Борис Починок Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича



Скачати 131.33 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір131.33 Kb.
УДК 167/168

© Борис Починок



Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
СИТУАЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ТА ЇХ ГУМАНІТАРНО-ЕПІСТЕМНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

(Стаття перша)
Аналіз генези ситуаційних досліджень свідчить про їх спорідненість із процесами пізнання світу людини й, отже, значний гуманітарно-епістемний потенціал. Ключові слова: гуманітарне пізнання, методологія, постнекласична раціональність, ситуаційні дослідження, ситуаційна логіка.
Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасній філософії науки помітним є зростання інтересу до проблем міждисциплінарних синтезів, діалогу когнітивних практик, історичних реконструкцій розвитку науки, підпорядкованих ідеї розробки ефективної методології, здатної прискорити розв´язання соціально-практичних проблем. На перетині цих процесів постають “ситуаційні дослідження” (case studiеs), евристичне значення яких особливо виявляється у пізнанні самоцінних, індивідуально-неповторних феноменів історії та культури. Ці дослідження широко використовуються в методології науки, антропології пізнання, когнітивній соціології, етнографії, культурології – всіх тих ситуаціях, осягнення яких передбачає врахування людської специфіки. Тим-то закономірно, що підходи і настанови ситуаційних досліджень чільні передусім у гуманітарній методології.

Ситуаційні дослідження – то квінтесенція логіко-гносеологічних, історичних, соціокультурних аналізів об´єкта з метою виявлення його цілісності, унікальності та невідтворюваності в загальному континуумі просторово-часових змін. Ситуативний об´єкт фокусує своє “тут” і “тепер”, минуле і потенційне майбутнє, конкретні детермінації, проте не як один з елементів певної множини об´єктів або чинник підтвердження загальної закономірності, а як самодостатній цілісний феномен, у якому просвічуються такі особливості відповідних контекстів, за якими ті відрізняються від собі подібних. Такі феномени зазвичай репрезентують не великі періоди історії, а її мікрорівень, особливо переломні етапи як симптом їх вичерпання і віднайдення нових можливостей подальшого розвитку. Саме в аспекті проблем історичної реконструкції тих або тих цілісних об´єктів (політичних подій, наукових відкриттів, культурних новацій, автобіографій) ситуаційні дослідження аналізуються у працях Л.Маркової, Л.Мікешиної, І.Касавіна, М.Малкея, Д.Блура, Г.Колінза, К.Кнорр-Цетіна, Б.Латура та ін. Враховуючи досягнуті тут результати, автор статті ставить за мету розкрити передумови становлення ситуаційних досліджень, їх гуманітарно-епістемну специфіку.

Зазначимо, що термін “ситуаційні дослідження” не має чіткого визначення, його зміст розкривається через опис головних ознак. Кейс стадіс – це міждисциплінарна методологія, що “містить переконання в унікальності культурного об´єкта, неможливості його пояснення на основі загальних законів; розуміння та феноменологічного опису методів аналізу як оптимальних; ситуаційної (тобто мінливої та локальної) детермінації об´єкта [2, с.560]. Смисл таких досліджень полягає в такій артикуляції і тематизації унікального об’єкта, які б не суперечили духу науковості та водночас демонстрували істотні зміни в ній в аспекті перспектив її подальшого розвитку.

Формування ситуаційних досліджень відбувається в руслі докорінних трансформацій сучасних технологій, пов´язаних із дистанціюванням від класичної нормативності та генезою нових форм. Цьому сприяють процеси становлення постнекласичної раціональності з властивими їй плюралізмом дослідницьких підходів, увагою до ціннісно-смислових вимірів об´єта, поява на предметному полі науки індивідуалізованих об´єктів і нестабільних систем, які історично розвиваються та включають у себе людину як активно діючого суб´єкта, становлення нових наукових дискурсів тощо. Цілісність та унікальність об´єктів ситуаційних досліджень – це сплав одиничного і загального, діахронічного та синхронічного, актуального і потенційного, сутнього і належного, а через те і кейс стадіс властиві ознаки універсальності, синтетичності та аналітичності. Осягнення (розуміння) цих об´єктів передбачає взаємодоповнюваність індивідуалізуючих і генералізуючих підходів, когнітивного і ціннісного моментів, усталених епістемних норм і творчих евристик, неявних передумов пізнання і принципів комунікативної раціональності.

Ситуативно-дослідницька методологія протистоїть імплікаціям історицизму, пов´язаних із суб´єктивізацією та релятивізацією істин, аналізом історичних феноменів не в їх самоцінності, а лише як моментів, що відходять в минуле і готують прийдешнє. Водночас, враховуючи тенденції історизації та соціологізації епістемологічних досліджень, кейс стадіс реалізують історицистську настанову “конкретного аналізу конкретних ситуацій”, і не випадково їх вважають альтернативою методу раціональної реконструкції науки К.Поппера. Втім, і К.Поппер не проти кейс стадіс, він навіть веде мову про ситуаційну логіку і вважає її важливою передумовою наукової специфіки “розуміючої” (теоретичної) соціології. Суть цієї логіки полягає у зведенні психологічних чинників суб´єкта до об´єктивної ситуації, в аналізі його поведінки як похідної від усієї ситуації. “Метод ситуаційного аналізу є хоча індивідуалістичним методом, – пише К.Поппер, – але не психологічним, оскільки він принципово виключає психологічні моменти і заміщує їх об´єктивними ситуаційними елементами. Я називаю його зазвичай “ситуаційною логікою” [4, с.74]. Проте попри “ситуаційність” цієї логіки її епістемне значення проявляється лише в поєднанні з принципом фальсифікаціонізму, що, зрештою, веде до заперечення самоцінності тієї чи тієї теорії аж до її спростування. Власне й сама “ситуаційна логіка” відкрита для раціональної критики і випробування процедурами підтвердження/спростування, а тому “логічне поняття “наближення до істини” неминуче для ситуаційно-аналітичної соціальної науки. Передусім ситуаційний аналіз раціональний і емпірично доступний для критики та покращення” [4, с.74]. У будь-якому разі предметно-методичні особливості ситуаційних досліджень імплікують низку питань, які безпосередньо стосуються їх методології: якою мірою дослідження унікального і неповторного сумісні з доконечністю та загальністю істин науки, як співвідносяться емпіричне і теоретичне цих досліджень, як кейс стадіс узгоджуються з ідеєю цілісності всесвітньо-історичного процесу, зрештою – в чому полягає методологічна значущість цих досліджень. Відповідь на ці питання передбачає аналіз процесу становлення кейс стадіс і виявлення їх гуманітарно-епістемного потенціалу, оскільки зазначені питання і суть цих досліджень значною мірою зумовлені особливостями пізнання світу людини.

Перша (наближена) відповідь на ці питання передбачає аналіз генези ситуаційних досліджень, адже, як відомо, будь-який метод є проекцією певної проблемної ситуації.

Першовитоками кейс стадіс можна вважати традиції номіналізму, в яких пріоритет закріплювався за одиничними речами, що націлювало на дослідження будь-яких об´єктів у конкретних ситуаціях і виключало їх підведення під загальні схеми. Сприятливою для становлення кейс стадіс була криза нормативістської моделі науки, що розкрила обмеженість притаманних цій моделі настанов методологічного фундаменталізму, ціннісної нейтральності науки, кумулятивізму тощо. Знаковою у зв´язку з цим виявилась ідея некласичної раціональності про доконечність зіставлення об´єкта дослідження з пізнавальними засобами суб´єкта, що фактично означало визнання важливості в процесі пізнання ситуативних елементів і їх аналізу. Ними могли бути методи, принципи, теорії, норми, цінності, тобто, будь-які внутрішньонаукові та соціальні чинники пізнання за умов їх ситуативної специфікації в дусі ad hoc-гіпотези (від лат. ad hoc – для цього випадку). На цьому грунтуються ситуаційні за духом головні постулати конвенціоналізму, інструменталізму, операціоналізму, неопозитивістсько-аналітичні ідеї про наукову евристику “концептуального каркасу” (Р.Карнап), залежність значень мовних висловлень від методів аналізу і контекстів (“мовних ігор” за Л.Вітгенштайном) функціювання цих висловлень.

Ще більше становленню та легітимації кейс стадіс сприяли постпозитивістські дослідження науки в її історичному розвитку. Реконструкція динаміки наукового знання виявила не лише обмеженість кумулятивістської моделі науки і розкрила нелінійність наукового поступу, а й, що важливо – довела необхідність спеціальних досліджень конкретних передумов становлення, інституалізації та зміни тих або тих наукових ідей і теорій. За цих умов ситуаційні дослідження покликані були не лише розкривати природу несумірності та самодостатності теорій, парадигм, дослідницьких програм, особливості їх детермінації та функціювання, а й забезпечувати внутрішньонауковий дискурс і хоча б частково заповнювати ті прогалини в науці, що виникають внаслідок наукових революцій.

Зазначені трансформації методологічної свідомості науки відбуваються на тлі та під впливом аналогічних змін в історіографії, зумовлених кризою християнської філософії історії як європоцентристського “метанаративу ліберальної демократії” (Р.Рорті), що окреслював перспективи лінійного та неперервного поступу історії та її смисл, слугуючи світоглядним гарантом поступу суспільства, культури, науки. Політичні та наукові революції внесли істотні корективи в ці інтерпретації історії та науки, поставивши під сумнів ідеї цілісності, неперервності та наступності їхнього розвитку. Історія постала немов би “розірваною” на локальні цикли, культури, цивілізації (М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі), а наука – на несумірні “епістеми”, “парадигми”, “теми”, “раціональності” (М.Фуко, Т.Кун, І.Лакатос, Дж.Холтон, А.Агасі). Т.Кун не випадково в обгрунтуванні концепції наукових революцій послуговується аналогіями між ними і революціями політичними. Було очевидно, що загальна картина розвитку історії та науки в аспекті їх цілісності та наступності набувала якісно нового характеру. Усвідомлення того, що ні в історії, ні в науці не буває абсолютних розривів і лінійностей і проблема співвідношення в них традицій, наступності та новацій не втрачає своєї гостроти, стимлювало й актуалізувало “ситуаційну методологію”. Як зазначає Л.Маркова, за умов, “коли на авансцену історичних досліджень виходять роботи на кшталт кейс стадіс, де першочергового значення набувають такі риси історичних подій, як індивідуальність, особливість, неподібність їх одне одному, неперервність і наступність їх розвитку втрачають свою привабливість для істориків, історичні події повинні залишатися відмінними між собою, відокремленими одна від одної, вони не можуть бути вишикувані в один ряд за допомогою узагальнення, вони можуть об´єднуватися лише шляхом спілкування. Самі поняття єдності та неперервності історії трансформуються” [3, с.426].

Безпосереднього і потужного впливу ситуаційні дослідження зазнали від методології “наук про дух”. Вони органічно сумірні, оскільки однаково націлені на осягнення індивідуально-унікальних об´єктів за певних історичних умов і ситуацій. Про це свідчить сама закоріненість у гуманітарному досвіді терміну “кейс стадіс”, він сягає юридичної практики, що грунтується на прецедентному праві, де прийняте під час аналізу конкретної справи рішення стає нормою для прийняття рішень з подібних справ [див.: 2, с.560]. Очевидно першим виявом ситуаційних досліджень на ниві гуманітаристики можна вважати методологічні новації Дж.Віко, які він протиставляє формально-генералізуючим настановам картезіанства. Мислитель доходить висновків: а) ми можемо достовірно пізнати лише те, що самі створили – історію та культуру, тобто, об´єкти, які втілюють цілісність, особливість і неповторність людського первня; б) попри існування в історії “божого плану”, вона розгортається не сама собою, а на основі вільного вибору її суб´єктів за певних умов, що й зумовлює принципову історичність, унікальність, а отже, ситуативну особливість її феноменів; в) у пізнанні гуманітарної предметності слід поєднувати знання універсальних засад людського буття та мовні вираження історичних епох, звичаїв, традицій. У подальшому ці ідеї отримують всебічну розробку в програмі “критики історичного розуму” В.Дільтея. Він послідовно обгрунтовує історичну специфіку, цілісність, унікальність бутя людини, зумовлених смислотворчою активністю її дій і суперечливим поєднанням різних “життєвиявів”. Ситуативно-дослідницьким за своїм характером є поєднання тріади “переживання-вираження-розуміння”, загальнологічних процедур і природничонаукових пояснень, які при цьому втрачають самостійне значення і підпорядковуються меті осягнення смислів.

Формуванню та з´ясуванню специфіки кейс стадіс сприяло також методологічне розрізнення у Баденському неокантіанстві на ціннісних засадах наук номотетичних і ідеографічних. Характерно, що В.Віндельбанд і Г.Ріккерт в обгрунтуванні індивідуального і неповторного предметів культури спираються не лише на цінності, а й на номіналістичний постулат про онтологічний та логічний пріоритет усього одиничного й окремого, що найбільш властиве для світу культури. Мотиви ситуаційних досліджень іманентні передусім ідеографічному методу осягнення особливостей соціокультурних феноменів.

Слід зазначити, що хоч основні настанови “ситуаційної методології” сформувалися в лоні “наук про дух”, її вихід на авансцену відбувся лише в останні 3-4 десятиліття у зв´язку з актуалізацією проблем історичної реконструкції розвитку науки. Тривале перебування кейс стадіс на периферії гуманітарної методології зумовлене не лише повільними темпами її формування і тиском на неї дослідницьких нормативів більш розвиненого природничонаукового пізнання, а й тим, що самі науковці (гуманітарії) зазвичай не здійснюють свідому рефлексію пізнавальних засобів, які лише в переломні періоди розвитку науки стають предметом спеціального – філософського – аналізу.

Аналіз генези ситуативних досліджень уможливлює “робочу відповідь” на поставлені вище питання.

1.Зосередження кейс стадіс на цілісності та індивідуальності “ситуаційних об´єктів” (феноменів історії та культури) не суперечить ідеї загальності наукових істин, оскільки ці об´єкти репрезентують відповідні загальності (контексти, тенденції, закономірності, смисли), але не в їх окремішності та головної мети пізнання, а як компоненти цілісності й унікальності цих об´єктів. Доречною у зв´язку з цим є аналогія між кейс стадіс і гуманітарним пізнанням на основі їхнього спільного інтересу в осягненні особливого й унікального. “При цьому задіяним може бути який завгодно обсяг загальних знань, – пише Г.-Ґ.Ґадамер, – мета ж бо полягає не в їх фіксації та розширенні для глибшого розуміння загального закону розвитку людства, а в осягненні того, якими ось ця людина, ось цей народ, ось ця держава, та яке в них було становлення, сказати б інакше: як могло статися, що вони зробилися ось такими” [1, с.14]. Іншими словами, у кейс стадіс генералізуючі засоби не протипоказані, але вони повинні “працювати” на осягнення цілісності та унікальності ситуаційних об´єктів.

2.Особливості (локальність та мінливість) цих об´єктів в аспекті їх детермінацій та аналізів зумовлюють у цілому емпіричний характер кейс стадіс, що, проте, не виключає можливості їх теоретизації. Втім, судячи з аналізу контекстів генези методології цих досліджень, нагальною тут була не так проблема співвідношення емпіричного і теоретичного, як взаємодоповнюваність когнітивного та ціннісного моментів, а відтак основи (схеми, моделі) їх узгодження. Функції такого первня виконували феномен життя в його метафізичних вимірах (В.Дільтей), трансцендентні цінності (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт), конструкт “ідеальний тип” (М.Вебер). Хоча за формою це був рецидив класичного фундаменталізму, універсалістським інтенціям якого кейс стадіс перешкоджали, але в контексті цих досліджень це означало проблему визначення концептуальних засад узгодження методичних позицій, подолання фрагментарності знань, їх інтерпретації та інтеграції в загальну картину “ситуаційного об´єкта” і надання їй загального значення.

3.Утвердження в кейс стадіс пріоритету всього унікального та індивідуального історії, науки, культури істотно змінює усталені уявлення про наступність і неперервність їх розвитку. Тепер усе особливе в них трактується як самоцінне, а не як засіб реалізації “передвизначеності”, “тенденції”, “закономірності”, “смислу” тощо. Останні втрачають свою фундаментальність і утворюють разом з рівнозначними їм “ситуативними феноменами” суперечливу цілісність історії та культури. Важливо, що співвідношення між ними реалізується не так за принципами ієрархії, субординації, детермінізму, як на основі комунікації, діалогу, ціннісно-смислового дискурсу, плюралізму. “Кейс стадіс в їх нинішньому стані, – зазначає Л.Маркова, – є лише симптомом процесу звернення істориків науки до вихідних елементарних клітинок предмета історичного аналізу як певного зосередження загальності. Елементарна подія не прилучається до певного всезагального, що перебуває поза нею, а навпаки, це загальне виявляється в ньому самому і через спілкування з іншою особливою подією. В теорії, в логіці історії на передній план виступає спілкування замість узагальнення” [3, с.421].

4.Ситуаційні дослідження виражають також зміни в сучасній науці, пов`язані з переходом від дисциплінарної організації наукової діяльності до проблемно-орієнтованих і міждисциплінарних досліджень. Кейс стадіс дозволяють долати колізії цього переходу, здійснюючи синтез його суперечностей на основі принципу доповняльності. В цих дослідженнях усі компоненти наукового пізнання оприявлюються контекстуально, динамічно і стереоскопічно: об`єкт пізнання, не втрачаючи своєї предметної ідентичності (цілісності та унікальності) і потрапляючи у поле взаємодій галузевих дисциплін, постає у формі дослідницької проблеми; осягнення ситуаційного об`єкт-проблеми здійснюється не так за допомогою інструментальних методів і монологічно, а на основі діалогіки, плюралізму підходів і настанов, вибір та взаємодія яких здійснюється за конвенційно прийнятими правилами; втрачає сенс ідея остаточного і фундаменталістського обґрунтування наукового знання, воно постає як принципово гіпотетичне і умовне, а його значущість вимірюється не так за нормами достовірності та істинності, як експертним оцінюванням за прагматичними критеріями; головною формою організації знання є не теоретичні побудови, а наративні описи. У кейс стадіс чільним є принцип доповнювальності, націлений передовсім на забезпечення єдності предметного змісту знання та його ціннісно-смислових вимірів, зумовлених належністю цього знання до тих чи інших контекстів.

Водночас слід зазначити, що ситуаційні дослідження як вияв суттєвих зрушень в міждисциплінарній методології, зворотно впливають на постнекласичну методологію в цілому.

Методологічний потенціал кейс стадіс чіткіше виявляється за умов експлікації їх як чинника інтегративних тенденцій в науці, зокрема забезпечення в гуманітаристиці взаємодоповнюваності ідеографії та номотетики, пояснення та розуміння, когнітивного та ціннісного, що, з-поміж іншого, свідчить про їх міждисциплінарний статус. Про це мова піде в наступній статті.

Висновок. Кейс стадіс виявляють глибинну сумірність із гуманітарним пізнанням на спільній основі їх інтенцій на пізнання цілісних, індивідуальних і унікальних феноменів. Попри їх специфіку, вони не суперечать усталеним критеріям і нормам науковості. В контексті кейс стадіс загальновизнані епістемні засоби мають підпорядковуюче значення і слугують осягненню “ситуаційних об´єктів”.
Література

1.Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод /Ганс-Ґеорг Ґадамер; [пер з нім.]. – Т.1. – К.: Юніверс, 2000.– 464 с.

2.Касавин И. Ситуационные исследования /И.Касавин //Новая философская энциклопедия: в 4 т. – Т.3. М.: Мысль. 2010. – С.560-561.

3.Маркова Л.А. Общие модели истории науки /Л.А.Маркова //Философия и методология науки; [под ред. В.И.Купцова]. – М.: Аспект-Пресс, 1996. – С.388-426.



4.Поппер К. Логика социальных наук /Карл Поппер //Вопросы философии. – 1992. – №10. – С.65-75.
Summury

Pochynok B. Case Studies and Their Humanitarian-Epistemic Potential. Genesis analysis of case studios is the evidence of their compatibility with processes of cognition of the human world, and thus their significant humanitarian-epistemic potential. Keyswords: humanitarian cognition, metodology, postnonclassical rationality, case studies, situational logic.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал