«апостоли та учні ісуса христа»



Скачати 130.8 Kb.
Дата конвертації20.03.2017
Розмір130.8 Kb.
ПРОЕКТ НА ТЕМУ: «АПОСТОЛИ ТА УЧНІ ІСУСА ХРИСТА»

ЖИТТЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА

В Ісуса Христа було багато учнів, і кожен із них був особливим. Усі вони проповідували вчення Ісуса Христа і своїм життям прослявляли Бога. Але мій вибір зупинився на апостолі Павлі, адже, хоча Павло став апостолом Спасителя після земного життя Ісуса, він не був гіршим за всіх інших, обраних раніше. А до дослідження історії життя цього християнського сподвижника мене спонукала біблійна історія, що описує його надзвичайне навернення в християнство. Про це ми читаємо в книзі Дії святих апостолів: «А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й привести до Єрусалиму. А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?



А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!

А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску» (Дії, 9:1-8).

Що ж Біблія повідомляє нам про апостола Павла?

Походив він з єврейської глибокорелігійної родини, мав спочатку ім’я Савло, належав до племені Веніяминового, найменшого з 12 племен ізраїлевих, і був, як припускають, названий на честь легендарного героя веніяминян – царя Саула.

Павло народився в місті Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченістю своїх мешканців. Він успадкував від свого батька римське громадянство, про що ми дізнаємося з опису однієї неприємної пригоди, що трапилася з Павлом у Єрусалимі: «І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?



Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік!

Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин? А він: Так! відказав. Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув... А Павло відказав: А я в нім і родився!» (Дії, 22:25-28). Про це нам нагадує і друге, латинське, ім’я Тарсянина – Павло, яке він часто вживає у своїх посланнях. Євангеліст Лука у Діях апостолів називає його Савлом (Дії 7:58, Дії 8:1), а другим ім’ям – Павло – лише побіжно у Дії 13:9. Савло, отже, не поміняв через навернення свого імені на Павло, а лише мав цих два імені і вживав їх без видимого наголосу чи переваги. Він пишався тим, що не став елліністом, і сказав про себе: «…то тим більше я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом» (Фил., 3:4,5), зберіг батьківську мову і традиції предків.

Подальшу освіту апостол Павло здобув у Єрусалимі, в школі відомого рабина Гамалиїла, про що він згадує у своїх проповідях і посланнях. Незважаючи на приналежність до партії фарисеїв, був людиною вільнодумною і знавцем грецької мудрості.

За єврейським звичаєм молодий Савло вивчив ремесло виготовлення наметів, яке потім допомогло йому заробляти на прожиток власною працею (Дії, 18:3). Можливо, це є непрямим свідченням того, що Павло збирався стати рабином: за навчання Торі не можна було брати гроші, тому всі рабини заробляли собі на життя тим чи іншим ремеслом. У посланнях Павло не раз згадує, що не був тягарем для громади, оскільки годував себе сам (1 Кор., 9:13-15). Чи був Савло неодруженим, чи вдівцем, у Новому Завіті не сказано однозначно, однак він сам каже: «Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» (1 Кор., 7:8).

Павло був, напевно, свідком перших промов первомученика Стефана, які його дуже образили. На зібранні старійшин Савло «подає голос» заодно із садукейською партією, стривожений підривом авторитету Храму. А коли розлючені члени синедріону за містом побивали Стефана камінням, то Савло схвалював їхні дії: «І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом» (Дії, 7:58).

Згодом Савло стає переконаним і ревним гонителем ранніх християн, фактично очоливши їх переслідування. Багатьох християн було вкинуто за грати; в очікуванні судового процесу їх змушували зректися імені Ісуса (Дії, 26:10).

Савло почув, що новітні єресі перекинулися далі і одним з центрів став Дамаск. Він іде до первосвященика Каяфи з проханням дати йому повноваження – листи: він розшукає єретиків і з охороною приведе у Єрусалим. Первосвященик охоче дає йому листи до провідників дамаських синагог. І, сповнений рішучості та злоби, про що ми згадували вище (Дії, 9:1,2), Савло вирушає в дорогу.



Але під час своєї подорожі до Дамаску з метою переслідування християн він мав видіння Христа, після чого став ревним апостолом християнства. Опівдні в дорозі його несподівано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесний голос: «Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?». На що Савло сказав: «Хто ти, Господи?». Й почув відповідь: «Я Ісус, що Його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити».

Здивованого й осліпленого Савла привели в Дамаск, де після зустрічі з учнем Христа Ананієм він прозрів, а той сказав: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми...» (Див.: Дії, 9:3-19).

Після навернення Павла у християнство й сповнення Святим Духом інші апостоли з недовірою поставилися до нього і спілкувалися через посередника – апостола Варнаву, з яким Павло згодом здійснював апостольські труди в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Коринфі та Ефесі. І лише через три роки він наважився зустрітися з апостолом Петром (Гал., 1:17-18). Заручившись підтримкою апостола Петра, Павло зупиняється в Антіохії, де його сподвижниками стають Варнава і Марко (Дії, 12:24). Саме тому апостол Павло змушений був часто і нагадувати про те, що він «поставлений ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа й Бога Отця, що з мертвих Його воскресив» (Галатам, 1:1).

Павло в тому ж Посланні до Галатів повідомляє, що він після Дамаска не пішов в Єрусалим, але відправився проповідувати в Аравію, після чого повернувся в Дамаск, де його намагався заарештувати намісник набатейського царя Арети IV (Гал., 1:17; 2 Кор., 11:32). Співставлення історичних подій того часу дає можливість стверджувати, що це відбулося близько 37 – 40 років.

Потім Павло ще 14 років займається проповідницьким служінням в Сирії та Кілікії, де він викликає нарікання з боку юдеїв-християн (фарисейської єресі) за заперечення необхідності обрізання. Суперечки між прихильниками Павла і його противниками спричинили скликання Апостольського собору (Дії, 15:1-6). На апостольському соборі у 48-49 р. апостол Павло висловив рішуче переконання, що для навернення язичників у християнство вирішальною є віра в Христа, а не приналежність до юдейської релігії.

Коли в Антіохію прибуває Петро, ​​то у нього з Павлом починаються дебати (Гал., 2:11-14). Згодом Павло поширює свою проповідь на Європу, проповідуючи на Балканах (Філіппи, Фессалоніки, Афіни, Коринф) і в Італії. Одним з найбільш значущих його послань є Послання до римлян, написане у 58 році в Коринфі і адресоване християнській громаді Риму.

Апостол Павло став ревним проповідником Євангелія в Палестині, Греції, Малій Азії, Італії та інших регіонах античного світу. Проповідуючи слово Боже, апостол Павло також зцілював важко хворих, але зазнавав переслідувань та нападів. Кілька разів він був чудесним чином врятований Господом (після побиття камінням та потоплення корабля). В наступні роки проповідував у Малій Азії, Македонії, Греції, всюди засновуючи християнські громади.

Незважаючи на всі ці негаразди, апостол продовжив свою проповідницьку діяльність. Він поєднував у собі такі риси характеру, які роблять з простої людини справжнього апостола: віра в Бога, наполегливість, сила духу, любов до ближнього. На його рахунку численні послання (всього – 14) у Новому Заповіті: до римлян, коринтян, галатів, ефесян тощо. Він був немов поводирем, який веде сліпий народ до Небесного Царства, а люди, які відрікаються від спасіння, тим самим погоджуються на вічні муки в пеклі. І не раз він підкреслював думку, що є ревним виконавцем волі Господа: «Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для звіщання Євангелії Божої» (Римлянам, 1:1).

В кінці 50-х років у Єрусалимі був заарештований. Після дворічного ув’язнення в Кесарії Агріппа відправив Павла до Рима на суд кесаря, де апостол знайшов мученицьку смерть – апостола засудили на смерть і стратили усікновенням голови (через рік після смерті апостола Петра) в Римі за правління імператора Нерона у 64 році (за іншою версією – у 67-68 р.).

На місці його поховання учні залишили пам’ятний знак, який дозволив імператору Костянтину розшукати це місце і побудувати там церкву Сан Паоло Фуорі ле Мура. Про це пише і папа Климент I у своєму першому листі, що апостоли Павло та Петро померли смертю мучеників.



Коли я досліджував книгу Дії святих апостолів, мене дуже вразили події, що відбувалися в житті апостола Павла і свідчили про присутність Божу в його долі. Зокрема (а це все було під час першої місонерської подорожі), під час перебування в Антіохії Варнаву і Савла прикликав Дух Святий для проповіді в різних містах. Проповідуючи в місті Лістрі, Павло побачив одного чоловіка, що з самого початку своїх днів не міг ходити. Але в цього нещасного була надзвичайно велика віра, і він був уздоровлений тієї ж миті: «…то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав…» (Дії, 14:10).

А люди, побачивши, що Павло вчинив, почали називати їх богами. Почувши це, апостоли роздерли свій одяг і почали кричати, що вони лише прості смертні, а на світі є лиш один-єдиний Бог – Отець наш Небесний.

Я не міг залишатися байдужим і тоді, коли прочитав, що з Антіохії й Іконії посходились юдеї та, підбуривши натовп, побили Павла камінням. Потім, думаючи, що він помер, виволікли його за місто. Але Господь зберіг апостолу життя: учні знайшли його, і Павло, вставши, повернувся до міста.

Коли Павло перебував у Лістрі, йому від Бога з’явилося видіння, у якому йому було сказано, щоб ішов проповідувати в Македонію. Побачивши видіння, апостоли зрозуміли, що Бог кличе їх звіщати Євангелію язичникам і далі.

В Македонії, в місті Филипи, апостолів переслідувала одна віщунка, яка давала великий прибуток своїм панам. Вона йшла слідом за Павлом і кричала, говорячи: «Оці люди – це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!». Обурившись, Павло вигнав віщунського духа з її тіла.

Дізнавшись про це, пани віддали апостола Павла і Силу начальникам міста, а ті, завдавши їм багато ран, посадили у в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

А опівночі, коли Павло й Сила молилися Богові і славили Його в піснях, повідчинялися грати й кайдани з бранців попадали. Як прокинувся ж сторож в’язничний і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити. Але Павло скрикнув, щоб він не робив цього, бо всі в’язні на місці. І сторож, зрозумівши силу Божу, почав розпитувати їх, як спастись. А вони сказали: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім». І весь дім в’язничного сторожа увірував і охрестився.

Також мене дуже вразила подія, що відбулася у Троаді, де Павло зі своїми супутниками прожили сім днів. Першого дня учні зібралися на ламанні хліба, а Павло мав промову і затягнув він її від ранку аж до опівночі. А один юнак – Євтих – сидів на вікні, слухаючи промову, ненароком міцно заснув і, хитнувшись, упав з третього поверху та й помер. Але Павло спустився вниз та оживив юнака.

Історія життя апостола Павла навчає нас, як потрібно відгукуватися на голос Божий і як потрібно жити, щоб принести справі Божій якнайбільше користі.

Працюючи над проектом, я довго шукав інформацію про тих сучасників, чиє життя хоча б якось нагадувало життя апостола Павла. І нарешті мені прийшла в голову думка, що варто зупинитися на сьогоднішніх подіях в Україні. Адже там, де зараз на Сході йде кровопролитна війна, теж знаходяться люди, які жертвують своїм життям заради миру в Україні, які з Божою допомогою стараються підтримати патріотичний дух солдатів, вселити в їхні серця віру в Бога і Його захист.

Мою увагу привернула розповідь Юлії Томчишин, поміщена у виданні «Наш День», у якій вона пише про військового капелана Івана Ісаєвича, котрий уже кілька місяців перебуває у зоні АТО. Журналістка зауважує, що, вирушаючи у відпустку на рідне Закарпаття, він завітав у Тернопіль, аби зустрітися з друзями, відпочити та поспілкуватися з молоддю.

У мирному житті отець Іван – судовий вікарій, він очолює єпархійний трибунал Мукачівської греко-католицької єпархії. Активно працює з молоддю, опікується сиротами, кілька років тому заснував унікальний дитячий садок «Назарет» та будинок сімейного типу в селищі Королево.  А нині, залишивши своїх підопічних у надійних руках, – перебуває в окопах під Дебальцевим, морально підтримуючи наших бійців, допомагає їм пережити всі жахіття війни.

Іван Ісаєвич під час зустрічі з тернопільськими обновлянами розповів про фронтовий побут, про те, чого не показують у репортажах журналістів, та порадив, що потрібно робити в тилу.

Отець Іван розповідає, що коли почалися події на Сході, не зміг залишатися осторонь – вирушив до наших хлопців як офіційний військовий капелан. Адже він підтримував ще Помаранчеву революцію і був  на Майдані з перших днів і до останніх.

За словами священика, ще якийсь час тому у нашої армії був плачевний стан. Але зараз дуже багато всього змінилося – серед хлопців панує  сильний, патріотичний дух. І він дедалі більше зміцнюється. Не можна говорити, що в української армії немає зброї, засобів захисту. Можливо, не така потужна, як у росіян, але все ж є, і в достатній кількості, аби захищати рідну землю.

Отець Іван розповідає, що на передовій не вистачає військових капеланів. Доволі мало їх і в зоні АТО. Зараз там отець Іван з Чернівців, який його підміняє. Священики зі Львова працюють в 25-й бригаді, ще один – в артилеристів. І два отці Православної церкви Київського Патріархату перебувають неподалік Артемівська.

А от на передовій, на думку отця Івана, насправді бракує справжніх військових капеланів, але таких, які є у закордонних арміях, з військовою підготовкою, що можуть бути для солдатів водночас і священиком, і психологом, і батьком, і солдатом.  Адже хлопці потребують спілкування, підтримки, розуміння. Священика, який буде поряд з ними у радості і біді, в окопах і під час боїв, бути готовим з ними померти, якщо буде потрібно.

Отець Іван просить хлопців не говорити про смерть. Краще жити і виганяти ворогів з рідної землі. Адже є заповідь: «Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого». Якщо ти прийшов на чужу землю, то ти злодій. І той, хто виганяє тебе, то він є воїном-захисником, ангелом-охоронцем для своєї сім’ї. Якщо б ми перейшли на територію Росії і почали мстити, то ми б стали загарбниками. Священики зараз потрібні, щоб зняти жадобу до помсти. Мстити не треба. Потрібно вміти боротися, зупинити ворогів і жити далі.

 Бійці приходять до отця Івана зі своїми радощами і бідами, за благословенням або ж просто поговорити, відкрити душу.

– На війні багато людей змінюються, починають вірити в Бога, шукати в Нього заступництва, – розповідає священик. –  Вони щодня бачать смерть, кров, постійно потрапляють під обстріли. Буває, сидимо вночі в окопах, не можемо заснути. А один з хлопців розповідає про те, як йому бракувало батька, адже він завжди був зайнятий і ніколи не знаходив часу на те, щоб поспілкуватися з сином. У таких непростих обставинах бійці починають відкриватися і розповідати про те, що досі не говорили нікому. Це дуже важливо, адже це і є навернення.  Там, на Сході формується українська нація.

– Приємно, що піднявся не тільки Захід країни і Центр, – продовжує отець Іван. – Важливо, що серед нас є багато хлопців із самого Сходу і Півдня. Просто цього так сильно не афішують у ЗМІ, щоб не накликати біду на їх родини. Вони вчаться в університетах, мають бізнес. Зізнаються: воюють за своїх дітей і їх майбутнє, щоб вони виросли і не були рабами, щоб ними не керували кримінальні авторитети. Одного разу я спілкувався з одним із бійців – йому 54 роки, він самодостатній чоловік: має бізнес, красиву дружину, дітей, прийшов на війну добровольцем. Я питаю його, чого ти  тут, а він каже: «Краще я тут буду боротися і тут загину, аніж вони прийдуть до мене додому. Я прожив уже 54 роки і багато у житті встиг. То нехай я тут буду, аніж 18-річні хлопці. Хочу, щоб вони хоча б до мого віку дожили». Дякуючи таким чоловікам, ми робимо багато і даємо добру відсіч нашим ворогам.

Після відпустки отець Іван знову повернеться на Схід, щоб і далі молитися за перемогу і мир в Україні, за те, щоб Господь зберіг життя українським солдатам.

Слово Боже на Сході проповідують конкретними вчинками й українські волонтери, котрі, ризикуючи власним життям і жертвуючи своїм часом, коштами, здоров’ям, постійно допомагають тим, хто стоїть на захисті нашої України, пам’ятаючи повеління Господнє. Адже Ісус сказав колись своїм учням: «Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Матвія, 25:34-40). І ці Його слова залишаються істинними і сьогодні.
Література

1. Біблія. Переклад проф. Івана Огієнка. 2007.



2. Матеріали з Інету.

Робота Кісляка Дениса Володимировича, учня 7- Б класу ЗОШ І-ІІІ ст. смт Люблинець Ковельського району Волинської області. 2015 рік.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал