Аналіз причин девіантної поведінки неповнолітніх



Скачати 62.23 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації28.12.2016
Розмір62.23 Kb.

АНАЛІЗ ПРИЧИН ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Антонюк А.П-викладач кафедри психології Уманського державного педагогічного університета імені Павла Тичини.
Ключові слова: девіантна поведінка, особистість, делінквентна поведінка, акцент акцентуації характеру,родина,середовище.
Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв’язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Виникаючи на основі такої властивості розмаїття у психофізичному, соціокультурному, духовно- моральному стані людей і їхній поведінці є умовою розквіту суспільства, його вдосконалення й здійснення соціального розвитку. Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є й буде. У цьому й полягає актуальність її вивчення. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, набрала в останні роки масовий характер, що поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних працівників, медиків, працівників правоохоронних органів тощо.
При розгляді поняття ―девіантна поведінка‖ необхідно також зупинитися на причинах виникнення відхилень у поведінці.
Специфічні риси внутрішньої структури та механізми відхилень від норми взагалі торкаються співвідношення трьох факторів: особистості, середовища та біологічного фактору. Переважання чи недостатність того чи іншого фактора обумовлює той чи інший вид девіації. ЇЇ виникненню сприяють й різні несприя-тливі сполучення даних факторів.
Біологічний компонент включає генетичну основу людини, особливості протікання обмінних процесів, специфіку її вищої нервової діяльності, відхилення чи патологію у соматичному або нервово-психічному розвитку та ін.
Медичний (психобіологічний) аспект проблеми девіантної поведінки дітей та підлітків знайшов своє відображення у роботах А.Л. Гройсмана, В.А. Кащенко, А.Є. Личко,
В.Ф. Матвеєва та ін., де у якості основи для диференціації показників цього явища висуваються нервово-психічні патології, акцентуації характеру, різні фізичні та психічні недоліки дітей, спотворені психобіологічні потреби.
В.П.Кащенко, один з перших дослідників поведінки неповнолітніх, яка відхиляється від норми, відмічав, що деякі дефекти або недоліки фізичного, розумового розвитку можуть проявлятися у складній формі поведінки [98]. Причини такого роду відхилень можуть бути набутими чи природженими. Однак сучасна діа-гностика подібних ускладнених форм поведінки, виявлення її психофізіологічної основи, може зупинити формування негативних рис особистості, виникнення стійких відхилень у процесі розвитку та соціалізації..
Важливим моментом у розумінні відхилень поведінки підлітків та впливу
індивідуально-психологічних елементів на їх формування є дослідження акцентуації характеру. Відома класифікація акцентуацій К. Леонгарда, яка має багато спільного з класичним вченням П.Б. Гнушкіна та з сучасними роботами А.Є. Личко. Як відмічають фахівці, акцентуація характеру необов’ язково пов’ язана з девіантною поведінкою підлітка,
але такі підлітки мають меншу стійкість до стресових ситуацій, негативного впливу навколишнього середовища. Таким чином акцентуації характеру як би провокують відхилення у поведі-нці підлітків.
Вплив зовнішнього середовища обумовлено економічними, політичними, соціальними та культурними, побутовими та іншими факторами.
Учені І. А. Невський, А.С. Колесов провели експертне дослідження з метою виявлення зовнішніх факторів ризику формування поведінки, що відхиляється [4].
Виявлено, що зовнішніми факторами, що негативно впливають на розвиток поведінки дітей, на які соціальний працівник повинен реагувати і які повинен враховувати у своїй роботі з важковиховуваними, є:
Процеси, що відбуваються у суспільстві:
•руйнування та криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління;
•відсутність чіткої позиції державної ідеології, яка повинна змінити іє-рархію суспільних цінностей; •недосконалість законів у роботі правоохоронних органів; безробіття;
•пропаганда насильства та жорстокості у засобах масової інформації;
•відсутність своєчасної та кваліфікованої диспансеризації дітей, яка б дозволила виявляти фізичні та психічні порушення здоров’я дітей та підлітків, допомагати їм за підсумками диспансеризації;
•недоступність для дітей безкоштовної та якісної додаткової освіти;
•доступність тютюнової, алкогольної продукції, токсичних та наркотич-них речовин;
Стан сімейного виховання, та психологічна атмосфера у родині:
•збільшення кількості неповних сімей;
•матеріальне становище родини (як бідність, так і заможність);
•низький соціально-культурний рівень сімейних традицій;
•стиль виховання у сім’ї (відсутність єдиних вимог до дитини, жорсто-кість батьків, безправність дитини);
•задоволення потреб дітей (їх брак та надлишок);
•асоціальна поведінка членів родини;
Фактори ризику, що спричинені організацією шкільного життя:
•невдосконаленість організації управління процесами навчання та вихо-вання; недостатня матеріальна забезпеченість школи; відсутність налагоджено-го, систематичного зв’язку школи з родиною учня та можливостей впливу на батьків, які не займаються вихованням дитини; незадовільна організація позакласної роботи;
•професійна неспроможність частини учителів, яка виражається у неро-зумінні дитячої психології, вікової психології; авторитарний або стиль поту-рання у взаємодії у системі ―учитель - учень‖;

•впровадження нових навчальних програм, переоцінка ціннісних орієн-тирів, та як наслідок цього - нерозуміння ―чому та як навчати?‖;
•низький рівень розвитку навчальної мотивації дітей, які вперше йдуть до школи
[4].
Перелічені фактори ризику носять зовнішній, об’єктивний характер. Але, природні передумови окремих особливостей психіки, які діють через соціальні фактори можуть призвести до формування різних девіантних проявів у підліт-ків:
•прагнення до відходу від активного суспільного життя, відхилення від своїх громадських обов’язків, небажання вирішувати свої особистісні та суспі-льні проблеми - соціально-пасивна спрямованість девіантної поведінки;
•відхилення поведінки, які проявляються у вчинках та правопорушен-нях, що пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову та майнову ко-ристь;
•відхилення поведінки, які проявляються у діях проти особистості іншої людини, тобто агресивна спрямованість
Різні форми девіантної поведінки тісно взаємопов’язані, тому наявність якого- небудь одного виду девіантних дій значно підвищує можливість залучен-ня підлітка у інші.
Наприклад, поєднання девіантної поведінки, які найбільш часто зустрічаються - антидисциплінарні та делінквентні (пропуски занять —> втечі з дому та школи —> бродяжництво та крадіжки —> вживання токсичних ре-човин —> та ін.)
Таким чином, девіантна поведінка як за змістом, кінцевою метою спрямо- ваності, так й за ступенем суспільної загрози, може проявлятися у різноманіт-них соціальних відхиленнях - від порушення норм моралі, незначних правопо-рушень до тяжких злочинів.
Підлітковий вік - як перехідний період, проходить значний час, необхідний для засвоєння «дорослих ролей». Для досягнення статусу дорослості підліткам доводиться вирішувати ряд завдань розвитку, виникаючих на цьому етапі життєвого шляху. У процесі виконання цих завдань можуть виникати труднощі. У силу різних причин в отроцтві і юності часто має місце девіантна й деліквентна поведінка
Кожна девіантна дитина має свій набір відхилень у поводженні: прогулювання уроків, фізичне насильство над однолітками, брутальність у спілкуванні з навколишніми, вороже відношення до людей, зневага обов'язками, агресивна протидія до педагогічних вимог, недовіра до батьків і вчителів, підвищені рівень самооцінки і рівень домагань, а практичному психологу важливо простежити їхній генезис і лише тоді вирішувати питання профілактики, діагностики, консультування
і корекції, при цьому необхідно пам'ятати, що причини порушень поводження майже завжди взаємозалежні.
Родина – основний інститут виховання дітей. Зразки поводження діти переймають у своїх батьків, оскільки саме батьки визначають норми оцінки поводження. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних форм поводження дитини шляхом психокорекційної і консультативної роботи не тільки з дітьми, але і з родителями.

Комплексне вивчення причин відхилень у поводженні, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів – є одночасною роботою по подоланню недоліків сімейного і педагогічного виховання.
Такий підхід диктує необхідність розробки комплексних заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Доцільним у практиці дослідження причин девіантного поводження є використання методу "незакінчених пропозицій" А. Пейна (модифікований С.
Подмазіним) для різних вікових категорій. Обробка результатів подає інформацію про відношення учня до батьків, друзям, однокласникам, учителям, самим собі; про
їхні мрії, бажання, страхах, проблемах особистісного розвитку. На основі цього можна зробити психологічний аналіз домінуючих стереотипів свідомості і діяльності.
Інформаційної для психолога є діагностика перешкод особистісного розвитку – опросник для дітей 9-11 років, що включає 90 питань. Анкетування дає психологу можливість визначити рівень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильність до нечесного поводження, асоціальну замкнутість, непевність, і естетичну нечутливість. При цьому, важливе значення має сама організація анкетування, оскільки чесність відповідей прямо залежить від того довірчого контакту, що психолог зуміє установити з дітьми. Валидність даної діагностики підтверджується багаторічним досвідом.
Проективні тести мають ряд переваг, зокрема тому, що діти сприймають їхній як гру і не усвідомлюють цілей дослідження, що дає можливість одержати щирий результат, відкрити двері у світло проблем школяра, що не завжди доступно вербальним методикам. Діагностика особистості за допомогою психорисунков
(Будинок, дерево, людина", "Малюнок родини", "неіснуюча тварина") є досить
інформативним, однак, вимагають гарної теоретичної і практичної підготовки психологів.
Форми прояву девіантного поводження в дітей Наркоманія і токсикоманія. Наркоманія — це захворювання, що виражається у фізичній чи психологічній залежності від наркотиків, нездоланному потязі до них, що поступово приводить організм до фізичного і психічного виснаження. Стан наркотичного сп'яніння характеризується почуттям ейфорії, легкістю тіла, ясністю думки. Світ сприймається в райдужних тонах, губиться відчуття часу. Прийом наркотику- опіуму, гашишу, кокаїну — супроводжується тахікардією, сухістю в роті, іншими, ще більш серйозними розладами. Для абстинентного синдрому, так називаної
"ломки", тобто Наркотичного похмілля, характерний різкий спад настрою, загальна слабість, сонливість, тремор (тремтіння) кінцівок.
Наркоманія має соціальні причини і наслідки. Для злочинних елементів це найлегший шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до росту смертності, особливо серед молоді, і розвитку цілого "букета" соматиних і психічних захворювань. Економіці суспільства і його моральних підвалин наноситься матеріальний і моральний збиток. На ґрунті наркоманії відбуваються злочини, тому що в стані "ломки" наркоман здатний на будь-який злочин.
Придбання наркотиків стає причиною здійснення злочинів проти особистості: злодійства, грабежу, розбою. Наркоманія вкрай негативно позначається на потомстві. Діти народжуються із серйозними фізичними і психічними
відхиленнями, що, у свою чергу, веде до розпаду родини. Наркоман у міру розвитку хвороби деградує як особистість, тому що рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки.
Шлях молодих людей до наркоманії починається з бездоглядності з боку родини
і суспільства, коли підліток попадає під вплив так називаного авторитету неформальної групи. Пропозиція спробувати "травичку" випливає, як правило, після психологічної обробки новачка. Звикання залежить від індивідуальних особливостей особистості, але відбувається швидко. Фізична залежність виявляється в тім, що якщо наркотик не вводиться, те настає абстинентний синдром — "ломка", тобто організм уже вимагає нової порції отрути. Людина попадає в рабську залежність від "наркоти", і деградація особистості завершується.Токсикоманія — захворювання, викликане споживанням токсиних речовин, тобто таблеток транквілізаторів (хворі називають їх "колесами"), кофеїну, отриманого з міцного чаю — "чифиря", вдиханням ароматичних речовин побутової хімії. У стані сп'яніння, крім ейфорії, виникають зорові галюцинації.Пияцтво й алкоголізм. Між цими поняттями існують розходження. Алкоголізм характеризується патологічним потягом до спиртного і наступною соціально-моральною деградацією особистості.
Пияцтво — це непомірне споживання алкоголю, що поряд з погрозою здоров'ю особистості порушує її соціальну адаптацію.
За даними різних обстежень, у Україні більш 100 тис. підлітків-алкоголіків, 80—
85% з них школярі й учні ПТУ, у тому числі 3,8% п'ють систематично, 18% — помірковано, 27% — епізодично.
Уживання підлітками алкогольних напоїв заборонено законом. Однак результати деяких обстежень свідчать, що 7 з 10 опитаних вперше ужили алкогольні напої у віці 10—11 років. На думку медиків, четверта частина юнаків і шоста частині дівчин, що вживають алкоголь, потенційні алкоголіки.
Складність ситуації в тім, що якщо до наркотиків підлітки в більшості випадків прилучаються через друзів і знайомих, то до алкоголю — через членів родини. Вони ж на думку деяких дослідників, — основні постачальники алкоголю для підлітків. У родинах, де традиційне вживання спиртного по святах і дням народження ще не перейшло в пияцтво, діти сприймають алкогольне застілля як природне і навіть обов'язкове явище. Про тім свідчать сюжети детсадовских післясвяткових ігор, що
імітують поводження дорослих за святковим столом. Завжди в групі дітей знайдеться організатор "свята", що повідомляє себе "тамадою", що строго дотримує
"правила" застілля, наприклад, такі: "Після першої чарки не закушуємо", "Пити треба до дна" і ін. Учасники гри, згадуючи минулий свято у своїй родині, поділяються один з одним зведеннями, які алкогольні вироби подавалися до столу, як і по якій рецептурі можна приготувати самогон чи "сльози садівника", повідомляють, скільки горілки, самогону, чи чачи чогось іншого їм дали спробувати чи випити їхні батьки.
Література:

Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка у несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы психологии, 1989.- №5.
Захаров В.П., Хрящев Н.Ю. Социально-психологический тренинг.-
Новгород, 1993.
Реан А.А. Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология.-
СПб.: Питер, 1999.
Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности.- М.: Мир, 1994.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал