А. А. Колесник Методичні рекомендації щодо здійснення



Сторінка1/5
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.76 Mb.
  1   2   3   4   5
Новоград-Волинська

спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №4

з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів

«Школа сприяння здоров’ю»



А. А. Колесник
«Методичні рекомендації

щодо здійснення

психологічного супроводу учнів

з девіантною поведінкою»

м. Новоград-Волинський

2011

А. А. Колесник – практичний психолог,

спеціаліст І категорії

У методичному посібнику висвітлено соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки підлітків. Розглядаються методи профілактики та корекції різних проявів девівації. Зосереджується увага на багатовимірності даної проблеми.

Матеріали можуть бути використані у роботі практичних психологів, соціальних педагогів.


Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога − сприймання − дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль

особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у школярів, зокрема старшокласників нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх і старшокласників зробили: К.Ушинський, П.Блонський, С.Шацький, А. Макаренко, В.Оржеховська, В.Сухомлинський.

Проблемну поведінку часто називають девіантною, яка відхиляється. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це - невід'ємна частина розвитку. На практиці психологи нерідко стикаються не з тим, що відхиляється, а з дорослими, що не приймаються, відкиданими, відхилюваними, поведінкою. Це часто виявляється в повсякденній педагогічній практиці.

З позицій самого підлітка поведінка, що розглядається дорослими як що відхиляється, вважається "нормальною", відображає прагнення до пригод, завоювання визнання, випробуванню меж дозволеного. Пошукова активність підлітка служить розширенню меж індивідуального досвіду, мінливості поведінки і, отже, життєздатності і розвитку людського суспільства. З цих позицій поведінка, що відхиляється, природно і необхідно. Не випадково відзначає, що в період дорослішання важко провести межу між нормальною і патологічною поведінкою.

Аналіз спеціальної літератури дає змогу виявити основну суперечність цієї проблеми сьогодення: невідповідність традиційних методів виховання сучасній соціальній ситуації, в якій перебувають діти, що і призводить у багатьох випадках до виникнення різних девіацій.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки старшокласників є всі підстави вважати, що вивчення корекції девіантної поведінки, її діагностика у виховному процесі, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною.



Розділ І. Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема

1. Підходи до визначення девіантної поведінки.

  • Соціальний (соціально-правовий) підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. Відповідно до нього, девиантною є будь-яка поведінка, яка є небезпечною для суспільства. Наголос робиться на соціально схвалюваних стандартах поведінки, безконфліктності, конформізмі, підпорядкуванні особистих інтересів суспільним. При аналізі поведінки, що відхиляється, соціальний підхід орієнтований на зовнішні форми адаптації й ігнорує індивідуальну гармонійність, пристосованість до самого собе, схвалення себе і відсутність так званих психологічних комплексів і внутрішньоособистих конфліктів.

З юридичної точки зору, поняття „поведінка, що відхиляється" включає в себе всі дії, що суперечать прийнятим на даний час правовим нормам і заборонені під загрозою покарання.

Щодо підлітків, то поняття „поведінка, що відхиляється" зазвичай ототожнюється з поняттям „дезадаптація", проявами якої є знижена успішність, хронічна чи виражена неуспішність в життєво важливих сферах (сім'ї, міжособистісних стосунках, здоров'ї), конфлікти з законом, ізоляція.



Досвід співпраці з педагогами та учнями дозволяє говорити про наступні найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються з шкільною дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, агресивну поведінку, куріння, хуліганство, регулярне вживання психоактивних речовин (алкоголь, наркотики), сексуальні девіації, бродяжництво, скоєння злочинів. Останнім часом спостерігається поява нових форм девіантної поведінки, пов'язаних з комп'ютерними іграми та релігійними сектами.

  • Психологічний підхід на відміну від соціального розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньоособистісним конфліктом, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Тобто, суттю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного зростання і навіть деградацію особи, що є наслідком, а іноді і метою поведінки, що відхиляється. Девіант, відповідно до даного підходу, усвідомлено або неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізувати наявні завдатки.



  • У рамках психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як такі особливості особистості, що сприяють формуванню певних психічних розладів і захворювань. Під девіаціями часто розуміються ті, що не досягли патологічної вираженості через різні причини відхилення поведінки, тобто ті “психічні розлади”, які не повною мірою відповідають загальноприйнятим критеріям для діагностики симптомів або синдромів. Розладом є стійка дисоціальна, агресивна поведінка. Така поведінка повинна значною мірою порушувати вікові соціально очікувані норми, тому її прояви повинні бути більш важкими, ніж звичайний дитячий непослух чи підлітковий бунт; окрім цього, цей поведінковий патерн повинен бути стійким.



  • Відповідно до етнокультурного підходу, девіації слід розглядати крізь призму традицій того або іншого співтовариства людей. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одній етнокультурній групі або соціокультурному середовищі, можуть істотно відрізнятися від норм інших груп людей. Передбачається, що діагностика поведінки людини, що відхиляється, можлива лише у випадках, якщо її поведінка не узгоджується з нормами, прийнятими в її мікросоціумі або вона проявляє поведінкову ригідність і не здатна адаптуватися до нових етнокультурних умов (наприклад, у випадках міграції).

  • Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей і норм. Поведінка, не відповідна віковим шаблонам і традиціям, може бути визнана такою, що відхиляється. Це можуть бути як кількісні відхилення, відставання або випередження вікових поведінкових норм, так і їх якісні інверсії.

  • Гендерний підхід виходить з уявлення про існування традиційних статевих стереотипів поведінки, чоловічому і жіночому стилі. Девіантною поведінкою в рамках даного підходу може вважатися гіперрольова поведінка і інверсія шаблонів гендерного стилю. До гендерних девіацій можуть відноситися і психосексуальні девіації у вигляді зміни сексуальних переваг і орієнтації.

  • Професійний підхід в оцінці поведінкової норми і девіацій базується на уявленні про існування професійних і корпоративних стилів поведінки і традицій. Мається на увазі, що професійне співтовариство диктує його членам вироблення строго певних патернів поведінки і реагування в тих або інших ситуаціях. Невідповідність цим вимогам дозволяє відносити таку людину до девіантів.



2. Причини виникнення відхилень у поведінці підлітків.

В залежності від того чи іншого психологічного напрямку, виділяють наступні причини виникнення відхилень у поведінці підлітків.



Так, представники гуманістичної психології (Г. Олпорт, В. Меде, А. Маслоу, К. Роджерс) стверджували, що поведінка людини змінюється внаслідок впливу на неї інших людей. Відхилення у поведінці виникають як наслідок втрати дитиною узгодженості із своїми власними почуттями і неможливістю знайти зміст і самореалізацію у відповідних умовах виховання.

Біхевіористи (Дж. Уотсон, Б. Скіннер) зазначали, що вся поведінка зумовлена поєднанням позитивних та негативних стимулів. Акцент у виникненні асоціальної поведінки робиться на неадекватному соціальному научінні.

Відповідно психоаналізу 3. Фрейда, поведінка людини визначається вродженими потягами та інстинктами. Агресивна енергіяпостійно накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення (асоціальна поведінка) або трансформації (сублімація). Неофрейдисти (Е. Еріксон, Г. Саллівен, К. Юнг, Е. Фромм) причини відхилень у поведінці вбачали у дефіциті емоційного контакту, приємного спілкування з матір'ю у перші роки життя.

В. Франкл, представник екзистенціальної психології, зазначав, що поведінка індивіда залежить від знайденого сенсу життя, який дає душевні сили для подолання життєвих негараздів. Нереалізованість людиною смислу свого існування породжує фрустрацію, екзистенціальний вакуум, і як наслідок асоціальну поведінку.

Таким чином, в різний період розвитку та становлення науки психології зарубіжні вчені у своїх дослідженнях намагалися пояснити джерела та причини виникнення відхилення у поведінці.

В. Менделевич вважає, що тип девіантної поведінки залежить від різновиду взаємодії людини з навколишньою дійсністю і, виходячи з цього, виділяє окремо типи і форми девіантної поведінки: типи девіантної поведінки: деліквентний, аддиктивний, патохарактерологічний, психопатологічний та тип поведінки на основі гіперздібностей людини. Клінічними формами девіантної поведінки є агресивна поведінка, аутоагресивна поведінка, зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності, порушення харчової поведінки, сексуальні девіації, надцінні психологічні захоплення, надцінні психопатологічні захоплення, характерологічні и патохарактерологічні реакції і розлади особистості, комунікативні девіації, аморальна поведінка, неестетична поведінка.



Девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:

правові;


моральні;

естетичні.


Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми  це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми  цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку.


Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни)

2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін)

3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал