«Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»



Сторінка11/26
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.01 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   26

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Пропонуємо вам програму з української літератури для 11 класів.

РІВЕНЬ СТАНДАРТУ. АКАДЕМІЧНИЙ РІВЕНЬ. ПРОФІЛЬНИЙ РІВЕНЬ.


/files/images/заруб..jpg

Павло́ Григо́рович Тичи́на

(23 січня 1891 — 16 вересня 1967) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Член ВКП (б) (1944). Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). Міністр освіти УРСР (1943—1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). Кавалер п'яти орденів Леніна./files/images/тичина.jpg

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

Всі твори на сайті: http://poetry.uazone.net/


Мико́ла Костянти́нович Зе́ров

(*26 квітня 1890, Зіньків — †3 листопада 1937, ур. Сандармох, Республіка Карелія) — український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії./files/images/зеров.jpg

Навколо нас – кати і кустодії,

Синедріон, і кесар, і претор.

Це долі нашої смутний узор,

Це нам пересторогу півень піє,

Для нас на дворищі багаття тліє

І слуг гуде архієрейський хор.

І темний круг євангельських історій

Звучить як низка тонких алегорій

Про наші підлі і скупі часи…

Всі твори на сайті: http://poetry.uazone.net/

ЄВГЕН ПЛУЖНИК


/files/images/плужник.jpg

Євге́н Па́влович Плу́жник (літературний псевдонім Кантемирянин; * 14(26) грудня 1898, Кантемирівка, Воронізька губернія — 2 лютого 1936, Соловки) — український поет, драматург, перекладач.

Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори були під власним прізвищем опубліковані 1924 року. У літературу увійшов завдяки старанням Ю.Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання Аспису. Поезію Є.Плужника високо оцінив М.Рильський. М.Зеров, М.Бажан. Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція»

Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923-24), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т.Осьмачки. В тогочасній літературі — В.Сосюри.

Працював разом з В.Атаманюком і Ф.Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932). Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії»Антона Чехова, «Тихий Дон»Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л.Толстого, «Діло Артамонових» М.Горького.

Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбургу в 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр ім. І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса. Автор вірша у оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми не були поставлені. Доля сценаріїв невідома.


Всі твори на сайті: http://www.poetryclub.com.ua

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ


Макси́м Таде́йович Ри́льський (*19 березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»./files/images/рильський.jpg

Всі твори на сайті: http://poetry.uazone.net/

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал