Аналіз нормативного поділу лісів за функціональним призначенням



Сторінка4/12
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Розвиток поділу лісів за функціональним призначенням окремих категорій лісів


Лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів виділяються з категорії експлуатаційних лісів (раніше з лісів ІІ групи). Ширина смуги лісів залежить від довжини річки, висоти над рівнем моря, довжини та крутизни схилу (табл. 4). Лісові ділянки виділяються уздовж річок завдовжки 10 і більше кілометрів в гірських умовах, 25 і більше кілометрів у рівнинних умовах (в радянський період – для всіх річок завдовжки від 25 км).

Уздовж берегів річок завдовжки менш як 10 і 25 кілометрів виділяються берегозахисні лісові ділянки згідно з нормативами виділення особливо захисних лісових ділянок.

Таблиця 4. Ширина виділення смуг лісів та ОЗД вздовж берегів річок в метрах (для рівнинних умов)

Країна

Об’єкт виділення

Протяжність річки, км

0-25

(10)


25-50

51-100

101-300

(200)


301-500

501-1000













СРСР* (1979)

Смуги

-

300

400

500

750

ОЗД

-

100

100-300

Україна (1995, 2007)

Смуги

-

150

300

400

500

750

ОЗД

150

150


200

СРСР** (1979)

Смуги

-

300

500

750 (1000)

1000 (1500)

ОЗД

-

100

100-300

Білорусь (2003)

Смуги

500 (малі річки і водойми)

окремо для кожної річки

ОЗД

100 м

300

Росія (2006)

Смуги***

50

100

200

ОЗД

30-50 (залежно від ухилу берега річки)

* - для Азовсько-Чорноморського басейну

** - для Балтійського (Біломорського, Баренцево-Печорського, Каспійського) басейну

*** - ліси, розташовані у водоохоронних зонах

Порівняно з радянським періодом нормативи виділення лісових ділянок уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, практично не змінилися, крім зменшення ширини смуг для дрібних річок довжиною 25-50 км від 300 до 150 метрів. Загалом, сучасні нормативи для виділення особливо захисних ділянок відповідають усередненим значенням ширини смуг, передбачених радянською інструкцією, при збільшенні ширини смуги ОЗД для річок довжиною до 50 км. Тому, у порівнянні з радянським періодом, відсоток площі лісових ділянок уздовж берегів річок та інших водних об'єктів від загальної площі лісів практичного не змінився; залишився сталим також відсоток доступних для користування в цій під категорії лісів.

В радянський період вимоги до виділення категорії лісів вздовж водних об’єктів в Україні та Білорусі були подібними. Зараз в Білорусі діють більш суворі нормативи виділення захисних лісів вздовж річок, що відповідають максимальним значенням ширини захисних смуг, прийнятим в радянський період. В Російський Федерації для річок немає спеціальних нормативів для виділення смуг лісів, проте згідно Лісового кодексу виділяють окрему категорію захисних лісів, розташованих у водоохоронних зонах [34]. Згідно лісовпорядної інструкції, ширина берегозахисних смуг (ОЗД в межах прибережних захисних смуг) залежить від ухилу берега, проте не перевищує 50 м, тобто є втричі меншою за мінімальну величину ширини відповідних особливо захисних ділянок в Україні.

В Україні, враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються. Зовнішня межа водоохоронної зони на землях лісового фонду визначається з урахуванням лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води [20, п. 6,8].

На відміну від Росії, ширина берегозахисних лісових ділянок в Україні не прив’язана до ширини прибережних смуг. Ширина прибережних смуг для малих річок, струмків і потічків (із площею водозбору до 2 тис. кв. км) – 25 метрів; для середніх річок (із площею водозбору від 2 до 50 тис. кв. км) – 50 метрів; для великих річок – 100 метрів [11].

Таким чином, порівняно з Росією в Україні діють більш суворі територіальні обмеження щодо ведення лісового господарства по берегах річок та інших водних об’єктів, але менш суворі порівняно з Білоруссю. При цьому слід розуміти, що поряд з територіальними обмеженнями слід розглядати також режими ведення лісового господарства в цій категорії захисності, встановлені в різних країнах.



Лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць, виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з кожного боку. Лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення автомобільних доріг державного значення, виділяються з категорії експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку дороги. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень. Нормативи ширини даних підкатегорій лісів аналогічні раніше діючим в радянський період. За радянською Інструкцією, а пізніше українським Порядком поділу лісів на групи, захисні смуги лісів вздовж залізниць та автомобільних доріг мали виділятися в усіх групах лісів керуючись 8-9 позиціями цих категорій в переліку суворості виділення категорій захисності. Новою умовою Порядку поділу лісів на категорії є виділення захисних смуг лісів з категорії експлуатаційних лісів. Як закономірний наслідок площа вказаної під категорії лісів зменшилася вдвічі, за рахунок віднесення цих ділянок до інших категорій.

В Білорусі діють аналогічні українським нормативи щодо ширини виділення захисних смуг лісів вздовж залізниць та автомобільних доріг, проте за відлік взято відповідно вісь залізничного полотна або дороги. В Україні відлік ведеться від смуги відведення, тому додатково виділена окрема підкатегорія захисних лісів – лісові ділянки, розташовані у смугах відведення каналів, залізниць, автомобільних доріг. В Російській Федерації до захисних смуг лісів, розміщених уздовж залізничних шляхів, автомобільних доріг загального користування відносять ліси, що знаходяться на території охоронних зон залізничних шляхів і придорожніх смуг автомобільних доріг, встановлених згідно вимог законодавства про залізничний та автомобільний транспорт. Так у відповідності з законом №257-ФЗ «Об автомобильных дорогах и дорожной деятельности в Российской Федерации» для більшості доріг федерального, міжрегіонального та муніципального значення ширина має бути встановлена в розмірі 75 м (фактично встановлені - 250 метрів); згідно з Нормами расчета охранных зон (Приказ Минтранса РФ от 06.08.2008 г. №126) ширина охоронної зони встановлюється не більше 100 м для районів, не віднесених до пустинних чи напівпустинних (фактично - 500 метрів).

Таким чином, у всіх трьох країнах продовжують діяти радянські норми виділення захисних смуг лісів вздовж залізниць та автомобільних доріг, передбачені ГОСТ 17.5.3.02-90 «Охрана природы. Земли. Нормы выделения на землях государственного лесного фонда защитных полос лесов вдоль железных и автомобильных дорог» [37].

Український порядок поділу лісів на групи також зобов’язав виділяти особливо захисні лісові ділянки шириною 50 метрів (у рівнинних лісах) і 100 метрів (у гірських лісах) у лісах, де дозволяється проведення рубок головного користування, уздовж смуг відведення залізниць, автомобільних доріг державного значення. Як аналогічні особливі захисні лісові ділянки в Білорусі виділяють узлісся шириною 100 метрів. В Росії в смугах лісів вздовж залізниць і доріг спеціальних особливо захисних ділянок не виділяють.

В історичному аспекті захисні смуги лісів відносилися до лісів ІІ групи, але за режимом господарювання прирівнювалися до лісів І групи. Ширина спецсмуг уздовж залізниць спочатку складала півтора кілометри.

Виділення лісів в зелені зони проводять на основі генеральних планів розвитку міст. В післявоєнний період, при визначенні площі лісів зеленої зони керувалися «Временными нормативами выделения лесов в зеленые зоны по равнинной территории Европейской части СССР при лесоустройстве» та «Инструкцией по выделению лесов зеленых зон», розроблених Всесоюзним державним проектно-вишукувальними інститутом Союзгіпролісгосп Держлісгоспу СРСР в 1968 та 1969 роках. Пізніше розміри зелених зон і лісопаркових частин визначалися за нормативами, передбаченими ГОСТ 17.5.3.01.-78 «Охрана природы. Земли. Состав и размер зеленых зон городов» в залежності від чисельності населення, природно-кліматичної зони і лісистості території [38]. Норми площі лісів зеленої зони встановлені в гектарах на 1000 чоловік.

Для здійснення єдиного порядку ведення лісового господарства в лісах зеленої зони Держлісгоспом СРСР 24 вересня 1970 року були затверджені «Основные положения по организации и ведению лесного хозяйства в зеленых зонах». Пізніше був введений в дію ГОСТ 17.6.3.01-78 «Охрана природы. Флора. Охрана и рациональное использование лесов зеленых зон городов», який залишається чинним до цього часу [39].

Згідно ГОСТ 17.5.3.01-78, територіальна організація зелених зон міст передбачає поділ зеленої зони на лісопаркову та лісогосподарську частини. Зелені зони міст виділяють за межами міста на землях державного лісового фонду з врахуванням зон санітарної охорони джерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смуг вздовж залізничних та автомобільних доріг, а також захисних смуг лісу, захищаючих нерестовища цінних промислових риб, особливо цінних масивів, протиерозійних лісів, лісо плодових насаджень. Ці підкатегорії лісів до складу зелених зон не включаються, але враховуються при визначенні їх розмірів.

Згідно статті 74 Лісового кодексу використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей здійснюється з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. Відповідно до Порядку спеціального використання лісових ресурсів, строк використання корисних властивостей лісів для рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей встановлюється з урахуванням вимог Правил використання корисних властивостей лісів. Проте Правила використання корисних властивостей лісів, затверджені Мінагрополітики, не віднесли ліси зеленої зони до лісів придатних до використання корисних властивостей лісів.

Згідно статті 59 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» [8], при розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з місцевими радами, на території яких вони знаходяться. Відповідно до Санітарних правил у лісах України, у лісах, що належать до санітарно-гігієнічних та оздоровчих категорій захисності, а також в інших насадженнях, які використовуються з рекреаційною метою, постійні лісокористувачі регулюють рекреаційне навантаження шляхом організації території, а також вживають санітарно-оздоровчих та інших заходів для захисту лісу з урахуванням особливостей структури і використання цих насаджень. Диференційовані показники рекреаційного навантаження зон короткочасного відпочинку на ліси зелених зон встановлені ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» [26].

В Російській Федерації ліси зелених зон і лісопаркові зони відносяться до захисних лісів згідно статті 102 Лісового кодексу. Відповідно Положения об определении функциональных зон в лесопарковых зонах, площади и границ лесопарковых зон, зеленых зон, затвердженого Урядом Російської Федерації, межі лісопаркових частин і лісогоспогосподарських частин зелених зон, які створені до дня введення в дію Лісового кодексу РФ, є межами лісопаркових зон і зелених зон. Нормативи для визначення площі лісопаркової зони і зеленої зони мають встановлюватися Міністерством природних ресурсів і екології Російської Федерації, - поки що використовується ГОСТ 17.6.3.01-78. Крім того, Положення зазначає, що у випадку зміни меж лісопаркових і зелених зон, площа виключених лісових ділянок компенсується включення в межі цих зон лісових ділянок, що розміщені на території того ж або найближчого лісництва (лісопарку). Площа і межі лісопаркових зон, зелених зон встановлюються рішеннями органів державної влади суб’єктів Російської Федерації на основі проектної документації, погодженої органами місцевого самоврядування відповідних муніципальних утворень.

В Білорусі ліси лісопаркових частин зелених зон навколо міст та населених пунктів є категорії захисності, що відноситься до лісів І групи, що виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. В лісопаркових частинах зелених зон не виділяються особливо захисні лісові ділянки. Рішення про віднесення лісів до категорії зелених зон приймаються обласними виконавчими комітетами.

Порівняння результатів виділення особливо захисних лісових ділянок по одному з лісових господарств поліського регіону за 2003 рік (поділ згідно Порядком виділення груп лісів і категорій захисності 1995 р.) та за 2011 рік (поділ згідно з Порядком поділу на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок 2007 р.) свідчить загалом про несуттєві зміни (додаток Б рис. Б.1, Б.2). В 2011 році кількість категорій скоротилися за рахунок переходу особливо захисних лісових ділянок навколо оздоровчих і рекреаційних територій, пам’яток природи, ділянок лісів, що мають наукове або історичне значення у відповідні підкатегорії лісів. Решта змін пов’язана з виділенням нових територій природно-заповідного фонду. Подібні зміни є типовими. Отже, можна стверджувати, що системи виділення особливо захисних ділянок не зазнала суттєвих змін. Разом з тим, як показують порівняння відповідних карт-схем площі особливо-захисних ділянок є досить значними. Оскільки характер та цілі виділення особливо захисних лісових ділянок відповідає характеру та цілям виділення підкатегорій лісів, раціонально визнати особливо захисні ділянки окремими під категоріями лісів. Тобто, перейти до дворівневої системи: категорія – підкатегорія.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал