Білавич галина василівна



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка14/42
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

4.3 Виховання господарської культури юнаків та дівчат у ХВМ

Посібник «Як працювати у хліборобському вишколі молоді» Є.Храпливого (додаток Р.14) докладно визначав зміст та критерії діяльності гуртків ХВМ. Спершу від їхніх членів вимагалося чітке усвідомлення і переконання в тому, що вони дійсно хочуть, прагнуть пройти відповідний вишкіл, для чого також слід було отримати згоду батьків та одержати в їхньому господарстві грядку такої величини, яку визначить інструктор. У такий же спосіб варто було «набути місце у стайні для тварин». Відтак учасник проходив «передзмаговий курс»: одержував літературу і зошити для самоосвіти та фіксації своєї діяльності; брав участь у «сходинах» і «викладах», передплачував часопис «Хліборобська молодь» (додатки Р.15, Р.16). Окрім «сходин», які відбувалися на рівні місцевих кружків, активно практикували з’їзди «змагунів» як ефективну форму агрономічної освіти (додаток Р.17). Систему та зміст освіти в ХВМ, яка була розрахована на чотири роки й передбачала ступеневе нарощування і вдосконалення знань, умінь, навичок з різних ділянок сільського господарства, відображає таблиця 4.3, уміщена в додатку Р.18. За цей період «змагуни» системно й цілісно опановували «засади управи рослин і плекання тварин». Згідно із чинними приписами (додаток Р.18), діяльність ХВМ носила циклічний характер, тож на кожному з трьох етапів (ступенів) вона включала певну послідовність проведення основних напрямів і форм роботи (рис. 4.6).

Зміст освіти в ХВМ розкриває програма «Три ступені справности змагунів і змагунок» (додаток Р.18), що передбачала опанування його трьома ступенями впродовж чотирирічного терміну навчання. Ефективність цього процесу забезпечувало органічне поєднання теоретичного навчання і «практичної науки». Теоретичне навчання проводилося в осінній і зимовий час та мало на меті ознайомити слухачів із відповідними знаннями із сільського господарства й підготувати їх до «практичної науки на грядках, в стайні чи курнику».

Рис. 4.6. Організація діяльності хліборобського вишколу молоді

Джерело: [686, c.119].

Під час «викладів», що відбувалися на «сходинах», велися ретельні записи в журналі (зошит праці гуртка, де фіксували присутність учнів на заняттях, дату проведення сходин, їхню тематику тощо). Практичний вишкіл починався навесні й передбачав передусім працю на власних грядках зі спостереженнями за ходом вирощування агрономічних культур чи догляд за свійськими тваринами. Теоретична й практична підготовки закінчувалися різними формами контролю (конкурсні огляди, внутрішнє та зовнішнє оцінювання тощо). Це до певної міри дозволяє погоджуватися із чинними наприкінці 1930-х рр. поглядами, що ХВМ ставав свого роду «навчальним закладом» із завершеним циклом сільськогосподарської освіти, яка ґрунтувалася на самоосвіті та самовихованні та давала «змагунові» «освіту та практичне знання». За задумом «батька ХВМ» Є. Храпливого, він мав бути «школою для змагунів», діяльність ХВМ ділилася «на працю: 1) освітню і 2) практичну, або фахову», а ефективними засоби самоосвіти (і це довела десятирічна історія ХВМ) стали: «1) сходини організаційні та освітні; 2) книжка; 3) часопис; 4) конкурси-змагання читання книжок; 5) прогульки; 6) відчити (реферати) і балачки (дискусії); 7) курси; 8) аматорські вистави і хор» [1486, c. 131]. Їхнє змістове наповнення відображає рис. 4.7.

Рис. 4.7. Засоби самоосвітньої праці в ХВМ (за Є.Храпливим)

Джерело: [1486, с.131-133].

У ХВМ мали органічно поєднуватися фахово-господарська та освітня й «виховуюча» праця. Зокрема, один з провідних агрономів Я. Зайшлий указував, що «під оглядом фаховим… призначена господарська праця (управа рослин)» має виконуватися «фахово-уміло та раціонально-поплатно»; «під оглядом освітнім» «змагун» повинен «навчився всього, що приписано на даний ступінь вишколу» та вміти «примінити це на практиці»; «під оглядом виховуючим» він має бути «свідомим обов’язків, які накладає на нього праця в Хліборобському Вишколі» [542, с.66]. Зміст, методи, форми діяльності ХВМ визначалися його статутом (додатки Р.4, Р.15, Р.18, Р.19, Р.20) та були чітко прописані в навчально-методичних посібниках Є. Храпливого.

До прикладу, у праці «Як працювати у хліборобському вишколі молоді» Є. Храпливий подає орієнтовний план роботи гуртка ХВМ майже на півтора року (додаток Р.20, рис. Р.4.2), де рекомендує використовувати як методи навчання «перероблення літератури», «відчити», іспити, конкурси, працю на городі, спостереження тощо; окреслює мету й завдання різних форм навчання («сходин», «передзмагових» курсів та ін.); показує роль і значення хліборобської освіти, де центральне місце відводилося самоосвітній праці: «кожний учасник мусить сам своїми власними силами старатися добути собі належну освіту», тож наслідки навчання у ХВМ залежать від «сильної волі цю освіту добути» та розуміння неможливості її здобути «в легкий спосіб, без труду і без праці». Однією із форм навчальної роботи в секціях стало «зачитування» рефератів, що готувалися персонально, а також друкувалися на сторінках часопису «Хліборобська молодь» та рельєфно відображали її пріоритетні завдання. Важливе значення в процесі формування господарської культури «змагунів» громадські та освітні діячі відводили навчальним екскурсіям на зразкові господарства, підприємства, у сільськогосподарські школи (особливо до Миловання), на «досвідні поля» (додаток Р.19), а також «передконкурсним курсам» (додаток Р.16) тощо. Аналіз хроніки в органі ХВМ «Хліборобська молодь» засвідчує зростання популярності масових «господарських прогульок», що часто мали понад сотню учасників. Як приклади відзначаємо найбільш популярні з-поміж юнацтва «господарські прогульки» до села Городниці, що відзначалися численними інноваціями та вмінням господарів адекватно реагувати на зміни у кон’юнктурі сільськогосподарського ринку. Тут учасники екскурсій оглядали «плянтації помідорів… анижу… винної лози», «сади морелеві», а також знаряддя рільничі, годівлю шовкопрядів, дослідні ділянки ХВМ тощо [332, с.100]. Участь юнаків та дівчат у таких екскурсіях розширювала господарсько-економічні знання, розвивала пізнавальні інтереси, стимулювала до подальшої праці.

Дедалі популярнішими ставали екскурсії, що знайомили з «екзотичними ремеслами» та новаторським досвідом господарської діяльності. До прикладу, на Журавщині й Жидачівщині їхні маршрути спрямовувалися до Голешова, де члени ХВМ знайомилися з мистецтвом різьбярства та виготовленням алебастрових виробів. Під впливом побаченого «змагуни» намагалися зорганізувати відповідне виробництво у своїй місцевості [871, с.287].

За підтримки очільників ХВМ зростало зацікавлення такими методами навчання, як дискусія, що «мала за завдання не тільки поширити круг знання учнів, але дати можливість виробити громадську відвагу, свободу промовляти, спосібність обговорювати на різні теми», та аматорських вистав, котрі давали «науку у поважній чи у веселій формі». Таким чином реалізувався принцип єдності навчання та виховних завдань, що видається цілком новаторським підходом у розвитку теорії і практики виховання господарської культури західноукраїнського юнацтва [1494, с. 91–96].

Аналіз навчально-методичних посібників Є.Храпливого [1494; 1486] (додаток Р.14) дає підстави визначити тенденцію щодо поглиблення гендерного підходу в організації навчально-виховного процесу в ХВМ. Це знайшло прояв у зменшенні кількості «мішаних» гуртків та проведенні теоретичної і практичної підготовки окремо для хлопців та дівчат. Цього вимагали й інструктивні матеріали, які орієнтували на те, щоб при проведенні «викладів» для хлопців слід зосереджувати увагу на питання, пов’язані з «обрібкою землі, штучними погноями, садівництвом, пасічництвом, плеканням корів, коней і т.д.», а для дівчат – на питаннях про «плекання курей, гусей й іншого дробу, про домашнє господарство, про варення та інші домашні роботи, про плекання безріг, про молочну худобу». Відтак ці групи «кожна окремо» мали працювати у відповідних напрямах у своїх господарствах. Також утвердився диференційований підхід до цієї проблеми. Такі заходи уможливлювали ґрунтовніше опанувати знання з домашнього та сільського господарства, поглибити підготовку не просто «жінки-господині», а «жінки-громадянки і патріотки».

Системна цілеспрямована діяльність ХВМ опиралася на змістовне науково-методичне забезпечення. За формально-змістовими ознаками його можна поділити на такі групи: а) навчальні підручники й посібники; б) фахові видання; в) господарсько-економічна література; г) інструкції та розпорядження «Сільського господаря» і Головної секції ХВМ організаційно-методичного спрямування тощо. У навчально-виховному процесі вони використовувалися комплексно, взаємодоповнюючи одне одного.

Настільними книгами для хліборобського юнацтва стали посібники Є.Храпливого («За наше хліборобське шкільництво», «За хліборобську справу: Про те, як основувати кружки та філії «Сільського господаря» та як в них працювати», «Ощадність як фактор поліпшення добробуту народу», «Про хліборобський вишкіл сільської молоді», «Як працювати у хліборобському вишколі молоді» та ін.), часописи («Хліборобська молодь», «Сільський господар», «Українська господиня», «Український пасічник», «Шовківництво», «Жіноча доля», ін.) тощо (додаток Р.21). Роль і значення органу ХВМ «Хліборобська молодь» у підвищенні господарської культури дітей та юнацтва розкрито в нашій окремій публікації [69]. Згідно з рекомендаціями Головної секції ХВМ, кожен місцевий гурток мав передплачувати й використовувати для самопідготовки згадані та інші часописи. Про бачення ролі періодичної преси в розвитку сільськогосподарської освіти засвідчує передова стаття в місячнику «Хліборобська молодь», що виходив з листопада 1934 р. як орган ХВМ за редакції Є.Храпливого. У ній стверджується, що «маса старших господарів» і сільської молоді повинна привчатися «до читання друкованого слова та пізнавання нових методів господарювання», бо саме воно кристалізує віру й переконання, що «нове покоління наукою, розумною та пильною працею переборе нужду» [686, с.123].

Аналіз змістового наповнення часописів «Сільський господар» і «Хліборобська молодь» (додатки Р.21, Р.22) дозволяє виокремити такі основні групи тематичних матеріалів: методичні поради щодо господарювання; методичні рекомендації щодо організації праці в ХВМ; із життя ХВМ; питання загальноосвітнього розвитку особистості; матеріали українознавчого змісту тощо. Багато з них подавалися в системному вигляді в рубриках «Практичні поради», «Для науки і розваги», «Різне» та ін.

Керманичі «Сільського господаря» послідовно втілювали в життя концептуальну установку, згідно з якою ХВМ як форма позашкільного навчання повинна була «замінити господарські школи у селах». Її реалізація зумовила посилення загальноосвітнього компонента в системі хліборобського вишколу юнацтва. Вона знайшла вияв у проведенні в зимово-весняний період чотиримісячних курсів. 1938 р. ними вдалося охопити більшість осередків ХВМ. Поряд з «господарською наукою» викладали історію, географію та літературу України, релігію, гігієну, до чого залучалися представники різних культурно-освітніх та економічних установ.

Водночас простежуємо намагання розширити у ХВМ профільну підготовку шляхом надання їхнім членам знань і навичок, потрібних не лише для сільського господарства, а й, можливо, при виборі майбутньої професійної діяльності. Красномовним виявом цього стало проведення «трикотарських» та інших фахових три-, чотиримісячних курсів для «змагунок» ХВМ, на яких багато уваги приділяли і їхньому суспільному вихованню [1382, с.94].

Курсова підготовка як форма вишколу набрала найбільшого розмаху за періоду нацистської окупації, коли загострився брак фахових кадрів для проведення системної праці на місцях. Проблему розв’язували шляхом улаштування короткотривалих сільськогосподарських курсів. До прикладу, лише в листопаді 1940 р. – січні 1941 р. заходами філії «Сільського господаря» такі дво-, три- і восьмиденні курси під опікою вчителів «відбули 596 членів ХВМ». Окрім рільництва і домашнього господарства, на них викладали історію рідного краю, українську літературу, гігієну тощо. Підсумовуючи результати та стверджуючи доцільність проведення таких заходів, тижневик «Краківські вісті» констатував: «Кожен змагун і змагунка ХВМ мусять мати вічно на увазі, що освіта й праця – це дві сили, перед якими ніщо не встоїть у світі» [1002].

Узагальнювально-синтезований аналіз різних джерел дозволяє визначити умови успішної діяльності ХВМ. Найголовнішими з-поміж них стали співпраця із «Сільським господарем», іншими національними інституціями; кадрове й матеріальне забезпечення; використання зарубіжного і власного досвіду та ін. Осередки ХВМ активно взаємодіяли з кооперативними установами, які стали важливим джерелом їх фінансово-матеріальної підтримки. Юні аграрії-дослідники ХВМ апробували ефективність наданих ними мінеральних добрив для вирощування різних сільськогосподарських культур та розводили високопродуктивні породи свійських тварин. Послідовна реалізація гасла: «Хліборобський Вишкіл Молоді – це найкраща підготовка до праці в кооперативі» знаходила прояв у різнобічному опануванні юнацтва кооперативною ідеєю та підготовці до її практичної реалізації на селі. Для цього влаштовували не лише тематичні, а й спеціальні курси, які давали ґрунтовні знання і навички для розвитку сільської споживчої та сільськогосподарської кооперації. Під впливом кооперації у ХВМ поширювалася «акція ощадності». Типовим і яскравим прикладом слугує діяльність секції ХВМ на Журавщині, яка на зібрані кошти під час Різдвяних свят та інших культурно-освітніх заходів закуповувала навчальну літературу, а також насіння, мінеральні добрива, домашню птицю для конкурсних змагань [686, с.287].

У ХВМ сформувалася чітка оригінальна система навчально-виховної роботи. Її зміст, методи, форми були частково запозичені з американської моделі позашкільної аграрної освіти молоді, вона зазнала істотної модернізації відповідно до соціально-економічними умов та культурно-освітніх потреб розвитку західного українства. Практика показала, що оптимальна кількість учасників у гуртку ХВМ має становити 10-15 осіб одного віку і статі, хоча в силу різних причин їхня чисельність могла доходити до 40-50 «змагунів». У кожному випадку це дозволяло ефективно використовувати індивідуальні та групові методи і форми роботи. У характері та змісті навчально-виховного процесу у ХВМ та школі існували істотні відмінності, які відображає таблиця 4.4, уміщена в додатку Р.18. Основними з них були практично-орієнтований характер та добровільність, демократизм діяльності ХВМ, варіативність місця її проведення тощо. Її визначальною особливістю, за думкою теоретиків сільськогосподарської освіти, стала самоосвіта, яка забезпечувала «самодисципліну» у праці і вихованні «змагунів».

Невід’ємний складник освітньої концепції ХВМ – формування всебічно розвинутої особистості, причому його роль і значущість постійно зростали в організації практичної діяльності. Інструктори привчали «змагунів» до дружньої співпраці, готували до громадської діяльності. Вони проходили школу громадянського становлення через участь у різного роду культурно-освітніх заходах та національно-патріотичних акціях, що відбувалися на рівні громади чи повіту. Члени ХВМ улаштовували театральні вистави, історико-літературні та гумористичні вечори. Широке визнання здобула така діяльність інструктора ХВМ О. Пригоди, який зі своїми вихованцями інсценізував авторські драматичні твори на господарську тематику. Велику популярність здобула його «одноактова» вистава «На грядках» та інші [1124-1125], що відображали різні аспекти діяльності ХВМ [1143, с. 315]. Символічною була назва твору – «На грядках», де загалом проходив практичний вишкіл «змагуна» (додатки Р.23, Р.24). Такі форми роботи підвищували ефективність процесу виховання господарської культури юнацтва, уможливлювали творчий розвиток особистості, формували естетичний смак, розвивали сценічну майстерність, культуру й техніку мовлення, словом, усебічно розвивали юних хліборобів.

Завершальною та однією з визначальних ланок у системі вишколу ХВМ стало оцінювання та підбиття підсумків діяльності учасників, що відбувалося у різних формах (додатки Р.25, Р.26, Р.27, Р.28). Говорячи про освітньо-виховне та стимулююче значення «цієї процедури», один з відомих діячів ХВМ В. Фрайт стверджував: «Кожна праця вимагає контролі на те, щоб праця йшла правильно, совісно, після точно начеркнених плянів в програмі нашої праці. Такою спільною працею є праця в Х.В.М., а контролею в ній є всілякі оцінки, ілюстрації, інспекції, а всі вони мають одну ціль: не тільки сконтролювати працю, але передовсім виховати молодь і доповнити знання» [1454, с. 72].

В основі підсумовування та оцінювання праці членів ХВМ на кожному етапі (ступені) діяльності лежали принципи відкритості, гласності, об’єктивності, змагальності, стимулювання. Їх головною особливістю було те, що це не був «одномоментний акт» (іспит), а процес, що тривав певний відрізок часу. Так, упродовж весни-літа-осені відбувалося оцінювання конкурсних грядок «змагунів» у двох формах: зовнішнє – здійснювали представники місцевого осередку «Сільського господаря», агрономи чи інструктори ХВМ; внутрішнє – проводили члени гуртка під проводом свого передовика й опікуна.

У першому випадку оцінювали самоосвітню працю, у чому важливу педагогічну функцію відігравав «змаговий зшиток-записник», що становив індивідуальний план сільськогосподарської освіти здобувача – свого роду дороговказ самоорганізації навчально-практичної та виховної діяльності. У ньому за двома розділами «Власна оцінка гуртка» та «Праця» за певними критеріями (у вигляді запитань), пунктами і шкалою (від 1 до 8 «точок» – ідентичні до шкільних балів) здійснювалася комплексна оцінка діяльності «змагуна». Одна частина оцінювання (1–4 «точки») визначала рівень фахової праці над конкурсною рослиною, друга (5–8) – самоосвітньої та виховної діяльності [359, с.67] (додаток Р.29). Таким чином, така система оцінювання не тільки уможливлювала виявити рівень засвоєння навчальних досягнень «змагунів», його проаналізувати та скоригувати подальшу освітню діяльність, а й стимулювала навчальні успіхи юнацтва, виконувала заохочувальну функцію.

Зовнішнє оцінювання мало більш суспільно-виховне значення й було спрямоване не стільки на перевірку достовірності виставлених оцінок, скільки на піднесення ваги ХВМ через надання йому публічності та громадсько-патріотичного звучання. Його проводили на початку, усередині (додатки Р.25. Р.26, Р.27) та наприкінці конкурсу, коли комісія колегіально оцінювала підсумки зібраного урожаю із конкурсних грядок, обраховувала собівартість, рентабельність, прибутковість вирощеної продукції. Рівною мірою ураховували й такі показники, як старанність під час навчання на «сходинах», охайність і точність ведення конкурсного зошита, участь у громадському житті тощо [686, с. 121]. Один із чільних ідеологів та організаторів ХВМ М. Каплистий акцентував на важливому виховному значенні такого підходу, адже «оцінку науки, виховання і праці у ХВМ переводили не матеріальним мірилом, а мірилом суспільно-громадянської активності та ідейності» [686, с. 121].

Важливе педагогічне значення мав колективний характер оцінювання праці «змагунів», що відбувався за чітко прописаною процедурою: «Ціла комісія переходить по черзі всі грядки, оглядає їх, провіряє конкурсові зшитки, та слухаючи пояснення змагуна чи змагунки оцінює цю працю. Дуже важливою річчю є, щоби кожну оцінку передискутували всі присутні та згодилися щодо її висоти, так, щоби змагун чи змагунка, котрих праця оцінюється, здавали собі справу з цього, за що саме він/вона дістали вищу або нижчу оцінку. По оцінці – найліпше таки в останнього змагуна (змагунки) – треба обов’язково обговорити дотеперішні висліди праць всіх членів гуртка, вказати на похибки та недомагання, які виринули під час провірки, та обдумати спосіб, як усунути їх на майбутнє» [359, с.69] (додаток Р.30).

Є підстави стверджувати, про запровадження елементів особистісно орієнтованого навчання у ХВМ, коли педагоги активно застосовували колективну рефлексію і рефлексію власних успіхів у процесі оцінювання праці «змагунів»; ці рефлексивні навички, які формувалися поетапно (аналіз і оцінка → взаємоаналіз і взаємооцінка → самоаналіз і самооцінка), давали можливість юнакам і дівчатам порівняти отримані результати із запланованими, а також відкоригувати цілі й напрями теоретичної підготовки та практичної діяльності на конкурсних грядках.

Конкурсні змагання сприяли не лише підвищенню фахово-освітньої підготовки «змагунів», а й мали загальне агрокультурне значення, адже, працюючи над певною «господарською темою», його учасники не тільки вдосконалювали знання і навички з догляду за різними культурами чи свійськими тваринами, а й спричинялися до апробування та поширення новітніх технологій господарювання. До прикладу, займаючись за дорученням ПСК розведенням домашньої птиці, ХВМ Тернопільщини домігся значних успіхів у вирощуванні й поширенні в умовах краю завезених із закордону продуктивних порід курей «кармазинів», «зеленоніжок», «лєґгорнів» [870].

Таким же цілям слугувало поширення в ХВМ акції із закладання «зразкових садів», «зразкових пасік», «зразкових стаєнь» тощо. До прикладу, закладений агрономом А. Жуком «зразковий сад» у господарстві М. Процика (Зборівщина), слугуючи важливим осередком для практичних вправ і науки його членів, спонукав господарів з довколишніх сіл до впорядковування власних садів через насадження нових продуктивних сортів фруктових дерев [686, с. 120]. Реалізації цих завдань сприяли публічні конкурсні виставки, де «змагуни» демонстрували здобутки своєї праці. Вони ставали дедалі популярнішими й мали широке суспільне визнання. До прикладу, 1936 р. на Стрийщині гуртки ХВМ організували 5 «районових конкурсів» та 18 конкурсів в окремих селах, де «виставлялися конкурсні праці у вигляді продукції, зібраної з городів і садів (понад десять видів)», а також вироби народного мистецтва. У них узяло участь понад сто учасників [1382, с.96].

Демонстрації здобутків та пропаганді ідей ХВМ слугувала її експозиція на Першій педагогічні виставці УПТ «Рідна школа» у Львові 1938 р. Представлені на ній світлини, діаграми, таблиці, друкована література, документація, зокрема й «конкурсові зошити», відображали досягнення ХВМ та його вагому роль у фаховій освіті українського юнацтва [686].

Важливе освітньо-виховне значення мали урочистості, пов’язані із завершенням ХВМ, що відбувалися публічно у формі святкових заходів (додатки Р.26, Р.28). Вони проходили в центральних громадських приміщеннях чи на сільських майданах за участі батьків, членів «Сільський господаря», широкої громадськості. Їхнє художньо-естетичне облаштування тематичними декораціями поєднувалося з виставковими експозиціями зі зразами продукції з конкурсних грядок. На стендах вміщували прізвища «змагунів», також тут зазначали результати врожайності вирощеної ними сільськогосподарської продукції; юні аграрії шикувалися біля своїх зразків, поруч лежали конкурсні зошити з оцінками та записами. Кожен охочий міг переглянути записи «змагуна» та почути відповіді на свої запитання. Більший виховний ефект давали такі заходи, що відбувалися у вигляді прилюдного іспиту «змагунів», коли агрономи, інструктори, опікуни ХВМ знайомилися з темами «конкурсних змагань», а потім їхні учасники представляли свою продукцію з конкурсних грядок. Оцінюючи значення таких заходів, які відбулися з приводу випуску ХВМ, Я. Зайшлий справедливо констатував, що ХВМ стала «справжньою системою українського хліборобського виховання», а підлітки та юнацтво – «зразковою молоддю» [543, с.4-5].

Ідея ХВМ розвивалася автономно, незалежно й паралельно з ідентичною структурою польської системи позашкільної сільськогосподарської освіти. При цьому між ними завжди існувала прихована конкуренція, а випадки співпраці були украй рідкісними прецедентами. Одним з них стала участь філії «Сільського господаря» і ХВМ у Трускавці в роботі Комісії «Пшиспособлєня рольнічего». Щоправда, цьому передувала дискусія, по закінчення якої дійшли висновку, що «участь у Комісії … не принесе шкоди, а користь буде, бо наша молодь у практичній праці побачить кращу організованість, переведену науку і висліди практичної праці чи то на грядках чи то в стайні. Свідомість переваги над польською молоддю викличе почуття певности серед змагунів та викорінить нічим не оправдане почуття меншої вартости» [684, с. 279-280]. По закінченні річного змагання відбулися спільні поїздки до Найдорфа та Трускавця, Гаїв, де діяли найкращі (відповідно польські та українські) осередки ХВМ. Ці «інспекційні» мандрівки виявили «велику перевагу» останніх, яку підтвердив і спільний прикінцевий іспит, який проводили члени «Сільського господаря» [684, с. 280]. Такий стан справ засвідчували і перевірки польських аграрних та освітніх органів. За результатами проведеної у червні 1938 р. інспекції діяльності ХВМ Дрогобиччини Хліборобська палата у Львові констатувала, що польські «змагуни» «слабше теоретично підготовлені», аніж українські. Членів комісії особливо вразили «змагунки з Гаїв Вижніх, які гарно декорували зал, були в охайних народних строях, добре відповідали на запитання, мали зразково ведені зошити». У цьому селі близько 100 юнаків і дівчат працювали у 7 гуртках ХВМ. У її звіті окремо відзначалися успіхи «передовички А.С.», яка «зразково вела яринний городець», та стверджувалося, що «ХВМ Дрогобиччини виказався найкращими успіхами в районі Львівської Хліб. Палати» [684, с. 280].

Ідею ХВМ прагнули поширити на Волинь, де за складних умов полонізації діяло товариство «Сільський господар». Однією з перших таких спроб стало заснування на початку 1929 р. його осередку в Луцьку, який під проводом агрономів М. Тарасюка і К. Малаховського намагався налагодити вишкільну працю з молоддю за програмами «галицького ХВМ». Після проведених у січні-березні теоретичних занять навесні створили експериментальні городи для вирощування сільськогосподарських культур, а також стали вдосконалювати уміння і навички юнацтва з догляду за свійськими тваринами в господарствах батьків. Підготовка поєднувалася з формуванням фізичної вправності, для чого спорудили спортмайданчик для занять з різних видів спорту. Стимулом такої роботи було намагання відтягнути молодь від «утраквістичних з поляками організацій» [147, с. 522]. Роль і значення «Сільського господаря» з підвищення господарської культури юнацтва увиразнює лист О. Смілого до редакції часопису «Нова скиба», який видавала філія товариства «Сільський Господар» у Луцьку з 1933 р. (додаток Р.31).

Луцьку повітову секцію ХВМ було створено зусиллями діячів товариства «Сільський господар» у листопаді 1934 р. (додаток Р.32). Мету «хліборобської науки й практики» вбачали в тому, щоб юнаки і дівчата «стали добрими господарями й господинями та жили краще, ніж живуть тепер… батьки». У «Правильнику» волинського ХВМ господарсько-економічне виховання мало тісно поєднуватися з громадянсько-патріотичним та доброчинною діяльністю: «Нехай кожний Гурток постарається змінити обличчя села, заопікується сільською дорогою… обсадить деревами дороги та сільські площі, постарається визбирати каміння з сільських піль… допомогти на зоранню стернища чи викопанню картоплі стареньким чи інвалідам… улаштовує виставу з чого дохід пішов би на допомогу найбіднішим» [1273]. Таким чином, зміст хліборобського вишколу волинського ХВМ був аналогічним до галицького, проте волинський ХВМ залишився у зародковому стані: створили лише один гурток із 9 юнаками. Причина цього стало розгортання діяльності під патронатом офіційної влади польсько-української організації під назвою «Волинський союз сільської молоді» (ВССМ), який розвинувся із зорганізованого 1920 р. Товариства сторожа кресова (Towarzystwo Strazy Kresowej). Курс на приєднання до нього української молоді проголосили ще 1922 р., однак справа зрушилася лише 1928 р. з утворенням на його базі ВССМ. Відтак, як засвідчують дані таблиці 4.5, уміщеної в додатку Р.33, він розвинув потужну організаційну мережу, при цьому істотно збільшилася питома вага українців, які, проте, у його лавах зазнавали потужної полонізації.

Порівняно з ХВМ, у ВССМ брала участь старша за віком молодь, яка за видами членства поділялася на кандидатів (від 16 років), дійсних членів (з 19 років), «допомагаючи» (старші опікуни). Як видно з таблиці 4.5 (додаток Р.33), попри виразну динаміку показників кількості гуртків та числа в них учасників станом на 1936 р., певний відсоток «колективів, що розпочали акцію, але не довели її до кінця», становило одну п’яту від загальної кількості юнаків та дівчат, залучених до сільськогосподарського вишколу, усього на 3% порівняно з 1935 р. відбулося «покращення» у цій ділянці. Одну з причин цього вбачаємо у відсутності фахових інструкторів.

Зміст і напрями формування господарської культури у ВССМ та ХВМ мали багато спільного, хоча в ідейному сенсі ці організації кардинально відрізнялися. Стрижневі засади ВССМ («в єдности сила та шлях до освіти») передбачали поєднання загальноосвітньої та професійної підготовки. При цьому в програмних документах наголошувалося, що «ідеться не про абсолютну перевагу сільськогосподарських професій над іншими і зокрема загальноосвітніми, а про рівномірний їх поділ з метою забезпечення всебічного розвитку молоді». На цій основі виводилася «головна формула»: «як не можна бути зразковим сільськогосподарським працівником не маючи загальної культури, так і важко сільськогосподарському працівникові знаходитися на певному рівні культури без можливостей господарського характеру» [1099; 1693]. Отже, сільськогосподарська підготовка оголошувалася головною і обов’язковою для кожного її члена, для кожного гуртка. Зміст діяльності, зокрема й господарської освіти, визначалися статутом ВССМ, що ставив за мету: «дбати про те, щоб молодь піднесла свій етичний та умовий рівень через розвиток талантів, ініціативи і підприємчивости… приготовилася до вмілого ведення власної господарки; розповсюджувала й розвивала народню культуру; заправляти себе до… участи в громадянському та державному житті» [1099]. Господарсько-економічний вишкіл у польсько-українському ВССМ фактично дублював діяльність аналогічних польських гуртків та мав багато подібного до галицького ХВМ. Сільськогосподарська освіта в гуртках здійснювалася за триступеневою системою, розрахованою на 4-5 років: перший ступінь тривав 2 роки, другий – 1-2 роки, третій – 1 рік. На кожному з них відбувалося «поступальне поглиблення» теоретичної і практичної підготовки. На першому етапі давали елементарні знання із сільського та домашнього господарства, які закріплювалися на «конкурсних грядках». До навчання в них, до прикладу, лише 1935 р. було залучено 28 фахових викладачів, здебільшого поляків, з рільничих шкіл Тростянця, Білокриниці, Шубкова, Гориньграда, Вишнівця, Сарн [1693, с.4].

На другому етапі відбувалося «запізнання з управою ріллі й рослин, застосуванням погною, управою окремих рослин і городництво»; була обов’язковою участь у двох конкурсах, а також відбувався прикінцевий іспит. На третьому етапі спеціалізація змінювалася, тож зусилля молоді спрямовувалися на опанування теорії і практики годівлі свійських тварин та ветеринарії; вивчення основ кооперації; ознайомлення з досвідом ведення сільськогосподарського виробництва в Польщі, а також Європі і США. «Випускні» іспити проходили у вигляді демонстрації здобутків роботи на конкурсних ділянках з вирощування різних агрокультур та з відгодівлі домашньої худоби, птиці [384, арк. 35].

Посилювалася увага до кооперативного навчання, однак цей процес не носив централізованого характеру, а залежав від можливостей та ініціативності місцевих осередків. Як приклад їх успішної організації відзначаємо працю кооперативної секції гуртка ВССМ у с. Зимному на Рівненщині, яка 1935 р. провела семимісячне навчання, де на основі науково-методичного забезпечення, яке надав повітовий відділ ВССМ, і за допомогою висланих ним фахівців були опрацьовані «головні питання кооперації» [447]. Через відчутний брак фахових інструкторів вагому роль у системі господарського вишколу у ВССМ відводили самоосвіті. Із цією метою влаштовували спеціальні «курси для передовиків», які мали організовувати таку працю в гуртках, та «колективні курси», на яких фахівці та викладачі рільничих шкіл давали поради щодо ведення самовишколу. Активно практикували таку форму роботи, як «виїзд до сусідніх колективів» для обміну досвідом [1693].

За такого підходу нарощувалася та вдосконалювалася база навчально-методичного забезпечення освітнього процесу в гуртках ВССМ. Із цією метою були створені «комплекти з методичних та допоміжних брошур», навчальних посібників, що дозволяє говорити про запровадження елементів дистанційної форми освіти. Про її рівень, характер, механізми засвідчує один зі звітів за 1936 р.: «З обов’язком підписатися на «Сільськогосподарську підготовку» (комплект навчально-методичної літератури. – Г. Б.) колективи на жаль не повністю справлялися, оскільки з 185 місцевостей журнал приходив лише у 93. Курсом за допомогою кореспонденції Сташіца для колективів І і ІІ ступеня було забезпечено 58 колективів на загальну кількість 73. Однак не всі колективи надсилали опрацьовані лекції для доповнення та покращення» [1693]. У зв’язку із цим зростала роль друкованого органу ВССМ «Młoda Wieś = Молоде Село», де українською та польською мовами в системному порядку друкувалися навчальні матеріали загальноосвітнього та господарського змісту, а також хроніка про розвиток і досвід діяльності його осередків.

Аналіз матеріалів цього часопису також дає підстави стверджувати, що зміст, методи та форми господарської підготовки членів ВССМ великою мірою визначалася Рільничою палатою (адміністративна структура, відповідальна за розвиток аграрного сектору в краї. – Г.Б.), що забезпечувала їх відповідною фаховою літературою; сприяла розвитку т. зв. вечірніх університетів; вела акцію кооперативного вишколу тощо. При цьому через своє товариство «Пшиспособлєнє рольніче» вона виконувала відверто асиміляційні колонізаторські завдання. Як відзначала галицька преса, роздаючи безкоштовно насіння для гуртків ВССМ, проводячи спільні курси та видаючи дрібні субсидії, зокрема у вигляді конкурсних нагород його «змагунам», ці структури сподівалися «запрягти українських селян до свого польського воза та поганяти ними ціле життя». Для цього проводилися «спільні курси, великі фонди» [825].

У формуванні господарсько-економічної культури ВССМ актуалізував значущість суспільно корисної праці. Вона була не менш вираженою, аніж у діяльності галицького ХВМ, але носила не національно, а «громадянсько» орієнтований характер, тобто мала слугувати вихованню лояльних і свідомих громадян Польщі. Про це засвідчує низка опублікованих у середині 1930-х рр. у часописі «Młoda Wieś = Молоде Село» статей із проблем громадянського виховання сільського юнацтва. У їхньому розв’язанні автори пропонували брати за приклад членів ВССМ, котрі в багатьох громадах упорядкували церковні цвинтарі, насадили дерева біля громадських майданів і будов, надавали системну допомогу літнім і немічним людям по господарству тощо [300, с. 12]. У такому руслі члени ВССМ намагалися розв’язати вкрай злободенну проблему щодо дотримання здорового способу життя, адже через «несвідомість і забобони» у краї поширювалися «алкоголізм, велика кількість чиряків, антисанітарний стан на обійстях і т.д.». Із цією метою улаштовувалися «конкурси чистоти»; приймалися зобов’язання утримувати «якнайбільшу чистоту в хаті, на подвір’ю, в хліві», «відмовлятися від алкоголізму і нікотину», дбати «про фізичне тіло» [1073].



Поза будь-яким сумнівом, попри те, що ВССМ – неоднозначне явище в історії розвитку української освіти на Волині, яке об’єктивно слід оцінювати всебічно, воно виконувало «ролю школи, котра вчить уняти цілість потреб життя села й уміле пов’язання їх з потребами суспільства», «школою» [29; 825], яка за умов відсутності українських фахових закадів у краї готувала юнацтво до самостійного життя, знайомила з новітніми методами господарювання, підвищувала їхній загальноосвітній рівень, формувала господарську культуру. Так само і в Галичині за умов успішної праці «упродовж декількох літ мозолистої праці» «змагунів» у гуртках ХВМ істотно зростав рівень їхньої господарської культури [954, с.80]. Є підстави стверджувати, що ХВМ давав високий рівень хліборобської освіти дітям та юнацтву, його можна справедливо вважати навчальним закладом агрономічного профілю та розглядати як початковий етап фахової (сільськогосподарської) освіти.

На окрему увагу заслуговує започаткування хліборобського вишколу для міських дітей та юнацтва, що не тільки актуалізувало проблему позашкільної опіки міської молоді, а й намагання бодай якось розв’язати її. П. Слюсар у статті «Вийду я в поле» радив узимку влаштовувати кількамісячні курси, на яких не тільки організовувати «господарські виклади, але й також з інших галузей: історії України, географії, куховарства, трикотарства, кооперації, гігієни і т.п.» [1298, с.107–108]. Далі автор зазначав, що такий прецедент у діяльності ХВМ вже є – успішна діяльність Секції ХВМ у Калуші, де 1938 р. «було 10 змагунок на І-й ступінь, 18 – на другий ступінь» [1298, с.107–108], яка стала відповіддю на виклик часу: відсутність на ринку праці «культурних українських крамарів». Власне, ХВМ у Калуші виконував завдання – «підготувати культурних продавців, які б успішно поєднували працю в сільському господарстві з роботою на ринку», калуські «змагунки» «не тільки вирощували ярину, але й самі збували її на ринку», попри труднощі морального плану («спочатку їм було тяжко призвичаїтися до того, що вони мають на ринку стояти зі своєю яриною»), «згодом вони стали гарними продавцями» [1298, с.107–108]. ХВМ у Калуші, окрім господарсько-економічного вишколу, формував конкурентоспроможну особистість, ініціативну, підприємливу, яка не тільки може виростити високоякісну продукцію, а й успішно її реалізувати, не «загубитися» на ринку товарів, стати «культурним продавцем», що надавало їй особистісної та соціальної значущості. Отже, ХВМ став самобутнім освітнім явищем, що полягав у масовому залученні сільського юнацтва до агрономічної освіти, підвищенні його господарської культури, не мав аналогів в освітній теорії і практиці, позаяк шляхом створення ХВМ у село впроваджувалася сільськогосподарська освіта і новітні методи господарювання. ХВМ – це добре налагоджена система позашкільної освіти, в основі якої домінували практичні методи навчання, переважав творчий характер, ХВМ став прикладом такої вишкільної праці, в основі якої лежала самоосвіта, самовиховання, змагальність («конкурсність»), при цьому панувала взаємодопомога, «передовики-змагуни» всіляко підтримували, заохочували, допомагали тим, хто був позаду. ХВМ не тільки слугував підвищенню власного добробуту учнів, це була школа громадянсько-патріотичного виховання, зразок-модель економічного націоналізму, що сприяв формуванню господарської культури дітей і юнацтва Галичини та Волині, вихованню нового типу українського селянина – доброго господаря, зразкового хлібороба, громадянина-патріота рідної землі. Значну роль у підвищенні ефективності самоосвітньої праці відіграли корпус інструкторів і агрономів товариства «Сільський господар», районні й місцеві (сільські) виставки-конкурси вирощеного врожаю та курси передовиків сільськогосподарського навчання і виробництва. Провідними формами виховання господарської культури юнацтва стали курси, заняття, консультації інструкторів і наставників, постійний обмін здобутим досвідом, екскурсії, часописи, навчально-методична література тощо (рис. 4.14).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал