Цакун Тетяна Миколаївна Студентка групи пм-10-Г1



Скачати 131.57 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації12.04.2017
Розмір131.57 Kb.


Цакун Тетяна Миколаївна
Студентка групи ПМ-10-Г1
Університету менеджменту освіти
Інститут менеджменту та психології
Науковий керівник
доктор психологічних наук,
професор Волянюк Н.Ю.

Професійна самореалізація особистості в сучасних умовах

Профессиональная самореализация личности в современных условиях

Professional self-realization in the present conditions

В статті розглянуто професійну самореалізацію як один з вагомих
чинників становлення особистості. Особлива увага приділяється вивченню
проблем самореалізації особистості в системі наук про людину, уявленню про
самореалізацію особистості в психологічних теоріях, психологічним проблемам
самореалізації особистості, професійній самореалізації особистості в
сучасних умовах.
Стратегічні категорії даної статті: самореалізація особистості, самоактуалізація, професійна самореалізація, професійне становлення особистості, професійне визначення.
В статье рассматривается профессиональная самореализация как один
из весомых факторов становления личности. Особое внимание уделяется
изучению проблем самореализации личности в системе наук о человеке,
представлению о самореализации личности в психологических теориях,
психологическим проблемам самореализации личности, профессиональной
самореализации личности в современных условиях.

Стратегические категории данной статьи: самореализация личности, самоактуализация, профессиональная самореализация, профессиональное становления личности, профессиональное самоопределение.

The article deals with professional self as one of the main factors of personality.
Particular attention is paid to problems of self-identity in the sciences of man, the
idea of self-identity in psychological theories, psychological problems of self-identity
and professional self-identity in the modern world.
Keywords: self-realization, self-actualization, professional fulfillment, professional growth, professional self.

Постановка проблеми:
В умовах суспільної трансформації, що їх спостерігаємо зараз в Україні, формується більш уважне, ніж раніше, але й вимогливіше ставлення до особистості, нове розуміння соціального та психологічного благополуччя, самореалізації, становлення особистості. Наш час вимагає від кожного активності, вміння актуалізувати здібності та реалізувати себе як особистість у різних сферах діяльності. У зв'язку з цим зростають вимоги до психологічної науки, яка покликана допомогти кожному члену суспільства ефективно визначати життєві орієнтири, реалізувати свій особистісний потенціал, долати труднощі особистісного і професійного становлення.
Швидкоплинність соціального прогресу, динамічні зміни суспільства викликають необхідність постійної роботи молодого покоління над собою, життєвого та професійного самовизначення, посилення відповідальності за своє майбутнє, за можливість досягнення успіху, за повнішу реалізацію свого внутрішнього потенціалу.
За виразом К. Роджерса, «важливий мотив життя людини – це актуалізація, тобто збереження і розвиток себе, максимальне виявлення кращих якостей власної особистості, закладених у неї від природи».
Потреба у самоактуалізації, самореалізації є природною потребою, що надає індивідуальному життю людини яскравої спрямованості та глибокого сенсу, зміцнює віру в себе та допомагає встояти серед життєвих негараздів.
В основі феномену самореалізації особистості лежать проблеми росту, розвитку, самовдосконалення людини. Поняття «самореалізація» часто вживають як синонім терміну «самоактуалізація», «реалізація своїх
можливостей». Вони описують дуже близькі явища, що позначають стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її природного потенціалу.
Незважаючи на підвищений інтерес до даного явища, феномен самореалізації особистості є до кінця не вивченим, особливо в період становлення особистості. Аналіз уявлень про самореалізацію особистості у психологічних теоріях свідчить про те, що до недавнього часу самореалізація досліджувалася лише в контексті інших психологічних проблем і не була предметом спеціального вивчення, не виділялася для аналізу як самостійна психологічна проблема.
Як психологічна проблема, яка потребує окремого наукового вивчення, самореалізація особистості почала розглядатися в психології з недавніх пір.
Самореалізація була позначена в дослідженні Л. Коростильової, а також цілого ряду психологів ленінградської школи, що дозволило значно просунутися в розумінні власне психологічної сутності самореалізації.
Сучасність пред’являє до суб’єкта діяльності підвищені вимоги щодо наявності у нього творчої активності, уміння знаходити нові шляхи вирішення проблеми уміти по-новому підходити до них, знаходити нові форми роботи з персоналом, уміти впливати на людей. За останні роки в житті країни та населення відбулися серйозні зміни, які стосуються моральних, етичних, життєвих, професійних норм поведінки тощо. Все це вимагає нових підходів до дослідження психосоціальних процесів у суспільстві, й насамперед у вивченні феномена професійної самореалізації особистості.
Самореалізація була предметом уваги науковців, зокрема К.О.
Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, Г.С. Батіщева, О.Ф. Бондаренко,
Є.І. Головахи, Л. Когана, Г.С. Костюка, О.О. Кроника, О.М. Леонтьєва, П.В.
Лушина, В.І. Муляр, В.Г. Панка, В.А. Роменця, С.Л. Рубінштейна, Л.В. Соханя,
Т.М. Титаренко та ін.), які розглядали самореалізацію як переважно свідомий, цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил особистості в її різноманітній практичній діяльності. Становлення суспільно активної та гармонійно розвиненої особистості великою мірою залежить від особистих зусиль самої людини, орієнтованих на самовдосконалення та самореалізацію як
неодмінну умову досягнення успіху у житті (С.Д. Максименко, М.І. Пірен, Т.В.
Говорун, Л.М. Деміна).
Під поняттям «професійна самореалізація» розуміємо соціалізований шлях гармонійного розвитку особистості, поєднаний із здобуттям професійно- практичного та духовного досвіду в процесі отримання кваліфікації спеціаліста в період первинного професійного становлення (навчання у вищій школі) та вдосконалення фахового зростання в процесі виконання професійних ролей і обов'язків, що є невід'ємним атрибутом розкриття і здійснення особистісного професійного потенціалу.
Професійна реалізація особистості на її життєвому шляху передбачає такі основні етапи: професійне самовизначення, професійне становлення в обраній сфері діяльності, фахове зростання і розвиток компетенції.
Професійне самовизначення розуміємо як вибір особистістю виду майбутньої професійної діяльності, що відбувається на основі наявних у неї професійних нахилів, інтересів і сформованих здібностей. Сутність професійного самовизначення полягає в усвідомленні особистістю відповідності своїх можливостей психологічним вимогам професії, своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за виконання зобов'язань, які виникають у зв'язку зі зробленим вибором.
Професійне становлення особистості відбувається, коли вже обраний фах.
Однак, коли людина потрапляє в кризові ситуації (втрата роботи, банкрутство підприємства, зниження професійного статусу в колективі), які сьогодні, на жаль, так часто мають місце, то вона повинна уточнювати, коректувати процес фахової самореалізації, звертаючись до свого життєвого і професійного досвіду.
Нині, в процесі переходу українського суспільства до ринкової економіки, відбувається неминуча трансформація значимих для людини цінностей, мотивів, професійних позицій та переконань – як можливий шлях конструктивної активізації професійної реалізації особистості.

Мета статті: висвітлити особливості самореалізації особистості в сучасних умовах економічної кризи; виявити загальні та індивідуально-
особистісні закономірності професійної самореалізації, показати взаємозв'язок між особистісними рисами та успішністю професійної самореалізації особистості.

Виклад основного матеріалу: Труднощі самореалізації у професійній сфері залежать як від зовнішнього фактора (соціального), так і внутрішнього
(рівня самоповаги і самосприйняття, особливостей ціннісно-мотиваційної сфери, комунікативних, емоційно-вольових характеристик). Найвагомішим фактором, що стимулює продуктивну професійну реалізацію в умовах професійної кризи, виступає саме другий, особистісний - як комплекс особистісно-індивідуальних та мотиваційних психологічних характеристик особистості відповідальної, перш за все, за своє життєзвершення, здатної швидко адаптуватися до соціальних змін і конструктивної самореалізації в професійній сфері.
Професійна самореалізація особистості розглядається як характеристика всього її життєвого шляху в контексті професійної сфери від етапу початкового професійного становлення до передвиходу на пенсію. В умовах суспільних відносин нового типу і соціально-економічної кризи, комерціалізації життя має свою специфіку трансформація мотиваційних особливостей професійної самореалізації особистості.
Внаслідок кризових умов життєіснування людини в структурі мотивації деформуються і руйнуються високі, значимі для людини цінності, виникають додаткові аспекти ціннісної кризи, необхідність зміни провідних мотивів, а
індивідуальні життєві стереотипи глибшого (несвідомого) психологічного рівня поглиблюють соціальну дезадаптацію психологічно ригідних людей, неспроможних швидко адаптуватися до мінливих соціальних умов.
Успішній професійній самореалізації в кризових умовах життєдіяльності людини сприяє професійна компетентність, яка дає особистості можливість не просто адаптуватися до професії, а більше - адаптувати професію до себе. І такий широкий спектр особистісних властивостей, здатний вплинути на зовнішні обставини розгортання індивідуального професійного буття, що
відрізняється від інших специфічних способів існування у світі. Змістовим осередком цієї проблеми є визначення самою людиною потенціальних ознак
індивідуального буття для успішної професійної адаптації в мінливому просторі людського буття.
Високомотивовані індивіди схильні виявляти значні вольові зусилля в реалізації професійного потенціалу (в тому числі в навчанні) і досягати значних результатів. Так, будь-який індивід (студент, робітник, службовець) з належною мотивацією до праці схильний сумлінніше і наполегливіше працювати і, як правило, досягати помітніших успіхів у своїй діяльності, аніж його низькомотивований партнер. Для особистісної професійної самореалізації характерним є самоцінність, саморозкриття, раціональне використання потенціалу індивідуального буття. Зміст професійної самореалізації має етапи особистісного становлення в обраній професії, професійне зростання і розвиток професійної компетентності, професійний інтелектуальний досвід. Про високий рівень самореалізації особистості свідчить її особистісна зрілість. Її характеристики проявляються на рівні самосвідомості і розкриваються в процесі самоуправління та саморегуляції поведінки у професійній діяльності.
Самореалізація особистості є важливим показником її життєдіяльності, а особливо у професійній сфері - одній з провідних сфер людської життєдіяльності. Необхідним атрибутом самореалізації є саморозвиток особистості як прояв суб'єктної активності у будь-якій діяльності. У зв'язку з цим важливо виокремити самореалізацію, її якісний рівень як показник продуктивності життєвого шляху, успішності у професійній діяльності.
Зміна змісту особистісної самореалізації демонструє високу адаптаційну пластичність особистості, необхідну для збереження рівноваги при взаємодії з динамічним соціальним середовищем. Л. Коростильова та А. Никонова розглядають особливості самореалізації на різних етапах професійного становлення та життєвого шляху як процес, детермінований інтегральними особистісними особливостями, зокрема - комунікативними та емоційно- вольовими характеристиками.

На різних етапах життєвого шляху особистості процес актуалізації професійного потенціалу з метою його ефективного використання відбувається по-різному, в залежності від індивідуальних особливостей: віку, статі, стану здоров'я, когнітивної складності в оцінюванні визначених життєвих цілей і цінностей, оцінювання труднощів професійної реалізації, широкого спектра особистісних властивостей, домінування мотивації досягнення успіху в професійній діяльності чи мотивації уникнення невдач.
Мотивації мають найбільше значення для професійної самореалізації особистості. Успішність професійної діяльності залежить, безперечно, не тільки від професійних знань, умінь, комунікативної контактності, навичок, але й від професійної мотивації.
Протилежною тенденцією мотивації досягнення є мотивація уникнення невдач, що проявляється, як правило, у людей, схильних переживати фрустраційні стани. Нас зацікавила залежність продуктивності професійної діяльності, а саме - успішність реалізації суб'єктом професійних ролей, статусів, обов'язків від рівня мотивації досягнення і потреби в досягненнях на певному емоційному фоні, а також схильності індивіда до переживання емоцій певної модальності. Безумовно, негативні емоції пов'язані з переживанням тривоги, напруженості, незадоволення собою, своєю професійною діяльністю, невпевненістю в собі, розчаруванням у професії. Позитивні емоції, навпаки, пов'язані з переживанням радості від професійної праці, впевненістю в собі, у своїх професійних перспективах та адекватним світосприйняттям.
Переживання ефективної реалізації професійних ролей (навчальних у тому числі) виникає під впливом не тільки зовнішнього (соціального), але й внутрішнього (особистісного) фактора: це - суб'єктивне ставлення до професії, особливості розвитку, індивідуальні особливості особистості, зокрема - схильність до переживання професійних криз на етапі початкового професійного становлення.
Під схильністю до переживання професійної кризи розуміємо психічний стан людини, що характеризується суб'єктивними
(внутрішніми) переживаннями неможливості реалізації двох професійно важливих мотивів -
мотиву досягнення і потреби в досягненнях. Мотивація може вплинути на переживання професійної кризи в процесі самореалізації так само, як і подібні переживання можуть призвести до зміни професійної мотивації. Особливо актуальним у контексті нашої роботи є дослідження потреб досягнення, від задоволення яких залежить професійне самопочуття.
Труднощі професійної самореалізації особистості, як правило, обумовлюються невпевненістю у своїх силах, конформністю, зовнішнім локусом контролю.
Проблеми, що виникають в професійній самореалізації людини нерідко є невипадковими. Вони багато в чому прогнозуються ходом подій. Утруднення самореалізації в професійній діяльності в значній степені обумовлені професійно-особистісною позицією, набутими навичками вирішення подібних ситуацій, особистісною зрілістю людини.
1. Самореалізація полягає: в здійсненні себе як індивідуальності; в розкритті своїх здібностей, свого потенціалу; в реалізації своїх потенційних можливостей; у втіленні в життя ідей, мрій, планів; у здійсненні бажань,
інтересів; в задоволенні потреб; у знаходженні себе; в застосуванні своїх здібностей.
2. Самореалізація супроводжується: почуттям задоволення результатом і процесом його досягнення; задоволенням собою, тим, що зміг зробити; прийняттям життя; станом гармонії з собою і навколишнім світом; підйомом сил, інтересом до життя.
3. Самореалізації сприяє: пристрасне бажання і внутрішня потреба професійного самоствердження; усвідомлення своїх можливостей, постановка цілей, адекватне планування діяльності; автентичність, прагнення бути самим собою; впевненість у собі, віра в свої сили; задоволення від своєї роботи і визнання оточуючих; здатність зрозуміти свої почуття і усвідомити свої бажання та ідеали; цілеспрямованість; пошук нових можливостей; прагнення пізнання і задоволення від досягнутого; пошук прихованих резервів і наявність планів на майбутнє.

4. Утруднення самореалізації виникають, якщо: людина не знайшла себе; незрозуміла ціль; не достатньо вміння; погано представляються шляхи своєї самореалізації; немає відповідності між потребами і можливостями; наявний комплекс неповноцінності; робиться спроба виконання не своїх планів; людина не замислюється про своє особистісне зростання; реалізуються, відповідно батьківського життєвого сценарію, не ті цілі, яких людина дійсно хотіла б досягти; втрачений зв’язок з життям; має місце психологічна незрілість особистості.
5. Утруднення
в
самореалізації
супроводжуються: відчуттям дискомфорту, відчуттям тяжкості життя; посиленням самокритики, почуття невдоволеності собою; почуттям образи, безпорадності, нікчемності, непотрібності; відчуттям пустоти і нудьги; безсиллям, тривожністю, нездатністю приймати рішення; агресією, депресією, відчуттям неповноцінності; відчуттям руху не в тому напрямку, розумінням необхідності змінити уявлення про себе, життя, світ; гострою потребою побачити нові можливості в своєму житті.
6. Подоланню труднощів в самореалізації сприяють: прийняття самого себе; пошук нових шляхів і бажання досягти поставлених цілей; здатність зібратися, сконцентруватися; зосередженість сили та духу; дослухання до внутрішнього голосу, який говорить про те, що потрібно вибрати для досягнення цілей і задоволення потреб; сприйняття труднощів як тимчасових, бажання спробувати здійснити задумане ще раз; вміння розслабитися, прислухатися до своїх почуттів і продовжувати роботу; усвідомлення того, що не потрібно зупинятися на половині шляху; постійна робота над собою.
Причини виникнення труднощів самореалізації особистості в значній степені криються у відношенні людини до самої себе і навколишнього світу.
Як писав Енштейн: «Людина приречена на пошук сутності, сенсу життя, бо той, хто відчуває своє життя без смислу, не тільки нещасливий, але й навряд чи життєздатний».
Сучасність пред’являє до суб’єкта діяльності підвищені вимоги щодо наявності у нього творчої активності, уміння знаходити нові шляхи вирішення
проблем, уміти по-новому підходити до них, знаходити нові форми роботи з персоналом, уміти впливати на людей. За останні роки в житті країни та населення відбулися серйозні зміни, які стосуються моральних, етичних, життєвих, професійних норм поведінки тощо. Все це вимагає нових підходів до дослідження психосоціальних процесів у суспільстві, й насамперед у вивченні феномена професійної самореалізації особистості.
Вивчаючи професійну самореалізацію, слід відмітити кілька суттєвих моментів, які можуть допомогти прояснити ситуацію, що склалася в психологічній науці стосовно феномена професійної самореалізації.
По-перше, професійна самореалізація є надзвичайно важливою на шляху професійного становлення особистості, оскільки саме професійна діяльність слугує основним критерієм, що дає людині можливість з’ясувати, вдалося її життя чи ні.
По-друге, в наявних дослідженнях аналіз феномена професійної самореалізації здійснюється у тісному взаємозв’язку з вивченням здатності особистості щодо творчого самоперетворення різних аспектів її Я. Тому важливо проаналізувати основні положення зазначеного напрямку в контексті професійної самореалізації особистості.
По-третє, основу ефективної професійної діяльності особистості складає можливість реалізувати себе у творчій праці. Але, на жаль, часто мотивами трудової діяльності людини є не прагнення до самоактуалізації через творчу працю, а прагнення задовольнити свої біогенні й соціогенні потреби більш низького порядку. Тому дуже важливо виявити психологічні умови професійної самореалізації особистості, тобто те, наскільки взаємозалежні сформовані ціннісні орієнтації з вибором професії і наскільки людина бачить особистісний смисл у своїй професійній діяльності. Зміст професійної самореалізації неможливо зрозуміти без аналізу й врахування життєвих принципів і смислів, життєвих цінностей, ідеалів, життєвих можливостей і здібностей, життєвих домагань та ін., того, що ще недостатньо розроблено в сучасній психології.
Зміна такої ситуації можлива лише при зміщенні акцентів у психологічних дослідженнях особистості.

По-третє, важливість феномена професійної самореалізації проявляється не тільки в процесі поступального особистісного й професійного розвитку, самовдосконалення, досягнення гармонії, але й відіграє важливу роль в усіх
інших формах реалізації особистості – соціальній, особистісній та ін.
По-четверте, професійна самореалізація в будь-яких формах дозволяє задати для конкретної людини доволі чіткі межі та орієнтири можливого й бажаного (її дій і вчинків, діяльності й поведінки, активності в цілому). За допомогою професійної самореалізації практично задається соціально- психологічний простір перебування (існування) суб’єкта в професії, професійні смисли і принципи, цінності й ідеали, норми і правила.
По-п’яте, сконструйований суб’єктом простір включає найбільш значимі події та явища діяльності, які є вираженням власної індивідуальності як значимої й потрібної для себе та інших (самовираження), самоздійснення
(реалізація своїх потенцій), самоутвердження, самостійності (здатність до планування, регулювання цілеспрямованості власної діяльності, до рефлексії та саморефлексії), творчості (здатність до автономної поведінки, саморегуляції й міжсуб’єктної взаємодії), самоосвіти, впевненості в собі, послідовності в досягненні цілей, умінні відстоювати свої права тощо. Високий рівень самореалізації є результатом становлення усвідомленої суб’єктної позиції особистості на шляху виявлення, розкриття та опредметнення своїх сутнісних сил.
Професійну самореалізацію як спосіб функціонування й розвитку особистості можна одночасно віднести до трьох основних класів психічних явищ, тобто вона може виступати як процес, стан (зріз на певному етапі) і властивість суб’єкта. Самореалізація як процес є провідним класом психічних явищ і дозволяє комплексно і системно вивчати життєдіяльність людини.
Відповідно до цього самореалізація суб’єкта включає усвідомлення, вибір і
реалізацію тих аспектів індивідуальності, які сприяють його самовираженню,
реалізації своїх потенцій, формування суб’єктом власної системи смислів,
цінностей, мотивів, уявлень про себе, постановку цілей і визначення способів їх
досягнення, у т.ч. й перетворення себе.

Головним психологічним процесом самореалізації є пошук суб’єктом свого способу життєдіяльності. За мінливістю особистості стоїть динамізм її життєвих відношень, який наглядно проявляється в той час, коли особистість трансформує власну ідентичність, піднімаючи планку власних домагань. І від того, як інтерпретується цей феномен, значною мірою буде залежати розуміння самореалізації в цілому. Під пошуком ми будемо розуміти складний комплекс дій, які мають місце у внутрішньому світі індивіда і спрямованих на створення й формування, конструювання й побудову, творення свого способу, шляху власного життя.
В основі самореалізації лежить актуалізація психічних утворень, які забезпечують здійснення потенцій особистості. Рівень самореалізації в першу чергу зумовлений ступенем розвитку інтегральних утворень, «сформованістю особистісно-смислових механізмів, що актуалізують такі утворення й використовуються суб’єктивними стратегіями самореалізації». Близьку до зазначеної позиції висловлює і К. Абульханова-Славська, яка визначає, що особистість як суб’єкт життя постійно спрямована на самовдосконалення, досягнення ідеалу. Така активність дає можливість особистості усвідомити себе як суб’єкта, ставитися до себе як до джерела життєвих змін, причини подій і вчинків.
Важливою змістовною складовою самореалізації є самоздійснення як реалізація потреби у втіленні своїх сутнісних сил, своєї живої діяльності в предметних внесках, потреби у творчості, в особистісному спілкуванні, у соціально-перетворювальній діяльності тощо. Особистість не тільки цілеспрямована, але й самоорганізуюча система. Об’єкт її діяльності й уваги – не лише зовнішній світ, але й вона сама, що виявляється в почутті «Я», що є уявленням про себе, самооцінкою, програмою самовдосконалення, здатністю до самоспостереження, самоаналізу й саморегуляції. Тобто людина, проживаючи своє життя, під впливом ставлення до образу «Я» конструює власну історію.
Уявлення про життєві цілі, цінності й ідеали, мотиви й інтереси виступають значимою детермінантою життєдіяльності суб’єкта. При цьому слід відзначити, що властивості особистості є властивостями індивідуального
суб’єкта. Можна передбачити, що саме рівень розвитку (вираженості) зазначених вище характеристик і ознак можуть здійснювати вплив на характер і успішність самореалізації суб’єкта.
Процес становлення особистості суб’єктом тісно пов’язаний з успішністю самореалізації особистості. Актуалізація суб’єктних якостей особистості є результатом знаходження нею справжніх смислів і цінностей, оптимальних стратегій їх досягнення. Таким чином, врахування суб’єктних властивостей особистості дозволяє внести суттєвий доробок в розвиток наукових уявлень про психологічну природу самореалізації.
Отже, враховуючи зазначене, можна виокремити такі властивості особистості, які вживають для дослідження самореалізації – усвідомленість, наявність гуманістичних установок, автономність, цілісність, відповідальність, стійкість, оптимізм, життєтворчість, схильність до ризику, розуміння себе, здатність до рефлексії та ін.
Висновки:
1. Швидкоплинність соціального прогресу, динамічні зміни суспільства викликають необхідність постійної роботи молодого покоління над собою, життєвого та професійного самовизначення. Потреба у самоактуалізації, самореалізації є природною потребою, що надає індивідуальному життю людини яскравої спрямованості та глибокого сенсу, зміцнює віру в себе та допомагає встояти серед життєвих негараздів.
2. Феномен самореалізації особистості є до кінця не вивченим. Аналіз уявлень про самореалізацію особистості показав, що до недавнього часу самореалізація досліджувалася лише в контексті інших психологічних проблем
і не була предметом спеціального вивчення.
3. Самореалізація — це розгортання можливостей розвитку «Я» за допомогою особистих зусиль, співдіяльності, співтворчості з іншими людьми
(ближнім і дальнім оточенням), соціумом та світом в цілому.

4. Феномен самореалізації має явно виражений складний міждисциплінарний характер. Проблема самореалізації займає важливе місце в системі наук про людину.
5. Самореалізація як процес реалізації себе — це розгортання самого себе в житті і повсякденній діяльності, пошук і затвердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей і сенсу свого існування в кожний даний момент часу.
6. Найбільш близькими до поняття «самореалізація» є терміни, які відо- бражають зміст різних сторін цього процесу: «самоактуалізація;
«самоздійснення»; «самовизначення»; «соціалізація»; «само розвиток».
7. Професійна самореалізація – це процес, що охоплює весь трудовий шлях особистості: від виникнення професійних намірів до виходу із трудової діяльності.
8. Професійна реалізація особистості на її життєвому шляху передбачає такі основні етапи: професійне самовизначення, професійне становлення в обраній сфері діяльності, фахове зростання і розвиток компетенції.
9. Труднощі самореалізації у професійній сфері залежать як від зовнішнього фактора (соціального), так і внутрішнього (рівня самоповаги і самосприйняття, особливостей ціннісно-мотиваційної сфери, комунікативних, емоційно-вольових характеристик).
10. В психологічній науці стосовно феномена професійної самореалізації слід відмітити кілька суттєвих моментів:
• професійна самореалізація є надзвичайно важливою на шляху професійного становлення особистості, оскільки саме професійна діяльність слугує основним критерієм, що дає людині можливість з’ясувати, вдалося її життя чи ні;
• в наявних дослідженнях аналіз феномена професійної самореалізації здійснюється у тісному взаємозв’язку з вивченням здатності особистості щодо творчого самоперетворення різних аспектів її Я;
• основу ефективної професійної діяльності особистості складає можливість реалізувати себе у творчій праці;

• важливість феномена професійної самореалізації проявляється не тільки в процесі поступального особистісного й професійного розвитку, самовдосконалення, досягнення гармонії, але й відіграє важливу роль в усіх
інших формах реалізації особистості – соціальній, особистісній та ін.;
• професійна самореалізація в будь-яких формах дозволяє задати для конкретної людини доволі чіткі межі та орієнтири можливого й бажаного (її дій
і вчинків, діяльності й поведінки, активності в цілому).
11. Самореалізація суб’єкта включає усвідомлення, вибір і реалізацію тих аспектів індивідуальності, які сприяють його самовираженню, реалізації своїх потенцій, формування суб’єктом власної системи смислів, цінностей, мотивів, уявлень про себе, постановку цілей і визначення способів їх досягнення, у т.ч. й перетворення себе.
12. Основні етапи професійної самореалізації: професійне самовизначення, професійне становлення в обраній сфері діяльності, фахове зростання і розвиток компетенції.
Практична значущістьданої статті полягає у розробці та апробації циклу тренінгових занять, спрямованих на розвиток мотиваційної сфери особистості в умовах професійної кризи.
Література:
1. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности /
К. А. Абульханова-Славская.– М.: Наука, 1980.
2. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-
Славская.– М.: Мысль, 1991.
3. Ананьев Б. Г. О современном состоянии психологической науки в СССР
/ Б. Г. Ананьев.– Советская педагогика. 194, № 5.
4. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев.– Л., 1968.
5. Анцыферова Л. И. Развитие личности и проблемы геронтопсихологии /
Л. И. Анцыферова.– М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2004.
6. Битянова Н. Р. Психология личностного роста / Н. Р. Битянова:
Практическое пособие по проведению тренингов личностного роста психологов, педагогов, социальных работников.– М., 1995.

7. Коростылева Л. А. Психология самореализации личности: затруднения в профессиональной сфере / Л. А. Коростылева.– Спб., 2005.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал