А. Ю. Симонян, І. В. Розіна



Скачати 90.19 Kb.
Дата конвертації08.01.2017
Розмір90.19 Kb.
А.Ю. Симонян, І.В. Розіна

м. Одеса, Україна

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АУТОАГРЕСІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ В УМОВАХ РЕКРЕАЦІЇ

Актуальність проблеми полягає у тому, що однією форму агресивної поведінки загалом і у підлітків, зокрема, є аутоагрессивна поведінка, тобто агресія, спрямована на себе. Вивчення аутоагрессивної поведінки завжди було предметом особливої уваги з боку спеціалістів.

Проблемою вивчення ауто агресії займалися видатні вчені різних напрямів такі як Н.В. Агазаде , А.П. Чуприков, Г.Я. Пилягина, Е. Смирнова, В.Н. Кудрявцева Т.Г. Румянцева та інш.

Аутоагрессия є не просто ізольована особистісна риса, конкретна особливість, а проявляється складним особистісним комплексом, функціонуючим і що виявляється в різних рівнях . Вивчення аутоагресивної поведінки в цілому виходить з основних тенденцій патопсихології та клінічної психології. Аутоагрессия пов'язана з здібністю або не здібністю до успішної соціальної адаптації особистості, успішностю/не успішностю міжособистісної взаємодії у мікросоціумі [3].

Нами був обраний підлітковий вік, тому що саме у цьому віці відбуваються суттєві зміни в прийнятті себе, гостре відчуття самооцінки. У зв'язку з цим постає гостра необхідність у розробці та вивченні загальних і спеціальних методолого-психодіагностичних основ з вивчення аутоагресивної поведінки у підлітковому віці.

Метою нашої роботи було дослідження особливостей прояву аутоагресії у підлітків в умовах рекреації.

Теоретичний аналіз літератури багатоаспектних досліджень підліткової агресії, підтверджують складність феномена аутоагресії, дозволяють запровадити поняття «аутоагрессивный патерн особистості».

При аутоагресії підліток характеризується низькою самооцінкою і неприйняттям себе. Вже цих характеристик власними силами цілком вистачає для появи труднощів соціально-психологічного характеру, що пов’язано з встановленням контактів, і здійсненням продуктивного спілкування.

В наукової літературі під «аутоагресіею» розуміють – різновид агресівної поведінкі, при якому ворожі дії з яких-небудь причин (в основному соціальних - коли викликав агресію об'єкт недосяжний, занадто сильний - так чи інакше невразливий) не можуть бути звернені на дратівливий об'єкт й направляються людиною на самого себе [6].

Аутоагресія проявляється в самозвинувачення, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, аж до самогубства, саморуйнівної поведінці (пияцтві, алкоголізмі, наркоманії, ризикованому сексуальній поведінці, виборі екстремальних видів спорту, небезпечних професій, провокуючому поведінці). Характерна для осіб, які страждають невротичними і депресивними розладами[2].

Вивчення феномену аутоагресії у клінічній психології та психології девіантної поведінки відзначається значним різноманіттям форм і варіацій прояви аутоагресивної поведінки. Зовні аутоагрессія являє собою широкий континуум поведінки, від «вельми хорошого» до такої, що приводить до деструктивних фізичних і психологічним пошкоджень. У загальному випадку аутоагрессивна поведінка розглядається як варіант агресивної, при якої суб'єкт і об'єкт дії збігаються.

Психологічно аутоагресія виступає одним з основних соціально-дезадаптивних способів вирішення проблем, пов'язаних зі збереженням індивідуальності і тотожності, із захистом почуття власної цінності, з протидією несприятливого для індивідуума соціального оточення.

Соціально-психологічна дезадаптація може бути парціальною або тотальною залежно від ступеня порушення пізнавального, перетворювального, комунікативного і цінністно-орієнтаційного характеру. Однак як підкреслюють Ю.В. Попов і А.В. Бруг, у всіх випадках вирішальним моментом формування предиспозиции до аутоагресивних проявів стає смисловий конфлікт. Виконання аутоагресивного рішення (незалежно від причин, умов і форм дезадаптації) відбувається тільки після етапу особистісної переробки конфлікту. Не існує прямої залежності аутоагресивної поведінки від характеру і від тяжкості хвороби. Навіть у випадку психотичного стану індивіда, "псевдореальний" конфлікт заломлюється через "базальні установки особистості", що й обумовлює вибір форми подальшої поведінки.[4]

Існують «суто» психологічні концепції аутоагресії. Перш за все, до них потрібно віднести теорію фрустрації і теорію навчання. Концепція фрустраціонного генезу аутоагресивної поведінки вперше запропонована J. Dollard в 1939 році. Її суть зводиться до того, що аутоагресивна поведінка формується як результат фрустрації (неможливості досягнення життєво важливих особистісних потреб). Таким чином, воно спрямовується на подолання перешкод, що виникли і досягнення бажаного. Біхевіорістская теорія «навчання» стверджує, що аутоагресивні дії є результат наслідування способам поведінкового захисного реагування, набутий людиною в процесі виховання. Однак ціннісні установки (як і психофізіологічна активність) найчастіше не усвідомлюються людиною. Це ті базові релігійно-філософські, моральні, естетичні критерії, які визначають цілісний стиль життя людини і формують його установки на тривалі життєві програми і цим опосередковано обумовлюють конкретно-ситуаційні форми особистісної поведінки.[5]

Виходячи з класичного психоаналізу Ненсі Мак-Вільямс вважає, що передпозиція аутоагресії обумовлена загостренням суперечностей між одночасно притаманними людині інстинктами самозбереження і саморуйнуванням. В основі аутоагресивної поведінки лежить порушення ідентифікації, в результаті якого об'єкт агресії збігається із суб'єктом. Аутоаугресивний характер поведінки визначається несвідомими психічними силами, а момент усвідомлення є чинником їх енергетичного перетворення і напрямки. У теорії об'єктних відносин, аутоагресія розглядається в рамках «загрозливого паттерна відносин» та дії примітивних захисних механізмів (проективної ідентифікації, розщеплення, відреагування та ін.) Як деструктивна сторона нарциссизму.

У когнітивному напрямку аутоагресія розглядається через дію певного роду когнітивних спотворень, для яких властива ригідність когнітивних схем, дихотомія в мисленні і схильність до глобалізації. [1]

Аналіз наукової літератури показав, що теоретичні дослідження аутоагресивної поведінки спираються на те, що аутоагресія ніколи не відбувається безцільно, її вчинення завжди бачиться суб'єктом як вихід із кризового становища, як спосіб вирішення життєвої проблеми, зобов'язання, утруднення або нестерпної ситуації. Щоб зрозуміти і попередити аутоагрессію, доцільно дізнатися, на підставі яких суб'єктивних систем значень індивід прийшов до вибору даного способу поведінки. Після аналізу суб'єктивних систем значень як операціональних аналогів свідомості аутоагрессорів можна ставити практичну задачу на досягнення довгострокового результату попередження аутоагресії або її редукції до соціально прийнятним формам через перегляд і трансформацію тих систем суб'єктивного досвіду індивіда, які пов'язані в його актуальній системі значень з аутоагрессією.

Завдяки аналізу даних всіх досліджень присвячених аутоагресивної поведінки Г.Я. Пилягіна, виділяє такі його типологічні форми і певні патогенетичні особливості їх формування:

-суїцидальна поведінка

-парасуїцидальна поведінка

-псевдосуїцидальна поведінка

-асуїцидальна форма аутоагресивної поведінки.

З’ясовано, що найчастіше аутоагрессия відбувається у стані афекту, але викликаний надзвичайно негативними життєвими обставинами чи значної моральної нестійкістю. Приводи можуть бути різноманітні: сварка, образи, «самозахист» особи грубих впливів оточуючих, бравада, відсутність ближніх. Аутоагрессія пов'язана з незрілістю оцінок підлітком обставин, що склалися навколо нього. [3]

Багато дослідників вважають що підліткова аутоагресія, як правило, провокується низькою самооцінкою і неприйняттям себе. Наявність аутоагресії у підлітків зазвичай пов'язане з особливостями сприйняття інших людей. Однак зв'язки ці є далеко не тривіальними, а, на перший погляд, навіть і парадоксальними. Аутоагресія практично не пов'язана з негативізації сприйняття інших.[7]

Виходячи з мети дослідження нами було проведено емпіричне дослідження, метою якого було діагностика аутоагресії у підлітків в умовах рекреаційного закладу.

Дослідження проводилося на базі ДП УДЦ «Молода Гвардія», в якому брало участь 40 підлітків віком 13-14 років.

В емпіричному досліджені були використані конкретні методики: опитувальник рівня агресивності Басса-Дарки, методика визначення інтегральних форм комунікативної агресії В.В. Бойко, опитувальник суїцидального ризику (модифікація Т.Н. Разуваєва), методика «Неіснуюча тварина».

Проведення методики Басса-Дарки дозволила визначити види агресивної поведінки у підлітків-рекреантів (див. рис.1).

За результатами (рис.1) можемо спостерігати, що у підлітків-рекреантів найбільш вираженими є показники роздратування (60%), підозрілість (50%), вербальна агресія (50%), негативізм (43%) та непряма агресія (43%). Такі результати свідчать про готовність до прояву негативних почуттів при найменших незначних причинах, вони дуже запальні, грубі; вони не довіряють людям, обережні в стосунках з ними та практично переконані, що інші люди планують і приносять шкоду; виражають негативні відчуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози); агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або на іншу річ; проявляють опозиційну манеру в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв, правил і законів.

За результатами методики А. Басса та А. Дарки ми визначили, що у 43% досліджуваних індекс ворожості має оцінки вище норми, а у 57% досліджуваних цей показник в нормі.

Рис. 1. Розподіл показників агресивності у підлітків-рекреантів за методикою А. Басса і А. Дарки.

Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресії В.В.Бойко.(рис 2.)

Рис. 2. Розподіл шкал агресивності у підлітків-рекреантів за методикою В.В.Бойко

Узагальнений аналіз результатів за методикою В.В. Бойко у підлітків-рекреантів дозволив визначити, що 7% досліджуваних мають низький рівень агресії, тобто це свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються у людей зі зниженою самокритичністю і завищеними домаганнями.

У 55% досліджуваних виявлено невисокий рівень агресії, тобто вони зазвичай бувають обумовлені спонтанною агресією і пов'язано це з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (в цьому, можливо, немає необхідності). У 26% досліджуваних виявлено середній рівень агресії, що виражається в спонтанності, деякій анонімності і слабкій здатності до гальмування. У 10% досліджуваних виявлено підвищений рівень агресії, тобто до атрибутів, характерним для її середнього рівня, зазвичай додаються показники розплати, провокації. У 3% досліджуваних виявлено дуже високий рівень агресії, цей рівень пов'язаний з отриманням задоволення від агресії, перейняті агресії натовпу, провокуванням агресії в оточуючих.

Проведено емпіричне дослідження встановлює, що у підлітків-рекреантів найбільш вираженими серед показників агресії є роздратування, підозрілість, вербальна агресія, негативізм та непряма агресія. Менш вираженими є такі показники агресії як фізична агресія, образа, почуття провини.

Також, у 43% досліджуваних індекс ворожості вище норми, а у 33% досліджуваних індекс агресивності вище норми.

У підлітків-рекреантів найбільш вираженими є такі шкали агресії, як спонтанність агресії, провокація агресії в оточуючих, схильність до відображеної агресії, аутоагресія, задоволення від агресії, невміння переключати агресію.

Вивчено рівень схильності до суїцідального ризику та виявлено, що у 25% досліджуваних досить вираженою є шкала демонстративність, у 35% досліджуваних високі оцінки виявлені за шкалою афективність, у 40% досліджуваних високі оцінки виявлені за шкалою соціальний песимізм. Встановлено, що у 30% досліджуваних виявлені ознаки схильності до суїцидального ризику.

Виявлено, що 20% досліджуваних мають занижену самооцінку, 30% досліджуваних переживають страх, 20% підлітків-рекреантів мають ознаки вербальної агресії, у 28% виявлені ознаки аутоагресії.

Перспективним на майбутнє є розробка тренінгу зі зниження рівня аутоагресії у підлітків-рекреантів.



Література

  1. Агазаде Н.В. Аутоагресивні явища в клініці психічних хвороб/ Н.В.Агазаде - М.: Наука, 1989. - 189 с.

  2. Пилягіна Г.Я. Аутоагресія: біологічна доцільність чи психологічний вибір / / Таврійський журнал психіатрії. - 1999. - Т. 3, № 3. - С. 24-27.

  1. Пилягіна Г.Я. До питання про клініко-патогенетичної типології аутоагресивної поведінки / / Таврійський журнал психіатрії. - 2000. - Т. 4, № 1. - С. 22-24.

  2. Попов Ю.В., Бруг А.В. Аддіктивне суїцидальна поведінка підлітків / / Огляд психіатрії та медичної психології. - 2005. - № 2. - С.3-6.

  3. Румянцева Т.Г. Агресія контроль / / Питання психології. - 1992. - № 5/6. - С.35-40

  4. Семенюк Л.М. Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків і умови його корекції. М., 1996. -254с.

  5. Шустов Д.І. Аутоагресивних і ілюзія безсмертя / / Журнал практичної психології та психоаналізу. - 2005. - № 1 - С. 19 - 23.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал