Білавич галина василівна



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка21/42
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   42

6.2 Продуктивні ідеї виховання господарської культури особистості досліджуваного періоду як перспектива для подальшого розвитку сучасної теорії і практики національного виховання

Науковий аналіз проблеми виховання господарської культури дітей та юнацтва є, на нашу думку, не лише актуальним, а й продуктивним напрямом сучасних історико-педагогічних досліджень та творчих пошуків освітян-практиків. З метою озброїти студентів – майбутніх учителів (бакалаврів, магістрів), а також аспірантів, учителів знаннями про процес виховання господарської культури особистості на західноукраїнських землях в другій половині ХІХ – середині 40-х рр. ХХ ст. було розроблено курс за вибором «Теорія і практика виховання господарської культури дітей та юнацтва в Західній Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)», в основу якого покладено ключові положення і висновки здійсненого дослідження, що проектують якісно новий перспективний розвиток процессу формування господарської культури особистості на сучасному етапі. Його головними завданнями є ретроспективний об’єктивний аналіз досвіду виховання господарської культури особистості в Західній Україні за досліджуваного періоду, висвітлення практики реалізації цього процесу в освітній системі, у громадському позашкіллі та в системі громадського просвітництва.

Курс за вибором розрахований на 54 години, його змістове наповнення представлено в додатку Ф. Структура курсу – це 24 години лекційних та 12 годин практичних занять, 18 години самостійної роботи. Методичне забезпечення складається з розробленої тематики лекційних занять, їх змістового наповнення та вказаної для опрацювання літератури; розробленої тематики практичних занять з блоком питань для обговорення, пошукових та творчих завдань; рекомендацій до самостійної роботи студентів (орієнтовної тематики рефератів, завдань для індивідуальної роботи та переліку тем для проведення педагогічних міні-досліджень); списку рекомендованої літератури.

Успішна апробація курсу в низці вишів (ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка), коледжів (Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка, Коломийський педагогічний коледж Івано-Фраківської обласної ради), а також у Снідавській ЗОШ І-ІІ ст. та Середньоберезівській ЗОШ І-ІІІ ст. дає підстави стверджувати, що його матеріали можуть бути використані також при проведенні позааудиторних занять з магістрами педагогічних та агрономічних спеціальностей, наукового семінару з аспірантами.

Матеріали дисертаційного дослідження вивчалися в організації роботи зі студентами проблемної групи «Педагогіка виховання господарської культури дітей та юнацтва: з досвіду діяльності українських громадських товариств Західної України в першій третині ХХ ст.» (додаток Х). Заняття відбувалися у формі лекції, бесіди, дискусії та інших форм колективного обговорення. Ключові завдання спрямовували на ознайомлення студентства зі змістом, методами, засобами та формами здійснення господарського виховання в українських приватних навчальних закладах початку ХХ ст., у системах позашкільної освіти та підготовки кадрів для цього процесу з метою виокремлення найкращого досвіду та окреслення шляхів його використання за умов розвитку сучасної національної школи. Важливим також стало формування умінь і навичок проведення наукового аналізу, пошуково-дослідницької роботи, де велике місце відводили самостійній роботі, творчому підходу до вивчення провідних продуктивних ідей теорії і практики виховання господарської культури дітей та юнацтва. Студенти виконували низку педагогічних міні-досліджень та створювали творчі проекти, зокрема практичного характеру, які б знадобилися їм під час перебування на педагогічній практиці в початковій школі. До прикладу: розробити конспект уроку з української мови в 4 класі з використанням міждисциплінарного підходу щодо здійснення господарського виховання в навчальному процесі; створити бізнес-проект «Шкільний кооператив»; розробити конспект уроку з природознавства в 3 класі, на якому б здійснювалося господарське виховання особистості; дібрати тематичний матеріал (господарської тематики) для уроку читання в 2 класі; дібрати тематичний матеріал для здійснення господарського виховання на уроці математики в 1 класі; дібрати твори художньої літератури для дітей, у яких ідеться про працю, любов до праці, допомогу батькам, працю хлібороба тощо; дібрати українські народні казки, у яких порушено проблеми виховання господарської культури особистості; зібрати етнографічний матеріал (малі форми фольклору) господарського змісту; скласти опитувальник щодо виявлення традицій господарювання та провести польові дослідження зі старожилами рідного села; створити базу даних «Із бабусиної господарської скарбнички»; створити банк даних «Старовинні рецепти галицької кухні»; записати від старожилів села обжинкові (жниварські) пісні та ін.

Студентам наголошували, що чимало із цих завдань можна запропонувати молодшим школярам як теми для створення творчих проектів і таким чином спричинитися до укладання енциклопедії етнопедагогічних знань у ділянці господарської культури українців.

Логіка діяльності проблемної групи передбачала проведення наприкінці навчального року науково-практичної студентської конференції «Теорія і практика господарського виховання сучасного юнацтва (з використанням здобутків минувшини)», за результатами якої було укладено методичні рекомендації для студентів, учителів, вихователів, батьків, усіх, хто займається вихованням і навчанням дітей та юнацтва.

Стверджуючи про творче використання досвіду виховання господарської культури дітей та дорослих, який склався в Західній Україні в другій половині ХІХ – середині 40-х рр. ХХ ст., ми усвідомлюємо всю складність цього процесу за сучасних умов розвитку української освіти: це й інші суспільно-політичні умови, це і невідповідність тогочасного змісту освіти сучасним реаліям, це й інші засоби, форми та методи навчання, це і відмінності в культурно-освітніх запитах та ціннісних орієнтаціях нинішніх дітей, котрі прагматичніші, поінформованіші й практичніші, позбавлені «високих романтичних ідеалів», для яких ідеї господарсько-економічного поступу, майбутнього розквіту рідної держави часом є далекими й абстрактними тощо. Однак цементуючими тут можуть стати однакові спільні загальнолюдські та національні ідеали, низка соціальних проблем, урешті, бажання підвищити рівень власного благополуччя, уміти заробити гроші чесною працею, що не втратили своєї актуальності. Ураховуючи це, уважаємо, що в сучасній освітній практиці доцільно творчо використати низку теоретичних і практичних надбань діяльності українських громадських товариств у ділянці виховання господарської культури особистості за досліджуваного періоду, які ми систематизували, упорядкували та оформили в певну логічну й струнку структуру. Наша модель виховання господарської культури особистості в сучасній Україні (рис. 6.1) передбачає максимальне врахування понад півсторічного досвіду цього процесу, апробованого в її західному регіоні, та за умов адаптації до нинішніх реалій суспільного розвитку та творчого його використання прогнозована на успіх, позаяк не є утопічною, книжною, «доісторичною», а успішно апробована часом, ефективно себе заявила в практиці виховання сотень тисяч дітей та дорослих за досить тривалого часу (перші вияви громадського господарсько-економічного просвітництва датуються початком 1870-х рр.; верхня межа увінчується 1944 р.), відтак окремі її елементи з огляду на радянські реалії були продуктивно використані педагогами-новаторами, отже, така модель має певний шанс бути впровадженою в освітню практику сьогодення. Визначальною передумовою цього має стати постулат про ціннісне ставлення до праці, яке завжди було визначальним у вихованні особистості, продуктивним джерелом її саморозвитку й самовдосконалення. Теорія і практика виховання господарської культури дітей та дорослих у Західній Україні (друга половина ХІХ – середина 40-х рр. ХХ ст.) утверджує в думці про кардинальну зміну концептуальних підходів до чинної педагогіки трудового виховання. Є підстави стверджувати, що засадничо на часі змінювати ідеологію трудової підготовки сучасного юнацтва, змістом якої має стати підготовка випускників школи до самостійного практичного життя, зокрема й сімейного, набуття ними основ певної сільськогосподарської чи виробничої професії, виховання юнаків та дівчат як майбутніх господарів та господинь, патріотів та активних громадян держави.

Реалізація мети – виховати господаря – передбачає втілення низки важливих соціальних програм:

- розширення демографічно-відтворювальної бази українства, збереження та примноження українського генофонду; активізацію ідеї про особливо важливу роль селянства в національному, соціально-економічному, культурно-освітньому відродженні України;

- створення позитивного іміджу сільського господаря;

- появу молодої генерації сільської інтелігенції із середовища аграріїв; зменшення відтоку сільської молоді із села, повернення юнацтва, яке здобуло вищу освіту чи набуло певного фаху, до сільської місцевості;

- реанімування української традиції господарювання селянина-одноосібника;

- забезпечення власного матеріального добробуту та достатку для своєї сім’ї;

- призупинення процесу вимирання українського села та поступова стабілізація чисельності сільських мешканців;

- продуктивна зайнятість працездатного населення, зокрема й випускників шкіл; підвищення рівня і якості життя в сільських регіонах;

- раціональне використання і відтворення природно-ресурсного потенціалу українського села; відродження тваринництва, вівчарства, полонинського господарства, домашніх промислів, переробки й збуту продуктів городництва тощо; превентивні заходи щодо неправильного природокористування, запобігання екологічній шкоді тощо.

На нашу думку, цьому сприятимуть стратегічні заходи2, які варто реалізувати в суспільній та освітній сферах на державному рівні, зокрема:

- створити нову концепцію господарсько-економічного розвитку сучасної України, в основі якої лежали б ідеї національної автаркії та економічного націоналізму; складниками феномену «господарська культура» мають стати господарсько-економічний, громадсько-патріотичний, антиалкогольний, екологічний, естетичний, морально-духовний та інші компоненти;

- відродити товариство «Сільський господар», яке зусиллями науковців, агрономів, освітян, громадських активістів та організацій, фермерів, передових селян та всіх небайдужих до долі українського села, а також завдяки досвіду тих галичан, хто наприкінці 1930 – на початку 1940-х рр. гуртувався в лавах ХВМ чи належав до товариства «Сільський господар», за активної підтримки держави, економічних установ, бізнесових структур, церкви, школи, широкої громадськості, повинно стати в авангарді боротьби за підвищення господарської культури, добробуту селянства, за господарсько-економічний поступ держави тощо;

- активно розвивати кооперативний рух, організацію створення селянських кооперативів, кас взаємодопомоги та інших форм господарсько-економічного розвитку;

- підвищити роль агрономії як очільника громадського господарсько-економічного просвітництва дітей та дорослих, створити інститут суспільних агрономів, які б за підтримки держави могли стати наставниками, першими помічниками селян, учителів щодо підвищення господарської культури дітей та дорослих;

- надати пріоритетного розвитку в державній освітній політиці професійній сільськогосподарській освіті;

- запровадити початкову сільськогосподарську освіту в загальноосвітній школі;

- організувати підготовку та перепідготовку вчителів трудового навчання, учителів початкових класів з метою посилення сільськогосподарського складника їхньої фахової освіти, підготовки їх до здійснення процесу виховання господарської культури дітей у школі;

- активізувати пропаганду сільськогосподарського просвітництва з-поміж батьків; утверджувати в громадській свідомості тезу про те, що сім’я – важливий чинник і «найперший виховник» господарської культури дитини, до обов’язків якої належить залучення дітей змалечку до посильної щоденної побутової, обслуговуючої праці, а також праці на грядках, на городі, в саду тощо; проведення роз’яснювальної роботи з батьками, які повинні розуміти, що фізична праця «корисна і для тіла, і для душі дитини»;

- оновити зміст економічної освіти, із цією метою організувати та вести шкільні кооперативи (крамниці), у яких діти мали б змогу, по-перше, удосконалювати знання в ділянці економіки, торгівлі, по-друге, формувати уміння налагодити та успішно вести бізнес, по-третє, здобувати досвід працювати в команді, по-четверте, виховувати в собі риси керівника, лідера, а також формувати якості активного громадянина, по-п’яте, реалізувати широку соціальну програму, де насамперед учні могли б придбати шкільне приладдя, канцтовари, предмети повсякденного вжитку, продукти харчування тощо за зниженими цінами, а діти з малозабезпечених сімей та інших незахищених соціальних груп – фінансову допомогу, матеріальну підтримку тощо, по-шосте, змогли б здійснювати благодійницьку діяльність. Важливим завдання шкільного кооперативу є можливість дітей реалізувати свою продукцію;

- запровадити «акцію ощадності», мета якої – навчити дітей економно розпоряджатися своїми коштами, заощаджувати їх, уміти вдало зробити вклади, фінансово допомагати тим, хто потребує матеріальної підтримки (за хвороби, нещасного випадку, за інших потреб), за активної співпраці з банками та іншими фінансовими установами в ділянці пільгового кредитування, створення вигідних депозитів, навчання банківської справи тощо;

- максимально наповнити виховне середовище навчального закладу «господарським елементом», увести до планів виховної роботи (бодай один раз на місяць) захід, спрямований на виховання господарської культури особистості;

- відродити та запровадити в практику сучасної школи відзначення свята «Сільського господаря» (Свято обжинків, Свято ощадності, Свято селянки та ін.);

- поширити ідеї благодійності шляхом виготовлення предметів ужиткового характеру, вирощування продукції, створення відповідних фондів для сирітських притулків, будинків перестарілих, інвалідів війни, учасників АТО, переселенців зі Сходу України, усіх, хто потребує фінансової допомоги та соціальної опіки тощо;

- створити навчально-освітні центри агрономічної освіти і на їх базі проводити різноманітні господарсько-просвітницькі та навчальні заходи (курси, виставки, екскурсії, дослідні показові господарства, тренінги, майстер-класи тощо), зокрема й дистанційної та заочної форми.

Виховання юнацтва як освічених господарів, громадян-патріотів має стати органічним і постійним складником освітньої та молодіжної політики в Україні, для цього треба:

- створити мережу неперервної сільськогосподарської освіти дітей, юнацтва та дорослих шляхом організації позашкільних громадських навчальних закладів на зразок «Школи майбутнього фермера», «Школи мабутньої господині», метою яких має стати формування нової генерації українських хліборобів, господарів-фермерів, які уміють успішно вести власне приватне господарство, активних громадян-патріотів, нової сільської еліти, котра створить осердя для формування українського середнього класу, розбудує село, створить робочі місця, дбатиме про соціально-економічний та культурно-освітній розвиток (це особливо актуально за нинішніх ринкових умов, економічної кризи та відбудови українського господарського організму на звільнених від агресора східних теренах держави; підтримка з боку держави є обов’язковою умовою цих процесів, а ініціатива прогресивної громадськості, а відтак і селянського загалу стане запорукою успіху); такі школи могли б працювати за вишкільними програмами ХВМ, у зв’язку із цим варто широко популяризувати творчі надбання Є. Храпливого, М. Каплистого, Я. Зайшлого та інших теоретиків і практиків ідеї хліборобської освіти юнацтва 1930-х – початку 1940-х рр.; провідною засадою тут має стати потреба в постійному самонавчанні та самовдосконаленні через самоосвіту, органічну потребу у знаннях, які уможливлюють становлення сучасного типу цивілізованої людини як зразкового господаря, гуманіста – носія абсолютних людських цінностей;

- активізувати громадські ініціативи на ниві створення «доросту» при «Просвіті», Союзі українок, «Рідній школі», «Пласті» та при інших громадських інституціях, де б дорослі активісти чи, до прикладу, школярі-пластуни, старші пластуни, навчали юнацтво «умілостей» у ділянці домашнього, сільського господарства, «усезнайства» тощо, пропагували «ідеї ощадності», допомагали створити та налагодити «шкільний промисел» тощо;

- налагодити тісну співпрацю з бізнесовими структурами, фермерськими господарствами щодо можливості працевлаштування дітей під час літніх канікул з метою заробляння грошей;

- створити спільний фронт національних сил у ділянці педагогіки виховання господарської культури дітей та юнацтва зусиллями спільної і тісної співпраці школи, громадськості, батьків, науковців, церкви, агрономів, господарсько-економічних спілок та інституцій;

- пропагувати поширення пластової моделі виховання господарської культури впродовж усього життя на засадах природовідповідності, наступності, домінування загальнолюдських та християнських чеснот; оволодіння широким спектром «умілостей», які мали виразний практично-орієнтований характер; відродження «Селопласту», що об’єднував би не лише учнівське, а й передусім працююче юнацтво, яке могло б стати в авангарді об’єднаних національних сил у ділянці створення системи позашкільного господарсько-економічного просвітництва юнацтва та дорослого населення;

- відроджувати практику створення марійських дружин за участі церкви, громадськості, освітян, метою яких стала б підготовка дівчат до самостійного життя через організацію курсів, проведення лекторіїв, майстер-класів, тощо, де акцент було б зроблено на здобутті фахових знань, формуванні умінь та навичок у ділянці ведення домашнього господарства, домашньої економії тощо; підвищити роль самоосвітньої праці у здобутті сільськогосподарської освіти, стимулювати громадську активність юнацтва в межах своєї громади у вихованні моральних чеснот, громадсько-патріотичних якостей майбутніх будівничих української держави; запроваджувати змагальність як засіб оптимізації процесу виховання господарської культури особистості в практику роботи позашкільних виховних закладів; мотивувати та стимулювати участь юнацтва в «дослідництві» як чиннику оптимізації сільського господарства;

- у мережі Інтернет створити базу даних про новітні ефективні методи та форми господарювання, популяризувати передовий досвід господарювання, розвитку фермерських господарств закордоння тощо;



- створити електронний часопис (на кшталт журналу «Сільський господар», що виходив за досліджуваної доби), який би в популярній формі відповідно до сучасних умов розвитку продовжував традиції господарсько-економічного просвітництва українства та став сільськогосподарською енциклопедію та настільною книгою для українства; а також започаткувати аналогічний до «Жіночої долі» часопис для жіноцтва господарського змісту, який би допомагав жінці (дівчині) стати доброю господинею-патріоткою і громадянкою, матір’ю і дружиною.

Вагоме слово в процесі виховання господарської культури дітей, юнацтва та дорослих повинна сказати агрономічна та педагогічна науки, створивши нову ідеологію (доктрину) свого розвитку, яку можна визначити формулою «наука – на службу й допомогу учневі, учителеві, селянинові-господареві». Це, зокрема: активізація пошуків науковців у ділянці шляхів оптимізації сільського господарства; організація науково-дослідницьких центрів у галузі агрономії, садівництва, тваринництва та ін.; створення насіннєвих станцій, розплідників, «зародових господарств», які б поліпшили насіннєвий, рослинний та тваринний матеріал, забезпечили підвищення ефективності сільських господарств тощо; створення електронної сторінки, сайту, де б агрономи-науковці, учителі-фахівці, досвідчені селяни-фермери давали відповіді на запитання зі всіх галузей сільського господарства; створення сільськогосподарської Вікіпедії; ліквідація трудового нігілізму дітей та юнацтва; злам старих стереотипів і формування якісно нових світоглядних, ментальних орієнтирів і поглядів на становище й перспективи суспільного життя українського селянства; відродження глибоких традицій господарювання українців; утвердження архетипу господаря-власника; зростання інтересу до господарсько-економічних знань як чинника підвищення добробуту держави й окремої людини тощо; розуміння господарської культури як феномена, що зберігає, передає (транслює) від батьків до дітей, від одного покоління до іншого систему господарських знань, цінностей, норм господарської поведінки тощо, отже, слугує джерелом збереження національної ідентичності та забезпечує історичну відтворюваність; серйозне звернення уваги українських науковців до проблем виховання господарської культури особистості: створення комплексної цілісної програми формування господаря, окреслення механізмів упровадження її в практику, урешті, створення національної (не радянської) моделі виховання господарської культури особистості; опрацювання понятійно-категоріального інструментарію та методології в ділянці теорії господарського виховання дітей; приведення у відповідність до умов сьогодення сутності трудової підготовки особистості в закладах освіти; ширше впровадження до наукового обігу понять «господарська культура», «господарське виховання», «господар», наповнення поняття «господар» первісним змістом – людина, яка володіє приватною власністю (землею), дбає про неї, примножує її, передає дітям, допомагає тим, хто потребує допомоги, є добрим громадянином, свідомим патріотом; розуміння педагогіки господарської культури як невід’ємного складника сучасної системи освіти та важливої передумови господарсько-економічного добробуту країни, а господарської культури – як цілісної системи людських знань і умінь, що органічно поєднує інтелектуальні, морально-вольові, трудові, фізичні, естетичні та інших якості; використання широкого корпусу методологічних підходів, який склався в досвіді національної культури господарювання українців, в основі якої – виховання почуття господаря (власника) землі.

Педагогічна наука повинна створити нову стратегію процесу виховання господарської культури особистості впродовж усього її життя. Виховати господаря – це здійснити комплекс необхідних освітніх заходів, які стосуються змісту освіти, з-поміж яких:

- запровадження обов’язкової початкової агрономічної освіти в сільських школах, організація пришкільних городів, на яких діти могли б не тільки вдосконалювати свої знання в ділянці сільського господарства, а й вирощувати продукцію; забезпечити необхідний навчально-методичний супровід цього процесу;

- надання процесу виховання господарської культури особистості практично-орієнтованого та життєво-орієнтованого характеру;

- створення кодексу «поступового господаря/господині» з метою формування такого ідеалу для наслідування сучасним юнацтвом: високо моральної особистості, гарного фахівця, доброго громадянина, зі сформованою господарською культурою, який уособлював би найкращі риси українського господаря, котрий любить рідну землю, на якій працює, пишається тим, що є сином (дочкою) господаря-хлібороба, навчається переборювати «всі перешкоди», «не є самолюбом», завжди допомагає в праці своєму товаришеві, є «точним», пильним, дисциплінованим, прагне стати першим, уміє раціонально вести своє господарство, заробляти гроші; бере участь у різного роду культурно-освітніх заходах та національно-патріотичних акціях тощо;

- розроблення засад і мотивів виховання дітей та юнацтва як патріотів і активних громадян, господарів своєї землі через усвідомлення того, що тільки той, хто чесно працює, створюючи матеріальні й духовні блага, не тільки примножує своє благополуччя та збільшує власний достаток, а й хто дієво любить свою Батьківщину, має активну громадянську позицію, є не байдужий до її історії та майбутнього поступу, зможе через власний добробут домогтися процвітання рідної держави, допомогти своєму ближньому, має право називатися «добрим господарем»;

- пробудження любові та прагнення до праці як універсального джерела повноцінної життєдіяльності людини, як органічної життєвої потреби, що передбачає створення нової концепції, що ґрунтується на таких засадах: залучення до посильної праці дітей у старшому дошкільному віці; руйнування стереотипів щодо споживацького ставлення юнаків та дівчат до батьків, їхньої праці; виховання в праці і через працю за світовими стандартами, коли випускник школи готовий до самостійного (дорослого) життя, здатний себе забезпечувати; виховання відповідального ставлення до праці як потреби живого здорового організму; формування психологічної та практичної готовності працювати, виявлення схильностей та навичок до певних видів діяльності; тощо;

- ліквідація дитячої праці в найгірших її формах, що забирає у дітей дитинство, позбавляє їх потенціалу та людської гідності, завдає шкоди фізичному та розумовому розвитку; натомість забезпечення сприятливих умов (юридичного, психолого-педагогічного, соціального, медичного супроводу, постійного моніторингу тощо) для участі в посильній господарській діяльності (до прикладу, праця підлітків упродовж декількох годин на полі, в саду, на городі, в домашньому/фермерському господарстві, сімейному бізнесі тощо), що слугуватиме вихованню любові до праці, відповідальності, почуття певного внеску в розвиток сімейного бізнесу чи поповнення сімейного бюджету, гордості за виконану працю, власні досягнення, зароблені кишенькові гроші, здобуті навички; соціалізації та всебічному розвитку особистості, можливості для дітей та юнацтва отримати певні навички, які за умов можливого безробіття в майбутньому чи відсутності безкоштовного навчання у виші дадуть змогу отримати початкові трудові навички, певний матеріальний дохід, сформують почуття відповідальності та власної дорослості й значущості, сприятимуть легшій адаптації в суспільстві. У зв’язку із цим корекції потребує і сам термін «дитяча праця». Тут педагогам, правникам, соціальним працівникам чітко потрібно визначити соціально-правове поле дитячої праці, увиразнити змістове наповнення дефініцій «дитяча праця», «праця дитини», «трудова діяльність дитини», «продуктивна праця дитини» і под., адже не всі види праці шкідливі для дітей. Оскільки найбільшим споживачем дитячої праці є сільське та домашнє господарство, необхідно насамперед ужити систему заходів щодо запобігання важкій виснажливій праці в полі, у фермерських господарствах, на тваринницьких фермах, будівництві сільськогосподарських об’єктів тощо. З-поміж заходів, спрямованих на запобігання залученню дитини до небезпечної і важкої праці, – підвищення рівня освіти, зокрема сільськогосподарської обізнаності, піднесення господарської культури дітей та юнацтва. Легально працевлаштувавши охочих підлітків під час літніх канікул, на посильних для дітей об’єктах народного господарства, на збиранні врожаю, у фермерських чи приватних господарствах, для благоустрою міста/села, можна уникнути чималих ризиків щодо запобігання дитячої праці в найгірших формах;

- налагодження суб’єкт-суб’єктних взаємин між учителем/виховником/опікуном/наставником у шкільних та позашкільних дитячих і молодіжних товариствах, практика виховання та культивування взаємодопомоги, безкорисливого вчинку для свого друга, практика щоденної корисної справи, а також обов’язкова участь у житті того, хто потребує допомоги (хворий, немічний, убогий, літній, інвалід, удова, сирота тощо), створення партнерських взаємин та взаємодії між усіма чинниками, які беруть участь у процесі виховання господарської культури особистості (батьки, школа, позашкільні установи, громадськість, влада, церква тощо);

- формування здоров’язберігальних технологій з-поміж дітей та юнацтва через усвідомлення того, що тільки фізично, морально, психічно й соціально здорова людина може досягти власного благополуччя, стати корисною своїй майбутній сім’ї, суспільству.

З огляду на вищесказане необхідно передовсім розширити змістове наповнення господарської підготовки в сучасній загальноосвітній школі, що передбачає:

- уведення до змісту освіти інтегрованого навчального предмета «Основи агрономії, домашнього господарства, народних промислів та економіки», що забезпечив би здобуття обов’язкової початкової сільськогосподарської та економічної освіти дітей та юнацтва, ґрунтувався б на гендерному та диференційованому підходах, охоплював вивчення сільського господарства (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво, бджільництво, будівництво, ветеринарія, шовківництво, промислове виробництво тощо) – для хлопців, домашнього господарства (кулінарія, куховарство, шиття, догляд за оселею, домашнім тваринами, городництво тощо) з акцентом на практичному аспекті вивчення цього предмета – для дівчат. У зв’язку із цим – створення шкільних кооперативів та дитячих ощадних кас, заробляння коштів з метою саморозвитку, розширення інфраструктури шкільних економічних інституцій (крамниць, кооперативів тощо); розвиток «ідеї ощадності»;

- поглиблене вивчення дівчатами-старшокласницями елективного інтегрованого курсу «Домашнє господарство» із широким спектром навчальних знань у ділянці агрономії, куховарства, кулінарії, пошиття та ремонту одягу, облаштування та догляду за оселею, догляду за дітьми та немовлятами, літніми людьми, інвалідами, в’язання, вишивання, розведення квітів, вирощування городини, ведення домашнього бюджету, основ діловодства тощо, що уможливило б формування навиків не тільки для становлення їх як зразкових господинь (дружин, матерів), для успішного самостійного ведення домашнього господарства, а й набуття навиків для праці фермера, громадської активістки, волонтера, секретарки, допоміжного персоналу в дитячих дошкільних закладах, інтернатах, шпиталях, військових госпіталях, пансіонатах, готелях, санаторіях, на підприємствах громадського харчування, у торговельних закладах, майстернях, інших громадських закладах, а також для реалізації себе в громадських інституціях як інструктор організації роботи з дітьми в ділянці господарського виховання тощо;

- поглиблене вивчення хлопцями-старшокласниками елективного інтегрованого курсу «Сільське господарство», метою якого б стала підготовка юнаків до організації та успішного ведення фермерського господарства;

- створення навчально-виробничих комплексів, які були б не тільки освітніми агрономічними центрами, де учні оволодівають фаховими уміннями й навичками з городництва, садівництва, тваринництва, пасічництва тощо, а й за ринкових умов стали надійним джерелом самофінансування та саморозвитку навчального закладу, місцем продуктивної праці учнів, заробляння коштів на розвиток інфраструктури школи та для власних потреб. Це дозволило краще зрозуміти роль фахової освіти в підвищенні продуктивності праці тощо;

- різнорівневу і різнопрофільну професійну підготовку шляхом здобуття в старших класах певного фаху (фермер, швачка, кухарка, кулінар, касир, водій, помічник будівельника, помічник агронома тощо);

- оновлення та розширення змісту трудового навчання (уроків праці), зокрема шляхом: виготовлення корисних речей – приладів, засобів навчання, сільськогосподарського інструментарію для школи та засобів праці, предметів повсякденного вжитку для власної сім’ї тощо; вирощування сільськогосподарської продукції, квітів, городини тощо на пришкільних городах; застосування передових технологій, ефективних методів вирощування сільськогосподарських культур, упровадження дослідницьких методів і технологій; проведення практичних занять у майстернях, саду, на полі, пасіці; формування навичок «усезнайства» у ділянці домоведення; стажування на фермерських господарствах, у громадських, господарсько-економічних установах тощо задля формування відповідних практичних навичок; залучення дітей до «маленьких громадських справ», праці на благо рідного села, громади (облаштування цвинтарів, доріг, допомога убогим, немічним тощо);

- з метою профорієнтації учнівства, свідомого вибору майбутньої професії створення, до прикладу, при центрах ЗНО, консультативних центрів (на кшталт Порадні для свідомого вибору звання), де б науковці і практики (педагоги, психологи, медики та ін.), а також потенційні працедавці на основі тестування, співбесід, онлайн консультацій тощо давали поради рекомендаційного характеру щодо подальшої освіти чи працевлаштування випускників школи.

Усе це б уможливило отримати результат – підготувати доброго господаря (господиню), забезпечити підготовку випускника школи до практичного життя, самостійного ведення домашнього та сільського господарства.

Нова концепція виховання господарської культури особистості орієнтує на здобуття знань у ділянці агрономії, економіки, домашнього господарства, народних промислів; опанування виробничою чи сільськогосподарською професією; успішну та продуктивну працю в приватних домашніх фермерських господарствах; залучення дітей до ремонту шкільних приміщень, виготовлення сільськогосподарських знарядь та засобів навчання; набуття першого досвіду праці в сільському господарстві, на виробництві, торгівлі, у національних господарсько-економічних та громадських інституціях; залучення дітей та юнацтва до громадсько-суспільної праці (облаштування територій, цвинтарів, могил, громадських місць, допомога літнім людям, інвалідам, сім’ям вояків АТО, переселенцям, ін.); мотивування учнівського інтересу до сільськогосподарської та домашньої праці, формування підприємливості, активності, творчості; господарсько-економічна мобільність за ринкових умов та економічної кризи тощо; навчання юнацтва заробляти гроші та використовувати кошти на потреби саморозвитку, самовдосконалення, розширення інфраструктури школи, добродійність, власні потреби; формування навичок науково-дослідницької праці в ділянці агрономії; виховання високих моральних якостей (пунктуальності, працелюбності, відповідальності, взаємодопомоги, доброчинності); формування національно-патріотичних почуттів, активної громадянської позиції та політичної самосвідомості; виховання в дівчат якості зразкової господині, активної громадянки, майбутньої матері та дружини; культивування здорового способу життя; виховання естетичних смаків, шанобливого ставлення до природних багатств, пошанування народного промислу; виховання християнських чеснот тощо.

Засадничо важливою і принципово значущою є відмова від безсистемного нагромадження знань заради знань не тільки в ділянці загальноосвітніх предметів, а й при вивченні предметів господарського циклу, натомість реалізація засад доцільності та практичності в здобутті знань; учень/учитель/наставник має керуватися установкою: як ці знання знадобляться у практичному житті, як вони допоможуть орієнтуватися в соціумі, як підготують до життя, як посприяють адаптації в дорослому самостійному житті, у майбутній сім’ї, а вже відтак – як зможуть забезпечити здобуття подальшої вищої освіти.

Виховання господарської культури особистості слід здійснювати на засадах, з-поміж яких наріжними є: систематичність у виховній роботі; процес виховання господарської культури здійснювати в контексті національного виховання; формувати господарську культуру впродовж усього життя людини, дотримуючись тісного практичного зв’язку господарського навчання із життям і виховним середовищем; системна мотивація дітей до набуття знань, умінь і навичок у сфері господарства; використання практичних інноваційних методів навчання та поступове ускладнення його завдань; дотримання морально-етичних норм та правил безпеки; опертя на особистий приклад вчителя і творчі нахили дитини; раціональне використання знарядь праці та робочих матеріалів, розуміння їх вартості; залучення дітей до облаштування шкільних приміщень і подвір’я; улаштування екскурсій на підприємства, виробництва, зразкові фермерські господарства тощо; здійснення господарського виховання на всіх уроках, використання міждисциплінарного підходу до прищеплення господарських знань в урочній та позаурочній системах; активне використання практичних методів навчання; та ін.

Неодмінною умовою успішного втілення цієї концепції має стати начально-методичний супровід, який можна створити шляхом: відкритого конкурсу авторських навчальних програм з акцентом на забезпечення процесу виховання господарської культури особистості (як загальноосвітніх дисциплін через міжпредметні зв’язки, так і предметів т.зв. господарського циклу), які б мали виразну практично-орієнтовану спрямованість, повніше враховували національний характер та господарсько-економічні потреби краю, розв’язували проблему комплексно – у тісному зв’язку з національно-патріотичним, морально-етичним, екологічним, іншими напрямами виховання, з подальшим публічним обговоренням авторських програм на сторінках педагогічної періодики, на радіо, в Інтернеті тощо; насичення змісту навчальної літератури «господарським змістом»; стимулювання з-поміж освітян, літераторів, учнівства створення літературних творів для дітей, у яких прославлялася людина праці, оспівувалася любов до праці, рідної землі, культ селянина тощо; широке вивчення творів селянської тематики У. Самчука – ідеолога нового типу селянина-власника; створення часопису для дітей та юнацтва (за зразком «Хліборобської молоді»); випуск методичної літератури для забезпечення реалізації навчально-виховного процесу в ділянці формування господарської культури особистості, передовсім уведення до широкого наукового вжитку праць теоретиків і практиків ідеї виховання господарської культури особистості (М. Боровський, А. Романенко, М.Холєвчук, Є. Храпливий та ін.).

Забезпечити процес виховання господарської культури особистості в загальноосвітній школі та громадському позашкіллі зможуть: належним чином підготовлений учитель, який має обов’язково пройти відповідну підготовку (чи перепідготовку) через гнучку систему очної, заочної чи дистанційної освіти, яка б уможливила оптимальні форми здобуття знань, оперативно реагувала на виклики часу; опікуни (умовна назва. – Г.Б.) агрономічної освіти дітей та юнацтва, які б, поєднуючи функції агронома, інструктора, вчителя-наставника, виступили ключовою постаттю у формуванні майбутніх фермерів.

Упровадження в масову практику сьогодення продуктивних ідей та досвіду педагогіки виховання господарської культури дорослих досліджуваного періоду – це: насамперед підвищення добробуту українців, їхнього матеріального рівня; сприяння культивуванню людини-господаря, утвердження статусу «поступового господаря»; забезпечення збереження архетипу господаря; урахування національних традицій господарювання та народнопедагогічних постулатів виховання людини через працю і в праці, на народних ідеалах хлібороба-господаря, господаря-власника; утвердження у свідомості українства ідеї про необхідність у практичній господарській діяльності сповідувати гасла «свій до свого по своє», «купляй українське», усталення суспільної думки про те, що успіхи інтенсифікації господарського розвитку українців уможливить розвиток у майбутньому української промисловості, сільського господарства, національної економіки, а це – реальний шлях до здобуття економічної незалежності від Росії, від міжнародних економічних структур, що в майбутньому стане підвалинами та передумовою для перетворення України в успішну комфортну самодостатню державу; утвердження постулату про те, що «поступовий господар» – це основна продуктивна сила суспільства, це його майбутнє.

Для практичної реалізації цих завдань необхідно відродити систему господарсько-економічного просвітництва шляхом створення ефективних механізмів упровадження оптимальної моделі господарського дорадництва, підвищення добробуту сільських господарів, що забезпечить: здобуття знань і формування навичок у ділянці землеробства, городництва, тваринництва та ветеринарії, агротехніки, садівництва, пасічництва, шовківництва, селекції сільськогосподарських рослин, насіння та фруктових дерев, тварин; домашнього господарства, промислу, кооперації, бухгалтерії, ремесел тощо та професійну підготовку; формування ощадності; розвиток не тільки сільськогосподарської освіти, а й підвищення загальноосвітнього та культурного рівня українства; формування високих моральних якостей (працьовитості, солідарності, взаємодопомоги, доброчинності тощо), національно-патріотичних почуттів, активної громадянської позиції; виховання жінки-господині, хоронительки дому, патріотки-громадянки; забезпечення соціальної структуризації українського суспільства, зміни соціальних ролей, піднесення селянства до рівня еліти нації, навчання його працювати в національних господарсько-економічних та просвітніх інституціях; розвиток народних промислів; виховання здорового способу життя, естетичних смаків; оволодіння ефективними методами господарювання, збільшення рентабельності приватних господарств; формування підприємливості, активності, господарської мобільності за умов ринкової економіки та економічної кризи; уміння організувати та вести власну справу, фермерське господарство, крамницю тощо; забезпечення економічної незалежності селянина; підвищення якості сільськогосподарської продукції, збільшення її конкурентоздатності на вітчизняному, а також світовому ринках.

Доречними та доцільними з погляду історико-педагогічного досвіду тут могло б стати відродження та впровадження в практику низки форм та засобів господарсько-економічного просвітництва: відродження інституту суспільних агрономів із числа випускників сільськогосподарських вишів, загальноосвітніх шкіл, учителів трудового навчання, біології, громадських активістів тощо із профільною агрономічною підготовкою, які б стали в авангарді руху за поширення сільськогосподарських знань з-поміж дорослого населення; організація мережі різнопрофільних агрономічних курсів для дорослого населення (очні, заочні, дистанційні); створення на базі агрономічних коледжів, училищ, загальноосвітніх навчальних закладів з відповідною профільною підготовкою шкіл фермерів, де б селян навчали успішного ведення власного та сільського господарства; відкриття на базі загальноосвітніх навчальних закладів, коледжів, училищ шкіл господинь, де б жіноцтво навчалося стати зразковою господинею; розвиток кооперативного руху, створення ефективних господарських формувань, з-поміж яких – кооперативи, інші інституції сільських господарів чи організацій сільськогосподарських товаровиробників, спілки, каси взаємодопомоги тощо; організація збуту сільськогосподарської продукції без посередників; розширення ринків збуту та вихід на європейські та світові ринки; навчання та стажування фермерів за кордоном, створення стипендіальних програм для навчання сільського юнацтва в українських агрономічних вишах та за кордоном; популяризація народних промислів через створення кооперативів щодо пошиття народного одягу, виготовлення предметів рукомесництва, зі збору, зберігання та переробки лікарських рослин, грибів, ягід та експорт екологічно чистої продукції на світові ринки (такий досвід уже є [99; 113; 618]; створення агрономічної бібліотеки для селянства; тощо.

Теорія і практика виховання господарської культури в Західній Україні (друга половина ХІХ – середина 40-х рр. ХХ ст.). – багатовимірне складне педагогічне явище, воно передбачає подальші ґрунтовні історико-педагогічні студії, а його досвід потребує ретельного і творчого використання сучасними педагогами. Сюжети діяльності українських громадських організацій у Західній Україні досліджуваного періоду мають стати джерелами пропаганди реалізації ідей виховання господарської культури та посісти гідне місце в підручниках з історії педагогіки, історії України тощо. Відтак є потреба в підготовці та виданні для широкого вжитку ілюстрованого науково-популярного посібника «Виховання господарської культури дітей та юнацтва, дорослого населення у Західній Україні (кінець ХІХ – початок 40-х рр. ХХ ст.) у цифрах, фактах та світлинах», який увиразнить здобутки цього досвіду та сприятиме збагаченню історії господарсько-економічного та педагогічного руху в Україні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал