Болонський процес



Скачати 109.73 Kb.

Дата конвертації20.06.2017
Розмір109.73 Kb.
ТипПрограма

,
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
127
13. Україна і ЄС-12: переваги та недоробки [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.feg.org.ua/ua/news/foundation_press/25.html.
14. Звягільський Ю. Внутрішні причини економічної кризи, спровокованої владою України, і шляхи їх локалізації / Ю. Звягільський, В. Ландик //
Дзеркало тижня. — 2008. — 22–28 листоп. (№ 44). — С. 2–4.
15. Програма зайнятості в умовах фінансової кризи – нагальна вимога часу //
Хрещатик. — 2008. — 31 жовт. (№ 198). — С. 3–6.



УДК 378.001.76(477)

ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ
МОДЕРНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
В УКРАЇНІ
0


ДРУГОВ О., к. е. н., доцент Львівського інституту банківської справи
Університету банківської справи Національного банку
України

П
роцес інтелектуалізації економіки, який набуває все більшого поширення у світі, зумовлює підвищення ролі системи вищої освіти у зростанні економіки. Фактично, рівень її розвитку та якості стає одним
із головних чинників, що визначає загальний рівень конкуренто- спроможності економіки країни. Отримані під час навчання знання та навички стають основою інтелектуального потенціалу економіки, визначальним фактором створення інновацій. Саме університетська наука в більшості високорозвинених країн є головною ланкою системи створення знань. Отже, основними функціями системи вищої освіти у сучасній економіці є створення та передача знань.
Зважаючи на інноваційний курс розвитку економіки України, модернізація системи освіти відповідно до сучасних світових вимог є одним із пріоритетних завдань органів державного управління. Пот- рібно зазначити, що у цьому напрямі здійснюється чимало кроків.
Однак їх ефективність є поки що низькою. Про це свідчать як висновки досліджень вітчизняних вчених і практиків, так і відношення до випускників українських вищих навчальних закладів (ВНЗ) за кор- доном (переважна більшість дипломів українських вузів там не виз- нається). Це спричинено: екстенсивним шляхом розвитку вищої освіти
(збільшення кількості ВНЗ ІІІ–ІV рівня акредитації та чисельності студентів без відповідного покращення освітньої бази – чисельності та якості науково-педагогічного персоналу, матеріального забезпечення)
0
© Другов О., 2010

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
128
замість інтенсивного; слабким рівнем інтеграції освіти та науки у ВНЗ
України (показники науково-дослідницької роботи та впровадження її результатів у навчальний процес). Саме ці фактори зумовлюють висо- кий рівень і авторитет освітніх закладів США, Великої Британії, Гол- ландії та інших розвинених країн. Відповідно ці напрями мають стати основою реформи української вищої освіти, якщо ставити за мету підвищення її стандартів до світового рівня.
Питання розвитку системи вищої освіти в Україні досліджували
В. Геєць, С. Ніколаєнко, І. Вакарчук, В. Кремінь, Т. Смовженко, О. Ба- рановський, Л. Семів та ін. Однак, незважаючи на чималу кількість публікацій та загальне визнання необхідності реформування системи вищої освіти в Україні, реформи здійснюються повільними темпами, а зміни, що вносяться, не в змозі підвищити престиж і рівень вітчизняної освіти до європейських стандартів.
Міністр освіти і науки України наголошує на необхідності дотримання високих стандартів якості у системі вищої освіти України, для чого доцільно запровадити державно-громадське управління нею [1].
Проблеми, що стримують розвиток системи вищої освіти в
Україні, наведено на сторінці Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" [2].
По-перше, надлишкова кількість навчальних напрямів і спе- ціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
По-друге, недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
По-третє, загрозлива тенденція до погіршення якості вищої освіти.
По-четверте, розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
По-п’яте, невиправдана плутанина у розумінні рівнів "спеціаліст"
і "магістр". З одного боку, близькість програм підготовки спеціаліста
і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
По-шосте, нехтування передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, складна система наукових ступенів (у порівнянні з загальноєвропейською) ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі.
По-сьоме, неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
По-восьме, відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та пере- підготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової еконо- міки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвро- пейський принцип "освіта через усе життя" поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.

,
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
129
По-дев’яте, університети України не беруть на себе роль мето- дологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не завжди виконують роль мето- дологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40 % від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
Оскільки цих проблем дуже багато і розв’язати всі одночасно неможливо, для швидкого досягнення бажаного результату – підви- щення стандартів системи вищої освіти в Україні доцільно застосо- вувати науковий концептуальний підхід. Його суть полягає у виділенні та концентрації дослідження на двох-трьох основних факторах
(проблемах) що зумовлюють розвиток явища чи процесу, вплив на які внесе зміни в динаміці інших факторів (проблем) і дозволить досягти бажаного результату. Основними проблемами розвитку вищої освіти можна вважати описані вище структурні диспропорції, екстенсивний шлях її розвитку та слабкий рівень інтеграції освіти та науки у ВНЗ.
Щодо першої проблеми. В Україні нині діє ступенева система освіти, яка передбачає класифікацію вищих навчальних закладів за чотирма рівнями:
перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
третій і четвертий рівні (залежно від акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.
За результатами статистичного аналізу система вищої освіти в
Україні постійно змінюється за структурою, а кількість студентів зростає. Кількість навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації упродовж 1991–2008 рр. постійно збільшувалась [3] (рис. 1). Якщо у
1991 р. їх було 156 то у 2008 р. – вже 351. Зокрема це збільшення відбулось за рахунок підвищення статусу навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, кількість яких із 1991 по 2008 р. зменшилась
із 754 до 553.
Схожі тенденції спостерігались й у динаміці чисельності сту- дентів цих навчальних закладів (рис. 2). Чисельність студентів у навчаль- них закладах І–ІІ рівня акредитації знизилась із 739.2 до 441.3 тис. осіб, тоді як у закладах ІІІ–ІV рівня акредитації вона зросла з 876.2 до
2372.5 тис. осіб. Це не супроводжувалось адекватним підвищенням якості науково-педагогічного персоналу ВНЗ та їх матеріальною базою. Отже, якість освіти у ВНЗ України мала погіршитись.

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
130
Рис. 1. Динаміка кількості вищих навчальних закладів
І–ІІ та ІІІ–ІV рівнів акредитації в Україні у 1991–2008 рр.

0 500 1000 1500 2000 2500 3000 19 91
/9 2
19 93
/9 4
19 95
/9 6
19 97/
98 19 99
/0 0
20 01
/0 2
20 03
/0 4
20 05/
06 20 07
/0 8
Навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації
Навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації
Рис. 2. Динаміка чисельності студентів вищих навчальних закладів
І–ІІ та ІІІ–ІV рівнів акредитації в Україні у 1991–2008 рр. (тис. осіб)
За даними Державного комітету статистики України вищими навчальними закладами України виконувалось лише 10.5 % фундамен- тальних наукових досліджень та 15.1 % прикладних наукових дослід- жень, що проводились в Україні в І півріччі 2008 р. У цих досліджен- нях взяли участь лише 3034 фахівця ВНЗ із науковими ступенями, що свідчить про низьку наукову активність професорсько-викладацького складу ВНЗ. Це небезпечно, оскільки саме оперативний трансфер ре- зультатів наукових досліджень у навчальний процес дозволяє випус- кати конкурентоспроможних на світових ринках праці спеціалістів.
Розв’язання першої проблеми вимагає структурних змін у системі вищої освіти, спрямованих на ідентифікацію найбільш прогресивних і таких, що відповідають сучасним світовим вимогам українських вищих освітніх закладів з метою створення для них першочергових
0 100 200 300 400 500 600 700 800 900
Навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації
Навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації
1991/92 1993/94 1999/00 2001/02 2003/04 2005/06 2007/08 1997/98 1995/96

,
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
131
сприятливих економічних, соціальних та фінансових умов подальшого розвитку. Вирішення другої проблеми потребує створення механізму стимулювання ВНЗ до наукових досліджень і розробок.
Зважаючи на світовий досвід розвитку сфери вищої освіти та його особливості в Україні, першочерговим заходом щодо модернізації вітчизняної вищої школи має стати її структурна реформа. Існуюча в
Україні система не дає достатньої можливості для розвитку кадрового потенціалу та матеріально-технічного забезпечення вищих навчальних закладів, не стимулює їх до активізації науково-дослідницької та науково-технічної діяльності. Більш-менш рівномірний розподіл державного фінансування на постійно зростаючу кількість ВНЗ в
Україні (зокрема ІІІ–ІV рівнів акредитації) зумовлює недофінансуван- ня потреб провідних ВНЗ. Крім того сучасна нормативно-правова база регулювання діяльності ВНЗ не передбачає конкретних вимог до їх науково-дослідної та науково-технічної діяльності.
У ст. 16 Положення "Про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих про- фесійних училищах" зазначено лише, що: "Вищий навчальний заклад не може бути акредитований за IV рівнем у разі, коли: показники діяльності його аспірантури або докторантури перебувають на рівні, нижчому від середнього для даної галузевої групи або типу вищого навчального закладу; за останні 5 років видано підручників (навчаль- них посібників) з грифом Міністерства освіти і науки або монографій менше ніж 5 % загальної кількості викладачів" [4].
Навряд доцільно говорити про стимулюючу роль таких вимог. У світі показниками фундаментальних досліджень університетів є кіль- кість наукових праць та індекс цитованості. Для науково-технічних дос- ліджень індикатором є кількість наукових праць та отриманих патентів.
Шляхом вирішення цих проблем обрано створення системи дослідницьких університетів. Ухвалено спеціальну Державну цільову науково-технічну та соціальну програму "Наука в університетах" на
2008–2012 роки [5]. Нею передбачено створення в Україні п’яти дос- лідницьких університетів. Для цього виділяється бюджетне фінансу- вання у розмірі близько 116 млн грн щорічно. Щоправда при цьому не враховано показник інфляції гривні, який вже у 2008 р. становив 23 %.
Однак конкретної методології відбору університетів для цього експе- рименту та набору показників, за якими здійснюватиметься відбір, не зазначено.
Долучився до процесу створення вітчизняних дослідницьких університетів і В. Ющенко. Відповідно до його Указу "Про заходи щодо підвищення статусу Київського національного університету імені
Тараса Шевченка" [6] цьому навчальному закладу надано безпре- цедентні в Україні права щодо:
• затвердження індивідуальних умов прийому для відбору талан- овитої молоді, а також встановлення планів прийому за напря-

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
132
мами підготовки, за спеціальностями у межах державного за- мовлення та ліцензованого обсягу підготовки фахівців в університеті;
• визначення самостійно нормативів чисельності студентів, слу- хачів, аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів кандидата і доктора наук на одну штатну посаду науково-пе- дагогічного працівника університету в межах фонду оплати пра- ці, встановивши для Університету співвідношення "викладач – студент" один до п'яти;
• видачі диплома про вищу освіту власного зразка;
• прийняття остаточного рішення щодо присудження наукових ступенів та вчених звань.
Крім того, згідно з Указом необхідно вирішити питання щодо збільшення на 30 % установлених розмірів заробітної плати праців- никам університету та підвищення на 20 % розмірів стипендій сту- дентам, аспірантам і докторантам університету, фінансування щоріч- ного стажування 200 науково-педагогічних і наукових працівників та
1 тис. студентів і аспірантів університету в провідних закордонних нав- чально-наукових центрах, фінансування наукових досліджень в обсязі не менше 25 % загального обсягу бюджетного фінансування Універ- ситету, передбачати у законопроекті про внесення змін до Закону
України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і проектах закону про
Державний бюджет України на 2009 та наступні роки видатки у необхідних обсягах для зазначених цілей.
Перші чотири позиції Указу суперечать низці нормативно-право- вих актів України: Закону України "Про вищу освіту", положенню "Про Вищу атестаційну комісію", затвердженому Указом Президента
України тощо. Пункти Указу, що покращують фінансові умови роботи
Університету суперечать правилам справедливої конкуренції на ринку освітніх послуг України, оскільки надання Київському національному університету ім. Тараса Шевченка таких преференцій не обґрунтовано жодними показниками. Усе обґрунтування зводиться до його "винят- ково важливої ролі" для України та святкуванням його 175-ї річниці у
2009 р. Надання таких преференцій гіпотетично можливе, але за умови проведення справедливого конкурсу між ВНЗ, в основу якого буде покладено чіткі критерії та показники. Однак у такій формі це лише посилить соціальну напругу у відносинах між Київським національним університетом та іншими учасниками ринку освітніх послуг.
Крім наведеного в усіх зазначених документах та діях існує одна методологічна неточність. Поняття "дослідницький університет" було розроблено Американською фундацією Карнегі та використовувалось до 2001 р. Нині застосовується термін "докторантський/дослідницький університет". Ця ж фундація розробила Класифікацію вищих навчаль-

,
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
133
них закладів [7], яку доцільно взяти за основу при проведенні реформи вищої освіти в Україні. Вона містить чіткий розподіл вищих навчаль- них закладів за критерієм ступеня освіти, що надається, та наукової активності закладів і передбачає існування таких вищих навчальних закладів:
докторантські/дослідницькі університети широкого профілю надають широкий спектр бакалаврських програм, мають докторантуру, присуджують не менше 50 докторських ступенів не менше як за
15 спеціальностями на рік;
докторантські/дослідницькі університеті вузького профілю на- дають широкий спектр бакалаврських програм, мають докторантуру, присуджують не менше 10 докторських ступенів не менше як за 3 спе- ціальностями або не менше 20 докторських ступенів загалом на рік;
магістерські
*
коледжі та університети І рівня надають широ- кий спектр бакалаврських програм і дають можливість студентам продовжити навчання на магістерському рівні. Вони присуджують не менше 40 ступенів магістрів не менш як за трьома спеціальностями на рік;
магістерські коледжі та університети ІІ рівня надають широкий спектр бакалаврських програм і дають можливість студентам про- довжити навчання на магістерському рівні. Вони присуджують не менше 20 ступенів магістрів на рік;
бакалаврські коледжі – ліберальні здійснюють підготовку студен- тів за рівнем бакалавра і нижче (спеціалізовані курси та ін.). Не менше
50 % випускників цих закладів отримують диплом бакалавра на рік;
бакалаврські коледжі – загальні здійснюють підготовку студентів за рівнем бакалавра і нижче (спеціалізовані курси та ін.). Менше 50 % випускників цих закладів отримують диплом бакалавра на рік.
бакалаврські коледжі – асоційовані здійснюють підготовку сту- дентів переважно нижче рівня бакалавр (спеціалізовані курси та ін.).
Не менше 10 % випускників цих закладів отримують диплом бакалавра на рік;
асоційовані коледжі надають переважно асоційовані послуги
(проведення різних курсів, за якими видають відповідні сертифікати).
Дипломи бакалавра у них отримують менше 10 % випускників на рік.
Стандарти системи вищої освіти США є одними із найвищих у світі, а її випускники – найуспішнішими. Відповідно, основні прин- ципи її побудови доцільно взяти до уваги і при модернізації системи вищої освіти в Україні. Зокрема, наведену вище структуру системи ви- щої освіти можна, із урахуванням вітчизняної специфіки, запровадити й в Україні. Це дозволить послабити структурні дисбаланси, що виникли останнім часом у системі вищої освіти (випереджаюче зростання кількості ВНЗ ІІІ–ІV рівня акредитації на тлі зменшення
*
В оригіналі використано термін Master’s, що за європейською класифікацією відповідає ступеню магістра.

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
134
вищих навчальних закладів нижчих рівнів), дати абітурієнтам чіткіші орієнтири щодо рівня престижності ВНЗ та, що дуже важливо, активізувати наукову роботу у ВНЗ України.
Запроваджуючи в Україні подібну структуру вищої освіти, пот- рібно зважати на вітчизняну специфіку. По-перше, вищі навчальні зак- лади не мають права винесення остаточного рішення щодо при- судження наукових ступенів. Це здійснює Вища атестаційна комісія
України. По-друге, потрібно деталізувати критерії до наукової діяль- ності ВНЗ. Зокрема, доцільно встановити для ВНЗ, що претендують на рівень докторантського/дослідницького університету широкого та вузького профілів, показник мінімального розміру наукових результа- тів на одного штатного науково-педагогічного працівника. Таким показником для фундаментальних досліджень є кількість публікацій у фахових виданнях, тез доповідей на конференціях і монографій; для прикладних досліджень – кількість отриманих патентів на винаходи та праць у фахових виданнях. Для різних галузей наук ці показники мають суттєво відрізнятись. Крім того, доцільно встановити нормативи участі науково-педагогічних працівників у науково-дослідних темах і науково-технічних розробках. Це можуть бути показники загальних витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи ВНЗ на одного працівника або відсоток участі науково-педагогічних праців- ників у науково-дослідних темах (дослідно-конструкторських роботах) протягом останніх п’яти років.
У разі впровадження наведеної класифікації, до груп "докто- рантські/дослідницькі університети широкого профілю" та "докто- рантські/дослідницькі університети вузького профілю" потраплять українські ВНЗ із найбільшим навчальним та науковим потенціалом і здобутками. Решта навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації увій- дуть до складу магістерських коледжів та університетів. Схожі зміни відбудуться і у навчальних закладах І–ІІ рівня акредитації.
Застосування цієї класифікації ВНЗ дозволить створити в Україні передумови для зміни підходів у державному фінансуванні вищої освіти. Зокрема докторантські/дослідницькі університети зможуть обґрунтовано претендувати на більшу частку бюджетного фінансу- вання, особливо щодо розробки науково-дослідних і науково-техніч- них замовлень. Такий підхід, шляхом активізації науково-технічної ак- тивності, дозволить також залучати недержавні інвестиції від замов- ників тем і розробок. Крім того, це механізм стимулювання наукової активності ВНЗ, застосування якого дозволить послабити та у перспективі розв’язати проблему інтеграції освіти та науки.
Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна зробити певні висновки.
По-перше, система вищої освіти України, яка в епоху економіки знань стає однією з визначальних для конкурентоспроможності країни галузей, потребує модернізації з метою приведення її у відповідність

,
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ВІСНИК КНТЕУ 5/2010
135
до стандартів розвинених країн та посилення наукової компоненти діяльності ВНЗ.
По-друге, для здійснення модернізації доцільно змінити організа- ційну структуру системи вищої освіти в Україні. За модель варто взяти організаційну структуру вищої освіти в США, оскільки вона є однією з найефективніших. Її запровадження передбачає виділення у структурі вищої освіти України дослідницьких/докторантських університетів широкого та вузького профілів, магістерських, бакалаврських та асоційованих коледжів.
По-третє, при переході до нової організаційної структури пот- рібно зважати на особливості вітчизняної економіки та системи органі- зації наукових досліджень. Зокрема доцільно встановити додаткові нормативи оцінки наукової діяльності ВНЗ, що дозволить більш об’єктивно віднести заклади освіти до визначеної групи.
По-четверте, здійснення такої реформи дозволить підвищити вимоги стандартів щодо надання освітніх послуг та рівня підготовки науково-педагогічних працівників, шляхом стимулювання їх до науко- вої роботи; створить передумови для зміни підходів до фінансування та інвестування ВНЗ; стимулюватиме вітчизняні заклади освіти до здійснення наукових розробок та отримання наукових результатів.
Перспективами подальших досліджень у цій сфері є розробка адекватних сучасним потребам ВНЗ механізмів фінансування та
інвестування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вакарчук І. Якість української освіти є головним мірилом суспільного прогресу / І. Вакарчук. — Режим доступу : http://www.utr.tv/news/?id=18027.
2. Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі. — Режим доступу : http://kpi.ua/bologna.
3. Статистичні дані про розвиток вищої освіти в Україні. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
4. Положення Міністерства освіти і науки України "Про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах". — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
5. Державна цільова науково-технічна та соціальна програма "Наука в університетах" на 2008–2012 роки. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
6. Про заходи щодо підвищення статусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка : Указ Президента України. —
Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
7. The Carnegie Classification of Institutions of Higher Education, 2000 Edition
Corrections and Changes, October 29, 2004. — Wau of access
: http://www.carnegiefoundation.org.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал