А. Е. Пасніченко Психологія пізнавальної сфери особистості: відчуття, сприймання, мислення Курс лекцій



Скачати 206.51 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір206.51 Kb.
ТипЛекція
А.Е. Пасніченко

Психологія пізнавальної сфери особистості: відчуття, сприймання, мислення

Курс лекцій



П 192 Пасніченко, А. Е. Психологія пізнавальної сфери особистості: відчуття, сприймання, мислення. Курс лекцій [Текст]. – Чернівці: ВІЦ «Місто», 2013. – 320 с.

Видання присвячено вагомому змістовому модулю з фундаментального курсу «Загальна психологія» – «Пізнавальна сфера особистості: базові психічні функції». У лекціях розглянуто актуальні питання психології пізнавальних процесів, результати експериментальних досліджень у різних напрямах психології таких психічних функцій, як відчуття, сприймання та мислення, які забезпечують людині пізнання навколишнього світу й орієнтацію у дійсності.

Для студентів психологічних спеціальностей ВНЗ ІV рівню акредитації.
ISBN 978-617-652-056-6

ББК 88. 351я73

УДК [159.93 + 159.955] (075.8)

Зміст




Стор.

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

Тема І. Людина, яка відчуває . . . . . . . . . . . . . . .

15

Лекція 1. Відчуття як форма психічного відображення . . . . .

  • Поняття про відчуття: проблема відчуттів у психології . . .

  • Відчуття як джерело пізнання . . . . . . . . . . .

  • Рецепторна та рефлекторна теорія відчуттів . . . . . . .

  • Класифікації типів відчуттів (класична, систематична структурно-генетична) . . . . . . . . . . . . . .

  • Взаємодія відчуттів: явища синестезії та соместезії . . . .

15

15

16



18
20

27


Лекція 2. Психофізика відчуттів . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Основні напрямки сенсорної психофізики. Поняття про стимул: проксимальні та дистальні стимули . . . . . . .

  • Вимірювання відчуттів. Поняття про сенсорні пороги, їх види (абсолютні та різницеві) . . . . . . . . . . . . .

  • Дослідження абсолютних порогів відчуття . . . . . . .

  • Дослідження відносної (різницевої) чутливості . . . . . . .

  • Змінюваність чутливості аналізаторів: адаптація та сенсибілізація . . . . . . . . . . . . . . . . .

35

35
36

39

42
45



Лекція 3. Психологія сприймання кольору . . . . . . . . . . .

  • Феноменологія кольору (характеристика кольорових відчуттів на основі видимих ознак) . . . . . . . . . . . . .

  • Психофізика кольору (зв'язок кольору з фізичними характеристиками стимулу). Закони змішування кольорів . .

  • Нейрофізіологія кольору (нейронні механізми переробки кольорової інформації) . . . . . . . . . . . . . .

  • Теорії колірного зору . . . . . . . . . . . . . .

  • Моделювання кольорового аналізатора (побудова аналога кольорового аналізатора із нейроноподібних елементів) . . .

49
50
51
55

56
61



Тема ІІ. Людина, яка сприймає . . . . . . . . . . . . . . .

66

Лекція 4. Сприймання як психічна функція . . . . . . . . . .

  • Поняття про сприймання . . . . . . . . . . . . .

  • Природа чуттєвого образу. Домінантність зорової системи. Історичність сприймання . . . . . . . . . . . . .

  • Класифікація властивостей фізичних об’єктів . . . . . .

  • Теорії сприймання . . . . . . . . . . . . . . .

  • Основні властивості сприймання (відмінність сприймання від відчуттів) . . . . . . . . . . . . . . . . . .

65

66

69



71

72

74


78

Лекція 5. Інваріантні співвідношення у сприйманні . . . . . .

  • Побудова предметного змісту образу сприймання . . . . .

  • Константність сприймання (у широкому та вузькому розумінні) . . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Перцептивні рівняння . . . . . . . . . . . . . .

  • Перцептивні гіпотези. Етапи процесу сприймання . . . . .

  • Перцептивні конфлікти, їх типи. Приклади . . . . . . .

  • Інтермодальна інтеграція. Інтермодальні конфлікти . . . .

84

84
92

95

99

104



108

Лекція 6. Зорове сприймання . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Сприймання форми . . . . . . . . . . . . . . .

  • Сприймання величини . . . . . . . . . . . . . .

  • Ілюзії сприймання . . . . . . . . . . . . . . .

  • Екологічний підхід Дж.Ґібсона до зорового сприймання . .

111

111


119

121


128

Лекція 7. Сприймання простору та часу . . . . . . . . . . . .

  • Сприймання віддаленості. «Втрачений» третій вимір . . . .

  • Теорія «зорових» ознак віддаленості. Класифікація ознак . .

  • Роль акомодації та конвергенції у сприйманні віддаленості. Гіпотеза Дж.Берклі . . . . . . . . . . . . . . .

    • Диспаратність та її роль у сприйманні простору . . .

  • Стереоскопічне сприймання. Зони стереопсису . . . . . .

    • Бінокулярний та стереоскопічий зір . . . . . . . .

    • Психофізика зорових ознак . . . . . . . . . .

  • Сприймання часу . . . . . . . . . . . . . . . .

132

132


134
137

138


139

141


143

144


Лекція 8. Сприймання руху . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Сприймання реального руху . . . . . . . . . . . .

  • Паралакс руху . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Ілюзії руху: «фі-феномен», стробоскопічний рух . . . . .

  • Сучасні теоретичні моделі сприймання руху. Детектори руху .

150

150


152

153


158

Лекція 9. Навчання у сприйманні (розвиток сприймання) . . .

  • Проблема навчання у сприйманні: нативізм і емпіризм . . .

  • Дослідження новонароджених . . . . . . . . . . .

  • Дослідження депривації та підсилення стимуляції. Випадки повернення зору сліпонародженим . . . . . . . . . .

  • «Перероблення» сенсорного входу: оптичні викривлення зображення на сітківці . . . . . . . . . . . . . .

161

161


163
172
175

Тема ІІІ. Людина, яка мислить . . . . . . . . . . . . . . .

180

Лекція 10. Мислення як психічна функція . . . . . . . . . .

  • Предмет психології мислення та інші пізнавальні процеси . .

  • Визначення мислення. Гіпотеза про інформаційну специфіку мислительних процесів Л.М.Веккера . . . . . . . . .

  • Основні підходи до вивчення мислення . . . . . . . .

  • Особливості мислення як самостійного психічного процесу .

  • Види мислення та їх класифікація . . . . . . . . . .

180

180
185

188

193


200

Лекція 11. Методи психології мислення . . . . . . . . . . . .

  • Доекспериментальні методи . . . . . . . . . . . .

  • «Клінічний» метод Жана Піаже . . . . . . . . . . .

  • Метод «міркування вголос» Карла Дункера . . . . . . .

  • Методи об’єктивування невербалізованих дослідницьких актів

  • Діагностичні дослідження мислення . . . . . . . . .

205

206


208

211


212

214


Лекція 12. Процес розв’язування мислительних задач . . . . .

  • Задача як об’єкт мислення . . . . . . . . . . . .

  • Психологічна структура розв’язування задач . . . . . .

  • Процеси, операції мислення . . . . . . . . . . . .

  • Розвиток мислення в онтогенезі. Модальність мислення . . .

219

219


222

227


233

Лекція 13. Дослідження продуктивного мислення . . . . . . .

  • Характеристика та критерії виділення творчого мислення . .

  • Класичні експерименти з вивчення процесів розв’язування творчих задач . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Схеми Г.Уоллеса, О.Зельца, К.Дункера, С.Рубінштейна, О.Тихомирова . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Прийоми організації групового творчого процесу: мозковий штурм . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

  • Інформаційна та психологічна теорії мислення . . . . .

236

236
239


243
247

250


Лекція 14. Організація мислительних процесів . . . . . . . .

  • Допонятійний та понятійний рівні мислення . . . . . .

  • Вивчення мислення під час його формування . . . . . .

  • Ієрархізованість понятійної думки . . . . . . . . . .

  • Феномен «розуміння» . . . . . . . . . . . . . .

  • Чутливість до протиріч і переносного значення як прояв повноцінності розуміння . . . . . . . . . . . . .

255

255


265

271


275
278

Лекція 15. Мислення як форма пізнавальної діяльності суб’єкта

  • Уявлення про суб’єкта мислительної діяльності . . . . .

  • Усвідомлене та неусвідомлене у мислительній діяльності. . . .

  • Мотивація мислительної діяльності . . . . . . . . .

  • Емоційна регуляція мислення . . . . . . . . . . .

  • Індивідуальні особливості мислення . . . . . . . . .

  • Мислення та самосвідомість . . . . . . . . . . . .

282

282


283

286


290

293


298

Післямова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

304

Список інформаційних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

311


Передмова

Центральне місце у вивченні навчальної дисципліни «Загальна психологія» займають, безперечно, фундаментальні підручники та першоджерела наукових ідей і результати досліджень (які можна знайти як у хрестоматіях, так у монографіях і періодичних виданнях). Проте наш досвід викладання психології свідчить, що повноцінне контекстуальне засвоєння доволі строкатого матеріалу вельми утруднене без спеціальних додаткових роз’яснень. Тому для вивчення основних розділів загальної психології ми пропонуємо навчальні посібники. Для адекватного розуміння класичних і сучасних праць з психології, орієнтації в них студентами (особливо заочного, екстернатного та дистантного навчання) викладаються конкретні смислові опори виучуваного матеріалу. З розвитком нових форм самостійної роботи студентів дефіцит подібної навчальної літератури відчувається достатньо гостро. Саме до такого типу відноситься пропонований навчальний посібник, який присвячений першому і другому модулям курсу «Загальна психологія».

Він спирається на основні посібники з даних розділів загальної психології та покликаний допомогти об’єднати їхнє використання під час навчального процесу. Це – підручники С.Л.Рубінштейна «Основи загальної психології» (2002), О.Р.Лурія «Лекції із загальної психології» (2007), О.К.Тихомирова «Психологія мислення» (1984), В.В.Пєтухова «Психологія мислення» (1987), «Загальна психологія» (2001) та хрестоматії: «Психологія відчуття і сприймання», «Хрестоматія з загальної психології. Психологія мислення». Посібник цілком відповідає навчальному плану підготовки фахівців з напрямку «Психологія», чинній програмі курсу «Загальна психологія» для психологічних факультетів класичних університетів і вивчення ІІ модуля «Пізнавальна сфера особистості: базові психічні функції» (передбачає 5 кредитів, що складає 180 годин).

Протягом першого курсу вивчення психологічних знань студентами психологічних спеціальностей ми пропонуємо модульну технологію І: «Базові поняття наукової психології», яка розбивається на:



  • Змістовий модуль І (ЗМ І) «Основні поняття загальної психології» (зміст описаний у Частині І курсу лекцій [68]);

  • Два наступні змістові модулі присвячено «Пізнавальній сфері особистості». Так, змістовий модуль ІІ присвячено наскрізним психічним процесам (до яких належать явища уваги, пам’яті, уяви та мовлення) і змістовий модуль ІІІ розглядає базові психічні функції («Людина, яка відчуває», «Людина, яка сприймає», «Людина, яка мислить»).

Даний навчальний посібник є продовженням першої частини видання: «Загальна психологія: основні поняття» [68]. У цій частині курсу представлені основні визначення та класифікації видів відчуття, сприймання і мислення, теоретичні підходи до їхнього аналізу і напрямки емпіричних досліджень. При визначенні структури, критеріїв відбору матеріалу, стилістики його викладу враховувався зміст названих посібників та інших праць, доступних читачеві і розміщених у списку рекомендованої літератури до кожної лекції. Уникаючи дублювання, ми намагалися найбільш повно і ретельно роз’яснювати ті поняття, проблеми та методи, результати дослідження, вивчення яких, зазвичай, викликає утруднення у студентів.

Форма психічного відображення є загальнопсихологічною категорією, найбільш близькою до філософської категорії «відображення» [75, с. 92]. За словами Л.Терстоуна, у наш час, коли так часто і наполегливо висловлюється переконання у взаємозалежності усіх сторін особистості, важко стверджувати, що якась із цих функцій, напр., сприймання, ізольована від решти тієї динамічної системи, яка складає особистість.

Завдяки історичному розвитку пізнання (у єдності його чуттєвого і логічного аспектів) потреба у знанні і методах, за допомогою яких воно утворюється, є однією з основних духовних потреб індивіда. Від елементарних орієнтовно-дослідницьких реакцій до найскладніших видів і пізнавальних інтересів ця гностична мотивація впливає на різні рівні життя людини та її перцептивні властивості [17, с. 21]. Сприймання, як і відчуття, що складають його основу, є безпосереднім чуттєвим відображенням людиною зовнішнього світу і регулятором взаємодії людини з предметами і явищами навколишнього середовища. Тому сенсомоторні та перцептивні процеси складають основу психічного розвитку людини і важливий бік людської життєдіяльності в цілому [17, с. 21].

У психічному розвитку людини, як і у духовному розвитку людства, міцно пов’язані дві тенденції: переведення усіх образів будь-якої модальності на зорові схеми (тенденція візуалізації чуттєвого досвіду) та розвиток позначальної (сигніфікативної) функції мовлення за допомогою абстрагуючої й узагальнюючої роботи думки. Внаслідок цього розвитку мовлення, яке опосередковує і регулює загальний хід психічної діяльності, відбувається вербалізація всього життєвого досвіду. На підставі низки досліджень Б.Г.Ананьєв дійшов висновку, що візуалізація та вербалізація в їх взаємозв’язках визначають механізми і динаміку уявлень людини [17, с. 24].

Різнорідність психічних процесів, які забезпечують різноманітні форми орієнтації суб’єкта у світі об’єктів і самому собі, призводить до необхідності впорядкувати їх у різноманітних класифікаціях. Одна з найдавніших класифікацій – розведення психічних процесів на розум, почуття і волю. Ще давньогрецькі мислителі вважали, що «світ душі» людини покоїться на «трьох китах» з аналогічними назвами. По теперішній час подібний погляд зустрічається (хоч і дещо у трансформованому вигляді) у психологічних довідниках і словниках. У якості основних груп психічних процесів виділяються: 1) процеси пізнавальної сфери (відчуття та сприймання, пам'ять, уява і мислення); 2) емоційні процеси (емоції, афекти, почуття); 3) вольові процеси (мотиви, прагнення, бажання, процеси прийняття рішень) [53; 87, с. 266]. Оскільки емоційні та вольові процеси беруть участь у регуляції діяльності, вирішуючи при цьому свої завдання, то у деяких підручниках вони взагалі розглядаються разом як процеси «емоційно-вольової регуляції» діяльності суб’єкта.

За яким критерієм вишикувані пізнавальні процеси саме у такій послідовності («ланцюжок»): відчуття і сприймання, пам'ять, уява і мислення? О.Є.Соколова описує історично складені уявлення про послідовність стадій пізнання світу: спочатку безпосередній контакт з ним і відображення його поверхових властивостей (відчуття і сприймання), потім закарбування слідів контакту зі світом у внутрішньому плані (пам'ять), можливе оперування закарбованими образами з метою створення нових структур, які не існували у досвіді людини (уява) і, наостанок, пізнання суттєвих властивостей світу (мислення). Проте тут не вистачає ще процесу уваги, який багато авторів також відносить до пізнавальних процесів і визначає як виділення під час сприймання найбільш яскравих і чітких його змістів [87, с. 267].

Багато сучасних психологів вважають, що ця класифікація має лише історичний інтерес, хоча вона дотепер у силу традиції зустрічається в навчальних курсах із загальної психології. Наприклад, В.В.Пєтухов вважав, що психічні процеси варто класифікувати інакше – за критерієм специфічного (чи неспецифічного) відношення того чи іншого процесу до пізнавальної сфери. За цим критерієм власне пізнавальними процесами можуть бути названі лише відчуття, сприймання та мислення. Результатом цих процесів є знання суб’єкта про світ, яке отримане або чуттєвим шляхом, за допомогою органів чуття, що забезпечують відчуття і сприймання, або раціональним шляхом – це і є завданням мислення. Пам'ять же, увагу, уяву В.В.Пєтухов, слідом за Л.М.Веккером, називав «універсальними» процесами, оскільки вони мають неспецифічне відношення до пізнання і забезпечують здійснення різних форм діяльності (серед яких, звісно, і пізнання) [8]. Погоджуючись із згаданими авторами, ми винесли пам'ять, увагу, уяву і мовлення у третій змістовий модуль курсу «Загальна психологія».

Відчуття та сприймання зазвичай розглядаються разом як процеси, які забезпечують «безпосереднє» чуттєве пізнання окремих властивостей (відчуття) та сукупності властивостей (сприймання) предметів навколишнього світу. Співвідношення відчуття та сприймання по-різному розглядалося у різних психологічних школах. Так, у структуралізмі відчуття вважалося первинним (і надалі неподільним) елементом сприймання, тоді як образ сприймання є сукупністю подібних відчуттів. У гештальтпсихології, навпаки, вважали образ сприймання первинним, який одразу виникає як єдине ціле «тут-і-тепер», тоді як відчуття – доволі штучно виділена з образу сприймання його складова, властивості якої визначаються властивостями цілісної структури образу.

«Психологія та психофізіологія сенсорних процесів належить до кола найбільш розвинених розділів психологічної науки. Саме у цих розділах уперше були використані експериментальні методи дослідження та прийоми точної математичної обробки отриманих результатів. Тут отримано найбільшу кількість перевірених фактів та експериментально обґрунтованих загальних положень. Проте, попри всі беззаперечні переваги, у психології та психофізіології сприймання виявляються деякі пробіли, які затримують їх подальший розвиток і утруднюють виконання покладених теоретичних і практичних завдань.

Увага психологів і фізіологів протягом тривалого часу була зосереджена на вивченні сенсорних ефектів, які виникають під впливом тих чи інших об’єктивних подразнень, проте як процес сприймання, його об’єктивні закономірності і роль у практичній діяльності суб’єкта залишалися за межами дослідження. Для переборення цього суттєвого недоліку докорінно були змінені предмет і метод психології загалом і психології сприймання, зокрема» [44, с. 51].

У складних формах поведінки людини і вищих тварин виявляється суттєва роль певної програми, функцію якої виконують психічне відображення, образи предметів і тих дій, які мають з ними відбуватися. У керуванні людськими рухами вирішальна роль належить сенсорним процесам. Аналізуючи будову анатомічного апарату, який забезпечує рухи вищих тварин і людини, А.А.Ухтомський відзначав його своєрідність порівняно зі штучними механічними приладами, яка характеризується значно більшою кількістю ступенів свободи. З цього Ухтомський зробив висновок, що жодна частина кістково-м’язового апарату не є готовим механізмом для виконання будь-якого певного, цілезумовленого акту, а являє собою лише сукупність певних анатомічних компонентів для цього.

Оскільки керування передбачає обмеження ступенів свободи (а у будові периферійних виконавчих механізмів у живих істот подібні обмеження практично відсутні), то функції регулювання цілезумовлених дій виконують психологічні механізми. Первинно передбачалося, що вони здатні виконувати ці функції, послуговуючись жорсткими шаблонами, які заздалегідь диктують характер і послідовність потрібних рухів. Проте пізніше було з’ясовано, що подібне жорстке програмування не може забезпечити цілезумовленого ефекту руху (див. праці М.О.Бернштейна з фізіології рухів і фізіології активності [68, с. 63-66]).

Слідом за М.О.Берншетйном американський дослідник М.Т.Турвей говорить про необхідність аналізу регуляторних механізмів: цілезумовлені рухи регулюються не жорстким (заздалегідь готовим) паттерном, а образом дії, який сам є структурою, яка «постійно знаходиться у стані становлення». Для ілюстрації цього положення він наводить процес написання літери «А». Це завдання людина здатна виконати багатьма різними способами (лише пальцями, цілою рукою, взявши олівця зубами та навіть ногою). Для кожного з цих способів виконання руху навряд чи існує готовий регулятивний паттерн (шаблон), особливо якщо ми здатні використати будь-який спосіб без попереднього навчання цього, тобто нас не вчать писати «А», затиснувши олівець у зубах, проте ми легко справляємося із таким завданням [101]. Ще І.М.Сєченов описував процес керування цілезумовленими діями: «відчування всюди має значення регулятора руху» [85, с. 236-237].



Мислення найчастіше визначається як узагальнене, опосередковане відображення найбільш суттєвих властивостей світу. Цей процес може відбуватися у різних формах – у формі дії, в образній та словесно-логічній формах. Порівняно з чуттєвим пізнанням процес мислення призводить до знань про приховані для органів чуття властивості світу. Як і чому відбувається таке проникнення у сутність речей за допомогою мислення – це питання глибшого пізнання. Мислення – процес пізнання тих властивостей предметів, які приховані від «безпосереднього» їх пізнання за допомогою органів чуття, проте відкриті для пізнання суб’єктом через включення їх у відношення з іншими предметами. До речі, одне з визначень мислення (інтелекту) – це здатність установити (зрозуміти) відношення між предметами. У цьому плані мислення – більш об’єктивне пізнання, ніж сприймання, оскільки тою чи іншою мірою може приводити до отримання знання, що «не залежить» від суб’єкта (принаймні незалежного від «викривляючої» роботи його органів чуття). Зазвичай одиницею мислення називають поняття, проте поняття – лише одна з можливих одиниць даного процесу, оскільки існує також допонятійне мислення [87, с. 268-269].

Можна запропонувати й інші класифікації психічних процесів і станів. Так, якщо згідно з діяльнісним підходом психіка визначається як орієнтувальна діяльність («орієнтовна функція діяльності суб’єкта»), то можна розкласифікувати психічні процеси за тими завданнями, які вони виконують під час орієнтування суб’єкта у світі. В одній із праць П.Я.Гальперіна знаходимо структуру орієнтувальної діяльності як єдність мотиваційної та «операційної» (тобто операціональної) її складових [36]. Мотиваційна частина орієнтування має велике значення, оскільки без неї жодне орієнтування просто неможливе. Тому умовно можна виділити як окрему групу ті процеси, які певною мірою у певній формі мають відношення до різних процесів спонукання до дії чи мотивації, – це, наприклад, потреби і мотиви суб’єкта, а також інші утворення, які мають відношення до мотивації, – зокрема ідеали, смислові установки, ціннісні орієнтації суб’єкта.

Операційна складова (та частина орієнтування, у якій представлений склад дії) має чотири компоненти, а саме [87, с. 270]:


  • Перший побудова образу наявної ситуації (картини світу). Виконанню цього завдання більше сприяють процеси, які у психології мають назву «пізнавальних» (хоча вони забезпечують виконання завдань і інших компонентів операційної складової).

  • Другий – «з’ясування основного значення окремих компонентів цієї ситуації для актуальних інтересів діючого суб’єкта» [36, с. 149]. Мова йде про визначення суб’єктом смислу для нього тих чи інших предметів і властивостей світу (а смисл визначається передусім мотивами діючого суб’єкта). Для виконання цього завдання слугують передусім ті процеси, які називаються емоційними. Отже, їх можна виділити в окрему групу у загальній системі психічних процесів суб’єкта (ймовірно, сюди ж можна віднести і якісь інші форми смислового відображення та смислоутворення).

  • Третій – визначення плану наступних дій. У вирішенні даного завдання беруть участь мислення, уява та інші, а також група процесів «довільно-вольової регуляції» діяльності людини.

  • Ці останні беруть активну участь і у виконанні завдань четвертої операційної складової орієнтування: регуляції дії під час її виконання. При виконанні цього завдання найбільшого значення мають і процеси емоційної регуляції. Одні й ті ж функції можуть виступати у різних «амплуа», і це доводить усю умовність жорсткого ділення психічних процесів на будь-які чітко розмежовані одна від одної групи (принаймні між деякими психічними процесами, які раніше розглядалися у психології як окремі психічні «здібності», важко провести межі).

Крім усього цього, здійснює орієнтувальну діяльність людина, яка наділена певним темпераментом, характером, здібностями та іншими індивідуально-психологічними властивостями особистості (у широкому розумінні слова). Певною мірою усі ці властивості варто віднести до аналізованої класифікації психічних процесів як форм орієнтування у світі, проте для цього потрібна велика робота над такою – цілком недосконалою – класифікацією. Тим не менше, вона здатна слугувати завданням попередньої орієнтації у складному світі психологічної науки [87, с. 271].

У літературі зустрічаються й інші класифікації психічних процесів. Одна з них має у своїй основі доволі формальний критерій – форму перебігу та існування психічних явищ. Наприклад, у статті «Загальна психологія» «Короткого психологічного словника» [53] як основні класи явищ, що їх вивчають психологи, виділяються психічні процеси, стани і властивості. При цьому відзначається неухильна умовність указаних груп: поняття «психічний процес» позначає «процесуальність» явища, що триває протягом певного часу. Термін «стан» говорить про статичне (існує у наявний момент часу) і відносно стале явище. Термін «властивість» свідчить про стійкість певного психічного явища та його закріпленість у структурі особистості (яка розуміється у широкому смислі слова). Щоб напрацювати ставлення до подібних класифікацій, потрібно ретельно, ґрунтовно познайомитися з усіма вищеназваними поняттями. Проте вже помітно, що ця класифікація знов спирається на застаріле розведення психічних процесів на «розум», «почуття» і «волю», так, ніби вони самостійні й окремі «здібності душі».



О.М.Леонтьєв пропонував перероблення подібної класифікації з урахуванням відомої структури діяльності людини (діяльність – дія – операція та відповідні їм: мотив – мета – засіб і умови). Розглядаючи у класичній тріаді «почуття» як мотиви (рушійні сили поведінки людини), «волю» як цілі (предмет дій людини, який не збігається з предметом її потреб), «розум» як засоби (які допомагають людині досягнути мети за певних умов), «ми тим знімаємо цю тріаду як потрійну здатність душі та розкриваємо її справжній зміст» [57].

Даний же посібник містить мінімум необхідних студентам знань, їхній так званий «сухий залишок» (Ю.Б.Гіппенрейтер) після вивчення матеріалу. Досвід проведення лекційних і семінарських занять дозволив відібрати найбільш адекватні та доступні схеми викладу, розуміння матеріалу. Проте створений для полегшення вивчення матеріалу посібник зовсім не скасовує ретельного та детального самостійного вивчення першоджерел. Якщо наш посібник справді дозволить читачеві просунутися у розумінні основних понять психології, то вважатимемо, що запланований задум досягнено.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал