Баянно-інструментальний стиль



Сторінка2/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.72 Mb.
1   2   3   4

2.2. Концертна модель баянно-інструментального стилю у творчості К.Мяскова, В.Подгорного, І.Яшкевича.
Наприкінці ХХ століття з’являється нова плеяда композиторів, які опиралися на модерні виразові засоби та виявляли кардинально нові мистецькі засади, а саме Іван Яшкевич, Володимир Подгорний, Костянтин Мясков,. В українському баянному мистецтві того періоду мало проявлялися авангардні тенденції, які широко опановувалися в українській музиці другої половини ХХстоліття. Відходячи від аматорських форм виконавства, баянне мистецтво проходить стрімку еволюцію, що зумовлена композиторською творчістю та виконавством. Творче піднесення відбулося і в виконавській сфері, де на мистецький Олімп виходить також нова генерація молодих українських баяністів – лауреатів міжнародних конкурсів, - В.Бесфамільнов, В.Зубицький, Я.Ковальчук, В.Булавко. Баяністи стають активними фігурантами концертних залів, як і традиційні представники класичного інструменталізму.
Вагомий внесок у становленні баянного репертуару належить Яшкевичу Івану Адамовичу (1923 - 1999). Випускник Московської школи-інтернату для незрячих (клас баяна Г.Шишина), Київської консерваторії (клас баяна М.Геліса), в подальшому її викладач. Творчість композитора відома концертними обробками для баяна фортепіанних ,вокальних, скрипкових творів тощо. Їх популярність серед баяністів зумовлена ефектно-віртуозним викладом. Композитор прагне максимально розширити інструментально-виразовий потенціал готового баяна. Пасажні візерунки, арпеджіо, обігрування, подвійні ноти, прийоми розшарування викладу, підголосковість та ряд інших засобів барвисто оздоблюють та збагачують мелодію. Методи фактурних перетворень опираються на володіння виразовою специфікою баянного інструменталізму, бережливим ставленням до першоджерела та глибокого тлумачення задумів твору.

Надвіртуозна якість транскрипцій І. Яшкевича виявляє себе у вигляді насиченої багатопланової фактури. Вона інколи поєднує проведення мелодії та супровідну фігурацію у формі їх неподільного сполучення в партії правої руки [8 а, б]. Деяке перевантаження фактурою аж ніяк не нівелює мелодичного рельєфу творів. Багатошаровий виклад, зазвичай, зберігає впізнавальні властивості теми – її ритмо-інтонаційні, гармонічні та структурні особливості.

Вишуканий виклад у Яшкевича (здебільшого, – образ «співаючої фактури») підкреслює кантиленні властивості відомих творів популярної класики – Й.Штрауса («Весняні голоси»), С.Рахманінова («Італійська полька»), К.Стеценка («Тихесенький вечір») та ін.
№8а «Весняні голоси» Й. Штраус-І.Яшкевич




№8 б)

За своєю мистецькою сутністю баянні опуси І.Яшкевича складають проміжну ланку художнього мислення між виконавством і композиторською творчістю. Остання проростає на поживному ґрунті фігураційно-орнаментальної розробковості та віртуозності, що привносять особливе відчуття салонно-концертної ефектності.

Яшкевич водночас надає нового дихання традиційному жанру баянних транскрипцій-обробок, створюючи свій концертний стиль, який, на відміну від перших баянних творів, спирається на широке розмаїття засобів фігураційного варіювання та ефектної віртуозності класичного інструменталізму. Вишукане ускладнення звукової матерії стає основою принадних мініатюр блискучого концертного плану.

Ефектні композиції Яшкевича помітно збагатили баянно-інструментальний стиль, створивши особливий різновид наспівно-віртуозного звукообразу, внаслідок сукупної дії розмаїття елементів багатопланової фактури. А саме – прийоми оркестралізації фактури, розшарування викладу та заповнення мелодичних зупинок (тривалих нот, фермат, пауз) пасажами, багатий асортимент швидкісних послідовностей подвійних нот (терцій, секст), що створюють особливий фонізм консонантного звучання тощо. Витончена взаємодія вихідної теми-образу з наведеними інтонаційно-віртуозними нашаруваннями рухомої фактури Яшкевича, зазвичай, надають оригіналу відбиток концертно-віртуозної семантики.

Виражально багатогранна фактура та ефектна концертність творів музиканта істотно вплинули на творчість композиторів наступних років, які плідно використовували елементи віртуозного інструменталізму І.Яшкевича (В. Подгорний, В. Власов та ін.).

Поглиблене використання інструментально-виразових ресурсів баяна позначилось на багатогранності виразових засобів. Поліфонічно насичені фактури, переплетення імпульсів різних європейських стилів та жанрове багатство накладають відбиток на тенденції формування баянно-інструментального стилю, закладення основ модерного оригінального репертуару. У творчості баянних композиторів інструменталізм трактується з точки зору його характерності. Одночасно відображається «гра» стильових моделей, де синтезуються інтонаційно-фактурні прийоми стилів різних епох з технікою народно-імпровізаційних награвань.

Новий підхід до творчого опрацювання народної пісенності характерний творчості Володимира Подгорного. В

Випускника Харківського музичного училища (клас композиції О.Жука), та Харківської консерваторії (клас композиції В.Борисова). Свою баянну творчість композитор розпочинає з написання Фантазії на тему білоруської народної пісні «Перепілонька» у 1948 році. Зазначимо що В.Підгорний перший професійний композитор у галузі вітчизняної музики для баяна .

У становленні вітчизняної оригінальної літератури для баяна вагому роль відіграють саме обробки та власні композиції В. Подгорного. Центральний жанр у творчості В.Подгорного – обробки та фантазії на народні теми – отже, традиційний, базований на «доступних вартостях» баянний репертуар. Проте звернення до народних і популярних мелодій далеко не означає питомо баянного традиціоналізму (відданість екзистенційним стереотипам баянного домашнього музикування). композитор намагається по-новому розкрити не обмежується звичними «варіаціями на тему». Він збагачує їх образний склад чинниками розширення образного змісту та психологізму. Аналогічні зрушення зрілої композиторської думки спостерігаємо також в оригінальних творах.

У жанрі обробки народного мелосу особливо проявляється індивідуальність творчого стилю композитора. Одними з найпопулярніших є фантазії на теми українських та російських пісень – «Ніченька», «Бариня», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Ах, ти, душечка» тощо. У 70- ті роки з»являються такі композиці, як Прелюдії, Альбом для дітей, «Ліричний вальс», Імпровізація і токата тощо.

Творчому почерку Підгорного притаманне оркестрове мислення, яке стає одним з провідних принципів його композиторського письма. Наслідком показової оркестровості баянних творів стала поява іх ансамблевих варіантів. Характерна особливість творчості композитора полягає у симфонізації тематичних процесів його розгорнутих полотен, насичених напруженим інтонаційним розвитком. Цей ракурс інтенсивного тематичного руху спостерігаємо, зазвичай, у центральному жанрі композитора – концертних фантазіях на теми народних і популярних пісень. В них проглядає прагнення до активної розробки народної мелодії на основі широкого розмаїття трансформацій теми: інтенсивного секвенційного нагнітання, мотивних перетворень, поліфонізації викладу тощо.

Поліфонізація та збагачена гармонія у творчості В.Підгорного суттєво вплинула на ускладнення фактури баянних творів. Новаторська сутність принципів композиторського письма у баянних творах композитора виражена у широкому діапазоні фактурних елементів: пальцеве тремолювання, імітація інших інструментів (гуслі, дзвони), драматизація та психологізм образно-інтонаційної сфери.

Доробку 80-х років належать : «Українське капричіо», «Циганська рапсодія», цикл мініатюр, транскрипція пісні Дж.Гершвіна «Коханий мій». Творчість Володимира Підгорного сприяла піднесенню вітчизняного баянного репертуару на новий професійний щабель.

Розгорнуту композицію наскрізної драматургії виявляє відомий твір Подгорного – Елегічна фантазія на тему української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну" (1964). Від першого її такту музику пронизує напружений, динамічний розвиток. Вже у вступі композитор використовує характерний для «вільних композицій» (фантазій, рапсодій тощо) прийом варіантного обігрування вихідного тематичного зерна у різних його інтонаційних, гармонічних та структурних модифікаціях.[9].


№ 9

Ностальгійно-тужливий образ пісні істотно увиразнюють елементи підголоскової поліфонії як природну закономірність жанру протяжної пісні та, водночас, чинник концентрації полімелодичного руху. Іншим фактором, що інспірує емоційну напругу виступають явища «мерехтливої» фактури, –тремолюючі послідовності середніх голосів. Вони супроводять підголоскове плетиво викладу, підкреслюючи тремтливий, схвильований характер музики, на зразок тремоло струнних смичкових інструментів [10].


№10

Важливим ресурсом напруженого розвитку виступають прийоми остинатності. Своєю нагнітальною енергією вони істотно динамізують розвиток. Показовий приклад, – передкульмінаційний епізод Фантазії, де остинато з експресивної інтонації низхідної малої секунди (виокремлений опорний мотив мелодії) та баса творять надзвичайно напружене тло [11].

№11
Втілення гостро драматичних образів у Подгорного нерідко підкреслює широка просторовість звукового насичення багатопланового оркестрального викладу. Фактурна специфіка творів Подгорного тяжіє до контрастної драматургії звукових пластів, що виявляють свою відносну виражальну самостійність.

Володимир Підгорний одним з перших баянних композиторів широко використовує поліфонізацію фактури, розвиваючи свіжу тенденцію в оригінальній творчості першої половини ХХстоліття.

Репертуар композиторів 70 – 80-х років збагачений експресивною виразністю, яка базована на широкому динамічному діапазоні, фактурно-штрихових контрастах, розширеній образності. На перший план виходить динамічна, агогічна та фактурна стихія, гіперболізуючи вираження змістовності твору.

Вагомим доробком у розвитку баянно-інструментального стилю є творчість Костянтина Олександровича Мяскова (1921 - 1995). Випускник Харківського музичного училища по класу баяна соліст Донецької та Республіканської філармонії. Закінчив Київську консерваторію по класу композиції у професора К.Данькевича. Дипломна робота по закінченню консерваторії – Концерт для баяна з симфонічним оркестром.

Мяскову-комозитору властиве неабияке мелодичне обдарування, яке своїми витоками сягає широкого кола народних та міських ліричних пісень. «Лірика української народної та радянської пісні пустила глибоке коріння в художній свідомості композитора і визначила стрижневу опору його творчості на довгі роки » О.Стельмашенко. Наспівна властивість музичної мови композитора, підкреслена широким розмаїттям інструментально-виражальних та фактурних засобів, зумовлює широку популярність його творчості серед баяністів. Образному складу музики Мяскова притаманна типова модель безконфліктного зіставлення героїчних образів зі світлою лірикою, велично-піднесених настроїв з жанрово танцювальною стихією.

_____________


*Доробок К.Мяскова є вагомою віхою в історії української баянної музики. Серед його творів: два концерти для баяна з симфонічним оркестром, сюіти, концертні фантазії, дитячі альбоми та багато мініатюр. Окрім баянних творів доробок композитора налічує кантати, оперети, хори, твори для симфонічного, народного та духового оркестрів, композиції для бандури,сопілки, фортепіано, пісні, музика до радіовистав тощо. Особливою прихильністю баяністів користується Сюїта Мяскова № 15 яка складається з концертних п’єс у формі танців народів СРСР (1968). В них композитор майстерно втілює питомо національні особливості музики республік колишнього Союзу (української, молдовської, вірменської, російської, узбецької тощо). *
У своїх обробках народних танців композитор залучає широке розмаїття віртуозної фактури, зокрема прийоми імітації народно-інструментального музикування. Наприклад, насичена орнаментальна фактура імпровізаційних награвань в стилі молдовських дойн («Молдовський танець») [12], наслідування народних ударних інструментів в остинатних формулах характерних східних ритмів («Узбецький танець») [13].

№12



№ 13



Показові спільноти з класичним мистецтвом виявляє баянна фактура Мяскова. Її збагачення елементами класичного інструменталізму (фортепіанного та оркестрового типу викладу) заклало підґрунтя баянно-віртуозного стилю, з його типовим розшаруванням тематизму, зіставленням сегментів мелодії і тематичними перегуками, викладом мелодії у сплетінні віртуозних фігурацій супроводу, пасажами тощо. Показові піаністичні акценти баянної фактури Мяскова, які артикулюють насичену щільність акордового викладу та благозвучні подвійні ноти. Подібний романтично-рахманінівський тип викладу підкреслює особливий фонізм соковитого повнозвуччя, підсиленого глибоким, потроєним в октаву баянним басом.

Концертно-віртуозний акцент Мяскова-композитора був значною мірою інспірований виконавським мистецтвом видатного українського баяніста, блискучого «техніка» – Володимира Бесфамільнова. Відомо, що обох музикантів єднала тривала творча співдружність (баяніст був першим виконавцем багатьох творів Мяскова, зокрема, Другого баянного концерту, який композитор присвятив йому), завдяки чому виник особливий віртуозно-інструментальний стиль Мяскова, позначений його схильністю до насиченої акордово-октавної фактури, блискучих пасажів-шлейферів і техніки подвійних нот.

Європеїзований інструменталізм творів композитора органічно сполучався з елементами традиційного викладу й природною баяністичністю, у вигляді типових фактурних формул лівої басо-акордової системи готового баяна. «Технічно насичена» фактура Мяскова висуває зазвичай складні завдання для будь-якого баяніста. Віртуозний акцент його творів композитора водночас тісно переплетений з емоційністю романтичного висловлення. Цей зв’язок з ефектністю звукового матеріалу, як чинник почуттєвої енергії, наближує творчість Мяскова з творчістю композиторів-романтиків – Н..Паганіні, Ф. Ліста, К. Сен-Санса, С. Рахманінова, для яких інструментально-віртуозний виклад (як і романтично-віртуозний стиль виконання) був природною формою підсилення естетичної дії .

Розвинений баянно-інструментальний стиль Мяскова значно збагатив його музичні вирази, підпорядковані таким характерним ознакам його музики, як неабияка мелодійна щедрість та піднесена емоційність вислову.

Отже, поглиблене використання інструментально-виразових ресурсів баяна у творчості композиторів 60-70-х років позначилось на багатогранності виразових засобів. Поліфонічно насичені фактури, переплетення імпульсів різних європейських стилів та жанрове багатство накладають відбиток на тенденції формування баянно-інструментального стилю, закладення основ модерного оригінального репертуару. Новаторська сутність принципів композиторського письма у баянних творах виражена у широкому діапазоні фактурних елементів: пальцеве тремолювання, імітація інших інструментів (гуслі, дзвони), драматизація та психологізм образно-інтонаційної сфери.

Композиторська творчість спрямована на максимальне розширення інструментально-виразового потенціалу готового баяна. Пасажні візерунки, арпеджіо, обігрування, подвійні ноти, прийоми розшарування викладу, підголосковість та ряд інших засобів барвисто оздоблюють та збагачують мелодію. Методи фактурних перетворень опираються на володіння виразовою специфікою баянного інструменталізму, бережливим ставленням до першоджерела та глибокого тлумачення задумів твору.



РОЗДІЛ 3

Інструментальний стиль баянної творчостіі кінця ХХ початку ХІХ століття.

3.1. Сучасний баянно-інструментальний стиль модерної музики в контексті взаємодії композиторської та виконавської творчості.
На межі ХХ - ХХІ століття спостерігаємо нові тенденції сучасної музики, в тому числі в жанрі баянної музики. ЇЇ характеризує розширення та активні пошуки образної палітри спонукає до пошуків нових виразових засобів та збагачення музичної мови. Нове композиторське покоління висуває зокрема нові вимоги до баянного інструменталізму, інструментального колориту і тембру, динаміки та штрихової техніки, що суттєво змінює традиційне уявлення про баянно-інструментальний стиль..

Важлива роль в утвердженні нового баянно-інструментального стилю баянно-інструментального стилю належить Володимиру Зубицькому*.
______
*Володимир Зубицький (нар. 1953р.) випускник Київської консерваторії по класу композиції М.Скорика, класу баяна В.Бесфамільнова та класу симфонічного диригування В.Кожухаря і В.Гнідаша. Провідний український композитор, баяніст, лауреат міжнародних конкурсів. Композитору вдалося відтворити кращі традиції українського симфонізму у сфері баянного інструменталізму. Його доробку належить численна кількість творів для баяна: два концерти, дві сонати, шість сюїт, дві джазові партити, Фантазія, твори для ансамблю баяна з флейтою, фортепіано, віолончеллю, велика партія хорової музики, твори для бандури а також багато мініатюр. Композитором створено 3 опери, 2 балети, Кантату-симфонію, 3 симфонії, Концерт для оркестру, камерно-інструментальні твори, хори та романси. Творчість В.Зубицького є вагомим внеском до розширення обріїв інструментального стилю баяна.

Його музиці властива широка палітра музичної стилістики від неофольклорний спроб ранньої творчості до неокласичних опусів, авангардних та естрадно-джазових композицій. Образно-стильове розмаїття музики відомого українського композитора знаходить увиразнення, не в останню чергу, завдяки новаторським засобам баянного інструменталізма.

Як композитор і водночас концертний виконавець Зубицький у власних творах активно екпериментує у тембрально-фактурній сфері, демонструє сміливі знахідки нової «баянної мови». Використання митцем широкого кола композиторських засобів, насичення образності драматизмом, вичерпна реалізація ресурсів інструмента підіймають професійний рівень баянних творів.

Композитор звертається до народно-жанрових витоків як тематичного зерна багатьох творів, імітує різні інструменти (дзвони, ліру, трембіту тощо), оздоблючи фактуру різноманітними технічними прийомами, багатими виразовими засобами. Максимально насичена палітра динамічних відтінків від ppp до ffff, ефектні sf, різноманіття міхових прийомів, новаторське використання рикошету, підкреслюють неповторний індивідуальний інструментальний стиль баяна/акордеона.

Володимир Зубицький – один з провідних композиторів України, і разом з тим –стрижнева фігура в новітній історії української баянної музики. З його творами пов’язаний бурхливий вилив оновлення мовного комунікату та образів, що вивів баянну музику на рубежі модерного мистецтва у всій багатоликості його контрастів, інтенсивності вислову та сучасної звуковиражальної палітри. На цій основі утверджується новий мистецький імідж баяна, вилучений з поля обігу рутинного етнографізму, властивого баянній музиці попередніх років. Про даний феномен В.Зубицького-новатора пише О.Зінькевич: «Він (В.Зубицький – Д.К.) не тільки примусив народний інструмент «заговорити» сучасною мовою, порушуючи ту виключно етнографічну традицію, яка склалася в українській баянній літературі. Він – без усяких послаблень на «специфіку інструмента» – запровадив баян в річище «всезагальних» своїх творчих пошуків» (49, ст. 19).

Колоритні фольклорні барви розцвічують інший твір В.Зубицького – «Болгарський зошит». Музичний матеріал сюїти спирається на багатоосновну платформу фольклорних ознак болгарської музики та наспівів карпатського краю. В танцювально-моторних частинах («Кривий танець», «Свято») панують візерункові імпульсивно-нерегулярні болгарські ритми; у лірико-споглядальних («Смерічка», «Флояра», «Легенда») – мелодійні наспіви та імпровізаційні награвання карпатських музик. Композиція «Зошита» складається з шести частин. Кожна з них має свою програмну назву, завдяки чому сюїта сприймається як низка колоритних фольклорних замальовок. Ігрові, танцювальні, лірико-оповідальні, динамічні епізоди твору узяті ніби безпосередньо з самого життя та побуту гірського краю – «Сині гори», «Кривий танець», «Флояра», «Троїсті музики».

Вже в першій частині – «Веселі бокораші» («бокораші» – лісоруби на закарпатському діалекті) композитор відтворює картину фольклорного музикування. Його характерний колорит передає мелодія на зразок сопілкових награвань з властивими для них дзвінкоголосими трелями, чіткою лапідарністю повторюваних структур та орнаментальними фігураціями. Картинність цього епізоду народно-музичного дійства підкреслюють тоніко-домінантові «кроки» квінт у супроводі, що нагадують гру скрипалів на відкритих струнах [14].

№14

Стимули активізації ритмо-акцентного начала танцювального музикування виявляє низка характерних засобів. Це вибухові «акорди-притупцьовування» на f, «ударні» низхідні gliss, чітко карбований штрих (marcato sonore) та тремолювання міхом (ritmato) в коротких репліках регістрово «розкиданої» теми [№15].


№15


Яскравими барвами інструментального звукопису змальована друга частина – «Сині гори» (Andante rubato). Її говіркову тему супроводить специфічний фонізм застиглого органного пункту – низькозвучної бурдонної квінти (В-F). Закличні ж висхідні інтонації та форшлагові «під’їзди» мелодичного голосу нагадують характерну манеру гри на карпатській трембіті, з її хитким інтонаційним строєм [16].
№16


Карпатський музичний діалект яскраво втілений у п’ятій частині – «Троїсті музики». Для відтворення сцени ігрового дійства композитор використовує оригінальні засоби звуконаслідування інструментів троїстої музики: бубна (його імітують удари по центру розгорнутого міху) й тривалі бурдонні квінти в партії лівої руки, що нагадують дуду. На цей супровід накладається тема відомого гуцульського танцю «Аркана», з характерною для скрипкових награвань щедрою мелізматикою та акцентним підкресленням опорних інтонацій мелодії [17].

№17


Елементи музичної зображальності становлять невід’ємну складову етнохарактерного комплексу нефольклорних творів композитора. В його основу покладено прагнення автора достеменно передати фольклорну ауру, конкретизовану явищами картинної програмності. Бянно-інструментальний стиль збагачується колоритними засобами наслідування народних інструментів карпатського регіону – трембіти, сопілки («Болгарська сюїта», «Карпатська сюїта», «Українська сюїта»). Важливу звукозображальну роль відіграють також ударно-шумові та інші специфічні баянно-інструментальні прийоми, що передають оригінальну якість фольклорного сонору ударних інструментів.

Показовий сегмент самобутньої творчості Зубицького – оновлений баянно-інструментальний стиль. Його оригінальність не в останню чергу випливає з фольклорної генези композитора, що вбирає органічно засвоює норми фольклорної звукотворчості, трактуючи їх як елементи власної композиторської мови та специфічно їх реалізує на рівні баянного інструменталізму. Оригінальними є, зокрема, фактурні рішення, що випливають з сонорних властивостей фольклору. Це приклади творчого наслідування звучання народних інструментів та їх специфічних прийомів (характерні ефекти народного сонору – відлуння, імітація трембіти, флояри) наслідування гри народних музик (гра скрипалів по відкритим струнам, мелізматично-імпровізаційний виклад інструментальної монодії тощо), секундові нашарування в низькому регістрі («ударні інструменти»), квінтова педаль («дуда») тощо.

Специфічну особливість баянно-інструментального стилю виявляє також відступ Зубицького від традиційного потрактування баяна як мелодичного інструмента. Він істотно розширює його звуковиражальну палітру засобами не мелодичного походження: фактурний рух, ударно-шумові ефекти тощо. Подібний виклад, однак, не виключає яскравої виразності інтонаційних ліній окремих творів («Болгарський зошит» («Смерічка»), «Дитяча сюїта» №3 («Пісня») та ін.) як природна мелодійність ліричного вислову.

Багатоликий вимір інструментальної мови пов'язаний з широким розмаїттям образно-стильового складу музики Зубицького. У фольклорних творах специфіку інструменталізму істотно підкреслюють явища етнохарактерного фонізму –зокрема, наслідування народних інструментів. У п’єсах естрадно-джазового характеру композитор активно використовує засоби ударної ритмізації, доводячи її до меж семантичного ототожнення з ударно-шумовими інструментами джазу (ударне потрактування баяна як інструмента) ». Це «міхова перкусія» (удари пальцями по баянному міху), удари по корпусу інструмента, баянним регістрам, міхова ритмізація, – тремоло, рикошет тощо. Як зазначає А.Семешко: « Якщо спробувати проаналізувати джерела музичної мови композитора, ми неминуче стикаємось з цікавими переплетеннями різних явищ. Наприклад, з одного боку, безперечний вплив … творчості його консерваторського педагога М.Скорика, а також музики Б.Бартока, І.Стрвінського, А.Шнітке, Г.Канчелі, композиторів, яких Зубицький вважає своїми неофіційними наставниками, з другого боку віддав данину джазу з його багатством імпульсивної ритміки та колоритною гармонією. Ну й, звичайно, основа основ – вітчизняна й так звана на той час радянська класика…» (52, ст. 22).

Стильову систему композитора істотно доповнює ілюстративне забарвлення баянного інструменталізму, в якому панують сенсорно-емоційна конкретика та предметно характеристичні образи. Вони виявляють генетичну суголосність музики іманентним реліктам баянно-жанрового мислення як традиційної моделі баянної творчості у всьому розмаїтті її осучаснених інваріантів баянно-інструментального стилю.

Важлива роль у розвитку сучасного баянного мистецтва належить Віктору Власову.

_______
*Творча постать Віктора Власова - випускника Львівської консерваторії по класу баяна у М.Д .Оберюхтіна. Викладач класу баяна у Одеській консерваторії ім. А.Нежданової.

Широкі визнання його творчого доробку дозволили зарахування до Національної спілки композиторів навіть без професійної композиторської освіти. Творча спадщина для баяна сягає понад сто опусів. Жанрово-стильовий простір сягає від обробок до сучасних модерних творів, від джазових п’єс до романтичних мініатюр. Композитор звертається як до мініатюр, так і до великих форм, створює і концерти для баяна з оркестром, хорові композиції, пише музику до опер, кінофільмів, та для ансамблів різних складів.

У своїх ранніх творах В.Власов продемонстрував творчий підхід до народно-пісенного матеріалу. Після перших варіаційних обробок народних мелодій для баяна («Ой, за гаєм,гаєм», «Взяв би я бандуру»тощо) він робить спробу переосмислення фольклору на основі неваріаційних методів перетворення народних мотивів, - поєднує їх з власним інтонаційним матеріалом та елементами етнічної ілюстративності. Приклад узагальненого потрактування фольклору представлені у «На ярмарку», «На трійці», «На вечірці» (за визнаннями автора твори написані під враженням від балету «Петрушка» І.Стравінського).

У своїй композиції «На ярмарку» композитор змальовує барвистість ярмаркової стихії. Картинність звукопоказу наочно ілюструють ярмаркові персонажі у вигляді награвання ріжка у вступі (№18), типової гармонно-міхової ритмізації тризвуків(№19).
(№18)
1.jpg

№19


2.jpg

Концертно-віртуозний ракурс інтерпретації народного мелосу виявляє «Веснянка». Її тема дещо нагадує українську веснянку «А вже весна, а вже красна» (№20). Їй притаманні типові ознаки жанру: поспівка вузького інтервального обсягу, веснянкова структура складів (4+4+6+6) та варіантні візерунки обігрування теми.


№20
4.jpg

В її обробці композитор майстерно використовує засоби динамізації тематичного розвитку, завдяки структурним модифікаціям теми, імітаційним елементам та урізноманітненню ритмічного викладу у вигляді зіставлень регулярної та нерегулярної акцентності . Особливу граційність темі надає вишукана мінливість дводольних та тридольних структур. (№21)


№21

7.jpg
Народопісенна основа музики В.Власова зумовлює її відповідність традиційним моделям композиторського фольклоризму , забарвленого задушевною мелодійністю та колоритною гармонією.

Тонко відчувши зміни стильових тенденцій баянної музики, захоплений атмосферою всезагальної пошуковості й творчого експерименту В.Власов оновлює свій художньо-виразовий комплекс. Його творчість збагачується експресивними, гротескними та медіативно-статичними образами. Помітно збагачується гармонічна мова композитора, насичена хоматикою, а також інструментальна лексика, що разом з іншими засобами музичної мови підкреслює модерний звукообраз баяна.

Один з ранніх творів, збагачених специфічними, свіжими баянними прийомами Сюїта-симфонія” у 3-х частинах В. Власова 1977 р

Серед технічних засобів цього твору застосовано численні різновиди кластерів, glissando, а також нетрадиційні прийоми звуковидобування - vibrato з різною частотою коливання у різних руках глісандування нігтями по перемикачах, чергування регістрових змін на витриманих тонах, стукіт по корпусу і міху, використання віддушника тощо.

Творчість В.Власова охоплює широкий діапазон періодизації розвитку баянного інструменталізму, від обробок народного мелосу до використання сучасних композиторських технік та тембральних експериментів.

Прикладом доробку у стилі сучасної сонорної, з розширеним образним колом творчості є Сюїта «П’ять поглядів на країну Гулаг» В.Власова. Перетворення інструментально-виконавських прийомів у виразовий засіб, споглядаємо у «звукописних» фрагментах твору. Композитор, зокрема, виявляє широке розмаїття ударно-шумових прийомів для зображення образу пронизливого вітру (шумовий ефект повітряного клапана баяна, що посилюється або послаблюється () («Зона» – І ч.) (22); звуку пилки на лісоповалі за допомогою незвичного шумового прийому (глісандо нігтями 2-5 пальців вверх-вниз по правій клавіатурі, не відкриваючи клапанів («Лісоповал» – ІV ч.)). або карбований крок пішого ходу ув’язнених концтабору – карбовані удари кластерами по правій клавіатурі. («Піший етап» – ІІ ч.) тощо.


№22
5.jpg

Власов у своїх творах продовжує лінію ударно-акцентної інструментальної стилістики, вперше означеної Зубицьким у його нефольклорних композиціях потрактування баяна, також широко використовує сучасні композиторські техніки, долучається до сонорних пошуків всебічно збагачуючи музично-виразову мову баянного інструменталізму.

Як підсумок аналізу баянної творчості 60-80-х років, належить відзначити появу нових форм баянно-інструментальної стилістики, зумовленої оновленням загального музичного виразового та образного комплексу композиторів. Провідною стає баянно-концертна модель, оперта на розширений комплекс фактурних і виразових засобів, запозичених головно з інструментального стилю романтичного піанізму. Його поєднання з особливостями баянного інструменталізму мало своїм наслідком збагачення інструментально-фонічних засобів баяна, включно з колористичним насиченням, прийомами звуконаслідування та ефектно віртуозної складової викладу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал