Андрей шептицький



Скачати 480.75 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір480.75 Kb.
  1   2   3   4

ДоДатки

ДокУМЕНти І МатЕРІаЛи
Документи і матеріали
аРхІєРЕйськЕ бЛагосЛовЕННя МитРопоЛита
аНДРЕя ШЕптицького товаРиствУ “пРосвІта” з
НагоДи 70-РІччя
Львів, 5 липня 1937 р.
Високопреосвященний Митрополит Кир
АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ
Божою Милістю і Святого Апостольського Престола Благословенням Митрополит Греко-Католицької Галицької Провінції, Львівський Архієпископ, Єпископ Камянця Подільського,
д-р Св. Богослов’я, права, філософії і пр. пр.
ПОЧЕСНИЙ ЧЛЕНІ ДОБРОДІЙ “ПРОСВІТИ”
уділив Товариству Просвіта з приводу Її літнього ювілею Свого Архієрейського благословення:
Вельми заслужене Товариство Просвіта святкує цього року свій літній ювілей існування. В надії, що Ювілятка й надальше буде ширити освіту в чисто християнському католицькому дусі, уділяю їй зі щирого серця Нашого Архієрейського благословення АНДРЕЙ
Львів, дня 5 липня 1937 Митрополит власною р[укою]
Під прапором Просвіти. – 1938. – Ч. 1. – С. 1.

Додатки
664
вІДозва До НаРоДУ гоЛовНого виДІЛУ “пРосвІти”
та пРЕзиДІї ДІЛового ювІЛЕйНого коМІтЕтУ У
зв’язкУ з 70-РІччяМ товаРиства
Львів, 8 грудня 1937 р.
Український народе!
Велике Свято в Тебе. Ясна хвилина на тернистому шляху Твого життя – хвилина, що гордістю серце Твоє сповняє, віру в могутні Твої сили будить, сили кріпить і єднає, Твої надії соняшними проміннями сповняє.
Це ж Свято перемоги великого Духа – це ж 70-ліття життя і праці Твого найстаршого Товариства “Просвіта”.
Це ж великий всенародний Ювілей культурної праці – Ювілей довгої та важкої боротьби з безпросвітньою темрявою, що Твою національну і людську гідність вбивала, шлях поступу і знання ґранітними скелями перед Тобою загороджувала, Тебе – власника чорнозему, великих скарбів Твоєї прадідної землі – на наймита й жебрака зводила.
Це ж Ювілей творчої праці для Тебе, Народе, із Тобою.
Сімдесят літ тому горстка молодих людей засновує Просвіту – горстка, але міцна вірою у конечність і спасенність своєї праці, до глибини своєї душі пройнята високою ідеєю:
ЧЕРЕЗ ПРОСВІТУ ДО ВОСКРЕСІННЯ!
І ця ідея несеться поза мури Львова в наші містечка й села, підбиває собі серця усіх верств народу, захоплює золотоверхий Київ, лине високо понад кордони, з грудкою батьківської землі на чужину мандрує – з гори-океани.
В Українському Народі находить пошану і зрозуміння, бо тільки освіта й відповідне виховання можуть дати народові ту велику моральну силу, що чуда творить, що веде аж до найвищого, найяснішого ідеалу.
А за сімдесят літ горстка просвітніх робітників розростається в тисячі. Перші слабі кроки перемінюються в могутній, зорґанізований похід продуманої, доцільної праці на всіх ділянках народного життя.
З Просвіти родяться наші економічно-господарські установи, рідне шкільництво, тіловиховні товариства – словом увесь наш національний доробок.
І Просвіта, як Матір, у великій пошані серед своїх дітей і внуків, які свідомі того, що їхній розвиток і сила залежній далі від тої великої виховної і культурно- освітньої праці, що її далі веде “Просвіта”.
І Ти, Український Народе, гордий на своє Товариство, а Товариство горде на Тебе. Ти гордий і вдячний Просвіті за її велику літню працю. Але цієї праці Просвіта ще не скінчила, перед нею роль стократ більша і важніша.
І Просвіті спочити невільно Документи і матеріали
Її праця має стати ще глибша, ще ширша, ще міцніша, ще живіша. Аз неї має вирости нове оновлене покоління – нова доля. Та це залежить тільки від Тебе, Український Народе Покажи у сімдесятиліт- тя Просвіти силу Свого Духа, докажи, що Ти не тільки створив Просвіту, алей любиш Її і Вона Тобі потрібна.
Дай доказ своєї високої культури, національної свідомости, розуміння своїх потребі обов’язків.
Скажи могутнє слово, що Просвіта все на тебе числити може, що Вона зіниця Твого Ока, кров Твого Серця, душа Душі Твоєї.
Велично і гідно відсвяткуй це ВЕЛИКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ СВЯТО.
Нехай не буде у Тебе ні одної людини, що в Ювілейному році нестала б членом Товариства, що від серця не дала б ювілейного Дару Просвіті, дару княжого, гідного великого Народу і великих потреб Товариства. Хоч Ти ніколи не жалів нічого для Просвіти, такі тепер – у важкий для Тебе час – Ти певно не пожалієш нічого і даш змогу станути Просвіті на тій висоті, на якій хочеш її бачити.
“Просвіта” – Твоя доля, історія Твого життя. Твоє ясне Майбутнє, Твоє Життя!
ТИ ЖИВЕШ ПРОСВІТОЮ, А ВОНА ЖИВЕ ТОБОЮ!
Нехай же ж Просвіті з Її Ювилеєм прибудуть моральній матеріяльні сили НА ДОБРО Й ЩАСТЯ НАРОДУ!
Хвала і вдяка Всевишньому Слава “Просвіті”!
У Львові, в перший ювілейний день Просвіти, 8 грудня 1937 р.
Головний виділ Товариства Просвіта у Львові:
д-р Іван Брик, голова Микола Дужий, секретар
Василь Мудрий, 1 заст. голови Омелян Терлецький, 2 заст. голови
Члени Головного Виділу:
д-р Степан Витвицький, Василь Глібовицький, Юліян Дроздовський, о. Юліян
Дзерович, д-р Маркіян Дзерович, Богдан Кравців, Степан Кузик, Петро Мигович,
Зиновій Пеленський, Михайло Таранько, Микола Творидло, Євгенія Терлецька.
Заступники членів Головного виділу:
д-р Степан Булак, Михайло Ваґула, о. д-р Іван Гриньох, Євгенія Макарушкова.
Президія Ділового ювілейного комітету:
Зиновій Пеленський, голова
Петро Петрик, секретар
інженер Микола Творидло, д-р Любомир Макарушка, Степан Кузик, д-р Леонтій Максимонько, Роман Голіян.
Члени Ділового ювілейного комітету:
Василь Барвінський, д-р ит Бурачинський, Василь Глібовицький, Іван Грибар, Іван Грещак, Ілярій Гриневецький, д-р Іван Ґижа, д-р Мирон Коновалець, д-р Павло Кривуцький, Семен Маґаляс, д-р Роман Мармаш, Михайло Осінчук, Іван Охримович, інженер Олександр Пежанський, Орест Радловський, Михайло
Таранько, Іван Тиктор, інженер Михайло Хронов’ят, Лев Ясінчук.
Чим більше членів в Просвіті, тим більшу силу вона матиме і тим краще зможе защіплювати громадську культуру незорганізованим!
Під прапором Просвіти. – 1938. – Ч. 1. – С. 2–3.

Додатки
666
Прапорові слава!..
Хорунжий Прапору Просвіти нач. П. Петрик виходить з Прапором на балкон митрополичої палати. Лунають оклики з тисячів грудей Слава Слава – Побіч хорунжого посол З. Пеленський, а перед ним Голова Просвіти д-р Іван Брик
(З посвячення Прапору 22 травня 1938).
посвячЕННя пРапоРа “пРосвІти”
Документи і матеріали
Присягаю!..
По проведенній присязі голова передає Прапор заприсяженому хорунжому — і притому обидва цілують Прапор.
(З посвячення Прапору Просвіти 22 травня 1938 р.)
Хорунжий Прапору Просвіти нач. інсп. відділу Петро Петрик складає присягу, яку проводить йому Голова Просвіти д-р І. Брик. Від ліва стоять пос. З. Пеленський, секретар Просвіти М. Дужий, член Головного Виділу В. Глібовицький,
інсп. В. Татомир, інсп. С. Корецький (два підхор. Прапору, Голова д-р І. Брик.

Додатки
668
Рік Новий на рідній ниві В срібну сурму засурмив Люди, будьте всі щасливі
Вчули мий чекаєм див...
Та не дивом, друже щирий, Горя збудешся й журби Хочеш щастя Прагнеш мира То готуйсь до боротьби!
Йди набій з пітьмою злою, Що чатує, де не глянь, – З сонця викуй ясну зброю, Сонцю, друже, братом стань!
Не один ти будеш в полі Є сотні нас, тисячі, – Всі ми прагнем щастя-долі,
Соняшні у нас мечі!
Сонце в лаву нас скликає, Сонце золотить наш стяг, – Глянь, як Прапор наш палає, Як горить огнистий птах!
В чети соняшні, яснії, Станьте, сестри і брати, – Супротивний вітер віє – Прапор поможіть нести!
Він з’єднає нас, мов мати, В люте время навісне – І тебе, і всіх нас, брате, Він до щастя поведе!
посвячЕННя пРапоРа “пРосвІти”
Прапор Просвіти має на лицевій стороні алеґорію Просвіти, Діву з книгою в лівій руці і зі смолоскипом у правій руці, а внизу три герби Льва, Козака й Ар- хистратига [Михаїла]. На оборотній стороні знак Просвіти – розгорнена книга в промінні сонця з написом В силі Духа перемога і щастя Народу. Прапор виконаний за проєктом артиста маляра С. Гординського в роботі кооперативу Українське Народне Мистецтво з дорогої шовкової матерії, багато гаптований золотом. Природна його величинах см. Знавці признали, що Прапор Просвіти – найкращий між усіма українськими прапорами. На Прапорі переважають краски: золота і блакитна – по них іде червона й ін.
Сонце в лаву нас скликає!...
Календар Просвіти на звичайний рік 1939. Річник 59.
Документи і матеріали
Іван БРИК
таРас ШЕвчЕНко й “пРосвІта”
Рік-річно клонимо голову перед тим великим Духом зате, що свої високі думки й гарячі, щирі почування полишив для нас у своїх віршах. А ми вчимося з них любити рідний нарід, працювати для нього, не шкодувати жертв, бо віримо, що це не піде марне. Ту святу віру вливають у наші, часом примучені, може й зневірені, серця Тарасові слова, скільки разів тільки їх прочитаємо, чиїх почуємо. І ми знову оживаємо із усміхом на устах лупаємо далі ту скалу незнання й недолі, що давить наші груди.
Та ми всі вже знаємо, що Шевченко – великий поеті громадянин, але мало, ато чи нічого не знаємо проте, що він великий самоосвітник і освітник.
Подумайте тільки Восьмилітній круглий сиротина, без матері, без батька по світі блукав і людей шукав, щоб чогось доброго навчитися. І він ходить від одного дяка до другого, носить воду відрами, стає попихачем, зносить побої і знущання. І, нарешті, вертається дорідного села, щоб стати громадським пастухом, ходити за стадом і читати свою улюблену книжку з кунштами”. Чуєте – все таки читати, а не – дармувати. І рисує в панських покоях, де служить льокаєм-козачком, і в гости- ницях, куди доводилося з паном заїжджати, і вкінці в Петербурзі на горищі. при лойовій свічці все читає й читає.
Тепер б’ють того, що не вчиться, а Тараса били зате, що хотів учитися. Ідо- бре били бідного кріпака, докине дихнула на нього воля, докине викупили його з кріпацької неволі.
Так що ж, запізно було для літнього парубка ходити до школи. І Шевченко почав працювати над своєю освітою, багато читав, учився, без керманича, але все це складалося в нього в таке розумне, впорядковане знання, що він міг уже з користю ходити на виклади в Академії Мистецтві стати найкращим учнем свого вчителя, великого маляра Брюллова.
Як високо мусів був піднятися духовий і моральний розвиток поета, коли він міг бувати в товаристві дуже освічених людей, цікаво з ними балакати, коли здобув собі великий вплив на молодих українців, що жили в Петербурзі. Це чудо вдіяла
книжка. Шевченко полюбив книжку якнайщирішого свого приятеля й учителя. Сказав колись Шевченків приятель Куліш, що він – зразок незвичайної людини, яка власними силами, самотужки дійшла вершків освіти й інтеліґентности”. А миска- жемо, що Шевченко – це найкращий зразок самоосвітника. Він із книжкою ніколи не розлучався не було книжки живої й животворящої, щоб йому попалав руки й лежала непрочитана, засвідчує Куліш. І хто тільки з поетом говорив, той не міг надивуватись, який він очитаний, як багато знає, як він цікаво, як розумно говорить!
Була в нього й своя бібліотека, іще як був студентом, і пізніше в неволі, і пізніше в Петербурзі. Людина, що не читає, тоне людина страх тяжко без

Додатки
670
читання”; сидиш, сидиш з заложеними руками, і хочеться щось читати, а нема що, і тоді так стане боляче, що не знаєш, куди дінутися”; випросиш що, прочитаєш, ато хоч сядь та й плач нема що читати, якби не Біблія, можна б здуріти – оце його власні слова про книжки й їх вагу. Він сам на собі пізнав, яка то велика міць
освіта, аз нею й моральна сила.
І чи дивно вам стане, що Шевченко, який так дуже любив свій нарід, мусів дуже боліти над його упадком, культурним і маральним, над його темнотою. Цей біль викресав у поетовому серці святу постанову – взятися до праці над піднесенням освіти народу. Спершу далеко від рідної землі, в Петербурзі, гуртує земляків, при їх помочі організує вистави українських драматичних творів, спроваджує з України справжній народній одяг, сам укладає драми – і все нате, щоб показати чар української мови й пісні, красу українського побуту, світлі хвилини минулого й тим способом розбудити любові пошану до свого рідного, розпалити пригашену
національну свідомість. Він же ж ідо рідних пише тоді й наказує писати до нього так, як він пише, не по-московському, а по-нашому, бо, мовляв,
Москалі – чужі люди, Тяжко з ними жити, Немає з ким поплакати Ні поговорити...
Він гордо заявляє, що свідомо пише свої поезії українського мовою і пише про Україну, бо в москалів не шукає ні грошей, ні слави – цього, правда, теплого кожуха, тане на нього шитого. А як до того пригадаємо собі, як він навчає, що ті, яким чужа любов дорідної країни – серцем бідні каліки, нікчемні у своїх ділах, що чим нещасливіша, тим миліша нам рідна країна – то зрозуміємо і щирість та вагу його заклику “Полюбіте щирим серцем велику руїну”.
Як же ж ті земляки – інтеліґенція мали проявити цю свою любов до великої руїни І нате Шевченко дає відповідь “обніміте, брати мої, найменшого брата
“учітеся, брати мої, думайте, читайте і чужого научайтесь й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає”!
Отож Шевченко закликає інтеліґенцію до самоосвіти, яка її перевиховає, наллє в її жили живої крови, чистої, святої. Особливо ж вірив він у виховну силу
рідної історії. Так перевихована інтеліґенція мала взятися за найважніше діло, а саме – за культурно-освітню працю серед свого народу. А над справою освіти Шевченко дуже багато все думав. Брак освіти, це, на його думку, “початок великого
лиха”; де люди цураються освіти – там темнота, всякі недостачі, злидні, а вже про звичаї – краще мовчати наука – світа невчення тьма”…
Але ж та освіта мусить бути, на думку поета, загальна, мусить захопити кожного, кожну громаду, увесь народ, бо освіта в народі – величезне добро, але там, де на сто людей – один письменний, вона – величезне лихо. І тут Шевченко згадує різних писарів, що неписьменних братів і визискують, і обдурюють та страшенно йому допікають недурно ж нарід придумав приповідку Не буде добра й правди на землі, поки письменним очі не повилазять”.
А далі, освіта мусить бути національна. Офіційна, чужа російська школа національної свідомости не дасть, ані не виховає, вона не розвине духових здібностей. У школі нас усього, всього, що тілько є, навчають, крім своєї любої рідної мови. О,
Документи і матеріали школо, школо! Якби тебе швидше перешколити”, – кричить Шевченко. Бо і справді така школа тільки ламала характери й винародовлювала. Поет із болем серця дивився нате, як з тої школи виходили ті мерзенні каламарі”, блюдолизи, ті
“просвіщенні” землячки-перевертні, “п’явки” народні, що їх батько, може, останню корову жидам продав, поки вивчив московської мови, а вони – помагають лиш москалеві на Україні господарювати. Шевченко прикладає велику вагу в вихованні – національній традиції. Він же писав Та й справді, коли добре поміркувати, коли задля якогось срібняками почнемо глумитися над святими звичаями старовини, тощо з нас буде Вийде який-небудь француз, або… німець”... Як до того всього дійти?
І нате в Шевченка є свої міркування. Передусім викорінити неграмотність. Нехай молоді і старі вчаться в письменних, навіть у дітей, як училися Шевченкові старі ветерани й інваліди. Селянин, що навчиться читати й писати, полюбить і книжку, а вона вже своє зробить далі.
Щиро зайнятися релігійним, моральним і національним вихованням дітей, а до того в першій мірі покликані свідомі жінки-українки.
Орґанізувати силами самого громадянства школи й вечірні курси, а на них читання й виклади.
Подбати про добрі підручники, кинути між народ популярні книжечки.
Тим-то поет так щиро привітав популярну книжечку Граматку Куліша
(1857): Дай Боже, щоб вона прийнялася серед нашого бідного народу. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути в. невільничу голову. Граматка Твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як Тобі й розказати. Розкажу, – колись, як дасть Бог, побачимось, а тепер дякую іще з дякую, і більш нічого”.
Тим-то й він сам зладив Буквар (1861), видрукував його в 10.000 примірників і порозсилав своїм приятелям, щоб поширили його на Україні. Заборона ж уживати його в школах добивала Шевченка в останніх днях його життя.
Тим-то він так щиро захопився недільними школами на Україні для доросту і дорослих та жертвував на їх удержання й поширення дохід із Букваря і “Кобзаря”.
Тим-то він так тісно зійшовся з гуртком київської молодів Києві, що поклала за своє завдання визволити нарід дорогою просвіти, знаючи, що в Англії не право і не декрет, а культура знищила кріпацтво”.
Тим-то Шевченко бажав віддати рештки своїх життєвих сил для видання й инших популярних книжечок, бо вірив, що освіта ця – єдина певна дорога дона- ціонального визволення, й молив Бога, щоб йому поміг оце мале діло зробити, бо за ним певно прийдуть уже діла великі.
Це не припадок, що Шевченко так розумно писав про освітню працю для народу і присвятив їй останні роки свого життя.
Це не припадок, що й инші великі українці відчули потребу такої праці. Вони ж дійшли до тої великої правди, що тільки моральне піднесення й вироблення
твердих національних характерів може запевнити культурне існування народу.
Цю працю виконуємо ми, просвітяни, тим-то й Шевченко нам такий близький, такий дорогий.
Життя і знання. – 1936. – Ч. 3. – С. 71–72.

Додатки
672
Михайло МаРунЧаК
МаРкІяН ШаШкЕвич І “пРосвІта”
З 125-річчям від дня смерти Маркіяна cплітається велика дата сторіччя існування Товариства Просвіта, яка в своїй історії праці на Рідних Землях і в еміграційному розсіянні тісно пов’язана з ідеями великого Маркіяна, властиво виросла на його посіві, а коли розвинула свою працю серед широких мас, піднесла на своїх вітрилах високо прапор безсмертного Пробудителя.
Коли Галицька Руська Матиця, перше освітнє товариство в Західній Україні, враз зі Ставропігійським інститутом та Народним домом у Львові потягнули на політичні манівці москвофільства, молоде покоління того часу, яке в своєму серці плекало шашкевичівські ідеали, оглянулося за новою організацією, яка мала б служити тим справам, яким вначалі служила Галицька Руська Матиця та Головна Руська Рада, що під тиском нової хвилі австрійського абсолютизму самоліквідувалася в 1851 році. По довших нарадах таке товариство постало і прибрало дуже скромну й величну назву Просвіта. Сталось це 8 грудня 1868 року у Львові. Внедовзі ціла Галицька волость була покрита тисячними клітинами Просвіт, над якими головним проводом стануло Матірне Товариство у Львові, яке промінювало своєю працею на інші області України, включно з Київом, Зеленою Буковиною, Карпатською Руссю, українським поселенням на Балкані, в Канаді, З’єднаних Штатах Америки, Бразилії, Аргентині, Парагваї, Ураґваї та Далекому Сході.
Вже взаранні своєї історії Товариство Просвіта пов’язувало свою працю та свої великі річниці з великим датами прослави Маркіяна. Коли в 1887 році велася підготовка відсвяткування річниці появи Русалки Дністрової, то Матірне Товариство Просвіти на чолі зі своїм заслуженим головою д-ром О. Огоновським перше заговорило в цій справі. Появилися статті в часописах та в календарі Просвіти, а вкінці окрема монографія О. Огоновського під назвою Маркіян Шашке- вич, про єго життя і письма”.
Склалось так, що в 1893 році Товариство Просвіта відмічувало свій ювілей
25-річчя праці. Глибокі просвітні умитого часу подбали, щоб цей ювілей пов’язати з 50 річницею від дня смерти Маркіяна із цієї нагоди перевезти тлінні останки поета з Новосілок до Львова. Філія Просвітив Камінці Струміловій на чолі зо. Михайлом Цегельським подбала про підготовку святкування на місці, а Головний виділ Товариства Просвіти – про святкування у Львові. Перевезення тлінних останків Маркіяна обернулось в тріумфальний похід Пробудителя та йото ідеї. Тоді теж появилася праця під назвою М. Шашкевич, його життя і значення”.
Не тільки город Льва вшанував пам’ять Маркіяна, піднесли ці святкування міста і села, в читальнях і церквах плили слова хвали тому, що воскресив їх життя
Документи і матеріали
із національних мертвих. В 13 років після побідного маршу Пробудителя взнісся на його гробі мосяжний пам’ятник і знову сталося це старанням “Просвіти”.
Коли в 1908 році Просвіта святкувала своє 40-річчя, то втому часі старанням Матері Просвіти перенесено тлінні останки сина Маркіянового Володимира до гробниці Батька.
Сторіччя від дня народження Маркіяна в 1911 році проходило в Львові, Під- лиссі, у філіях та читальнях в цілому краї та на еміграції ще величавіше, як це було в 1893 році. Ідеї Маркіяна та праця Просвіти приносила свої багаті плоди. Тисячні маси маніфестували свою національну зрілість, а на Білій Горі станув могутній
Маркіянів Хрест, який на хвилях вітру перегукувався з Каневом Батька Тараса. Вже до того часу побачило світ при помочі Просвіти перше повне видання творів Маркіяна Шашкевича (1906), яке зредагував голова Просвіти Юліян Романчук, щоб в 1913 році появитися в більшому другому виданні.
Побідним походом просвітної праці та шашкевичівської ідеї йшла Просвіта тоді, коли польська окупаційна влада переводила на читальнях Просвіти нечуваний в історії культури “пацифікаційний” розвал. З понищених бібліотек та будинків взносилися нові, а поліційні побої на просвітянських діячах гартували тільки народного духа. Прийшов, однак, 1939 рік. Носії пролетарської культури угробили негайно 84 філії, 3208 читалень, розграбили 2997 бібліотек враз з центральною бібліотекою у Львові, перестали існувати теж з наказу 2065 театральних гуртків, 1105 хорів, 104 оркестри, 845 гуртків любителів книжки, 533 гуртки Молодої Просвіти, 439 самоосвітні гуртки. Новий фашистсько-німецький окупант теж не дозволив на існування Товариства Просвіти. Він теж не дозволив на масові шашкевичівські святкування на Підлиссі. Таким чином, просвітянські клітини серед української діаспори залишились без Матірного Товариства. Всі вони в цьому році відмічують літні роковини цілої Просвіти. “Шашкевичіяна” включається в ці святкуваня, бо вони є одночасно святкуваннями ідей Того, що був прапором для Товариства Просвіти за цілий час її славного існування!
Шашкевичіяна. – Вінніпеґ, 1968. – Ч. 11. Р. VI. – Листопад. – С. 227–228.

Додатки
674
УхваЛа
науково-практичної конференції Львівської обласної організації
товариства української мови ім. тараса Шевченка просвіта –
історія та сучасні проблеми”
м. Львів,
9 лютого 1991 р.
Заслухавши доповідь члена Головної Ради Товариства, заступника голови Львівського облвиконкому п. Михайла Косіва, співдоповіді пп. Т. Комаринця, О. Гриніва, З. Мазурика, О. Бербеки, виступи і повідомлення учасників конференції, відзначаючи виняткову роль Товариства Просвіта в історії національного відродження, вважаючи Товариство української мови ім. Т. Шевченка спадкоємцем Просвіти і схвально оцінюючи постанову виконкому Львівської обласної Ради народних депутатів та президії Львівської обласної ради профспілок Про вдосконалення культурно-освітньої роботи в області і створення Народних домів Просвіта від 4 грудня 1990 року як вияв відновлення історичної справедливості. Вважати роботу щодо створення Народних домів Просвіта в селах і містах області найголовнішим обов’язком Товариства на сучасному етапі його розвитку. Всім районним і міським об’єднанням, первинним осередкам Товариства координувати свою діяльність з прогресивними партіями, іншими громадськими організаціями, а також релігійними громадами з метою створення дійових громадських рад Народних домів Просвіта та його методичних рад. Рекомендувати районним і міським об’єднанням, первинним осередкам Товариства докласти зусиль для дослідження роботи Просвіти до 1940 року як матеріалу для створення його наукової історії. Закликати дослідників-історикі
в
(вчених, аспірантів, студентів, представників творчих спілок вивчати історію просвітницького руху, включати її до тематики наукових та популярних видань, дисертацій. Львівській обласній раді Товариства відновити, починаючи з 1992 рви- пуск календарів Просвіти. Редколегії часопису Просвіта продовжувати вести рубрику, присвячену історії Товариства Просвіта, висвітлювати роботу Народних домів Просвіти, видавати щорічні Звідомлення Товариства з 1991 р. Налагодити у Народних домах Просвіти лекційну діяльність Товариства, залучаючи до неї науковців, представників творчої інтеліґенції, працівників культури, освіти, охорони здоров’я, народного господарства. Відзначати щорічно 8 грудня як свято Просвіти і звернутися у Головну раду Товариства з пропозицією його святкування в Україні таза її межами. Зібрати кошти і встановити меморіальну таблицю на будинку Стрільниці у Львові, де проходив грудня 1868 р. Перший Загальний збір “Просвіти”.
Документи і матеріали. Скликати у Львові в 1993 р. міжнародну конференцію, присвячену літ- тю Просвіти, утворити для цього організаційний комітет. Правлінню і Львівській раді Товариства, редколегії газети Просвіта опублікувати матеріали конференції і поширити їх серед членів Товариства по всій Україні. Порушити питання перед місцевою владою про повернення Товариству будинку № 10 на пл. Ринок, який належав Просвіті до 1939 р. У 1991 р. відкрити бібліотеку Товариства Просвіта для читачів.
13. Підтримати пропозицію Українського братства шанувальників Тараса Шевченка про організацію походу-реквієму, присвяченого й річниці перенесення домовини з тілом Тараса Шевченка з Росії на Україну.
Просвіта (Львів. – 1991. – Вип. 8 (28). – Березень.

Додатки
676


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал