Admin Mobil group [Выберите дату] Діагностика готовності дітей до школи 2




Сторінка12/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
інтелектуальна, особистісна,
вольова.
Інтелектуальна готовність не зводяться до наявного в дитини словникового запасу, спеціальних умінь і навичок. Чинні програми, їх засвоєння вимагають уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки.
Особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самої себе. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку їй буде важко в

178 школі. Такі першокласники поводяться в школі, як – то кажуть, по дитячому, вчаться дуже не рівномірно. Вони успішні, якщо заняття викликають у них безпосередній інтерес, але якщо інтересу немає і діти мають виконувати завдання з почуттям відповідальності, то такий першокласник робить їх недбало, наспіх, йому важко досягти потрібного результату.
До шести років відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, докласти певних зусиль у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. У шестирічному віці мета досягається більш успішно за умови ігрової мотивації і оцінки поведінки з боку однолітків.
Важливим є уміння підпорядковувати свою поведінку новим нормам і правилам, орієнтуватися на вказівки вчителя, звернені до класу в цілому, здатність і бажання уважно слухати і точно виконувати ці вказівки.
У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти за моральними мотивами, за необхідності відмовляючись від того, що безпосередньо приваблює, тому що шестирічна дитина здатна співпідпорядковувати мотиви своєї поведінки. Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, а саме: прагнення не пасувати перед труднощами, не відмовлятись від визначеної мети, навіть коли виникають перешкоди.

Лекція-семінар «Чи знаєте Ви свою дитину?»
Фізичний розвиток шестирічної дитини. Всі органи і системи розвиваються і дозрівають не одночасно. Дитина росте «не щодня, а щогодини»: на шостому році життя збільшення довжини тіла становить 8-
10 см, а маси - 2,2-2,5 кг. У дітей добре розвинені великі м’язи, але в довгих кістках рук і ніг тільки починається окостеніння. Дитина виконує складні фізичні рухи, але вона не зовсім готова до виконання дрібних, точних і координованих рухів пальців рук. Дуже важливі для неї статичні навантаження. Тому неправильна поза і важкий портфель можуть призвести до викривлення хребта. У цьому віці ще не закінчилося окостеніння кісток зап’ястя і фаланг пальців. Тому рука під час письма може стомлюватися.
Недосконалість нервової регуляції рухів пояснює недостатню точність і швидкість виконання рухів. Дітям легше писати великі букви, ніж малі.
Вивчення функціональної зрілості мозку показало, що діти вже готові до сприйняття й опрацювання значної кількості інформації. Слово може націлювати увагу дитини на визначений об’єкт і його властивості. Довільна

179 увага дітей нестабільна. Якщо з’являється щось цікаве, то увага переключається на нього.
Психічний розвиток. Для дітей дуже характерні висока емоційність і велика значимість емоційних реакцій. Спроба довго утримувати увагу безуспішна, тому що високе виснаження нервових клітин кори головного мозку, мала стійкість уваги, емоційне і швидке так зване «охоронне гальмування» спричинюють відволікання, «рухове занепокоєння» вже через 10-15 хвилин після початку роботи.
Пам'ять дитини довільна; вона досить добре запам’ятовує події, що відбулися з нею, особливо важливі для неї, яскраво позитивно чи негативно емоційно забарвлені, запам’ятовує інформацію, факти, вірші, майже буквально переказує зміст книги чи фільму. При цьому переказати буквально їй набагато простіше, ніж «своїми словами».
Характер мислення в цьому віці наочно-образний, чи почуттєвий, тобто, аналізуючи події, явища, діти спираються на реальні події, а висновки роблять, схоплюючи якусь окрему зовнішню ознаку. Якщо дитина опиняється в ситуації, коли потрібно оперувати знаннями і розв’язувати завдання абстрактно, то їй це зробити важко, і хоча вона намагається, відсутність досвіду і недостатній розвиток понять не дозволяють їй скласти судження про предмети і явища. Тому в розповіді переважають наочні зображення і описи. Діти не можуть оцінювати, хоча уже вміють порівнювати, не вміють класифікувати, але вміють виділяти спільне і відмінне, щоправда, за однією найбільш істотною ознакою. У міркуваннях дітей цього віку (вони охоче розмірковують) є своя логіка, вони навіть намагаються зробити висновки, але їм ще заважає обмеженість досвіду і знань.
Особистий розвиток дошкільників значною мірою залежить від соціальних умов, середовища, в якому зростає дитина, від соціального благополуччя, оточення.
Вік 6 років – це період формування психологічних механізмів особистості дитини. Творчість малюка у грі, творче ставлення до визначених завдань є одним із показників ставлення особистості.
Психічний розвиток і становлення особистості пов’язані із самосвідомістю, а найбільш яскраво самосвідомість виявляється в самооцінці. Це те, як дитина оцінює себе, свої якості, свої можливості, свої успіхи і невдачі. Така самооцінка неможлива без авторитетного коригування дорослого. При цьому емоції часто переважають над об’єктивністю. Крім того, авторитет дорослого настільки значимий, що власну оцінку відсуває назад оцінка дорослого. Своїх однолітків дитина оцінює так, як оцінює їх дорослий.
Разом з тим, діти можуть передбачати реакцію дорослого, і тому поводження однієї дитини з різними дорослими різне (вона знає, що з ким можна). Отже, необхідно погодити вимоги, щоб дитина знала, чого від неї

180 хочуть, і не змінювала їх часто. Як правило, дитині подобається бути
«гарною», одержувати підтвердження власної самооцінки «я-гарна».
Занижена самооцінка найчастіше формується в дітей, успіхи яких не задовольняють дорослих, що об’єктивно не визначили можливості дитини, вимагають від неї більше, ніж вона може. Постійне невдоволення собою, зневіра у можливому успіху дуже швидко спричиняють апатію, небажання вчитися. Тому важливо не стільки показати дитині невдачі, труднощі, скільки допомогти побачити свої можливості.
Діти люблять мріяти і багато мріють про своє майбутнє, прагнучи наслідувати при цьому дорослих. Вони вже мають уявлення про діяльність дорослих, про цінність професій, про те, «що таке добре» і «що таке погано». Вони, як правило, ідеалізують дорослих, прагнучи одержати саме від них позитивне підкріплення: схвалення, ласку, заохочення. Діти пишаються похвалою і засмучуються, якщо їх «не хвалять». Разом з тим, у стосунках з однолітками важлива й їхня оцінка (насамперед позитивна). Усі діти цього віку хочуть бути «най-най». Вони полюбляють хвалитися, дуже радіють своїм досягненням, а у випадку невдачі переживають до сліз. Тому дорослим важливо бути дуже уважними, оцінюючи дитину при однолітках.
Неприпустимі ситуації, коли в присутності усіх дітей вказують на чиїсь недоліки, а тим більше демонструють його неуспіхи, труднощі. За умови особливого ставлення дорослих, розуміння й уваги основна установка дитини – тільки гарне: « я – гарний», «ти – гарний», «ми – гарні». Діти, що виросли в несприятливих умовах, не настільки «наївні» і «безпосередні».
Вони вміють хитрувати і прикидатися, можуть бути егоїстичними, якщо їм це вигідно.
Дитина може свідомо керувати своєю поведінкою, але ще легше відволікається, не може ставити перед собою мету. Вона вже розуміє різницю між «хочу» і «можу», «хочу» і «треба». Дитина може тільки підкорятися вимогам дорослого, а змусити себе саму відмовитися від
«хочу» заради «треба» їй ще важко. Вона вміє формувати свої взаємини з дорослими й однолітками, жити
і працювати в колективі, підпорядковуватися його вимогам.
Сьомий рік життя належить до перехідного («кризового») віку. Такі періоди характеризуються особливо швидкими змінами як у фізичному, так
і в психічному розвитку дітей. Швидкість змін у перехідні періоди розвитку настільки значна, що буквально кожен місяць життя приносить щось нове.
Так, типова дитина шести з половиною років істотно відрізняється за рівнем психолого-фізичної зрілості як від дитини шести років, так і від семирічної. За незначними винятками у дитини, що не досягла 6,5 років, процес проходження кризи не тільки не закінчився, але часто навіть не почався. У шестирічної дитини, порівняно із семирічною, недостатньо сформовані центральні гальмівні процеси, значно нижча довільність

181 поведінки, висока стомлюваність, менш сформована здатність до концентрації і до переключення уваги, переважає ігрова мотивація.
Освіта у школі будується за логікою навчальних предметів, не характерною для дошкільної освіти. Тому наступність неможливо здійснювати на основі предметних умінь і знань дітей. Вона визначається тими досягненнями дошкільного розвитку, які школа має враховувати, підтримувати і розвивати, не перериваючи і не придушуючи жодну з дошкільних ліній розвитку. Потенційні вікові можливості дитини на порозі школи – це:
Позитивне ставлення до себе, впевненість у своїх силах, відкритість для зовнішнього світу – дитина доброзичлива, чуйна до переживань іншої людини, має почуття власної гідності, поважає гідність інших;
Ініціативність і самостійність у грі, спілкуванні, конструюванні, малюванні, ліпленні, у розв’язуванні елементарних соціальних та побутових завдань – дитина легко вибирає собі рід занять і партнерів, здатна породжувати і втілювати різноманітні задуми, що змінюють один одного;
Активна взаємодія з однолітками і дорослими, участь у спільних іграх
– дитина здатна домовлятися, враховувати інтереси інших, стримувати свої емоції; у ході спільної діяльності обговорює проблеми, що виникають, правила, може підтримувати розмову на цікаву для неї тему;
Творчі здібності, фантазія, уява, що виявляються в грі (оригінальність задуму, гнучкість розгортання сюжету), у малюванні, придумуванні казок, танцях, співі;
Освоєння власного тіла і тілесних рухів – дитина з задоволенням бігає, стрибає, лазить, видозмінює раніше засвоєні рухи, пристосовуючи їх до нових умов, рухи набувають довільного характеру;
Вольовий початок, що виявляється в продуктивній діяльності дитини,
- вона прагне до досягнення мети, намагається зробити продукт якісно, переробляє, якщо не вийшло; довільно виявляється й у соціальній поведінці – дитина може виконувати інструкцію педагога, діяти за встановленими правилами;
Пізнавальні здібності, що виявляються в допитливості, - дитина ставить запитання, що стосуються близьких і далеких предметів і явищ, намагається самостійно придумувати пояснення явищам природи і вчинкам людей, любить спостерігати, експериментувати, виявляє цікавість до пізнавальної літератури, графічних схем, намагається самостійно користуватися ними;
Одночасно з розвитком цих якостей підвищується компетентність дитини в різних видах діяльності й у сфері взаємин. Це виявляється не тільки в тому, що дитина має знання, уміння, навички, але й у тому, що вона здатна приймати на основі цієї компетентності власні рішення.

182
Цей «віковий портрет» підбиває принципово можливі досягнення дітей до моменту вступу їх до школи, однак жодна дитина не має усього комплексу цих характеристик водночас. Тому цей портрет не може бути критерієм визначення рівня розвитку конкретної дитини, але дає загальний орієнтир для педагогів дошкільних закладів і початкової школи, а також для батьків дітей, що йдуть до школи.
Компетентність – якість особистості, яка припускає, що індивід не просто інформований і вміє застосовувати цю інформацію, але й використовує її як основу для прийняття власних рішень.
Ця якість притаманна дитині вже до кінця дошкільного періоду розвитку.
Творчі здібності (креативність) – категорія, також звична для педагогів. Досить часто, однак, під творчими здібностями розуміють деяку неоформлену суміш чогось незвичайного, оригінального і гарну навченість, тямущість дитини. Ми ж, говорячи про творчі здібності, маємо на увазі не набір якихось спеціальних здібностей, які у цьому віці ще можуть не проявитися, а лише загальне ставлення дитини до навколишнього світу як до об’єкта перетворення і відкриття. Тут творчі здібності, безумовно, сусідять з наступною сферою розвитку дитини. – допитливістю.
Допитливість, дослідницький інтерес – якість особистості, властива дитині особливо значною мірою. Недарма дітей називають «чомучками».
Однак, як свідчать сучасні дослідження, ця природна властивість дітей останнім часом виявляється усе рідше, причому особливо рідко воно зустрічається саме в системі суспільної освіти. Водночас саме допитливість лежить в основі загальної пізнавальної активності людини: розвиток мислячої людини неможливий без живого, активного інтересу до навколишнього світу, що дає необхідну інформацію для мислення.
Причому інформація ця має бути відкрита самим суб’єктом, а не надана йому в готовому вигляді. Саме постійна готовність педагогів давати дітям
інформацію, випереджаючи їхнє бажання одержати її, а також виключення для дитини можливості робити помилку призводить до зникнення звичайних дитячих запитань. Розвиток допитливості, незважаючи на природність цієї дитячої властивості особистості, вимагає складних педагогічних технологій і тонкого розуміння особистості дитини цього віку.
Ініціативність (самостійність, воля, незалежність). Цими термінами представлені ті риси особистості, що, можливо, мають найбільші потенційні можливості з погляду її розвитку. Водночас саме ініціативність і незалежність людини є найбільшою проблемою як з погляду соціокультурних особливостей нашого суспільства, так і з погляду розвивальних освітніх технологій. Дуже важливо забезпечити дитині таку освіту, щоб вона сама була суб’єктом діяльності. Тільки в такій діяльності відбувається розвиток головних психічних властивостей дитини, розвитку її

183 особистості. За умови, що педагог постійно прагне показати дитині, як треба щось зробити, розповісти, як правильно, у цих видах діяльності головний суб’єкт – педагог. Це його діяльність, а не дитини – учень у ній не вільний і нічого не визначає. Зрештою, дитина привчається діяти тільки за вказівкою, не може прийняти самостійного рішення, перестає вірити у власні сили. Вона втрачає одну з фундаментальних властивостей особистості – здатність виявляти ініціативу. Воля і незалежність дитини є необхідною умовою її розвитку як особистості. Зрозуміло, під незалежністю
і волею розуміють особисту волю людини, що, природно, обмежена волею
і незалежністю інших людей. Для розвитку в дитини почуття власної гідності необхідним є розвиток у неї толерантності (терпимості) до думок, суджень і оцінок інших людей.
Комунікативність (соціальні навички), образ «Я» (базова довіра, почуття захищеності). У вікових характеристиках комунікативність, пов’язана із соціальними навичками дитини, об’єднана зі сферою розвитку в дитини образу «Я», уявлень про себе. Це зроблено, по-перше, тому, що сфера уявлень дитини про себе найтіснішим чином пов’язана з розвитком
її комунікативної сфери, і, по-друге, тому, що традиційний зміст, який у нашій педагогіці вкладається в поняття соціальної сфери, зазвичай зводиться до відносин індивіда і колективу або спільноти людей.
Що ж стосується уявлень дитини про себе, то ця сфера розвитку її особистості є основною у цьому віці. Малюкові життєво необхідне позитивне ставлення до нього з боку навколишніх (особливо близьких дорослих); це позитивне ставлення народжує в нього позитивний образ
«Я», що дає йому можливість жити і розвиватися далі. «Я гарний, мене люблять і в мене все виходить» - таке самовідчуття дитини є абсолютно необхідним для її неспотвореного розвитку. Це самовідчуття народжується дуже рано, хоча, звичайно, воно ще не може бути виражене в такій формі.
Це раннє почуття називається почуттям базової довіри. Довіра до себе і до світу, що виникає на першому році життя дитини, лежить в основі усього її подальшого емоційно-вольового і соціального розвитку і значною мірою визначає напрям і якість цього розвитку. Якщо в дитини не виникає довіри до навколишнього світу, її розвиток спотворюється і набуває несприятливих форм, які потім буває надзвичайно важко виправити.
Відповідальність – якість особистості, яку можна охарактеризувати як зворотний бік ініціативності і незалежності. Дитина, здатна виявляти
ініціативу, далеко не завжди автоматично розуміє, що ця ініціатива накладає на неї певні зобов’язання: довести справу до кінця, намагатися зробити її добре, дотримати даного слова. Це почуття відповідальності за себе як суб’єкта в його розвинених формах, може бути присутнім тільки в дорослої людини. Однак передумови такої відповідальності закладаються саме до кінця дошкільного дитинства і потребують допомоги педагога для

184
її розвитку. При цьому поширеною педагогічною помилкою є ототожнення почуття відповідальності з дисципліною. Основна відмінність цих якостей полягає в тому, що відповідальність є результатом особистої ініціативи дитини і наслідком прийнятого нею самою рішення, у той час як дисциплінованість цілком може бути притаманна безініціативній, пасивній людині, яка взяла на себе роль сумлінного виконавця. Однак саме з відповідальності, а аж ніяк не з дисциплінованості виростає усвідомлення людиною себе як особистості – вільної і відповідальної.
Довільність
є якістю особистості, що доповнює почуття відповідальності і забезпечує дитині можливість здійснення основних видів діяльності. Довільність у вітчизняній психології розглядається як наслідок здатності людини до спів порядкування мотивів. У дошкільному віці таке співпідпорядкування вже існує у вигляді здатності дитини до сприйняття правил і керування своїми безпосередніми бажаннями. До кінця дошкільного віку ця здатність розвинена достатньо для заняття дитиною позиції суб’єкта навчальної діяльності.
Саме вік шести (а не семи) років є найбільш сприятливим
(сенситивним) для навчання читання. Якщо починати пізніше, то засвоєння грамоти вимагає значних зусиль і напруження. Пригадаймо, як легко засвоюють рідну і будь-яку іншу мову діти і як важко дорослим вивчати
іноземну мову. Важливо не пропустити оптимальних термінів, тим самим сприяючи своєчасному психічному розвитку, попередженню його можливої затримки.
Письмо шестирічки опановують повільніше, ніж семирічки. У них ще недостатньо розвинена тонка координація рухів, взаємодія рухів із зором.
Підготовка до письма – це й оволодіння плавними ритмічними рухами. І тут допоможуть музичні заняття, вправи з предметами під музику, різні вправи для розвитку дрібної моторики руки.
У цьому віці відбуваються зміни в мотиваційній сфері дитини: формується система спів підпорядкування мотивів, що надає загальну спрямованість поведінці. Прийняття більш значимого на даний момент мотиву є основою, що дозволяє дитині йти до визначеної мети, залишаючи поза увагою бажання, що виникають ситуативно.

Гра і розвиток довільної поведінки

У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною.
Під час виконання ролі зразок поведінки, що міститься в ній стає одночасно еталоном, з яким дитина сама порівнює свою поведінку і

185 одночасно контролює її (тобто вона виконує ніби дві функції: грає свою роль і контролює свою поведінку).
Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але й наявністю контролю над його виконанням. Таким чином, під час виконання ролі виникає своєрідне роздвоєння, тобто рефлексія. Звичайно, це ще не свідомий контроль. Уся гра перебуває під владою привабливої думки і забарвлена афективним ставленням, але в ній уже містяться всі основні компоненти довільної поведінки. Функція контролю ще дуже слабка і часто потребує підтримки з боку учасників гри, однак значення гри й у тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки.
Через те, що зміст ролей головним чином зосереджений навколо норм стосунків між людьми, у грі дитина ніби переходить у розвинений світ вищих форм людської діяльності, правил людських взаємин. Норми, що лежать в основі людських взаємин, стають завдяки грі джерелом розвитку моралі самої дитини.
Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для розвитку самостійності, і для багато чого іншого.
У грі дитина оцінює людські стосунки, виявляє, що вони мають певну
ієрархію підпорядкування, керування і виконання. Граючись, малюк вчиться осмислено орієнтуватися в переживаннях, оцінювати їх, і завдяки цьому в нього виникає нове ставлення до самого себе, формується самооцінка. У грі виховується колективізм, уміння і бажання працювати разом, допомагати іншому.
Дуже важливо, що діти вільно оперують знаннями, уміннями, необхідними в ігровій ситуації. Погляньте на дівчинку, що грає в «доньки- матері». Вона і шиє, і пере, і обід готує, і ходить у магазин за покупками, і
«виховує» своїх ляльок, тобто уявляє реальну ситуацію і діє в ній. Гра створює сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини.
У грі старшого дошкільника ще мало імпровізації, він, скоріше, копіює доросле чи своє життя, переносить його в гру, але чим старшою стає дитина, тим більше в грі виявляється власне ставлення до того, що відбувається, тим більше тут вигадки, імпровізації. Усе це показує, що гра на початкових етапах навчання – дієва ефективна методика.
Особливості
проведення
сюжетно-рольових
ігор
з
дітьми
шестирічного віку.
Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що приходять до школи, ускладнює їхнє навчання. Ми пропонуємо деякі сюжетно-рольові ігри й окремі ігрові методики, застосування яких на уроці сприятиме розвитку довільної поведінки у першокласників. Ці ігри та методи допоможуть учителю налагодити дисципліну на уроці, а дітям

186 дозволять легше засвоїти лічбу і звуковий аналіз слова, що лежить в основі навчання школярів.
Сюжетно-рольові ігри необхідно вплітати у процес навчання як шести річок, так і дітей семирічного віку, що мають низький рівень розвитку довільності, тому що ще не досягли такого рівня психічного розвитку, за якого з’являється навчальна мотивація, мотивація досягнення, внутрішня позиція школяра, що дозволяє дитині взяти на себе роль учня і виконувати усі поставлені вимоги. А поки усього цього в дитини ще немає, то її неможливо навчати звичайним способом, оскільки вона не залучається до процесу навчання.
Гра в такому випадку виступає в якості адекватної для таких дітей форми навчання, оскільки створює необхідну мотивацію засвоєння різних умінь. У середині гри ефективно розвиватиметься сфера потреб школяра, довільність, інтелект. У міру розвитку дітей у процес навчання можна вводити усе більше і більше звичайних навчальних завдань.
Ігри для розвитку тонкої моторики руки.
Розвивати в дітей тонку моторику руки необхідно для красивого почерку. З цією метою учням пропонують малювати різні бордюри, перемальовувати з дошки різні геометричні фігури, штрихувати їх тощо.
Якщо в дитини немає навчальної мотивації, то вона не буде довго і старанно виконувати запропоновані завдання. У цьому випадку знову-таки може допомогти ігрова мотивація.
Дітям можна запропонувати пограти в художників-чарівників, під ручкою чи олівцем яких усе оживає, тому вони можуть допомогти героям якогось оповідання чи казки. Потім учням читають невелике оповідання чи казку, де за сюжетом героям доводиться, наприклад, їхати на потязі, а для цього потрібні рейки, які слід намалювати; треба перепливати річку на плоті, який також можна намалювати; заблукавши в лісі, вони хочуть знайти гриби і ягоди, щоб поїсти, художники-чарівники і в цьому можуть їм допомогти тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал