Бажаємо Вам успіхів у навчанні !



Сторінка1/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.06 Mb.
  1   2   3   4   5
Юні друзі !

З хімією пов’язано життя природи й людського суспільства. Хімія відіграє важливу роль у сучасній енергетиці, сільському господарстві, металургії, виробництві будівельних матеріалів, паперу, фотоматеріалів, барвників, вибухових речовин, пластмас, тканин, гуми тощо. Всюди, куди б ти не глянув, тебе оточують предмети та вироби, виготовлені з речовин і матеріалів, добутих на хімічних чи споріднених підприємствах з використанням хімічних процесів. Одяг, взуття, посуд, парфуми, ліки — все це результати практичного застосування хімії.

Щоденно людина стикається не тільки з речовинами й матеріалами, а й з хімічними реакціями: коли вмивається з милом, п’є чай з лимоном, готує страви, користується мийними засобами для прання тощо.

Щоб речовини, матеріали й хімічні реакції, якими ти користуєшся, приносили користь, а не шкоду, треба опанувати хімічні знання.

З перших сторінок підручник поведе тебе у захоплюючу подорож, з якої ти дізнаєшся, як «широко простягає хімія руки свої у справи людські».

Як же користуватися підручником, щоб наслідки навчальної роботи були найкращими?

Ви зможете серйозно підготуватися до уроків хімії, якщо уважно попрацюєте з посібником. Вважаємо за потрібне дати вам деякі поради щодо роботи з посібником.


  • Вдумливо читайте текст кожного уроку, записуйте хімічні поняття, формули, рівняння реакцій, математичні розрахунки у зошит.

  • Якщо виникають під час роботи з посібником труднощі, звертайтеся за консультацією до вчителя.

  • Обов’язково знайомтеся із текстом «додатковий матеріал до уроку».

  • Намагайтеся виконати якомога більше завдань.

Бажаємо Вам успіхів у навчанні !

Вступ

§ 1. Правила безпеки під час роботи в хімічному кабінеті. Ознайомлення з обладнанням кабінету хімії та лабораторним посудом.

Хімія – експериментальна наука. Тому перед тим, як виконувати досліди, уважно прочитай правила техніки безпеки в хімічному кабінеті. За найменшого сумніву звертайся до вчителя і не роби нічого на власний розсуд. Домашній експеримент із нешкідливими та доступними речовинами здійснюй лише після того, як вивчиш теоретичний матеріал і одержиш на це дозвіл батьків. Уважна, акуратна та професійна робота не тільки вчителя та учнів під час проведення демонстраційного. Практичного та лабораторного експерименту при вивченні хімії в загальноосвітній середній школі допоможе уникнути нещасних випадків учасникам навчально – виховного процесу: порізів склом рук, опіків гарячими предметами та концентрованими кислотами і лугами, попередити отруєння. Це забезпечується обов’язковим виконанням вимог правил техніки безпеки та їх дотримання при підготовці до експерименту, під час його проведення та після його завершення.



Основні застережливі заходи під час роботи в кабінеті хімії.

1. Працюйте в кабінеті хімії обов’язково в халаті.

2. Будьте максимально обережні при виконанні будь – яких практичних робіт, пам’ятаючи, що неохайність, неуважність. Недостатня обізнаність із властивостями речовин, з якими проводиться робота, може спричинити нещасний випадок.

3. Виконуйте тільки ті хімічні досліди, які погоджено з вчителем, під його наглядом.

4. Уважно читайте етикетку на посудині з тією речовиною, яку берете для досліду. Відкриваючи пробку, не кладіть її на лабораторний стіл боком, а поставте догори.

5. Реактиви для дослідів беріть тільки в тих кількостях, які зазначені в інструкції.

6. Якщо в інструкції не сказано, яку масу чи об’єм речовини треба взяти, то суху речовину беріть у такій кіль кості, щоб вона закрила лише дно пробірки.

7. Надлишок узятого реактиву ні в якому разі не зливайте назад у посудину, де він зберігався.

8. При наливанні рідин беріть посудину з реактивом так, щоб етикетка спрямовувалася у бік долоні, знімайте краплю з краю шийки посудини, бо рідина стікатиме по склу, псуватиме етикетку, може обпалити руки.

9. Посудину, з якої взяли реактив, одразу закрийте пробкою і поставте на місце.

10. При нагріванні розчинів у пробірці користуйтеся дерев’яним тримачем. Уважно стеж за тим. Щоб отвір пробірки був спрямований у бік від облич працюючих, бо рідина через перегрівання може викинутися з пробірки.

11. При нагріванні рідин стежте, щоб не перегрівалися стінки посудини над рідиною, бо при попаданні на перегріте скло крапель рідини посудина може тріснути.

12. Щоб уникнути перегрівання, ніколи не нагрівайте пробірку лише знизу, а прогрівайте всю пробірку, весь її вміст.

13. Не заглядайте в пробірку, в якій нагрівається рідина, і не нахиляйтеся над посудиною, в яку наливається будь – яка рідина, бо непомітні бризки можуть попасти в очі.

14. Ніякі речовини не пробуйте на смак.

15. Нюхайте будь – які речовини з обережністю, не нахиляйтеся над посудиною і не вдихайте повними грудьми. А спрямовуйте до себе пару чи газ рухами руки.

16. Додержуйтесь особливої обережності при роботі з нагрівальними приладами.

17. Гарячі предмети ставте на керамічну плитку або спеціальну підставку.

18. Відпрацьовані реактиви зливайте у раковину (після їх нейтралізації), а цінні реактиви - у спеціальні посудини.

19. Користуючись спиртівкою, не запалюйте її від іншої спиртівки, бо може розлитися спирт і виникне пожежа.

20. Щоб погасити полум’я спиртівки її треба закрити ковпачком.

21. Особливо обережним треба бути під час роботи з кислотами та лугами, які можуть викликати опіки, пошкодити одяг.

22. Не можна закривати отвір пробірки пальцем і струшувати її! Так можна одержати важкий хімічний опік.

23. Забороняється набирати розчини кислот, лугів та інших агресивних речовин у піпетку ротом, оскільки можливі хімічні опіки порожнини рота, а також отруєння. Концентровані луги, кислоти та інші їдкі речовини набирати в піпетку за допомогою гумової груші та спеціальних піпеток або шприца.

24. Зважувати отруйні речовини потрібно тільки під витяжкою.

25. Зберігати отруйні та вогненебезпечні речовини і працювати з ними потрібно у витяжній шафі. Використаний посуд має бути знешкоджений і вимитий під тягою.

26. Категорично забороняється працювати з отруйними речовинами без гумових рукавичок.

27. Прилади для роботи з летючими речовинами і газами повинні бути герметичними.

28. Після закінчення роботи приберіть своє робоче місце. Виключіть воду, електронагрівальні прилади і обов’язково ретельно вимийте руки.

29. Не кладіть свої сніданки на лабораторні столи і ніколи не вживайте їжу в кабінеті.



У разі нещасного випадку негайно звертайтеся до вчителя!

§ 2. Практична робота №1

Основні операції з лабораторним посудом та приладами (робота з мірним посудом (колби, циліндри, склянки), піпетками, газовідвідною трубкою, терезами; збирання приладів для добування та збирання газів).

Правила фільтрування

1.Ніколи не наливайте повний фільтр рідини, тому що вона всмоктуватиметься фільтрувальним папером, переходячи разом з каламуттю через край фільтра, і забруднюватиме фільтрат.

2.Рідини треба наливати стільки, щоб вона не досягла до країв фільтра на 0,5 см.

2.В міру проходження рідини через фільтр слід підливати в лійку нові і нові порції.

Щоб приготувати фільтр, візьміть квадратний аркуш паперу, бік якого вдвічі більший за діаметр лійки, в яку вкладатиметься фільтр. Аркуш паперу складіть учетверо, приміряйте до лійки і відріжте по дузі так, щоб вийшов сектор із чотирьох шарів паперу. Розгорніть сектор ( відгорніть один шар від трьох останніх) – утвориться паперовий конус – фільтр. Вкладіть його у фільтрувальну лійку. Під час фільтрування забруднений розчин наливайте по скляній паличці, нижній кінець якої направте на стінку лійки.
Правила техніки безпеки при роботі зі спиртівкою

Поводження з нагрівними приладами

Працюючи зі спиртівкою, газовим пальником або електронагрівником, дотримуйтеся певних правил!



Робота зі спиртівкою

1. Перш ніж запалити спиртівку, перевірте, чи є в ній спирт та чи хороший гніт.

2. Спиртівку запалюйте сірником.

3. Пам’ятайте: дмухати на спиртівку не можна.

4. Не можна запалювати її від іншої спиртівки – це може призвести до пожежі.

5. Спиртівку потрібно гасити, накриваючи полум’я ковпачком.



спиртівка лабораторна, сл-2
Поводження з лабораторним штативом

Ознайомтеся з будовою штатива та виконайте такі операції:

1) закріпіть муфту на середині стержня штатива. Пересуньте її вгору й опустіть вниз. Закріпіть у муфті тримач;

2) закріпіть на штативі кільце, не знімаючи тримача. Що для цього треба зробити?

3) закріпіть пробірку в тримачі штатива. Це треба зробити так, щоб пробірка не випадала і щоб її можна було переміщувати, тобто пробірку треба затиснути, але не дуже сильно, бо вона може тріснути. Закріплювати пробірку треба не на середині, а біля отвору (мал. 6). Щоб вийняти пробірку зі штатива, треба послабити гвинт;

4) помістіть на кільце штатива хімічний стакан. Спочатку

на кільце штатива покладіть спеціальну сітку, а потім на неї поставте стакан;




Лабораторний штатив:

1- підставка;

2 – муфта;

3 – стержень;

4 – тримач;

5 – гвинт тримача;

6 – кільце.

Обладнання кабінету хімії та лабораторний посуд.

Щоб ознайомитися з лабораторним посудом на практиці, виконаємо кілька простих дій. Спочатку виготовимо розчин добре відомої тобі з повсякденного життя питної соди. Її хімічна назва – натрій гідрогенкарбонат. Розітремо питну соду на порошок. Для подрібнення і розтирання твердих речовин використовують ступку з товкачиком. У пробірку за допомогою шпателя помістимо трохи питної соди. Доллємо до соди води з промивалки. Візьмемо пробірку у ліву руку трьома пальцями близько до отвору. Тепер візьмемо пляшку зі столовим оцтом. Наллємо оцет у хімічний стакан. А звідти переллємо трохи рідини у пробірку. За допомогою градуйованих стаканів і колб можна відміряти рідини певного об’єму. А тепер прокип’ятимо подрібнену червонокачанну капусту і профільтруємо одержаний розчин. Для нагрівання рідин у лабораторних умовах використовують хімічні стакани і кругло донні колби. Для виконання одного й того самого досліду можна використати різне лабораторне обладнання і посуд. А можна обійтися й без хімічного посуду, виконуючи дослід просто неба. Наприклад, змоделювати виверження вулкана. Цей дослід треба виконувати, надягнувши захисні окуляри під наглядом дорослих.



Складання найпростішого приладу і перевірка його герметичності.

1.Уважно розгляньте малюнок і з’ясуйте, з яких частин складається прилад.

2. Підберіть деталі приладу і підготуйте їх до монтажу. Для цього припасуйте гумову пробку до хімічного посуду – пробірки або колби і газовідвідної трубки, оплавте гострі кінці скляної трубки і змочіть їх водою або гліцерином. Підберіть гумову трубку, призначену для сполучення скляних трубок, так, щоб її внутрішній діаметр був приблизно на 1,5 – 2 мм менше зовнішнього діаметра скляної трубки. Кінчик гумової трубки злегка змочіть водою або гліцерином.

3. Змонтуйте прилад. Вставляючи скляну трубку в пробку. Одягаючи гумову трубку на склянку, тримайте гумову трубку в лівій руці біля самого кінця, а скляну – правою рукою також біля самого кінця, на який одягаєте гумову трубку.

Закриваючи пробірку пробкою з газовідвідною трубкою, тримайте пробірку в лівій руці за її верхню частину біля отвору, а пробку з газовідвідною трубкою - в правій руці за пробку. Повертайте пробку з газовідвідною трубкою, ніби вгвинчуючи її в отвір пробірки.

4. Випробуйте прилад на герметичність. З цією метою опустіть кінець газовідвідної трубки приладу в стакан з водою. Зігрійте пробірку долонею руки. Якщо прилад герметичний, то через кілька секунд, почнуть виділятися бульбашки повітря, що розширюється від нагрівання і виходить з трубки. Якщо цього не відбувається, закрийте пробірку щільніше пробкою і знову перевірте прилад на герметичність.



Завдання для самоконтролю

1. Продемонструй, використовуючи пляшечку з парфумами, як правильно ознайомлюватися із запахом речовин.

2. Для читання шифрограми використовуйте тільки ті літери, які в рядку прямокутника зустрічаються один раз. Дотримавшись цієї вимоги, ви прочитаєте назви лабораторного обладнання.

о

е

в

р

е

м

о

м

н

м

к

с

а

с

с



§ 3. Зародження науки хімії. Реміснича хімія.
Останнім часом ми все більше переконуємося, що в давнину наші предки володіли доволі прогресивними знаннями та користувалися хитромудрими винаходами. Нам відомі їхні глибокі знання у філософії, механіці, їхні вражаючі військові машини, водяні насоси і млини. А що нам відомо про таку галузь науки як хімія того періоду. Так відомо небагато, можна сказати зовсім мало, та все ж поговорити є про що.

Хімічні знання у первісних людей. Процес накопичення хіміко-практичних знань почався в глибоку давнину. Протікав він повільно. Умови життя людей при первісному ладі, коли вони здобували засоби до існування шляхом використання природних продуктів, не сприяли розвитку продуктивних сил. Минуло кілька тисячоліть, перш ніж первісні люди в жорстокій боротьбі за життя оволоділи деякими випадковими хімічними знаннями. В доісторичні часи люди познайомилися з кухонною сіллю, її смаковими і консервувальними властивостями. Потреба в одязі навчила наших далеких предків примітивних методів обробітку шкур тварин.

Оволодіння вогнем відбулося приблизно 100 000 років тому і ознаменувало нову еру в історії культури. Для людини кам'яного віку вогнище стало і своєрідною хімічною лабораторією. На вогні вона обробляла різні камені і мінерали, обпалювала глиняний посуд. Тут же були отримані і перші зразки металів з руд – свинець, олово і мідь.



http://im4-tub-ua.yandex.net/i?id=155033253-38-72&n=21

На ранніх стадіях первісного ладу метали, особливо ті, які зустрічаються в самородному стані, застосовувалися для прикрас. А в епоху неоліту метали вже застосовувалися для виготовлення знарядь праці та зброї. В ряді регіонів люди були знайомі і з деякими властивостями металів, наприклад плавкістю.

Назви деяких металів на мовах древніх народів пов'язані з космічними явищами. Золото, наприклад, називаюлось сонячним металом або просто сонцем. Назва Aurum походить від латинського «аврора» – ранкова зоря. Стародавні єгиптяни, вірмени та інші народи знали про метеоритне залізо, яке називали «те, що впало з неба» чи «таким, що капнуло з неба». В епоху первісного суспільства були відомі і деякі мінеральні фарби (охра, умбра та ін.), що застосовувалися для фарбування різних предметів побуту, тканин, для печерного живопису і татуювання.

Початкові досягнення людини в області практичної хімії були дуже скромні, але на їх основі відбувався розвиток хімічних знань у наступні епохи.



Реміснича хімія у рабовласницькому суспільстві

В рабовласницькому суспільстві, заснованому на експлуатації праці величезної кількості рабів, зародилася спеціалізація виробничих процесів, з’явилися ремісники - професіонали в різних областях хімічної техніки. Значні досягнення були зроблені в галузі металургії. За кілька тисячоліть до н. е. в стародавніх районах Месопотамії, Закавказзя, Малої Азії та Єгипту видобували, очищали і обробляли золото. Були добре відомі прийоми видобутку з руд міді, олова, свинцю, а пізніше срібла та ртуті. Особливий інтерес викликає широке поширення в стародавньому світі мідних («мідний вік»), а в подальшому бронзових («бронзовий вік») виробів. Припущення про те, що всі ці предмети вироблені із самородної міді, не витримує критики, якщо зважити на порівняну рідкість самородної міді в природі. Безсумнівно, що великі кількості міді отримували в давнину не тільки з окисних руд, а й з сірчистих. Мабуть, сірчисті руди перед виплавкою міді піддавалися окислювальному випалу, як це описано в пізніших творах (наприклад, у Теофіла-пресвітера в X ст.). Вироби з чистої міді виробляли в Месопотамії, Малій Азії, в Єгипті в IV-III тисячолітті до н. е. До середини III тисячоліття до н. е. відноситься початок «бронзового віку».

Залізо в цю епоху було відоме тільки метеоритне. Залізо з металевих руд тоді не отримували, незважаючи на те що для цього зовсім не були потрібні високі температури. Тільки в XII ст. до н. е. в Малій Азії, на півдні Вірменії, в Єгипті та Месопотамії з’явилися вироби із «земного» заліза і почався «залізний вік». Археологічні дані вказують, що найбільш вірогідною батьківщиною металургійних виробництв слід вважати південні райони сучасної Вірменії, Анатолії та Малої Азії. Подальшим важливим кроком став розвиток виробництва кераміки, скла, мінеральних і рослинних барвників, в’яжучих будівельних матеріалів, фармацевтичних та косметичних засобів і т. д.

Фарбування тканин.

Ви коли-небудь помічали, що колір може впливати на настрій? Недарма люди з давніх-давен намагалися зробити свій одяг кольоровим і навчилися фарбувати тканину.

Купуючи одяг, предмети інтер’єру чи тканину для їх виготовлення, ви, мабуть, хочете, аби ці речі довго зберігали яскраві кольори. Щоб довідатися, як досягають стійкості барв і як розвивалися традиційні методи фарбування, ми завітали до Музею кольору, створеного Товариством фарбувальників і колористів (місто Брадфорд, що на півночі Англії)*. У галереї кольору і текстилю ми побачили незвичайні барвники, які використовуються вже багато століть.

До другої половини XIX століття тканини фарбували лише природними барвниками. Їх отримували з рослин, комах та молюсків. Наприклад, така рослина, як вайда фарбувальна, давала блакитну барву , резеда жовтенька — жовту , а марена красильна — червону. Чорний барвник отримували з кампешевого дерева, а фіолетовий — з рочели красильної, одного з видів лишайника. З молюска мурекса виготовляли дуже цінний пурпуровий барвник, відомий як тирський або імперський пурпур. Цим барвником фарбували шати римських імператорів.

Ще задовго до епохи римських імператорів знатні і заможні люди носили одяг, пофарбований натуральними барвниками (Естер 8:15). Червону фарбу виготовляли, наприклад, з тіл самиць комахи кошенілі. Імовірно, саме з кошенілі в стародавньому Ізраїлі отримували багряну красильну речовину, якою фарбували одяг первосвященика, а також тканину для оздоби скинії

Коротко про хімію барвників


  1. Ще в X ст. до н. е. на дні Середземного моря поблизу Тіра — легендарного міста в стародавній країні Фінікії, — ловили равликів. Сотні рабів приходили щоденно і пірнали за равликами в море. Інші раби вичавлювали їх, розтирали із сіллю і піддавали подальшій обробці, яка складалася із багатьох операцій. Добута речовина спочатку була білою або блідо-жовтою, але під дією повітря і сонячного світла поступово ставала лимонно-жовтою, потім зеленою і, нарешті, набувала чудового фіолетово- червоного забарвлення. Отриманий пурпур протягом багатьох віків був найбільш цінним із всіх барвників. Він був тоді символом влади — право носити пофарбований пурпуром одяг було привілеєм правителів та наближених до них знатних осіб.

  2. Індиго — фіолетово-синій барвник рослинного походження — протягом багатьох років був одним із джерел наживи Ост-Індської компанії.

  3. В наші дні всі давно звикли до того, що дешеві, і в той же час яскраві барвники всіх кольорів і відтінків легко купити в магазині. Для їх виготовлення вже не потрібна непосильна праця рабів чи населення колоній. Барвники, в тім числі пурпур та індиго, виготовляють на хімічних заводах. Проте, пурпур та індиго втратили свою колишню славу. їх витіснили більш світло-стійкі синтетичні барвники.

Сьогодні ми вже звикли до практичного, гарного й зручного посуду. А чи знаєте ви історію гончарного ремесла?

Людина тривалий час зберігала воду в дерев’яній корчазі або гарбузі, з якого виймали м’якоть, а остов висушували на сонці. Але корчага всотувала воду, а гарбуз швидко промокав і псувався. Потрібен був інший посуд. Наприклад, глиною, змоченою водою, обліплювали пруття. Коли гілки прогоряли при опалюванні, залишалося глиняне тіло, на якому були сліди пруття. Втім, деякі вчені вважають, що на шляху до оволодіння гончарним ремеслом, майстри обходилися без каркаса з пруття: вони просто видавлювали заглиблення в грудці глини. Але, так чи інакше, з’явився перший горщик, отже, людина навчилася гончарної справи, а далі — оволодіння іншими науками й ремеслами відбувалося швидше. Як же виглядав гончарний процес? Іноді глину розкачували в корж, а потім загинали й піднімали її краї, тримаючи їх між долонями. Потім до країв прикріплювали широкі смуги (стінки горщика). Іноді робили довгий глиняний джгут і закручували його спіраллю. Від центра денця викладали стінки й згладжували рубці джгута мокрою долонею. Але оскільки вироблення глиняного посуду справа трудомістка, то виникла потреба у створенні якогось пристосування. Одночасно, не змовляючись, у багатьох країнах люди винайшли гончарний круг. Грудку глини закріпляли на кругу. Круг обертався. Якщо глиняну грудку притримували руками, то вона перетворювалася на циліндр.



Виготовлення кераміки
Особливості виробів із глини Керамічні вироби широко представлено в побуті та будівництві. Слово «кераміка» настільки міцно ввійшло в нашу мову, що ми дивуємося, коли дізнаємося, що воно іншомовного походження. Насправді слово «кераміка» бере свій початок із Греції: грецьке слово keramos означає «глиняний посуд». Керамічні вироби здавна одержували обпалюванням глини або сумішей її з певними мінеральними добавками. Розкопки показують, що керамічні вироби виготовляються людиною з епохи неоліту (8—3 тис. років до н. е.). Оскільки глина є досить поширеною в природі, то і гончарне ремесло широко й часто незалежно розвивалося в різних частинах світу, відносно легко переймалося і поширювалося.

Виготовлення скла

Історія скла походить із глибокої давнини. Відомо, що в Єгипті та Месопотамії воно з'явилося вже 6000 років тому. Імовірно, що скло почали виготовляти все-таки дещо пізніше, ніж перші керамічні вироби, оскільки для його виробництва застосовувалися більш високі температури, ніж для обпалювання глини. Якщо для найпростіших керамічних виробів вистачало лише глини, то для скла необхідно як мінімум три компоненти.


Для скловаріння використовують лише найчистіші різновиди кварцового піску, у яких загальна кількість забруднень не перевищує 2—3 %. Особливо небажаною є наявність Fе, що навіть у незначних кількостях (десяті частки %) надає склу зеленуватого кольору. Якщо до піску додати соду (Nа2С03), то зварити скло можна буде і при температурі на 200—300 °С нижчій. Такий сплав виявиться менш в'язким (пухирці легше видаляються при варінні, а вироби легше формуються). Але! Таке скло є розчинним у воді, а вироби з нього піддаються руйнуванню під впливом атмосферних явищ. Для надання склу нерозчинності до його складу вводять третій компонент—вапно, вапняк, крейду — усі вони мають одну хімічну формулу— СаС03.

Уперше віконне скло, хоча й досить недосконале, з'явилося на межі старої і нової ер літочислення у римлян. Однак після падіння Римської імперії секрети його виробництва було загублено, тому в початковий період Середньовіччя в Європі віконного скла не знали. Звичайно, виникає запитання: «А що ж було у вікнах?». Часто вікна закривалися суцільними дерев'яними ставнями. У теплі дні їх відкривали, впускаючи денне світло до приміщення. В інший час вікна закривалися, і приміщення освітлювали свічками. У Росії свічки, які були дорогими, часто замінювали палаючою скіпкою.


У деяких палацах, парадних будинках і культових спорудах у Європі у віконні прорізи вставляли пластинки слюди, які коштували дуже дорого. У будинках простих людей з цією метою використовували бичачий міхур і просалений папір або тканину. У середині XVI ст. навіть у палацах французьких королів вікна закривалися просаленим полотном або папером. Лише в середині XVII ст. при Людовіку XIV у вікнах його палацу з'явилося скло у вигляді маленьких квадратиків, вставлених у свинцеве переплетення. Листове скло великої площі довго не вміли одержувати. Тому навіть у XVIII ст. засклені вікна мали дрібне переплетіння, про що свідчать реставровані будинки петрівської епохи, наприклад, Меньшиковський палац у Санкт-Петербурзі. Як же вироблялося віконне скло?
Як уже було сказано, римляни навчилися виготовляти віконне скло наприкінці старої ери. Вони робили це шляхом виливання та розкачування рідкого скла у форму, що мала вигляд листа і виготовлялася із глини. Злитки виймалися з форми ще в гарячому вигляді, доки скло зберігало пластичність.
На території давньослов'янської держави археологи неодноразово знаходили фрагменти скляних кругів діаметром 200—250 мм із добре обробленими краями. Учені сходяться на думці, що ці скляні круги слугували для скління вікон великих громадських будинків, наприклад, храму Київської Софії та інших церков домонгольської Русі. Вважають, що спосіб їх виробництва зводився до наступного: у формі видувалася посудина у вигляді конусоподібного графина, дно цього «графина» обрізалося і краї заверталися.

Метали давнини.Першими металами, на які людина звернула увагу, були самородні мідь і золото. Червонясту мідь і жовтувате золото, які мали красивий металічний блиск, не можна було не помітити серед тьмяної сірувато-коричневої породи.

Спочатку метали, як і кольрові камінці чи перламутрові морські мушлі, служили лише прикрасами. Проте невдовзі виявилось, що метали вигідно відрізняються від усіх інших прикрас. Камінь від удару розсипається на порох, дерево і кістки дають тріщини; вдаряючи по шматочку металу, можна надати йому потрібної форми.

Обробляючи мідь, людина помітила, що виготовити з неї наконечник для стріли набагато легше, ніж з каменю, та й тупляться мідні наконечники повільніше, ніж кам’яні.

З часом виявилось, що мідь можна отримати із каміння певного виду, і що знайти таке каміння набагато простіше, ніж чисту самородну мідь. Коли і ким було зроблено таке відкриття, ми :і вами не знаємо, і, можливо, це назавжди залишиться таємницею.

Але можна уявити, як це відбулося. Загорівся ліс, який ріс на грунті, в якому було якесь голубе каміння. Люди, що прийшли на згарище, знайшли в попелі блискучі кульки міді, і хтось перший здогадався, що, нагріваючи це голубе каміння у вогнищі, можна отримати мідь. Так чи інакше, але з цього часу мідь стала доступним матеріалом, і її почали використовувати для виготовлення засобів праці, предметів домашнього вжитку.
Люди бронзового віку дізнались про існування заліза — твердішого матеріалу, ніж бронза. Спочатку залізо було дуже рідкісним і дорогим металом, оскільки це були уламки метеоритів.

Чисте залізо не дуже тверде, проте в процесі виплавляння залізо може увібрати в себе стільки вуглецю з деревного вугілля, що утворюється сталь. Цей сплав твердіший за найкращу бронзу, і виготовлений з нього наконечник довго залишається гострим. Отримання сталі стало поворотним моментом в історії розвитку металургії і в історії розвитку суспільства.



Завдання для самоконтролю.

  1. Що стало поштовхом до зародження науки хімії?

  2. Як люди фарбували тканини в давнину?

  3. Коли з’явилось гончарне ремесло?

  4. Назвіть метали давнини. Як їх використовували?




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал