«Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»



Сторінка16/26
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.01 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   26

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ


Павло́ Архи́пович Загребе́льний (*25 серпня 1924, с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська область — †3 лютого 2009, Київ) — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії./files/images/загребельний.jpg

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — фашистські концтабори смерті.

дним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

ВСІ ТВОРИ НА САЙТІ: http://www.lib.ru/SU/UKRAINA/ZAGREBEL_NIJ/


МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ


Миха́йло Пана́сович Сте́льмах (*11 (24) травня 1912, с. Дяківці (тепер Літинського району Вінницької області) — †27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист, творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи 1940-их — у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Член Спілки письменників України. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932-33 та боротьби ОУН-УПА проти СРСР. Учасник Другої Світової війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, двічі поранений. З 1944 працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі (Російська Федерація) та Уфі (Республіка Башкортостан) вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів С. «Провесінь», «За ясні зорі» (1942), 1943 — надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського./files/images/стельмах.jpg

Як поет друкується з 1936. У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-их років. Зокрема, там є такі зухвалі слова: «Ми найстрашнішого ворога — фашизм — вже закопуємо у могилу, а цей ворог ще поміж нас ходить».

ВСІ ТВОРИ НА САЙТІ: http://www.lib.ru/SU/UKRAINA/STEL_MAH/

БОРИС ЧИЧИБАБІН


Бори́с Олексі́йович Чичиба́бін, за паспортом Полушин (рос. Борис Алексеевич Чичибабин, * 9 січня 1923, Кременчук — †15 грудня 1994, Харків) — український радянський російськомовний поет, лауреат Державної премії СРСР (1990).

Більшу частину життя поет прожив у Харкові. Унікальність творчої манери Чичибабіна визначається гармонійним поєднанням істинного демократизму з високою культурою вірша, ясності «змісту» — з витонченістю «форми», яка, однак, ніколи не ускладнює сприйняття його поезій. Афористичність формулювань і проникливий ліризм дозволяють обґрунтовано зводити генезис чичибабінської поетики до двох таких несхожих за манерою класиків російського красного письменства, як Некрасов та Фет.



/files/images/чичибабин.jpgПісля закінчення школи Борис вступив на історичний факультет Харківського університету. Але війна перервала його навчання. У листопаді 1942 р. Бориса Полушина призвали в армію, де він служив солдатом 35-го запасного стрілецького полку в Грузинській РСР. На початку 1943 р. Борис Олексійович вступив у школу авіафахівців в місті Гомборі [2]. З липня 1943 року до самої Перемоги служив механіком з авіаприладів у різних частинах Закавказького військового округу. Кілька місяців після Перемоги обіймав таку саму посаду в Чугуївському авіаучилищі, потім демобілізувався через хворобу (варикозне розширення вен з трофічними виразками).Борис вирішив продовжувати навчання в Харківському університеті, за найближчою йому спеціальністю філолога. Після першого курсу готувався складати іспити відразу за два роки, але йому не судилося здобути вищу освіту. Річ у тому, що він продовжував писати вірші — і під час військової служби, і в університеті. Написане — «видавав»: розрізав шкільні зошити, перетворюючи їх на книжечки, і давав читати багатьом студентам. Тоді ж Полушин і став підписуватися прізвищем матері — Чичибабін. Є думка, що псевдонім він узяв на честь двоюрідного діда з боку матері, академіка О. Є. Чичибабіна, видатного вченого в галузі органічної хімії. Однак це малоймовірно: культу вшанування академіка-неповерненця в сім'ї Полушиних не було.У червні 1946 р. Чичибабіна було заарештовано і засуджено за антирадянську агітацію. Імовірно , причиною арешту були вірші — крамольна скомороша приспівка з рефреном «Мать моя посадница».Під час слідства в Бутирській в'язниці Чичибабін написав «Червоні помідори», що стали його візитною карткою і майже настільки ж знамениту «Махорку» , два яскраві зразки «тюремної лірики». Ці вірші, покладені на музику одним з найближчих друзів Чичибабіна — актором, співаком і художником Леонідом («Лешко») Пугачовим, пізніше, у шістдесяті роки широко розійшлися по країні.

Після майже дворічного (з червня 1946 по березень 1948 року) слідства ( Луб'янка, Бутирська і Лефортовська в'язниці) Чичибабіна було направлено для відбування п'ятирічного строку в Вятлаг Кіровської області.

У 1987 році поета поновлюють у Спілці письменників (зі збереженням стажу), причому роблять це ті самі люди, які його й виключали. Він багато друкується.

13 грудня 1987 р. Чичибабін вперше виступає в столичному Центральному Будинку літераторів [9]. Успіх колосальний. Зал двічі встає, аплодуючи. Зі сцени звучить те, що незадовго до цього (та багатьма і в момент виступу) сприймалося як крамола. Звучить його вірш «Не помер Сталін» (1959). У рідному Харкові Чичибабін вперше виступає 5 березня 1988 р. в Клубі залізничників — колишньому БК ім. Сталіна в 35-ту річницю від дня смерті тирана… Восени того самого року Харків відвідує знімальна група з «Останкіно», і на початку 1989-го по ЦТ показують документальний фільм «Про Бориса Чичибабіна». У тому самому році фірма «Мелодія» випустила платівку «Дзвін» із записами виступів поета.

У 1990 р. за видану за свій рахунок книжку «Дзвін» Чичибабіна було удостоєно Державної премії СРСР. Поет бере участь у роботі товариства « Меморіал», дає інтерв'ю, здійснює поїздки в Італію, в Ізраїль

ВСІ ТВОРИ Б,ЧИЧИБАБІНА НА САЙТІ:http://lib.ru/POEZIQ/CHICHIBABIN/sbornik.txt



Не каюсь в том, о нет, что мне казалась бренней
плоть — духа, жизнь — мечты, и верю, что, звеня
распевшейся строкой, хоть пять стихотворений
в веках переживут истлевшего меня.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал