Частина ІI



Сторінка8/28
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.82 Mb.
ТипИсследование
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

ІСТОРИЧНІ НАУКИ




Карафет Н.М.


викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

факультету права та масових комунікацій

Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України,

Селезень Д.Ю.


студентка факультету права та масових комунікацій

Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України

МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ У ФІЛОСОФІЇ Г.С. СКОВОРОДИ


У сучасному світі філософія відіграє важливу роль. К. Ясперс відзначає: «Постійна мета філософствування така: стати справжньою людиною за допомогою розуміння буття; чи, що те саме, стати самим собою, завдяки тому, що ми досягаємо впевненості в Бога…». У результаті заглиблення у філософію ми пізнаємо загальну картину світобудови, призначення і сенс нашого буття, значення духовних цінностей в житті, з часом приходить розуміння ролі філософії у розвитку суспільства та ін.

Філософія сприяє «перенастрою» мислення з повсякденного на творчий режим, певною мірою виступає як підготовка молодої людини до самостійного життя.

Значну роль розуміння суспільства висловив у своїх думках Сковорода, адже питання, які він ставив, актуальні і сьогодні.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже знаходиться всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються відповідно до внутрішньої схильності. Григорій Сковорода вважає, що його суспільний ідеал можна досягнути лише за умов об’єднання людей у співдружності на основі суспільної виробничої діяльності за покликанням. Велике братство в дружбі, в спорідненій праці.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, а зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода вважав, що щастя є досяжним для кожного. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола обраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою. Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Переважного значення філософ надає Вічному, нетлінному началу.

Людина як мікрокосм містить у собі також два начала, які поєднуються один з одним: у тлінному відображається нетлінне. В людині над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в результаті перетворюється на прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло само по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами думки. Мисль, думка – це головна точка, тому Сковорода часто називає її серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Процес пошуків та знаходження істини пов'язаний з тим, що людина прагне зректися тілесного, реалізувавши себе в перетворенні духу. Це перетворення дає змогу людині знайти істинне власне буття. Розкривши розуміння Сковородою людського життя, ми маємо розглянути, якою ж він мислив саму людину.

Для нього людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм, зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичний Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог. Головне, чим вирізняється людина від всього іншого, що живе у світі – це волевиявлення людини та моральність в обранні життєвого шляху.

Сковорода говорив, що у людини є дві частини: внутрішня та зовнішня. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня сторона людини, її буття перекриває невидимий світ (внутрішню сторону). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

Іноді людина припускається помилки, стверджуючи, що вона може пізнати внутрішній, невидимий світ, не доторкнувшись до своєї внутрішньої сторони, а використавши тільки ті засоби, якими вона користувалася у зовнішньому світі. Сковорода спрямовує свою філософію на очищення від таких помилок.

Процес цього очищення визначається самопізнанням та Богопізнанням, єдністю цих процесів. Процес самопізнання, на думку Сковороди, триступеневий. Перший ступінь – це пізнання себе як «самосущого», як самототожнього буття. Це своєрідна самоідентифікація особистості. Другий ступінь – це пізнання себе як суспільної істоти. Третій ступінь – це пізнання себе як буття, що створене та протікає за образом та подобою Божою. Цей етап пізнання найбільш відповідальний, тому, що він надає людині розуміння загального у співвідношенні з усім людським буттям.

Подолавши в собі рабську свідомість, стверджує Сковорода, піднявши над землею свої думки, людина перетворюється. Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, переорієнтуватись з виключно земного існування на духовне вдосконалення. Змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Свої погляди Сковорода виклав переважно в алегоричних формах, проте є у нього і більш конкретні інтерпретації сучасних йому суспільних процесів в Україні, наприклад, у відомому творі «Всякому городу нрав і права» , де розкивається справжня картина життя в кріпосній Україні ХVIII ст. (насамперед Лівобережжя).

Сковорода бачив скрізь хабарництво, казнокрадство, погоню за золотом, дворянськими привілеями та чинами, тож прийшов до висновку, що сучасне суспільство – це світ тиранський, де біснуються тисячі «благородних» дармоїдів і простягається море обездоленого люду. Мріючи про прекрасне майбутнє, про новий світ, Григорій Савич уявляв його собі як «Страну и Царство Любви, Горний Иерусалим, де нема «вражды и роздора».

Сутність морально-етичного вчення Г. Сковороди глибоко християнська, православна. Він визначив тип української інтелігентності як моральну настанову до самопізнання, шляхетного індивідуалізму, прагнення до духовної суверенності.

Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок що філософія Г.С. Сковороди є прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "спорідненої" праці. Сковорода порушив безліч тем, але головним є пізнання самого себе, а звідти і пізнання істини. Пройшло уже понад два століття, а думки Сковороди залишаються «свіжими» та своєчасними.

Розуміти свої проблеми – це не значить вивчати об’ємні томи світових класиків, плавати в морі думок без вітрил і керма, а це вміння вибрати собі духовного наставника та зрозуміти суть свого буття як цілісної ланки суспільства. Майже кожен погодиться, що таким наставником може бути Григорій Сковорода.

Особливість філософствування Г. Сковороди у своєрідному антропоцентризмі - розгляді повсякденного життя людини у світі. По суті він є першим українським богословом, що дозволив собі філософствувати про народне життя. Найвищі питання божественного замкнулись на людині як основному об’єкті та результаті. Аналіз людини і світу будується на основі співвідношень, властивих тодішньому пересічному українцеві. Таким чином, провідним у його філософії висуває питання світу, облаштованого людськими здібностями.

Хотіли б завершити словами самого філософа : «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так, ніби, минуле може вернутися назад, або, напевно, мусить здійснитися сподіване».




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал