Алла Мудрик соціальна психологія




Сторінка3/4
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4
Тема 3. Визначення та характеристика соціальних груп. Проблематика малої групи в
соціальній психології. Великі соціальні групи
Поняття малої групи у соціальній психології. Класифікація малих груп.
Основні напрямки дослідження малих груп.
Поняття лідерства і керівництва. Теорії лідерства. Стилі лідерства.
Поняття референтної групи у соціальній психології. Функції референтної групи.
Великі соціальні групи Психологія нації. Натовп, як стихійно організована группа.
Основні положення

Поняття малої групи у соціальній психології. Класифікація малих груп
Мала група – нечисленна за складом група, учасники якої об’єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних стосунків, групових норм і групових процесів.
Мала група – це група, реально діє не у вакуумі, а в певній системі суспільних відносин, вона виступає як суб’єкт конкретного виду соціальної діяльності.
Поширені класифікації розподілу малих груп на:
1) первинні і вторинні;
2) формальні і неформальні;
3) групи членства і референтні групи.
Розподіл малих груп на первинні та вторинні було запропоновано Ч. Кулі, який спочатку дав просто описовий поділ первинної групи, назвавши такі складові, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів. Пізніше Ч. Кулі запропонував певну ознаку, яка дозволила би визначити характеристику первинних групп – безпосередність контактів.
Розподіл груп на формальні і неформальні було запропоновано Е. Мейо. Згідно Е. Мейо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони запропоновані груповими нормами, а також строго розподілені ролі всіх членів групи у системі підпорядкування так званої структури влади. Всередині формальних груп Е. Мейо виявив ще неформальні групи, які складаються і виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не запропоновані, не існує заданої системи взаємин. Неформальна група може виникати і сама по собі, не всередині формальної групи, а поза нею.
Існуює поняття формальної та неформальної структури групи: тоді різняться не групи, а тип, характер стосунків всередині них.
Класифікація груп на групи членства і референтні групи була введена Г. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена референтної групи. В експериментах Г. Хаймена було показано, що частина членів малих груп поділяє норми поведінки, прийняті не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Ті групи, в які індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Г. Хаймен назвав референтними групами.
Основні напрямки дослідження малих груп
Виділяють три основні напрями в дослідженні малих груп:
1) соціометричне;
2) соціологічне;
3) школа «групової динаміки».
Засновником соціометричного напрямку є американський психолог Д. Морено, який розглядаючи сукупність емоційних переваг членів групи, розробив теорію соціометрії.
Соціометрія – це і психологічна теорія спілкування та внутрішньогрупових стосунків, і одночасно метод, що використовується для оцінки міжособистісних стосунків. Д. Морено вважав, що психологічна комфортність і психічне здоров’я особистості залежать від його статусу в неформальній структурі стосунків в малій групі.
Соціометрична структура групи – сукупність позицій членів групи в системі міжособистісних стосунків. Вона визначається аналізом найважливіших соціометричних характеристик групи: соціометричного статусу її членів, взаємності емоційних переваг, наявності стійких груп міжособистісної переваги тощо. Кожен індивід у групі має свій соціометричний статус, який може бути визначений під час аналізу суми переваг і відкидання, отриманих від
інших членів. Сукупність усіх статусів задає статусну ієрархію в групі. Найбільш

19 високостатусними є соціометричні зірки – члени групи, що мають максимальну кількість позитивних виборів при невеликій кількості негативних виборів. Далі йдуть високостатусні, середньостатусні і низькостатусні члени групи, які визначаються за кількістю позитивних виборів
і не мають значної кількості негативних. На більш низькому рівні міжгрупових стосунків знаходяться ізольовані – суб’єкти, у яких відсутні будь-які вибори, як позитивні, так і негативні.
Далі йдуть знедолені – такі члени групи, які мають велику кількість негативних виборів і малу кількість позитивних виборів. На останньому щаблі соціальних переваг ізгої – члени групи, які не мають жодного позитивного вибору при наявності негативних.
Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з традицією, яка була закладена в експериментах Е. Мейо. Теоретичне значення відкриттів Е. Мейо полягає в отриманні нового факту – існування в малій групі двох типів структур. Це поклало початок новому напряму в дослідженні малих груп, пов’язаного з аналізом кожного з двох типів групових структур.
Школа «групової динаміки» пов’язана з ім’ям К. Левіна. Дослідження в цьому напрямку стосувалися «теорії поля». Її головне положення – ідея взаємодії індивіда та оточення
(середовища), де значення набуває структура, в якій здійснюється поведінка (її К. Левін назвав полем. Вона охоплює в неподільності мотиваційні прагнення (наміри) індивіда та існуючі поза
індивідом суб’єкти його прагнень). Центральна ідея теорії поля полягає в тому, що причини соціальної поведінки слід шукати через пізнання психологічних і соціальних сил, що її детермінують. Найважливішим методом аналізу психологічного поля стало створення в лабораторних умовах груп з певними характеристиками і подальше вивчення функціонування цих груп. Вся сукупність цих досліджень носила назву групової динаміки. Основна проблематика зводилася до наступного: яка природа груп; які умови їх формування; який їх взаємозв’язок з
індивідами і з іншими групами; які умови успішного функціонування груп.
Значну увагу було також приділено характеристикам групи: нормам, згуртованості, співвідношенню індивідуальних мотивів і групових цілей, лідерство в групах.
Відповідаючи на головне питання, які потреби рухають соціальною поведінкою людей,
«групова динаміка» пильно досліджувала проблему внутрішньогрупових конфліктів, зіставляла ефективність групової діяльності в умовах кооперації і конкуренції, способи винесення групових рішень.
Поняття лідерства і керівництва. Теорії лідерства. Стилі лідерства
Лідер (від англ. Leader – ведучий, перший, що йде попереду) – особа в якій-небудь групі
(організації), що користується великим, визнаним авторитетом, що володіє впливом, який проявляється як керуючі дії. Член групи, за яким група визнає право приймати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найбільш авторитетна особистість, яка відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі.
У психології прийняті різні класифікації лідерів:
- за змістом діяльності (лідер-натхненник і лідер-виконавець);
- за характером діяльності (універсальний лідер і ситуативний лідер);
- за спрямованістю діяльності (емоційний лідер і діловий лідер).
Розрізняють: формальне лідерство – процес впливу на людей з позиції посади та
неформальне лідерство – процес впливу на людей за допомогою своїх здібностей, вміння чи
інших ресурсів.
Стиль керівництва (лідерства) – сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка зумовлена специфікою завдань, поставлених перед організацією, взаємостосунками керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особистими якостями всіх членів колективу.
Під стилем керівництва (лідерства) розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в цей час потрібно. Існують дві основні стильові шкали:шкала влади, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії (розглядається ставлення керівника до своїх підлеглих як до суб’єктів управління) та шкала переваг, на якій відбивається ставлення керівника до підлеглих як до об’єктів управління.
Стилі лідерства:
Авторитарний стиль – лідер володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні

20 методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.
Авторитаризм – модель поведінки, заснована на переконанні, що в організації існують або повинні існувати статусні і владні відмінності, і що використання влади є необхідним і вольовим елементом функціонування ефективної організації.
Демократичний стиль – характеризується високим ступенем делегування повноважень.
Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не очікуючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.
Ліберальний стиль – підлеглим надається велика самостійність у роботі та прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.
Керівник – особа, на яку офіційно покладена функція управління установою та організація її діяльності.
Теорія рис (особистісна теорія лідерства)
Концентруючи свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис). Різні дослідники по-своєму виокремлювали ці характеристики, так і не дійшовши згоди щодо їх переліку. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою, людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, «харизма» (грец. Сharisma – дар, милість, Божа благодать). Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою.
Ситуаційна теорія лідерства
Не відкидаючи теорії рис, вважає лідерство продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв’язання завдань і спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Відкинувши твердження про вродженість якостей, представники цієї теорії висловлювали свої переконання, що конкретна ситуація стимулює і забезпечує найбільш повний вияв конкретних рис лідера. Вони також доводили, що людина, ставши лідером один раз, може знову виявити лідерські здібності.
Часто, внаслідок дії стереотипів, людина-лідер в одній ситуації іноді розглядається групою як лідер взагалі. Визнання лідером в окремій ситуації та здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу.
Поведінковий підхід до проблем лідерства
На думку його представників, лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, дослідники часто абсолютизовували один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. У межах цього підходу було досліджено і класифіковано різноманітні стилі лідерства. Проте від поведінкового підходу довелося відмовитися і повернутися до ситуаційного.
Синтетична (системна) теорія лідерства
Ця теорія сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів.
Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб’єкта управління цим процесом. Представники цієї теорії суттєву увагу звертають при цьому на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв’язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв’язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність

21 умов для їх розв’язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера.
Лідерство і керівництво розглядаються в радянській соціальній психології як групові процеси, пов’язані з соціальною владою в групі.
Відмінності між лідером і керівником (Б. Паригін, Г. Андрєєва):
1) лідер регулює міжособистісні стосунки, а керівник – формальні. Лідер пов’язаний тільки з внутрішньогруповими стосунками, керівник же зобов’язаний забезпечити певний рівень стосунків своєї групи в мікроструктурі організації;
2) лідер є представником своєї групи, її членом. Він виступає як елемент мікросередовища, в той час керівник входить до макросередовища, представляючи групу на більш високому рівні соціальних стосунків;
3) лідерство є стихійним процесом на відміну від керівництва;
4) керівник у процесі впливу на підлеглих має значно більше санкцій, ніж лідер. Він може використовувати формальні і неформальні санкції. Лідер має можливості використовувати тільки неформальні санкції;
5) відмінність між лідером і керівником пов’язана з процесом прийняття рішень. Для їх реалізації керівник використовує великий обсяг інформації, як зовнішньої, так і внутрішньої.
Лідер володіє лише тією інформацією, яка існує в рамках цієї групи. Прийняття рішень лідером здійснюється безпосередньо, а керівником – опосередковано;
6) лідер завжди авторитетний, в іншому випадку він не буде лідером. Керівник же може мати авторитет, а може і не мати його зовсім.
Поняття референтної групи у соціальній психології. Функції референтної групи
Референтна група – група, до якої індивід відносить себе психологічно, орієнтуючись при цьому на її цінності і норми. Дана група служить своєрідним стандартом, системою відліку для оцінки себе та інших, а також джерелом формування соціальних установок і ціннісних орієнтації
індивіда.
В основі теорій референтної групи лежать ідеї Дж. Міда про «узагальненого іншого».
Т. Шибутані зазначає, що поняття референтної групи широко використовується для пояснення найрізноманітніших явищ: непослідовності в поведінці індивіда в умовах нового соціального контексту, прояви злочинності серед неповнолітніх, дилеми маргінальної особистості тощо.
Розробка основних положень сучасної теорії референтної групи починається з 40-х рр..
XХ ст. Термін «референтна група» був введений американським соціальним психологом
Г. Хайманом в 1942 р. в дослідженні уявлень особистості про власне майновий статус у порівнянні зі статусом інших людей. Г. Хайман використовував поняття «референтна група» для позначення групи осіб, з якою випробуваний порівнював себе при визначенні свого статусу.
Пізніше поняття «референтна група» було використано Т. Ньюкомом для позначення групи, «до якої індивід зараховує себе психологічно» і тому поділяє її цілі та норми і орієнтується на них у своїй поведінці.
М. Шериф підкреслював важливість референтної групи у зв’язку з тим, що її норми перетворюються на систему відліку не тільки для самооцінки, а й для оцінки явищ соціального життя, для формування своєї картини світу.
Відомий американський соціолог Р. Мертон вніс істотний внесок у розробку проблеми референтної групи у своїй роботі 1950 р., яка була присвячена результатам дослідження соціальних установок і поведінки американських солдатів.
У теоріях референтної групи немає чіткої їх класифікації, проте визнається, що в якості референтної групи можуть виступати найрізноманітніші групи: зовнішні групи і групи членства, реальні та ідеальні групи, великі й малі групи тощо.
У 1952 р. Г. Келлі узагальнив попередні дослідження в галузі теорії референтної групи
Г. Хаймана, Т. Ньюкома, М. Шерифа і Р. Мертона. Він зазначає, що поняттям «референтна група» позначаються два види різних стосунків між індивідом і групою. Ці стосунки пов’язані, з одного боку, з мотиваційними, а з іншого – з перцептивними процесами. На цій підставі Г. Келлі виділяє функції референтної групи: нормативну і порівняльно-оціночну. Перша функція полягає в тому, щоб встановлювати певні стандарти поведінки і змушувати індивідів дотримуватися їх. Ці

22 стандарти поведінки називають груповими нормами, тому він позначив цю функцію референтної групи як нормативну. Друга функція референтної групи полягає в тому, що вона є тим еталоном або відправною точкою для порівняння, за допомогою яких індивід може оцінювати себе і інших, тому вона і виступає як порівняльно-оцінної функції. Г. Келлі зазначає, що обидві функції часто носять інтегрований характер в тому сенсі, що вони можуть виконуватися однією і тією ж групою: як групою членства, так і зовнішньої групою, членом якої індивід прагне стати або до якої зараховує себе психологічно.
Великі соціальні групи Психологія нації. Натовп, як стихійно організована група
Великі соціальні групи – спільноти людей, що відрізняються від малих груп наявністю слабких постійних контактів між усіма їхніми представниками, але об’єднані не менше і тому роблять істотний вплив на суспільне життя.
Одна з класифікацій великих груп поділяє людей в історії розвитку світової цивілізації на раси. За іншою люди діляться за належністю до різних етносів.
Етнос – соціальна спільність, що історично склалася на певній території, що усвідомлює свою етнічну єдність і володіє відносно стабільними особливостями культури, у тому числі спільною мовою. Дві історичні форми етнічної спільності людей – плем’я і нація.
Нація – вищий етап розвитку етнічної спільності, який відповідає певній економічній формації.
Психологія етнічної спільності (нації) – національна психологія – має свою матеріальну базу, носіїв і відображає загальне, що є у представників цілої нації у світосприйнятті, стійких формах підведення, рисах психологічного образу, в реакціях, мови і мовою, відносинах до інших людей.
Національна психіка – складова частина суспільної свідомості, її найважливішого компонента – суспільної психології.
Історичний розвиток етнічної спільності – жорсткі рамки численних, але закономірних, тимчасових, однак якісних трансформацій життя і особливостей психіки її представників, зовнішні та внутрішні атрибути, які зумовлюють своєрідність зародження, функціонування і прояв національної психіки.
Структура національної психології – сукупність національно-психологічних явищ, що становлять її зміст, включає системоутворюючі і динамічні компоненти.
До системоутворюючих компонентів структури національної психології відносять національну самосвідомість, національний характер, національні інтереси, орієнтації, національні почуття і настрої, традиції та звички.
Національна самосвідомість – усвідомлення людьми своєї приналежності до певної етнічної спільності та її місце в системі суспільних відносин.
Національний характер – історично сформована сукупність стійких психологічних рис представників тієї чи іншої етнічної спільності, що визначають типовий спосіб дій.
Національна свідомість етнічних спільнот – складна сукупність соціальних, політичних, економічних, моральних, релігійних і інших поглядів і переконань, що характеризують рівень духовного розвитку нації.
Національні інтереси та орієнтації – суспільно-психологічні явища, що відображають мотиваційні пріоритети представників тієї чи іншої етнічної спільності.
Національні почуття і настрої – емоційно забарвлене ставлення людей до своєї етнічної спільності, до її інтересів, до інших народів і цінностей.
Національні традиції та звички – сформовані на основі досвіду життєдіяльності нації і міцно вкорінені у повсякденному житті правила і норми поведінки, дотримання яких стало суспільною потребою.
Динамічні компоненти національної психології: мотиваційно-фонові, інтелектуально- пізнавальні, емоційно-вольові та комунікативно-поведінкові національно-психологічні особливості, які проявляються як результат безпосереднього реагування психіки представників конкретних етнічних спільнот.
Мотиваційно-фонові національно-психологічні особливості характеризують спонукальні сили діяльності представників тієї чи іншої етнічної спільності, показують своєрідність їх мотивів

23
і цілей; інтелектуально-пізнавальні – визначають своєрідність сприймання й мислення носіїв національної психіки.
Емоційно-вольові національно-психологічні особливості зумовлюють функціонування у представників етнічної спільності чітко виражених своєрідних емоційних і вольових якостей, від яких багато в чому залежить їх діяльність.
Комунікативно-поведінкові
національно-психологічні
особливості
– визначають
інформаційну та міжособистісну взаємодію і взаємовідносини представників конкретних народів.
Властивості національно-психологічних особливостей:
1) здатність детермінувати на рівні особистості або групи характер функціонування всіх
інших психологічних явищ, надаючи їм особливу спрямованість;
2) неможливість приведення їх своєрідності до якогось спільного знаменника;
3) консервативність і стійкість;
4) їх різноманіття.
Натовп як стихійно організована група
З психологічної точки зору натовп – це зібрання людей, що володіють певними рисами, відмінними від тих, які характеризують окремих індивідів, що входять до складу цих зборів
(Г. Лебон).
Натовп – безструктурноване скупчення людей, позбавлених ясно усвідомлюваної спільності цілей, але пов’язаних між собою схожістю емоційного стану і спільним об’єктом уваги.
Термін «натовп» є багатозначним і вживається при описі явищ і процесів, вельми далеких один від одного за своєю природою. Натовп, за Г. Тардом – купа різнорідних, незнайомих між собою елементів. Характерна риса натовпу – це його раптова організація.
Серед причин єдності думок, що спостерігається в натовпі, П. Борде виділяє здатність до наслідування. Кожна людина здатна до наслідування, і ця здатність досягає максимуму у людей, зібраних разом.
За типом домінуючої емоції і особливостям поведінки дослідники виділяють наступні види натовпу.
Випадковий натовп виникає у зв’язку з якою-небудь несподіваною подією. Її утворюють
«зіваки», особи, які відчувають потребу в нових враженнях. Основною емоцією є цікавість людей.
Випадковий натовп може швидко збиратися і так само швидко розсіюватися. Зазвичай нечислений.
Конвенціональний натовп – натовп, поведінка якого грунтується на явних або неявних нормах і правилах поведінки – конвенціях. Збирається з приводу заздалегідь оголошеного заходу, людьми звичайно рухає цілком спрямований інтерес, і вони повинні слідувати нормам поведінки, відповідним характеру заходу.
Експресивний натовп відрізняється особливою силою масового прояву емоцій і почуттів. Є результатом трансформації випадкового або конвенціональноого натовпу, коли людьми в зв’язку з певними подіями, свідками яких вони стали, і під дією їх розвитку опановує загальний емоційний настрій, який виражається колективно. Експресивний натовп може трансформуватися в крайню формуекстатичний натовп, тобто вид натовпу, коли люди, що його утворюють, доводять себе до нестями у спільних молитовних, ритуальних чи інших діях.
Усі три види натовпу відносяться до пасивних.
Д. Безсонов пропонував розглядати натовп як вичікувальний (пасивний) та діючий
(активний). Діючий (активний) натовп – найбільш важливий вид натовпу, враховуючи соціальну небезпеку деяких його підвидів.
Найбільш небезпечним вважається агресивний натовп – скупчення людей, що прагнуть до руйнування і навіть вбивства. Люди, що складають агресивний натовп, не мають раціональної основи для своїх дій.
Іншим підвидом діючого натовпу є панічний натовп – скупчення людей, охоплених почуттям страху, прагненням уникнути якоїсь уявної чи реальної небезпеки.
Паніка – це соціально-психологічний феномен прояви групового афекту страху. Виниклий страх блокує здатність людей раціонально оцінювати ситуацію, що виникла.

24
Деякі дослідники феномена натовпу виділяють повстанський натовп як неодмінний атрибут всіх революційних подій. Дії повстанського натовпу відрізняються конкретністю і спрямованістю на негайну зміну ситуації, яка якимось чином не влаштовує її учасників.
Самостійна робота з теми
Словникова робота: група, мала група, класифікації розподілу малих групп, соціометрична структура групи, лідер, класифікації лідерів, формальне лідерство, неформальне лідерство, стиль керівництва (лідерства), авторитарний стиль лідерства, авторитаризм, демократичний стиль лідерства, ліберальний стиль лідерства, керівник, теорії лідерства, теорія рис
(особистісна теорія лідерства), ситуаційна теорія лідерства, поведінковий підхід до проблем лідерства, синтетична (системна) теорія лідерства, референтна група, велика соціальна група, етнос, нація, психологія етнічної спільності (нації), національна психіка, історичний розвиток етнічної спільності, структура національної психології, національна самосвідомість, національний характер, національна свідомість етнічних спільнот, національні інтереси та орієнтації, національні почуття і настрої, національні традиції та звички, мотиваційно-фонові національно- психологічні особливості, інтелектуально-пізнавальні національно-психологічні особливості емоційно-вольові та комунікативно-поведінкові національно-психологічні особливості, натовп, випадковий натовп, конвенціональний натовп, експресивний натовп, екстатичний натовп, вичікувальний (пасивний) та діючий (активний), агресивний натовп, панічний натовп, паніка, повстанський натовп.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів:
1.
Феномен соціальної групи.
2.
Соціометрія як метод соціальної психології.
3.
Поняття лідерства і керівництва у соціальній психології.
4.
Стилі лідерства та теорії лідерства.
5.
Поняття великої соціальної групи.
6.
Психологія нації.
7.
Психологія натовпу.
Питання, винесені на самостійне опрацювання
1.
Психологічні аспекти між групової взаємодії.
2.
Психологія класу.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Дайте визначення поняття «соціальна група».
2.
Які класифікації соціальних груп ви знаєте.
3.
Назвіть стилі лідерства та охарактеризуйте їх.
4.
Які теорії лідерства ви знаєте?
5.
Дайте визначення поняття «референтна група».
6.
Дайте визначення поняття «велика соціальна гупа».
7.
Означте такі поняття: нація, етнос.
8.
Назвіть та охарактеризуйте системо утворюючі компоненти національної психології.
9.
Назвіть та охарактеризуйте динамічні компоненти національної психології.
10.
Дайте визначення поняття «натовп».
11.
Означте та охарактеризуйте види натовпу.
5. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал