Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках хімії та біології через використання інтерактивних форм навчання



Скачати 109.48 Kb.
Дата конвертації04.06.2017
Розмір109.48 Kb.

d:\мама\семінар\100_0679.jpg


учителя хімії та біології

Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Проблемна тема:


Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках хімії та біології через використання інтерактивних форм навчання

щ
«Допитливість як риса особистості розкривається в діяльності. В учнів пізнавальний інтерес розвивається в процесі навчальної, трудової і суспільно-корисної діяльності. На уроках біології та хімії важливим джерелом розвитку пізнавального інтересу є зміст навчання».

«Серед пізнавальних мотивів перше місце посідає інтерес до знань і процесу їх набування. Це зацікавленість не тільки змістом, а й виконання завдань різного типу, розв’язуванням задач, проведенням спостережень, дослідів тощо».


«Ефективність кожного заняття визначається не так його макроструктурою, як мікроструктурою, що може передбачити різні методи і прийоми навчально-пізнавальної діяльності учнів»

Педагогічні сходинки вчителя
j0217698До методики викладання:


  • Для того, щоб навчити дітей, потрібно викликати в них інтерес до предмета

  • Усі знання повинні мати практичне спрямування

  • Учні найкраще запам’ятовують яскраві образи

  • Найкращі приклади – з життя


bd21313_
До педагогічних правил:


  • Вимагати від дітей тільки те, що знаєш і робиш сама

  • Пам’ятати, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить

  • Не забувати, що дитина має право на власну думку

  • Бути об’єктивною завжди!

  • Постійно самовдосконалюватись

  • Любити й поважати дітей

Розвиток сучасної науки і техніки ставить перед школою нові завдання. Випускник сучасної школи, який житиме і працюватиме в новому тисячолітті, повинен володіти певними якостями, зокрема:

  • самостійно набувати необхідні знання, вміло застосовуючи їх на практиці для розв’язування назрілих проблем;

  • критично мислити, уміти бачити труднощі і шукати шляхи їх подолання;

  • грамотно працювати з інформацією;

  • бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;

  • самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і морального рівня.

Сформувати такі якості можливо лише через особистісно орієнтовані технології, оскільки навчання, орієнтоване на середнього учня, засвоєння і відтворення ним знань, умінь та навичок, не може задовольнити сучасні потреби.

Особистість – поняття соціальне, воно містить все, що є в людині надприродного, історичного. Особистість виникає на основі природженого, але є результатом культурного й історичного розвитку (Л.Виготський). Особистістю є людина, яка ставиться певним чином до оточення, і це її ставлення виявляється у всій її сутності (С.Рубінштейн). Особистісно орієнтоване навчання – це навчання, у якому особистість учня перебуває у центрі уваги вчителя, психолога, і саме пізнавальна діяльність, а не викладання, є визначальною. Традиційна парадигма «вчитель – підручник – учень» заміняється новою – «учень – підручник – вчитель».

Особистісно орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самостійність: суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти. Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу – це і є особистісно орієнтована педагогіка.

Метою такого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині у її становленні, культурній ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.

Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини тощо.

Можна виділити такі головні завдання особистісно орієнтованого навчання:



  • допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися та само реалізуватися, а не формувати попередньо задані якості;

  • розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

  • максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня;

  • сформувати культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії поведінки.

Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтованих систем та технологій. Вони ґрунтуються на принциповому виключенні таких ситуацій, коли старання учня досягти певної мети не помічаються, а будь-яка помилка викликає невдоволення у дорослих. Дітям важливо зберігати почуття власної гідності, відповідати уявленню про самих себе як гідних поваги. Учитель мусить розуміти за реакціями учнів, як його сприймають школярі, яких він збирається навчати.

Доцільність реалізації особистісно орієнтованого підходу викликана тим, що традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють всі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження. Особистісно орієнтоване навчання забезпечує розвиток школяра, ґрунтуючись на виявлених індивідуальних особливостях його як суб’єкта пізнання і предметної діяльності. Воно будується на принципах варіативності, тобто визначенні змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем з урахуванням розвитку кожного школяра для його педагогічної підтримки у пізнавальному процесі. Освітній процес особистісно орієнтованого навчання дає кожному учневі на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і власного досвіду можливість реалізувати себе у пізнанні, навчальній діяльності. Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є важливим засобом становлення духовних, інтелектуальних якостей учня, що виступає основною метою сучасної освіти. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу.

Елементи технологічного підходу до особистісно орієнтованого навчання можна знайти в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А.Дистерверг, Й.Г.Песталоцці, Л.М.Толстой, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський.

Є різноманітні технології, які належать до особистісно орієнтованого навчання:

1.Вальдорфська педагогіка (розвивати здібності, а не збирати знання) – є однією з різновидів втілення ідей гуманістичної педагогіки. Гуманістична педагогіка – це наука про навчання і виховання підростаючого покоління, що базується на принципах гуманного ставлення до учнів: шанування гідності і прав учня, довіра, педагогічний оптимізм, креативність, співпраця, заохочення, культура спілкування. У вітчизняній педагогіці найяскравіший представник – В.О.Сухомлинський. Гуманістична педагогіка може бути охарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності при партнерстві з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла. Гуманістичний підхід – напрям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою можливість, властиву тільки людині.

Р.Штейнер писав про чотири могутні галузі цивілізації – пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені – людському «Я». Це «Я» виступає у трьох головних функціях людської душі – волі, почуттях та мисленні, які перебувають у стані безперервного руху.

2. Методика Марії Монтессорі (кожна дитина проходить свій індивідуальний шлях розвитку). Це модель особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку.

Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі: виховання повинно бути вільним; виховання повинно бути індивідуальним; виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною. Звернення дитини до вчителя: «Допоможи мені це зробити самому» - девіз педагогіки Монтессорі.

3. Групова форма навчальної діяльності (Й.Песталоцці).

4.Концепція Ельконіна – Давидова полягає у формуванні в дитини здібності до саморозвитку, самопізнання, «вміння вчитися» та система розвивального навчання Л.Виготського (забезпечення розвитку здібностей дитини). Мета розвивального навчання – сформувати в дитині конкретні здібності (рефлексія, аналіз, планування) з самовдосконалення.

Л.С.Виготський: «Педагогіка повинна орієнтуватись не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє у процесі навчання викликати до життя ті процеси, які лежать в «зоні найближчого розвитку».

5. Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» - ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає результат як успіх.

Сучасний педагог-психолог І.С.Якиманська розробила три моделі особистісно орієнтованої педагогіки.

І. Соціально-педагогічна модель.

Вона виховує особистість з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Завданням школи є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури). Технологія освітнього процесу основана на використанні ідей педагогічного управління, формування, корекції особистості «ззовні», без урахування суб’єктного досвіду учня. Це виражається в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності.

ІІ. Предметно-дидактична модель.

Вона пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організуються в міру їх об’єктивної складності, новизни, складності переробки, а не рівня розвитку учня. Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності). Вона забезпечується факультативними курсами, поглибленими програмами. Ця технологія не торкається духовної сфери – національних та світоглядних відмінностей, які в значній мірі визначають зміст суб’єктного досвіду учня.

ІІІ. Психологічна модель.

Вона спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як пізнавальної здібності.

Сьогодні розробляється така особистісно орієнтована система навчання, яка спирається на такі вихідні положення:



  • пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб’єктного досвіду;

  • при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб’єктного досвіду кожного учня;

  • в освітньому процесі відбувається «зустріч» суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та досвіду учня;

  • взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

  • розвиток учня як особистості (його соціологізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення суб’єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

При особистісно орієнтованому навчанні у навчальному процесі вчитель виступає в новій ролі – організатора самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, компетентного помічника і консультанта. Його досвід і професійні вміння повинні бути спрямовані не тільки на контроль знань і вмінь школярів, а й на діагностику їхньої діяльності.

Особистісно орієнтоване навчання за своєю суттю є диференційованим підходом до учнів на основі посильних вимог з урахуванням їхніх інтересів, рівня інтелектуального розвитку, підготовки, здібностей і задатків і тому передбачає володіння вчителем методом диференційованого підходу, який різниться за складністю, методами і прийомами.

Внутрішня диференціація визначається такими моментами:


  • вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів і виділення на цій основі типологічних груп;

  • створення сприятливих умов для навчання і розвитку школярів з різним рівнем навчальних можливостей зо допомогою добору дидактичного матеріалу окремо для сильних і слабких дітей та послідовності їх застосування;

  • диференціація навчальних завдань за змістом, ступенем складності, який визначає темп оволодіння програмним матеріалом та характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи;

  • варіювання методів контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень.

Спільна діяльність у процесі самостійного набування учнем знань і вмінь ґрунтується на принципі взаємодопомоги, взаємної поваги і контролю, узагальнення кращого в роботі товаришів, постійного самовдосконалення.

Структура спілкування, згідно з класифікацією психолога Л.Фрідмана, складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: комунікативного (обмін інформацією між людьми в процесі спілкування), інтерактивного (організація взаємодії між індивідами) та перцептивного (процес взаємного сприйняття партнерів по спілкуванню) і встановлення на цій основі емоційного ставлення один до одного.

Таке навчання передбачає моделювання ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Таким чином учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів на уроках інтерактивні технології особистісно орієнтованого навчання можна поділити на чотири групи.

1. Технології кооперативного навчання. Це робота в парах, четвірках, малих групах (спікер, доповідач, секретар, посередник).

2. Технології колективно-групового навчання передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Різновидом загально групового обговорення є технології: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Кожен навчає кожного», «Ажурна пилка». Остання використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу.

3. Технології ситуативного моделювання. Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру. Вчитель в ігровій моделі виступає як інструктор (ознайомлення з правилами гри), голова, ведучий (організатор обговорення).

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найпоширенішими з них є моделюючі. Це можуть бути імітаційні ігри, судове слухання, рольова гра. У ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.

4. Технології опрацювання дискусійних питань. Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички обстоювати власну думку. До цієї технології належать:

- метод «займи позицію» - корисний на початку роботи з дискусійними питаннями;

- метод «зміни позицію» - дає змогу стати на місце іншої людини, розвиває навички аргументації;



- дебати, оцінювальна дискусія, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

Особистісно орієнтоване навчання значну увагу приділяє зацікавленості учнів, чому допомагає чітко та доступно сформульована мотиваційна установка. Для мотивації навчальної діяльності використовуються різноманітні прийоми. Наприклад, створення проблемних ситуацій. У ході евристичної бесіди шляхом вдало поставлених запитань учитель змушує учнів на основі власних знань, спостережень, логічних міркувань сформулювати нові поняття, висновки. Евристична бесіда – основний метод проблемного навчання. Мотивувати навчальну діяльність допомагає також цікава інформація, використана вчителем на початку або в ході проведення уроку.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал