«Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»



Сторінка14/26
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.01 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26

ІВАН БАГРЯНИЙ


Іва́н Па́влович Багря́ний (справжнє прізвище: Лозов'ягін[1] (також: Лозов'яга);* 2 жовтня 1906, Охтирка — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч./files/images/багряний.jpg

Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків".

Популярність іншого роману «Тигролови», що його Юрій Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з'явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано, — брудна книженція «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Всі твори на сайті: http://www.lib.ru

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО


Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смт Сосниця Чернігівської області — †25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) — український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу./files/images/довженко.jpg

Кінорежисер, письменник, кінодраматург, народний артист РРФСР (1950). Вніс великий вклад у розвиток радянського і світового кіномистецтва. Самобутня творча індивідуальність Д. вперше розкрилася у фільмі "Звенигора" (1928). Уже в цьому фільмі проявилися народні витоки таланту Д. Піднесена романтика і гнівна сатира, пісенна лірика і політична публіцистика, епічна трактування подій зливалися в єдине художнє ціле, надавали всім його фільмам неповторний героїко-поетичний колорит. Справжніх філософських висот досяг Д. в історико-революційному фільмі "Арсенал" (1929) і особливо у фільмі "Земля" (1930), присвяченому боротьбі за колективізацію на Україну. У 1958 на Брюссельському кінофестивалі (в рамках Міжнародної виставки) фільм був названий серед 12 кращіх фільмів усіх часів і народів. У 1932 Д. поставив фільм "Іван", одну з перших радянських звукових картин. У 1935 здійснив постановку "Аероград". Великим досягненням Д. з'явився фільм "Щорс" (1939; Державна премія СРСР, 1941). У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 Д. був військовим кореспондентом, писав схвильовані публіцистичні статті, нариси, оповідання. Документальні фільми Д. "Звільнення" (1940), "Битва за нашу Радянську Україну" (1943), "Перемога на Правобережній Україні" (1945) стали видатними зразками поетичної кінопублицистики. У повоєнні роки Д. написав п'єсу і сценарій "Життя в цвіту", за яким поставлений кольоровий фільм "Мічурін" (1949; Державна премія СРСР, 1949). Викладав у ВДІКу. Ім'я А. Довженко присвоєно Київській кіностудії художніх фільмів. (Інформація з Великої радянської енциклопедії)


Всі твори на сайті: http://www.lib.ru

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО


Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область — † 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник./files/images/симоненко.jpg

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963).

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), зб. поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).


ВСІ ТВОРИ НА САЙТІ: http://virchi.narod.ru/poeziya2/simonenko.htm

ДМИТРО ПАВЛИЧКО


Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (*28 вересня 1929, Стопчатів на Івано-Франківщині) — український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988)./files/images/павличко.jpg

Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов.

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра Ронсара, Жозе-Марія де Ередіа, Вітезслава Незвала та багатьох інших.

ВСІ ТВОРИ НА САЙТІ : http://virchi.narod.ru/poeziya2/pavlichko.htm



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал