:

- місцеві (міські - в межах населеного пункту; приміські - за межами населеного пункту і внутрішньорайонні - на відстань до 50 км включно в сільських районах);
- міжміські (внутрішньобласні і міжобласні перевезення за межі населеного пункту на відстань понад 50 км);
- міжнародні - перевезення за кордон або з-за кордону. Залізничні перевезення
вантажів бувають:
V місцевому сполученні (у межах однієї залізниці, наприклад Південно-Західної);
- у прямому сполученні (у межах двох і більше залізниць України);
- у міжнародному залізничному сполученні (між Україною та іноземними державами).
Залізничні перевезення пасажирів залежно від сполучення поділяються на:
- пасажирські (місцеві і прямі);
- приміські,
- міжнародні.
На морському транспорті перевезення бувають:
- каботажними - між портами України;
- міжнародними - між портами України й іноземними портами. Перевезення можуть здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування. Такі перевезення називаються перевезеннями у
прямому змішаному сполученні (ст. 913 ЦК України).
Правове регулювання договорів перевезення.
Функціонування різних видів транспорту має як спільні ознаки, що дає змогу об'єднати їх в єдину транспортну систему України, так і суттєві відмінності, зумовлені відмінністю способу переміщення вантажів, пасажирів і багажу. Спільне і відмінне в діяльності різних видів транспорту впливає на правове регулювання транспортних відносин.
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність транспортних організацій, становлять так зване транспортне законодавство. Його основою є Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Крім того, діє низка законодавчих актів, що регламентують діяльність окремих видів транспорту: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Повітряний кодекс України (ПК України), Закон
України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р.

ЦК України визначає загальні засади регулювання договірних відносин щодо перевезень (гл. 64).
Законодавчу базу транспортних договорів становлять також численні підзаконні нормативно-правові акти, найважливішими з яких є статути окремих видів транспорту: Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від
15 жовтня 1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту Української PCP, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401 ; Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня
1998 р. № 457. Згідно з вказаними законами, кодексами і статутами зацікавлені органи державної влади розробляють і приймають правила, інструкції та інші підзаконні акти щодо організації і здійснення тих чи інших перевезень.
Крім національного законодавства, відносини щодо перевезень регулюються міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 квітня 1980 р.

2. Договір перевезення вантажу
Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу.
У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення
вантажу: за цим договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Транспортні кодекси, статути, а також правила перевезень закріплюють визначення окремих видів перевезення вантажу. Зокрема, ст. 133 КТМ України дає визначення договору морського перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків),реальним (вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації*) та

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   41


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал