Алла Мудрик загальна психологія



Скачати 463.6 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір463.6 Kb.
1   2   3
Тема 2. Психологічні механізми та закономірності розвитку психіки та свідомості.
Емоційна сфера особистості. Індивідуально-психологічні особливості особистості
Психіка як предмет психології.
Закономірності виникнення, розвитку і прояви психіки, а також психічні процеси, стани та властивості людини як об’єкт психологічної науки.
Психічне відображення.
Особливості психічного відображення.
Психічний образ, властивості психічного образу.

11
Форми прояву психіки: психічні процеси, властивості і стани.
Емоційна сфера особистості. Емоції. Класифікації емоцій. Функції емоцій.

Основні положення
Поняття психіки
Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, в побудові картини світу і саморегуляції та реалізації на цій основі своєї поведінки і діяльності.
Психіка – це властивість високоорганізованої матерії активно відображати реалії навколишнього світу.
Відображення – це загальна властивість матерії, що полягає у відтворенні особливостей відображувального об’єкту або процесу.
Цією властивістю володіє вся матерія – жива і нежива. У неживій природі це може бути фізична і хімічна взаємодія речовин (промінь світла відбивається від дзеркала, дифузія тощо).
Живій матерії властиві біологічні форми відображення. Це може бути психічне відображення, а може і суто фізіологічне (процеси метаболізму).
Особливості психічного відображення.
1. Приналежність індивідові, суб’єктові всього того, що він відображає – думки, відчуття, прагнення, все те, що складає внутрішній зміст нашого життя.
Якщо внаслідок психічного відображення виник певний образ, то його у суб’єкта відняти вже не вдасться нікому.
2. Психіка відображає об’єктивну реальність, те, що існує зовні і незалежно від неї.
В результаті психічного відображення виникає образ предметів реального світу. Ми можемо лише перетворювати, комбінувати і змінювати в розмірах і формах те, що відобразила наша психіка.
3. При фізичному відображенні обов’язково йде зміна предметів, речовин, що вступили у взаємодію (промінь світла міняє напрями, при дифузії змінюється склад обох речовин). А при психічному відображенні – матеріальний світ не змінюється, змінюється лише внутрішній психічний світ.
Отже, внаслідок психічного відображення ми будуємо певний образ.
Властивості психічного образу.
1. Образ володіє ідеальністю (він існує тільки в голові людини, не існує його матеріалізації, його не можна зважити, до нього не можна доторкнутися).
2. Образ суб’єктивний. (психічний образ містить в собі ті властивості, які важливі суб’єктові, що відображає. Оскільки образ суб’єктивний, то він неминуче несе на собі «відбиток» окремої особи. Образ не існує поза конкретною особистістю, він залежить від розвитку нервової системи і мозку, від стану організму в цілому, від досвіду конкретної особи тощо).
3. Образ об’єктивний. (зміст нашого психічного відображення більш менш вірно відображає предмет).
4. Образ демонструє неповноту відображення. (оскільки образ предмету ідеальний, суб’єктивний, несе на собі «відбиток» конкретної особи, то не може відобразити все те різноманіття властивостей, зв’язків, суті, які включені в об’єкт психічного відображення. Світ, як відомо, одночасно і пізнаваний, і не пізнаваний).
Форми прояву психіки.
1. Психічні процеси.
2. Психічні властивості.
3. Психічні стани.
Філогенез і онтогенез психіки
Щоб зрозуміти сутність психіки, необхідно звернутись до рефлекторної теорії відображення. Ця теорія є природничо-науковим фундаментом сучасної психології. Відповідно до цієї теорії, в основі ВНД лежить рефлекс, за допомогою якого здійснюються всі життєві акти.
Теорія рефлекторного відображення дозволила виділити одну з найважливіших категорій психології – свідомість. Щоб підійти до цього поняття, слід розглянути питання про філогенез психіки, який можна простежити саме на теорії відображення.

12
Філогенез – (від греч. Phyle – рід, плем’я, вигляд, вид і genos – походження) історичне формування групи організмів.
Філогенез психіки – це процес виникнення і історичного розвитку психіки і поведінки тварин, виникнення і еволюції форм свідомості в процесі історії людства.
Отже, філогенез – це процес історичного розвитку живих організмів. Філогенез психіки, відповідно до теорії відображення, можна коротко окреслити наступним чином. Найпростішим організмам властивий найнижчий щабель відображення – подразливість. Це здатність організму відповідати на впливи зовнішнього середовища шляхом елементарної адаптації, наприклад до температурних змін. Для більш високоорганізованих істот властиві більш складні форми адаптації, що відбуваються вже на рівні фізіології. Це м’язові скорочення, передача збудження через нервові клітини між периферичною і центральною нервовою системою, формування рефлексів. Подібні реакції свідчать про наявність у живого організму психіки.
Онтогенез – (від греч. – Оntos –існування) процес розвитку індивідуального організму.
Вивчається формування основних структур психіки індивіда від зачаття до смерті.
Антропогенез – (від греч. – Аntropos – людина) процес походження людини (Homo sapiens).
Вивчаються і морфологічні перетворення, і якнайглибші якісні зміни поведінки і психіки від людиноподібної мавпи до сучасної людини.
Поняття свідомості
Свідомість представляє собою основну категорію при вивченні психічних явищ. Категорія свідомості є найбільш великою в термінологічному апараті психологічної науки після категорії психіки.
Свідомість людини виникла і розвивалася разом з розвитком суспільства. Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є сумісна, продуктивна, опосередкована мовою, спільна діяльність людей.
Індивідуальна свідомість, ймовірно, виникла в процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації. Так само, і в онтогенезі виникає і починає розвиватися індивідуальна свідомість дитини. Тобто, щоб вона розвивалася, необхідна спільна діяльність і спілкування дорослого з дитиною.
В онтогенезі свідомість розвивається у тому випадку, коли дитина живе спільно з дорослими, спільно з ними діє і тому набуває загальнолюдського способу ставлення до об’єктивної дійсності.
На початку свого розвитку свідомість людини спрямована на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним. Завдяки органам чуття вона сприймає цей світ як окремий від неї. Пізніше з’являється здатність до рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повиненна стати об’єктом пізнання.
2. Другий напрям розвитку свідомості пов’язаний з розвитком мислення і поступовим з’єднанням думки зі словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей.
Паралельно з цим розвивається мова. Слова мови наповнюються все більш глибоким сенсом і, нарешті перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в якому воно виникає, називають понятійним.
3. Третій напрям – історичний напрям розвитку свідомості. Кожна нова історична епоха своєрідно відбивається в свідомості її сучасників, і із зміною історичних умов існування людей змінюється їх свідомість. (наприклад, міфологічна свідомість стародавнього грека і релігійна свідомість жителя середніх віків).
Під свідомістю розуміється не просто психічне відображення дійсності, а вища форма цілеспрямованого психічного відображення дійсності суспільно розвиненою людиною. Життєвий сенс свідомості полягає в тому, щоб вірно орієнтуватися в світі, пізнавати і перетворювати його на основі суспільної практики.
Свідомість – це вища, властива тільки людині і пов’язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оціночному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.

13
Свідомість характеризується: активністю, спрямованістю на предмет (свідомість – це завжди свідомість чого-небудь); здібністю до рефлексії і самоспостереження (усвідомлення самої свідомості); мотиваційно-ціннісним характером і різним ступенем (рівнями) ясності.
Форми прояву психіки: психічні процеси, властивості і стани
Психічні процеси – складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.
Психічні (психологічні) стани – мінливі стани людини, які описують у термінах психології.
Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров’я, ряду
інших факторів. Психічні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.
Серед психічних станів згадуються: емоції; увага; тривожність; установки; задоволення- незадоволення; апатія-натхнення; ейфорія; бадьорість-втома та інші.
Деякі психічні стани можна розглядати як складні явища психофізіологічного походження.
Психічний стан – один з можливих режимів життєдіяльності людини, на фізіологічному рівні відрізняється визначеними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні – системою психологічних фільтрів, що забезпечують специфічне сприйняття зовнішнього світу.
Психічні стани є основними класами психічних явищ, які вивчає психологія. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а, повторюючись часто, набираючи стійкість, можуть включитися до структури особистості в якості її специфічної властивості. Оскільки в кожному психічному стані присутні психологічні, фізіологічні та поведінкові компоненти, то в описах природи станів можна зустріти поняття різних наук (загальної психології, фізіології, медицини, психології праці тощо.), що створює додаткові труднощі для дослідників, що займаються даною проблемою. На сьогодні немає єдиного погляду на проблему станів, оскільки стани особистості можна розглядати в двох аспектах. Вони є одночасно як зрізами динаміки особистості, так і інтегральними реакціями особистості, зумовленими поведінковими потребами, цілями активності й адаптивності в оточуючому середовищі.
Системоутворюючим фактором для станів можна вважати актуальну потребу, яка ініціює той чи інший психологічний стан. Якщо вимоги зовнішнього середовища сприяють швидкому та легкому задоволенню потреби, то це сприяє виникненню позитивного стану – радості, натхнення, захоплення тощо, а якщо імовірність задоволення низька або відсутня, то стан буде негативним за емоційним знаком.
Труднощі класифікації психічних станів полягають в тому, що часто вони перетинаються або навіть збігаються один з одним настільки тісно, що їх достатньо складно розмежувати – наприклад, стан деякої напруженості часто з’являється на тлі станів втоми, монотонії, агресії і ряду інших станів. Тим не менш, існує багато варіантів їх класифікацій. Найчастіше їх поділяють на емоційні, пізнавальні, мотиваційні, вольові. Узагальнюючи поточні характеристики функціонування основних інтеграторів психіки (особистості, інтелекту, свідомості), використовують терміни стан особистості, стан інтелекту, стан свідомості. Описано і продовжують вивчатися й інші класи станів: функціональні, психофізіологічні, астенічні, кризові, гіпнотичні та інші стани.
Психічні властивості – більш-менш стійкі індивідуальні психологічні особливості, що проявляються у поведінці та визначають людину як особистість, відмінну від інших людей.
Поняття властивості психіки поруч з її станом та процесами використовують для психологічного опису проявів внутрішньої душевної реальності особи. Серед психічних властивостей найчастіше згадують: темперамент, характер, здібності.
Темперамент (від лат. Тemperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини
– їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Існує основні 4 типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний.
Характер – сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишнього світу та самої себе.

14
Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.
Емоційна сфера особистості
Емоції (від фр. Еmotion – «хвилювання», «збудження») – складний стан організму, що припускає тілесні зміни розпоширеного характеру – в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо – і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттям, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки.
Фахівці проводять відмінність між поняттям «емоція» і поняттями «почуття», «афект»,
«настрій» і «переживання».
На відміну від почуттів, емоції не мають об’єктної прив’язки: вони виникають не щодо когось чи чого-небудь, а стосовно ситуації в цілому. «Мені страшно» – це емоція, а «Я боюся цієї людини» – це почуття. У зв’язку з цим емоції, на відміну від почуттів, не можуть бути амбівалентними: як тільки ставлення до чогось стає одночасно і поганим і хорошим, це щось можна назвати об’єктом, а емоційні процеси стосовно нього – почуттями.
На відміну від афектів, емоції можуть практично не мати зовнішніх проявів, вони значно триваліші за часом і слабші за силою.
На відміну від настроїв, емоції можуть змінюватися досить швидко і протікати досить
інтенсивно.
Класи емоційних станів:
1. Настрій – найпоширеніший емоційний стан, що характеризується слабкою
інтенсивністю, тривалістю, іноді невизначеністю та неясністю переживань. Виділяють чотири основні причини та обставини, що змінюють настрій: 1) органічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров’я, повноцінний сон піднімають настрій); 2) зовнішнє середовище
(бруд, шум, важке повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок піднімають настрій); 3) взаємовідносини між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, такт піднімають настрій); 4) мислені процеси (образи, в яких відображаються негативні емоції погіршують настрій; образи, в яких відображаються позитивні емоції піднімають настрій;).
2. Пристрасть – виразне, визначене, сильне, глибоке, тривале, усвідомлене емоційне переживання. Воно активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод, на досягнення поставленої мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, до музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому значенні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, але й зруйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).
3. Афект – емоційне переживання, що характеризується різко вираженою інтенсивністю та відносною короткочасністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.
Класифікація емоцій:
1)
за ступенем збудження чи заспокоєння розрізняють:
- стенічні емоції – підштовхують до вчинків, висловів, збільшують напругу сил. Людині важко мовчати, не діяти активно (радість, впевненість, тріумф, страх, злість);
- астенічні емоції – характеризуються пасивністю, бездіяльністю (страждання, неспокій, страх).
2)
за наявністю відтінків задоволення або незадоволення розрізняють:
- позитивні емоції – породжуються узгодженням обставин з нормами, що відповідають світогляду цієї особи (задоволення, радість, захват, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека, каяття, каяття совісті, й ін.);
- негативні емоції – породжуються відхиленням обставин від параметрів життєдіяльності конкретної людини як особистості (горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство,

15 обурення, гордість, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, стид,відраза тощо д.).
Також окремо виділяють: нижчі емоції, що пов’язані з безумовно-рефлекторною діяльністю, ґрунтуються на інстинктах та є їх вищим виразом (емоції голоду, спраги, егоїзму тощо) і вищі, дійсно людські емоції-почуття: обов’язку, любові, товариства, сорому тощо/
10 фундаментальних емоцій (за К. Ізардом): цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.
Емоції називаються фундаментальними, оскільки кожна з них має: 1) специфічні внутрішньо детерміновані нервові субстрати; 2) характерні мімічні або нервово-м’язові виразні комплекси; 3) відмінне суб’єктитвне переживання або феноменологічну якість.
Жоден з цих компонентів не утворює емоцію самостійно. Цілісна емоція (або повний емоціональний процес) вимагає всіх цих трьох компонентів.
Міміка – універсальний спосіб прояву емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної приналежності. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.
Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, проявлені в поведінці однієї особиною, викликають схожі емоції у інших особин, які ці прояви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само присутній і особливо помітний в поведінці натовпів.
Функції емоцій:
1. Сигнальна. Її сутність полягає у тому, щоб подавати емоційний сигнал як реакцію на той чи інший вплив зовнішнього середовища і внутрішній стан організму.
2. Пізнавальна. Емоційна система рідко функціонує незалежно від інших. Деякі емоції або комплекси емоцій завжди взаємодіють із сенсорно-перцептивною, когнітивною і руховою системами. Емоції можуть як стимулювати, так і пригнічувати пройес пізнання.
3. Мотиваційна. Емоції є складовою мотивації і всього процесу довільного керування. Без них не обходиться оцінювання досягнутих результатів. Вони суб’єктивно забарвлюють усе, що відбувається навколо людини і в ній. Самі по собі емоції не є мотивами. У мотиваційному процесі вони проявляються як енергетичний підсилювач спонук до задоволення потреби в емоційних відчуттях і переживаннях, якщо людина усвідомлює їх як цінність.
4. Регулятивна. Емоції можуть регулювати функціонування як окремих психічних процесів, так і діяльність людини вцілому. Позитивний емоційний фон підвищує якість діяльності, негативний – знижує.
Самостійна робота з теми
Словникова робота: психіка, психічне відображення, психічний образ, свідомість філогенез й онтогенез психіки та свідомості, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості, емоційна сфера особистості, емоції, настрій, пристрасть, афект, класифікації емоцій, функції емоцій.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів:
1.
Змінені стани свідомості: медитація, транс, гетеросугестія, аутосугестія. Можливі механізми їх пояснення.
2.
Вплив медичних та наркотичних препаратів на свідомість людини.
3.
Паранормальні явища: механізми та природа їх прояву.
Питання, винесені на самостійне опрацювання
1.
. Роль емоцій у житті людини.
2.
Прояв емоцій у тварин.
3.
Властивості психічних станів.
4.
Класифікації психічниї станів.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Дайте визначення поняття «психіка».
2.
Як ви розумієте поняття «свідомість»?
3.
Чи властива свідомість тваринам?

16 4.
Охарактеризуйте поняття «психічне відображення». Які форми психічного відображення ви знаєте?
5.
Назвіть форми прояву психіки.
6.
Які психічні процеси ви знаєте:
7.
Які психічні стани ви знаєте?
8.
Які психічні властивості ви знаєте?
9.
Охарактеризуйте феномен «емоційна сфера особистості».
10.
Дайте визначення поняття «емоція».
11.
Назвіть основні функції емоцій.
12.
Які класифікації емоцій ви знаєте?
13.
Назвіть 10 фундаментальних емоцій.

Тема 3. Когнітивна сфера особистості. Пізнавальні процеси.
Поняття про відчуття. Фізіологічна основа відчуттів. Природа відчуттів. Види та закономірності відчуттів.
Загальна характеристика сприймання. Фізіологічна основа сприймання. Види та закономірності сприймання.
Загальна характеристика пам’яті. Види пам’яті.
Загальна характеристика уваги. Види уваги.
Поняття про мислення як вищу психічну функцію людини. Види мислення та їх характеристики.
Поняття про уяву. Види уяви.

Основні положення
Категорія відчуття в психології
Під відчуттям в психології розуміють відображання в психіці окремих властивостей предметів зовнішнього світу, яке виникає при їх безпосередньому впливові на рецептори органів відчуття.
Відчуття вважається найпростішим пізнавальним актом через який живі істоти отримують
інформацію про зовнішнє середовище і стани власного організму. Відчуття несуть відомості про світло, колір, запах, звук, про характер поверхні з якою стикається шкіра, про температуру оточуючого повітря, про голод, спрагу.
В психології явища пов’язані з відчуттями прийнято також називати сенсорними від лат.
(Sensus – відчуття.). В результаті процесу відчуття у живого організму формується елементарний чуттєвий – сенсорний образ. Таким чином відчуття основа всякої пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, чуттєва основа свідомості індивіда. Втрата здатності відчувати веде до втрати всіх каналів зв’язку людини зі світом
Процес відчуття забезпечується на фізіологічному рівні наявністю рецепторів
спеціалізованих клітин нервової системи, які здатні перетворювати тільки певні види енергії в процес нервового збудження. Рецептори є периферичним відділом аналізатора – спеціального нервового апарату, який складається з рецепторів, провідних шляхів і відповідної зони в коркових областях головного мозку. При подразненні рецептора нервовий імпульс по аферентному
(доцентровому) нерву передається у відповідні мозкові центри, які включають складні комплекси нейронів. Після переробки в мозкових центрах, збудження по еферентному (відцентровому нерву) повертається до рецептора і виявляється в рухових реакціях рецептора, що регулюють процес відчуття.
Види відчуттів і критерії Їх класифікації
Відчуття поділяються на групи і види залежно від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання. Відповідно виділяють три групи:
1) екстероцептивні (одержувані ззовні), 2) інтроцептивні (одержувані з внутрішніх органів), і
3) пропріоцептивні (ті, що отримуються від рухових органів).
До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові
(тактильні), термічні, больові відчуття.

17
Вони поділяються на контактні і дистантні. Контактні відчуття сигналізують про подразники які безпосередньо діють на рецептори – смак і дотик. Дистантні відчуття відображають властивості довколишніх предметів, які знаходиться на певній відстані від рецептора. Це нюх, слух і зір.
Тактильні, температурні і больові відчуття відносять до шкірних відчуттів.
Тактильні відчуття виникають внаслідок дії механічних подразників на поверхню шкіри.
Тактильні відчуття - це відчуття доторку і тиску.
Температурні відчуття – відчуття холоду і тепла відіграють велику роль у взаємодії організму з зовнішніми середовищем.
Больові відчуття виникають під дією різних за своєю природою подразників які приводять до пошкодження тканин організму. Вони відіграють важливу роль в захисних реакціях організму.
Нюхові відчуття, які відіграють важливе значення в житті тварин, в житті людини грають
істотну меншу роль. Вони сигналізують про свіжість їжі, чистоту повітря тощо.
Смакові відчуття тісно пов’язані з нюховими через їх роль в процесі харчування. Виділяють чотири види смакових відчуттів – солодкі, солоні, кислі і гіркі.
Слухові відчуття формуються при перетворенні енергії коливань тиску повітря. Ці коливання вловлюються і передаються до рецепторної частини вуха «завитка» через складну систему мембран і кісточок. Гучність звуку залежить від амплітуди коливань. Висота звуку залежить від частоти звукових коливань.
Зорові відчуття сприймаються рецепторами, які розміщені на сітківці ока. Око людини розрізняє більше 7 млн. відтінків кольору, а в мові є більш як 7,5 тисяч назв кольорів.
До інтроцептивних відносять – органічні відчуття, які дають інформацію про стан і потреби організму. Органічні відчуття – це відчуття, які відображають стан функціональних систем організму. До органічних відчуттів найчастіше відносять відчуття голоду, спраги, нудоти, задухи, відчуття пов'язані статевою і серцево-судинною системою. Вони відіграють важливу роль в свідомій регуляції поведінки індивіда.
До пропріоцептивних відносять кінестетичні і статичні почуття, які дають інформацію про положення і рух тіла і його окремих частин. Кінестетичні відчуття – це відчуття, які відображають положення і рух одних частин тіла відносно інших. Статичні відчуття – це відчуття які відображають положення і переміщення тіла в просторі.
Відчуття, що формуються вестибулярною системою організму іноді називають
вестибулярними відчуттями. Вестибулярні відчуття відіграють головну роль в утриманні положення рівноваги тіла і стабілізації зорових відчуттів.
Загальні закономірності відчуттів
Загальними закономірностями відчуття є їх якість, просторова локалізація, тривалість і
інтенсивність.
Якість відчуттів це ознака сенсорного образу, яка дозволяє відрізняти його від такого ж образу іншої модальності. Слухові відчуття відрізняються по якості від зорових. Якість відчуття розрізняється в межах одного виду . Так слухові відчуття відрізняються за висотою і тембром.
Просторова локалізація відчуттів відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника. Локалізація дистантних відчуттів вказує на місцезнаходження подразників в просторі, локалізація контактних - вказує на місце їх безпосередньої дії на ділянки шкіри.
Тривалість відчуттів залежить від часу, протягом якого сенсорний образ не змінює своєї якості. При цьому відчуття виникають не відразу після початку дії подразника, а через деякий період, який називається латентним (від лат. latentis) – прихований.
Інтенсивність відчуттів кількісна характеристика яскравості і виразності відображення предметів і явищ. Воно залежить від сили подразнення, стану аналізатора. Цю сторону відчуттів вивчає такий розділ психології як психофізика.
Явища, що впливають на чутливість:
- адаптація від.(лат. adapto – пристосовую) – зміна чутливості аналізатора в бік її зниження або підвищенню під впливом постійно діючого подразника. Процес адаптації зорової чутливості можна спостерігати при різких змінах освітлення. Він супроводжується підвищенням чутливості ока в темряві і зниженням чутливості при яскравому світлі.

18
- взаємодія зміна чутливості одного аналізатора, під впливом стану іншого. Так відомо, що звуки певної частоти-можуть загострювати чи притуплювати зорову чутливість, що приємні запахи як правило знижують нижній абсолютний поріг чутливості зорового аналізатора, а неприємні підвищують, що слабке світло посилює слухову чутливість, а сильне послаблює її..
- сенсибілізація це підвищення чутливості аналізатора під час дії специфічних чи неспецифічних подразників: Сенсибілізація найчастіше є наслідком посилення збудливості центральних відділів аналізаторів. Причинами такого посилення можуть бути зміни в роботі залоз внутрішньої секреції (наприклад у жінок при вагітності), вплив на аналізатор попереднього подразника, (при дії короткочасного світла на око, стан тривоги чи очікування значущого подразника. Це гострота зору у мисливців, дотику у шліфувальників, смаку в дегустаторів.
Випадком сенсибілізації може вважатись підвищення чутливості внаслідок компенсації –
посилення роботи одного аналізатора за відсутності іншого. Так у сліпих краще розвинений слух, у глухих зip.
- синестезія (одночасне відчуття) – перенесення якості одного відчуття на інше, внаслідок чого до відчуття специфічного для даного аналізатора додається відчуття, неспецифічне
Синестезія виявляється у вигляді «кольорового слуху» при якому звук, поряд з слуховими відчуттями викликає і зорові (кольорово забарвлені).
Загальна характеристика сприймання
Сприймання це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів відчуття. Результатом цього процесу є «перцептивный образ».
В українській мові використовується також термін сприйняття, під яким найчастіше розуміють результат процесу сприймання. В спеціальній літературі часто використовується англомовний синонім сприймання – перцепція.
Сприймання має суб’єктивний характер, оскільки тісно пов’язане з попереднім досвідом і знаннями людини. Сприймання – це складний психічний процес, в який разом з відчуттями залучаються пам’ять, мислення, уява.
Залежність сприймання від попереднього досвіду людини, її інтересів і знань називається
апперцепцією.
Види сприймання
В залежності від переважаючої ролі тих чи інших органів відчуттів розрізняють зорове,
слухове, дотикове, нюхове і смакове сприймання.
Серед складних форм сприймання найчастіше виділяють сприймання часу, простору і руху.
Сприймання часу – відображення тривалості, послідовності і швидкості подій і явищ зовнішнього світу.
Сприймання простору – відображення форми і розмірів оточуючих предметів, напрямку і віддалі до них.
Сприймання руху – відображення просторового переміщення предметів в часі.
Основні характеристики і властивості сприймання
До основних властивостей сприймання найчастіше відносять:
1. Цілісність сприймання – яка вказує на інтегральний характер перцептивного образу, єдність у сприйманні різних властивостей і сторін предмету.
2. Предметність сприймання полягає у співвіднесенні перцептивного образу з предметами оточуючої дійсності, (а не їх зображеннями або уявленнями про них).
3. Осмисленість сприймання пов’язана з усвідомленням сутності предметів, які сприймаються, можливості співставити їх з предметами, що сприймались раніше і висловити припущення про їх сутність. Значення осмисленості сприймання добре ілюструється процесом сприймання рідної і незнайомої мови.
4. Узагальненість сприймання – відображення окремих предметів як представників певного класу об’єктів оточуючої дійсності.
5. Константність сприймання – характеризується відносною постійністю форми, величини і кольору предметів, завдяки чому ми можемо пізнати предмети в різній обстановці.

19 6. Вибірковість або селективність сприймання – проявляється в переважному виділенні одних предметів чи їх окремих сторін в порівнянні з іншими. Вибірковість відображує активний і спрямований характер сприймання.
Виділяють також характеристики сприймання, які характеризують показники продуктивності, якості і надійності перцептивної діяльності. До них відносять:
1. Об’єм сприймання – кількість об’єктів, яку може сприйняти людина на протязі однієї фіксації.
2. Швидкість сприймання – час необхідний для адекватного сприймання відповідного предмету чи явища.
3. Точність сприймання – відповідність перцептивного образу предмету, що сприймається і задачі, що стоїть перед людиною.
4. Повнота – ступінь такої відповідності.
Загальна характеристика уваги
Увага спрямованість і зосередженість свідомості на певних об’єктах чи якійсь діяльності.
Спрямованість чи вибірковість уваги проявляється в різних формах. Вибір об’єктів уваги пов’язаний з аналізом величезної кількості інформації, що неперервно йде з зовнішнього світу. Ця орієнтовно-дослідницька діяльність проходить в значній мірі на рівні підсвідомості. Виділення в свідомості окремих об'єктів пов’язано з їх об’єктивними характеристиками і суб’єктивними особливостями їх сприймання. Підсвідома увагу привертають незвичайного вигляду предмети чи ваше ім’я. Свідоме виділення якихось об’єктів відбувається в цілеспрямованій пізнавальній діяльності. Свідома вибірковість уваги проявляється в діяльності, що носить характер пошуку, контролю, вибору.
Зосередженість уваги передбачає таку її організацію, яка забезпечує глибину, точність і ясність відображення в свідомості об'єктів пізнання. Можна дивитися, але не бачити, слухати, але не чути.
Види уваги
В психології розрізняють зовнішню увагу – спрямовану на зовнішній світ, і внутрішню
спрямовану на власні думки і переживання.
В залежності від спрямованості і вольових зусиль розрізняють мимовільну і довільну увагу.
Мимовільна увага відзначається стихійністю виникнення, відсутністю зусиль для її виникнення і збереження. Часові характеристики такої уваги надзвичайно мінливі. Спалахнувши вона може тут же згаснути, а якась неординарна подія чи явище може приковувати її тривалий час.
Це особливо характерно для дітей. Мимовільну увагу викликає два ряди причин: особливості оточуючих предметів і явищ (їх новизна, інтенсивність, динамічність) і суб'єктивні фактори в яких проявляється вибіркове відношення людини до оточення.
Довільна увага викликається свідомо. Це активне спрямоване зосередження свідомості, підтримання певного рівня якого, пов’язане з вольовими зусиллями. Його функціонування зумовлено завданням, яке стоїть перед людиною. Довільна увага інтенсивно розвивається в
ігровій, учбовій і виробничій діяльності. Поєднання довільної уваги з сприятливими зовнішніми і внутрішніми умовами діяльності надає увазі особливий характер. При поступовому наростанні зацікавленості в виконуваній роботі можливе поступове зникання необхідності в вольовому зусиллі для її підтримування. Такий варіант довільної уваги виділяють іноді в спеціальний вид –
післядовільну увагу.
Індивідуальні особливості уваги
Індивідуальні особливості уваги людини характеризуються такими властивостями як
стійкість, здатність до переключення, розподіленість, обсяг.
Стійкість уваги характеризує здатність підтримувати достатній рівень уваги тривалий час і здатність протистояти відволікаючим обставинам і випадковим завадам. Абсолютної стійкості уваги не буває і вона може періодично коливатись.
Здатність до переключення це можливість вільно міняти об’єкт уваги.
Під розподіленістю уваги розуміють її розосередженість між кількома об’єктами одночасно.
Обсяг уваги характеризується кількістю об’єктів, які сприймаються одномоментно.
Фактори, що впливають на процес уваги
Важливий фактор уваги – ставлення до об’єкту пізнання. Цікава справа приковує увагу.

20
Своєрідний фактор уваги - установка, тобто неусвідомлювана, готовність сприймати предмети і явища чи діяти з ними певним чином. Установка тісно пов’язана з явищем апперцепції.
Установка може істотно впливати на увагу людини, внаслідок чого людина може не помічати нових важливих деталей чи закономірностей спостережуваного. І навпаки різка розбіжність між спостережуваним і установкою може викликати значний спалах зацікавленості..
Важливим фактором який впливає на привернення уваги має інтенсивність подразника.
Гучний звук, яскраве світло привертають нашу увагу мимоволі.
Привертають увагу динамічні особливості об’єктів – мерехтіння світла, звуки що міняються по висоті чи в певному ритмі. Дуже важко утримувати увагу на монотонній мові.
Важливою причиною привернення уваги є новизна і незвичність предметів і явищ.
Загальна характеристика пам’яті
Під пам’яттю звичайно розуміють здатність індивіду зафіксовувати, зберігати і відтворювати
інформацію про отриманий в минулому досвід. Ці процеси, пов’язані з пам’яттю в спеціальній літературі називають мнемічними.
В залежності від особливостей матеріалу запам’ятовування. П. П. Блонський поділяв пам’ять на чотири види:
- рухову (моторну) пам’ять на різні рухи і їх системи, що дозволяє формувати різні моторні навички;
- емоційну(афективну) пам’ять на почуття;
- образну пам’ять на сприймання;
- словесно-логічну(вербальну) пам’ять засновану на розумінні смислу інформації, що виражається мовою.
В залежності від тривалості збереження інформацію розрізняють сенсорну, короткочасну і
тривалу пам’ять.
Сенсорна пам’ять примітивний процес, що існує на рівні рецепторів. Сліди в ній зберігаються лише порядку 1/4 секунди. За цей час мозок на підсвідомому рівні вирішує завдання чи привернути увагу свідомості до сигналів, що поступили.
Якщо інформація досягає свідомості, то вона певний перебуває в короткотривалій пам’яті.
При цьому вона або обслуговує актуальну діяльність (тоді говорять про оперативну пам’ять), або ж приймається рішення про необхідність збереження цієї інформації в довготривалій пам’яті.
Вважається, що короткочасна пам’ять зберігає інформацію на протязі приблизно 20 сек.
Відомо, що об’єм короткочасної пам’яті обмежений, її об’єм становить 7±2 одиниці
інформації.
Тривала пам’ять служить для довгочасного збереження інформації. Ємність і тривалість тривалої пам’яті практично необмежені.
Спрямованість і усвідомленість мнемічних процесів відображає поділ пам’яті на довільну і
мимовільну.
Мнемічні процеси
До мнемічних процесів відносять запам’ятовування (фіксація), збереження інформації
(ретенція) і відтворення (репродукція). Важливим для діяльності свідомості є також процес
забування.
Загальна характеристика категорії мислення
Мислення – це психічний процес який є узагальненим і опосередкованим відображенням загального і істотного в оточуючій дійсності;
Мислення це процес соціальне зумовлений. Прийоми і операції мислення мають соціальне походження. Вони формуються в результаті спеціальної навчальної діяльності і в тісному спілкуванні з іншими членами суспільства. У дитини, що росте без контакту з суспільним оточенням мислення або не розвивається або ж набуває спотворених неадекватних форм.
Мислення спирається на знання здобуті в ході людської історії. Соціальний характер мають цілі мислительної діяльності.
Функціонально-операційна сторони мислення
До цієї сторони мислення відносять операції, прийоми і способи перетворення змістовної сторони в процесі мислення.

21
Найчастіше виділяють дві різні групи операцій мислення. Перша група складається з конкретних прийомів, що застосовуються до конкретних одиниць змісту (додавання чисел, узгодження слів в реченні) Друга група операцій характеризує загальні мислительні здібності
(інтелект) і не пов’язана з певним конкретним змістом, а можуть застосовуватись до будь-якого змісту. До операцій цієї другої групи відносять як правило відносять аналіз, синтез, узагальнення,
порівняння і абстракцію.
Під аналізом розуміють мисленєве розчленування об’єктів свідомості, виділення в них окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей
Синтез мисленєве об’єднання окремих частин, сторін, ознак і властивостей в одне ціле.
Абстрагування мисленєве відокремлення одних ознак і властивостей предметів і явищ від
інших їх рис і самих предметів. В мисленні ми відокремлюємо суттєві ознаки предметів від несуттєвих, необхідні від випадкових, форму від розмірів тощо.
Узагальнення мисленєве виділення спільного в кількох різних предметах чи явищах.
Узагальнення розкриває і виділяє ті однакові властивості, на основі яких можна групувати предмети по певній ознаці.
Порівняння виділення спільних і відмінних ознак чи властивостей предметів. Порівняння дозволяє ділити предмети на класи виходячи з подібності і відмінності окремих предметів.
Загальна характеристика уяви
Під уявою найчастіше розуміють процес побудови образів предметів і явищ, на основі попереднього досвіду. Образи які створюються уявою відрізняються від образів пам’яті тим, що вони ніколи не сприймалися раніше. Тому образи уяви виникають в процесі перебудови і конструювання раніше сприйнятих образів, чи їх фрагментів. В цьому смислі образи уяви є новими, хоча і будуються на попередньому досвіді людини. Образи які виникають внаслідок роботи уяви називають уявленнями.
Розрізняють довільну, й мимовільну уяву. Довільна уява скеровується спеціальною метою створити образ того чи іншого предмета. Мимовільна уява створює образи які відображують бажання і потреби людини.
По ступеню вираженості активності суб'єкта розрізняють два види уяви пасивну і активну.
Пасивна уява характеризується створенням образів, які не втілюються в життя або створенням програм які не здійснюються чи взагалі не можуть бути здійснені. При цьому уява виступає як заміна діяльності, з допомогою якої людина відмовляється від необхідності діяти. Пасивна уява може бути навмисною і ненавмисною. Ненавмисна пасивна уява спостерігається при послабленні діяльності свідомості чи її розладі. Такі стани можуть виникати під час сну чи хвороби. Образи хворої уяви називають мареннями. Навмисна пасивна уява створює образи (мріяння) не пов'язані з волею, яка б сприяла їх втіленню в життя. Переважання мріянь в процесах уяви свідчить про певні відхилення розвитку особистості.
Активну уяву поділяють на репродуктивну і творчу. Репродуктивна уява полягає в створенні нових для людини образів, що нагадають ті які людина вже бачила, або ж у відтворенні образів за словесним описом або кресленням. Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Творча уява є невід'ємною складовою технічної, художньої і іншої творчості.
Особливою формою уяви є мрія. В мріях людина створює образи бажаного майбутнього.
Синонімом уяви є фантазія.
Прийоми створення образів уяви
Для конструювання нових образів на основі раніше сприйнятого матеріалу уява використовує ряд спеціальних прийомів.
Одним з таких прийомів є комбінування поєднання сприйнятих раніше образів в нових часто не звичних комбінаціях. Прикладом такого комбінування може бути поєднання в герої художнього твору рис кількох людей. Цей прийом використовується в конструюванні коли створювана річ повинна поєднувати властивості кількох речей(автомобілі-амфібії, ніж-ножиці)
Окремим випадком комбінування є аглютинація (склеювання) – коли в образі поєднуються фрагменти реальних предметів чи істот (сфінкс, кентавр, грифони, Янус)

22
Другим прийомом є акцентування, яке полягає в підкресленні вип’ячуванні окремих сторін явища, найчастіше використовується в карикатурі і шаржах. Нерідко досягається шляхом зміни пропорцій.
В уяві також застосовується прийом гіперболізації – умисного перебільшення або применшення яке часто використовується для створення фантастичних образів, особливо в казках
(хлопчик-мізинчик, Дюймовочка, велетні). Часто такий прийом використовується для підкреслення внутрішніх рис героя.
Уява також широко використовує схематизацію спрощенню образу шляхом усунення нехарактерних деталей. Цей прийом часто використовується в мультиплікації, дитячих малюнках, в піктограмах.
Типізація полягає в виділенні суттєвого в однорідних явищах і предметах і втілення цього суттєвого в певному конкретному образі (стіл круглий, письмовий, кухонний тощо).
Самостійна робота з теми
Словникова робота: відчуття, види відчуттів, характеристики відчуттів, сприймання, види сприймання, аперцепція, закономірності сприймання, увага, види уваги, індивідуальні особливості уваги, пам’ять, види пам’яті, мнемічні процеси, мислення, мислитель ні операції, уява, види уяви, прийоми створення образів уяви.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів:
1.
Фізіологічна основа відчуттів.
2.
Фізіологічна основа сприймання.
3.
Розвиток уваги у дітей. Увага, уважність і спостережливість.
4.
Розвиток пам’яті у дітей. Індивідуальні особливості пам’яті.
5.
Розвиток уяви у дітей.
Питання, винесені на самостійне опрацювання
1.
Поняття про мову і мовлення.
2.
Мова як друга сигнальна система.
3.
Види мовлення.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Дайте визначення поняття «відчуття».
2.
Які види відчуттів ви знаєте?
3.
Назвіть основні закономірності відчуттів.
4.
Дайте визначення поняття «сприймання».
5.
Які види сприймання ви знаєте?
6.
Назвіть основні властивості сприймання.
7.
Дайте визначення феномену «увага».
8.
Які види уваги ви знаєте?
9.
Охарактеризуйте фактори, що впливають на процес уваги.
10.
Дайте визначення поняття «пам’ять».
11.
Які мнемічні процеси ви знаєте?
12.
Назвіть та охарактеризуйте види пам’яті.
13.
Дайте визначення поняття «мимслення».
14.
Назвіть та охарактеризуйте основні операції мислення.
15.
Дайте визначення поняття «уява».
16.
Які види уяви ви знаєте?
5. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал