Алла Мудрик соціальна психологія




Сторінка2/4
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4
Тема 2 Соціально-психологічна характеристика особистості Спілкування як
соціально-психологічне явище. Соціалізація особистості
Поняття особистості у психології.
Соціально-психологічні особливості особистості.
Фактори формування особистості. Роль макросередовища та мікросередовище у формуванні особистості.
Структура особистості.
Поняття спілкування в соціальній психології.
Спілкування як передача інформації (комунікативний аспект спілкування); взаємодія
(інтерактивний аспект спілкування); розуміння і пізнання людьми один одного (перцептивний аспект спілкування).
Види спілкування. Рівні спілкування. Функції спілкування.
Засоби спілкування. Класифікації невербальних засобів спілкування
Проксемічні характеристики спілкування.
Основні положення

Поняття особистості у психології
Особистість – це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб’єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних стосунків, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.
Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, наприклад, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення.
Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального.
Не слід ототожнювати поняття «особистість» та «особа».
Особа – людський індивід як суб’єкт стосунків і свідомої діяльності. Ці два поняття – особа як цілісність людини (лат. persona) і особистість як її соціальний і психологічний образ (лат. регsonalitas) – термінологічно цілком різні.
Індивід ототожнює загальні властивості людини, як організму.
Індивідуальність ототожнює специфіку окремої людини, причому специфіка ця може носити спадковий чи випадковий характер.
Особистість – це індивід, який усвідомлює свою індивідуальність.
Особистість – це конкретна людина, що є представником певної держави, суспільства та групи (соціальної, етнічної, релігійної, політичної, вікової, статевої.), яка усвідомлює своє ставлення до оточуючих її людей і соціальної дійсності, включена у всі відносини цієї дійсності, займається своєрідним видом діяльності і наділена специфічними індивідуальними і соціально- психологічними особливостями.

11
Структура особистості
Згідно психоаналітично підходу (З. Фрейд) структура особистості складається з трьох компонентів: Ід (підсвідоме), Его (свідоме) та Супер-Его (надсвідоме).
Американський психолог Р. Кеттел вказує на три аспекти особистості: 1) інтереси;
2) здібності; 3) темперамент.
Л. Рубінштейн розглядає особистість в трьох планах, таких як: 1) спрямованість
(установки, інтереси, потреби); 2) здібності; 3) темперамент і характер.
Слідом за Дж. Мідом інтеракціоністи виділяють три основних компоненти в структурі особистості: 1) I (дослівно – «я») – це імпульсивний, активний, творчий, рушійний початок особистості; 2) mе (дослівно – «мене», тобто яким мене повинні бачити інші) – це рефлексивне нормативне «я», внутрішній соціальний контроль, заснований на обліку очікувань вимог інших людей і насамперед «узагальненого іншого». Рефлексивне «я» контролює і спрямовує імпульсивне
«я» відповідно до засвоєних норм поведінки з метою успішної, з точки зору індивіда, здійснення соціальної взаємодії; 3) self («самість» людини, особистість, особистісний «я») – сукупність
імпульсивного й рефлексивного «я», їх активна взаємодія.
Особистість інтеракціоністи трактується як активну творчу істоту, здатну оцінювати і конструювати власні дії.
Соціально-психологічні особливості особистості
Розвиток – загальний принцип пояснення природи і суспільства, що включає в себе розуміння незворотної, спрямованої, закономірної зміни, характерної для складу і структури стану суб’єкта.
Розвиток особистості зумовлено різними факторами: своєрідністю фізіології вищої нервової діяльності, анатомо-фізіологічними особливостями, довкіллям і суспільством, сферою діяльності.
Найважливішими факторами формування особистості є: 1) макросередовище – суспільство в сукупності всіх його проявів; 2) мікросередовище – група, мікрогрупа, сім’я тощо.
Соціально-психологічна характеристика особистості як опис усього комплексу властивих
їй характерних особливостей має внутрішню структуру, що включає певні сторони:
1. Психологічна сторона особистості відображає специфіку функціонування її психічних процесів, властивостей, станів.
Психічні процеси – психічні явища, що забезпечують первинне відображення і усвідомлення особистістю впливів навколишньої дійсності.
Психічні властивості – найбільш стійкі особливості особистості, що забезпечують певний стиль поведінки і діяльності, типовий для неї. Властивості особистості: спрямованість, темперамент, характер і здібності.
Психічні (психологічні) стани – мінливі стани людини, які описують у термінах психології.
Як правило, емоційно насичені, виникають під впливом життєвих обставин, стану здоров’я, ряду
інших факторів. Психічні стани, як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Серед психічних станів згадуються: емоції; увага; тривожність; установки; задоволення-незадоволення; апатія-натхнення; ейфорія; бадьорість-втома та інші.
2. Світоглядна сторона відображає суспільно значимі її якості та особливості, що дозволяють займати гідне місце в суспільстві.
3. Соціально-психологічна сторона відображає основні якості та характеристики особистості, що дозволяють їй грати певні ролі в суспільстві, займати певне положення серед
інших людей.
Складаючи соціально-психологічну характеристику особистості, необхідно враховувати соматофізіологічні особливості людини. Анатомофізіологічна специфіка будови тіла людини визначає розвиток деяких соціально-психологічних якостей особистості. Існують три соціально- психологічних типи: пікніки (відрізняються високим ступенем міжособистісної контактності й адаптованістю до соціального середовища; прагненням будувати певним чином відносини з усіма
іншими людьми, що дозволяє їм відстоювати свої інтереси, не входячи в конфлікти з оточуючими), атлетики (товариські і соціально активні, прагнуть бути в центрі уваги і завойовувати домінуючі позиції серед інших людей, відрізняються експресивністю) і астеніки

12
(некомунікабельні, стримані у співпраці з іншими людьми, обережні у взаєминах у групі, дуже чутливі до зміни свого статусу чи соціального стану).
Складаючи соціально-психологічну характеристику людини, слід брати до уваги її приналежність до певного типу вищої нервової діяльності: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.
Соціально-психологічні характеристики особистості доповнюються її екстравертованістю
(екстраверти – це тип особистості (або поведінки), що орієнтований у своїх проявах на зовнішній світ, на оточуючих), або інтровертованістю (інтроверти – це тип особистості (або поведінки), орієнтований «всередину» або «на» себе).
У будь-якої людини з раннього дитинства вроджені динамічні характеристики нервової системи пов’язані з домінуючими інстинктами.
Істинкти – це тип особистості (або поведінки), фіксована в генетичному коді програма пристосування, самозбереження і продовження роду, ставлення до себе та інших.
Типи особистостей за домінуючим інстинктом:
- егофільний тип – домінує самозбереження;
- генофільний тип – інстинкт продовження роду;
- альтруїстичний тип – інстинкт альтруїзму;
- дослідницький тип – інстинкт дослідження;
- домінантний тип – інстинкт домінування;
- лібертофільний тип – інстинкт свободи;
- дігнітофільний тип – інстинкт збереження гідності.
Поняття спілкування у психології
Спілкування – процес взаємозв’язку і взаємодії суспільних суб’єктів (особистостей, груп), що характеризується обміном діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності, що є однією з необхідних і загальних умов формування і розвитку суспільства і особистості.
На соціальному рівні спілкування є необхідною умовою для передачі соціального досвіду і культурної спадщини від одного покоління до іншого.
У психологічному сенсі спілкування розуміється як процес і результат встановлення контактів між людьми або взаємодія суб’єктів за допомогою різних знакових систем.
Виділяють три аспекти спілкування, такі як передача інформації (комунікативний аспект спілкування); взаємодія (інтерактивний аспект спілкування); розуміння і пізнання людьми один одного (перцептивний аспект спілкування).
Види спілкування
Виділяють різні види спілкування:
1. За критерієм просторового існування:
- безпосереднє спілкування – це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб’єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію викладача, спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи його живу мову);
- опосередковане спілкування – це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування,
і є таким, при якому суб’єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв’язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу, ви опосередковано спілкуєтеся з автором цієї книги; не знаючи його, не бачачи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну
інформацію в інтерпретації цього автора.
2. За критерієм мотивації до спілкування:
- бажане спілкування – це вид спілкування до якого ми прагнемо, якого бажаємо;
- небажане спілкування – це вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється, втікає.
3. За критерієм орієнтації на співрозмовника:
- міжособистісне спілкування – цей вид спілкування найбільше поширений у житті людини, а конкретно – це безпосередні суспільні зв’язки людей у контексті «суб’єкт-об’єктних» та «суб’єкт- суб’єктних» стосунків;
- масове спілкування – це вид спілкування, яке спрямоване не на конкретну людину, а на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий

13 вид спілкування відбувається обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до
іншої.
4. За критерієм часового обмеження:
- короткотривале спілкування – цей вид спілкування обмежений у часі;
- довготривале спілкування – це вид спілкування, при якому люди відчувають дискомфорт у стосунках, якщо не отримають задоволення від спілкування як безпосереднього, так опосередкованого.
5. За критерієм кількості учасників:
- монологічне спілкування – це вид спілкування, яке передбачає одностороннє спрямування
інформації, коли лише один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв’язок. За таких умов відбувається суб’єкт-об’єктне спілкування;
- діалогічне спілкування – при такому спілкування обоє осіб є активними учасниками процесу спілкування, відбувається зворотній зв’язок.
6. За критерієм результативності:
- конфліктне спілкування – це особливий вид спілкування, для якого характерне зіткнення поглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскільки супроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями;
- маніпулятивне спілкування – це вид спілкування при якому один із комунікантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, бажання та потреби іншого учасника комунікативного процесу.
У деяких класифікаціях видів спілкування виділяють:
- реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне
– спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей
(відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування «розмовами» з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами;
- офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах;
- вербальне і невербальне спілкування. Вербальне – спілкування за допомогою мови і мовлення.
Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування – розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів. Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.
Рівні спілкування
Рівні спілкування визначаються загальною культурою взаємодіючих суб’єктів, їх
індивідуальними і особистісними характеристиками, особливостями ситуації, соціальним контролем і багатьма іншими факторами. Виділяють такі рівні спілкування:
1) фактичний (від лат. Fatuus – «дурний») – найбільш примітивний рівень спілкування, що передбачає простий обмін репліками для підтримки розмови в умовах, коли суб’єкти особливо не зацікавлені у взаємодії, але змушені спілкуватися. Іноді це рівень позначають як конвенціональний (конвенція – «угода»).
2) інформаційний. Відбувається обмін цікавою для співрозмовників інформацією, яка є джерелом будь-яких видів активності людини (розумової, емоційної, поведінкової).
Інформаційний рівень спілкування носить зазвичай стимулюючий характер і переважає в умовах спільної діяльності або при зустрічі старих друзів.
3) особистісний або духовний рівень спілкування характеризує така взаємодія, при якій суб’єкти здатні до найглибшого саморозкриття і розуміння сутності іншої людини.
Функції спілкування
1. Психологічні функції зумовлюють розвиток людини як індивіда й особистості.
Спілкування стимулює розвиток розумових процесів (когнітивна діяльність), вольових процесів
(активність), емоційних процесів (ефективність).

14
2. Соціальні функції детермінують розвиток суспільства як соціальної системи і розвиток груп як складових одиниць цієї системи. Інтеграція суспільства можлива тільки за умови наявності спілкування у всіх його видах, типах і формах.
3. Інструментальні функції визначають численні зв’язки між людиною і світом в самому широкому сенсі слова; між різними соціальними групами.
Засоби спілкування
Всі засоби спілкування поділяються на дві групи: вербальні (словесні) і невербальні
Розроблено різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, тактильний вплив, просторова організація спілкування.
Найбільш значимі кінестетичні засоби – виразні рухи, що проявляються в міміці, позі, погляді, ході.
Наступні види невербальних засобів спілкування пов’язані з голосом, характеристики якого створюють образ людини, сприяють розпізнанню його станів, виявленню психічної
індивідуальності. Характеристики голосу відносять до паралінгвістичних і екстралінгвістичних засобів спілкування.
Паралінгвістична система – це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.
Екстралінгвістична система – це включення в мову пауз, різного роду психофізіологічних проявів людини: плачу, кашлю, сміху, зітхання тощо.
До тактильних засобів спілкування відносяться динамічні дотики в формі рукостискання, поплескування, поцілунку.
Просторова організація спілкування
Одним з перших просторову структуру спілкування став вивчати американський антрополог Е. Xолл, який ввів термін «проксеміка», переклад якого означає «близькість».
До проксемічних характеристик відносяться орієнтація партнерів в момент спілкування і дистанція між ними.
Е. Холл описав норми наближення людини до людини – дистанції, характерні для північноамериканської культури. Ці норми визначені чотирма відстанями:
1) інтимне відстань (від 0 см до 45 см) – спілкування самих близьких людей;
2) персональне (від 45 см до 120 см) – спілкування зі знайомими людьми;
3) соціальне (від 120 см до 400 см) – переважно при спілкуванні з чужими людьми і при офіційному спілкуванні;
4) публічне (від 400 см до 750 см) – при виступі перед різними аудиторіями.
Порушення оптимальної дистанції спілкування сприймається негативно.
Поняття соціалізації у психології
Соціалізація – процес і результат соціального розвитку людини.
Соціалізація може бути розглянута з точки зору засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду в процесі життя (Г. М. Андрєєва).
Сутність процесу соціалізації полягає в тому, що людина поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до соціуму. Соціалізація відноситься до тих явищ, за допомогою яких людина вчиться жити та ефективно взаємодіяти з іншими людьми.
Особливість процесу соціалізації проявляється в єдності її внутрішнього і зовнішнього змісту. Зовнішній процес – сукупність всіх соціальних впливів на людину, що регулюють прояв властивих суб’єкту імпульсів і потягів. Внутрішній процес – процес формування цілісної особистості.
Стадії соціалізації особистості
А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
На першій стадії стадії адаптації, яка зазвичай збігається з періодом дитинства, людина виступає як об’єкт суспільних відносин, на який спрямована величезна кількість зусиль батьків, вихователів, вчителів та інших людей, що оточують дитину і знаходяться в тій чи іншій мірі близькості до неї.

15
Відбувається входження в світ людей: оволодіння деякими знаковими системами, створеними людством, елементарними нормами і правилами поведінки, соціальними ролями; засвоєння простих форм діяльності. Людина навчається бути особистістю.
Феральні люди – це ті, хто з якихось причин не пройшли процесу соціалізації, тобто не засвоювали, не відтворювали в своєму розвитку соціального досвіду. Феральні люди – це ті
індивідууми, які виросли в ізоляції від людей і виховувалися в співтоваристві тварин (К. Лінней).
На другій стадії стадії індивідуалізації відбувається деяке відокремлення індивіда, викликане потребою персоналізації. Тут особистість – суб’єкт суспільних відносин. Людина, вже засвоїла певні культурні норми суспільства, здатна проявити себе як унікальна індивідуальність, створюючи щось нове, неповторне, те, в чому, власне, і виявляється її особистість. Стадія
індивідуалізації сприяє прояву відмінностей між людьми.
Третя стадія – інтеграція передбачає досягнення певного балансу між людиною і суспільством, інтеграцію суб’єкта з соціумом. На цій стадії складаються соціально-типові властивості особистості, тобто такі властивості, які свідчать про приналежність даної людини до певної соціальної групи.
Таким чином, в процесі соціалізації здійснюється динаміка пасивної і активної позиції
індивіда. Пасивна позиція – коли він засвоює норми і служить об’єктом соціальних відносин; активна позиція – коли він відтворює соціальний досвід і виступає як суб’єкт соціальних відносин; активно-пасивна позиція – коли він здатний інтегрувати суб’єкт-об’єктні відносини.
Механізми соціалізації особистості
Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації – способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду.
Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації.
Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйнятої поведінки інших людей.
Механізм соціальної оцінки бажаної поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення страждання – почуттів, які відчуває людина в зв’язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей.
Ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація та соціальна інгібіція.
Соціальна фасилітація – покращення ефективності діяльності людини у присутності інших
(спостерігачів, або людей, які виконують таку саму діяльність). Цей феномен першим описав
Г. Олпорт як «ефект аудиторії».Соціальна інгібіція – зниження ефективності діяльності людини у присутності інших.
Найбільш поширеним механізмом соціалізації є конформність. Поняття конформності пов’язано з терміном «соціальний конформізм» тобто некритичне прийняття і слідування пануючим у суспільстві стандартам, авторитетам, ідеології. Міра розвитку конформності може бути різною. Є зовнішня конформність, що проявляється лише в зовнішній злагоді, але при цьому
індивід залишається при своїй думці. При внутрішній – індивід дійсно змінює свою точку зору і перетворює внутрішні установки в залежності від думки оточуючих. Негативізм – це конформізм навпаки, прагнення будь-що-будь чинити всупереч позиції більшості і за всяку ціну стверджувати свою точку зору.
Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає в засвоєнні суб’єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі. У процесі первинної соціалізації
індивід засвоює нормативні уявлення про психологічні, поведінкових властивості, характерних для чоловіків і жінок. Статеворольва ідентифікація є одним з провідних механізмів соціалізації у суспільстві. Вона супроводжує реалізацію багатьох інших механізмів: соціальну оцінку бажаної поведінки, наслідування, конформізм та інші.
Визначено також інші явища, що розглядаються як механізми соціалізації: навіювання,
групові експектації, рольове научіння тощо.
Соціальне становлення людини відбувається протягом усього життя і в різних соціальних групах. Сім’я, дитячий садок, шкільний клас, студентська група, трудовий колектив, компанія однолітків – все це соціальні групи, що становлять найближче оточення індивіда і виступають в

16 якості носіїв різних норм і цінностей. Такі групи, які визначають систему зовнішньої регуляції поведінки індивіда, називаються інститутами соціалізації.
Поняття гендеру та гендерних стереотипів
Термін «гендер» уведений у 60-х роках ХХ століття на Заході для аналізу соціальних відносин і заперечення думки, що біологічні відмінності є визначальними для поведінки та соціальних ролей чоловіка та жінки у суспільстві. У вітчизняній науці поняття «гендер» уперше з’явилось на початку 90-х років.
Гендер (англ. «gender», від лат. «gens» – рід.) – соціальна стать, соціально детерміновані ролі, сфери діяльності чоловіка та жінки, що залежать не від біологічних статевих відмінностей, а від соціальної організації суспільства.
Гендерні стереотипи (грецьк. stereos – твердий і typos – відбиток) – спрощені, стандартизовані, стійкі, емоційно насичені, ціннісно означені полярні за знаком оцінки, жорстко фіксовані образи чоловіка і жінки, які спонукають до певного ставлення. Функціонують гендерні стереотипи як стандартизовані уявлення про моделі поведінки і риси характеру, які відповідають поняттям «чоловіче» та «жіноче».
Статевотипізована поведінка – поведінка, яка найбільше характеризує поширені, яскраві взірці за традиційного розподілу ролей, згідно з яким чоловіки виконують предметно-
інструментальні, а жінки – емоційно-експресивні ролі.
Поняття соціальної ролі. Психологічні характеристики соціальних ролей. Рольові
конфлікти
Соціальна роль – фіксація певного становища, яке займає той чи інший індивід у системі суспільних відносин. Вперше поняття соціальної ролі було запропоновано американськими соціологами Р. Лінтономі та Дж. Мідом.
Соціальна роль трактується як очікування, вид діяльності, поведінка, уявлення, стереотип, соціальна функція.
Соціальна роль залишає «діапазон можливостей» для свого виконавця, що можна назвати
«стилем виконання ролі».
Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Т. Парсонсом: масштаб, спосіб одержання, емоційність, формалізація, мотивація.
Рольовий конфлікт – ситуація, у якій індивід, що має певний статус, стикається з несумісними очікуваннями. Ситуація рольового конфлікту викликається тим, що індивід виявляється не в змозі виконувати пропоновані роллю вимоги.
У рольових теоріях прийнято виділяти конфлікти двох типів: міжрольовий і
внутрішньорольовий. До міжрольового відносять конфлікти, викликані тим, що індивіду одночасно доводиться виконувати дуже багато різних ролей і тому він не в змозі відповідати всім вимогам цих ролей, або тому, що для цього у нього немає достатньо часу і фізичних можливостей, або різні ролі пред’являють йому несумісні вимоги. Аналіз внутрішньорольового конфлікту виявляє суперечливі вимоги, що пред’являються до носіїв однієї ролі різними соціальними групами.
Види соціальних ролей визначаються варіативністю соціальних груп, типів діяльності і стосунків, в які включена особистість. Залежно від суспільних відносин виділяють соціальні та
міжособистісні соціальні ролі. Соціальні ролі пов’язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності. Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов’язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син тощо. Міжособистісні ролі пов’язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, ображений тощо), багато з них визначаються індивідуальними особливостями людини.
За ступенем прояву виділяють активні і латентні ролі. Активні ролі зумовлюються конкретною соціальною ситуацією і виконуються в даний момент часу; латентні – не проявляються в актуальній ситуації, хоча суб’єкт потенційно є носієм цієї ролі.
За способом засвоєння ролі діляться на визначені (визначаються віком, статтю, національністю) і набуті, які суб’єкт засвоює в процесі соціалізації.

17
Самостійна робота з теми
Словникова робота: особистість, особа, індивід, індивідуальність, структура особистості, спілкування, функції спілкування, види спілкування, рівні спілкування, засоби спілкування, просторова локалізація спілкування, соціалізація, стадії соціалізації особистості, механізми соціалізації особистості, гендер, гендерні стереотипи, статево типізована поведінка, маскулінність, фемінінність, андрогінність, соціальна роль, види соціальних ролей, рольові конфлікти.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів:
1.
Категорія особистості у психології.
2.
Рушійні сили психічного розвитку особистості.
3.
Категорія спілкування у психології. Структурні компоненти спілкування.
4.
Аналіз комунікативного аспекту спілкування.
5.
Аналіз інтерактивного аспекту спілкування.
6.
Аналіз перцептивного аспекту спілкування.
7.
Механізми соціальної перцепції: емпатія, атракція, механізм каузальної атрибуці
8.
Основні стратегії взаємодії: суперництво, компроміс, співробітництво, пристосування та уникнення
9.
Поняття соціалізації у психології.
10.
Поняття гендерних стререотипів. Типи гендерних стереотипів. Функції гендерних стереотипів.
11.
Поняття маскулінності, фемінінності, андрогінності у наукових працях С. Бем.
12.
Поняття соціальної ролі у психології.
13.
Аналіз рольових конфліктів.
Питання, винесені на самостійне опрацювання
1.
Поняття комунікації у психології
2.
Поняття інтеракції у психології.
3.
Поняття перцепції у психології.
4.
Типи гендерних стререотипів. Функції гендерних стереотипів.
5.
Маскулінність/фемінінність як статево типізована поведінка.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Дайте визначення таких понять: особистість, особа, індивід, індивідуальність.
2.
Які компоненти утворюють структуру особистості?
3.
Дайте визначення категорії спілкування.
4.
Назвіть функції спілкування.
5.
Які види спілкування ви знаєте?
6.
Охарактеризуйте рівні спілкування.
7.
Які засоби спілкування ви знаєте?
8.
Як ви розумієте поняття «проксеміка»?
9.
Охарактеризуйте комунікативний аспект спілкування.
10.
Охарактеризуйте інтерактивний аспект спілкування.
11.
Охарактеризуяте перцептивний аспект спілкування.
12.
Назвіть основні механізми соціальної перцепції.
13.
Які основні стратегії взаємодії ви знаєте. Охарактеризуйте їх.
14.
Дайте визначення поняття соціалізація.
15.
Які стадії соціалізації особистості ви знаєте?
16.
Назвіть та охарактеризуйте механізми соціалізації особистості.
17.
Як ви розумієте такі поняття: гендер, гендерні стереотипи, маскулінність, фемінінність, андрогінність?
18.
Дайте визначення поняття «соціальна роль».
19.
Назвіть основні характеристики соціальних ролей.
20.
Які види рольових конфліктів ви знаєте?


18


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал