Аналіз державної політики у сфері національної безпеки і оборони України виконано групою експертів за підтримки Реанімаційного пакету реформ: Андрій Дацюк



Скачати 458.66 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір458.66 Kb.
  1   2   3
Аналіз державної політики

у сфері національної безпеки і оборони України

виконано групою експертів за підтримки Реанімаційного пакету реформ:



Андрій Дацюк – к.політ.н., доцент кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ при Президентові України

Валерій Садовський – голова громадської організації «Асоціація розвитку та безпеки», головний експерт групи по реформуванню сектору з Національної безпеки і оборони Реанімаційного пакету реформ

Олексій Полтораков – к.політ.н., радник при дирекції Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Рена Марутян – к.і.н., доцент кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ при Президентові України

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Державна політика України в період загострення агресії з боку РФ…………………………………………………………………………………..5

1. Найбільш актуальні загрози……………………………………...……………5

2. Протидія загрозам національній безпеці……...……………………………..12

3. Волонтерський рух як один з засобів протидії загрозам національної безпеки………………………...………………………………………………….25

4. Формування цілісної системи законодавчих актів у сфері НБ України…..28

РОЗДІЛ II Деякі аспекти формування безпекової політики в Європі

(на прикладі Великої Британії та Німеччини)………..………………….……30

ВИСНОВКИ..........................................................................................................40

ВСТУП

Побудована за роки незалежності система забезпечення НБ України під час загострення відносин з Російською Федерацією виявила свою слабкість. Не підготовленими до російської агресії виявились як суб’єкти забезпечення національної безпеки так і законодавча основа їх діяльності. Серед головних причин, які призвели до низької ефективності системи забезпечення національної безпеки України, на наш погляд, слід звернути увагу на такі:

- система забезпечення національної безпеки України будувалась на основі застарілої радянської системи, з використанням її складових (радянської армії, міліції, КДБ, прикордонних військ, які залишились Україні у спадок від СРСР), радянського законодавства і досвіду її функціонування у минулому столітті в умовах двополярного світу;

- формування системи забезпечення національної безпеки України відбувалось під тиском світових та регіональних лідерів, які виходили з власних національних інтересів, а не інтересів України (вимоги до України стосовно відмови від ядерної зброї без надання їй дієвих гарантій безпеки);

- політичне керівництво України протягом всього періоду незалежності нашої держави формально ставилось до захисту національних інтересів (виконання законодавства з питань національної безпеки, Стратегій НБ не організовувалось), воно й не докладало необхідних зусиль для формування і розвитку системи забезпечення національної безпеки України (хронічне недофінансування програм розвитку складових сектору безпеки з кожним роком погіршувало їх стан і вело до поширення корупції та повного занепаду);


  • багатовекторна зовнішня політика в умовах цілеспрямованого поглиблення розбіжностей у політичних орієнтаціях населення за регіональним принципом і налаштованість представників політичного керівництва держави на реалізацію власних, корпоративних, а не національних інтересів сприяли відцентричним тенденціям і неготовності системи забезпечення національної безпеки до протидії загрозі сепаратизму

- незавершеність формування і, як наслідок, неспроможність самої системи забезпечення національної безпеки України до аналізу безпекового середовища та своєчасного виявлення загроз, а також значний вплив на керівництво суб’єктів забезпечення національної безпеки України з боку іноземних спецслужб приводить до вироблення помилкових управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки.

Перерахованих причин низької ефективності системи забезпечення національної безпеки України достатньо для того щоби ініціювати питання про її докорінне реформування починаючи від створення моделі її функціонування та формування цілісної системи законодавчих актів у сфері національної безпеки і оборони України. Для того щоб якісно виконати таку роботу необхідно перш за все провести детальний аналіз стану політики забезпечення національної безпеки України, зосередивши увагу в першу чергу на її формування і реалізацію протягом найбільш гострого періоду 2014 – 2015 років.



РОЗДІЛ І. Державна політика України в період загострення агресії з боку РФ.

1. Найбільш актуальні загрози

Формально, на початок агресивних дій РФ у відповідь на повалення проросійського правлячого режиму Віктора Януковича, загрози національній безпеці були відображені у Законі України «Про основи національної безпеки України» та в Стратегії національної безпеки затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105 (в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012). Деякі з них залишаються актуальними і на теперішній час, але ключовими загрозами виявились не ті що прогнозувались фахівцями і політиками відповідальними за забезпечення національної безпеки України, тому й безпекова політика формувалась не правильно.

Перш за все помилковим було рішення щодо позаблокового статусу України, яке було прийняте на підставі невірної оцінки загроз у воєнній сфері. Воєнна доктрина України, що введена Указом Президента України від 8.06.2012 року, як виявилось, не відповідала воєнно-політичній обстановці, не вказувала на джерела, масштаби і характер загроз у воєнній сфері. А відтак – невірно визначила шляхи підготовки держави до збройного захисту та застосування воєнної сили. Зокрема в розділі II. Воєнно-політична обстановка та характерні риси сучасних воєнних конфліктів в п. 13 вказано – «Ураховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною.»

Розв’язання агресії Російською Федерацією проти України відкрило очі на реальні загрози у воєнній сфері, а саме:

- криза існуючої системи міжнародної безпеки, поширення практики погроз силою та безкарне застосування військової сили окремими державами для реалізації власних інтересів у міжнародних відносинах (досить згадати про недавні війни в Афганістані, Іраку, колишньої Югославії, Чечні, Грузії та інші чисельні військові операції в різних куточках світу);

- прискорення мілітаризації Російської Федерації, розміщення нових систем озброєнь на територіях суміжних з Україною держав, нарощування угруповань військ, що порушує існуюче співвідношення сил; (значне збільшення витрат на оборону в РФ починаючи з 2004 року, створення системи ПРО поблизу західного кордону України та значне нарощування угруповань військ РФ поблизу північного та східного кордону України);

- законодавче закріплення Російською Федерацією можливості застосування воєнної сили за межами Російської Федерації та грубе втручання у внутрішні справи сусідніх суверенних держав;

- створення угруповання військ Російської Федерації на тимчасово окупованій території півострова Крим, розпалювання збройного конфлікту у східних регіонах України;



  • гібридна війна Російської Федерації проти України;

  • діяльність на території України проросійських незаконних воєнізованих формувань, диверсійних і терористичних груп;

- невідповідність існуючим загрозам у воєнній сфері структури, чисельності і озброєння Збройних Сил України та інших військових формувань;

- недостатній загальний рівень боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, їх незадовільне матеріально-технічне забезпечення і фінансування.

Неспроможність Державної прикордонної служби України у кризовий період забезпечити охорону українсько-російського кордону вказала на актуальні загрози у сфері безпеки державного кордону:

- відсутність демаркації державного кордону України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова;

- недостатнє облаштування державного кордону України та врегулювання правових засад забезпечення його режиму;

- недостатній рівень контролю та охорони державного кордону України;

- використання кордону України для поширення тероризму, наркоторгівлі, незаконного ввезення зброї в Україну, забезпечення транснаціональної організованої злочинності;

- поширення практики провокування конфліктних ситуацій на кордоні, у тому числі збройних;

- поширення нелегальної міграції, недосконалість державної політики у сфері міграції;

- недостатня підготовка і матеріально-технічне забезпечення частин і органів управління Державної прикордонної служби України та низький рівень їх взаємодії з іншими силовими органами до захисту кордону від проникнення терористичних та розвідувально -диверсійних угрупувань з території суміжних держав.

У сфері державної безпеки значно активізувались такі загрози як:

- розвідувально-підривна діяльність спеціальних служб Російської Федерації;



- посягання на державний суверенітет і територіальну цілісність України з боку Російської Федерації;

  • було поставлено на регулярну основу незаконне ввезення в Україну, військової техніки, зброї, боєприпасів, вибухових речовин з території РФ для забезпечення її військових підрозділів, незаконних збройних формувань та сепаратистів.

  • залишились гострими загрозами корупція в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організована злочинна діяльність.

У внутрішньополітичній сфері ключовими загрозами є:

  • сепаратизм в окремих регіонах України (східні, південні області, Закарпаття);

  • спроби розколу України шляхом її федералізації

  • згортання демократичних процесів і спроби використання державних силових структур з метою тиску на політичних опонентів;

  • радикалізація суспільства, що сприяє поширенню ідей політичного екстремізму;

  • гальмування реформ і політична корупція сприяють зростанню суспільного невдоволення та зменшення рівня легітимності сучасного правлячого режиму;

  • порушення політичних прав та свобод громадян України, зокрема у формі фальсифікації результатів виборів;

  • корумпованість в системі правоохоронних органів та проведення судової реформи не в інтересах громадян, а відповідно до вузькокланових політичних інтересів має наслідком відсутність дієвих механізмів попередження зростання суспільного невдоволення до критичного рівня та стабілізації політичної системи суспільства;

  • загострення етнічних і релігійних протиріч в напрямі набуття ними форми етнічних та міжконфесійних конфліктів;

  • втрата Україною суверенітету над автономною республікою Крим і окремими районами Донецької і Луганської областей;

  • активне втручання фінансово-промислових груп у політичний процес і спроби деяких із них створити власні воєнізовані формування посилює загрозу незаконного захоплення політичної влади шляхом здійснення державного перевороту.

У зовнішньополітичній сфері до загроз належать:

  • втручання у внутрішні справи України з боку іноземних держав з метою обмеження її суверенітету;

  • територіальні претензії до України з боку Російської Федерації, анексія півострова Крим, спроба створити на території України підконтрольні Кремлю нові політичні утворення;

  • перетворення України на буферну державу з розколотим суспільством в умовах нової «холодної війни»;

  • міжнародний тероризм;

  • воєнно-політична нестабільність у Чорноморсько-Каспійському регіоні, що значною мірою є наслідком агресивної форми зовнішньої політики Російської Федерації.

У соціальній сфері:

  • невдоволеність суспільних груп у «буксуванні» реформ, які анонсувала влада після революції Гідності, як наслідок порушення моральної рівноваги у населення країни, що може виражатися у хронічних втомах, депресіях чи суїцидах і призводить до соціального виплеску накопленої негативної енергії на інших.

  • ріст рівня безробіття в Україні та зменшення рівня життя населення;

  • повернення з зони АТО великої кількості молодих чоловіків з військовою підготовкою, які можуть стати об’єктами найму кримінальних і екстремістських структур;

  • обіг незареєстрованої зброї у країні, особливо серед соціально-невдоволених груп населення, що створює передумови незаконного придбання і застосування зброї.

В гуманітарній сфері

- потужна пропагандистська кампанія РФ: знищення базових контентів національної історичної пам’яті, нівелювання її як важливої складової національної єдності, консолідації суспільства та влади;

- створення політтехнологами РФ та активне розповсюдження історичних міфів антиукраїнського характеру, зорієнтовані на дискредитацію українських національних героїв та видатних постатей минулого, знищення історичних традицій українського народу і зведення його до категорії т.зв. “неісторичних народів”;

- низька довіра національним ЗМІ, що не об’єктивно висвітлюють ситуацію в країні, обслуговують політико-олігархічні уподобання.



В Інформаційній сфері:

- недосконалість галузевої нормативно-правової бази;

- недостатня розвиненість національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

- гострий брак системної, комплексної та ефективної державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки, громіздка й непродуктивна система державного управління та регулювання даної сферою.

- відсутність механізмів здійснення інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), системи активного кіберзахисту інформаційного простору країни, якій призваний діяти не тільки в цілях захисту, а й як простір асиметричної відповіді агресору;


  • інформаційна війна Російської Федерації проти України;

  • концентрація загальнодержавних ЗМІ в руках олігархічних, фінансово-промислових кіл;

  • спроби дезінформації громадян України, використання проти них інформаційно-психологічних маніпулятивних технологій

В економічній сфері:

  • енергетична залежність України від Російської Федерації;

  • монополізації стратегічних галузей національної економіки російським капіталом;

  • торговельно-економічна війна проти України;

  • олігархізація української економіки і перешкоджання розвитку малого й середнього бізнесу;

  • здійснення силового тиску на суб’єктів підприємницької діяльності в політичних та корупційних цілях.

В екологічній сфері ключовими загрозами є:

  • погіршення екологічної ситуації в зоні бойових дій на території Донецької і Луганської областей;

  • недостатня ефективність подолання екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

  • значний антропогенний та техногенний вплив на оточуюче природнє середовище й неефективність заходів, спрямованих на попередження його забруднення;

  • значний обсяг відходів виробництва та споживання і неналежний рівень їх вторинного використання, переробки та утилізації;

  • недостатній рівень готовності сил єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій до реагування на надзвичайні ситуації різного характеру, що можуть негативно вплинути на екосистему України.

У науково-технологічній сфері до загроз віднесено:

  • відтік наукових кадрів з України в зарубіжні держави (продовження фактичної «викачки мізків»);

  • критичний рівень науково-технологічного відставання України від провідних держав світу;

  • проведення непродуманих освітніх реформ, результатом яких може стати зникнення ряду наукових шкіл, зниження якості вищої освіти, падіння рівня науково-технологічного розвитку України.

Підсумовуючи весь спектр загроз НБ України в цей період слід зазначити, що майже всі вони виходили від РФ та були направлені на перешкоджання зближення України з ЄС. РФ йшла на це свідомо, втрачаючи свій міжнародний імідж, не зважаючи на багаточисельні жертви і економічні втрати.

Причиною виникнення цих загроз, в першу чергу, стала слабка, непослідовна політика нашої державної влади протягом всього періоду розбудови незалежної України, корумпованість політичної еліти та її нездатність до управління державою.

2. Протидія загрозам національній безпеці

Різке загострення безпекової ситуації в Україні та розгортання агресії з боку РФ потребувало негайного вжиття заходів з реалізації безпекової політики і виконання функцій суб’єктами забезпечення національної безпеки. Нажаль початковий період реагування на кризову ситуацію продемонстрував розгубленість і неспроможність державної влади та силових структур до виконання своїх завдань.



Верховна Рада України 7 скликання в цей період почала терміново приймати рішення у сфері національної безпеки, які вже не могли попередити загрози або суттєво вплинути на них.

Так 22.02.2014 у Верховній Раді була зареєстрована постанова про запобігання проявам сепаратизму та іншим посяганням на основи національної безпеки України (№4183). На той час прояви сепаратизму, як наслідок непослідовної зовнішньої політики України, вже набирали обертів в АРК, на сході і півдні України і запобігти їм не вдалося. Сепаратизм сприяв російським спецслужбам в окупації АРК та частини території Донецької і Луганської областей. Зареєстрована 11.03.2014 Постанова про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з зупиненням дії рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року про проведення 16 березня 2014 року загальнокримського референдуму (№4388), а також Постанова про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим (№4461) від 15.03.2014 не зупинили процес анексії Російською федерацією території кримського півострова.

  28.02.2014 на розгляд ВРУ був внесений проект Постанови про звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (№4306). З часом стало зрозумілим, що цей Меморандум не міг гарантувати нам територіальну цілісність оскільки не містив будь яких конкретних зобов’язань держав-гарантів крім поваги до незалежності, суверенітету та існуючих кордонів України. Погроза силою та безкарне застосування військової сили РФ проти України для реалізації власних інтересів у міжнародних відносинах яскраво засвідчили кризу існуючої системи міжнародної безпеки. Такими ж недостатньо ефективними були Постанова про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів безпеки України (№4390) від 11.03.2014, Постанова про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй (№4418) від 13.03.2014.

Наростаючі загрози у воєнній сфері вимагали від Верховної Ради України прийняття рішень щодо реанімації збройних формувань держави. Мабуть першим практичним кроком в цьому напрямку став Закон про Національну гвардію України від 13.03.2014. Відновлення, раніше розформованої Національної гвардії, ще раз красномовно говорить про непослідовність нашої державної політики у сфері національної безпеки.

В подальшому ВРУ була вимушена приймати не упереджувальні, а оперативні рішення відповідно до змін воєнно-політичної обстановки. Так 17.03.2014 був зареєстрований проект Закону про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" (№4466), проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо служби у військовому резерві (№2591). 20.03.2014 - Проект Закону про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованих територіях України (4473), Проект Закону про окуповану територію - Автономну Республіку Крим (4497), 25.03.2014 зареєстровано Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення матеріально-фінансового забезпечення обороноздатності держави (4491), Проект Постанови про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності України у зв'язку з агресією Російської Федерації (4519).

В цілому політичне регулювання у сфері національної безпеки в період розгортання російської агресії було інтенсивним але відставало на кілька кроків від дій агресора тому - малоефективним. Найбільш плідною можна назвати роботу із залучення міжнародної спільноти до протистояння російській агресії. Про це свідчать постійні звернення ВРУ до міжнародних організацій. 25.03.2014 - Постанова про Звернення Верховної Ради України до Генеральної Асамблеї ООН та Ради Безпеки ООН (4520), Постанова про Звернення Верховної Ради України до Організації з Безпеки та Співробітництва в Європі (4521), Постанова про Звернення Верховної Ради України до Ради Європи (4522).



Першою спробою Верховної Ради України систематизувати політичне регулювання у сфері НБ України стала коаліційна угода, укладена учасниками коаліції депутатських фракцій 8 скликання, до складу якої увійшла більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради Україні. Направлена вона була на проведення реформ у державі і в першу чергу в системі національної безпеки і оборони. Учасники коаліції запевнили: «Ми підвищимо обороноздатність держави, реформуємо Збройні сили у відповідності до сучасних вимог та досвіду, набутого у ході АТО, а також будемо розвивати оборонно-промисловий комплекс для максимального задоволення потреб армії та виходу на зовнішні ринки».

В розділі «Реформування системи забезпечення національної безпеки і оборони» угодою передбачалось:

1. Розробка та прийняття нових редакцій Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини з урахуванням змін у воєнно-політичній обстановці довкола України. Розроблення та внесення змін до законів України Про засади внутрішньої і зовнішньої політики та Про основи національної безпеки України.

2. Запровадження в державі системи стратегічного планування та прогнозування з метою запобігання загрозам національній безпеці та визначення порядку дій у кризових ситуаціях, яка б об’єднала у єдиний комплекс заходи політичного, воєнного, економічного, інформаційного та іншого характеру.

3. Реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України з урахуванням особливостей збройної агресії в сучасних умовах.

4. Створення взаємоузгодженої державної системи інформаційної безпеки та розроблення і прийняття Концепції інформаційної безпеки.

5. Оптимізація структури розвідувальних органів України. Підвищення їхніх оперативних можливостей.

6. Розроблення та внесення змін до Закону України Про очищення влади з метою встановлення окремого механізму проведення заходів з очищення влади в розвідувальних органах.

7. Встановлення мінімального рівня видатків на оборону в розмірі не менше 3% обсягу ВВП.

Не зважаючи на те, що розробка та прийняття нових редакцій Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини не відносяться до компетенції Верховної Ради України ці документи, хоча і з великим запізненням, були розроблені і затвердженні Указами Президента України.

Що стосується запровадження в державі системи стратегічного планування та прогнозування, реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України, створення взаємоузгодженої державної системи інформаційної безпеки та розроблення і прийняття Концепції інформаційної безпеки, оптимізації структури розвідувальних органів України, підвищення їхніх оперативних можливостей, розроблення та внесення змін до Закону України «Про очищення влади» з метою встановлення окремого механізму проведення заходів з очищення влади в розвідувальних органах, встановлення мінімального рівня видатків на оборону в розмірі не менше 3% обсягу ВВП, то в цих питаннях ВРУ поки не зареєструвала відповідних законопроектів. Через рік після укладання Коаліційної угоди можна стверджувати, що вона провалена в частині реформування системи забезпечення національної безпеки і оборони.

Єдиним виконаним з цього переліку заходів є - розроблення та внесення змін до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», але ці зміни стосувалися лише відмови від позаблокового статусу України.

Решта заходів, передбачених угодою з питань Реформування Збройних Сил України, Реформи оборонно-промислового комплексу, Оптимізації Національної гвардії України, Оптимізації Служби безпеки України та Статусу тимчасово окупованих і тимчасово непідконтрольних територій теж залишаються не реалізованими.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал