Білавич галина василівна



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка13/42
Дата конвертації22.12.2016
Розмір10.38 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   42

4.2 Хліборобський вишкіл молоді як масова форма початкової сільськогосподарської освіти

Наприкінці ХІХ – на початку 40-х рр. ХХ ст. на західноукраїнських землях були вироблені оригінальні концепція і система масового національного господарсько-економічного просвітництва українства. У Галичині та Волині вони реалізувалися у вигляді позашкільної хліборобської освіти, на Буковині – у формі народних університетів, на Закарпатті така діяльність з розвитку приватної господарської освіти не набула поширення, позаяк тут основні потреби в цій галузі задовольняла система державного шкільництва.

За відсутності у Другій Речі Посполитій україномовних державних сільськогосподарських навчальних закладів та неспроможності приватних закладів відповідно спрямування повністю забезпечити потреби українського населення у фаховій підготовці провідні громадські діячі та освітяни були змушені шукати шляхи розвитку масової позашкільної освіти задля розв’язання цієї проблеми. Так, у Галичині виник ХВМ. Появу назви цієї освітньої моделі пов’язують з її головним ідеологом, відомим педагогом, громадським діячем, очільником товариства «Сільський господар» Є.Храпливим [1559], який із цього приводу стверджував: «Це походить звідти, що практичні праці Хліборобського Вишколу Молоді є не тільки практичною школою, але також змаганням за найкращий вислід праці» [1486, с.51]. Сутність ХВМ увиразнює його символіка (додаток Р.1). Цілком правомірно ХВМ називали «доростом». Обґрунтовуючи необхідність масової фахової освіти сільського юнацтва (додаток Р.2), один із керівників «Сільського господаря» і теоретиків ХВМ А.Романенко відзначав, що по закінченні народної школи воно «майже не має нічого до роботи. І так з дня на день, з року на рік… а коли цей час прийде – то не знає защо взятись і з чого починати» [1193, с.61-64]. Це призводило до подальшого занепаду сільського господарства й «озледеніння села». Єдиний вихід з такої ситуації він убачав у тому, щоб «сільська молодь, яка за кілька років має стати до самостійної праці в своєму господарстві й громаді, – повинна вчитись новіших способів господарювання на ріллі, рівнож як і підготовлятись до праці в громаді», іншими словами, «повинна брати собі приклад з молоді, яка готується до праці в інших фахах», щоб стати «добрим господарем», треба «на хлібороба вивчитися» [1193, с.61-64].

Генезу ХВМ пов’язуємо з дискусією в освітянських і громадських колах, що розпочалася у травні 1929 р. з приводу розробки програм для курсів з фахової підготовки господарів і господинь. У процесі її обговорення в Є. Храпливого виникла ідея підготувати «правильник», що згодом перетворився в підручник для ХВМ. На початку 1930 р. він виступив з програмною статтею «Притягаймо молодь до «Сільського Господаря», у якій обґрунтував потребу її масового фахового вишколу як єдиного шляху для відродження українського села.

У пошуках сприйнятливої моделі для розв’язання цих завдань за основу взяли американський досвід, який оптимально відповідав соціально-економічним умовам розвитку західноукраїнського регіону та запитам української спільноти. Створений 1925 р. у США т. зв. хліборобський клуб за наступних років набув популярності в Канаді та європейських країнах, зокрема Польщі. У середині 1920-х рр. польські педагоги спеціально вивчали й позитивно оцінили їхню діяльність (додаток Р.3). Американська система масової сільськогосподарської освіти юнацтва спиралася на гуманістичні засади, орієнтуючи на те, щоб: а) думати і вчитися; б) любити своїх ближніх і з ними співпрацювати; в) дбати про здоров’я як основу всякої праці; г) вчитися працювати за будь-яких життєвих обставин [1502, с.14]. Українським освітянам імпонувала модель позашкільної сільськогосподарської освіти США, бо через віддаленість ферм від господарських шкіл вона дозволяла «доставити її до дому». Західноукраїнським педагогам та громадським діячам видавалися близькими її наріжні засади, які спрямовували на те, щоб навчити сільського господарства; сформувати любов, пошану до професії хлібороба; виховати розуміння і любов до природи; показати необхідність «співпраці з іншими»; підготувати майбутніх провідників цієї справи. Вона органічно відповідала духові і прагненням українського юнацтва завдяки покладеній в її основу такої «прикмети», як «нахил до суперництва і до всяких змагів», що дозволяло виявити й удосконалювати дітям індивідуальні здібності та постійно самовдосконалюватися [1502, с.15].

Отже, саме ці ідеї стали засадничими в укладеному навесні 1930 р. Є.Храпливим «Правильнику Секції Хліборобського Вишколу Молоді». Вони знайшли подальший розвиток у затвердженому в травні 1932 р. «Правильнику Головної секції Хліборобського вишколу молоді» (додаток Р.4), що став основою функціонування цієї моделі позашкільної освіти. Ці документи фактично започаткували нову форму позашкільної агрономічної освіти юнацтва, що тривала 4-5 років. Її мета полягала в «ознайомленні теоретично й практично з веденням з початку поодиноких ділянок праці в сільському господарстві, а потім із працею в цілому господарстві, рівно ж як і з працею в різних кооперативах, господарських, культурно-освітніх та громадських установах свого села». У підсумку це мало призвести до того, «що така молодь, коли прийде час, повинна буде взяти в свої руки працю в своєму власному господарстві чи в організації або й в громаді» [1193, с.61-64].

Організаційно-правові підстави для реалізації цих завдань окреслював статут секцій ХВМ, що створювалися при низових осередках (кружках) «Сільський господар» (додаток Р.4). До них могли належати підлітки 14 - 18 років, що мали «покінчену місцеву вселюдну школу та вміти добре по українськи писати та читати… рахувати настільки, скільки вчили їх у школі» [1486]. Особи, які досягли 18-річного віку, могли продовжувати навчання до завершення повного курсу. ХВМ трактувався як «добровільна школа громадського виховання та хліборобського знання» з підготовки «зразкових поступових господарів» та «добрих громадян», які беруть активну участь у громадському житті.

Виходячи з американського досвіду й передусім потреб, завдань, що стояли перед українством, та соціально-економічних можливостей регіону, творці й ідеологи ХВМ обґрунтували комплекс освітньо-виховних завдань ХВМ. Є.Храпливий трактував ХВМ як «молоде хліборобське лицарство, яке своїм знанням, своєю міцною волею, своїми хрустальними характерами має перебудувати наше село, піднести його культуру, зміцнити його добробут, а у висліді стати кріпкою основою нашого Українського Народу» [1486, с.11]. Такі ж думки оприлюднив й інший провідний ідеолог ХВМ Я. Зайшлий, який, зокрема, зазначав, що метою цієї форми агрономічної освіти «є створення не лише зразкового хлібороба, але й доброго-корисного громадянина», «ХВМ став справжньою системою хліборобського виховання» [543, с.4]. Оцінюючи діяльність ХВМ з висоти часу, господарсько-економічний та освітній діяч М. Каплистий підкреслював, що його наріжною метою стало «виховання і вишкіл добрих провідників села», «карних жертвенних і зразкових громадян свідомих своїх громадянських і національних обов’язків», «розвиток господарської ініціативи і прищеплення змагунам розуміння відповідальності за свої обов’язки, вчинки та працю перед батьками, організацією, громадою та українською спільнотою» [686, с.121]. ХВМ реалізовував завдання, які умовно можна згрупувати в три блоки: господарсько-економічного характеру, соціального та морально-етичного, вони були тісно пов’язані між собою та втілювали в життя наріжну ідею ХВМ. Господарсько-економічні передбачали «виховати і вишколити добрих майбутніх господарів і господинь», які вміли б «доцільно організувати свою господарку, найкраще та найлегше працювати, розумно заготовити і зберігати продукти, найкраще збути надвишку продуктів, навчити провадити обрахунок праці» тощо, соціальні – «допомогти розбудувати змістовніше, приємніше і легше життя на селі», «підвищити моральний і культурно-освітній рівень мешканців села», «піднеси добробут села через впровадження нових, кращих методів праці в хатнє і сільське господарство», морально-етичні завдання передбачали «благородні думки» щодо здійснення благодійницької «жертовної» праці для людей [686, с.121].

Наголошуємо також на свідомому характері навчання юнацтва, ролі самоосвітньої праці у здобутті сільськогосподарської освіти, громадянській позиції та активності «змагуна» у межах своєї громади, на важливості формування фахових умінь, виховання моральних чеснот, громадсько-патріотичних якостей майбутніх будівничих української держави [1486, с.51-56]. Ці засадничі положення лежали в основі «Кодексу трудової честі змагуна (-нки)» [727], їх увиразнює додаток Р.4 (рис.4.2). Цей програмний документ синтезував кінцеву мету діяльності ХВМ – формування господаря/господині, високо моральної особистості, гарного фахівця, доброго громадянина, молодої людини з високим рівнем сформованої господарської культури, урешті, «поступового юнацтва», що уособлювало найкращі риси українського господаря, який любить рідну землю, на якій працює, пишається тим, що є сином (дочкою) рільника-хлібороба, навчається переборювати «всі перешкоди», «не є самолюбом», завжди допомагає в праці своєму товаришеві, є «точним», пильним, дисциплінованим, прагне стати першим, грамотним господарем (вчиться «господарювати з олівцем») тощо. Участь у діяльності ХВМ була добровільною справою (додаток Р.5).

Пройшовши складний динамічний шлях розвитку, ХВМ розбудував свою розгалужену організаційну структуру, що складалася з трьох основних «ступеней»: головна секція ХВМ при централі «Сільського господаря»; секції хліборобської молоді при філіях товариства; гуртки ХВМ при його низових осередках (додаток Р.6).

З огляду на динаміку організаційного розвитку ХВМ, його територіального поширення та характеру і здобутків діяльності, виокремлюємо такі основні періоди в розвитку хліборобського вишколу: 1) 1931-1933 рр. – організаційно-ідеологічне становлення, вироблення базових принципів діяльності; 2) 1934-1936 рр. – кристалізація теоретико-методологічних засад навчання у ХВМ, ширення його ідеї теренами Галичини, прискорення організаційної розбудови; 3) 1936-1939 рр. – найвище піднесення та вдосконаленням діяльності ХВМ, поширення ідеї на Волинь, створення завершеної циклічної системи сільськогосподарської освіти, починаючи від низових осередків і закінчуючи мережею курсів із підготовки кадрів для хліборобського вишколу; 4) 1939-1941 рр. – призупинення діяльності ХВМ в опанованій радянською владою Галичині та її перенесення на окуповані нацистами українські етнічні терени – Лемківщину і Холмщину; 5) 1941- 1944 рр. – відновлення ХВМ у ГГ та його модернізація відповідно до умов нацистського режиму. Представлені в додатку Р.7 дані засвідчують, що впродовж другого й третього зазначених періодів ХВМ здійснив потужний, до певної міри феноменальний поступ у розбудові організаційної структури: якщо 1933 р. лише в 11 філіях працювало 59 гуртків, то через п’ять років їхня кількість зросла у двадцятеро (1180), а філій, де діяло хліборобське навчання, – учетверо, майже втричі збільшилося число «змагунів»: з 526 до 13041 осіб [686; 1555; 1557-1558].

Дані таблиці 4.1, уміщеної в додаткуР.7, відображають також і своєрідну динаміку росту показників, що ілюструють гендерний аспект ХВМ. Якщо спочатку, у 1933-1935 рр., зберігався відносний кількісний паритет між кількістю хлопців і дівчат, то за наступних років (1936-1938 pp.) співвідношення становило 2:1. Таке становище пояснюється не стільки «консервативністю сільського жіноцтва», скільки посиленням конкуренції між «Сільським господарем» та Союзом українок щодо його організації. Тож багато «поступових» дівчат в українському селі належали до «доросту» й були охоплені його формами роботи з господарського просвітництва. Є. Храпливий стверджував, що саме ХВМ спромігся на масове залучення дівчат до своїх лав, чим спричинився до заповнення істотної прогалини у фаховій освіті українського жіноцтва. У програмній статті «Притягаймо молодь до «Сільського Господаря» він стверджував, що при кожному осередку ХВМ варто створити окремі гуртки для хлопців і дівчат, бо вони мають відмінні завдання, тож і працю повинні організовувати у «різний спосіб» [1484, с. 4-6].

ХВМ розбудовувався на основі правильника Головної секції та за підтримки «Сільського господаря», кооперативних спілок, Союзу українок та інших національних інституцій.

Територіальний зріз поширення ХВМ за окремими воєводствами представлено в таблиці 4.2, яка вміщена в додатку Р.7. Деталізований аналіз локалізації ХВМ виявив ситуацію, коли в одних повітах його гуртки були фактично відсутні, а в інших охоплювали більшість українського юнацтва 14-20 років, як, до прикладу, на Бучаччині, де в 1938 р. у 40 гуртках працювало понад 600 осіб під проводом інструкторів П. Моцика, О. Плаксія, Б. Борща. А філіальна секція ХВМ обслуговувала навіть поляків, які апріорі не могли бути членами товариства «Сільський господар» [1448, с.274]. У зародковому стані перебував ХВМ на Волині, де через владні утиски, 1935 р. було створено один чоловічий гурток, що налічував усього 9 юнаків.

Відзначаємо ініціативу поширити хліборобський вишкіл на міську молодь, ця ідея 1939 р. вийшла із середовищ педагогів, а не аграріїв. З’ясовуючи її суть і перспективи розв’язання, П. Слюсар у статті «Вийду я в поле» відзначав, що «…доконче треба заложити для міської молоді Секції ХВМ» та влаштувати для неї зимові кількамісячні курси, на яких «варто взяти не тільки господарські виклади, але й також з інших ділянок: історію України, географію, куховарство, трикотарство, кооперацію, гігієну і т.п.». Він доводив: такий «прецедент» може стати цілком новим напрямом її позашкільної освіти [1298]. Цю ідею підтримало керівництво «Сільського господаря» та інших національних інституцій, однак через радянську анексію краю 1939 р. її не встигли реалізувати на практиці.

Важко сказати, наскільки загалом вдалося реалізувати внутрішній потенціал ХВМ, адже залучені 1939 р. до її лав 20 тис. осіб становили зовсім незначний відсоток українського сільського юнацтва. Вони об’єднувалися у 2 тис. гуртках (окремо хлоп’ячих і дівочих), тобто існували в кожній третій українській громаді. З одного року, акція ХВМ, на відміну від «Пласту» чи «доросту» УПТ «Рідна школа», до прикладу, не відчувала істотних перешкод з боку польської влади, з іншого боку, репресій зазнавали її провідники. Осередки ХВМ рідко припиняли існування з внутрішніх причин. Так, заснований у грудні 1937 р. гурток ХВМ у с. Добриводи на Збаражчині, до якого вступило 25 осіб, «досить скоро розлетівся». Часопис «Хліборобська молодь» із цього приводу зазначав: «Великі перешкоди мусять поборювати Гуртки Хліборобського Вишколу Молоді в свойому поступі зі сторони старшого громадянства і партійницької молоді, котра старається розбити [їхню] єдність і злагоду» [568, с. 96]. Є лише поодинокі такого роду випадки, однак вони засвідчують, що акція ХВМ не завжди мала повну підтримку і в українському середовищі, тому наштовхувалася на численні перешкоди.

За доби нацистської окупації з переміщенням до ГГ структури «Сільського господаря» тут починає створюватися (Ярослав, Перемишль) та відновлюватися (Галичина) організаційна структура ХВМ. Ідея ХВМ активно поширювалася, стартувавши на Ярославщині та Перемишльщині 1940 р. та маючи 577 своїх активних прихильників, через два роки на теренах ГГ охопила понад 6500 юнаків та дівчат [686]. Простежуємо також тенденцію масового залучення до «Сільського господаря» дівчат, чисельність яких (порівняно з 1933 р.) збільшилася в двадцятеро, у деяких осередках ХВМ дівчата кількісно переважали хлопців (додаток Р.7), до прикладу, 1940 р. на Ярославщині та Перемишльщині в 44 гуртках домінували дівчата (299 осіб) над хлопцями (278 юнаків) [686], що з-поміж іншого свідчить про те, що молода генерація українок активно включилася в процес здобуття хліборобської освіти, яка забезпечувала підвищення рівня їхньої господарської культури. Так само відбулося пропорційне зменшення кількості мішаних гуртків і натомість збільшення кількості хлопчачих та дівчачих.

Порівняно з довоєнним поступом (1180 осередків з 13041 особою станом на 1938 р.) за доби німецької окупації 1943 р. у його 245 секціях працювало 6577 юнаків і дівчат [682, с.239]. Зменшення кількості гуртків не означає, що хліборобське навчання і виховання втратило свою актуальність. Причина в іншому: за цієї доби в ГГ німецька влада з огляду на потреби Рейху активно розбудовували систему фахової освіти, якою було охоплено понад 60000 юнаків і дівчат, таким чином ідея ХВМ була успішно реалізована в сільськогосподарському шкільництві. За наступних років розвиток ХВМ пов’язаний із перенесенням Централі товариства «Сільський господар» до Львова. Він характеризується меншою активністю «Сільського господаря» у ділянці хліборобського вишколу молоді, позаяк акцент робився на створення сільськогосподарських шкіл. Я. Зайшлий, очільник Централі товариства «Сільський господар» у Львові, початок діяльності ХВМ у 1941/1942 рр. характеризує так: «Треба було зачинати нову будову на згарищах і то з голими руками та ще й у заверюсі – в запіллю фронту. З цілої пишної будови передвоєнного ХВМ осталася тільки ідея, 8-ми літня традиція, розроблений план і методика, досвід праці та рештки змагунів, які рвались закінчити зачату роботу» [545; 686]. До цього додавалися великі фінансові труднощі, брак харчів, відсутність добре налагодженої системи транспортних сполучень, методичного забезпечення, а також відсутність педагогічних кадрів.

На тлі організаційної розбудови ХВМ удосконалювався й поглиблювався його внутрішній устрій. Для позначення головних учасників ХВМ Є. Храпливий запровадив низку взаємопов’язаних назв: «учень» / «учасник» – «змагун» – «передовик» – «наставник» – опікун» (додатки Р.8, Р.9, Р.10), які відображали їхню функціональність та послідовність процесу набуття знань, умінь, навичок. У результаті господарського вишколу з-поміж учнів – учасників – «змагунів» зростали передовики (додаток Р.11), які одержували таке почесне звання за те, що були «першими у праці, але також першими у всякій роботі, яку гурток на себе бере». Вони ставали «совістю гуртка», бо відповідали за «висліди праці» усіх його членів. Передовики виконували низку важливих функцій: керівника («наглядає і веде працю Гуртка», «відповідальний за вислід праці Гуртка» перед опікуном, інструктором, агрономом; «веде точно «Денник праці Гуртка Хліборобського Вишколу Молоді» (додаток Р.12) і за це відповідає перед агрономом чи інструктором Хліборобського Вишколу Молоді»; «дбає за те, щоби внутрішні оцінки Гуртка були правильно переведені»); організатора («має все точний виказ членів Гуртка та кожної хвилі знає, де їх можна найти; передовик обов’язаний кожної хвилі зібрати сходини членів Гуртка, якщо є цього потреба», «дбає, щоби сходини Гуртка відбувалися вчас та щоби на сходинах був порядок», «стоїть у зв’язку з агрономом чи інструктором Хліборобського Вишколу Молоді, щоби вчас доставити учням до практичної праці потрібне насіння, знаряддя, чи все інше, чого потребують»; педагога («дбає за докладне переведення освітньої праці Гуртка, він старається помагати членам Гуртка у перероблені брошур та читанню і пояснюванню часописів») [1486]. Після відповідної курсової підготовки передовики ставали наставниками [1556].

Отже, ХВМ став цілісною самодостатньою самовідтворювальною моделлю позашкільної сільськогосподарської освіти, яка охоплювала найактивнішу поступову частину української сільської молоді, що виробила механізми підготовки кадрового потенціалу. Його нарощування за рахунок кваліфікованих фахівців було однією з вирішальних передумов успішного розвитку ХВМ. Узагальнювально-синтезований аналіз різноманітних джерел дозволяє стверджувати, що саме жертовна подвижницька праця «інженерів-агрономів» стала вирішальним чинником поступу ХВМ на місцях. Зокрема, провідну роль у виникненні і становленні ХВМ у 1931-1933 рр. відіграли В. Вакуловський на Рогатинщині, В. Дмитренко, Я.Зайшлий – на Коломийщині, П. Дубрівний – на Калущині, В. Мосора – на Стрийщині, М. Бурий – на Перемишльщині, М. Каплистий – на Жовківщині, М. Нищий – на Луччині, М. Гнатюк – на Сокальщині, П. Зелений – на Львівщині, Р.Голод і О. Стойкевич – на Зборівщині, Р. Мамчин – на Золочівщині й Журавенщині, А. Ковбуз – на Городенщині, Є. Томашівський – на Перемишлянщині та ін. [686, с. 121–122].

Інститут агрономів став головною рушійною силою функціонування ХВМ, виконуючи великий обсяг організаційно-вишкільної праці. Про це, до прикладу, яскраво засвідчують дані зі звіту інструкторки А.Цимбалістої, яка, працюючи впродовж першого півріччя 1939 р. у районі Городка, здійснила 43 поїздки, зокрема до Браткович – 10 разів, до Дроздовичів – 13, до Кирниці – 8; до Зашкович – 5; Тучап – 7 [1549, арк.2].

Джерела фіксують численні приклади самовідданої жертовної праці українських агрономів, які, здобувши високий рівень освіти у європейських університетах, з національно-патріотичних почувань поверталися працювати на рідні терени. Так, С. Симко, одержавши диплом агронома в Левенському університеті, спершу працював на дослідній станції, де вирощували посадковий матеріал картоплі для всієї Бельгії, а відтак прийняв пропозицію перейти на роботу до філії «Сільського господаря» в Любачеві, де його платня була меншою в чотири рази. Такий учинок він мотивував словами: «матеріальний бік мене менше турбував, головне – буду працювати на рідних землях серед свого народу» [1270, с. 395]. Саме завдяки сумлінній праці агрономів та інструкторів ХВМ М. Процика О. Пригоди, Р. Голода, М. Скурської, І. Ходаківського, котрі пройшли професійну підготовку на фахових курсах «Сільського господаря», Зборівщина покрилася густою мережею гуртків ХВМ, які впроваджували новітні здобутки агрокультури [1143]. Такого високого професійного рівня фахівці, з виразною громадянською позицією, національно-патріотичними почуттями слугували добрим прикладом для «змагунів», які намагалися наслідувати своїх наставників, котрі до того ж більшою мірою, аніж діячі «Сільського господаря», наражалися на репресії з боку польської влади, оскільки організаційно-виховна праця з-поміж українського юнацтва давала привід для закидів у зв’язках з націоналістичним підпіллям. За таких умов широкого резонансу в Галичині набуло переслідування інструктора ХВМ Бучаччини Б. Філянського, якому закидали проведення «нелегальної протидержавної роботи» під прикриттям діяльності у ХВМ. На січневому 1937 р. судовому процесі всі 20 активістів ХВМ ствердили безпідставність таких закидів, так що їхнього очільника випустили на волю [1448, с. 272]. (Більш докладно про це – у наших публікаціях [98; 114]).

Від самих початків у Галичині утвердилася практика закріплення фахового агронома за одним чи кількома сусідніми гуртками ХВМ, проте швидкий розвиток їхньої мережі зумовив нестачу професіоналів такого рівня та змусив налагодити систему підготовки фахівців власними силами, що знайшло вияв в улаштуванні курсів з підготовки інструкторів ХВМ (додаток Р.13). Кандидатів для цього добирали з-поміж передовиків, котрі свого часу були «змагунами», тому добре розуміли зміст і потреби цієї роботи. Відтак поглиблювався поділ обов’язків, коли на агрономів покладалася суто фахова підготовка, а на інструкторів ХВМ ще й організаційна діяльність гуртка.

Особливу роль у розвитку ХВМ відігравав інститут опікунів, які мали допомагати й контролювати діяльність його осередків. Такі функції випливали зі спеціального «правильника», згідно з яким вони зобов’язувалися дбати «про те, щоби молоді громадяни виростали на карних і свідомих доньок та синів свойого народу», стежити «за усіма справами, які Секція Хліборобського Вишколу Молоді веде, щоби знати які поступи роблять його учні та запобігти тому, щоби ці праці не були схиблені» (додаток Р.10). Поєднуючи функції агронома, інструктора, учителя-наставника, опікуни виступали ключовою фігурою у формуванні морально-етичних і національно-патріотичних почуттів та фахових знань і навичок «учасників» ХВМ, бо розв’язували стрижневі завдання: навчити молодь «чемно й щиро працювати», «збудити й запалити в молодих душах і серцях великі вартості суспільної праці для себе, для гуртка, для села і для свого народу» [499, с.88]. Опікунами ХВМ ставали активісти «Сільського господаря» – різні за фахом і віком авторитетні представники сільських громад. До прикладу, у с. Сівка Войнилівська (на Калущині) такі функції виконувала вчителька Р.Мацєхова, яка попри поважний вік працювала енергійно, із самопосвятою. «Люблю вчити і виховувати нашу молодь поза офіційними шкільними стінами, – стверджувала педагог, – бо бачу, що та молодь сприймає науку з охотою і тому радо йду до неї» [492, с. 346]. Будучи опікуном ХВМ у Смерекові (на Жовківщині), місцевий парох Є.Боднар виступив у ролі мецената та стимулював інноваційну діяльність осередку. Передавши в користування 10 арів власного ґрунту, він залучив членів гуртка до вирощування цикорію та, досягнувши в цій справі значних результатів, знайшов послідовників у її розвитку не лише з боку сусідніх осередків ХВМ, а й багатьох селянських господарств [685].

Таким чином, за відсутності україномовних державних сільськогосподарських навчальних закладів та неспроможності приватних закладів відповідного спрямування задовольнити потреби українського населення у фаховій підготовці освітні й громадські діячі шукали ефективні шляхи розвитку масової позашкільної освіти, якою став ХВМ. Його мета полягала у вихованні юнаків і дівчат як поступових господарів, активних членів сільської громади, громадян-патріотів, які в майбутньому мали стати базою господарсько-економічного розвитку незалежної української держави. У пошуках сприйнятливої моделі для розв’язання цих завдань за основу взяли американський досвід, який оптимально відповідав соціально-економічним умовам розвитку західноукраїнського регіону та запитам української спільноти. Ідея ХВМ набула масового поширення в Галичині, де наприкінці 1939 р. чисельність членів ХВМ сягнула 20 000 осіб.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал