Андрійчук І. Ю. Основні форми І чинники делінквентної поведінки молоді та підлітків



Скачати 114.25 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації01.01.2017
Розмір114.25 Kb.

3
Андрійчук І.Ю.

ОСНОВНІ ФОРМИ І ЧИННИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ
ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ ТА ПІДЛІТКІВ

У
статті
розглядаються
детермінанти
антисоціальних форм поведінки молоді, аналізуються
основні негативні чинники, які впливають на формування
делінквентних рис у характері та поведінці підлітків.
Наводяться практичні рекомендації щодо первинного
етапу профілактики та корекції делінквентної поведінки
молоді.
Ключові слова: молодь, підлітки групи ризику,
підлітки-правопорушники,
правослухняна
поведінка,
делінквентна поведінка, девіація.

Однією з найактуальніших проблем сучасного суспільства є неухильне зростання злочинності. Особливе занепокоєння викликає збільшення кількості правопорушень, скоюваних найуразливішою верствою населення – підлітками. Злочинність молоді зумовлена впливом негативних чинників зовнішнього середовища та
інтрапсихічними особливостями самої молоді. Найчастіше скоюють правопорушення особи, що належать до групи ризику. Характерними для них є низький рівень розвитку пізнавальних
і суспільних
інтересів, деформація правосвідомості, некритичне ставлення до поведінки дорослих з антисоціальною спрямованістю. У структурі особистості домінують негативні риси: безвідповідальність, брак самоконтролю, конформізм, агресивність тощо. У деяких випадках антисоціальні форми поведінки неповнолітніх пов’язані з органічними ураженнями нервової системи, явищами інтелектуальної неповноцінності та психопатичними рисами особистості.
Серйозними чинниками делінквентності молоді є

4 алкоголізація та наркотизація. Ці негативні соціальні явища посилюють деформації сприйнятливості особистості та поглиблюють психічні розлади.
Проблемам розуміння сутності та форм делінквентної поведінки присвячено багато наукових і науково-практичних праць. У цьому контексті варто згадати таких дослідників, як С. М. Іншаков, В. А. Горват,
В. В. Козубовський, Л. Я. Оліференко, В. Г. Дєєва, О. М.
Казакова та ін. Питанням профілактики та корекції делінквентної поведінки присвячено розвідки В. М.
Оржехівської, Н. Ю. Максимова, Н. В. Заверико, М. О.
Галагузова та ін., які висвітлюють загальні напрями й тенденції щодо подолання антисоціальних проявів у поведінці підлітків. Проблемні ситуації (конфлікт, відчуження, соціально-психологічна дезадаптація, правопорушення) виникають у житті кожної людини, навіть в умовах соціальної та економічної стабільності.
Діти й підлітки як особлива вікова категорія (відповідно до
Конвенції ООН про права дитини – від народження до досягнення 18-річного віку) з погляду соціальних відносин вирізняються тим, що саме на цьому життєвому етапі відбувається первинна соціалізація. Саме в процесі соціалізації
індивід стає особистістю, здатною функціонувати в певному суспільстві. Уже на цьому етапі формується правосвідомість людини, а також виявляються дефекти правослухняної поведінки.
Метою статті є з’ясування важливого з погляду теорії і практики виховання питання щодо форм антисоціальної поведінки підлітків і чинників, які визначають їх прояви.
Об’єктом нашого розгляду є підлітки і молодь з порушенням процесу соціалізації, коли в їхньому розвитку спостерігається відхилення від соціальних норм і правил.
До цієї категорії можна віднести підлітків групи ризику та молодь-правопорушників.

5
До категорії неповнолітніх групи ризику належать підлітки з неблагополучних сімей, які погано встигають у школі, характеризуються різними виявами девіантної поведінки. Увага до цієї категорії осіб останнім часом значно посилилася. З погляду правослухняної поведінки та правової свідомості це найнебезпечніша група, тому що такі неповнолітні ще не є злочинцями, але вже мають дефекти соціалізації (до того ж правової). До групи ризику таку молодь зараховують із двох причин:
1) певна небезпека для оточення та суспільства через девіантність, іпотенційну делінквентність;
2) аутодеструктивна поведінка (ризик втрати життя, здоров’я, нормальних умов для повноцінного розвитку).
Дослідники виокремлюють різні чинники, що зумовлюють належність підлітків до групи ризику. Так, на думку О. М. Казакової, можна назвати три основні групи чинників ризику, що створюють імовірну небезпеку для оточення і самого неповнолітнього, а саме: психофізичні, соціальні, педагогічні [1].
Л. Я. Оліференко до групи ризику відносить такі категорії підлітків: підлітки з проблемами розвитку, що не мають чітко окресленої клініко-патологічної характеристики; підлітки, що залишилися без піклування батьків через різні життєві обставини; підлітки з неблагополучних, асоціальних сімей; молодь із сімей, що потребують соціально-економічної та соціально- психологічної допомоги й підтримки; молодь з виявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації [2, с. 41].
Відомо, що підлітків з деструктивною поведінкою, проблемами в навчанні та стосунках із найближчим соціальним оточенням часто називають «важкими».А. Л.
Ліхтарников провів опитування 200 учителів навчальних закладів, щоб з’ясувати, що вони мають на увазі під поняттям «важкий» [3]. Виявилося, що найчастіше йдеться про підлітків, з якими важко взаємодіяти на уроці, які

6 агресивні, сперечаються з педагогом, не контролюють власні слова, вчинки та дії і не усвідомлюють відповідальності за них. Таким чином, «важкими» підлітки стають у ситуації, коли дорослі не можуть знайти до них підхід.
«Важка» молодь частіше за інших зазнає різних невдач, що дратують чи непокоять батьків і педагогів. Як наслідок – вони автоматично включаються до групи ризику, і це стає настановленням для самої молоді. Ризик – очікуване неблагополуччя в разі неуспіху в діяльності – призводить до ускладнень у соціалізації, перешкоджає адаптації підлітка до нормального життя в суспільстві, спричиняє порушення правосвідомості, деструктивність і потенційну делінквентність особистості.
Отже, особливістю у ставленні до підлітків групи ризику є те, що формально-юридично вони не вважаються особами, що потребують спеціального підходу. У них є родина, батьки, вони відвідують звичайний навчальний заклад. Однак насправді молодь групи ризику не тільки зазнає впливу різко негативних чинників, є соціально дезадаптованою й агресивною, а й не дістає допомоги та сприяння з боку оточення.
До категорії підлітків-правопорушників належать особи до 18-річного віку, які вчинили кримінально карані діяння.
Для організації та здійснення необхідної виховної роботи з підлітками групи ризику й неповнолітніми правопорушниками потрібне чітке уявлення про специфічність зазначеного контингенту осіб. Основними причинами втягнення молоді до груп ризику та групи правопорушників є такі обставини життя: пияцтво батьків; асоціальний спосіб життя сім’ї (жебрацтво, злодійство, неробство батьків тощо); створення батьками в житлі, де вони мешкають, притулку для кримінальних й асоціальних елементів; сексуальне розбещення батьками своїх дітей,

7 торгівля ними; убивство одного з батьків у присутності дитини; злочинна діяльність батьків та інших близьких родичів; лікування одного з батьків від алкоголізму, наркозалежності, психічного захворювання; жорстоке поводження з підлітками (побої, несправедливі покарання, примусове голодування тощо); бездоглядність, бродяжництво, відсутність постійного місця мешкання; утечі з дому через нерозуміння, байдужість і жорстокість батьків; конфлікти з однолітками; соціально-психологічна дезадаптація, відчуження.
Аналіз умов життя молоді групи ризику свідчить, що неможливо визначити одну головну причину, що стала чинником ризику. Фахівці найчастіше фіксують поєднання декількох несприятливих умов життя, що визначають асоціальну і делінквентну поведінку підлітків [2, с. 59].
До категорії найнебезпечніших форм десоціалізації молоді, що деформують правосвідомість та особистість загалом, належать такі відхилення в поведінці підлітків: агресивна поведінка; аутодеструктивна поведінка
(алкогольна залежність, паління, наркозалежність, суїцидальна поведінка); гемблінг – ігрова залежність
(азартні
ігри); релігійна деструктивна поведінка
(релігійний фанатизм, втягнення в секту); сексуальні адикції, ранні сексуальні стосунки, маргінальність; бродяжництво, безпритульність; делінквентна поведінка.
Зупинимось на характеристиці деяких з них.
Агресивна поведінка, жорстокість завжди були характерними рисами групової поведінки підлітків.
Специфічною особливістю агресивної поведінки в цьому віці є поразка авторитету дорослих. Саме тому в педагогіці підлітковий період життя людини називають «важким». У цьому віці бути агресивним часто означає бути сильним і дорослим, хоча в деяких випадках підліткова агресивність
є зворотним боком беззахисності. Агресія молоді – це наслідок загальної розлюченості та заниженої самооцінки

8 внаслідок життєвих невдач і несправедливості (сімейне неблагополуччя, алкоголізм батьків, упереджене ставлення викладачів, нерозуміння чи байдужість найближчого соціального оточення). Витончену жорстокість нерідко також виявляють «жертви» гіперопіки, діти зовні благополучних сімей, які не мали в дитинстві можливості самостійно відповідати за свої вчинки, що вплинуло на формування стереотипу вседозволеності й безкарності в поведінці та діях.
Жорстокість для зазначених осіб – це своєрідний механізм самоствердження та спізнілої самоперевірки.
Групова жорстокість має поширеніший характер, ніж
індивідуальна. Це пояснюється ефектом «заразливості» та безкарності дій у групі, а також груповою солідарністю.
Аутодеструктивна поведінка є поведінкою, що пов’язана із заподіянням собі шкоди, руйнуванням свого організму й особистості усвідомлено чи неусвідомлено.
Небезпека різних форм аутодеструкції в підлітковому віці пояснюється тим, що молода несформована особистість не розуміє серйозності спрямованих проти себе дій і їх наслідків чи ігнорує її.
Однією з найпоширеніших форм аутодеструкції є рання алкоголізація молоді. Цьому сприяє зростання кількості безпритульних дітей, кинутих напризволяще, неблагополучних (у матеріальному і моральному планах) сімей. За даними вибіркового опитування Ф. С. Махова [4], спиртні напої вживали неодноразово: восьмикласники –
75% опитаних; дев’ятикласники – 80%; десятикласники –
95%.
Це, звичайно, ще не є алкоголізацією, але чим раніше підліток захопиться спиртними напоями, тим стійкішою й сильнішою буде його потреба в них. Слід зазначити, що саме вживання спиртних напоїв стає причиною конфліктних ситуацій, демонстративної, аморальної та злочинної поведінки молоді.

9
Не менш поширеною і серйозною формою аутодеструкції підлітків є наркотизація. Ця проблема набуває характеру національного лиха. Наркоманія має такі найтяжчі негативні соціальні наслідки: зростання злочинності; зростання смертності (зокрема, і серед неповнолітніх); деградація особистості; соціальна і правова відчуженість.
Втягненню молоді в наркотизацію сприяють дистресові, соціально-економічні умови сучасності, девальвація духовних цінностей у суспільстві, відхилення від норм моральності, правовий нігілізм, запровадження культу споживацько-егоїстичного ставлення до життя.
Нині поняття «наркоман» і «злочинець» часто вживають як синонімічні, і це не випадково. На етапі повної наркотичної залежності підліток (іноді з ініціативи дорослого) усвідомлено вчиняє злочин (крадіжку, грабіж, заподіяння тілесних ушкоджень, убивство), щоб здобути необхідні кошти для чергової дози наркотичної речовини.
На жаль, наркотизація неминуче спричиняє делінквентну поведінку, тому що зазвичай матеріальні можливості неповнолітнього є обмеженими (адже найчастіше батьки не знають, на що дитина витрачає гроші), а незабаром наркозалежність набуває форми фізичної залежності.
Паління й токсикоманія мають не такі серйозні наслідки як для самої особистості, так і для суспільства.
Однак не слід залишати поза увагою те, що ці форми аутодеструкції іноді є першим кроком до важчих форм аутоагресії та деструктивної (серед іншого й делінквентної) поведінки.
Суїцидальна поведінка молоді зумовлена соціально- психологічною дезадаптацією особистості в умовах мікросоціального конфлікту [5] і характеризується тимчасовим звуженням свідомості. Більшість дослідників зазначають, що суїцидальна поведінка в дітей віком до 13 років – явище поодиноке, і тільки з 14-15-річного віку

10 аутоагресивна активність різко збільшується, досягаючи максимуму до 16-19 років [6]. Останнім часом в Україні
(як і в усьому світі) кількість підліткових і юнацьких самогубств зросла на 200%, а в деяких областях – на 300%
[7]. Єдиним утішним чинником є те, що лише деякі із самогубців досягають своєї мети. Частота закінчених суїцидів підлітків не перевищує 1% від усіх суїцидальних дій.
Характерною рисою аутоагресії молоді є її демонстративно- шантажувальний характер та
імпульсивність. А. Є. Лічко зазначає, що лише 10% підлітків, які здійснюють спробу самогубства, мають щире бажання заподіяти собі смерть, а в 90% випадків – це крик відчаю [6, с. 73].
Причинами аутоагресії молоді найчастіше є:
інтимно-особисті проблеми (нещасливе кохання, небажана вагітність, сексуальне насильство тощо); сімейні проблеми
(жорстокість і нерозуміння рідних, тривалий напружений конфлікт із батьками); конфлікт із найближчим соціальним оточенням
– однолітками, викладачами; ефект наслідування (самогубство відомої та популярної в підлітковому середовищі особистості може спричинити стихійний сплеск суїцидів серед неповнолітніх).
Слід зауважити, що між суїцидальною й антисоціальною поведінкою молоді простежується закономірний зв’язок. Самогубство є агресивною дією, спрямованою проти власного життя. Але якщо людина здатна заподіяти шкоду собі, то вона може спрямувати свою агресію і проти іншої людини.
Трапляється, що перш ніж заподіяти собі смерть, самогубець убиває в запалі ревнощів, гніву, розпачу іншу людину. А це вже злочин. Ступінь тяжкості девіацій серед молоді може бути різним: від агресивної поведінки до злочинних дій. Особливе місце в цьому посідає гемблінг –
ігрова залежність. Вона містить:

11

комп’ютерну залежність (порівняно новий вид адикції);

азартні ігри (гральні автомати, ігри на гроші).
Масове захоплення підлітків комп’ютерними іграми
є, з одного боку, непоганою альтернативою наркотичній та алкогольній залежності, а з другого – стійкою психологічною залежністю, наслідками якої стають агресивність гравців, соціальна відчуженість, порушення в емоційно-вольовій сфері особистості. Тяжчі наслідки з погляду правослухняної поведінки мають азартні ігри (на гральних автоматах, у карти тощо). Захоплення молоді азартними іграми передбачає наявність певних фінансових можливостей, адже найчастіше гра в карти чи на гральних автоматах полягає у використанні коштів для подальшої гри й отримання виграшу. Підліток із дефектами у сфері правової свідомості й антисоціальною спрямованістю особистості у скрутній ситуації не припинить гри, а спробує особливим шляхом здобути необхідну суму грошей, навіть якщо цей шлях буде злочинним.
Підтвердженням криміналізації азартних ігор є значне їх поширення в кримінальному середовищі, а також те, що деякі з них утворюють склад злочину відповідно до чинного кримінального законодавства України.
Одним з актуальних в умовах сьогодення є питання підліткової безпритульності.
Нині безпритульність трактують як брак у неповнолітніх сімейного чи державного піклування, педагогічного нагляду
і нормальних умов життя [8, с. 23].
Дуже близьким, але не тотожним є поняття бездоглядності. Бездоглядним визнають підлітка, контроль за поведінкою якого відсутній унаслідок невиконання обов’язків щодо його виховання, навчання й утримання з боку батьків, законних представників або посадових осіб.
Між бездоглядністю та безпритульністю існує тісний взаємозв’язок. Бездоглядність є сприятливою основою для безпритульності.

12
Бездоглядна молодь, на відміну від безпритульної, зазвичай живе з батьками, підтримує стосунки з родичами, відчуває емоційну прихильність до членів сім’ї. Однак брак піклування і контролю з боку батьків призводить до безцільного перебування підлітків на вулиці, поганої успішності, зниження рівня моральної та правової відповідальності та, зрештою, до втечі з дому.
Характерними ознаками безпритульності є: повне припинення будь- яких стосунків із сім’єю; мешкання в місцях, не призначених для проживання людей (на горищах, у підвалах, покинутих будівлях, на вокзалах тощо); морально-етична деградація, порушення у сфері правової свідомості та правослухняної поведінки; здобуття засобів для існування соціально осуджуваними способами; підкорення кастовим кримінальним законам, що пропонують безпритульним «авторитети» [8, с. 10].
Більшість безпритульних підлітків майже неможливо ресоціалізувати і зробити правослухняними повноцінними громадянами. У 99 випадках зі 100 зазначені особи порушують закон, стаючи правопорушниками.
Зрештою, найсерйознішою формою десоціалізації молоді є делінквентна поведінка, коли підліток групи ризику, вчинивши протиправні дії (фактичний показник делінквентності), стає злочинцем.
Вікова динаміка частоти правопорушень свідчить про неухильне зростання підліткової злочинності.
Антисоціальні дії в підлітковому віці є здебільшого усвідомленими та довільними. Разом із традиційними для зазначеного віку порушеннями, такими, як крадіжки і хуліганство у хлопчиків, крадіжки і проституція у дівчат, сьогодні набули значного поширення нові форми делінквентної поведінки: торгівля наркотичними речовинами, продаж зброї, рекет, сутенерство, шахрайство, напад на бізнесменів та іноземців.

13
Специфічною особливістю сучасної підліткової злочинності є її груповий характер. Це пов’язано з низкою психологічних чинників: у групі зменшується страх покарання; виникає почуття індивідуальної безкарності та вседозволеності; різко збільшуються агресія та жорстокість; знижується критичність в оцінці того, що відбувається, і самого себе.
Отже, зважаючи на аналіз форм антисоціальної поведінки, можна дійти висновку про детермінацію делінквентної поведінки молоді для того, щоб мати змогу коректувати її за допомогою соціально-виховних програм:
І група – молодь, у якої внаслідок низки причин є нерозвиненими найвищі почуття
(сумління, відповідальність, обов’язок), що зумовлює деформацію правової соціалізації особистості й перекручує емоційну реакцію на вчинки;
II група – підлітки з гіпертрофованими віковими реакціями, що свідчить про попередній характер опозиційної та антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов);
ІІІ група – неповнолітні, які стійко відтворюють делінквентну поведінку свого безпосереднього оточення, вважаючи її нормальною;
IV група – особи із психічними та невротичними розладами; одночасно з антисоціальною поведінкою наявні симптоми чи ознаки інтелектуальної недорозвиненості;
V група – молодь, яка свідомо обирає делінквентну поведінку, має достатній самоконтроль.
Найнесприятливішими прогностичними ознаками
(щодо перспективи формування делінквентності) можна назвати такі: відсутність сумління і почуття провини, зневага до загальноприйнятих норм і законів держави, нівелювання правосвідомості та правової відповідальності, злочинна діяльність як норма життя.

14
Література
1.
Казакова Е. М. Социальная среда и сознание личности /
Е. М. Казакова. – М. : ИНФРА-М, 1998. – 312 с.
2.
Олиференко
Л.
Я.
Социально-педагогическая поддержка детей группы риска : учеб. пособие [для студ. пед. учеб. заведений] / Л. Я. Олиференко. – М. :
Академия, 2002. – 256 с.
3.
Лихтарников А. Л. Подростки группы риска / А. Л.
Лихтарников. – М. : Прогресс, 1996. – 218 с.
4.
Махов Ф. С. Обучение и воспитание детей группы риска / Ф. С. Махов. – М. : Профиздат, 1995. – 302 с.
5.
Амбрумова А. Г. Психология самоубийства / А. Г.
Абрумова // Социальная и клиническая психиатрия. –
1996. – № 4.
6.
Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – М. : Медицина, 1983.
7.
Тимченко О. В. Аутоагресивна поведінка працівників органів внутрішніх справ України і соціально- психологічні детермінанти виникнення, методи превенції та профілактики : монографія / О. В.
Тимченко. – Донецьк : Донецький юридичний ін-т МВС
України, 2003. – 236 с.
8.
Основы профилактики безнадзорности и беспризорности несовершеннолетних : учеб. пособие
[для вузов] / под ред. Ф. А. Мустаевой. – М. :
Академический проект, 2003. – 208 с.

The article deals with the theoretical grounds regarding
the definition of the determinant of antisocial forms of minors’
behaviour. The basic negative factors effecting the formation of
the delinquent features of the juveniles’ personal character and
behaviour are analyzed. The practical recommendations as for
the primary stage prevention and correction of the delinquent
behaviour among juveniles are provided.

15
Key words: minors, juveniles at risk, delinquent
juveniles, law-abiding behaviour, delinquent behaviour,
deviation.

В статье рассматриваются теоретические основы
относительно определения детерминант антисоциальных
форм поведения молодѐжи, анализируются основные
негативные факторы, влияющие на формирование
делинквентных черт в характере и поведении подростка.
Даются практические рекомендации относительно
первичного
этапа
профилактики
и
коррекции
делинквентного поведения молодѐжи.
Ключевые слова: молодѐжь, подростки группы
риска,
подростки-правонарушители,
правопослушное
поведение, делинквентное поведение, девиация.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал