Агресія у дітей: причини та шляхи подолання



Скачати 295.45 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір295.45 Kb.
Агресія у дітей: причини та шляхи подолання.

Вступ.


1. Феномен агресії

2. Структура агресії, її види

3. Особливості проявів дитячої агресії

4. Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці

відносини «батьки-дитина».

5. Агресивні тенденції в дитячій поведінці.

6. Концепції та форми дитячої агресії.

7. Напрями корекційної роботи.

Висновки.

Список використаної літератури. 



Вступ

 Перебудова нашого суспільства, пов'язана з переходом до ринкових відносин, привела не лише до економічних та політичних змін, а й до зміни моральних норм поведінки людей і, особливо, молоді. Шкільні психологи, педагоги, батьки відзначають, що у дітей та підлітків зростає асоціальна спрямованість. Вони стали більш вразливими і водночас агресивними. При цьому агресивні тенденції у поведінці спостерігаються навіть у дітей молодшого шкільного віку.

Дитинство в психологічній науці визначають як основу в формуванні людської особистості, коли своєчасне створення належних умов, правильна організація життя та виховання будуть запорукою повноцінного розвитку здорової від народження дитини. Підтримка і всебічний розвиток якостей, специфічних для шкільного віку, надзвичайно важливі, оскільки унікальні умови більше не повторяться, і набуте в цей період буде важко або й неможливо надолужити. Любов до дитини, її визнання та безумовне прийняття, тобто задоволення базової людської потреби, є необхідною умовою комфортного самопочуття дитини, формування її активності та самостійності.

Різні автори по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для захисту території, котру вона займає (К. Лоренц, А. Андрі), як намагання панувати (Моррісон), як реакцію на ворожу навколишню дійсність (К. Хорні, Е. Фромм). Дуже поширені теорії, що пов'язують агресію і фрустрацію (Дж. Доллард, Л. Берковітц).

Аналіз досліджень згаданих зарубіжних фахівців та вітчизняних (Н. В. Алікіної, В. Рахмаштаєвої, Н. Д. Левітова, О. Б. Бовть, О. В. Степанова, І. Фурманова) показує, що людська агресивність належить до класу явищ, які можна вивчити спільними зусиллями цілого ряду наукових дисциплін.

1. Феномен агресії

Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «нападати». Воно здавна існує в Європейських мовах, однак значення даного терміну не завжди було однаковим. До поч. ХІХ століття агресивною вважалася будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше значення цього слова змінилося, стало більш вузько спрямованим. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих. В психологічному словнику Зінченко приведено наступне визначення даного терміну: «Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, яка протирічить нормам і правилам існування людей в суспільстві, яка наносить шкоду об’єктам нападу (живим, або неживим) така, яка приносить фізичний і моральний збиток людям, або викликає у них психологічнийдискомфорт (негативні переживання, стан напруги, страху тощо)».

С.Ю.Головін визначає агресію як «індивідуальну, або колективну поведінку, або дію, яка спрямована на знищення іншої людини чи групи. Служить формою відреагування фізичного і психічного дискомфорту, стресів, фрустрацій».

Існує багато різноманітних визначень цього феномену, але жоден з них не може претендувати на місце загальноприйнятого. Л.Бендер, наприклад, трактує агресію як тенденцію до наближення до об’єкту, або віддалення від нього, Ф.Аллан описує її як внутрішню силу, яка надає можливість протистояти зовнішнім силам, А.Басс визначає агресію як реакцію, в результаті якої інший організм отримує бойові стимули [1].

Отже, узагальнюючим в усіх цих визначеннях є те, що агресія є руйнуючою, вона спрямована на нанесення шкоди іншим.

Але слід розрізняти термін «агресія» і «агресивність». Агресія – це специфічна форма поведінки, яка трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію. Агресивність же розглядається як психічна якість особистості. Терміном «агресивність» визначають ситуативну, або особистісну схильність до руйнуючої поведінки. Н.Д.Левітов описав стан агресивності як стенічне переживання гніву з втратою самоконтролю [7].

В психологічному словнику С.Ю.Головіна [9] агресивність розглядається як «стійка риса особистості – готовність до агресивної поведінки. ЇЇ рівні визначаються як научінням в процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, важливіші з яких – норми соціальної відповідальності і норми помсти за акти агресії». Він зауважує, що протягом всього існування людства агресивність відігравала велику роль у виживанні, і пристосуванні до жорстких умов життя. Вся наша історія сповнена війнами, озброєними конфліктами між кланами, племенами, націями, причому зв’язок між цими конфліктами і безпосередньо виживанням індивідів не виявляється. Але існують культури, які змогли створити засоби утримання агресивності, виробивши системи особливих сигналів, погрожуючої поведінки, абовойовничих ритуалів. Також були виявлені суспільства, яким агресивність, навіть, невідома.

2. Структура агресії, її види

Прояви агресії дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів:

- цільова агресія;

- інструментальна агресія;

Цільова виступає як здійснення агресії в якості раніш спланованого акту, метою якого є нанесення шкоди об’єкту. Інструментальна агресія здійснюється як засіб досягнення певного результату, який сам по собі не являється агресивним актом.

Агресивні прояви розрізняються за своєю структурою (А.К.Осинський, І. Заграфова, Н.Д. Левітов):

1. За спрямованістю: - Агресія - спрямована назовні; Аутоагресія – спрямована на себе;

2. За метою: - інтелектуальна агресія; ворожа агресія;

3. За методом вираження: - фізична агресія; вербальна агресія;

4. За ступенем виразності: - пряма агресія; непряма агресія;

5. За наявністю ініціативи: - ініціативна агресія; оборонна агресія;

В підручнику Платонової добавляються ще декілька форм:

- негативні – позитивні (деструктивні - конструктивні);

- явні – латентні (зовнішня яка спостерігається – прихована агресія);

- его – синтонні (які приймаються особистістю) – его – дистонні (які не приймаються «Я», засуджуються). Найбільш звичними, явними вираженнями агресивної поведінки вважаються : злослів`я, завищення тону і гучності голосу, афектація, примушення, негативне оцінювання, образи, погрози, використання фізичної сили, застосування зброї.

Агресія може бути спрямована:

- на оточуючих людей поза сім`ї; - тільки на близьких людей; - на тварин; - на себе (наприклад, в формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці);- на зовнішні фізичні об`єкти; - на символічні і фантазійні об`єкти [1].

Найчастіше за все, агресія викликається словами і вчинками, тобто має соціальний контекст. Негативні емоції, які викликаються образами, або перешкодами, ведуть до агресивних намірів. Чим вищий рівень фрустрації, тим сильніше агресія постраждалого [3]. Фрустрація може викликати дві взаємовиключні емоції – страх або гнів і, відповідно, два види реагування – втеча або напад. Вибір стратегії реагування залежить від особистісних особливостей, стану людини, а також від зовнішнього стимулювання того, чи іншого виду поведінки. Важливу роль в становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання.



3. Особливості проявів дитячої агресії

Згідно з багаточисельними дослідженнями, зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою приходиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість. У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія – від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз [4].

І.А.Фурманов зауважує, що в якийсь період багатьом дітям притаманна агресивність. Вона обумовлена розчаруваннями, викликаними позбавленнями і обмеженнями, які стають травмуючими для дитини. І найбільш задовільним рішенням для дитини може здаватися агресивна реакція. Особливо, якщо у дитини обмежені здібності до самовираження, або вона позбавлена можливості іншим способом задовольнити істотну для неї потребу. Наприклад, нерідко буває так, що батьки, або хто-небудь з близьких забороняють що-небудь, позбавляють її предмету виниклої потреби або не дозволяють задовольнити її тим способом, яким бажає дитина. В цьому випадку напруга, яка виникає через потребу (іграшки, цукерки), переміщується на тих, хто заважає задовольнити цю потребу. Процес несвідомого зняття напруги (злість, ненависть) звичайно приймає форму фізичної, або психічної дії дитини на оточуючих – агресію.

Він відмічає, що агресія може виникати в двох випадках: 1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб; 2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів). Згідно з цією точкою зору, стає очевидним, що дитині в ранньому віці неможливо уникнути певної агресивності [32].

У дітей, як і у дорослих спостерігається дві форми агресії:

1) недеструктивна агресивність – як механізм задоволення бажань, досягнення цілей і здатності до адаптації; як зауважує Паренс, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

2) Ворожа деструктивність – не тільки злісна ворожа поведінка, а й бажання причинити біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки бувають конфлікти, становлення агресивності як риси характеру. Паренс стверджує, що ця агресія виникає внаслідок тривалого дистресу та болю «нестерпні дистрес та біль змінюють вроджену недеструктивну агресивність на протилежну, яка викликана бажанням усунути джерело болю та дистресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває риси певного ендогенного бажання спричиняти шкоду, або руйнувати дещо в своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного невдоволення» [6]. Таким чином, деструктивна агресія, як і інші форми агресивності, викликається спробами самоствердитися і контролювати життєві ситуації.

Серед психологічних особливостей, які провокують агресивну поведінку дітей виділяють:

- недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;

- знижений рівень саморегуляції;

- нерозвиненість ігрової діяльності;

- знижену самооцінку;

- порушення у відносинах з однолітками [4];

І.А. Фурманов поділяє агресивну поведінку дітей на дві форми:

Соціалізована – це діти, які не мають психічних порушень,в них низький моральний і вольовий рівні регуляції поведінки, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Такі діти використовують агресію для притягування уваги надмірно яскраво виражають свої агресивні емоції. Їх поведінка спрямована на отримання емоційного відгуку з боку інших, або прагнення до контактів з іншими. Тільки-но дитина отримує бажане, одразу-ж припиняє агресивні дії. Агресія цих дітей має безпосередній мимовільний характер, ворожі дії швидко змінюються дружніми.

Несоціалізоавана – діти, звичайно, страждають на які-небудь психічні розлади (епілепсіяшизофренія, органічні ураження головного мозку) з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і супроводжуюча їх ворожість можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравмуючу або стресову ситуацію. Особистісними рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження і імпульсивної поведінки. Агресивними діями вони або розряджають накопичену емоційну напругу, або отримують задоволення від спричинення неприємностей іншим.

Особливості дитячої агресії:

Жертвами агресії стають близькі люди – рідні, друзі і т.д.;

- Далеко не всі агресивні діти виховуються в неблагополучних сім`ях;

- Агресія найчастіше виникає без реального приводу;

В перші роки життя дитини повністю залежить від дорослих, які знаходяться поруч. Особливо від матері, вона дає дитині їжу, захист, обслуговує і зігріває почуттям любові і прийняття. Прояви агресії в цьому віці спрямовані на притягнення уваги і засіб для досягнення цілей. Тому перші прояви агресивності помітні вже на третьому місяці його життя: дитина стукає ніжками, б`ється ручками, хватає будь-які предмети до яких може дотягнутися. Ця агресивність носить виключно інструментальний характер. Вона виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбавитись від чогось неприємного, того що заважає. І те, якою виросте дитина, насамперед залежить від реакції батьків: вони можуть миттєво виконувати будь-які примхи своєї дитини, а можуть і не звертати на неї уваги. І в одному, і в іншому випадках дитина зростає надто агресивною. В варіанті вседозволеності дитина добивається бажаного результату за допомогою агресії, виробляється стереотип агресивної поведінки. За найменшого запізненні в виконанні бажань дитини, вона починає кричати, тупати ногами і т.д. Подібний розвиток подій особливо ймовірно при відповідній фізіологічній базі (холеричний тип темпераменту) чи соціальному научінні (агресивний батько). Така поведінка спочатку формується вдома, потім переноситься в суспільне середовище. Протягом дорослішання стереотип агресивної поведінки у такої дитини переростає в притаманність особистості, що приносить багато проблем і самій особистості, і оточуючим. В характері вже дорослої людини обов`язково будуть помітні егоцентризм, істероїдні та збудливі риси.

В другому варіанті батьки емоційно відторгають дитину, відносяться до неї негативно (на хлопчиків особливо впливає відсутність уваги матері). Це породжує страх, який тягне за собою агресію. Прояви агресивності в цих випадках пояснюється тим, що вона приносить дитині можливість якоїсь емоційної розрядки і змушує матір, або інших близьких звернути увагу на неї.

Отже, потрапивши в ситуацію, коли її потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на неї негативними емоціями – в залежності від темпераменту і психологічних особливостей це можуть бути гнів, страх, тривога. Для того, щоб встановити психологічний комфорт, у дитини є тільки два шляхи: - справитись із подіями і змінити ситуацію в потрібному їй напрямку; - встановити свою емоційну рівновагу, не дивлячись на несприятливу ситуацію (в основному за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, придушення, заперечення і т.д.). В цьому випадку негативні емоції каналізуються в особисте безсвідоме, де і накопичуються до часу. Між тим, механізми психологічного захисту які управляються, ще не сформовані, тому звичайно дитина прагне змінити ситуацію, і нерідко за допомогою агресії. Але рано чи пізно прояви дитячої агресивності призводять до покарання з боку батьків, і це породжує у дитини почуття тривоги і страху. У неї виробляється комплекс провини, який згодом буде частково перетворюватися в почуття совісті і обростати моральними нормами, сприяючи її соціалізації і адаптації в оточуючому середовищі. Далі цей комплекс – провина, совість і мораль – будуть супроводжувати дорослішу дитину все життя, звичайно, змінюючись і розвиваючись [4]. Виявлено, що жорстокі покарання корелюють з високим рівнем агресивності у дітей, а недостатній догляд за дітьми, вседозволеність, пов`язані з асоціальною спрямованістю [1].

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей виникає через декілька шляхів:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і оточуючому середовищу.

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. З досліджень можна виявити, що:

- Батьки, які дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність.

- Батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, вірогідніше за все, виховують в них надмірну агресивність

- Батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, виховують вміння володіти собою в ситуаціях, провокуючих агресивну поведінку.

Характер агресивної поведінки в багатьох випадках визначається віковими особливостями. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висовує певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується агресивною поведінкою. Кожна людина протягом життя переживає вікові кризи, які поєднані з невдоволеністю своїм положенням, поведінкою, капризністю і неврівноваженістю. Вони супроводжуються зростанням агресивності, пов`язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими відносинами і уміннями.

В цілому вікова динаміка агресії відповідає віковим «кризам» в 3 – 4 роки, 6 – 7 років і пубертаті. Для дітей дошкільного віку найбільш характерні такі форми агресії, як порча іграшок, кидання предметів, епізодично жорстоке поводження з тваринами, пасивно-агресивні реакції протесту, непоступливість і завищена впертість. Маленька дитина в групі однолітків, намагається стати в цьому середовищі популярним або авторитетним. Цим вона задовольняє своє бажання бути визнаною і захищеною, користуватися увагою. Комунікативні навички в цьому віці звичайно недостатньо розвинені, процеси збудження превалюють над гальмуванням, а моральні норми ще не сформовані, тому маленька людина часто намагається зайняти лідерську позицію за допомогою агресивних методів.

Молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особистої свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніш слухняна, вона раптом починає пред`являти претензії на увагу до себе. В поведінці з`являється з одного боку, демонстративна наївність, яка роздратовує, так як інтуїтивно сприймається оточуючими як неправдивість. З іншої здається занадто дорослою: пред`являє до оточуючих норми. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі – дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися [5].

Адаптація до нових вимог нерідко супроводжується різноманітними проявами агресивної поведінки. У дітей молодшого шкільного віку більш частими стають агресивні хобі і спалахи вербальної агресії. Частіше проявляється агресія по відношенню до слабких учнів в формі насмішок, тиску, образ, бійок. Ініціаторами агресії є не окремі особистості, як в дошкільному віці, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає більш організованою. Інструментальна агресія поступово змінюється конструктивним способом досягнення мети, а ворожа деструктивність залишається незмінною. Окрім цього, діти все частіше намагаються вирішити проблеми в своєму колі. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає можливість відчути почуття комфорту і захищеності, збільшення своїх можливостей. Наслідком цього буває зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання ствердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівництво, і інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи [4].

4. Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці відносин «батьки - дитина»

Говорячи про відносини «батьки - дитина», ми говоримо про взаємовідносини між ними. Гарбузов В.І. [6] виділив три типи негативних відношень батьків до дитини:

1. Тип А – відторгнення (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення).

2. Тип Б – гіперсоціалізація (зверх вимогливість, надмірна критика, прискіпливість, покарання за найменшу провину).

3. Тип В – гіперопіка (егоцентричне виховання:, над турботливе відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти).

Перший тип формує у дитини відчуття залишеності, незахищеності, невпевненості в собі. Дитина не відчуває підтримки, «стіни» за яку можна сховатися. Окрім цього, відторгнення руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах він не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини. Тобто агресивність визначається як «відчай дитини, яка шукає визнання і любові».

Другий тип (гіперсоціалізація), начебто надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все ж таки призводить до негативних результатів – озлобленості, прагненню робити заборонене «тишком» і т.д. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не призводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує у неї почуття неповноцінності, тривожності і очікування нових невдач. Найчастіше, дитина, яка займає таке положення в сім`ї, є не в змозі зайняти високе положення в групі. І саме це призводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.

Також, батьки, які пред`являють завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей і можливостей. Звідси, по А.І. Захарову, надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому, заняття, які не відповідають віку і зацікавленнями дитини можуть призвести до виникнення неврозу, який провокує агресивну поведінку.

Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона представляє дитині можливість отримання батьківської лагідності і любові, однак, надмірне піклування призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісну здатність до саморегуляції.

Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, враховуючи, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто, свої негативні емоції вони виміщають на інших предметах (рвуть книжки, розкидають іграшки, карають їх в грі т.д.).

Таким чином, неправильне відношення до дитини в сім`ї також призводить до формування агресивних тенденцій в поведінці дитини.

В даний час в суспільстві посилюються агресивні тенденції. Оскільки агресія починає проявлятися ще в дитинстві, актуальною стає проблема агресивності у молодших школярів. В цьому розділі були розглянуті різноманітні аспекти проблеми агресії, агресивності і агресивної поведінки, а саме:

- поняття агресії, її важливіші характеристики, теорії агресії, види і компоненти;

- специфіка і причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку;

- вплив сімейного виховання на формування , та становлення агресивних рис характеру дитини;

Огляд літератури в цій роботі показав, що єдиної точки зору на джерело агресії немає, що значно ускладнює розуміння даної проблеми.

Молодші школярі засвоюють різноманітні моделі поведінки, як прийнятні, так і неприйнятні соціально, в ході взаємодії з іншими дітьми. Гра з однолітками дає дітям можливість навчитися агресивним реакціям, але не всі діти використовують свій деструктивний досвід для вирішення конфліктної ситуації. Одна з головних причин того, що більшість дітей постійно попадає в проблемні ситуації, є простою: в них не вистачає базових соціальних умінь, вони соціально не компетентні в питаннях комунікації і спілкування.

Агресивна поведінка молодших школярів може бути наслідком слабкого розвитку соціально-когнітивних навичок. Те, що діти думають про агресію, також може впливати на їх поведінку. Розрізнення в рівнях дитячої агресивності можуть бути пов`язані з різними шляхами пізнання дитиною оточуючого світу.

 

5. Агресивні тенденції в дитячій поведінці

Індивідуальна історія розвитку кожного починається серед найдорожчих людей, у сім'ї. «Кожна людина — завжди чиясь дитина» — говорив великий Бомарше. Різноманітні впливи, яких зазнає дитина від членів сім'ї — людей різного віку, статі, звичок, повсякденно позначаються на формуванні її почуттів, уявлень та поведінкових вчинків, виховання відбувається щомиті, постійно — вчинками, інтонацією, словами, жестами і, навіть, мовчанням. Модель сімейних стосунків, у яких проживає дитина, серйозно впливає на формування її важливих моральних якостей, рис характеру, індивідуальних способів поведінки, інтересів і стає першоосновою «яскравого, неповторного» життя і діяльності.

Важливо зазначити, що виховний процес є спільною діяльністю дорослого і дитини, а сім'я — унікальним суспільним осередком, де за умови оптимального поєднання турботи і любові, розумної вимогливості і послідовності можливий найбільш гармонійний розвиток дитини. Визнання та підтримка дитини, допомога в її справах, доброзичливість в оцінюванні намірів та вчинків створюють позитивний емоційний фон, що сприяє повному розкриттю її внутрішніх потенційних можливостей.

Дорослим необхідно пам'ятати, що виховання дитини, її соціалізація дуже тісно пов'язані з проблемами сформованості відповідних якостей самих батьків. Для того щоб розвивати в дитини інтерес до навколишнього світу, формувати ініціативу, відповідні моральні цінності та самостійну поведінку, старшим необхідно бути прикладом для наслідування і дотримуватися принципів, які вони поширюють на дитину. Адже тільки безумовна позитивна увага батьків до дитини, не опосередкована дитячими вчинками, зможе забезпечувати повноцінний розвиток особистості.

Досліджуючи причини проблемної дитячої поведінки, спеціалісти виділяють агресивну направленість не тільки в діях, а й у словах, коли словом можна образити, принизити, висміяти. Вербальної агресії (вираження негативних почуттів через крики, погрози, сварки, образи, наговори) діти навчаються в дошкільному віці. Іноді від маленького, симпатичного хлопчика можна почути грубі слова: «зараз як дам!», «уб'ю!» тощо. Ці погрози можуть здаватися смішними в устах дітей трьох-шести років, але за ними стоїть реальна ненависть, яку відчуває маленька людина, і виникає вона не з нічого, а в результаті образи, почуття неприязні. У таких конфліктних ситуаціях діти набувають досвіду нагнітання напруженості та її розрядки через направлену зовнішньо агресію. Часто повторюючись, така форма поведінки стає звичною, коли дитина вже не може обійтись без лайки і у всьому поганому, що сталося, починає звинувачувати навколишніх, погрожуючи їм усіма можливими способами. Агресивність дитини може виражатися не тільки словами, а й відповідними інтонаціями — погрозливий тон, наприклад, така ж ознака агресивного настрою, негативного ставлення до людини, як і образливі фрази. Однак можна спостерігати, що часто діти безпричинно повторюють за іншими грубі слова, інтонації, дії [4, c. 18-19].

Дорослі по-різному реагують на вербальну агресію малюків, на їхні погані слова: іноді самі ж починають кричати, сварити, обзивати дітей, тобто проявляти агресію, відповідати лайкою на лайку. Однак, «виховуючи культуру слова» таким чином, батьки можуть отримати зворотний ефект — у дитини остаточно сформується впевненість у правильності та дієвості саме подібної форми вираження себе та свого ставлення до оточення. Інші дорослі роблять вигляд, що не чують образливих фраз у розмові дитини і сподіваються, що якщо не акцентувати на цьому уваги, то погані слова та вирази швидше забудуться. У сім'ях, де практикують жорсткий батьківський контроль за дитиною, часто карають її за участь у бійках, сварять за грубі слова, вимагають неухильного шанобливого ставлення до дорослих, дитячі агресивні тенденції цілком можуть трансформуватись у ненависть до всього живого. Спочатку це починається із виривання трави, безжального затоптування квітів, понівечення і ламання гілок дерев. І якщо своєчасно не звернути уваги на ці форми поведінки хлопчиків та дівчаток, вони можуть перерости в щось більше — бажання завдавати болю та страждань тим, хто не в змозі постояти за себе сам. Насамперед до таких належать тварини. Жорстоке поводження дитини з «братами нашими меншими» найчастіше є своєрідною формою заміщення інших видів агресії.

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, достатньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мети. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше.

Дорослим необхідно пам'ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підтримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов'язково карати, адже є інші ефективні методи впливу. Слід пам'ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну поведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати [1, c. 18-19].

Продовжуючи тему дитячого сприйняття агресивності, необхідно згадати масове розповсюдження відео- і ТВ-програм із сюжетами жахів та насилля, глядачами яких часто стають дошкільники та молодші школярі. Переживання, які виникають навіть при пасивному спостеріганні насильства та агресії на екрані і в реальному житті, тільки посилюють збудження агресивних тенденцій, а не викликають ефекту катарсису. Ця думка ґрунтується на тому, що особливо діти мають високу здатність до наслідування. Численні спостереження спеціалістів стверджують, що глядачі з високим рівнем агресивності більше цікавляться відео-насильствами, а малоагресивні поверхово переглядають такі фільми, не зосереджуючись на сценах насильства у відповідь.

Крім того, діти, яких часто карають у сім'ї, взагалі більше дивляться телепередачі й улюбленими називають ті програми, у яких переважають стрілянина, погоні, бійки, кров, монстри, вампіри, а улюбленими героями обирають телеперсонажів, у яких основні риси в поведінці — ворожість і агресивність [5, c. 25].



6. Концепції та форми дитячої агресії

Якщо проаналізувати всю різноманітність західних концепцій, можна виділити три найбільш значущі.

Перша включає теорії, в яких агресивність трактується як вроджений інстинкт індивіда (3. Фрейд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж. Доллардом, агресія — це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію — спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягнення емоційної рівноваги. Третю концепцію становить теорія соціального научіння. Агресія тут — засвоєння поведінки у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (А. Басе, Мак Доугел). На сьогоднішній день ця теорія є однією з ефективних у передбаченні агресивної поведінки.

Якими б не були погляди на це поняття, бачимо, що під агресивністю можна розуміти властивість особистості, що характеризується деструктивними тенденціями у суб'єкт-суб'єктних стосунках. Деструктивний компонент людської активності необхідний у діяльності, оскільки потреба індивідуального розвитку неминуче формує в людях здатність до усунення перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Науково обґрунтованими і цікавими для батьків, педагогів і психологів є характеристики видів агресивних реакцій, які виділили А. Басе і А. Дарки:

1. Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої людини.

2. Непряма агресія спрямована через іншу людину або групу людей.

3. Роздратованість — схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії.

6. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через словесні відповіді (погрози).

Існує кілька моделей поведінки, за допомогою яких можна схарактеризувати дитячу агресивність. Проте всі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки приводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою мотивуючою силою (Г. Парене) [5, c. 26-27].

Двома основними формами агресії, з якими доводиться стикатися батькам, вихователям, практичним психологам, виступають:

1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети. Дослідження Г. Паренса свідчать, що ця агресія викликана часто вродженими механізмами, які служать для адаптації в середовищі, задоволення бажань і досягнення мети. Ці механізми функціонують, хоч і досить примітивно, з моменту народження;

2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати - оточуючих. Ворожа деструктивність, на відміну від недеструктивної агресивності, зокрема, не виявляється відразу після народження. Вона викликається і активізується частіше в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес).

Недеструктивна форма агресивної поведінки виявляється в дітей уже з перших місяців життя. Дитина поводиться агресивно, щоб самоствердитись, перемогти в певній ситуації та удосконалити свій досвід. Цей тип агресивності є важливим умотивуванням для розвитку пізнання і здібності покластися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка нерідко на ранніх етапах ще не є ворожою деструктивністю. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав і тісно пов'язана із задоволенням особистих бажань, досягненням мети. Прояви цього виду агресії звичні для здорової адаптації до середовища.

Нестерпні біль і дистрес змінюють ворожу недеструктивну агресивність на протилежну, що викликається бажанням усунення болю. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис деякого ендогенного бажання завдати шкоди або знищити щось у своєму оточенні, що відчувається як джерело надмірного незадоволення. Таким чином, деструктивна ворожість, як і інші форми агресивності, викликається спробами утвердитись і контролювати життєві ситуації.

Отже, перший тип агресивності бажаний для виживання і досягнення успіху. Другий, незважаючи на ряд негативних якостей, часом теж може бути необхідний для адаптації та виживання. І тому перед батьками стоїть завдання — навчитися розбиратись у психологічних властивостях дитячої поведінки, підтримувати здорову наполегливість, зусилля в досягненні мети, концентрувати енергію дитини для отримання бажаного результату; або, навпаки, допомагати звільнитися від непотрібної ворожості до інших та до самої себе. Ця допомога необхідна, якщо ми хочемо, щоб діти не ускладнювали своє життя внутрішніми конфліктами, почуттям вини і сорому, щоб вони поважали себе й інших, могли нести свою міру відповідальності, будували доброзичливі стосунки з оточуючими і отримували задоволення від життя.

Не можна залишати поза увагою і ситуативні фактори, на які вказував І. Фурманов і які теж певною мірою впливають на виникнення агресії в дітей:

- Оцінка іншими людьми. Було встановлено, що присутність інших людей вже сама по собі може або посилювати, або гальмувати агресію.

- Навмисність агресії. Існує точка зору, що для початку агресії нерідко буває достатньо знати, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту агресії не було.

- Сприйняття агресії. Поширення відео- і телепрограм із сюжетами насильства і захоплення ними дітей викликають гостру критику педагогів, які вважають, що такі сцени на екрані і фільми жахів роблять дитину більш агресивною і жорстокою.

- Бажання помсти. Як уже зазначалося, часто агресія, особливо в дитячому віці, може виникнути як відповідна реакція на поведінку оточуючих, тобто як акт помсти за щось [6, c. 132-135].

7. Напрями корекційної роботи

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити в чотирьох напрямах.

1. Навчати дітей соціально прийнятних способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри — переносячи його на гумові та м'які іграшки, подушки, «скляночки для крику» тощо).

Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працюють з дітьми холеричного типу активності.

Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном — тістом. Зазвичай, у такій роботі дитина відповідно демонструє накопичену енергію: ліпить або розминає, стукає по глині кулачком, відриває шматочки від виліпленої фігурки.

2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вміння володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м'язову напругу й зажими в ділянці кисті рук та обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» чи іншого талісмана, який попередить агресивні бажання. Можна рекомендувати дитині дуже простий спосіб довести свою силу: стиснути долонями лікті і притиснути руки до грудей — поза витриманої людини.

3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови. Дуже важливо проводити спеціальну роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні дітей з агресивними проявами. Розвиваючи компетентність у спілкуванні дітей з агресивними проявами, необхідно навчити їх слухати інших, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.

4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей, емпатійні почуття [2, c. 40-42].

Для термінового конструктивного впливу в конфліктних ситуаціях рекомендуються дорослим такі правила взаємодії з дитиною.

1. Спокійне ставлення у разі не значної агресії:

— повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;

— виразити своє розуміння дитячих почуттів («звичайно, тобі прикро...»);

— запропонувати дитині щось зробити, попросити про допомогу, тобто переключити її увагу на інше («допоможи...», «подай...», «потримай...»);

— позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився...»).

2. Дитина відреаговує свій гнів у дозволених межах і заспокоюється.

Доречно після цього проаналізувати її поведінку разом, важливо обговорити конкретні факти, які відбулися «тут і тепер», які слова говорила та що робила дитина. Необхідно акцентувати увагу на вчинку, а не на особистості, не обзивати її, не оцінювати та не нагадувати минулих проступків, тому що критичні зауваження посилять дитячу образу. Замість поширеного, але неефективного «читання моралі» краще вказати дитині на негативні наслідки її поведінки та можливі напрями конструктивного вирішення конфліктної ситуації.

Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотний зв'язок, використовуючи такі прийоми:

— визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);

— розкриття мотивів агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);

— називання особистого почуття, обумовленого негативною поведінкою дитини («я хвилююсь, коли ти б'єш...»);

— нагадування правил («ми ж з тобою домовились...»).

3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, злістю, страхом та безпорадністю), які виникають у ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Важливо ще раз нагадати типові помилкові дії дорослих, які посилюють емоційну напруженість:

— підвищення голосу та зміна тону на погрозливий;

— демонстрування влади («буде так, як скажу», «хто тут старший?»);

— агресивні поза і жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;

— негативна оцінка особистості дитини, її родичів та друзів;

— використання фізичної сили;

— втягування в конфлікт сторонніх людей;

— порівняння дитини з ровесниками не на її користь;

— накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.

Деякі з цих дій, що можуть призупинити конфліктну ситуацію тимчасово, не вирішують проблеми, але мають серйозний негативний вплив на становлення дитячої особистості.

Часто буває так, що в нашій традиційній школі обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які в першу чергу її потребують. Це, як правило, агресивні діти, які стикаються з постійними проявами неповаги до себе в сім'ї, брутальністю, тобто діти із складною долею, педагогічно занедбані, нерідко фізично та розумово відсталі. Найчастіше тільки вчитель може допомогти «важкій» дитині, спробувати припинити або загальмувати формування та закріплення негативних тенденцій у поведінці. І самим «важким» дітям насамперед потрібні найбільша увага, турбота про їх емоційне здоров'я і психолого-педагогічна допомога, спрямована на усунення або зменшення негативних рис.

Практика і досвід багатьох досвідчених учителів засвічують, що проста констатація вад характеру, що формується («ти жорстокий, стань чуйним», «ти брутальний, будь ввічливим» тощо), як правило, не дає бажаних результатів. Тому виховання дитини молодшого шкільного віку неодмінно має поєднуватися із вивченням особистості та умов її життя. Оскільки ж ефективність останнього значною мірою зумовлена впливом соціального оточення, вивчення особистості повинно супроводжуватися діяльністю педагога з оздоровлення (корекції) впливу цього середовища (сім'ї, груп неформального спілкування, ставлення до дитини в класі тощо).

В.О. Сухомлинський [8, с 14-15] не раз наголошував, що не можна виставляти недоліки, сподіваючись, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Цей шлях вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Сухомлинський був переконаний, що безліч шкільних конфліктів, які часто закінчуються великою бідою, трапляються від невміння вчителя розмовляти з учнями.

Ось чому, працюючи з агресивними дітьми молодшого шкільного віку, вчитель має використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які не викликали б у неї реакцію внутрішнього опору на його дії. Так, учитель може дібрати чимало вправ і завдань, які можна використовувати як на уроці, так і в позаурочний час, зокрема на так званих виховних або класних годинах. Крім того, на основі вправ і завдань він може розробити психолого-педагогічний тренінг і проводити його або з групою найбільш агресивних дітей, або з усім класом. Це сприятиме і загальному вихованню, і корекції агресивної поведінки дітей (у яких вона вже помітна), і профілактиці агресивних та інших негативних проявів у поведінці дітей, які вважаються «нормослухняними» та дисциплінованими.

Для того, щоб легше було спланувати роботу тренінгової групи, ми розділили типи можливих вправ на декілька груп:

1. Бесіди.

2. Рольове програвання ситуацій.

3. «Самовиховання».

4. Етюди.

5. Пантоміма.

6. Образотворча діяльність.

7. Фізичні вправи.

Такий розподіл досить умовний: наприклад, при рольовому програванні ситуацій можна використовувати пантоміму, під час образотворчої діяльності — бесіди і т.ін. Немає сумнівів у тому, що кожний учитель творчо підійде до цієї справи [9, c. 124-125]. 



Висновки

Агресивний досвід засвоюється дитиною та урізноманітнюється через безпосередню участь у ситуаціях прояву агресії та пасивне спостереження за нею. У роботі з цією категорією дітей тактику психолого-педагогічного впливу потрібно вибудовувати залежно від походження агресивної поведінки. В одному випадку необхідно ігнорувати агресивну тенденцію і зовсім не фіксувати на ній уваги; у другому — включати агресивні дії в контекст гри, надаючи їм соціально прийнятного змісту; у третьому — не сприймати агресії та встановити заборону на подібні дії; в четвертому — активно включатися в ігрові ситуації до «розтягування» та розгортання агресивних дій і досягати емоційно позитивного вирішення.

Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особистісно значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості малюку реалізувати організаторські здібності та енергетичний потенціал, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння адекватних соціально прийнятних способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.

У практиці повсякденного спілкування з дитиною спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники дитячого гніву. У когось із них стискаються кулачки, хтось прикушує нижню губу, інший червоніє або дуже напружує ноги. Помітивши подібні зміни у стадії зародження гашу, дорослим легко переключити дитячу увагу на інший вид діяльності або предмет. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі почути та адекватно сприйняти настанови або зауваження дорослих. 



Список використаної літератури

1. Бовть О. Причины "агрессивности" одаренных детей //Обдарована дитина. - 2000. - № 1. - C. 18-24

2. Бовть О. Проблема корекції агресивної поведінки дітей/ О.Бовть //Рідна школа. - 1997. - № 5. - C. 40-43.

3. Дубинко Н.А. Влияние когнитивных процессов на проявление агрессивности в детском возрасте //Вопросы психологии. - 2000. - № 1 . - C. 53-57.

4. Марценківська І. Дитяча агресивність //Дошкільне виховання. - 1997. - № 8. - C. 18-19

5. Мдзелурі Т. Агресивні тенденції в дитячій поведінці //Початкова освіта. - 2005. - № 47. - C. 25-28

6. Скотт С. Агрессивное поведение в детском возрасте//Социально-психологические аспекты жестокости. - 2002. - № 12. - C. 132-147

7. Смирнова Е.О. Психологические особенности и варианты детской агрессивности //Вопросы психологии. - 2002. - № 1. - C. 17-26.

7. Славина Л.С. Дети с аффективным поведением. — М.: Просвещение, 1966.

8. Сухомлинський В.А. Верьте в человека. — М.: Молодая гвардия, 1960.



9. Эмоциональное здоровье вашего ребенка. Пер. с англ. — М., 1996.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал